Contribution to International Economy

  • Правове регулювання працевлаштування молоді в україні

Правове регулювання працевлаштування молоді в україні

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………..….3

РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ……...6

1.1 Правове регулювання праці  молодих спеціалістів та молоді……………..6

1.2 Правове регулювання  працевлаштування осіб, які не досягли 14 років..16

1.3 Правове регулювання  працевлаштування  молоді та діяльність молодіжних центрів праці……………………………………………………....23

РОЗДІЛ  II. ПРІОРИТЕТНІ ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ…………………………………28

2.1  Проблематика працевлаштування молоді в Україні………………………28

2.2 Проблема професійної підготовки та навчання молоді……………………36

2.3 Заходи, щодо покрашення  працевлаштування молоді…………………….47

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….56

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………...60


ВСТУП

 

Актуальність теми обумовлена тим, що молодь – головна рушійна сила сучасного світу. Вона перебуває в центрі міжнародних, соціальніх, економічних і політичних подій. Завдяки високому інтелектуальному потенціалу, мобільності та гнучкості молоді люди мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства, держави та світового співтовариства. Одним з перспективних напрямків залучення молоді в суспільні процеси країни є забезпечення молоді робочими місцями.

Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки, аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну забезпечену сім'ю. 1 це повинні зрозуміти у владних структурах. Важливо, щоб молоді громадяни брали активну участь у підготовці законодавчих проектів, які безпосередньо стосуються їхнього життя. Сучасна молодь вже довела, що мас активну життєву позицію, вона не байдужа до долі держави, у якій їй жити, працювати, творити. Однак, актуальність проблеми характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно половина безробітних - молоді люди віком до 30 років, а рівень безробіття серед молоді є значно вищий, ніж серед інших вікових категорій. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній політиці. Безробіття це неминучий атрибут ринкової економіки.

В даний час все більше усвідомлюється актуальність проведення заходів в області зайнятості молоді. Труднощі, з якими стикається суспільство в своїх зусиллях по соціалізації і інтеграції молоді, виникають з невідповідності між потребами і устремліннями молодих людей, з одного боку, і тим, що суспільство пропонує і вимагає від них - з іншого боку. Щоб вирішити це протиріччя, слід створити умови для самореалізації молодих фахівців -  дати можливість вносити свій внесок до розвиток суспільства. Метою регулювання зайнятості молоді є приведення її у відповідність з суспільними потребами у фахівцях і потребою молодих людей в працевлаштуванні і реалізації свого творчого потенціалу.

Питання забезпечення зайнятості молоді є важливим для суспільства і держави, тому визначає особливі завдання для правового регулювання в цій сфері. Ігнорування вказаної проблеми може призвести до відсутності кваліфікаційного кадрового потенціалу в країні, підвищення рівня незайнятості, злочинності серед молоді.

Питанням аналізу правовідносин щодо працевлаштування молоді в науці трудового права завжди приділялася увага, про що свідчать праці О.О. Абрамової, М.Г.Алєксандрова, Б.К. Бегичева, Л.Я. Гінцбурга, О.О. Голованової, Д.О. Карпенка, Є.О. Монастирського, Ю.П. Орловського, О.І. Процевського.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення правового регулювання працевлаштування молоді в Україні та виявлення проблем у реалізації молоддю права на працю у площині забезпечення трудової зайнятості молоді.

Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання  дослідження:

Дослідити правове регулювання праці  молодих спеціалістів та молоді

Розглянути правове регулювання  працевлаштування осіб, які не досягли 14 років

Розглянути правове регулювання  працевлаштування  молоді та діяльність молодіжних центрів праці

Дослідити проблематику працевлаштування молоді в Україні

Проаналізувати проблеми професійної підготовки та навчання молоді

Зазначити заходи, щодо покрашення  працевлаштування молоді

Об’єкт дослідження - суспільні відносини у сфері працевлаштування молоді в Україні.

Предмет дослідження - теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин щодо працевлаштування молоді

Методи дослідження. При написанні роботи використовувались загальнонаукові і спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні положення діалектики як загального методу пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення, а також такі спеціальні методи як формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний.

Структура дослідження складається зі вступу, двох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновку, списку використаних джерел .

 

 

 


РОЗДІЛ I.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

 

1.1 Правове регулювання праці  молодих спеціалістів та молоді

 

 

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування питання про сутність молоді, її місце у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, в яких відображається специфіка соціального статусу молоді.

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота - це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя.[1]

Більш коректним є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень.[2]

Українські дослідники  Г. Ф. Труханов, С. М. Романюк, А. І. Клименко, О. С. Цибін визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.[3]

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11-25 років, інші - 15-28, 16-24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою - 35 років. В основу цієї точки зору (14-35 років) - покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя.[4]

Як відомо, молодь - це специфічна соціально-демографічна група населення країни. Так, Г.І. Шебанова вказувала, що молодь є певною групою радянського суспільства, яка відрізняється від інших робітників та службовців, як віком, так і особливостями свого положення в сфері трудових відносин, обумовлених початком трудової діяльності, а також зв’язком праці з навчанням . За точкою зору О.О. Коваленко, молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Ця специфіка і це особливе місце дозволяють стверджувати, що молодь як суб’єкт правових відносин взагалі, і трудових правовідносин зокрема, наділена державою особливим правовим статусом [5]

Зміни та процеси, що відбуваються в економіці України, суттєво впливають на стан зайнятості населення, а також і на процес працевлаштування випускників, надання їм першого робочого місця. Фахівці приділяють особливу увагу вивченню однієї з найсерйозніших соціальних проблем, пов'язаних із становленням ринку праці, – загрози безробіття для молодих фахівців, що закінчили вищий навчальний заклад (ВНЗ).[6]

Випускники ВНЗ – молоді фахівці – є однією з соціально  малозахищених категорій населення. Тому сьогодні дуже актуальним є пошук шляхів розв’язання проблем, пов'язаних із покращенням такої ситуації.

Загальні вимоги до працевлаштування молодих спеціалістів регулюються ст.197 Кодексу законів про працю України. Межі дії частини другої статті  197 КЗпП, залежать від визначення поняття молодих спеціалістів. Пункт 4 ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"[7] вiд 05.02.1993  № 2998-XII формулює таке ж визначення поняття молодих спеціалістів, як і частина друга ст. 197 КЗпП[8]. До молодих спеціалістів належать випускники державних вищих навчальних закладів і професійно-технічних училищ, потреба в яких визначена державним замовленням.

Аналогічним чином визначається поняття молодих спеціалістів і в п. 4 Положення про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України. У п. 6 цього Положення уточнюється, що випускник вищого навчального закладу, працевлаштований на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладання ним трудового договору з замовником (час навчання в інтернатурі в цей строк не входить). Випускник професійного навчально-виховного закладу, працевлаштований на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом двох років з дня укладення ним трудового договору з замовником.

Зазначення на строк два роки не вповні узгоджується з правилами частини другої ст. 197 КЗпП і п. 4 ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", але дозволяє зробити висновок про те, що випускники професійних навчально-виховних закладів права як молоді спеціалісти мають протягом трьох років, а обов'язки, передбачені законодавством для молодих спеціалістів, несуть протягом двох років.

У п. 2 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» вiд 22.08.1996  № 992 (зі змін.від 01.07.2004), дається значно вужче визначення молодих спеціалістів: "Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєна кваліфікація фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими спеціалістами протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником". Не можна вважати, що це визначення суперечить визначенню молодих спеціалістів, що дається в Законі "Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді"[9]. Це визначення має лише вужчу сферу дії, застосовується там же, де діє названий Порядок.

Таким чином, частина друга ст. 197 КЗпП поширюється на випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів, однак не на всіх, а лише на тих, які були замовлені підприємствами, установами, організаціями, і які направлені на роботу відповідно до встановленого порядку.

Питання працевлаштування молоді регулюються статтею 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», відповідно до якої держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю.

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні – це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Процес працевлаштування починається з того, що особа, яка бажає працювати звертається до органів, які займаються працевлаштуванням з метою сприяння в підшукуванні роботи або починає самостійно підшукувати собі роботу.

За загальним правилом, працевлаштування передбачає три форми надання допомоги в отриманні особою певної роботи. Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робочих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування працівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу. Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактичному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості. Третя – це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою [10].

Молода людина, яка отримала спеціальність, може скористатися гарантією надання їй роботи за фахом на період не менше трьох років. Це стосується випускників державних середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів, потреба в яких була визначена державним замовленням.

Працевлаштування випускників професійних навчально-виховних закладів та випускників вищих навчальних закладів здійснюється на підставі окремих нормативних актів. Особливості строкових трудових правовідносин з випускниками професійних навчально-виховних закладів регулюються Положенням про сприяння в працевлаштуванні випускників державних вищих навчальних і професійних навчально-виховних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 23.03.1994 р. № 79[11] (далі - Положення), дія якого на сьогодні втратила чинність в частині, що стосується випускників вищих навчальних закладів I-II і III-IV рівнів акредитації, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням.

У п.6 Положення передбачається, що випускник професійного навчально-виховного закладу, якому присвоєно робітничу професію певної кваліфікації і який працевлаштований на підставі посвідчення про направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом двох років з моменту укладання ним трудового договору з замовником.

Відповідно до п.2 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 992  , випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньокваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником.

Слід зазначити, що і на сьогодні відсутній нормативно-правовий акт щодо порядку відшкодування вартості навчання за державним замовленням у разі відмови випускника відпрацювати у державному секторі народного господарства.

Аналізуючи вказані вище нормативні акти, привертає до уваги доцільність термінологічного розмежування двох категорій випускників, працевлаштованих на підставі направлення на роботу: випускника професійного навчально-виховного закладу, який визначається у Положенні як “молодий спеціаліст”, та випускника вищого навчального закладу, який відповідно до Порядку є “молодим фахівцем”.

На випускників навчальних закладів різних форм власності сьогодні поширюється лише одна державна гарантія – гарантія працевлаштування шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць, передбачена наказом Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних”. Дію нового спеціального Закону України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” на 2006 р. було зупинено у зв’язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України вимоги забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Випускники, які отримали кваліфікацію фахівця з вищою освітою і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладення ними трудового договору із замовником. Відповідно до цього визначення молодий спеціаліст не може бути призначений на тимчасову посаду та не може бути звільненим до закінчення терміну угоди, крім випадків, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України; крім того, випускники, які одержали направлення на роботу до іншої місцевості, забезпечуються житлом згідно із законодавством; випускники не беруть участі у конкурсах на заміщення вакантних посад, не проходять випробувального терміну, на них поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором працівників даної державної установи.[12]

Порядок працевлаштування випускників, які навчались за державним замовленням.Випускники  вищих  навчальних закладів працевлаштовуються на місця,  доведені  до  вищого  навчального  закладу  виконавцями державного замовлення.

Керівництво  вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику  посаду  відповідно до   укладеної   угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох  примірниках на кожну особу.  Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові.

Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення  навчання на  підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним  переліку  місць працевлаштування випускників.

Вручення  випускникові  диплома  про  закінчення  вищого навчального закладу, направлення на роботу та видача належних  йому  коштів,  які  перераховані  до  вищого навчального закладу  замовником,  здійснюється  протягом семи днів після закінчення  ним  вищого навчального закладу.  Оформлене замовником або вищим навчальним  закладом  (за  домовленістю  із  замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником.

Молодий фахівець повинен прибути до місця  призначення  у термін, визначений у направленні на роботу.

Якщо  замовник  відмовив  у  прийнятті на роботу молодого фахівця,  останній звертається до державної служби  зайнятості  за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і скріплена печаткою замовника  довідка  про  відмову  у працевлаштуванні.

Реєстрація молодих фахівців у державній службі зайнятості здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, визначеному законодавством про зайнятість населення.

На  прохання  молодого фахівця,  який отримав довідку про надання можливості самостійного працевлаштування, або  за  направленням служби зайнятості протягом трьох років після закінчення ним вищого навчального закладу  керівник  підприємства, установи, організації може оформити йому направлення на роботу.

Молодим  фахівцям,  які  одержали  направлення на роботу після  закінчення  вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю  30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується   допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії,  що вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі  (крім  додаткової  соціальної  стипендії, що виплачується особам,  які   постраждали   від   Чорнобильської катастрофи)   за  рахунок  замовника.  Після  укладення  трудового договору на молодих фахівців поширюються  усі види соціального захисту, передбачені  колективним  договором  працівників підприємства,  установи,  організації.[13]

Молодим фахівцям, які звернулися за   сприянням   у працевлаштуванні до державної служби зайнятості і зареєстровані як такі,  що шукають  роботу,  протягом  десяти  календарних  днів  з моменту  реєстрації  підшукується  підходяща  робота з урахуванням спеціальності.  Якщо  підходящої  роботи  не запропоновано, їм надається  статус безробітних з виплатою допомоги по безробіттю до вирішення питання про працевлаштування  згідно  із  законодавством про зайнятість населення.  В цей період молоді фахівці мають право на  безоплатну  професійну  орієнтацію,  а  також  на   участь   в оплачуваних громадських роботах.  На осіб, зайнятих на громадських роботах,  поширюються  соціальні  гарантії,  включаючи  право   на пенсійне  забезпечення,  виплату  допомоги  у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Звільнення молодого фахівця  з  ініціативи  замовника  до закінчення  терміну  угоди  дозволяється у випадках,  передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України, а саме:

змін  в  організації  виробництва  і  праці, в тому числі ліквідації,   реорганізації,   банкрутства   або  перепрофілювання підприємства,  установи,  організації,  скорочення чисельності або штату працівників;

виявленої  невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній  роботі  внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі  скасування  допуску  до  державної  таємниці, якщо виконання покладених  на  нього  обов'язків  вимагає  доступу  до  державної таємниці;

систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків,  покладених на нього трудовим договором або  правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

прогулу (в тому числі відсутності на роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня)  без поважних причин;

нез'явлення  на  роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд   внаслідок   тимчасової   непрацездатності,   не   рахуючи відпустки  по  вагітності  і родах, якщо законодавством   не встановлений триваліший строк  збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За   працівниками,  які  втратили працездатність у зв'язку  з  трудовим  каліцтвом  або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається  до  відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

поновлення на роботі працівника,  який раніше виконував цю роботу;

появи на роботі в нетверезому стані,  у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

вчинення  за  місцем  роботи  розкрадання  (в  тому  числі дрібного) майна  власника,  встановленого вироком суду,  що набрав законної сили,  чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення  адміністративного  стягнення  або застосування заходів громадського впливу.[14]

У разі  неможливості  надати  підходящу  роботу  державна служба  зайнятості  за  бажанням  молодих фахівців направляє їх на перепідготовку з  метою  подальшого  працевлаштування  за  набутою новою спеціальністю чи професією.

Якщо  замовник  відмовляє молодому фахівцеві в прийомі на роботу  після одержання  з  вищого  навчального  закладу   картки працевлаштування, влаштування його на роботу здійснюється згідно з пунктом 25 Постанови КМУ «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» у разі якщо вищий  навчальний  заклад  не може запропонувати випускникові інше місце роботи.

Посади  за  штатним  розписом,  на  які  в поточному році повинні бути прийняті на роботу молоді фахівці згідно з угодою, не підлягають   заміщенню  іншими  працівниками.  У  разі  виробничої потреби на ці посади  можуть  бути  прийняті  інші  працівники  на термін до призначення на них молодих фахівців.

Якщо  випускник  за його згодою переводиться на роботу до іншого підприємства,  установи,  організації,  йому видається  цим підприємством, установою, організацією нове направлення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються  усі  права  і  обов'язки молодого фахівця.

Випускникам,  які  закінчили  вищі  навчальні  заклади  з відзнакою,  за  рішенням  замовника  може   встановлюватися   вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники,  які  одержали направлення на роботу до іншої місцевості, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які  продовжують  працювати  за  призначенням  після   визначеного терміну,  мають право на позачергове одержання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням.

У разі ліквідації підприємства,  установи,  організації право на   позачергове   одержання   житла   забезпечується   згідно  із законодавством.

За випускниками,  які одержали направлення на  роботу  до іншої   місцевості,   житло   за   попереднім   місцем  проживання зберігається згідно із законодавством.

 

 

1.2 Правове регулювання  працевлаштування осіб, які не досягли 14 років

 

Ст.43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується[15].Тобто, Конституцією встановлені правові гарантії забезпечення права на працю незалежно від статі, віку, належності до громадянства тощо. Звичайно позитивність цього моменту беззаперечна, хоча існує певне «але». Мова йде про передбачене в ст.6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права «право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується». Тобто, порівнюючи визначення права на працю в Конституції України та в Міжнародному пакті 1966 року, можна помітити різницю в одне слово «дістати», але смислове наповнення цього поняття змінюється докорінно. Тому необхідно привести чинне законодавство у відповідність з міжнародними стандартами.

Працевлаштування неповнолітніх громадян є однією з актуальних соціально-економічних проблем.

Відповідно до статті 187 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18-ти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в частині охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються законодавчо встановленими пільгами.[16] Внесення цього визначення до ст. 187 КЗпП України вміщує проблему субсидіарного застосування до трудових правовідносин визначення поняття неповнолітніх, яке подано у Цивільному кодексі, свідчить про прагнення законодавця наголосити на самостійному характері трудового права як галузі права, незалежної від цивільного права.

27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про права дитини, згідно з ст.32 встановлення мінімального віку для прийняття на роботу є необхідністю. Прийнята 6 червня 1973 року Генеральною конференцією МОП Конвенція про мінімальний вік для прийняття на роботу № 138 проголошує, що мінімальний вік не повинен бути нижчим за вік закінчення обов’язкової шкільної освіти і у всякому разі не повинен бути нижчим за 15 років. Член організації економіка і система освіти якого недостатньо розвинуті може первинно встановити вік 14 років як мінімальний. Мінімальний вік для прийняття на будь-який вид роботи не повинен бути нижчим 18. Наше законодавство імпліментувало ці положення.

За статистичними даними, сьогодні з 10 млн. українських дітей 456 тис. працюють і 4,9% з них – це хлопчики й дівчатка від семи до дев’яти років. Законодавством України праця дітей віком до 14 років заборонена. Очевидною є неможливість за допомогою лише імперативних правових норм, що забороняють працю дітей, уникнути появи та розвитку цього негативного суспільного явища. Тому одним з основних завдань держави є розробка й реалізація додаткових заходів по захисту прав осіб, що не досягли 14 років, у трудових відносинах.

Згідно з чинним законодавством можна виділити три групи неповнолітніх –1 група – особи у віці від 14 до 15 років, 2 група – особи у віці від 15 до 16 років, 3 група – особи у віці від 16 до 18 років.[17]

Залежно від вікової групи законодавством встановлюються відповідні умови реалізації права на працю. Що стосується осіб, які досягли 14-річного віку, то для их встановлено найбільшу кількість додаткових умов, дотримання яких є обов’язковим для прийняття на роботу [18].

У цьому випадку встановлено, принаймні, п’ять, а саме:

1) мета праці – підготовка неповнолітнього до майбутньої продуктивної праці, яка виступає водночас як мета і як умова прийняття 14-річної особи на роботу. Але не можна ставити питання про незаконність укладання трудового договору з неповнолітнім на тій підставі, що такої мети ніхто із сторін безпосередньо не висловлює, хоч і має на увазі. Така мета завжди присутня у трудових правовідносинах, хоча зазвичай не зовсім наочно;

2) статус працівника – учень загальноосвітньої школи, професійно-технічного і середнього спеціального навчального закладу. Така вказівка є недоречною, оскільки на практиці трапляються випадки, коли в 14 років особи стають студентами або вже взагалі закінчують обов’язкову базову освіту. Така можливість передбачена чинним законодавством, зокрема ЗУ «Про освіту» та ЗУ «Про загальну середню освіту»;

3) робота неповнолітнього повинна бути легкою, не завдавати шкоди здоров’ю і не порушувати процес навчання. Це положення закріплюється в ч.5 ст. 43 КУ, де зазначено, що використання праці жінок та неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється;

4) робота повинна проводитися у вільний від навчання час, а також не порушувати навчального процесу. Деякі вчені вважають, що ці поняття ідентичні, і їх зазначення є повторністю законодавця. Але я хочу виступити на стороні останнього. Тут йде мова про те, що робота повинна проходити після відвідувань занять, відповідно у тому випадку, коли особа ще навчається – щодо першого положення. А у другому випадку мова йде про те, що неповнолітній повинен не лише відвідувати заняття (уроки), а й виконувати домашні завдання, відвідувати позашкільні заклади та відповідно відпочивати;

5) надання згоди на прийняття неповнолітнього на роботу одного з батьків (особи, що їх замінює). Ця умова обумовлюється тим, що останні до досягнення особи (їхньої дитини) повноліття зобов’язані піклуватися про неї. Отже, вони можуть визначити, чи доцільним буде працевлаштування їхньої дитини, виходячи з її розвитку, знань, навичок та об’єктивних обставин. Чинним законодавством України не встановлена форма, в якій повинна бути надана згода батьків. Але, вмабуть, необхідно встановити письмову форму. Оскільки вона є більш доцільною і буде запобігати виникненню потенційних спорів щодо існування факту згоди взагалі. Вказівка на те, що необхідна згода лише одного з батьків має місце лише в тому випадку, коли безпосереднім вихованням неповнолітнього займається хтось один, наприклад, якщо інший помер чи позбавлений батьківських прав. Але у тому випадку, коли цим займаються обоє з батьків, і якщо вони не дійшли згоди між собою, тобто один дав згоду на працевлаштування неповнолітнього, а інший проти, то взагалі втрачається сама мета цієї умови, про яку зазначалося раніше.

Коментована стаття визнає рівність прав неповнолітніх у трудових правовідносинах порівняно з правами повнолітніх. Вона адресується правотворчим органам, сторонам угод, колективних договорів. Закріплення у законі принципу рівності трудових прав неповнолітніх здійснює регулятивний вплив і безпосередньо на трудові відносини.

Стаття 187 КЗпП України на рівні закону легалізує пільги для неповнолітніх у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праціі (пільги можуть бути встановлені не лише законами, а й підзаконними акта)[19] .

   Так, не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Однак за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

  Також для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків чи особи, яка його замінює (ст.188 КЗпП), для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.

  На кожному підприємстві, в установі чи організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП). Згідно зі ст. 190 КЗпП, забороняється застосування праці осіб молодше 18-ти на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також під землею.

  Законодавством також заборонено залучати осіб, молодших 18-ти років, до підіймання та переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для цієї категорії громадян граничні норми.

  Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання вантажів молодшими 18-ти особами затверджуються Міністерством охорони здоров'я за погодженням із Державним комітетом з нагляду за охороною праці.

  Забороняється також залучати таких працівників до нічних та надурочних робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Слід зазначити, що для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються обмеження звільнення таких працівників. Так, ст. 198 КЗпП України передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

До того ж звільнення на підставах, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, проводиться лише в окремих випадках і не допускається без працевлаштування.

Цими підставами є:

зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40);

виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи (п. 2 ст. 40);

поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40).

Порушення передбаченого порядку звільнення неповнолітніх працівників є підставою для визнання звільнення незаконним і поновлення такого працівника на роботі відповідно до ст. 235 КЗпП України[20] .

Справді, окремі проблеми, зокрема щодо праці дітей інших вікових груп, потребують істотного доопрацювання з урахуванням сучасних потреб ринку праці. На сьогодні робота дітей до 14 років, до того ж без офіційного оформлення трудових відносин, як це часто буває на практиці, повністю перебуває поза законом і ніяк не контролюється. Останнім часом в Україні поширюються нові форми організації виробництва і трудової діяльності, а також деякі види робіт, через специфіку яких складно контролювати дотримання санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо охорони праці. Крім того, з боку роботодавців широко застосовується практика неофіційного наймання, що є прямим порушенням законодавства. Таким чином, у приватному секторі формується неконтрольоване тіньове працевлаштування [21].

У цій ситуації ранній початок трудової діяльності, особливо коли йдеться про роботу, що перевищує фізіологічні можливості підлітка, може негативно позначатися на здоров’ї дитини, її подальшому фізичному, психічному та соціальному розвиткові. Є ряд невирішених проблем, а саме:

недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей;

не встановлено порядку, відповідно до якого має оформлятися згода батьків (опікунів) на працевлаштування дитини;

немає ефективного нормативно-правового механізму використання системи покарань роботодавців, особливо в неформальному секторі економіки, які порушують законодавство;

криміналізованість «тіньового працевлаштування»;

відсутність державної статистики про порушення законодавства з питань залучення дітей і підлітків до праці[22] .

Таким чином, чинним законодавством України встановлено право на працю кожного, але гарантованість цього права викликає безліч заперечень, що наводить на необхідність приведення нашого законодавства у відповідність з міжнародними стандартами та поняттями. Конституційне право на працю поширюється на кожного, зокрема також на неповнолітніх, для яких законодавством встановлений ряд необхідних вимог при прийнятті на роботу. Їхнє більш вигідне становище обумовлюється тим, що вони через свій вік, а відповідно знання та загальний розвиток, не здатні конкурувати на ринку праці. Тому ці сприятливі чинники не можна назвати ні перевагами, ні привілеями, останні згідно з ст.24 Конституції України заборонені. Також встановлення мінімального віку для укладення трудового договору обумовлюється необхідністю захисту неповнолітнього від примусової праці відповідно до міжнародних стандартів.

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці належні умови праці, а також забезпечити дотримання прав неповнолітніх працівників, гарантованих чинним законодавством.

 

 

1.3 Правове регулювання  працевлаштування  молоді та діяльність молодіжних центрів праці

 

 

Вихід молоді на ринок праці відбувається, переважно, після закінчення  навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі проблеми можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Існують наявні недоліки в сучасному механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді, яки призводять до високого рівня безробіття серед молодого населення.

Структурні зрушення, що сьогодні відбуваються у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов'язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема молоді.

Проблеми молоді на ринку праці спричинені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки:

досить високим освітнім рівнем;

низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного й соціального середовища;

підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці;

високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини [23].

Вже не перший рік Міністерство України з питань сім’ї, молоді та спорту розвиває мережу молодіжних центрів праці, яких у країні діє 132, з них 20 обласних, 62 районних, 25 міських, 25 – у вищих навчальних закладах.

В перспективі в кожному населеному пункті юнаки і дівчата повинні мати свій молодіжний центр. Це повинні бути не просто концертні зали чи об’єднання гуртків, а установи, де розміщуються осередки молодіжних організацій, де можна провести фестиваль, концерт, семінар чи конференцію, попрацювати в Інтернеті, організувати молодіжну вечірку.

З метою підтримки молодіжного громадського руху Міністерством відповідно до Закону України “Про державний бюджет України” щорічно передбачаються видатки на державну підтримку молодіжних організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї.

До спеціалізованих молодіжних структур, що сприяють працевлаштуванню молоді, відносяться:

- молодіжні центри праці;

- молодіжні агентства праці;

- молодіжні бізнес-центри;

- молодіжні кадрові агентства;

- молодіжні громадські об’єднання.

Завдання центрів – профорієнтація та працевлаштування молоді, організація молодіжних трудових загонів, проведення семінарів, надання консультацій з питань зайнятості, підприємництва та ін.

Щорічно молодіжними центрами праці надаються послуги понад 100 тис. юнаків і дівчат.

Молодіжний центр праці  - це спеціалізована державна  установа, яка діє на госпрозрахунковій  основі.

Метою діяльності таких центрів є сприяння працевлаштуванню, професійна підготовка та підвищення кваліфікації молоді, організація її зайнятості в поза навчальний час, залучення до підприємницької діяльності. Щоб працювати у цьому напрямі, потрібно активно сприяти створенню відповідних умов, надавати молодим людям послуги, пов'язані передусім з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новими професіями, використовуючи досвід роботи обласного молодіжного центру праці.

Основнi функцiї та напрямки роботи:

1) працевлаштування молоді в Україні за допомогою молодіжної біржі праці, яка пропонує різноманітні послуги щодо постійної, сезонної та тимчасової зайнятості молоді міста, надає правову та психологічну допомогу з проблем працевлаштування;

2) професійна підготовка та перепідготовка незайнятої молоді, яка бажає отримати нову спеціальність або підвищити свою кваліфікацію

3) підтримка підприємницької ініціативи молоді шляхом надання консультацій з бізнес-планування та іншої сервісної підтримки молодих підприємців, організація стажування молодих спеціалістів у діючих структурах малого і середнього бізнесу;

4) міжнародна діяльність, яка здійснюється через різноманітні молодіжні програми обміну, волонтерського руху, навчання та стажування за кордоном, робота за кордоном, організація міжнародних зустрічей, семінарів, тренінгів, конференцій, тощо.[24]

Центри відповідно до покладених завдань:

створюютю бази даних про молодь, яка звернулась до центру щодо  працевлаштування, та про наявність  вільних робочих місць для  молоді на підприємствах регіону  та за кордоном;

береуть участь у дослідженні  ринку праці в регіоні;

підбирають місця роботи для молодих громадян, які звернулися з проханням про працевлаштування;

здійснюють пошук місця роботи  для учнівських і студентських  трудових загонів (бригад), молодіжних  трудових об'єднань та сприяє  організації їх діяльності;

надають інформацію з питань отримання освіти або професії, працевлаштування, ситуації на регіональному ринку праці, діяльності молодіжних організацій, центрів науково-технічної та художньої творчості, здійснювання культурно-освітніх заходів;

забезпечують участь у громадських роботах учнівської та студентської молоді у позанавчальний час;

здійснюють міжнародні зв'язки з  метою сприяння навчанню молоді, стажуванню та проходженню практики  за кордоном;

сприяють створенню молодіжних  підприємств шляхом надання юридичних  та інших консультаційних послуг, послуг з відкриття розрахункових  рахунків в установах банків, підготовки засновницьких документів тощо;

організовують професійну підготовку, перепідготовку та підвищення  кваліфікації молоді; проводить  семінари, тренінги, у тому числі  з сучасних методик саморегуляції,  самонавчання та самовдосконалення,  основ підприємництва, інших напрямів  знань, що сприяють розв'язанню проблем працевлаштування та зайнятості молоді;

організовують та здійснюють разом  з навчальними закладами, заінтересованими  установами та організаціями  профорієнтаційні заходи;

організовують консультації для  молоді з економічних, фінансових, юридичних та інших питань;

залучають молодь до участі в  різноманітних фестивалях, культурних  акціях, олімпіадах тощо, які відповідають  меті діяльності центру;

здійснюють заходи, спрямовані на  підтримку вітчизняного товаровиробника;

організовують ярмарки, виставки товарів, вироблених молоддю;

організовують провадження видавничої, інформаційної та іншої діяльності, що відповідає завданням центру  та не суперечить законодавству;

здійснюють посередництво у працевлаштуванні  молоді на роботу за кордоном, за умови отримання відповідної ліцензії.

В ряді регіонів України почали впроваджувати програми підтримки розвитку молодіжних підприємництв. Таким чином, створювати механізм, коли молода людина, прийшовши у визначене місце, в молодіжний центр праці, може отримати необхідний комплекс послуг, починаючи з економічних, юридичних. Тобто, як правильно підготувати бізнес-план, де знайти кошти на його реалізацію і підтримку на розвиток цієї діяльності. Крім того, ми намагались вирішити питання тимчасової і постійної зайнятості, - через молодіжні біржі праці. Фактично, є державний центр зайнятості, який працює не тільки з молоддю, але загалом з безробітними, а є молодіжні центри праці, які зорієнтовані на молодь взагалі і не тільки на безробітну. Наприклад, студентська молодь або старші школярі, які потребують додаткових коштів для якихось кишенькових витрат, для навчання, - тобто існують різні підходи. Відповідно, намагаємось дати можливість молодим людям отримати такі знання.

Істотну підтримку молодь може отримати і від громадських організацій. Вже розпочала діяльність Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Молодіжний центр працевлаштування», яка надає допомогу з працевлаштування, профорієнтації та розвитку молодіжного підприємництва. Тут надаються безплатні консультації всім особам віком до 35 років.

Окремо треба сказати про такий поширений напрям працевлаштування, як забезпечення вторинної зайнятості молоді, що здійснюється молодіжними центрами праці. Саме задля цієї мети, з ініціативи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, було відновлено діяльність молодіжних трудових загонів та започатковано Всеукраїнську акцію «Молодіжні трудові загони». Тільки протягом 2008 року в Україні організовано діяльність 2173 молодіжних трудових загонів, у яких працювало понад 52 тисячі молодих людей.[25]

 

 

 

 

 

 

 


РОЗДІЛ  II.

ПРІОРИТЕТНІ ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ

 

2.1  Проблематика працевлаштування молоді в Україні

 

Проблематика працевлаштування та зайнятості молоді давно є предметом дослідження учених (економістів, демографів, психологів, соціологів), перебуває у фокусі уваги журналістів, представників державних установ та неурядових організацій. Водночас суспільно-економічні трансформації часів незалежності України, швидкість світових глобалізаційних тенденцій при­зводять до загострення ситуації на ринках праці усіх рівнів та сегментів, спо­нукають до динамічного аналізу ситуації та пошуків оптимальних рішень.[26]

Демократизація суспільства і нові реалії ринкової економіки розширили можливості молоді у виборі сфер та видів економічної діяльності, територіальної та професійної мобільності, значно скоригували її вимоги до робочого місця та загалом трудову ментальність. Разом з тим, внаслідок відмови від напівпримусових форм зайнятості, послаблення державного контролю за працевлаштуванням, зокрема, розподілом молодих спеціалістів, скорочення соціальних програм, підвищилась незахищеність молоді на ринку праці, суттєво ускладнилась її соціальна інтеграція, загострилися проблеми молодіжного безробіття.

Таким чином, значної актуальності набуває вивчення проблем соціального характеру, які пов'язані з працевлаштуванням молоді; з'ясування передумов і чинників, що сприяють або перешкоджають інтеграції молоді у ринок праці, її адаптації до нового статусу - працівника; питання соціальних гарантій та необхідності підтримки з боку держави; потреб та мотивів, що зумовлюють міграційні орієнтації. Глибинний якісний аналіз цих питань дає змогу розробити рекомендації, спрямовані на оптимізацію державного регулювання зайнятості молоді, реалізацію нею свого трудового потенціалу та сприяння працевлаштуванню, запобігання безробіттю та масовій трудовій міграції.

Покликанням молоді є формування майбутнього української держави, її розбудови, зміцнення, виведення на передові економічні, наукові, культурні рубежі. Але зараз молоді люди потребують допомоги і підтримки, аби отримати професію і освіту, влаштуватися на роботу, створити міцну забезпечену сім'ю. 1 це повинні зрозуміти у владних структурах. Важливо, щоб молоді громадяни брали активну участь у підготовці законодавчих проектів, які безпосередньо стосуються їхнього життя. Сучасна молодь вже довела, що мас активну життєву позицію, вона не байдужа до долі держави, у якій їй жити, працювати, творити[27]. Однак, актуальність проблеми характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно половина безробітних - молоді люди віком до 30 років, а рівень безробіття серед молоді є значно вищий, ніж серед інших вікових категорій. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній політиці. Безробіття це неминучий атрибут ринкової економіки.

Вихід молоді на ринок праці, відбувається, переважно, після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі проблеми можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Існують наявні недоліки в сучасному механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді, яки призводять до високого рівня безробіття серед молодого населення.

Економічні негаразди суттєво вплинули на соціальне становище молоді та рівень її життя. Безробіття серед молоді у два-три рази вище, ніж безробіття дорослого населення. Аналіз зайнятості молодих людей засвідчив, що ситуація на молодіжному ринку є доволі нестабільною внаслідок високого рівня економічної неактивності молоді. Зберігається проблема невідповідності потреб ринку праці та системі фахової освіти.

Станом на 1 березня 2009 р. на обліку в службі зайнятості перебувало 924,9 тис. осіб. Статус безробітного мали 906,1 тис. осіб, з яких 657,2 тис. отримували допомогу по безробіттю. Із загальної чисельності незайнятих громадян 30 % складають молоді люди у віці до 35 років. Фактична кількість безробітних серед молоді майже втричі перевищує офіційні показники.[28]

Структурні зрушення, що відбуваються на сучасному етапі, у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов'язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема молоді.

Вільна економіка, яка обумовлює свободу вибору, ставить перед молоддю досить гострі проблеми (пов'язані зі структурною перебудовою, станом приватизації тощо), вирішення яких залежить від державного регулювання стану економіки країни. Саме ці фактори насамперед впливають на розвиток ринку праці України [29].

Проблеми молоді на ринку праці обумовлені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки: досить високим освітнім рівнем; низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного й соціального середовища; підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці; високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини [30].

Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч. Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю с сприяння працевлаштуванню випускників.

Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державною прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих фахівців. Зокрема, на вакансію юриста претендують дев'яті, менеджера вісім, бухгалтера шість осіб. Та знайти хорошого менеджера, який би міг успішно організувати виробничий процес, дуже непросто.

Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду.  Аби збалансувати попит і пропозицію на ринку праці, слід чітко прогнозувати: скільки, для кого і де готувати кадри. Такі передбачення мають стати невід'ємною частиною макроекономічного прогнозу розвитку галузей. Для підвищення їх достовірності варто поліпшити якість статистичних даних, удосконалити методологію розрахунків. До цього процесу доцільно залучити фахівців Мінпраці, Міносвіти, служби зайнятості та науковців. Таким прогнозуванням вже більше 50 років займаються у США та у країнах Європи, долучились до нього Росія і Україна.[31]

Професійна підготовка і навчання молоді велика проблема не лише для служб зайнятості. Нею постійно повинно опікуватися усе суспільство. Прогнозувати, які професії нині потрібні для виробництва і управління, без яких не обійтися у майбутньому необхідно на державному рівні. Лише тоді наша країна зможе посісти чільне місце серед розвинутих держав. Не можна далі миритися з ситуацією, коли випускники багатьох навчальних закладів змушені йти в центри зайнятості, бо здобута ними професія не має попиту на ринку. Так само й ті, хто зараз сидить за шкільною партою, не знають, які професії будуть престижними після отримання ними атестатів зрілості.[32]

Нерідко не знають цього й ректори ВНЗ та директори ПТУ. Причина у відсутності державної програми профорієнтації на перспективу. Суттєво вплинути на ситуацію на основі науково-обгрунтованого прогнозу може лише одна інституція у державі - служба зайнятості, котра повсякденно спілкується з роботодавцями і виконує їхні замовлення з підготовки потрібних суспільству кадрів. Аналізуючи тенденції розвитку світової та вітчизняної економіки, вона зможе організувати випереджаючу підготовку потрібних кадрів. При цьому слід враховувати особливості регіонів, адже одні умови в Донбасі, інші у Прикарпатті чи Криму. Важливою складовою успіху молоді в пошуку роботи є ініціативність, активна позиція та наявність необхідних знань і навиків особи, котра бажає отримати роботу.

Діяльність у цьому напрямі повинна заохочувати людину до активнішого та кваліфікованішого пошуку роботи, не дати їй зневіритися у можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих країнах претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається, як правило, у 6-10 фірм. У нас же, після декількох відмов роботодавця, людина може зневіритися і повністю перейти па утримання держави.[33]

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та громадських організаціях. Актуальним залишається й проведення перенавчання, оскільки молодь є більш відкритою до освоєння нової спеціальності. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після аналізу кон'юнктури ринку праці та професійної придатності молодої людини.

Проблеми зайнятості молоді (зокрема випускників навчальних закладів), яка становить третину загальної чисельності незайнятих громадян, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості, регулюються відповідно до положень законів України "Про зайнятість населення"[34]вiд 01.03.1991  № 803-XII ( в ред 17.11.2009) та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"[35] вiд 02.03.2000  № 1533-III ( в ред від 11.06.2009) шляхом:

надання випускникам навчальних закладів першого робочого місця у рамках державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і спеціалістів;

бронювання на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями для молоді, яка закінчила загальноосвітні, професійно-технічні навчальні заклади, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, адресного бронювання на підприємствах робочих місць для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

створення маркетингових служб навчальних закладів з метою сприяння працевлаштуванню випускників;

надання підтримки підприємницької ініціативи безробітних, у тому числі молоді, зокрема, виплати одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності;

створення роботодавцями додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, у першу чергу випускників навчальних закладів і жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості, та надання роботодавцями дотацій у розмірі витрат на заробітну плату працівників, прийнятих на роботу з цієї категорії осіб;

економічного стимулювання роботодавців, які приймають на роботу (або стажування) випускників навчальних закладів;

залучення молодіжних центрів праці до вирішення питань працевлаштування, навчання новим професіям та підвищення кваліфікації молоді; надання підтримки підприємцям-початківцям;

формування підприємницької ініціативи молоді.

Необхідно у нашій державі розробити ефективніші механізми, які б стимулювали працевлаштування молоді і сприяли б розвитку молодіжних підприємницьких ініціатив. Це повинно знайти відображення у державній молодіжній політиці. Зокрема, доцільно фінансувати молодіжні програми за рахунок бюджетів усіх рівнів та проводити конкурси програм, на державному рівні прогнозувати потреби ринку у кваліфікованих спеціалістах. Важливо також розвивати співробітництво з молодіжними організаціями, удосконалювати механізм надання молодим громадянам першого робочого місця, відпрацьовувати модель забезпечення вторинної та сезонної зайнятості, сприяти формуванню ефективного діалогу між молодими підприємцями-роботодавцями та державою.

Часто молоді люди, а іноді і не зовсім молоді, не переймаються проблемами власного пенсійного забезпечення у майбутньому. Тому не поспішають оформити трудові відносини з роботодавцями, а отримують заробітну плату "за домовленістю", "в конверті". Насправді ж тіньова зайнятість зменшує надходження до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів і в кінцевому підсумку обертається зубожінням тих, хто навчає і виховує наших дітей, дбає про культурний і професійний розвиток, фізичне і моральне здоров'я нації, забезпечує обороноздатність країни. За такої ситуації наша держава не може створити умови для гідного життя пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт.

Серед чинників, що заважають молоді займатися підприємництвом, слід назвати відсутність соціальних гарантій, великий ризик, відсутність підтримки з боку держави, незахищеність від кримінальних структур, свавілля чиновників.[36]

Окрім  того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку підприємництва спонукають молодь реалізувати власну економічну активність у тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому.

Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції, випадкові заробітки у приватних осіб, виробництво, продаж і перепродаж промислових товарів.

Останнім часом суттєво зменшився "економічний туризм". Досить важливими джерелами доходів для моло



Другие работы по теме: