Contribution to International Economy

  • Нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення діяльності підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України. Проблемні питання та перспективи розвитку

Нормативно-правове та організаційно-методичне

забезпечення діяльності підрозділів внутрішньої безпеки митної

служби України. Проблемні питання та перспективи розвитку.

 

Вступ………………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1.НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

1.1.Структура митної служби України …………………………………………….7

1.2.Функціональна структура митної служби України ………………………….14

1.3.Система управління митною службою України……………………………...24

РОЗДІЛ 2. СЛУЖБА В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

2.1.Поняття та принципи митної служби…………………………………………26

2.2.Посадові особи митних органів України……………………………………...27

2.3. Права і обов'язки посадових осіб митної служби України………………….30

2.4.Нормативно-правове забезпечення діяльності  підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України…………………………………………………..35

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДРОЗДІЛІВ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

3.1.Проблеми корупції, хабарництва та інших службових зловживань з боку працівників підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України………..52

3.2.Підрозділ внутрішньої безпеки митного органу: перспективи розвитку.…63

Висновок…………………………………………………………………………...71

Література………………………………………………………………………….73


Вступ

Актуальність теми. Актуальність дослідження зумовлена гостротою проблем, пов’язаних зі значними змінами характеру та специфікою зовнішньоекономічної діяльності, її інтенсифікацією та підвищенням соціально-економічного значення зовнішніх торговельних зв’язків для України і світового суспільства в цілому.

Демократичні перетворення, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, супроводжуються складними й суперечливими процесами, трансформацією влади, економічних основ держави, соціальної структури, суспільного устрою, що привело до зростання ролі державних інститутів у регулюванні суспільних відносин. В умовах становлення в Україні ринкової економіки з’явилося нове бачення ролі окремих економічних інститутів, таких як митна й податкова системи, банківські та страхові структури. Таким чином, процес інституціоналізації став практично ключовим у трансформації Української держави й суспільства. Тому підвищилася актуальність наукового аналізу динаміки конкретних державних інститутів у контексті реальних змін як українського суспільства, так і сучасного світу, пошуку оптимальних шляхів цих змін.

За визнаним у світі підходом, одним з інститутів державної служби є митна служба, яка забезпечує реалізацію митної справи. Суперечливий характер процесів формування інституту митної служби в Україні зумовлює необхідність, актуальність і важливість розробки науково-теоретичних засад, методологічного підґрунтя соціальної інституціоналізації митної служби, а також апарату досліджень, що забезпечує аналіз стану й прогнозування перспектив розвитку, науково обґрунтований вибір пріоритетних напрямів модернізації, практичну розробку цільових комплексних програм і стратегій управління здійснюваними змінами із залученням соціального потенціалу, що визначається самою сутністю митної служби та її оточенням.

З метою наукового осмислення теми дослідження використовувалися праці, присвячені розробці проблем державної служби як інституціонального утворення, методологічним аспектам державного управління. У роботах В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, М.М.Білинської, В.Ю.Бикова, Ю.П.Битяка, В.Г.Бодрова, І.А.Грицяка, С.Д.Дубенко, В.М.Князєва, В.С.Куйбіди, О.Ю.Лебе-динської, В.І.Лугового, В.Я.Малиновського, Т.В.Мотренка, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, Я.Ф.Радиша, А.В.Решетніченка, В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, С.М.Серьогіна, Г.П.Ситника, С.В.Сьоміна, А.М.Тка-ченка, В.І.Токаревої, В.В.Токовенко, С.К.Хаджирадєвої, В.О.Шамрая, Л.Є.Шкля-ра, В.В.Юрчишина подано результати досліджень організації та самоорганізації державної служби, факторів її дестабілізації (корупція, кар’єризм, бюрократизм тощо), виявлено зв’язки державної служби й суспільства, методологічні засади державного управління, діяльнісний підхід до державної служби тощо.

З моменту відновлення митної служби в Україні теоретичні і практичні аспекти її діяльності стали об’єктом активних досліджень вітчизняних учених. Питання постановки, організації митної справи, реалізації митної політики, місця та ролі митної служби України в системі державних органів, її значення для вирішення соціально-економічних завдань стали предметом обговорення на науково-практичних конференціях, сторінках збірників наукових праць з проблем теорії та практики митної справи. Вагомий внесок у розробку теоретичних та методичних проблем розвитку Державної митної служби України зробили О.П.Гребельник, Є.В.Додін, Ф.Л.Жорін, С.В.Ківалов, В.Т.Комзюк, А.П.Павлов, П.П.Падун, П.В.Пашко, І.В.Письменний, К.К.Сандровський, В.В.Ченцов та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні особливостей функціонування митної служби як інституту державної служби України та нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення діяльності підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- розглянути структуру митної служби України;

- визначити функціональну структуру митної служби України;

встановити структуру управління інституціональним розвитком Державної митної служби України;

виявити систему управління митною службою України;

сформулювати поняття та принципи митної служби;

проаналізувати посадові особи митних органів України

Визначити права і обов'язки посадових осіб митної служби України.

дослідити нормативно-правове забезпечення діяльності  підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України

визначити проблеми корупції, хабарництва та інших службових зловживань з боку працівників підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України

провести аналіз підрозділу внутрішньої безпеки митного органу: перспективи розвитку

Об’єкт дослідження – Державна митна служба як інститут державної служби України.

Предмет дослідження – нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення діяльності підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що ефективність управління інституціональним розвитком Державної митної служби України на сучасному етапі залежить від науково-теоретичного обґрунтування та визначення соціального потенціалу модернізації митної служби відповідно до вимог Всесвітньої митної організації (ВМО) і Світової організації торгівлі (СОТ) та інтеграції України у світове співтовариство.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є сучасні теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних учених з проблем державного управління та державної служби; загальнонаукові принципи пізнання суспільних явищ; системний, міждисциплінарний, інституціональний, організаційно-синергетичний, соціокультурний, структурно-функціональний, конкретно-історичний підходи. Стан та розвиток митної служби в державному управлінні України розглядаються крізь призму взаємозв’язку теорії й практики, змісту та форми, загального, особливого й окремого.

Методи системного й структурно-функціонального аналізу дали змогу дослідити структурно-морфологічний устрій митної служби, проаналізувати еволюцію організаційної структури митних органів України та її функціональне навантаження. Організаційно-синергетична парадигма стала підґрунтям побудови моделей організаційної та управлінської структури, комунікативного простору митної служби.

Із застосуванням інституціонального підходу розглянуто особливості інституціонального розвитку митної служби та її інтерпретацію як інституту державної служби. Соціокультурна методологія стала базою для емпіричних досліджень, зокрема аналізу управлінської та організаційної культури митної служби, її кадрового потенціалу тощо.

За допомогою соціологічного, психологічного та статистичного методів досліджено стан соціального потенціалу митних органів, визначено професійний розвиток митників як фактор модернізації митної служби України, формально-догматичного методу – з’ясовано сутність управління модернізацією митної служби України. На основі методу моделювання побудовано моделі інституціоналізації, модернізації та управління інституціональним розвитком митної служби, професіограми тощо.

Ураховуючи комплексний характер методології дослідження, в процесі її реалізації було передбачено застосування низки різних методів, які можуть бути умовно поділені на такі основні групи: порівняльні (порівняльно-історичний, ретроспективний, діалектичний, конкретний аналіз, періодизація, хронологізація та ін.); емпіричні (спостереження, опитування, експертне оцінювання, статистичний аналіз, контент-аналіз, експеримент, моделювання, методи психологічної діагностики тощо); інтегративні, які поєднують окремі методи двох попередніх груп і дають можливість досліджувати комплексно, у взаємозв’язку і взаємодоповненні найбільш важливі елементи об’єкта дослідження. У процесі розробки методик та інструментальних засобів досліджень були застосовані методи системного аналізу й соціально-психологічної діагностики.

Як домінуючі принципи, що забезпечують досягнення цілей дослідження, необхідно виділити такі: наступності, інновації, цілісності, верифікації. Інформаційною та емпіричною базою дослідження були Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, монографії з досліджуваної проблеми, публікації в наукових періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали ДМСУ.

 

 


РОЗДІЛ 1.НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

1.1.Структура митної служби України

 

Інститут митної служби є засобом правового зв’язку людини з конкретною державою, який фіксує певні двосторонні відносини, служить важливою основою для розгляду будь-яких питань державного управління.

Митна служба (у широкому розумінні) – частина глобальної й державної інфраструктури, глобальний елемент міжнародної координації і міжрегіонального регулювання, рівноправний член міжнародних економічних інституцій.

У більш вузькому значенні митна служба – соціально-економічний і регулятивний інститут держави для контролю за транскордонними потоками товарів, транспортних засобів, фізичних осіб, забезпечення взаємодії національної економіки зі світовим господарством, світовим ринком.

Особливий статус державної митної служби в суспільстві полягає в тому, що саме (і тільки) через її структури та механізми формується і закріплюється загальна воля, що надає державним настановам в організації зовнішньоекономічної діяльності (митній політиці) обов’язкового характеру. Держава за допомогою митної служби забезпечує проведення в життя митної політики методами, які знаходяться в її розпорядженні, у тому числі адміністративними та кримінально-правовими.

Митна служба як соціальний інститут держави упорядковує економічні, політичні, правові, енергетичні, інформаційні й інші відносини та комунікації у сфері зовнішньоекономічних відносин усередині країни і зі світовим торговим співтовариством, забезпечуючи стійкість і передбачуваність взаємодій між торговими партнерами[29,с.36].

Узагальнюючи характерні особливості митної служби як соціального інституту держави, можна виділити такі її основні ознаки:

1. Це елемент інституціональної системи держави і світового митного співтовариства.

2. Об’єктом впливу постає діяльність працівників і підрозділів.

3. Наявність системи соціально значущих цілей існування, функціонування й розвитку митної служби, її організаційної структури, а також ресурсів, необхідних для її ефективної діяльності.

4. Системі митної служби притаманна організаційна єдність.

5. Наявність системи комунікаційних зв’язків між елементами системи митної служби та із зовнішнім середовищем.

6. Централізованість управління системою митної служби.

7. Ієрархічність організаційної структури митної служби.

8. Наявність сукупності територіально розподілених органів.

9. Наявність відповідних норм і правил, що визначають статус, структуру і діяльність митної служби.

10. Митна служба поєднує на професійній основі в соціальну спільність службовців – митників.

11. Мілітаризованість системи.

12. Наявність механізмів, що забезпечують власний соціально-правовий захист, а також соціально-економічних підсистем суспільства.

13. Наявність механізмів, що забезпечують можливість і здатність системи митної служби до відтворення й удосконалення організаційної структури та діяльності.

14. Наявність організаційної культури.

15. “Продукція” митної служби має особливий характер, що зумовлює складність визначення продуктивності та ефективності її діяльності.

16. Виконання широкого кола обов’язків щодо здійснення контролю за виконанням посадовими особами і громадянами законодавчих та інших нормативних актів з питань здійснення митної справи.

Державна митна служба України належить до спеціалізованих видів державної служби, адже Указом Президента України від 24.10.03 р. «Про заходи підвищення ефективності діяльності митної служби України» та Постановою Кабінету Міністрів України № 1550 від 15.10.02 р. «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади та його структурних підрозділів»

Державна митна служба України визначена як центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, який здійснює безпосереднє керівництво митною справою[31,с.43].

Діюча структура митної служби України визначена Митним кодексом України і включає в себе:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи;

регіональні митниці;

митниці;

спеціалізовані митні установи і організації;

відомчі навчальні заклади.

Станом на 01.01.10 р. в системі митних органів України діють 9 регіональних митниць, 44 митниці, 156 митних постів, 8 спеціалізованих митних установ та організацій[50].

Штатну чисельність митної служби встановлює Кабінет Міністрів України за поданням Голови Державної митної служби України, погодженим з Міністерством фінансів України.

Загальна штатна чисельність особового складу митних органів складає 18 322 одиниці, у тому числі:

центральний апарат Держмитслужби України – 391 одиниця,

регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні установи та організації – 17 287 одиниць (без навчальних закладів);

Академія митної служби України – 532 одиниці;

центри підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у м. Києві та м. Хмельницькому – 112 одиниці.

Загальна штатна чисельність оперативного складу митних органів складає 13 054 одиниці, із них:

особовий склад підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил – 1 690 одиниць;

особовий склад підрозділів внутрішньої безпеки – 211 одиниць.

Підходи до програми розвитку інституту митної служби в Україні, визначаючи її напрямки й структуризацію,  доцільно здійснювати, спираючись на такі стратегії:

1) міжнародні ратифіковані нормативно-правові акти, рекомендації та передовий досвід міжнародних митних організацій, виходячи з того, що інститут митної служби – це частина глобальної й державної інфраструктури, глобальний елемент міжнародної координації і міжрегіонального регулювання, рівноправний член міжнародних економічних інституцій;

2) напрямки адміністративної реформи та національне законодавство, виходячи з того, що митна служба є соціально-економічним і регулятивним інститутом, який реалізовує митну політику держави;

3) плани й програми модернізації розроблені апаратом управління митної служби України, з урахуванням того, що для забезпечення реалізації її цілей і функцій створюється й підтримується в певному обсязі й стані апарат управління, який, крім зовнішніх, має ще внутрішні цілі.

У цьому контексті слушно розглянути питання щодо існуючих у світі рівнів (моделей) розвитку митної діяльності (справи), окреслення сучасного рівня реалізації діяльності митної служби України та визначення найближчих перспектив її розвитку[33,с.48].

Рівень розвитку митної діяльності тісно пов’язаний з рівнем цивілізованості суспільства. Держава як соціально-політичне утворення формується для виконання певних функцій. Залежно від ступеня важливості й пріоритетності цілей, що стоять перед державою, умовно можна поділити й рівні розвитку митної діяльності.

Перший рівень розвитку можна назвати – “зачинені брами”. Цей рівень відповідає стратегії виживання держави. Завдання митниці – закритий або майже закритий кордон, де монопольним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) виступає держава.

Другий рівень – “фільтр”. Завдання митниці – пропускати людей і товари, дозволені до переміщення, й затримувати товари, заборонені до ввезення чи вивезення. За відсутності монополії на ЗЕД, характеризується спробою тотального охоплення митним контролем переміщення товарів і людей через митні кордони держави. Це значно збільшує витрати на утримання митниці, не підвищуючи при цьому загальної ефективності її діяльності, оскільки “вигоди” від затримки вантажів стають менш значними в порівнянні з тими перевагами, що обіцяє розвиток широкої торгівлі з іншими країнами, й зменшенням затримок товарів на кордоні.

Сучасна митна служба України реалізовує нині другий рівень розвитку митної діяльності та знаходиться на стадії переходу на третій.

Третій рівень – “партнер”. Провідною для митниці стає орієнтація на інтереси замовників, створення й розвиток могутніх інформаційних систем, що забезпечують зв’язки зі споживачами. Діяльність митниці припускає проведення попереднього планування й підготовку необхідних засобів контролю й документів, посилення зв’язків із клієнтами (в основному великими організаціями), розвиток системи інформації та зв’язку.

Четвертий рівень – “відкриті кордони”. Контроль за виробником відбувається через споживачів. При цьому провідною є інформаційна стратегія. Митниця стає інформаційною системою з реєстрації руху товарів і людей. Аспекти цього етапу розвитку митниці у світі вже одержали своє закріплення у рамках Шенгенської угоди. Деякі елементи такої системи можна впровадити і в Україні.

Розглянемо деякі напрямки та проблеми забезпеченості модернізації інституту митної служби України та переходу її на третій рівень розвитку за вищенаведеними стратегіями[36,с.58].

Перша стратегія спирається на декілька основних джерел. У першу чергу – це стандарти діяльності митних служб, прийняті до реалізації у зв’язку із затвердженням Верховною Радою України проекту Закону про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція).

Наступним джерелом для визначення напрямків реформи митної служби України є Програма всесвітньої митної організацій, яка визначає майбутній вигляд митної служби, найбільш ефективні шляхи досягнення поставлених цілей.

Другу стратегію визначають законодавчі акти України, що діють і приймаються у сфері діяльності митної служби. Цю стратегію визначають і загальні напрямки реформи органів виконавчої влади, представлені у Концепції адміністративної реформи в Україні, розробленій Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи. Концепцією визначено вихідні концептуальні засади реформування центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) [29,с.43].

Другу стратегію щодо реформування митної служби доцільно доповнити напрямами, сформованими в результаті узагальнення проведення адміністративної реформи у країнах, які будують ринкову економіку. Це, зокрема, такі напрямки: створення організаційних, нормативно-правових і методичних основ розробки, прийняття й застосування процедур управління за результатами; стандартів державних послуг і адміністративних регламентів; механізму досудового оскарження громадянами й організаціями дій і рішень органів виконавчої влади і посадових осіб; розробка й прийняття нормативно-правових актів і розробка методичної бази для удосконалювання чинної системи контролю й нагляду, процесу закупівель для державних потреб, механізму аутсорсингу (механізму виведення певних видів діяльності за рамки повноважень органів виконавчої влади шляхом укладення контрактів із зовнішніми виконавцями на конкурсній основі) адміністративно-управлінських процесів (систем моніторингу результативності діяльності органів виконавчої влади, якості й доступності державних послуг), створення механізмів протидії корупції в сферах діяльності органів виконавчої влади, розвитку механізмів взаємодії органів виконавчої влади з суспільством.

Джерела третьої стратегії модернізації митної служби України представлені відомчими нормативно-правовими актами. Насамперед це – Програма розвитку, яка має бути результатом (продуктом) діяльності керівництва системи. Її певні обриси вже представлені в Концепції модернізації діяльності митної служби України, затвердженої наказом ДМСУ № 895 від 17.10.06 р.

Відбір працівників до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій здійснюється відповідно до вимог Указів та розпоряджень Президента України, рішень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, рішень колегій, наказів Держмитслужби України з кадрових питань. В межах кадрової роботи основні зусилля Держмитслужби України направляються на вдосконалення роботи з кадрами, профілактику правопорушень з боку працівників митних органів та на забезпечення митної служби кваліфікованим, професійним й досвідченим персоналом.

Підбір кадрів у митній службі здійснюється: через конкурсний відбір, переведення з інших митних органів, стажування, добір з кадрового резерву, з числа випускників навчальних закладів[31,с.51].

Для забезпечення митних органів кваліфікованими кадрами, відповідно до Указу Президента України від 23.03.98 № 216/98, створено національну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців митної служби, яка забезпечує:

підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів;

підготовку фахівців митної справи з вищою освітою;

перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;

стажування молодих спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву, а також самостійне навчання посадових осіб митної служби України.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників митних органів здійснюється, окрім відомчих навчальних закладів, також в інших вищих закладах освіти за державним замовленням.

В митній службі України запроваджено порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних осіб (наказ Держмитслужби від 18.10.02 № 590). Посадові особи митної служби України підлягають проходженню атестації, порядок проведення якої визначається постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 № 1984.

Щороку Держмитслужба аналізує якісний склад митних органів, вивчаються потреби у фахівцях на поточний рік і на перспективу (5 років).

З метою оптимізації існуючої системи підготовки фахівців для митної системи затверджено Концепцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб Державної митної служби України на 2005 – 2010 роки (наказ Держмитслужби України від 28.01.05 № 60) [34,с.86].

Робота з кадрами знаходиться в центрі уваги митної служби, на засіданнях колегій ці питання постійно розглядаються та за результатами розглядів ставляться конкретні перспективні задачі з удосконалення кадрової роботи.

Таким чином, митна служба – це орган державної виконавчої влади, наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо організації зовнішньоекономічної діяльності, головною метою якого є захист інтересів громадян і держави.

1.2.Функціональна структура митної служби України

 

Функціональну структуру митної служби України складають структурні підрозділи, які в межах покладених завдань, безпосередню здійснюють митну справу та реалізовують митну політику держави.

Відповідно до функцій, покладених на митні органи України, до оперативних підрозділів митних органів відносяться підрозділи, що безпосередньо здійснюють митний контроль і митне оформлення товарів, а також підрозділи по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил.

Основними завданнями підрозділів, що безпосередньо здійснюють митний контроль і митне оформлення товарів, є здійснення в зоні діяльності митниці митного контролю та митного оформлення товарів, предметів і транспортних засобів відповідно до всіх митних режимів у межах зовнішньоекономічних операцій; забезпечення контролю за дотримання суб’єктами ЗЕД законодавства з питань митної справи; безпосереднє виявлення митних правопорушень. Основними завданнями підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил є: забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту економічних інтересів держави, боротьби з контрабандою й порушеннями митних правил; організація й проведення заходів з виявлення, розкриття та  припинення порушень митного законодавства; розроблення, організація й проведення заходів для попередження незаконного переміщення через митний кордон України товарів, валюти, історичних і культурних цінностей, зброї та боєприпасів, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; здійснення провадження у справах про порушення митних правил і дізнання в кримінальних справах про контрабанду й безумовне забезпечення законності при цьому тощо.

Правоохоронна діяльність митних органів, тобто реалізація її правоохоронної функції, має значні особливості, які відокремлюють її у специфічний вид правоохоронної діяльності[47,с.26].

По-перше, вона здійснюється у двох напрямках: зовнішньому та внутрішньому. Останній у свою чергупов’язаний вирішувати два завдання:

1) це боротьба з корупційними діяннями (та іншими правопорушеннями пов’язаними із професійною діяльністю) в митній системі;

2) забезпечення особистої безпеки митників, оборона об’єктів митної інфраструктури та забезпечення дотримання належного режиму на цих об’єктах. Для реалізації цього напрямку правоохоронної митної функції створений відповідний механізм – це підрозділи внутрішньої безпеки митного органу, спеціальні митні установи та організації, що діє на підставі Примірного положення про нього, яке затверджене Наказом ДМСУ від 08.05.2009 р. № 432.

Відповідно до п. 1.2. цього Наказу підрозділ внутрішньої безпеки є самостійним структурним підрозділом у штаті митного органу, що призначений для організації і проведення заходів по припиненню й протидії проявам корупції, хабарництва та інших службових зловживань зі сторони працівників цього митного органу, а також забезпечення безпеки і необхідних умов для більш ефективного та якісного виконання митним органом задач захисту економічних інтересів України.

А також підрозділ митної варти, завдання якого визначені у ст. 21 МКУ. Вони повинні[26,с.48]:

1) здійснювати заходи, пов’язані із виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою порушень митних правил, запобіганням таким порушенням;

2) здійснювати охорону будинків, споруд, приміщень митних органів та інших об’єктів митної інфраструктури, зон митного контролю від будь-яких протиправних посягань;

3) фізично захищати співробітників митних органів, інших осіб, а також товарів, які перебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій;

4) локалізувати разом з іншими органами конфліктних ситуацій у зоні діяльності митних органів;

5) брати участь у ліквідації наслідків катастроф, аварій, стихійного лиха та екологічного забруднення в зоні діяльності митних органів.

Зовнішній напрямок правоохоронної функції також має декілька особливостей. Він може використовуватися лише з метою здійснення «митних інтересів», тобто механізм, що забезпечує її реалізацію не може застосовуватися при виникненні ситуацій, розв’язання яких не покладені на митні органи. Так, наприклад, відповідно до ст. 11 (п. 10) МКУ на митні органи покладено «боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил», у зв’язку із чим ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ) надає їм повноваження органів дізнання. Але, на митні органи, які свідчить ст. 11 МКУ покладені більш глобальні завдання – виконання та контроль за додержанням законодавства з питань митної справи. Тобто, вони повинні забезпечити виконання порядку переміщення через митний кордон України будь-якого товару (предметів) починаючи від особистих речей, закінчуючи військовою технікою. Як відомо, чинний Кримінальний кодекс України (ККУ) пов’язує більш 10 складів злочинів (об’єктивна сторона) з порушеннями порядку переміщення певних предметів через митний кордон держави, але тільки справи про контрабанду (ст.ст. 201, 305 ККУ) є об’єктом застосування механізму правоохоронної функції митної системи, незважаючи на те, що встановлення інших злочинів, пов’язаних із порушенням митного порядку, як правило здійснюється митницею. Тому у більшості країн застосування юрисдикційних заходів к порушникам митних правил (переміщення порновиробів, товарів подвійного застосування тощо) є прерогативою митних органів[4].

По- друге, у багатофункціональності. Їм надане право застосовувати різноманітні заходи адміністративного впливу - санкції, засоби припинення, попередження; заходи кримінально-процесуального впливу; фінансового впливу та інші заходи застосування юридичної відповідальності, або заходи, що створюють для цього підстави. При чому обсяг цих повноважень має тенденцією до поширення. Так, згідно Плану заходів на 2010 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 жовтня 2009 р. № 1119, передбачено надання Держмитслужбі повноважень щодо затримання та накладання арешту на валютні цінності, які переміщуються через митний кордон України, у разі наявності підозри, що таке переміщення здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.

По-третє, у багатоманітності правових підстав її здійснення[16,17]:

1.Загальні національні підстави: матеріальні та процесуальні кодекси України, Закони, акти Президента держави, КМУ, Національного центрального банку;

Відомчі акти: Держмитслужби, Адміністрації прикордонної служби, Міністерства фінансів та інших центральних органів виконавчої влади. Серед них слід виділити 2 групи актів: це акти ДМСУ, що регламентують багато юрисдикційних та інших повноважень, що складають зміст цієї функції, а також спільні акти з іншими державними органами (установами) у тому числі, що визначають «технологію» застосування примусових заходів.

Акти судових органів: Постанови Пленуму Верховного Суду України, Вищого адміністративного Суду тощо, судова практика;

2.Міжнародні акти з питань протидії митним правопорушенням – міжнародні конвенції (Міжнародна конвенція провзаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 09.06.1977 р.);

Угоди на державному рівні (багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди про спільні дії (або взаємодію) з митними закордонними органами у протидії порушенням митних правил, наприклад, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Румунії про взаємодопомогу в митних справах від 19.06.2000 р.

3. Певна частина підстав включає не тільки правові, а й технічні (технологічні) норми.

По- четверте, у формах, методиках, заходах та засобах здійснення («контрольована поставка», «проведення спеціальних операції», «застосування спеціальних заходів» тощо). При чому багато з них мають універсальний характер, тобто можуть використовуватися при здійсненні митними органами інших функцій. Так «фільтруючий» (тобто сплошний) митний контроль є засобом виявлення не тільки порушень митних правил, а й засобом для виконання інших митних функцій – фіскальної, митної статистики тощо (ст. 11 МКУ), або здійснення такого засобу як, наприклад, взяття проб та зразків товарів (ст. 75 МКУ), який в деяких випадках є першим кроком проведення експертизи, висновки якої є доказами у справах про митні (кримінальні та адміністративні) правопорушення. Він має різне призначення в залежності від митних цілей та ініціативи проведення цього засобу.

Остання підстава його проведення у найбільшій мірі підкреслює його різноплановість: він здійснюється за ініціативою митного органу, декларанта, іншої зацікавленої особи та інших осіб. Більш того, митні органи з ними пов’язують виникнення та подальше використання своїх правоохоронних функцій.

Однак, як свідчить практика, значна частина з них має ексклюзивний характер, тобто включення до компетенції тільки митних органів й використовуються лише в «митних цілях». Це повноваження митної варти на проведення спеціальних операцій, застосування спеціальних заходів тощо, цебільш того, коло цих «ексклюзивних» методів, заходів та засобів має тенденцію до розширення.

По-п’яте, форми та методи організації її здійснення: отримання інформації від відповідних структур; взаємодія при проведенні операцій з протидії митній злочинності, проведення спільних операцій тощо. Однак деякі органи держави зобов’язані надавати допомогу митній службі в реалізації її правоохоронної функції.

Так, Наказом Державної прикордонної служби України «Про затвердження Порядку дій у разі виявлення органами (підрозділами) Державної прикордонної служби України порушень законодавства й порушення справ, провадження в яких віднесено до компетенції митних органів» від 1 червня 2005 р. № 461/43914 прямо передбачено обов’язковість та послідовність дій співробітників прикордонної системи в разі виявлення ознак митних правопорушень. До речі, можливості ДПСУ в наданні допомоги ДМСУ в останній час різко зросли. У 2009 р. було реорганізовано підрозділи по роботі з іноземцями та адміністративного провадження і дізнання  в регіональних органах управління та органах охорони державного кордону[42,с.21].

Створено відповідну єдину вертикаль. Оптимізація структури оперативно - розшукових підрозділів також дозволить підвищити ефективність їх діяльності. З цією метою в органах охорони державного кордону доцільним є створення оперативно-технічних підрозділів та підрозділів оперативного документування.

По-шосте, реалізація цієї функції у взаємодії. За допомогою або по ініціативі закордонних митних або правоохоронних органів. Це визначено цілою низкою міжнародних конвенцій, регіональних, багатосторонніх та двосторонніх угод. Враховуючи специфіку контрабанди та порушень митних правил, та їх значимість у структурі міжнародної злочинності та їх вплив на економічні міжнародні зв’язки 9 червня  1977 р. була прийнята Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Про приєднання до Конвенції додатково див. Указ Президента від 23.05. 2000 p. № 699/2000), яка визначила, що порушення митного законодавства становлять загрозу економічним, соціальним та фіскальним інтересам держав та законним інтересам торгівлі, вважаючи, що протидія порушенням митного законодавства може бути ефективнішою за умови співробітництва між митними адміністраціями.

Щодо фукцінальних обов`язків посадових осіб митної служби, в процсі аналізу визначено[28,с.15]:

Голова Державної митної служби України забезпечує загальне керівництво здійсненням митної справи; виконання повноважень Державної митної служби України безпосередньо та через митні органи, спеціалізовані митні установи та організації; організацію та контроль діяльності митних органів; вирішує питання утворення, реорганізації та ліквідації митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; визначає ступінь функціональної відповідальності перших заступників та заступників Голови Служби, керівників структурних підрозділів Держмитслужби; реалізовує у межах своєї компетенції державну кадрову політику в установленому правовими актами України порядку; подає пропозиції щодо призначення заступників Голови Служби та призначає на посади і звільняє з посад керівних працівників митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій та працівників Держмитслужби.

Організує здійснення заходів з підвищення ефективності функціонування митної служби, спрямованих на захист економічних інтересів України; заходів з питань запобігання та протидії корупції в митних органах.

Забезпечує публічність та відкритість діяльності Держмитслужби, спрямовані на забезпечення громадської підтримки державної політики в галузі митної справи; взаємодію з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з повноважними органами іноземних держав і відповідно до встановленого порядку видає разом з ними спільні акти; забезпечує керівництво роботою колегії Держмитслужби; затверджує положення про Наукову раду Держмитслужби та її склад; вирішує питання затвердження структури Держмитслужби та затверджує положення про її структурні підрозділи.

Координує та контролює роботу з організаційного забезпечення діяльності Держмитслужби; поточного планування роботи митних органів.

Координує та контролює роботу з ведення бухгалтерського обліку в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях; з контролю за раціональним витрачанням бюджетних коштів, із здійснення заходів щодо запобігання та недопущення втрат і збитків, а також з організації фінансово-економічної роботи в митній службі; забезпечення митної служби фінансовими ресурсами; проведення попереднього фінансового контролю за ефективним використанням коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету; розроблення заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів; удосконалення системи оплати праці працівників митної служби, їх матеріального заохочення.

На основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання[30,с.52].

Несе відповідальність за неналежне виконання покладених на Держмитслужбу завдань перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Координує роботу перших заступників Голови Служби і заступників Голови Служби.

Загальні обов'язки та права перших заступників і заступників Голови Служби

Перші заступники і заступники Голови Служби є керівниками, які організують, координують і контролюють роботу структурних підрозділів Держмитслужби, митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій на визначених напрямах роботи.

Вони відповідають: за розроблення та здійснення заходів щодо реалізації митної справи на відповідному напрямі; організацію контролю за виконанням актів законодавства, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства; організацію роботи щодо забезпечення подання в установленому законодавством порядку нормативно-правових актів Держмитслужби на державну реєстрацію; організацію роботи та професійної підготовки працівників підпорядкованих структурних підрозділів, а також працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій на відповідному напрямі[41,с.65].

Перші заступники та заступники Голови Служби:

зобов'язані:

послідовно й наполегливо захищати та відстоювати інтереси держави; організовувати роботу з підготовки матеріалів для внесення змін до правових актів з метою вдосконалення митної справи на відповідних напрямах; постійно вдосконалювати методи управління; вивчати та впроваджувати в практику все новітнє, передове, що сприятиме підвищенню ефективності здійснення митної справи; поширювати передовий досвід роботи; організовувати подання методичної та практичної допомоги митним органам; сприяти підготовці посібників і підручників з митної справи; усебічно знати дійсне становище дорученого напряму реалізації митної справи, стан справ у підпорядкованих підрозділах, митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, вживати заходів щодо покращення їх роботи та забезпечення для цього усім необхідним; вимагати від підлеглих належного виконання завдань та службових обов'язків; усебічно знати якісні характеристики посадових осіб, посади яких належать до номенклатури посад Голови Служби та які задіяні на визначеному напрямі діяльності; сприяти добору висококваліфікованих фахівців на ці посади й уносити відповідні пропозиції Голові Служби; бути організаторами та керівниками роботи з підвищення професійного рівня зазначених посадових осіб; проводити виховну роботу в підпорядкованих колективах; контролювати додержання вимог законодавства, у тому числі норм і правил техніки безпеки, пожежної безпеки в підрозділах, які вони курирують;

мають право[25,с.19]:

представляти в установленому порядку Кабінет Міністрів України в міжнародних організаціях і під час укладення міжнародних договорів України;

звертатись від імені Державної митної служби України у межах своєї компетенції до органів державної влади, Національного банку України, прокуратури, судів, комітетів Верховної Ради України; місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також громадян з питань отримання інформації, документів і матеріалів;

скликати та проводити наради з питань визначеного напряму діяльності, готувати та приймати рішення;

залучати в установленому порядку спеціалістів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій для розгляду питань діяльності Держмитслужби;

надавати у визначених законодавством випадках відповідні документи й інформацію, підписувати розпорядчі документи, перелік яких встановлюється наказом Держмитслужби;

організовувати роботу з перевірки діяльності митних органів на відповідному напрямі;

уносити Голові Служби пропозиції щодо вдосконалення митної справи;

від імені Держмитслужби та за погодженням з Головою Служби представляти її інтереси у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Перші заступники та заступники Голови Служби ведуть прийом громадян, представників суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших юридичних осіб; розглядають листи, заяви, скарги юридичних осіб і громадян у встановленому порядку та організують підготовку відповідей на них; уживають заходів з усунення причин, що призвели до порушень законних прав цих юридичних осіб і громадян.

 

1.3.Система управління митною службою України

 

Відповідно до ст. 11 Митного кодексу України керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України здійснюють органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи – Державну митну службу України.

Взаємовідносини в системі митних органів України ґрунтуються на поєднанні централізації й децентралізації. Кожний нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонійно доповнюється прямим підпорядкуванням окремих митних органів та їх структурних підрозділів безпосередньо Державній митній службі.

Для управління митною службою системне уявлення про її компоненти, елементи та їх взаємозв’язки має велике теоретичне та методологічне значення.

Слід виділити три логічні схеми, за допомогою яких розкриваються різні аспекти системи управління митною службою[49].

Перша схема – зовнішнє управління стосовно митної служби.

Друга – управління суспільними процесами з боку митної служби.

Третя – внутрішнє управління в системі митної служби, тобто забезпечення організації та функціонування системи.

Відповідно управління в митній службі включає в себе: визначення цілей, завдань і функцій митної служби (органу, підрозділу, співробітника); розробку й удосконалення їх організаційної та функціональної структури; забезпечення трудовими, матеріально-технічними, інформаційними та іншими ресурсами; підготовку, прийняття і реалізацію управлінських рішень; забезпечення скоординованості дій органів, служб, підрозділів, співробітників; регулювання і організовування їх функціонування з урахуванням оперативної обстановки та відхилень від намічених цілей; забезпечення розвитку і модернізації системи та діяльності митної служби та інші види діяльності.

Таким чином, управління в митній службі можна визначити як особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та посадових осіб, наділених певними повноваженнями щодо упорядкування системи митної служби, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань з реалізації митної політики держави.

 


РОЗДІЛ 2. СЛУЖБА В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ.

2.1.Поняття та принципи митної служби

 

Служба в митних органах України є різновидом державної служби, яка здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про державну службу», МК України та інших нормативних актів. Вона здійснюється на таких принципах:

Верховенство права — є основоположний принцип для правової держави і демократичного суспільства, проводиться у Конституції України та інших законах.

Пріоритет прав і свобод людини передбачає необхідність при здійсненні своїх посадових обов'язків неухильно дотримуватись прав людини, поважати її честь і гідність, недоторканність. Застосування примусу щодо людини має здійснюватися лише на підставі і в межах, передбачених законом.

Рівне право громадян України на службу в митних органах відповідно до наявності фахової освіти, професійної підготовки і здібностей. Вимоги до кандидата на посаду в митних органах є рівними для всіх і зумовлені лише характером посадових обов'язків[50];

Обов'язковість для державних посадових осіб рішень вищих органів та їх керівників в межах наданих їм повноважень і відповідно до чинного законодавства.

Єдність основних вимог до державної служби полягає у єдності митної системи, збігу завдань митних органів.

Професіоналізм і компетентність співробітників митних органів полягає у тому, що прийняті на службу співробітники повинні знати митне законодавство, правила митного оформлення і контролю, митні процедури, досконало знати свої права і функціональні обов'язки, посадові інструкції.

Гласність полягає в обов'язку посадових осіб надавати інформацію про прийняті ними рішення, діяльності чи бездіяльності митних органів.

Відповідальність за прийняті рішення проявляється в тому, що за невиконання чи неналежне виконання свої посадових обов'язків, зловживання наданими правами посадова особа може бути притягнута до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. В разі заподіяння шкоди митним органам така особа повинна відшкодувати завдану шкоду в установленому порядку. Така шкода може бути стягнута з неї в регресному порядку.

Позапартійність. Співробітники митних органів не можуть перебувати в партіях чи керуватися при здійсненні своїх посадових обов'язків партійними інтересами. Взаємовідносини між співробітниками визначаються виключно законом, свободою переконань та совісті. В митних органах не допускається створення партій, рухів і об'єднань з політичною метою.

Стабільність кадрів є гарантом високого професіоналізму -і наступництва. Це є гарантією впевненості співробітників митних органів у завтрашньому дні, запорукою від невиправданих чисток і переміщень.

2.2.Посадові особи митних органів України.

 

Посадові особи митних органів при здійсненні митного контролю наділені функціональною владою і при виконанні посадових обов'язків керуються митним законодавством України. Ніхто не вправі спонукати посадові особи виконувати такі обов'язки, що не передбачені чинним законодавством. При здійсненні контролю посадова особа підвладна лише своєму безпосередньому і прямому начальнику. Але їх розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, контролер не повинен виконувати.

При здійсненні митного контролю працівники митних органів вправі:

— вимагати безпосереднього надання і ознайомлення із необхідними документами, у тому числі банківськими, інформацією, яка пов'язана із здійсненням зовнішньоекономічної та іншої господарської діяльності, що має відношення до митної справи і функцій митних органів;

— отримувати всі необхідні довідки, письмові та усні пояснення від посадових осіб та інших співробітників, спрямовані на отримання митними органами інформації про порушення порядку ввезення (вивозу) ліцензованих товарів;

— опечатувати приміщення;

— вилучати документи в тому разі, коли вони підлягають перевірці в іншому місці на підставі відповідного акта;

— мати доступ на територію і в приміщення, де можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, а також необхідні для такого контролю документи.

При необхідності посадовим особам митних органів встановлюється місце і час для ознайомлення з інформацією і документами.

Визначення періоду перебування під митним контролем здійснюється у відповідності з обраним митним режимом. Товари і транспортні засоби знаходяться під митним контролем з моменту його початку до його закінчення. Законодавство встановлює і максимальний термін. Наприклад, максимальний термін зберігання товарів у режимі митного складу не повинен перевищувати три роки.

Визначення початку здійснення митного контролю транспортних засобів і товарів здійснюється в залежності від того, чи здійснюється їх ввезення чи вивезення. При їх ввезенні початок митного контролю визначається моментом перетину транспортними засобами митного кордону. При вивезенні митний контроль починається з моменту прийняття митної декларації. Митний контроль завершується моментом прийняття рішення про випуск товарів і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 407 МК України посадовими особами митної служби є працівники митних органів, установ та організацій України, на яких покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, яким присвоєно спеціальні звання. Для належного виконання завдань службові особи митної служби України наділені відповідними правами та обов'язками. Ці їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, МК України, а в частині, що не регулюється ним, — . Законом України «Про державну службу. Законні розпорядження та вимоги службових осіб митної служби України є обов'язковими для виконання.

Порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій України, Положення про порядок та умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати та стимулювання праці в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях України визначаються законодавством України. Митна служба України має Дисциплінарний статус, який затверджується у встановленому законом порядку.

Посадові особи митної служби України проходять атестацію. Порядок проведення атестації визначається KM України[31,с.43].

Спеціальні звання присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи:

дійсний державний радник митної служби 1 рангу — присвоюється Президентом України за наданням KM;

державний радник митної служби 1 рангу;

державний радник митної служби 2 рангу;

державний радник митної служби 3 рангу;

радник митної служби 1 рангу;

радник митної служби 2 рангу;

радник митної служби 3 рангу;

інспектор митної служби 1 рангу;

інспектор митної служби 2 рангу;

інспектор митної служби 3 рангу;

інспектор митної служби 4 рангу;

інспектор митної служби;

молодший інспектор митної служби;

курсант.

Порядок присвоєння і позбавлення спеціальних звань визначається Положенням про спеціальні звання службовим особам митних органів, що затверджується KM України. Посадові особи митної служби України мають єдиний формений одяг з відповідними знаками розрізнення. Зразки такого одягу, норми забезпечення ним та терміни його експлуатації затверджуються KM України, правила носіння — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Формений одяг видається безплатно. Тривалість робочого часу службових осіб митної служби України встановлюється відповідно до законодавства України про працю.

Для виконання невідкладних заходів з митного контролю, митного оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями вимог митного законодавства та інших службових завдань службові особи митних органів України за розпорядженням керівника митного органу або його заступника можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Оплата праці службових осіб митних органів України у надурочний, нічний час, а також у святкові і неробочі дні провадиться відповідно до чинного законодавства.

2.3. Права і обов'язки посадових осіб митної служби України.

Митні органи у межах своїх повноважень вправі застосовувати примусові заходи до порушників режиму зони митного контролю. Вони вправі у примусовому порядку зупиняти і повертати в зони митного контролю транспортні засоби та громадян, які без дозволу митних органів увійшли із зони митного контролю на митну територію України, а також морські та річкові судна, які без дозволу митних органів вийшли з зони митного контролю за межі митної території України і не перебувають у територіальних водах інших держав.

Права посадових осіб митних органів України визначаються посадою. Особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях України, приймають Присягу державного службовця. Працівники, яким вперше присвоюється спеціальне звання митної служби України, приймають урочисте зобов'язання такого змісту:

Вступаючи на митну службу, урочисто зобов'язуюсь бути відданим Українському народу, справі української державності, неухильно дотримуватись вимог Конституції України, Митного кодексу України та законодавства України. Зобов'язуюсь активно захищати інтереси Української держави, її економічний суверенітет і безпеку, суворо дотримуватись дисципліни, сумлінно, на високому професійному рівні виконувати свої службові обов'язки, зберігати державну таємницю, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян[6].

Процедура прийняття урочистого зобов'язання визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Посадовець митного органу є представником держави, і його законні вимоги є обов'язковими для виконання фізичними і юридичними особами. Ніхто не може втручатися в діяльність співробітників митних органів. Надані посадовим особам права закріплені в законі в посадових інструкціях і є спеціальними. В той же час можна виділити спільні для всіх співробітників митних органів права, до яких належать:

право знайомитися з документами, які визначають права і обов'язки співробітника даної посади, знайомитися з правилами внутрішнього розпорядку, порядку проходження служби в митних органах, посадовими інструкціями, статутами, правилами роботи з інформацією. При цьому співробітник може (повинен) знайомитися як зі своїми посадовими обов'язками, так і посадових осіб, які разом з ним спільно виконують свої функції. Нема заборон на ознайомлення з особливостями правового положення безпосереднього начальника. Більш того, їх знання сприяє безболісній його заміні в разі вимушеної відсутності, є мотивацією до добросовісної служби та намаганні зростати професійно;

право на отримання в установленому порядку інформації і матеріалів, які необхідні для виконання посадових обов'язків. Одночасно такий співробітник повинен надавати необхідну для виконання інформацію іншим співробітниками митних органів і, перш за все, підлеглих;

право відвідувати необхідні для виконання посадових обов'язків органи і установи незалежно від форми власності;

право приймати владні рішення відповідно до займаної посади, а також брати участь в обговоренні та вирішенні всіх питань діяльності митних органів, у тому числі виступати з обґрунтованою критикою помилкових рішень і неправильних дій інших співробітників, вносити з цього приводу пропозиції;

право на підвищення своєї кваліфікації, у тому числі в системі професійної, вузівської і післявузівської підготовки й перепідготовки;

права брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад в митних органах;

право просуватися по службі, на збільшення грошового окладу з урахуванням вислуги років, професійної майстерності і результатів роботи, знання іноземної мови. Пересування по службі проходить у митних органах у формі висунення на більш високу в порівнянні із займаною посаду і присвоєння більш високого спеціального звання[10];

право зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби і зброю.

Крім цього, співробітники митних органів вправі знайомитися з матеріалами своєї особової справи, з відгуками про його діяльність та іншими документами до моменту занесення їх в особу справу, вимагати виправлення тих записів, що не відповідають чинному законодавству, залучення до особової справи своїх пояснень, вимагати проведення службового розслідування і спростування відомостей, які паплюжать честь і гідність, брати участь у зборах співробітників митних органів, застосовувати фізичну силу і спеціальні засоби у передбачених законом випадках, звертатися із скаргами і пропозиціями у вищі митні органи.

В той же час, окрім прав, співробітники митних органів є носіями юридичних обов'язків — встановлених нормами права і обов'язкових до виконання посадових функцій. Співробітник митних органів, як і інший державний посадовець, виконує покладені на нього обов'язки у відповідності з чинним законодавством, діє в його рамках в межах своєї компетенції і виконує розпорядження тільки свого безпосереднього начальника. При здійсненні своїх обов'язків співробітник митного органу захищається державою. Це означає, що ніхто не може втручатися в його діяльність, і від такого втручання співробітник митного органу захищений у встановленому законом порядку.

Як і права, так і обов'язки співробітника митних органів можна поділити на загальні і спеціальні. Вони ще визначаються як загальнопосадові і спеціальні. Перші зумовлені обов'язками державних службовців та митним законодавством. До них належать такі обов'язки:

Забезпечувати при здійсненні своєї діяльності дотримання вимог Конституції України та інших законів. Така вимога витікає із принципу законності будь-якої правозастосовної діяльності.

Дотримуватися і захищати права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, сприяти їм при їх здійсненні. Така вимога витікає із конституційного положення про те, що зміст діяльності державних органів визначається їх здатністю слугувати людині, вчасно і ефективно захищати її законні права та інтереси.

Викопувати накази, розпорядження і вказівки вищих у порядку підпорядкування органів та їх керівників. Втім ніхто не зобов'язаний виконувати протизаконні вказівки і розпорядження. Виконанню підлягають лише правомірні розпорядження і ті, що стосуються безпосередньо посадової діяльності.

Своєчасно розглядати звернення та заяви фізичних і юридичних осіб, забезпечувати оперативність їх розгляду і прийняття рішень, бути гарантом запобігання виникненню збитків[12].

Дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, що є запорукою чіткої і ефективної роботи митних органів, усунення волокита і швидкого митного оформлення.

Підтримувати рівень кваліфікації і постійно її підвищувати, витікає із необхідності високого професіоналізму співробітників митних органів при здійсненні своєї діяльності. Для цього у системі митних органів України передбачена система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації яка забезпечує:

1) підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів;

2) підготовку фахівців митної справи з вищою освітою;

3) перепідготовку працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;

4) підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;

5) стажування молодих, спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву;

6) самостійне навчання службових осіб митної служби України.ДМСУ здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників митної служби України за окремими напрямами діяльності також у вищих закладах освіти за державним замовленням. Обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації встановлюються, виходячи з потреб митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій та вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників і узгоджується з відповідними центральними органами виконавчої влади.

Зберігати державну та іншу таємницю, що стала відомою у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Це стосується і відомостей про фізичних осіб, які перетинають митний кордон чи мають відношення до митниці. При прийнятті на посаду, яка вимагає доступу до відомостей, які є державною таємницею, співробітник митного органу повинен пройти відповідну процедуру допуску. Він повинен досконально вивчити чинне законодавство і порядок ознайомлення з такою інформацією.

Спеціальний рівень обов'язків посадових осіб митних органів визначається інструкціями відповідно до займаної посади.

2.4.Нормативно-правове забезпечення діяльності  підрозділів внутрішньої безпеки митної служби України

Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Верховною Радою України Митні органи України не мають права проводити оперативно-розшукові дії і не належать до правоохоронних. Це питання є вельми дискусійним, що проявилося при прийнятті нового МК України. На наш погляд, митні органи стовідсотково можуть бути віднесені до правоохоронних органів.

Здійснення митної політики



Другие работы по теме: