Contribution to International Economy

  • Взаємозв'язок логіки й права
ЗМІСТ:
Вступ……………………………………………………………………………….2
Взаємозв'язок логіки й права…………………………………………………….2
Висновок………………………………………………………………………….7
Список використаної літератури……………………………………………….8

























Вступ
Логіка не виникає в якомусь теоретичному ефірі, хоча й може служити засобом його конструювання. Своїми коріннями вона йде в наші земні потреби раціонального планування дій, ефективної комунікації й конструктивної критики, опису, пояснення, обґрунтування й пророкування. Із самих ранніх фаз розвитку суспільства вона здобуває важливі соціальні функції в забезпеченні й оптимізації економічної діяльності, політичного керування й контролю. Ретроспективний аналіз виникнення й росту логічного знання дозволяє затверджувати, що в системі його соціальних детермінант одне з найважливіших місць займає метаюридична рефлексія. У свою чергу, діапазон і змістовна глибина цієї рефлексії визначається рівнем логічної культури авторів законодавчих систем і тих конкретних еталонів логічного знання, на які вони орієнтуються.
Оскільки право є сферою фіксації й силової підтримки багатьох соціальних функцій логіки, оскільки формою його існування є звичай або писаний закон, воно є природним середовищем виникнення логіки, що розвивається свідомо, і є передумовою її подальшого становлення у вигляді самостійної науки.

Взаємозв'язок логіки й права
Говорячи про свідому логіку, ми протиставляємо її до рефлексивній стадії операціонального існування. До рефлексивну форму логогенезу слідом за римськими й середньовічними авторами доречно назвати загальновживаною логікою, на відміну від логіки як теоретичної й навчальної дисципліни. 
Звичайно, ми не повинні схилятися до юридичного редукціонизму, а повинні враховувати, що підсвідоме знання логічних принципів формується ще до виникнення права й продовжує одержувати істотні імпульси за його межами від інших сфер додатка розумових сил людства. 
Так, до оволодіння принципом тотожності веде й потреба взаєморозуміння, і потреба передбачуваності в соціальному дискурсі, і систематична предметна діяльність, пов'язана з пошуком ідентичних предметів і засобів праці. Зміцненню цього принципу сприяє розвиток товарного обміну. Виявлення в економічному обміні абстрактної тотожності різних по своїх споживчих якостях продуктів праці обумовлює процес узагальнення тотожності як практично доцільного принципу і його екстраполяції за межі господарських справ не тільки в область соціально-політичних відносин, але й моральної свідомості, де принцип тотожності стає основою соціальної регуляції індивідуального поводження єдиними нормами. Моральне й політичне визнання важливості встановлення тотожності між соціально значимою дією і його нормативною оцінкою приводить до раціонального розуміння справедливості, адекватності соціальних ролей й очікувань, заборон і карних санкцій, які приймалися суспільством до порушників його встановлень.
З виникненням права впровадження в суспільну свідомість логічних принципів стає усе більше інтенсивним. Майнові суперечки й розслідування злочинів, поява інститутів і норм, що регулюють процедури обвинувачення й захисти в суді вже в древніх цивілізаціях, свідчать про появу суспільної потреби в постійному вдосконаленні техніки міркування й аргументації. Результатом такого вдосконалення стала кристалізація в ранніх формах правосвідомості ідейних аналогів принципу тотожності й похідних від нього принципів не протиріччя й виключеного третього, привселюдно артикуліровані пошуки причинно-наслідкових зв'язків, які у свою чергу формували культуру логічного висновку, що потім поширилася з області правосвідомості на всі сфери суспільного менталітету.
Саме в ранніх пам'ятниках права заставляються підстави для більше пізньої логіко-епістемологічної проблематики, насамперед проблеми дихотомії істини й неправди, необхідно щирого знання й випадкової думки, що приводять відповідно до справедливих і несправедливих судових рішень. Так реконструкція логічних підстав Кодексу Хамурапи дозволяє зробити висновок про орієнтацію правової системи Древнього Вавилона на дедуктивний стиль мислення, сполучений з так званою субсумцією або з юридичним силогізмом - підведенням конкретного випадку під установлену законодавцем норму.
На рівні логіки можна бачити й появу стандарту повної індукції, зафіксованого, у давньоєгипетській "Книзі мертвих. Мова йде про загробний суд над померлим, де головну роль виконує богиня правосуддя Маат - персоніфікація Правди - Порядку - Справедливості. Орієнтація на концептуальний комплекс Правди-Справедливості, що ототожнюється з Добрим Правопорядком, типова для юридичної ідеології древніх цивілізацій. Повною мірою вона зберігається й у ранній грецькій юридичній рефлексії над Правдою.
В умовах бурхливого політичного життя, що супроводжувалося кризою етичних цінностей, парадокси Геракліта служили підставою псевдо раціональності софістів, які висунулися на авансцену суспільної діяльності. Появі софістів сприяли конкретні обставини тривалої боротьби Демосу з аристократією в Афінах, яка привела до поширення в народі упередженості до земних авторитетів, які занадто довго клялися вищими принципами, не затверджуючи їх у своїй політичній практиці. Важливим досягненням стало те, що кожний громадянин Афін одержав право пропонувати свій проект закону й брати участь в обговоренні законопроектів, висунутих іншими. Одночасно з'явилися істотні процесуальні новації в суді, які сприяли росту й поширенню публічної аргументації, що стала потужним фактором суспільної потреби в логічній теорії.
Основним етапом судового процесу були мови сторін, але, ні кваліфіковане представництво інтересів учасників, ні допомога в підготовці мов уважалися неприпустимими. Оскільки суд вимагав максимальної простоти висловлень, їхньої стислості й насиченості фактами й особливо мотивованими висновками, це не могло не викликати суспільної потреби в появі теорій суперечки, над спростуванням перших софістичних версій яких потім довелося чимало потрудитися Сократу, Платону й Аристотелю. Саме завдяки тривалій полеміці Сократа й софістів у значної частини афінських громадян виникла потреба в методологічній рефлексії, у теорії й технології міркування, які могли б бути протипоставлені софістичним фокусам. Розробку такої теорії й технології почав сам Сократ, продовжив Платон, а закінчив Аристотель.
Міркування Аристотеля про справедливість завершують тривалу фазу прямого впливу правосвідомості на логічну думку. Подібно істині, справедливість є "щось міцне й постійне". Таким чином, категорія справедливості остаточно втрачає самостійний зміст, що обґрунтовує логіку, навпроти, тепер уже самі справедливість й юридичне судження повинні бути логічно обґрунтовані. Завдяки Аристотелю логіка одержує власний предмет, методи й категоріальний апарат і на довгий період уже не вимагає додаткових імпульсів від правосвідомості.
Навпроти, тепер уже сама логіка стає інструментом становлення юриспруденції. Насамперед, це помітно в римський період античної цивілізації. Колосальний прогрес у юридичній техніці, що привів до неперевершених зразків римського права, починається із часів Імперії після того, як у професійний оборот юристів увійшла аристотелівська "Топіка", переведена Цицероном на прохання юриста Тробація Тесту. На відміну від строгого теоретичного стилю творів Аристотеля й стоїків, логіка римлян носить практичний характер, тому що її найбільш відомі представники були юристами й суспільними діячами, причому заняття логічними питаннями було для них справою другорядною. Але саме завдяки цій обставині із часів Римської імперії тягнеться традиція, відповідно до якої вивчення логіки стало характерною й обов'язковою рисою освіченого юриста.
Саме до римської правової історії сходить традиція аналітичної юриспруденції, зорієнтована на наукові узагальнення юридичних феноменів, які "виражаються в понятійній констатації юридичних реалій, виявленні юридичних норм, що втримуються в них, у їхньому тлумаченні, фіксації властивих їм загальних, видових і родових особливостей, характерних рис правових документів, юридичних фактів, породжуваних ними наслідків, знаходженні закладених у них юридичних конструкцій, принципів, значеннєвого значення, виробленні й закріпленні юридичної термінології, і в підсумку - у розробці на основі правового матеріалу, що узагальнюється, визначень, порівняльних характеристик, класифікацій.
У результаті аналітичного пророблення догми права, якщо вона проведена на належному науковому й методичному рівнях відповідно до вимог формальної логіки, розкривається деталізована юридична картина тієї або іншої ділянки, фрагмента законодавства, судової практики, оголюється їхній юридичний зміст, спрацьовуються найбільш доцільні прийоми й форми юридичних дій".
За межами права потенціал греко-римської логіки в Середні століття не мав істотних практичних імпульсів, а сама логіка, розвиваючись у схоластичному напрямку, переважно концентрувалася на обслуговуванні теологічних сюжетів.
Однак завдяки рецепції римського права середньовічна логічна думка успадкувала високі стандарти юридичного міркування, властиві Кодексу й Дігестам Юстиніана, коментарям видатних римських юристів - Гаю, Павла. 
Після тривалого періоду відходу від практичних потреб, разом з формуванням на рубежі XVІ-XVІІ ст. ринкових відносин, що супроводжувалися бурхливим прогресом природознавства й техніки, настанням епохи релігійної Реформації й політичних революцій, які жадали від кожного свідомого відношення до свого життя й до суспільства, почався новий етап у розвитку взаємозв'язків між логікою й правом.
Однак у цілому на порозі Нового часу в Західній Європі зложилася більш розповсюджена традиція дослідження юридичної логіки на базі аристотелевської аналітики й топіки.
Однак поява гегелівської філософії права привела до цінного логіко-методологічного результату: знаходженню взаємодоповнення юридичних понять, які відображають взаємодію індивідуальної й суспільної волі, змісти й форми права, виявлення зміни правових конструктів під тиском історичного розвитку суспільства, що Гегель зв'язувал із саморозвитком абсолютного Духа. Саме ця ідеалістична сутність гегелівської філософії права зашкодила тому, щоб вона стала джерелом розвитку повноцінної юридичної логіки. 

Висновок
На жаль, у своїй роботі я не можу торкнутися всіх взаємозв’язків логіки і права. Але мені хотілося б ще добавити, що всі ці й деякі інші родинні зв'язки утворюють предметне поле й стимулюють сучасні юридичні дослідження. Тому під юридичною логікою пропонується розуміти прикладну дисципліну, предметом якої є аналіз правових проблем методами традиційної й сучасної логіки.
Варто помітити, що в сучасній літературі існує три головних підходи до розуміння напрямків взаємодії логіки й права, і ці підходи часто або не розрізняють, або протиставляють один одному. Всі ці три підходи не виключають, а доповнюють один одного й мають рівні підстави для того, щоб стати основою для подальших продуктивних досліджень. При цьому, звичайно ж, для їх розробки потрібні відносно автономні дослідницькі програми.














Список використаної літератури
Кнапп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. М., 1987.
Леви Э.Х. Введение в правовое мышление. М., 1995.
Старченко А.А. Логика в судебном исследовании. M., 1958.
Строгович М.С. Логика. М., 1948. 



Другие работы по теме: