Contribution to International Economy

  • Життя та діяльність Олега Костянтиновича Антонова
ЗМІСТ


ВСТУП 3
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕГА КОСТЯНТИНОВИЧА АНТОНОВА 5
ВИСНОВОК 15
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16


 
ВСТУП


Радянське авіабудування подарувало світу цілу плеяду талановитих авіаконструкторів. Їх крилаті творіння і сьогодні сміливо впокорюють будь-які висоти і повітряні простори, якби доводячи: немає нічого непереборного для людського розуму, пошуку і праці.
Яковлєв, Тупольов, Ільюшин, Петляков, Лавочкин, Мікоян, Миль, Сухою... Перелік цих імен говорить сам за себе. Але особливе місце в цьому зоряному ряду займає Олег Костянтинович Антонов.
Діяльність Олега Костянтиновича ще за життя була відзначена найвищими нагородами Української Республіки і Радянського Союзу: трьома орденами Леніна, Державною премією СРСР, Ленінською премією, Державною премією УРСР. Його багаторазово обирали депутатом Верховної Ради СРСР. Він ніколи не був над людьми, завжди утверджував себе працею, яка ставала подвигом. Був переконаний: успіх досягається завдяки міцному творчому колективу. "Після впровадження в серію нашого сільськогосподарського і транспортного літака АН-2 з невеличкою групою конструкторів їдемо до Києва, що підводився з руїн. Завод у зародку. Розташувалися в напіврозваленому бараці. Миші точать книжки й креслення. Вогко, холодно, але поступово ростемо. Рік у рік нам додають площу, верстати, відкриваємо нові лабораторії. А головне – зростає колектив... Він об'єднується не стінами будинку, де працює. Головне, без чого колективу не може бути, – це єдність мети!" Творча діяльність Олега Антонова базувалася на багатогранній ерудиції. Він знав практично всі досягнення в галузі техніки і, звичайно, все про авіацію. Його дивовижна пам'ять зберігала численну інформацію про літаки минулого й сучасного.
Вражали його надзвичайна чесність, благородність і скромність. 1974 року Олег Костянтинович написав листа Леоніду Брежнєву, в якому відмовився від другої Зірки Героя Соціалістичної Праці, зазначивши, що вона має належати його колезі А. Бєлолипецькому, учаснику створення "АНів" – від АН-2 до АН-124. До останніх днів життя Антонов не міг заспокоїтися з приводу несправедливого ставлення до видатного авіаконструктора Ігоря Сікорського – киянина, котрий свого часу виводив Україну в небо. 1982 року за ініціативою О. Антонова група відомих льотчиків звернулися до уряду з проханням відновити добре ім'я цієї людини.
 
ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕГА КОСТЯНТИНОВИЧА АНТОНОВА


Олег Костянтинович Антонов – геніальній авіаконструктор, Герой Соціалістичної праці, академік, професор Харківського авіаційного інституту, доктор технічних наук, лауреат Ленінської та Державної премій СРСР, Державної премії України. Народився він не в Україні, але доля пов’язала його життя з нашим краєм дуже тісно. До 1912 року його родина проживала у Московській губернії в селі Троїці. Згодом переїхала до Саратова. Там Олег вперше почув про літаки, про переліт Луї Блеріо через Ла-Манш. Це настільки вразило його, що він одразу вирішив: «Буду льотчиком!» І почав майструвати модельки з рейок та паперу і запускати їх у небо. Саме тоді зародилася в його серці мрія пов’язати своє життя з небом. І він вперто йшов до її здійснення: почав зі збирання усіх публікацій, пов’язаних з авіацією, склавши своєрідний довідник, разом із однолітками створив «Клуб любителів авіації», яких часто можна було побачити на льотному полі, на книжковому ринку, де вони шукали книги з авіації.
З 1923 року Антонов створював планери, працюючи в «Товаристві друзів Повітряного флоту», зокрема за апарат «Голуб» він отримав грамоту. Під час навчання в Ленінградському політехнічному інституті він продовжував створювати планери – ОКА-3, «Стандарт-1», «Город Ленина» та інші. Після закінчення інституту в 1930 році Олега Антонова направили в Москву для організації Центрального конструкторського бюро з планерів. На планерах Антонова, спроектованих на цьому підприємстві, серії «Рот-Фронт» було досягнуто рекордних дальностей польоту.
У 1930 р. О. К. Антонов закінчив авіаційне відділенні Ленінградського політехнічного інституту, але захоплення планеризмом не залишало його протягом декількох років. Тривалий час він працював головним конструктором планерного заводу. У 1938 р. завод закрили, і Олег Костянтинович протягом двох років працював в конструкторському бюро А. С. Яковлєва, де йому було доручено спроектувати санітарний літак короткого зльоту. Згадуючи роботу з ним, Антонов говорив: «Я на все життя засвоїв кредо цього чудового конструктора – потрібно робити тільки те, що потрібно». Літак цей успішно пройшов державні випробування але запуску його в серійне виробництво перешкодила війна, що почалася. Олегу Костянтиновичеві доручається налагодження виробництва десантних планерів, які в період війни використовувалися для забезпечення партизан зброєю, медикаментами, продовольством і так далі. 
І все ж, працюючи над розробкою військових авіамашин, Антонов мріяв про створення цивільних літаків. Цю мрію він розпочав втілювати в життя вже після війни.
У 1946 році він створив конструкторське бюро в Новосибірську, яке згодом переїхало до Києва і конструювало цивільні літаки. В Україні Антонов створив свою школу авіабудування, одну з найкращих у світі.
Олег Костянтинович був, поза сумнівом, майстром від Бога, мав енциклопедичні знання з авіації. Безпомилково міг назвати характеристики двигунів, що їх застосовували ще на початку століття, особливості літаків та профілів крила. Всі ці знання сприяли тому, що за роки діяльності Олег Антонов зміг створити 22 моделі літаків та понад 50 моделей планерів.
Серед найвідоміших моделей не можна не згадати Ан-2, який перебуває в серійному виробництві вже понад 50 років. Він побачив світ у 1947 році і заслужив славу найнадійнішої машини: за десятки років Ан-2 перевіз кілька сотень пасажирів, мільйони тонн вантажів, з його допомогою мільярд гектарів полів та лісових угідь. Ще один літак – Ан-22 «Антей» – став свого часу справжнім проривом у авіабудуванні. В Парижі на 26-му Міжнародному авіакосмічному салоні він був у центрі уваги. За своїми розмірами цей літак перевершував усе, що було тоді в світі! І за його створенням стояв Олег Антонов з командою, яку він згуртував.  
Макетну комісію з літака Ан-22 очолював маршал авіації Н. З. Скріпко, що був в той період командувачем військово-транспортною авіацією, і з властивою йому скрупульозністю вимагав практичного завантаження і вивантаження бойової техніки, призначеної для перевезення цим літаком. Вантаження бульдозерів і екскаваторів, зенітних ракетних установок і бойових машин піхоти, понтонних мостів і іншої техніки, а також парашутистів-десантників перевірялася на макеті в конструкторському бюро. Згодом вантаження і розвантаження техніки були продемонстровані на параді в Домодедово.
Створення такого літака, та ще з турбогвинтовими двигунами, що мають редуктори і повітряні гвинти великих розмірів, було справою дуже складною. Світова авіаційна практика не знала нічого подібного. І перш ніж літак піднявся в повітря із заводського аеродрому, він піддався ретельним випробуванням на «втому», на герметичність окремих відсіків, кабіни екіпажа та ін.
28 лютого 1965 р. літак Ан-22 «Антей» зробив перший політ, а вже в травні того ж року він демонструвався на Усесвітній авіаційній виставці в Парижі. Неможливо описати захоплення, яке викликала ця новинка на виставці, тим більше що приліт «Антея» був несподіваним. Тільки літак приземлився, до нього спрямувався величезний натовп фотокореспондентів, коментаторів і фахівців, а вже вони- то розуміють толк в авіаційній техніці.
У величезному фюзеляжі «Антея» була влаштована прес-конференція з показом кінокартини про цей літак, і Олег Костянтинович Антонов відповідав на численні питання. 
Ім'я Олега Костянтиновича Антонова знають мільйони людей на всій планеті. Літаки, народжені в його КБ, принесли Україні усесвітню славу. Багато встановлених на них рекордів до цих пір залишаються неперевершеними. Все це відомі факти. Але далеко не всі знають про “секретні проекти” авіаконструктора Антонова. І це зрозуміло, адже робота над ними велася в особливих умовах — на початку Великої Вітчизняної війни... 
Завдання на літальний апарат, аналогів якому не знала історія, Олег Костянтинович, якого підтримав генерал Афонін, отримав в кінці 1941 року. Машину створювали, що називається, на одному диханні. Проект “КТ” (“Крила танка”) був готовий за два тижні. А до літа 1942-го на планерному заводі в Тюмені вже готувався до польоту перший “матеріалізований” зразок новинки. Це був легкий танк Т-60, перетворений Антоновим в незвичайний, буксируваний планер разового застосування. Як фюзеляж використовувався сам корпус танка. Його ходова частина була злітно-посадочним пристроєм. Восени відбулися випробування “КТ”. Цей політ став одним з найпам'ятніших епізодів для заслуженого льотчика-випробувача СРСР Сергія Анохина.
Ідея застосування танка як планер була вельми принадною. Користуючись нічною темрявою, літак міг відбуксирувати танк-планер до тилового аеродрому супротивника, де-небудь в районі дії партизан. Недалеко від аеродрому танкіст-планерист віддасть буксировочний трос, і літак піде на базу, а танк, що літає, спланує на аеродром. Скинувши крила і хвостове оперення, така машина здатна запросто передавити сотню літаків. А якщо до цього додати гарматно-кулеметну потужність танка, стане зрозуміла вся його руйнівна сила. І фінал. Закінчивши операцію на аеродромі, машина своїм ходом відправиться до партизанів. 
Для забезпечення повітряним транспортом широкої мережі населених пунктів країни був спроектований літак Ан-28, схожий по компоновці з Ан-14, з двома газотурбінними двигунами потужністю 800 л. з. кожен. Відрізнявся Ан-28 від Ан-14 розмірами кабіни і потужністю встановлених на ньому двигунів. Призначався він для перевезення 15 пасажирів на відстань 600 км. з малих грунтових аеродромів, на яких експлуатуються літаки Ан-2.
Проте в серійне виробництво був прийнятий інший варіант літака Ан-28. Цей легкий багатоцільовий літак, створений в ОКБ ім. О. К. Антонова, призначений для перевезення пасажирів і вантажів на коротких місцевих повітряних лініях, для аерофотознімання і геологорозвідки, несення патрульної служби і інших повітряних операцій. При максимальній злітній масі 6500 кг літак Ан-28 може перевозити 17 пасажирів із швидкістю 350 км/ч на відстань 800 км. 
Літак відрізняється злітно-посадочними характеристиками, що забезпечується двома турбогвинтовими двигунами ТВД-10Б потужністю по 960 е. л. з. кожен з реверсивними гвинтами і ефективною механізацією крила. Зокрема, довжина розгону при зльоті складає 265 м, а пробігу при посадці — 175 м і навіть при відмові одного двигуна потрібна довжина ВПП не перевищує 580 м. На літаку Ан-28 застосовано рідкісне шасі, що у наш час не забирається, яке при необхідності може бути замінено поплавцем або лижним.
Сучасний комплекс пілотажно-навігаційного і радіозв'язного устаткування у поєднанні з антиобморожувальною системою дозволяє виконувати на літаку Ан-28 польоти в складних метеоумовах у будь-який час доби.
Літак Ан-28 має сертифікат льотної придатності, що відповідає міжнародним стандартам ІКАО для даного типу повітряних судів.
У восьмидесяті роки була зроблена спроба модернізації сільськогосподарського варіанту літака Ан-2. Цей літак, що отримав позначення Ан-3, має високий ступінь уніфікації з своїм прототипом, відрізняючись від нього установкою спеціально розробленого турбогвинтового двигуна ТБД-20 замість поршневого АШ-62, системою кондиціонування повітря в кабіні і продуктивнішим сільськогосподарським устаткуванням. Дослідна експлуатація літака Ан-3 показала його достатню ефективність, проте з багатьох причин серійне виробництво літака не було здійснене, що слід вважати правильним рішенням, унаслідок неможливості забезпечити високий технічний рівень модифікованого літака для експлуатації його в XXI столітті на базі літака, створеного ще в сорокові роки XX століття.
Яким же був цей дивовижний чоловік у житті? Середнього зросту, худорлявий, дуже рухливий, із відкритим привітним обличчям, добрими уважними очима, м’якою привабливою посмішкою. Інтелігентний, ввічливий, доступний, дуже тактовний, надзвичайно ерудований і цікавий співрозмовник. Інтереси мав дуже широкі. «Людина, котру цікавить усе!» – такі заголовки дали своїм статтям про Антонова польський та радянський журнали. Його цікавили економіка і планування, мистецтво й література, музика, балет, театр, кіно, спорт... Незважаючи на зайнятість, Олег Костянтинович міг увесь день провести в майстерні скульптора, спостерігаючи за рухами митця, з’ясовуючи найменші нюанси його роботи, а після цього захоплено розповідати, як він чудово провів час і скільки нового дізнався. Якщо Олега Костянтиновича щось зацікавлювало, він починав глибоко і детально вивчати це питання. Заводив великий альбом і збирав у ньому вирізки з газет і журналів: статті, замітки, креслення, малюнки – усе, що можна було знайти з «його» теми. Антонов оформив не менше сотні подібних альбомів. У них зібрані матеріали про авіацію, планери, двигуни, мистецтво, музику, літературу. І навіть про... шпаківні. З цього антонівського зібрання можна дізнатися про шпаківні практично все – про історію їхнього зародження, конструкції й навіть про те, які птахи поселяються в яких шпаківнях! І тут же малюнки та креслення шпаківень «конструкції Антонова»...
 
Олег Костянтинович був по-справжньому талановитим. Писав книжки, наукові та популярні статті, складав дивовижні вірші, малював картини. Він щиро вважав, що у творців техніки має бути почуття прекрасного: «Найцікавіша частина нашої роботи – це краса в техніці... Конструктор часто може йти від краси до техніки, від рішень естетичних до рішень технічних. Ми добре знаємо, що красивий літак літає добре, а негарний – погано, або й взагалі не літатиме». 
Сьогодні, на жаль, призабулося не тільки поняття, а й саме слово «інтелігент». Антонов був таким. Він вирізнявся надзвичайною чуйністю до людей. Один із його соратників розповідав, як, прийшовши до Антонова на нараду, запитав: «У мене два питання – одне виробниче, друге стосується особистої справи мого співробітника. З якого розпочнемо?» Олег Костянтинович відповів: «З особистого. Ми вирішимо проблему і людина спокійно, з повною віддачею працюватиме».
І ще один зовсім маленький штрих. Під час чергового відвідання цеху Олег Костянтинович звернув увагу на двері, що грюкали. Повернувшись до свого кабінету він одразу написав записку начальнику цеху з проханням (саме так!) відремонтувати двері, оскільки вони сильно стукають, тож заважають людям працювати. На перший погляд може здатися дивним, що Антонов, зайнятий вирішенням глобальних проблем, звертав увагу на такі дрібниці, головне ж – не забував про них. Але це свідчить про виняткову інтелігентність.
Олег Костянтинович цінував колектив. Особливо людей захоплених. І збирав під своє «крило» молодих, здібних авіамоделістів, планеристів. «Створити весь колектив з одних ентузіастів навряд чи можливо. А організувати справу так, щоб ентузіасти вели вперед, визначали творче обличчя колективу можна і потрібно», – говорив Антонов. Сам був людиною захопленою й одержимою в роботі і запалював оточуючих своєю працездатністю та ентузіазмом.
Він володів великим даром – довіряти. Антонов довіряв своїм конструкторам і робітникам, давав їм можливість самостійно працювати, ніколи не смикав через дрібниці, не виставляв на посміх перед іншими. Коли бачив, що конструктор робить щось неправильно, то доброзичливо говорив йому: «Ваша ідея непогана, та може ось так буде краще?» Швидко малював на кульмані своє креслення і йшов собі. А потім, уже у спокійній обстановці, конструктор міг оцінити правильність ідеї генерального конструктора та вади своєї.
Талант конструктора проявлявся в Олега Костянтиновича не лише в роботі, а й у повсякденному житті. Кабінет Генерального спроектований ним самим, письмовий стіл зроблений за його кресленнями, будинок, у якому Олег Костянтинович жив зі своєю сім’єю, збудований за його проектом. І будинок, і його кабінет вражають скромністю, простором, великою кількістю світла, зручністю та раціональним розташуванням кожної речі.
Антонов був дуже організованою людиною, умів цінувати свій час і час співробітників. Відповідь на запитання, як Олег Костянтинович встигав так багато зробити, можна знайти в його словах: «...Я думаю, що вміння дорожити хвилиною має бути такою ж звичкою, як «Добридень».
Крім офіційних звань та нагород, у Антонова були ще три десятки почесних звань та громадських навантажень, котрі Олег Костянтинович добровільно поклав на себе. Він був ентузіастом відродження планерного спорту, очолював всесоюзні зльоти дельтапланеристів, організовував художні виставки «Вчені малюють», підтримував авіамоделістів, самоучок – аматорів авіації, виступав перед молоддю, читав лекції.
За 78 років життя Антонов встиг зробити дуже багато. Захистив докторську дисертацію, опублікував понад 200 наукових праць, три книги («На крилах з дерева й полотна», «Десять разів спочатку», «Для всіх і для себе»), одержав 72 авторські посвідчення на винаходи, обраний академіком Академії наук СРСР, нагороджений багатьма урядовими нагородами, а головне створив колектив, який під його керівництвом завоював авторитет і визнання в усьому світі. До 2005 року на рахунку конструкторського бюро було 483 світових досягнення, з яких 378 досі не перевершені. Ім’я Антонова об’єднує цей колектив і зараз, надихаючи його на нові досягнення в авіабудуванні.
 
ВИСНОВОК


Олег Костянтинович Антонов – людина, чиє ім'я залишається з нами ось вже більше двох десятиліть, минулих після його смерті. Роки не в силах стерти з пам'яті його незвичайно яскравий і привабливий образ. «Видатний авіаційний конструктор», «неординарний керівник», «яскрава особа», "людина з великої букви", «художник», "письменник", "спортсмен" - це не просто перерахування окремих сторін особи Олега Костянтиновича, це епітети, які приголомшують своєю різноманітністю і в сукупності дають рідкий приклад виключно насиченого життя. Видатний хірург Микола Михайлович Амосов говорив: «Олег Костянтинович був багатогранним, в ньому перепліталося глибоке знання техніки з мистецтвом».
Антонов був творцем авіаційної техніки, але він ще і сам любив літати, і не тільки на планерах: він майже завжди брав участь у випробуваннях своїх нових машин. Олег Костянтинович писав: “Є щасливі люди, жадібні до будь-якої справи, – їх у нас все більше і більше. Це люди, що залишаються молодими на все життя, для них ця якість стає рисою вдачі, стилем роботи”. Це відноситься і до самого Генерального конструктора. Невпинне прагнення вперед – в житті, в праці, творчості – було властиво Олегу Костянтиновичеві. Більше вісімдесяти років тому піднявся в небо його скромний планер “Голуб”, і весь цей час одна за однією йшли в політ машини, що несуть на своїх бортах дві букви, – “Ан”.
Кожен новий планер Антонова, кожен новий літак стали ланкою в процесі розвитку радянської авіації. І кожна така машина була новим відображенням таланту видатного авіаконструктора.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Журнал Верховної Ради України «Віче», 1992-1996гг.
Пономарев А. Н. Советские авиационные конструкторы. — М.: Воениздат, 1990
Газета АКБ Промінвестбанк, Центральної Ради профспілки працівників Промінвестбанку, Партії національно-економічного розвитку України, -№09 (273), 02 - 08 березня 2006
Газета «Рабочая газета»,- № 81 - 08 травня 2009 г.
В.Г.Анисенко. «О.К.Антонов – многогранность таланта». Издательство -- ИЦ «АэроХобби».- 1996г.
 Антонов О.К. Десять раз с начала: рассказ. – Киев: Веселка, 1981. -165с.
Моисеев В.А. Его имя носят самолеты: документальная повесть. – Киев: КВИЦ, 2005. – 394 с.


Другие работы по теме: