Contribution to International Economy

  • Утворення та оформлення держави США
Утворення та оформлення держави США


Зміст
Вступ……………………………………………………………………….…….3
1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості……….………4
2. Формування державності США: Декларація незалежності 1776 рік, Статті Конфедерації 1781 рік, Конституція 1787 рік…………………………………10
Висновки…………………………………………………………………………16
Список літератури……………………………………………………………….17


 
 
Вступ 

Американська держава виникла у ХVIII ст. в результаті масштабних міграційних процесів – переміщення значних мас населення із Старого у Новий Світ. З ХVII ст. колонізацію (заснування поселень і освоєння територій) в Північній Америці здійснювали Іспанія, Франція, Голландія і Англія. Найбільш життєздатними поселеннями на атлантичному узбережжі виявилися англійські.
З Англії, де почала назрівати революція, в Америку плило особливо багато переселенців. Розвиток капіталізму супроводжувався розоренням селян і ремісників і вони шукали кращої долі за океаном. Сюди ж тікали від релігійних переслідувань Стюартів пуритани. Будучи зацікавленою в розвитку колоніального господарства Великобританія одночасно побоювалася економічного зміцнення своїх американських колоній, що, як це ясно розуміли в Лондоні, може призвести до створення на їх базі нового, незалежного від Англії, державного об’єднання. За допомогою економічного і політичного тиску Великобританія намагалася (і до певного часу їй це вдавалося) утримати американські колонії в сфері свого впливу. Однак так не могло бути вічно. 

 
1. Війна за незалежність у Північній Америці, її особливості

Східне узбережжя Північної Америки європейці почали освоювати в кінці XV ст. В 1496 році король Генріх VII видав привілегію венеціанцю Йогану Кабо на плавання і освоєння земель від північних островів до Флоріди при умові виплати 1/5 одержаних прибутків короні. Поселення були випадкові і не формували стабільного нового суспільства. Перша постійна англійська колонія в Північній Америці була заснована в 1585 р. (в честь королеви названа Віргінією). Але з різних причин до початку XVII ст. англійські поселення в Америці припинили своє існування.
Новий етап освоєння Північної Америки розпочався в першій половині XVII ст. В цей час були засновані поселення, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях, в залежності від умов їх утворення.
В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі – вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд, колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами.
В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення.
У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. У південних – велике плантаційне сільське господарство ґрунтувалося на праці білих і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих ( на початку війни за незалежність з 2.5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабами неграми). У південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток “вільних земель”, що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів – індійців.
Натхненні ідеалами “природного права”, переселенці, опинившись ізольованими від усього іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Вже на кораблі “Травнева квітка”, яким відплили емігранти в Америку (1620р.), була укладена угода про об’єднання колоністів у єдину общину, спільно вироблялися закони. Ця угода стала джерелом особливої традиції американської державності: новий народ погоджувався вважати себе єдиною общиною, що управляється на основі народовладдя і “праведної справедливості”. “ Цим актом об’єднуємося ми в одне політичне і громадське тіло для підтримання порядку серед нас і досягнення передбачуваної мети. В силу цього акту ми встановимо ті справедливі і праведні закони, ті порядки, правила і конституції, призначимо ту владу, яку будемо вважати потрібною і корисною для загального блага колоній”. Так поступали колоністи і пізніше. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. Так виникали колонії.
На республіканській за духом Півночі дістали широкого розвитку органи самоврядування, які найчастіше збиралися в церковному приході. Уповноважені від міст і селищ складали щось на зразок парламенту колоній, який обирав губернатора. 
На Півдні (наприклад, у найстарішій з колоній – Віргінії) панували монархічні переконання. Губернатор тут призначався королем, існували дві палати парламенту, панувала англійська церква.
Думка про об’єднання колоній у єдину федерацію виникла ще в середині XVIII ст. Об’єднання диктувалося спільністю інтересів колоній як у тому, що стосується торгівлі, так і в тому, що пов’язувалося зі спільним захистом колоній від Франції. Перший проект федерації був вироблений знаменитим Франкліном у 1748 році. Але уряд Англії відхилив його: він хотів бачити колонії розрізненими, щоб легше їх було експлуатувати.
Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII ст.. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів.
На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку. Постанови про податки і мито, як правило в колоніях не виконувались, тому що фінансова адміністрація підкорялась місцевій владі. Але з 1760 року губернатори більшості колоній стали одержувати накази про суворе виконання податкових постанов, для чого їм дозволялось проводити обшуки будинків в пошуках контрабандних товарів. Укріпленню опозиції по відношенню до Англії сприяло і успішне для Англії закінчення війни з Францією за Канаду і об’єднання там колоній під єдиною владою британської корони (1760р.). Заключним приводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом в лютому 1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання, які привозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. В результаті об’єднаного руху колоній більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Був введений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях.
Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів – “підмовниками”. У відповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавча влада ставала незалежною.
Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. “чайним законом”; який надав Ост-Індській компанії привілегію на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торгівців і багаточисельних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонське чаювання (грудень 1773р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію “репресивних актів” (березень 1774р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.
По ініціативі найбільш політично-активних штатів – Масачусетса і Віргінії – був оголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби, були скликані представники на загальний конгрес колоній.
Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня – 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав “англійських громадян”. Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав.
Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. В зв’язку з партійними протиріччями в британському парламенті Палата общин вибрала різко опозиційну лінію поведінки по відношенню до колоній. На основі резолюцій Конгресу в окремих колоніях відбулися перевибори в законодавчі збори, в результаті яких більшість склали прихильники відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли Віргінські збори, в яких видатний громадський діяч і літератор П.Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. В лютому 1775р. розпочалося формування конституційної армії колоній.
19 квітня 1775р. у відповідь на спробу англійського командування захопити склад зброї, створений колоністами в Конкорді поблизу Бостона, місцеве населення розгромило англійський загін. Відсіч англійським військам з боку народних організацій, подібно до штурму Бастилії 14 липня 1789р. у Франції, спричинила початок американської революції.
Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який з огляду на обставини, що склалися, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів та відсутність централізованого керівництва, тож першочерговим завданням було створення регулярної армії. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, — армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступна робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. Ще одним важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.
Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами — штатами.
Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування — лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив 2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьому відношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів. Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.
Хоч збройна боротьба проти Англії вже велася, буржуазія і плантатори, що стояли на чолі революції, довгий час не наважувалися на відкритий розрив державних зв'язків з метрополією. Тільки під тиском народних мас Другий континентальний конгрес проголосив незалежність колоній. 
У червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на його розгляд резолюцію. «Об'єднані колонії, — було сказано в ній, — по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними». Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.
За дорученням комісії текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року — Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

2. Формування державності США: Декларація незалежності 1776 рік, Статті Конфедерації 1781 рік, Конституція 1787 рік

Декларація незалежності 1776 рік

1 липня 1776 року Континентальний конгрес, відповідно до прийнятого раніше резолюцією, приступив до обговорення питання про проголошення незалежності.
Погляди Джефферсона, що знайшли вираження в Декларації, відбивали досвід самих американських колоній, їхні власні демократичні традиції, що склалися за півтори сотні років з часів підстави перших американських поселень.
Декларація незалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд.
«Звичайно, обережність, — було сказано в Декларації, — радить не змінювати уряду з неважливих або тимчасових причин». Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ «не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд». Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній ( відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.
Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: «...колонії є і по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні і будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім поривається». Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.
Декларація незалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки — індіанців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство і торгівлю рабами, як «жорстоку війну проти самої природи людства». І все-таки проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий — формування нової держави і перемоги над її супротивниками.

Статті Конфедерації 1781 рік

Статті конфедерації – це фактично перша Конституція США 1781р. Хоча в ході війни проти Англії вирішувалися головним чином військові задачі, повсталі колонії, оголосивши себе штатами, активно оформлювали державність. В 1775 – 1778 рр. В усіх 13 штатах були прийняті конституції, які відкривалися заявами, подібними заявам Декларації незалежності. Майже повсюдно були прийняті біллі про права, які проголошували свободу слова, совісті, зібрань, недоторканість особи і ін. Конституції оголошували скасованими привілеї земельної аристократії, забороняли визискувати ренту і ліквідували інші пережитки феодалізму. Політична влада зосередилася в руках буржуазії і плантаторів. 15 листопада 1777 р. Конгрес схвалив першу Конституцію США, яка увійшла в силу під назвою Статті конфедерації і вічного союзу, ратифікована штатами 1 березня 1781 р. Нова республіка була слабко централізована, загальнодержавного президента не передбачалося, за окремими штатами фактично зберігалася майже повна самостійність. Засновувався, щоправда, однопалатний конфедеральний конгрес, але відсутність у нього примусової влади робила його позбавленим реального значення.
В загальному підсумку Статті конфедерації відображали прагнення повсталих проти британського панування американців надійно захистити свої свободи від зловживань центральної влади.
Таким чином, Сполучені Штати являли в цей період не союзну державу, а союз держав, центральний уряд якого не мав достатньо владних повноважень. Вищий орган конфедерації – однопалатний, фактично не володів правом втручатися у внутрішні справи штатів. Вирішення будь-яких питань, що входили до компетенції конгресу передбачало згоду не менш 9 з 13 штатів. Фактично за штатами зберігалася повна самостійність в таких справах, як введення податків і мит, утримання армії і флоту. Природно, саме по собі прийняття Конституції 1781 р. Мало певне позитивне значення, так як знаменувало собою крок уперед на шляху єднання сил незалежності і централізації країни. Однак цього було не досить – проголосивши республіку, вказана Конституція встановила форму державного устрою у вигляді нетривкої конфедерації.
Державно-правова структура конфедерації виявилася такою, що не передбачала постійного виконавчого органу. Єдиним спільним законодавчим органом був вищезгаданий конгрес, в котрому кожний штат мав один голос. Нарешті, Конституція зберегла безправне становище негрів і індіанців, виключених з категорії “американський народ”. 
 Ситуація, що склалася після прийняття Декларації незалежності об’єктивно показала слабкість конфедерації як нового державного утворення, необхідність використання в ньому федеративних начал: кожний зі штатів, як вже зазначалося, приступив до розробки і утвердження своєї конституції. Це витікало з рішень II Конгресу. Окрім того, процес конституційної творчості досить швидко розвивався в окремих штатах і до проголошення Декларації незалежності. В січні 1776 р. Була прийнята конституція в Нью-Хемпширі, в березні – в Південній Кароліні. 

Конституція 1787 року

Конституція 1787 року була не першою, яку американці написали або ухвалили. У період, що саме передував 1787 рокові, кожен із штатів, які складали Сполучені Штати, за деякими винятками (Конектікут і Род-Айленд) затвердив писану конституцію і керувався нею у своєму внутрішньому житті. Деякі з тих, що зібралися у Філадельфії, відіграли активну роль і у державному процесі. Конституція 1787 року була не лише першою загальнодержавною конституцією. У той самий час, коли Конвент дискутував і дебатував у Філадельфії, у Нью-Йорку відбувалося засідання Конгресу Сполучених Штатів, який обговорював питання національної політики, Конгресу, який отримав свої повноваження на підставі угоди — Статей Конфедерації і Вічної Унії, — укладеної делегатами від тринадцяти штатів у листопаді 1777 року і оголошеної офіційно ратифікованою штатами у березні 1781 року. Конституційний Конвент 1787 року у Філадельфії був по суті скликаний цим Конгресом.
Важливо зауважити, що хоча конституцію 1787 року було написано делегатами-представниками штатів, у ній декларувалося, що то є влада, делегована від “народу Сполучених Штатів” — твердження, яке викликало чимало дискусій. Проблема полягала у тому, що країна керувалася конституцією — Статтями Конфедерації і Вічною Унією — яку, за її власним висловом, можна було змінювати і доповнювати тільки за наявності згоди “легіслатур кожного штату”. Положення про можливість внесення поправок цілком відповідало керівним принципам Статей, а саме принципом суверенності окремих штатів, а цієї суверенності нова конституція не визнавала. До того ж, Конгрес скликав Конвент для перегляду Статей Конфедерації, однак всі визнавали, що конституція, яку породив Конвент, була чимось більшим за перегляд Статей; вона була чимось зовсім новим як за своїм принципом, так і за своїми положеннями. Вона визнала суверенність не кожного окремого штату, а радше народу Сполучених Штатів. Відтоді у конституцію закладено протиріччя між народним суверенітетом і суверенітетом штату.
Спонукою до розробки нової конституції у Філадельфії були відчутні вади державного управління на підставі Статей. Відповідно до Статей Конгрес мав повноваження, за згодою щонайменше дев’яти з тринадцяти штатів, позичати гроші і “видавати векселі в рахунок боргу сполучених штатів”, але не мав жодного джерела надходжень, за рахунок яких міг би погашати позики або викуповувати векселі. У питанні доходів йому залишалося сподіватися на бажання окремих штатів сплачувати податки, накладені на них; він не мав жодних засобів примусити платити. На додачу Конгрес був не в силі змусити, або хоча б спонукати, делегатів відвідувати свої засідання, а тому часто не збирав кворуму, необхідного для ведення справ. На той час загальною проблемою була нездатність Конгресу забезпечити виконання своїх резолюцій, а відтак і керувати.
Через це метою Конвенту у Філадельфії була організація дійової державної влади, яка б разом з тим поважала автономію штатів.
Було вирішено, що для надання новій системі юридичної сили конституція повинна бути ратифікованою не просто легіслатурами штатів, а народом Сполучених Штатів. Відповідно до цього Конвент погодився на те, щоб Конгрес передав конституцію спеціально скликаним конвентам кількох штатів, а конвенти, у свою чергу, передали її делегатам, обраним від кожного штату його населенням. Цю резолюцію Конгресу було ухвалено за відсутності Род-Айленду і всупереч супротиву Нью-Йорка. Починаючи з грудня, конституцію невдовзі схвалили дев’ять з тринадцяти штатів. Чотирма штатами, які зайняли очікувальну позицію, були Нью-Йорк, Віргінія, Північна Кароліна та Род-Айленд. Нью-Йорк і Віргінія розглядалися як провідні учасники забезпечення успіху новій конституції, а Північна Кароліна і Род-Айленд не вважалися за надто важливі для функціонування нової влади. Кінець кінцем Віргінія поставила свій підпис, а невдовзі Нью-Йорк наслідував її приклад, поза як делегати у Нью-Йорку знали, що якщо Нью-Йорк не ратифікує нової конституції, то його південні округи і головне місто відокремляться від штату і приєднаються до більш широкого союзу. Скоро до Нью-Йорку і Віргінії приєдналася і Північна Кароліна, але уряд встиг уже попрацювати цілий рік, поки нарешті і Род-Айленд не погодився на участь у союзі. 
Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і гарантії рівноправності суб'єктів федерації, а також основи розмежування повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну і, частково, політичну автономію штатів, але протиставила їй сильну центральну владу. Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління. Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США. 

Висновки 

Утворення державності США було в історичній перспективі неминучим, і пояснювалося, перш за все, економічними передумовами: з самого початку колонії за своїм соціально-економічним характером були буржуазними. Було докладено чимало зусиль для утворення феодальних порядків, але з цього нічого не вийшло.
Державницькі ідеї логічно визрівали в американському суспільстві з самого початку заселення Нового Світу. Економічні протиріччя природно переросли в ідеологічну, а незабаром й військову конфронтацію, в якій метрополія прагнула нав’язати Новому Світу архаїчні і на той момент вже об’єктивно віджилі феодальні відносини, а колонії, в свою чергу, відстоювали свої права і свободи, права і свободи нового американського народу.
 
Список літератури 

Иванян Э. А. История США: Пособие для вузов. — М.: Дрофа, 2004. — С. 576
Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. — К.: Веселка, 1993.
Макинерни, Дэниел США. История одной страны. A TRAVELLER'S HISTORY OF THE USA. — К.: Эксмо, 2009.
Осмоловський, С.О. Всесвітня історія: підруч. / С.О. Осмоловський, Т.В. Ладиченко. – К. : Генеза, 2009. 
Согрин В.В. Политическая история США. XVII - XX вв.; М. Издательство "Весь Мир", 2001 










Другие работы по теме: