Contribution to International Economy

  • Індукція і дедукція
ЗМІСТ:
Вступ ……………………………………………………………………………2
Індукція і дедукція ……………………………………………………………3
Висновок………………………………………………………………………6
Список використаної літератури……………………………………………7

























Вступ
Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не припускатися суперечностей в своїх міркуваннях, вміти розкривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і роботі юриста, яка вимагає точності мислення, обгрунтованості висновків.
Найкращі вітчизняні юристи відрізнялися не тільки глибокими знанням всіх обставих права і яскравістю судових промов, але і суворою логічністю у викладенні і аналізі матеріала, неспростовною аргументацією висновків. 
Знання логіки, володіння логічною культурою допомагають юристу підготувати логічно струнку, добре аргументовану промову, викрити суперечності в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необгрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події, несуперечливо, послідовно і обгрунтовано скласти офіційний документ і т.д.
Що представляє собою логічна культура? В першу чергу це досконале знання логічних законів, яким підпорядковується мислення.
Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.
Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість.
Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).
Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним.
Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків. 
Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть стати причиною судової помилки.

Індукція і дедукція 
Індукція - процес логічного висновку на основі переходу від приватного положення до загального. Індуктивний умовивід зв'язує приватні передумови з висновком не стільки через закони логіки, а скоріше через деякі фактичні, психологічні або математичні подання.
Розрізняють повну індукцію - метод доказу, при якому твердження доводиться для кінцевого числа окремих випадків, що вичерпують всі можливості, і неповну індукцію - спостереження за окремими випадками наводить на гіпотезу, що, звичайно, має потребу в доказі. 
Розрізняють двояку індукцію: повну і неповну. У першій ми переміщаємося від повного перерахування видів відомого роду до всього роду; очевидно, що при подібному способі умовиводу ми одержуємо цілком достовірний висновок, що у той же час у відомому відношенні розширює наше пізнання; цей спосіб умовиводу не може викликати ніяких сумнівів. Ототожнивши предмет логічної групи із предметами приватних суджень, ми одержимо право перенести визначення на всю групу. 
Навпроти, неповна індукція, що йде від часткового до загального (спосіб умовиводу, заборонений формальною логікою), повинна викликати питання про право. Неповна індукція по побудові нагадує третю фігуру силогізму, відрізняючись від її, однак, тим, що індукція прагне до загальних висновків, у той час як третя фігура дозволяє лише частки.
Умовивід по неповній індукції ґрунтується, очевидно, на звичці й надає право лише на ймовірний висновок у всій тій частині твердження, що йде далі числа випадків уже досліджених. 
Миль у роз'ясненні логічного права на висновок по неповній індукції указав на ідею одноманітного порядку в природі, у силу якого наша віра в індуктивний висновок повинна зростати, але ідея одноманітного порядку речей сама є результатом неповної індукції й, отже, основою індукції служити не може. 
У дійсності підстава неповної індукції те ж, що й повної, а також третьої фігури силогізму, тобто тотожність приватних суджень про предмет з усією групою предметів. 
У неповній індукції ми переміщуємося на підставі реальної тотожності не просто деяких предметів з деякими членами групи, але таких предметів, поява яких перед нашою свідомістю залежить від логічних особливостей групи і які є перед нами з повноваженнями представників групи. Завдання логіки полягає в тім, щоб указати границі, за межами яких індуктивний висновок перестає бути правомірним, а також допоміжні прийоми, якими користується дослідник при утворенні емпіричних узагальнень і законів. Безсумнівно, що досвід і спостереження служать могутніми знаряддями при дослідженні фактів, доставляючи матеріал, завдяки якому дослідник може зробити гіпотетичне припущення, що допомагає пояснити факти.
Таким же знаряддям служить і всяке порівняння й аналогія, що вказують на загальні риси в явищах, спільність же явищ змушує припустити, що ми маємо справу й із загальними причинами; таким чином, співіснування явищ, на яке вказує аналогія, саме по собі ще не містить у собі пояснення явища, але доставляє вказівка, де варто шукати пояснення. 
Головне відношення явищ, що має на увазі індукцію, - відношення причинного зв'язку, що, подібно самому індуктивному висновку, спочиває на тотожності, тому що сума умов, названа причиною, якщо вона дана в повноті, і є не що інше, як викликане причиною наслідок. 
Правомірність індуктивного висновку не підлягає сумніву; однак логіка повинна строго встановити умови, при яких індуктивний висновок може вважатися правильним; відсутність негативних інстанцій ще не доводить правильності висновку. Необхідно, щоб індуктивний висновок ґрунтувався на можливо більшій кількості випадків, щоб ці випадки були по можливості різноманітні, щоб вони служили типовими представниками всієї групи явищ, яких стосується висновок. Попри все те індуктивні висновки легко ведуть до помилок, з яких самі звичайні виникають від множинності причин і від змішання тимчасового порядку із причинним. 
В індуктивному дослідженні ми завжди маємо справу з наслідками, до яких повинне підшукати причини; знахідка їх називається поясненням явища, але відомий наслідок може бути викликано цілим рядом різних причин; талановитість індуктивного дослідника в тім і полягає, що він поступово з безлічі логічних можливостей вибирає лише ту, котра реально можлива. Для людського обмеженого пізнання, звичайно, різні причини можуть із те саме явище; але повне адекватне пізнання в цьому явищі вміє доглянути ознаки, що вказують на походження його лише від однієї можливої причини. Тимчасове чергування явищ служить завжди вказівкою на можливий причинний зв'язок, але не всяке чергування явищ, хоча б і правильно повторюване, неодмінно повинне бути зрозуміле як причинний зв'язок. 
Дедукція - метод мислення, при якому приватне положення логічним шляхом виводиться із загального, висновок за правилами логіки; ланцюг умовиводів (міркування), ланки якої (висловлення) зв'язані відношенням логічного проходження. Початком (посилками) дедукції є аксіоми, постулати або просто гіпотези, що мають характер загальних тверджень («загальне»), а кінцем - наслідку з посилок, теореми («частка»). Якщо посилки дедукції щирі, то щирі і її наслідки. Дедукція - основний засіб доказу, протилежно індукції.

Висновок
Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівень дослідження правових явищ. 
Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обгрунтування здобутих виводів, висунутих положень. 
Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.
Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку. 



Список використаної літератури
Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.
Ивин А.А. Логика. Учебное пособие. – М.: Знание, 1998. 
Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юридических факультетов и институтов. – М., 1996. 
Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. 
Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. 
Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. 




Другие работы по теме: