Contribution to International Economy

  • Припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

 


ПЛАН

 

ВСТУП   3

Розділ 1. Правове регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання  5

1.1.      Поняття та сутність припинення діяльності суб’єктів господарювання  5

1.2.      Види та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання. 8

Розділ 2. Правове регулювання добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання  14

2.1. Підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання  14

2.2. Стадії добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання  15

Розділ 3. Примусове припинення діяльності суб’єктів господарювання  20

3.1. Підстави примусового припинення діяльності суб’єктів господарювання  20

3.2. Банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб’єктів господарювання  28

ВИСНОВКИ   32

ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА   33

 

 


ВСТУП

 

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями — безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різноманітні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність урегулювання правового статусу об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановлення правового режиму вільних (спеціальних) економічних зон та визначення правового режиму іноземного інвестування.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Встановлюючи загальні поняття суб’єктів господарювання, Господарський кодекс регламентує питання правового статусу об’єднань підприємств.

Не менш актуальним питанням поряд з правовим регулюванням діяльності суб’єктів господарювання різноманітних форм, є питання правового регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання. Адже, саме на цьому етапі дотримання правового порядку припинення діяльності суб’єкта господарювання є запорукою дотримання прав та законних інтересів не лише власників підприємства, а й його контрагентів (особливо у випадку банкрутства).

Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання у господарському законодавстві України. Для досягнення мети роботи проаналізовані будуть поняття та сутності припинення діяльності суб’єктів господарювання; види та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання; підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання; стадії добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання; підстави примусового припинення діяльності суб’єктів господарювання; банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб’єктів господарювання.

Джерелами дослідження є чинне законодавство України, яке регламентує питання пов’язані із припиненням діяльності суб’єктів господарювання(зокрема, Господарський кодекс України – далі ГКУ), а також монографічні дослідження науковців з зазначеної проблематики. Ця тема вже досліджувала­ся, повністю чи частково, в роботах українсь­ких науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток правового інституту корпоратив­ного права. До таких дослідників можна від­нести І. Спасибо-Фатєєву, Н. Глусь, В. Щер­бину, О. Щербину, О. Вінник, В. Луця, О. Крупчана, В. Васильєву, Н. Кобецьку, В. Яроцького, О. Кібенко та ін.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Структура курсової роботи зумовлена її метою та завданням, та складається з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків та списку використаних джерел.

Анал видео посмотрите как занимаются сексом в попу и анал бесплатно.

Розділ 1. Правове регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання

Поняття та сутність припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Згідно ст. 30 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється  шляхом    його   реорганізації   (злиття,   приєднання,    поділу,  перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених  ним органів, за рішенням інших осіб  -  засновників  суб'єкта  господарювання  чи їх правонаступників,  а  у  випадках,  передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності[1].

З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством[2], так і установчими документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення — це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом. Підстави та порядок визнання підприємства банкрутом визначаються Законом України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»[3].

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше).


Види та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання.

 

 

Як було зазначено вище, припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішенням суду (ст. 59 ГКУ).

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію.

Реорганізація — це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованого чи реорганізованих підприємств, що припинили свою діяльність[4]. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов'язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов'язки за угодами і т. д.).

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру.

Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється новий суб'єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували, їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник.

Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки[5].

У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов'язки суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність.

У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

Згідно ч. 6 ст. 59 ГК суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку,  на який він створювався, чи  у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

 у разі визнання його в установленому порядку банкрутом,  крім  випадків, передбачених законом;

у разі  скасування  його  державної  реєстрації  у  випадках,  передбачених законом.

Скасування   державної   реєстрації   позбавляє   суб'єкта  господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення  його  з  державного  реєстру.  Суб'єкт  господарювання  вважається  ліквідованим  з  дня  внесення  до  державного  реєстру запису про  припинення  його   діяльності.   Такий   запис   вноситься   після  затвердження  ліквідаційного  балансу  відповідно  до  вимог ГКУ.

Оголошення про реорганізацію чи  ліквідацію  господарської  організації  або припинення діяльності індивідуального підприємця  підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному  додатку  до  газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні  органу державної влади  або  органу  місцевого  самоврядування  за  місцезнаходженням  суб'єкта  господарювання протягом десяти днів з  дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Таким чином, ГК України (ст. 59) визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін "скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання", хоча Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як "державна реєстрація припинення юридичної особи" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи".

Припинення діяльності підприємства - одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття "припинення" входять юридичні підстави ("умови"), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені діючим  законодавством.

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а щодо суб'єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118.

Новелою нового Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"[6] є те, що він дає визначення поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку[7].

Щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:

прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;

постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав:

1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.

 


Розділ 2. Правове регулювання добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання

2.1. Підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Таким чином, припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за:

рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб;

засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;

досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;

закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи (ч. 15 ст. 58, ч. 1 ст. 59 ГК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. До речі, для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників. Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник.


2.2. Стадії добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

Приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть лише особи або органи, які мають відповідні повноваження. Так, згідно діючого законодавства ліквідація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника (засновника), а в деяких випадках – за рішенням власника й за участю трудового колективу або органу, вповноваженого створювати такі підприємства (наприклад, відповідного державного органу управління) або за рішенням суду.

У випадку якщо власників декілька, рішення про ліквідацію підприємства приймається на засіданні засновників і оформлюється протоколом. Рішення про ліквідацію приватного підприємства з призначенням ліквідаційної комісії оформлюється наказом керівника.

Рішення про ліквідацію акціонерного товариства приймає вищий орган АТ – збори учасників (ст. 41 Закону України “Про господарські товариства” від 19 серпня 1991 р. № 1576-ХІІ[8]). Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають, згідно зі статутом товариства, більше ніж 60 % голосів. Рішення загальних зборів акціонерів про припинення діяльності АТ приймає більшість у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Рішення про ліквідацію ТОВ приймає його вищий орган – збори учасників (ст. 59 Закону України “Про господарські товариства”) простою більшістю голосів. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді. Збори учасників при вирішенні питання про ліквідацію вважаються повноважними, якщо на них були присутні учасники (представники учасників), які володіють спільно більше ніж 60 % голосів.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України "Про власність", у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про ліквідацію державного підприємства трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

Збори власників або вповноважений ними орган визначають склад ліквідаційної комісії, яка з дня призначення здійснюватиме ліквідаційні процедури та керуватиме справами підприємства до його закриття (статті 20, 41 і 59 Закону України “Про господарські товариства”).

Склад і кількість членів ліквідаційної комісії законодавство не визначає, тому рішення з цього питання власники підприємств приймають на власний розсуд. До складу комісії можуть входити як самі засновники, так і представники керівництва підприємства, його працівники, незалежні спеціалісти. Але з огляду на те, що ліквідаційна комісія виконує певні облікові операції, а також розраховується з бюджетом, як правило, до складу комісії включається головний бухгалтер підприємства або інший спеціаліст з податків та обліку. Зазвичай до ліквідаційної комісії входять не менше ніж три особи.

Стаття 20 Закону України “Про господарські товариства” зазначає, що повідомлення про ліквідацію підприємства (господарського товариства) ліквідаційна комісія має опублікувати в триденний строк з моменту її призначення в одному з офіційних (республіканському й місцевому) друкованих органів із зазначенням терміну подачі кредиторами заяв зі своїми претензіями.

Згідно з п. 12 Порядку надання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419, інвентаризація майна у випадку ліквідації підприємства є обов’язковою. Сам порядок проведення інвентаризації визначений в Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69[9], яка також вказує на обов’язкову інвентаризацію у випадку ліквідації підприємства.

Для подальших розрахунків ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно підприємства. Для оцінки майна комісія може скористатися послугами суб’єкта оціночної діяльності, який здійснить незалежну оцінку відповідно до вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”[10] від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ.

Стаття 7 цього Закону обумовлює випадки, коли оцінку майна в обов’язковому порядку необхідно проводити з дотриманням процедури, встановленої нормативно–правовими актами, які зазначаються у ст. 9 згаданого Закону. До переліку таких випадків належать: ліквідація державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна), а також переоцінка основних фондів з метою бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 3 ст. 2 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”[11] від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР, суб’єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідному державному податковому органу. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного органу, який його видав, а суб’єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

Відповідно до п. 2.11 Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом ДПАУ від 1 грудня 2000 р. № 614[12], зняття з реєстрації РРО здійснюється на підставі подання СПД заяви до органу державної податкової служби, де зареєстрований РРО.

При анулюванні реєстрації посадова особо органу державної податкової служби вилучає реєстраційне свідоцтво, довідку про опломбування, здійснює відповідний запис у Книзі реєстраторів розрахункових операцій і видає СПД довідку про зняття з реєстрації РРО.

Вихід зі складу засновників інших підприємств здійснюється в порядку, передбаченому статутними документами таких підприємств, а також законодавством, що регулює діяльність підприємства. При закритті філіалів, що стоять на податковому обліку, необхідно виконати аналогічні процедури, як і при ліквідації підприємства. Непогашені податкові зобов’язання філіалу сплачує юридична особа, якій належить даний філіал.

Стаття 21 Закону України “Про господарські товариства” зазначає, що грошові кошти, які належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства в порядку й на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно, передане товариству учасниками в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Ліквідаційна  комісія  або  інший  орган,  який  проводить  ліквідацію  суб'єкта  господарювання,  вміщує в друкованих органах  відповідно  до  закону  повідомлення  про  його  ліквідацію та про  порядок  і  строки  заяви кредиторами претензій, а явних (відомих)  кредиторів  повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені  цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Одночасно  ліквідаційна  комісія вживає необхідних заходів  щодо    стягнення     дебіторської     заборгованості     суб'єкта  господарювання,  який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів,  з письмовим повідомленням кожного з них  про  ліквідацію  суб'єкта  господарювання.

Ліквідаційна   комісія   оцінює   наявне   майно  суб'єкта  господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами,  складає  ліквідаційний  баланс  та подає його власнику або органу,  який призначив  ліквідаційну  комісію.  Достовірність  та  повнота  ліквідаційного  балансу  повинні  бути  перевірені у встановленому  законодавством порядку (ст. 60 ГКУ).


Розділ 3. Примусове припинення діяльності суб’єктів господарювання

3.1. Підстави примусового припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 59 ГКУ, ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (господарського суду) про визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акта (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду (господарського суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (господарського суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в 7-денний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повним правонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, закритого акціонерного товариства — на відкрите тощо. Перетворення тягне за собою обов'язкову перереєстрацію підприємства як суб'єкта господарювання.

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов'язань.

Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить уста­новчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасу­вання господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а та­кож для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушен­ня законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійс­нюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації да­ного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності[13].

Президія Вищого арбітражного суду в роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств"[14] визначає, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів (рішення про створення підприємства), а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, господарський суд зобов'язує власника або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прий­няв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друко­ваному органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подан­ня претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підпри­ємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію.

Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії — це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погаше­ними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлен­ня про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Об'єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України.

Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установле­ний особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбу­ватися:  за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листо­пада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні[15] щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4, 5);

у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група;

у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою гру­пою відповідних державних програм.

Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постано­вою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі немож­ливості реорганізації.

Порядок зняття платника податку з обліку в органах державної податкової служби регулює Інструкція № 80. Для зняття з обліку платник податку має протягом трьох днів з дня прийняття рішення про ліквідацію СПД подати до органу податкової служби, в якому він стоїть на обліку, заяву про зняття з обліку платника податків за формою № 8-ОПП, заяву про зняття з обліку платника ПДВ, а також оригінал свідоцтва платника ПДВ і завірені в ДПІ копії цього свідоцтва; оригінал довідки за формою № 4-ОПП; копію розпорядчого документа (рішення) власника або органу, вповноваженого на те установчими документами про ліквідацію; копію розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії; ліквідаційну картку органів державної статистики (для кожної філії за наявності в платника податків – юридичної особи філій).

Протягом 10 днів з дня подачі заяви платник податків має скласти ліквідаційний баланс. За порушення терміну надання ліквідаційного балансу на відповідальних осіб, згідно зі ст. 166-6 КпАП, накладається штраф у розмірі від 30 до 60 неоподатковуваних мінімумів (510–1020 грн.). При отриманні заяви від платника податків орган державної податкової служби у місячний термін приймає рішення про проведення документальної перевірки платника, і відповідні підрозділи починають перевірку. Як правило, вони видають платнику обхідний листок, який він має підписати в усіх відділах податкового органу, що відповідають за стягнення того чи іншого податку.

Що ж до податку на додану вартість, то існує інший порядок зняття з обліку платника ПДВ. Анулювання посвідчення платника ПДВ регламентує Положення про Реєстр платників податків на додаткову вартість, яке затверджене наказом ДПАУ від 19 лютого 1998 р. № 79. В ньому зазначено, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ діє до дати його анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п. 9.6 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР[16]. Одним з таких випадків і є ліквідація платника податку. Одночасно з анулюванням свідоцтва органи державної податкової служби вилучають платника ПДВ з Реєстру платників ПДВ.

Важливо зазначити, що до завершення документальної перевірки підприємство має закінчити всі операції, які можуть мати податкові наслідки, оскільки при наявності податкової заборгованості платник податків не може бути знятий з обліку. Крім того, податкові органи до закінчення податкової перевірки вимагають акти перевірки відповідних соціальних фондів як свого роду підтвердження відсутності заборгованості зі зборів і внесків, що вносяться до таких фондів.

Після виконання всіх зазначених дій податкові органи складають документ про відсутність заборгованості, який є підставою для проходження наступних процедур ліквідації СПД.

Порядок інформування органів Податкового фонду про ліквідацію з метою зняття з обліку реґламентований Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 1999 р. № 16-6.

Для зняття з обліку платник пенсійного збору повідомляє орган Пенсійного фонду про своє рішення ліквідувати підприємство. Після цього орган Пенсійного фонду здійснює документальну перевірку розрахунків за платежами. На підставі складеного акта перевірки платник розраховується з Пенсійним фондом.

Якщо підприємство, що ліквідовується, є фінансово неспроможним, то його борги зазначаються в довідці, що надсилається ліквідаційній комісії, яка погашає таку заборгованість. Погашення боргів зі збору відбувається в порядку черги їх стягнення згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

У випадку, якщо підприємство, що ліквідовується, має заборгованість з виплати заробітної плати, в тому числі і за останній звітний місяць, то ліквідаційна комісія зобов’язана внести належну суму коштів до ліквідаційного балансу підприємства й оформити це надходження окремим актом. В акті вказується сума належних платежів і дата їх внесення, яка не може бути пізніше дати, встановленої підприємству для її виплати до ліквідації.

Зняття з обліку платника пенсійного збору відбувається на підставі повідомлення органу державної реєстрації про зняття СПД з державної реєстрації.

Оскільки на сьогодні, інструкцію про порядок сплати збору та інформування органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не прийнято, тому необхідно керуватися нормами п. 1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ. В ньому зазначається, що у випадку ліквідації юридичної особи страхувальник зобов’язаний здійснити повний розрахунок з виплати страхових внесків до Фонду й звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття його з обліку.

Порядок повідомлення Центра зайнятості про ліквідацію підприємства для зняття його з обліку регламентований п. 3.9 Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 грудня 2000 р. № 339.

Згідно з положеннями цієї інструкції, роботодавець протягом 10 днів з дня прийняття рішення про ліквідацію підприємства надає до центру зайнятості заяву про зняття з обліку та заяву власника (вповноваженого органу) про ліквідацію. Протягом 15 днів центр зайнятості документально перевіряє повноту сплати страхових внесків, і при відсутності заборгованості закриває справу роботодавця.

Якщо підприємство, що ліквідовується, є фінансово неспроможним, то його борги відображаються в довідці, яка надсилається ліквідаційній комісії. Одночасно до органу державної реєстрації СПД надсилається повідомлення про заборгованість роботодавця перед Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Порядок повідомлення органів Фонду соціального страхування про ліквідацію і зняття підприємства з обліку визначає п. 3.10 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 20 квітня 2001 р. № 12.

Зокрема, Інструкція вказує, що юридична особа, яка підлягає ліквідації, протягом 10 днів з дня прийняття рішення про ліквідацію має подати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду заяву про зняття з обліку із зазначенням її правонаступника (якщо він визначений), документ про ліквідацію та виписку з поточного рахунка в банку. Отримавши зазначені документи, робочий орган виконавчої дирекції Фонду проводить документальну перевірку повноти сплати страхових внесків. На підставі документів, поданих до робочого органу виконавчої дирекції Фонду щодо ліквідації, та після покриття виплат Фонду потерпілим на виробництві підприємства, що ліквідується, робочий орган виконавчої дирекції Фонду закриває справу страхувальника.

Після повного розрахунку з бюджетом і позабюджетними фондами підприємство закриває свої банківські рахунки та повертає свої чекові книжки. Згідно з п. 4.18 Інструкції № 80, платник податку зобов’язаний протягом трьох днів із дня закриття рахунку особисто надати або надіслати поштою органу державної податкової служби, в якому він стоїть на обліку, повідомлення про закриття рахунків у банках.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”[17] від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ, за порушення вказаного терміну на платника може бути накладена санкція в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).

У випадку ліквідації підприємства його керівник зобов’язаний здати печатки й штампи органам внутрішніх справ для знищення. Таку процедуру реґламентує п. 3.4.2 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-гравюрних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів.

Заключними етапами в процесі ліквідації підприємства є складання акта ліквідаційної комісії, в якому в довільній формі поетапно описуються всі процедури, які проводила ліквідаційна комісія, та подання документів до органу державної реєстрації для виключення СПД з Державного реєстру.

 

 


3.2. Банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб’єктів господарювання

 

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом по­рядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно ст. 1 Закону, банкрутство  -  визнана  господарським  судом  неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані  судом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через   застосування ліквідаційної процедури.

Черговість задоволення вимог кредиторів у випадку проведення процедури банкрутства виписана у ст. 31 згаданого вище Закону.

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б)  вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за
три  місяці  роботи, що передують порушенню справи про банкрутство
чи припиненню трудових відносин у разі  звільнення  працівника  до
порушення   зазначеної   справи,   грошової   компенсації  за  всі
невикористані  дні  щорічної  відпустки  та  додаткової  відпустки
працівникам,  які мають дітей,  право на які виникло протягом двох
років,  відпрацьованих до  порушення  справи  про  банкрутство  чи
припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у
зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата  часу  простою
не  з  вини  працівника,  гарантії  на час виконання державних або
громадських  обов'язків,  гарантії  і  компенсації  при  службових
відрядженнях,  гарантії  для  працівників,  що  направляються  для
підвищення  кваліфікації,  гарантії  для  донорів,  гарантії   для
працівників,  що направляються на обстеження до медичного закладу,
соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за
рахунок  коштів підприємства тощо),  право на які виникло протягом
трьох останніх місяців до  порушення  справи  про  банкрутство  чи
припинення трудових відносин,  а також вихідної допомоги, належної
працівникам у зв'язку з  припиненням  трудових  відносин,  у  тому
числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

               в)  витрати  Фонду  гарантування  вкладів  фізичних  осіб, що
пов'язані  з  набуттям ним прав кредитора щодо банку,  - у розмірі
всієї  суми  відшкодування  за  вкладами  фізичних осіб;

             в-1)  вимоги  кредиторів за договорами страхування;

             г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство
в  господарському  суді  та  роботою ліквідаційної комісії, у тому
числі:

             витрати на оплату державного мита;

             витрати заявника  на  публікацію  оголошення  про   порушення
справи про банкрутство;

     витрати на   публікацію   в   офіційних   друкованих  органах
інформації про порядок продажу майна банкрута;

             витрати на  публікацію  в  засобах  масової  інформації   про
поновлення  провадження  у  справі  про  банкрутство  у  зв'язку з
визнанням мирової угоди недійсною;

             витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого
санацією,  ліквідатора),  пов'язані  з  утриманням  і  збереженням
майнових активів банкрута;

             витрати кредиторів   на   проведення   аудиту,   якщо   аудит
проводився за рішенням господарського  суду за рахунок їх коштів;

            витрати на  оплату  праці  арбітражних керуючих (розпорядника
майна,  керуючого санацією,  ліквідатора) в порядку, передбаченому
статтею 27 цього Закону.

            Перелічені витрати   відшкодовуються  ліквідаційною  комісією
після реалізації нею частини  ліквідаційної  маси,  якщо  інше  не
передбачено цим Законом;

     2)  у  другу  чергу  задовольняються  вимоги,  що  виникли із
зобов'язань  банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за
винятком  повернення  внесків  членів   трудового   колективу   до
статутного  фонду підприємства),  крім вимог,  задоволених у першу
чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та
здоров'ю  громадян,  шляхом капіталізації відповідних платежів,  у
тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних  випадків
на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які
застраховані в цьому Фонді,  у  порядку,  встановленому  Кабінетом
Міністрів  України,  зобов'язань  зі  сплати  страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне  страхування  та  інші  види
загальнообов'язкового державного соціального страхування,  а також
вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств  або
інших  суб'єктів  підприємницької  діяльності,  які залучали майно
(кошти)  довірителів (вкладників);

     3)  у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків
і  зборів  (обов'язкових  платежів).  Вимоги  центрального  органу
виконавчої  влади,  що  здійснює  управління  державним  резервом;

     4) у четверту чергу  задовольняються  вимоги  кредиторів,  не
забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли
із зобов'язань у процедурі  розпорядження  майном  боржника  чи  в
процедурі санації боржника;

     5) у  п'яту  чергу  задовольняються  вимоги  щодо  повернення
внесків   членів   трудового   колективу   до   статутного   фонду  підприємства;

     6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

У випадку, якщо в підприємства існує цивільно-правова заборгованість, на яку кредитори не виявили претензій, така заборгованість вважається погашеною, і ліквідація підприємства відбувається у звичайному порядку. Якщо заборгованість є податковою, то згідно з п. 8.5 Інструкції „Про порядок обліку платників податків”, затвердженої наказом ДПАУ від 19 лютого 1998 р. № 80 (далі – Інструкція № 80), при виявленні заборгованості перед бюджетом відповідний орган державної податкової служби не знімає його з обліку, а складає повідомлення про наявність заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) за формою № 10-ООП і направляє його ліквідаційній комісії. Тобто, відповідні кредитори (податкові та інші державні органи, що контролюють сплату податків) обов’язково пред’являють претензії підприємству, і якщо майна підприємства для задоволення претензій недостатньо, то його ліквідація здійснюється згідно з процедурою банкрутства.


ВИСНОВКИ

 

Таким чином, в даній курсовій роботі були розглянуті поняття та сутності припинення діяльності суб’єктів господарювання; види та значення припинення діяльності суб’єктів господарювання; підстави та наслідки добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання; стадії добровільного припинення діяльності суб’єктів господарювання; підстави примусового припинення діяльності суб’єктів господарювання; банкрутство як особливий вид припинення діяльності суб’єктів господарювання.

Під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими документами суб'єкта господарювання.

Способи припинення — це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Таким чином, сутність припинення діяльності суб`єктів господарювання полягає у зміні форми його діяльності (якщо має місце реорганізація), або повне припинення діяльності суб`єкта господарювання (тобто, остаточний розрахунок з кредиторами та виконання зобов`язань перед контрагентами, закриття банківських рахунків, закриття реєстрових записів в управліннях пенсійного фонду, податкової та інше).


ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА

 

 

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 31, ст.440.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" \\ Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 51, ст.553 (із змінами та доповненнями).

Закон України “Про господарські товариства” від 19 серпня 1991 р. № 1576-ХІІ \\ Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249 (із змінами та доповненями).

Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ – Законодавство «ЛІГА”.

Закон України від 21 листо­пада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні \\ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 23. - Ст. 88.

Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР – Законодавство „ЛІГА”.

Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ – Законодавство „ЛІГА”,

Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР – Законодавство «ЛІГА”.

Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69 – Законодавство «ЛІГА”.

Роз'яснення ПВАСУ від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" – Законодавство „ЛІГА”.

Вінчик О. М. Деякі аспекти вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин // Вісник господарського судочинства. - № 1. – 2008. – С. 118-125.

Глусь Н. С. Корпорації та корпоративне пра­во: поняття, основні ознаки та особливості захис­ту: Дис.... канд. юрил. наук. - К, 2000. - 194 с.

Господарське законодавство України (за станом на 1 вересня 2008 р.). – Х.: ТОВ „Одісей”, 2008 . – 624 с.

Зыкова И.В. Юридические лица: создание, реорганизация, ликвидация. – М.: Издательство «Ось-89», 2005. – 256 с.

Кібенко О. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України // Серія «Юридичний радник». — X.: Страйк, 2005. — 432 с.

Коваленко Н. Якщо суб’єкт підприємницької діяльності вирішив припинити свою діяльність? // Юридичний журнал. - № 8. – 2003. – С. 15-17.

Ковжарова Е.Заплутаний процес припинення діяльності СПД // Юридичний журнал. - № 10. – 2003. – С. 21-25.

Корпоративне управління: Монографія /1. Спаснбо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова; За ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. — X.: Право, 2007. — 500 с.

Кравчук В. М. Корпоративне право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. — К.: Істина, 2005. — 720 с.

Крупчан О. Д. Публічні і приватні засади у сфері корпоративних правовідносин // Корпора­тивне право в Україні: становлення та розвиток. 36. наук, праць за матеріалами міжрегіон. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 р. - К., 2004. - 428 с.

Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник. –    2-ге вид. – Львів: Видавництво Національного університету „ Львівська політехніка”, 2004. – 172 с.

Мартемьянов В. С Хозяйственное право: Курс лекций. Т. 1. Общие положения.—М., 2003. – 348 с.

Переверзєв О.М. Господарсько-правове забезпечення корпоративного контролю в акціонерних товариствах: Автореф. дис. ... канд..юрид.наук. – Донецьк. – 2004. – 21 с.

Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П. Мельника, В. М. Поповича.- К., 2001.- 461 с.

Спасибо-Фатеєва І. В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних това­риствах // Вісник Академії  правових наук України. -1998. -№3.

Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умо­вах // Проблеми законності. — 2002. — № 53. — С. 122-132.

Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Автореф. дис. ... канд..юрид.наук. – Х. – 2000. – 28 с.

Тичкова О. Засади локального регулювання корпоративних відносин // Право України. - № 11. – 2007. – С. 58-62.

Тітов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського.- Харків, 2002. – 251 с.

Харенко О. В. Правове регулювання корпоративних відносин в господарських товариствах // Українське комерційне право. — 2006. — № 7. — С. 15—24.

Щербина В. Правова природа корпоративних відносин // Українське комерційне право. - № 7. – 2006. – С. 10-14.

Щербина О. В. Правове становище акціоне­рів за законодавством України. - К, 2001. - 160 с.



[1] Зыкова И.В. Юридические лица: создание, реорганизация, ликвидация. – М.: Издательство «Ось-89», 2005. – С. 29.

[2] Такі підстави передбачає антимонопольне законодавство, законодавство про банкрутство, про охорону навколишнього природного середовища тощо.

[3] Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 31, ст.440.

 

[4] Тичкова О. Засади локального регулювання корпоративних відносин // Право України. - № 11. – 2007. – С. 58.

 

[5] Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умо­вах // Проблеми законності. — 2002. — № 53. — С. 122.

[6] Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" \\ Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 51, ст.553 (із змінами та доповненнями).

[7] Мартемьянов В. С Хозяйственное право: Курс лекций. Т. 1. Общие положения.—М., 2003. – С. 44.

[8] Закон України “Про господарські товариства” від 19 серпня 1991 р. № 1576-ХІІ \\ Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249 (із змінами та доповненнями).

[9] Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69

[10] Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ – Законодавство «ЛІГА”.

[11] Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР – Законодавство «ЛІГА”.

[12] Порядок реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових



Другие работы по теме: