Contribution to International Economy

  • Цивільна юрисдикція

Цивільна юрисдикція

 

Стаття 15 Цивільного процесуального кодексу визначає компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ.
Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Глава 2 розділу І цього Кодексу називається «Цивільна юрисдикція», а стаття 15 ЦПК, яка складає її основний зміст - «Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ», тобто законодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями.
Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетенції є цивільна юрисдикція. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, господарським чи третейським судом, а також профспілковими або іншими громадськими організаціями. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. Особливі труднощі з визначенням підвідомчості виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Деякі рекомендації у цьому плані дав Верховний Суд України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вказавши на підвідомчість суду скарг на обмеження в праві на збори, мітинги, походи і демонстрації; про визнання страйку незаконним; про виселення осіб, що самовільно зайняли жилі приміщення, чи проживаючих у будинках, що загрожують обвалом.  
Верховний Суд вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін. 
В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України, необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів ми вважаємо, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Дана стаття встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.
Частина перша статті 15 зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Однак частина 3 статті містить правило про три види проваджень, в яких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції: позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір про право цивільне, але потенціальний, а окремого - інтереси, як вважається. Останні також можуть оспорюватися.
За загальним правилом, хоча це і не вказано прямо у статті 15, у загальних судах розглядаються справи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, від повідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статуту суб'єкта підприємницької діяльності. В окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можуть звертатися громадяни, які і не є суб'єктами підприємницької діяльності. 
Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до частини 1 статті 15 суди розглядають справи, що ви никають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 
Можуть встановлюватися винятки із зазначених у даній статті груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку Згідно ст. 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. На відміну від статті 26 ЦПК України 1963 p., яка встановлювала пріоритет судового захисту права над господарсько-судовим при об'єднанні кількох пов'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - господарському суду, дана стаття за загальним правилом не допускає об'єднання розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК). 
Цивільна юрисдикція може бути трьох видів: імперативна, умовна і альтернативна. Імперативною цивільна юрисдикція є в тому випадку, коли правила, що її встановлюють, категорично визначають: дана справа може бути розглянута і вирішена тільки у загальному суді (наприклад, ст. 40 СК України встановлює, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, і у разі його фіктивності). Умовною цивільна юрисдикція є тоді, якщо перед зверненням до суду потрібно виконати встановлену законом умову (наприклад, ст. 71 СК України встановлює, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом).
Альтернативною цивільна юрисдикція буде, якщо у осіб є право за згодою визначити, до суду чи до третейського суду вони звертаються за вирішенням спору. Така угода може бути укладена і після порушення справи у загальному суді. У такому разі суд у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК) або у судовому засіданні, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин справи заперечення проти вирішення справи в суді, залишає справу без розгляду. 
 
ЛІТЕРАТУРА

Конституція України. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 30. – ст. 141.
Цивільний процесуальний кодекс України. – Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 40–41, 42. – ст. 492.
Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К.: Істина, 2006. – 944 с.
Тертишніков В.І. Цивільний процес України (лекції): Навч. – практ. посіб. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 272 с.
Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, P.O. Стсфанчук, О.І. Угриновська та ін. — За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2006. – 292 с.




Другие работы по теме: