Contribution to International Economy

  • Система кримінального процесу України (стадії та окремі провадження)

Система кримінального процесу України (стадії та окремі провадження)

 

ЗМІСТ

ВСТУП   3

1. Поняття та структура кримінального процесу  4

2. Загальна характеристика стадій досудового провадження по кримінальній справі 8

3. Сутність судових стадій кримінального процесу  20

4. Диференціація кримінально-процесуальної форми  24

ВИСНОВКИ   28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 30

 

 


ВСТУП

 

Побудова правової держави в Україні висуває на перший план завдання щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, верховенство закону у всіх сферах державного та громадського життя. В усіх галузях чинного законодавства повинні одержати нормативне закріплення системи принципів, за допомогою яких забезпечуються права людини.

Безумовно, що існуючі у нашому праві фундаментальні джерела - недоторканність прав і свобод громадян, взаємна відповідальність держави й особистості, підпорядкування закону діяльності усіх державних органів і посадових осіб - набувають особливого значення в кримінальному судочинстві. Важливою гарантією правосуддя, захисту прав і свобод обвинувачуваного та інших учасників судочинства виступають принципи кримінального процесу, які, образно кажучи, є генетичною основою процесуального права.

Питаннями визначення поняття та стадій кримінального процесу при відправленні правосуддя, та їх характеристиці присвячені праці науковців у галузі кримінального процесу Бож'єва В.П., Громова Н.А., Колодія А.М., Коржанського М.Й., Маляренка В.Т., Михеєнка М.М., Промова Н.А., Химичевої Г.П.

Метою даної роботи є з'ясування сутності та змісту стадій кримінального процесу, їх значення для кримінального процесуального права України, визначити структуру кримінального процесу, якої дотримується більшість вчених науки кримінального процесу та охарактеризувати їх.

 


1. Поняття та структура кримінального процесу

 

Термін "процес" походить від латинського "procedere" й означає рух, діяльність. Кримінальний процес — це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встанов­лення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Сутність кримінального процесу проявляється в його спрямова­ності на захист суспільного та державного устрою, прав та закон­них інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний ха­рактер. Водночас, кримінальний процес — це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів.

Зміст кримінального процесу становить втілена у форму право­вих відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, про­куратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.

Кримінальний процес — єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою — кримінально-процесуальні відносини, встановле­ний законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.

У кримінальному процесі можна виділити три основних еле­менти:

кримінально - процесуальне право, тобто право, що регламен­тує кримінально-процесуальну діяльність;

засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

правовідносини учасників процесу.

Яким є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяль­ності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

Кримінально-процесуальне право — галузь права, якою регулю­ються суспільні відносини у сфері правосуддя. Об'єктом кримі­нально-процесуального права є кримінально-процесуальні відноси­ни потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відноси­ни між іншими учасниками кримінального процесу [7].

Кримінально-процесуальие право — система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділя­тись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесу­альні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.

Інститути кримінально-процесуального права — це сукупність взаємопов'язаних об'єктом правового регулювання певних проце­суальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії — це пра­вові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок докумен­тування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

Норма кримінально-процесуального права — це загаль­нообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судо­чинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Кон­ституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Норми кримінально-процесуа\ьного кодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції України, приводитись у відповідність з її нормами.

Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як спра­ведливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин [9].

Кримінально-процесуальні відносини — це, по-перше, пра­вовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнан­ня, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вка­заних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваче­ним та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності назива­ються кримінально-процесуальними функціями.

Функція — це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п'ять основних функцій: 1) розслідуван­ня, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист, 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спря­мованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обстави­ни. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх об­ставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обви­нувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідов­ності, тобто згідно з процесуальною формою.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу [11].

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему криміналь­ного процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань стадії; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяль­ності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з таких процесуальних стадій.

Основні стадії:

порушення кримінальної справи;

досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство);

 попередній розгляд справи суддею (за старим законом — віддання обвинуваченого до суду)

судовий розгляд;

апеляційне провадження;

виконання вироку.

Виняткові

провадження в порядку нагляду;

відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами.

 

2. Загальна характеристика стадій досудового провадження по кримінальній справі

 

Порушення кримінальної справи є першою початковою стадією кримінального процесу.

Порушення кримінальної справи містить у собі систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної  справи чи про відмову в її порушенні, прокурорський нагляд за законністю й обґрунтованості зазначених дій, перевірку судом  скарг осіб, законності й обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органа дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і основ. Ст.94 КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи:

Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.

Повідомлення представників  влади, громадськості або громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним.

Явка з повинною.

Повідомлення, опубліковані в пресі.

 Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим,  прокурором або судом ознак злочину.

Цей перелік є вичерпний.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, якщо є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину.

Згідно ст.98 КПК при наявності приводів і основ, зазначених у ст.94 КПК, прокурор, слідчий, орган чи дізнання суддя зобов’язані винести постанову, а суд  постанову про порушення кримінальної справи, вказавши підстави для порушення справи, статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальший її напрямок. Якщо на момент  порушення кримінальної справи встановлено особу, що вчинила злочин, кримінальна справа повинна бути порушена щодо даної особи.

У випадку порушення кримінальної справи процес переходить в іншу стадію.

Друга стадія кримінального процесу має назву попереднє розслідування.

 Попереднє розслідування має свій самостійний характер, що визначається:

Чітко обкресленими границями в системі кримінального процесу (від постанови про порушення кримінальної справи до моменту винесення рішення, яким завершується проведення розслідування);

Має свою процесуальну форму і зміст, в  якому визначається її задачі.

Досудове слідство як процесуальна діяльність має дві форми: саме досудове слідство та дізнання. Ці дві форми поєднані між собою завданнями і процедурою.

Досудове слідство здійснюють слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів безпеки і слідчі податкової міліції (ст. 102 КПК). Дізнання ж провадять органи дізнання, які перелічені в ст. 101 КПК.

Згідно із ст. 111 КПК, досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, які зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обвинувачення, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 та ст. 356 КК України) та ст. 425 КПК (протокольна форма досудової підготовки матеріалів). Однак, у разі вчинення злочинів, передбачених вищевказаними статтями КК України, неповнолітніми чи особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть здійснювати захист самостійно, досудове слідство є обов'язковим [18].

З моменту надходження справи з обвинувальним висновком до суду починається третя стадія кримінального процесу – попередній розгляд справи суддею.

Віддача до суду має вузьку задачу - на підставі зібраних у справі матеріалів попередньо з’ясувати:

Суддя одноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком, з'ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

7) за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ст. 237 КПК).

Питання, що з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов'язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, розглянутих вище, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол.

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб, а у разі складності справи — не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду (статті 240—241 КПК).

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування
(ст. 244 КПК).

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.

У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду

Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором

Судовий розгляд - це четверта, основна і найважливіша стадія кримінального процесу. У попередніх стадіях обставини справи з'ясовуються для того, щоб вирішити питання, чи є законні приводи, і достатні підстави для порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення конкретній особі і ведення її до суду. У цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, розглядає і вирішує справи по суті, тобто остаточно досліджує всі її важливі обставини, перевіряє докази і  виносить вирок - процесуальний акт; яким підсудний визнається винним у вчиненні злочину і йому призначається покарання, чи невинним. Зазначені питання є основними в процесі всього провадження в справі. Тому стадія судового розгляду і займає центральне місце в системі стадій кримінального процесу. Судовий розгляд є однією з  основних стадій кримінального процесу, саме в ній найбільш повно реалізуються принципи правосуддя в кримінальних справах і весь комплекс його процесуальних гарантій.

Усі стадії кримінального процесу є взаємозалежними, тому стадії: порушення кримінальної справи, що передує розслідування і попередній розгляд справи суддею служать необхідними етапами для підготовки до судового розгляду і вирішення справи по суті, а всі наступні стадії (апеляційне проведення, виконання вироку, касаційне провадження, перегляд судового рішення в порядку виключного провадження за нововиявленними обставинами) є засобами контролю за вірністю винесеного вироку й організація його виконання.

Загальні положення судового розгляду визначено в главі 24 КПК. Це закріплені в законі правила, що відображають характерні риси судового розгляду та забезпечують здійснення та реалізацію на цій стадії всіх принципів кримінального процесу. До загальних положень судового розгляду належать правила про його безпосередність, усність та незмінність складу суду, про роль головуючого .в судовому розгляді, та його учасників, розпорядок судового засідання, межі судового розгляду, вирішення питання про запобіжні заходи, про зміну обвинувачення в суді та про заходи, які застосовуються до порушників порядку в судовому засіданні тощо.

Судовий розгляд — вирішальна стадія судового процесу. Під час судового розгляду суд виконує основні завдання всього кримінального процесу: вирішує кримінальну справу по суті, дає в постановленому ним вироку відповіді на основне питання будь-якої кримінальної справи — про кримінальну відповідальність підсудного (його винуватість чи невинуватість, про застосування чи незастосування до нього покарання). На попередніх стадіях кримінального процесу було сформульовано суть обвинувачення, зібрано і перевірено докази цього обвинувачення, тобто створено необхідні умови для розгляду судом справи по суті. Наступні після судового розгляду стадії (апеляційна та касаційна) мають характер перевіркових проваджень. Судовий розгляд — це складний комплекс судових дій, які поділяють на п'ять основних самостійних частин, кожна з яких має свої завдання. Враховуючи дії, що відбуваються на стадії судового розгляду, КПК виокремлює такі його частини:

підготовча частина судового розгляду (ст.ст. 283-296);

судове слідство (ст.ст. 297-317);

судові дебати (ст. 318);

останнє слово підсудного (ст. 319);

постановления вироку (ст.ст. 321-346).

Всі ці частини судового розгляду йдуть одна за одною в зазначеній кримінально-процесуальним законодавством послідовності. Характерним для структури судового розгляду є не лише послідовне розташування його складових частин, а й внутрішня логічна побудова кожної з них. В цьому ми впевнимося, характеризуючи далі зазначені частини судового розгляду.

Умовами винесення законного й обґрунтованого акта правосуддя є забезпечення під час судового розгляду всіх обставин кримінальної справи і всіх доказів.

Ідея судового розгляду пов’язує  всі стадії процесу в єдину систему кримінального судочинства.

Попередні стадії кримінального процесу виконують задачі підготовчого характеру. Попереднє розслідування і доведення злочинних дій обвинуваченого, залучення винного до кримінальної відповідальності, а також підготовчі дії до розгляду справи в судовому засіданні здійснюються для того, щоб зібрати для суду  необхідні матеріали по яких він міг би більш глибоко розібратися і прийняти відповідне рішення.

Судовий розгляд проводиться не для підтвердження матеріалів і висновків органі попереднього розслідування чи  прокурора, а для встановлення об'єктивної істини в справі і винесення законного, обґрунтованого вироку. Досліджуючи матеріали кримінальної справи, суд може погодитися з висновками органів попереднього розслідування,  чи може скасувати їх. Судження цих органів виражені в процесуальних документах (актах), не повинні впливати на суд. Суд незалежний від їхніх висновків. Він зобов'язаний ретельно перевірити обґрунтованість рішень прийнятих  слідчим чи органом дізнання, законність усіх проведених процесуальних дій і складених по них документів.

У такий спосіб судовий розгляд при рішенні справи по суті є єдиним способом здійснення правосуддя, одним з найважливіших засобів рішення, задач кримінального судочинства, ефективною гарантією права і законних інтересів громадян. У стадії судового розгляду найбільшою мірою виявляється попереджувально-виховне значення кримінального судочинства і формування правосвідомості громадян. Усе це жадає від суду неухильного дотримання норм кримінально-процесуального законодавства, що регламентують судовий розгляд, високої професійної і загальної культури його проведення.

Сам процес судового розгляду строго регламентований у кримінально-процесуальному законодавстві з урахуванням необхідності забезпечення умов для вірного  й  об'єктивного  рішення справи судом. В інтересах встановлення істини в справі й ухвалення вірного рішення повинні точно дотримувати усі вимоги законодавства при проведенні судового розгляду; також необхідна відповідна організація і висока культура судового розгляду. У кримінально - процесуальному законодавстві сформовані загальні умови судового розгляду .  Усі вони цілком відповідають принципам кримінального процесу, загальні умови судового розгляду до винесення вироку.

Загальні умови відображають особливості судового розгляду, вони постійні і незмінні при провадженні по будь-якій кримінальній справі й у будь-якому суді 1-ї інстанції.

Апеляційне провадження - це п’ята стадія кримінального процесу, розглядається апеляційними судами на підставі апеляції на рішення суду. Апеляція може бути подана:

1. На вироки, які не набрали законної сили , ухвалені місцевими судами;

2.На постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами;

Апеляція також може бути подана:          

 1.На ухвали (постанови),ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення  справи на додаткове розслідування;

2.На окремі ухвали (постанови),ухвалені місцевими судами;

3.На інші постанови місцевих судів у випадках,  передбачених КПК; (ст.347 КПК).

Воля оскарження вироків учасниками судового розгляду, тобто кожен вирок суду (за винятком вироків, ухвалених Верховним Судом України) може бути оскаржений по закону учасником судового розгляду по своєму бажанню, тобто ніхто не може заборонити подать цій особі апеляцію.

 Апеляцію мають право подавати

Засуджений , його законний представник і захисник , що до інтересів засудженого;

Виправданий його законний представник і захисник – у частині мотивів і підстав виправдання;

.Законний представник , захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру ,- у частині,  що стосується неповнолітнього;

Законний представник та захисник особи , щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

Обвинувачений , щодо якого справу закрито;

Обвинувачений , щодо якого справу направлено на додаткове розслідування;

Цивільний відповідач або його законний представник ;

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор , який затвердив обвинувальний висновок;

Потерпілий і його законний представник;

Цивільний позивач або його представник;

Особа , щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

Інші особи у випадках, передбачених КПК України (ст. 348 КПК). Апеляція, за винятком випадків, передбачених (ч.5 ст.349), подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, може бути подана протягом п’ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же  строк з моменту вручення йому копії вироку.

Протягом строку, встановленого для подання апеляції , справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд  зобов’язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Виконання вироку - постанова, що набрало законної сили є шостою завершальною стадією кримінального процесу. У ній реалізуються рішення суду про  винність чи невинність підсудного, про обране винному покарання, про відшкодування завданої злочином шкоди та інші рішення, сформульовані в регулятивній частині вироку. Задачею цієї стадії є організація процесуальної діяльності, що спрямована на:

Звертання вироку до виконання;

Забезпечення у встановлених законом випадах повної чи часткової безпосередньої реалізації вироку (звільнення виправданого з-під варти, якщо він знаходиться під вартою ст. 342 КПК; чи обрання  запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ст. 343 КПК

. Рішення встановлених законом питань, що виникають у ході фактичного виконання вироку;

Здійснення контролю за виконанням вироку.

Правовідносини, що виникають під час реалізації цих задач, регулюються переважно нормами карно-процесуального права і встановлюють зміст стадії виконання вироку.

Як відзначалося раніш до виняткових стадій кримінального процесу відносяться такі стадії як:

Касаційне провадження;

Перегляд судового рішення в порядку виключного провадження;

Ці стадії прийнято називати винятковими тому, що кримінальна справа виявляється в одній з них в особливому, винятковому становищі, якщо переглядається законність і обґрунтованість вироку, чи постанови суду, уже набутого законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

Касаційне провадження - це регламентована діючим кримінально-процесуальним законом діяльність уповноважених і посадових осіб судової влади і прокурора, спрямована на перевірку законності і обґрунтованості рішень усіх судових інстанцій, що набрало законної сили, шляхом винесення на них протесту в порядку нагляду, перевірки касаційним судом законності і обґрунтованості опротестованого вироку, чи постанови  й ухвалення рішення в справі.

Отже, предметом розгляду в порядку нагляду можуть бути не тільки вироки, чи постанови  судів, що набрали законної сили, а і постанови апеляційної інстанції і постанови і  вищестоящих  інстанцій. При цьому не має значення, чи вироки, постанови судів підлягали апеляційному  оскарженню чи не підлягали.

 Касаційне провадження має загальну задачу - перевірку властивими йому засобами і методами законності і обґрунтованості судових рішень і виправлення їхніх помилок шляхом скасування чи зміни. Разом з цим, маючи загальну задачу, використовуючи ряд загальних правил перевірки законності й обґрунтованості судових рішень і єдині підстави для їхнього  скасування чи зміни.

У касаційному порядку можуть бути перевірені:

Вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

Вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку (ст. 383 КПК).

Касаційні скарги на судові рішення мають право подавати:

Засуджений, його законний представник і захисник;

Виправданий, його представник і захисник;

Позивач , відповідач або їх представники;

Потерпілий ,його представники.

Перегляд судового рішення в порядку виключного провадження - це друга виняткова стадія кримінального процесу. Ця стадія характеризується тим, що в ній відбувається перегляд вироків, постанов , що набрали законної сили, внаслідок виявлення нових обставин, що раніш не були відомі особам, що розслідували справу чи суду, що розглядав її, і які встановлюють незаконність і необґрунтованість винесеного в справі судового рішення. Ці обставини вважаються новими незалежно від того, чи знав про їх хтось з учасників кримінального процесу. Важливо лише, щоб нові обставини, що є підставою для відновлення справи, не були відомі органам, що проводило розслідування, і судові при розгляді даної справи. Задачею провадження за нововивченими обставинами, як і проведення в касаційному порядку, є виправлення судових помилок, що привело до винесення незаконних і необґрунтованих вироків і постанов суду. Між собою ці стадії досить істотно відрізняються за підставами, термінами, порядком і наслідками перегляду вироку, постанови суду, що набрали законної сили. Перегляд судового рішення в касаційному порядку  допускається лише при наявності основ, що випливають з матеріалів справи. Якщо сумніви в законності й обґрунтованості судового рішення пов’язані з обставинами, що були невідомі судові і виявлені після винесення відповідного вироку і постанови, що набрали законної сили, питання про перегляд такого рішення може бути розв’язане тільки в порядку впровадження за нововиявленними обставинами. Якщо за цих обставин винесений протест у касаційному порядку , касаційна інстанція може залишити його без задоволення і направити справу разом із усіма матеріалами прокурору для порушення кримінальної справи за  нововиявленними обставинами.

 

 

3. Сутність судових стадій кримінального процесу

 

Суть порушення кримінальної справи  полягає в тому, що компетентні органи повинні установити чи наявність відсутність передбачених законом приводів і основ для того, щоб прийняти рішення про  порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється  наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, що є підставою для відмови в порушені кримінальні справи.

У даній стадії процесу компетентні органи в специфічній формі за допомогою процесуальних засобів з’ясовують наявність у діях особи ознак злочину. Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи чи постанови про відмову в порушенні кримінальної справи ст.99 КПК, тобто після відмови в порушенні кримінальної справи кримінальний процес не знаходить продовження.

Досудове слідство як одна з форм слідства — це діяльність слідчого за вже порушеною та прийнятою до свого провадження кримінальною справою. Зміст досудового слідства полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, застосуванні правильного закону, захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Змістом стадії попереднього розслідування є регламентована кримінально процесуальним законом діяльність органів дізнання і попереднього розслідування, по встановленню обставин вчинення злочину, осіб причетних до цього злочину, по припиненню і запобіганню вчиненню злочинів.

Задачею стадії попереднього розслідування є:

Швидке і повне розкриття злочинів і притягнення  винних осіб у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необґрунтованого притягнення осіб  не причетних до вчинення злочину;

Вживання заходів щодо відшкодування шкоди, завданої злочином;

Виявлення причин вчинення злочину і умов, що цьому сприяли, і вжиття заходів щодо їхнього усунення (ст.2, 23, 23-1, 29 КПК). При цьому забезпечують охорону прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у справі.

Тільки виконання задач цієї стадії є підставою для винесення органом попереднього розслідування рішення про передачу справи до наступної судової стадії, чи про закінчення проведення у справі (ст.212 КПК). На думку вчених у структурі попереднього розслідування можна умовно відокремити чотири етапи, що повинна пройти кожна кримінальна справа, перед тим як вона надійде до суду:

Проведення після порушення справи невідкладних і інших слідчих дій для з’ясування події злочину й участі в ньому конкретного обличчя;

Виконання процесуальних дій, пов’язаних із притягнення особи як обвинуваченої, пред’явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неї запобіжних заходів і інших заходів процесуального примуса;

Збирання і перевірка всіх інших необхідних доказів, що підтверджують чи спростовують обвинувачення, чи обтяжують пом’якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого;

Виконання процесуальних дій, пов’язаних із закінченням розслідування, і складанням відповідного підсумкового процесуального документу і належним напрямкам справи.

Суть попереднього розгляду справи суддею полягає в тому, що суддя одноосібно, а у встановлених законом випадках суд колегіально в розпорядницькому засіданні вивчає матеріали справи і, не вирішуючи свідомо питання про винність обвинуваченого у вчиненні злочини, з’ясовує у встановленому процесуальним законом порядку  наявність чи відсутність достатніх фактичних і юридичних основ для розгляду справи в судовому засідання. Встановивши, що в справі щодо обвинуваченого зібрано досить доказів для розгляду її по суті і попереднє розслідування проведене з дотриманням усіх вимог закону, суддя виносить постанову про призначення справи до судового розгляду  (ст.245 КПК). З моменту віддачі до суду обвинувачений стає підсудним.

Ця стадія необхідна насамперед для захисту прав обвинуваченого. Вона є однієї з гарантій від безпідставної віддачі його до суду, що супроводжується не тільки моральними, а і фізичними стражданнями, особливо якщо щодо підсудного обирається такий запобіжний захід, як взяття під варту (ст.155 КПК). Адже необґрунтоване пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину і ведення її до суду шкодить не тільки даній особі, а й інтересам правосуддя, а також суспільству і державі в цілому. Саме тому суд у цій стадії процесу вправі при наявності підстав закрити провадження у справі, повернути її на додаткове розслідування, змінити кваліфікацію дії обвинуваченого , виключити окремі епізоди обвинувачення.

На стадію попереднього розгляду справи суддею покладаються також задача підготовки до наступної стадії - судового розгляду, що забезпечує всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, попередній розгляд справи суддею є контрольною стадією щодо попереднього розслідування  і підготовчо-організаційної щодо судового розгляду справи. Вона посідає важливе місце в системі стадій кримінального процесу. Її основне призначення полягає в тому, щоб не допустити до судового розгляду неповно розслідуваних справ, а також справ, розслідування яких проводилося з порушенням вимог кримінального і процесуального закону. Цим самим попередній розгляд справи суддею стимулює якісну слідчу і судову діяльність, попереджає необґрунтоване залучення до кримінальної відповідальності не винних осіб. Пленум Верховного Суду України поставив перед судами вимоги: “Викорінити з практики випадки неуважного, механічного підходу до рішення питань, пов’язаних з віддачею обвинуваченого до суду і призначенням справи до розгляду в судовому засіданні”, ретельно вивчати в стадії попереднього розгляду справи суддею, кримінальної справи: “...і при наявності важливої  неповноти неправильності проведення чи дізнання попереднього розслідування, що не можуть бути зміщені в судовому засіданні, а також важливих порушень кримінально-процесуального закону   чи наявності інших основ, зазначених у ст.246 КПК. Повертати їх на додаткове розслідування”.

Значена стадія, попередній розгляд справи суддею, складається також у тім, що в ній остаточно визначаються границі майбутнього судового розгляду: судовий розгляд буде проводитися лише щодо обвинувачених, відданих до суду, і тільки щодо того обвинувачення, за яким вони віддані до суду .

Сутність стадії судового розгляду полягає в тому, що суд детально розглядає всі обставини конкретної справи і приймає по ньому кінцеве рішення відповідно до закону. Суд безпосередньо досліджує наявні докази й оцінює їх, встановлює факт вчинення злочину чи наявність відсутність складу злочину в діях підсудного.

Його винність чи невинність, призначає чи покарання закриває справа.

Виконання вироку - це стадія кримінального процесу, у якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за проведенням його відповідними органами до реального виконання і вирішує у встановленому законом судовому порядку по представленню законом уповноважених органів , посадових осіб , клопотанням громадських організацій , громадян і за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним законом важливі правові питання, що виникають у зв’язку з виконанням вироків. Ця стадія характеризується поруч такими важливими положеннями як:

Обов’язковість виконання вироків для всіх державних і суспільних структур, посадових осіб і громадян;

Оперативність звертання і приведення вироку до виконання;

Можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку при наявності встановленого законом підстави;

Участь громадськості в рішенні судових питань, пов’язаних з виконанням вироку.

Значення цієї стадії полягає в тому, що вона створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню в громадян переконання в неминучості понесення покарання за вчинений злочин і недопущення покарання невинних, забезпечує охорону прав і законних інтересів учасників процесу.

 

 

4. Диференціація кримінально-процесуальної форми

 

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

Кримінально-процесуальна форма судочинства повинна забезпечувати як можливість встановлення об'єктивної істини, так і надійний захист прав і свобод людини, справедливість прийнятих рішень.

Процесуальна форма –  це відповідні змісту й принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, покликані забезпечити розв'язання завдань і досягнення мети кримінального процесу.

Процесуальна форма сприяє реалізації ідей правової держави у сфері правосуддя, виступає гарантом захисту прав і свобод людини. Якщо в правовій державі стосовно громадян доцільно реалізується ідея "дозволено все, що не заборонено законом", то стосовно учасників процесу, які мають розпорядчі повноваження, повинен діяти принцип "дозволено лише те і лише в такій формі, що і як передбачено законом". Такий підхід обмежує правом владу як взагалі, так і в кримінальному процесі зокрема, забезпечує верховенство закону в сфері правосуддя.

Процесуальна форма покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі та правильне застосування закону.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість.

Процесуальна форма повинна відповідати вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини й справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності. Вона повинна бути пронизана духом поваги до честі і гідності особи, захисту прав і свобод людини [10].

Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

визначає стабільну та юридичне доцільну процедуру судочинства;

оптимізує й активізує діяльність щодо розв'язання завдань кримінального процесу;

надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

створює систему необхідних гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

забезпечує реалізацію принципів правової держави в сфері правосуддя й створює необхідний для цього режим законності;

забезпечує виховний вплив кримінального процесу.

Процесуальна форма – це не пуста формальність, а абсолютно необхідна умова правильності розслідування та розв'язання кримінальних справ. Вона є гарантією встановлення істини, безпомилковості застосування кримінальної репресії.

Кримінально-процесуальним законом установлено єдиний порядок провадження в кримінальних справах. Водночас закон допускає і диференціацію процесуальної форми в окремих категоріях справ.

Диференціація, відступ від звичайної, єдиної процесуальної форми зумовлені характером злочину або особливостями обвинуваченого тощо.

Зокрема, у справах про образи, легкі тілесні ушкодження та деякі інші злочини, як правило, досудове слідство не провадиться. У справах про діяння неосудних закон передбачає додаткові процесуальні гарантії забезпечення цим особам права на захист у вигляді обов'язкової участі захисника з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. Така диференціація, відступ від звичайної, єдиної процесуальної форми зумовлені характером злочину або особливостями обвинуваченого тощо.

Диференціація процедури провадження по кримінальній справі у сучасному кримінальному процесі України здійснюється, в основному, в двох напрямках: з одного боку - це встановлення додаткових гарантій забезпечення дотримання та реалізації конституційних прав громадян щодо окремих категорій правопорушників за суб’єктивною ознакою (неповнолітні; особи, що страждають психічними або фізичними недоліками [12], або за об’єктивною ознакою (здійснення злочинів, що тягнуть можливість призначення довічного позбавлення волі та таке інше); з іншого боку - це спрощення деяких процесуальних форм для справ про неінтенсивні злочини, які не представляють великої суспільної небезпеки (у справах приватного обвинувачення, у протокольній формі досудової підготовки матеріалів справи [13]

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець поділяє осіб, які вчинилисуспільно небезпечне діяння, залежно від віку, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.


ВИСНОВКИ

 

Кримінальний процес — єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою — кримінально-процесуальні відносини, встановле­ний законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальний процес складається з основних стадій та  виключних.

Основні стадії: порушення кримінальної справи; досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство); попередний розгляд суддею; судовий розгляд; апеляційне провадження; касаційне провадження; виконання вироку.

Перша стадія — порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних в законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин, або з моменту безпо­середнього виявлення ознак злочину.

Друга стадія — попереднє (досудове) розслідування. Попереднє розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попе­реднього слідства передбачених законом слідчих та інших проце­суальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкоду­вання завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.

Третя стадія — попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, за­твердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до су­дового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до су­дового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідуван­ня або про закриття справи.

Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає роз­гляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, зма­гальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересова­них учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, досліджен­ня всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

П'ята стадія — апеляційне провадження — полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Шоста стадія — виконання вироку — полягає в реалізації виро­ку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996.

Кримінально-процесуальний кодекс України. –  К., 2001.

Закон України від 01.12.2004 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідства, проку-ратури і суду"

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.2006 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» \\ Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С. 10-13.

Громов НА., Николайченко В. В. Принципи уголовного процесса: их понятия и система // Государство и право. - 2007. - №7. - С.33-40.

Грошевий Ю.М. та ін. Кримінальний процес України. -Харків: Право, 2000.

Колодій А.М. Принципи права України. - К., 2008.

Коржанський М.Й. Нариси кримінального права. -К., 2009.

Кримінально-процесаульний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. –  К.: – ФОРУМ. – 2003. –  938 с.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. –  К.: Істина, 2005. –  456 с.

Маляренко В. Т. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства //Вісник Верховного Суду України. - 2009.- №1.

Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 2009.

Михеєнко М. М., Конституційні принципи кримінального процесу // Вісник Академії правових наук. - Харків, 2007.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. –  2-ге вид., перероб. і доп. . –  К.: Либідь, 2009. –  536 с.

Промов Н.А. Уголовный прцесс России. - М.; Юрист, 2008.

Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. . –  К.: Юрінком Інтер . – 2009. –  576 с.

Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. Підручник. –  К.: А.С.К., 2003. –  1120 с.

Тертышник В. М. и др. Досудебное расследование: юридические документы. –  Харьков, 2009.

 


ЗАВДАННЯ

 

Кримінально-процесуальними є дії № 3, 4, 7, 10, 12, 13.

 

 



Другие работы по теме: