Contribution to International Economy

  • Підстави та види припинення зобов'язань
Підстави та види припинення зобов'язань.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Припинення зобов'язання означає, що припиняють існування зобов'язання боржника вчинити певні дії на користь кредитора чи утриматись від дій і зустрічне право кредитора. Виконання раніше існувавшого зобов'язання після його припинення означає набуття кредитором майна без достатньої правової підстави та виникнення на боці суб'єкта, що був кредитором у припиненому зобов'язання, зобов'язання, що передбачене ст. 1212 ЦК. Припинення зобов'язання означає також, що з моменту припинення кредитор втрачає можливість захисту права, що входить до змісту цього зобов'язання. Така можливість у кредитора може виникнути тільки за умови, що він спростує факт припинення зобов'язання.
При визначенні кола підстав (юридичних фактів), що припиняють зобов'язання, слід враховувати, що такі підстави можуть встановлюватись прямо і опосередковано. Так, у багатьох випадках положення про припинення зобов'язання формулюються прямо. В інших випадках зазначається, наприклад, на припинення в певний спосіб договору. Це інколи безпосередньо і повністю припиняє зобов'язання, що на ньому ґрунтується. Часом же встановлення правила про припинення договору означає припинення зобов'язання лише в кінцевому рахунку. Такий висновок випливає які з змісту відповідних положень, що стосуються окремих видів зобов'язань, так і із ст. 628 ЦК, що визначає зміст договору.
Ч. 2 ст. 598 ЦК нічого до положення ч. 1 цієї ж статті не доповнює. Як взагалі (ч. 1 ст. 598 ЦК), так і на вимогу однієї із сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК), зобов'язання припиняється лише у випадках, передбачених законом і договором. Підзаконними актами підстави припинення зобов'язань встановлюватись не можуть.
Разом з тим, весь перелік підстав припинення зобов'язань у ст. 599-609 ЦК не встановлюється. А інколи, виходячи із принципів добросовісності, справедливості та розумності, а також із положення про неприпустимість руйнування правопорядку, що випливає із частини першої ст. 8 Конституції України, слід визнати чинність положень підзаконних актів, якими до введення в дію нового Цивільного кодексу були встановлені підстави припинення окремих видів зобов'язань.
Стосовно припинення зобов'язання актуалізується проблема визначення зобов'язання. У главі 50 Цивільного кодексу "Припинення зобов'язання" переважно йдеться про припинення зобов'язання виключно як одностороннього правового зв'язку, в якому є єдиний боржник і єдиний кредитор. Інша справа, що, наприклад, при припиненні зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК) останні можуть домовитись про припинення обох зобов'язань, що виникли на підставі одного договору та є обумовленими одне одним ("даю, щоб ти дав" тощо). Лише стосовно припинення зобов'язання зарахуванням право ініціатора зарахування перед іншою стороною обумовлюється припиненням зустрічного зобов'язання іншої сторони перед ініціатором зарахування. Але ж і в цьому разі, як і в решті випадків, законодавець байдужий до того, якою є доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється (оскільки, як правило, зарахуванням припиняються вимоги, що ґрунтуються на різних договорах). Доля зустрічного зобов'язання має вирішуватись в такий спосіб. По-перше, сторони не позбавлені права вирішити її за домовленістю між собою. 
По-друге, якщо сторони не домовились про інше, доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється, вирішується в залежності від того, в якій частині виконане зустрічне зобов'язання (із застосуванням у необхідних випадках положень ст. 1212 ЦК), що буде показано нижче стосовно окремих випадків припинення зобов'язань. Застосування в таких випадках зазначеної статті обґрунтовується наступним. Із визначення абсолютної більшості договорів випливає, що зобов'язання однієї сторони договору своєю підставою має зустрічне зобов'язання іншої сторони. Якщо одне із цих зобов'язань припиняється, інше втрачає підставу. І якщо це останнє виявляється виконаним на момент припинення першого зобов'язання, отримане виконання набуває ознаки безпідставного.
Види припинення зобов’язань.
1) Припинення зобов'язання виконанням. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Найважливішим і найбільш поширеним способом припинення зобов'язань є припинення їх належним виконанням. Належним слід визнати виконання, що прийняте кредитором. Тому виконання зобов'язання частково припиняє зобов'язання у відповідній частині, якщо виконання прийняте кредитором. Це стосується і випадків, коли боржник виконав зобов'язання в частині всупереч закону або договору (ст. 529 ЦК), але кредитор таке виконання прийняв. Неналежне виконання зобов'язання не припиняє. Якщо кредитор неналежне виконання прийняв як належне, дії боржника на виконання зобов'язання слід оцінити в такий спосіб: факт виконання зобов'язання мав місце, але зобов'язання (повністю або у частині) не припинено, оскільки цей факт (дія на виконання договору) не відповідає вимогам до факту (дії), який міг би припинити зобов'язання. Разом з тим законодавство не лише обмежує строки пред'явлення вимог з приводу неналежного виконання зобов'язань, встановлюючи в низці випадків спеціальні (скорочені) строки позовної давності, але й передбачає інколи численні вимоги до порядку фіксування неналежного виконання, а також обмежує строки такого фіксування (див. про це коментар до ст. 545 ЦК). При пропуску строків позовної давності, при порушенні кредитором строків або встановленого порядку фіксування факту неналежного виконання зобов'язання кредитор позбавляється можливості реалізувати права, які випливають з факту неналежного виконання, а боржник вважається таким, що належне виконав зобов'язання (оскільки кредитор не довів у встановленому порядку інше).
2) Припинення зобов'язання переданням відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
Передання відступного — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Вона запозичена із Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 р. Ця підстава припинення зобов'язання схожа з новацією (ст. 604 ЦК) в такій мірі, що інколи відрізнити їх можна тільки за формальними ознаками — в залежності від того, яку назву договору дадуть сторони та яку термінологію будуть вживати. Разом з тим є дві ознаки правової конструкції припинення зобов'язання шляхом передання відступного, що відрізняють її від правової конструкції припинення зобов'язання шляхом заміни одного зобов'язання іншим. Це — характер відступного і момент припинення зобов'язання.
Зобов'язання припиняється не укладенням договору про передання відступного, а переданням останнього. До передання відступного зобов'язання між сторонами, про припинення якого шляхом передання відступного домовились сторони, існує з усіма наслідками, що звідси випливають (відповідальність боржника, обов'язок боржника сплатити неустойку тощо), якщо інше не встановлено домовленістю сторін. За відсутності іншої домовленості такі ж наслідки наступають за порушення боржником зобов'язання, що ґрунтується на домовленості про припинення зобов'язання шляхом передання відступного.
Зазвичай передання відступного не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється шляхом передання відступного. 
3) Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Зарахування — це односторонній правочин. Він вчиняється шляхом заяви однієї сторони зобов'язання. Це не виключає укладення сторонами договору про зарахування зустрічних вимог, але укладення такого договору грунтується на ст. 604 ЦК, а не на ст. 601-603 ЦК. Стаття 601 ЦК не визначає, кому повинна бути зроблена така заява. Але, виходячи з приватного характеру цивільних правовідносин, було б неправильним вважати, що заява повинна чи може бути зроблена публічно. Заява повинна бути зроблена іншій стороні зобов'язання. Це — цілком необхідно, оскільки зарахуванням (одностороннім правочином) припиняються два зобов'язання між двома їх сторонами: 1) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, що зробив заяву про зарахування; 2) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, на адресу якого зроблена заява про зарахування.
Закон не пред'являє будь-яких спеціальних вимог до форми заяви про зарахування. Оскільки такий право чин повинен кваліфікуватися як такий, що виконується при самому його вчиненні, закон не перешкоджає вчиненню його в усній формі (ч. 1 ст. 206 ЦК). Однак заява про зарахування для осіб, зобов'язаних вести бухгалтерський, та податковий облік, є документом первинного бухгалтерського обліку, тому (за встановленими виключеннями) юридичні особи не можуть використовувати усну форму заяви про зарахування, оскільки така форма не відповідає вимогам до документів первинного бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). У крайньому разі, слід враховувати, що для цілей первинного бухгалтерського обліку може бути складений спеціальний акт. Таким чином, цивільне законодавство допускає здійснення заяви про зарахування в будь-якій формі: усній, письмовій і нотаріальній (публічній),але юридичні особи, а у відповідних випадках і фізичні особи-підприємці, зобов'язані дотримуватись встановлених публічно-правових вимог, що поширюються на порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, слід враховувати, що вчинення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в усній формі може утруднити надання доказів у випадках розгляду відповідного спору у суді.
4) Припинення зобов'язання прощенням боргу
Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Прощення боргу — це односторонній правочин, який вчиняє кредитор. Не буде суперечити актам цивільного законодавства укладення договору про прощення боргу. Прощення боргу є правочином, що не потребує дій на його виконання. Тому він може здійснюватись в усній формі, що не звільняє кредитора-юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов'язку оформити документ первинного бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов'язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора — від обов'язку доказувати в суді відповідні обставини.
Правочин, що спрямований на припинення зобов'язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу, в момент усної заяви кредитора боржникові про прощення боргу або в момент підписання договору про прощення боргу.
Прощення боргу кваліфікується як правочин, що може бути визнаний судом недійсним, якщо він порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, не може бути вчинено правочин з метою припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо відповідне право кредитора є предметом застави. Слід очікувати, що судова практика буде йти шляхом застосування до правочинів, спрямованих на припинення зобов'язань прощенням боргу ч. 1 ст. 17 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", хоч буквально тут йдеться про двосторонні правочини боржника, в результаті яких його кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки.
Припинення зобов'язання прощенням боргу не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, на підставі якого виникло зобов'язання, яке припинене прощенням боргу.
5) Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Збіг боржника і кредитора в одній особі відбувається у випадках реорганізації юридичних осіб шляхом приєднання однієї юридичної особи до іншої чи злиття юридичних осіб. Збіг може настати також у результаті укладення цивільно-правового договору. Так, наявність між сторонами зобов'язання найму не перешкоджає укладенню тими ж сторонами договору купівлі-продажу об'єкта майнового найму, за яким наймач придбаває у власність цей об'єкт. При переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника(ст. 770 ЦК). У прикладі, що розглядається, наймач став власником об'єкта найму, до нього перейшли обов'язки наймодавця. В одній особі збіглися наймодавець і наймач. Зобов'язання найму припиняється.
6) Припинення зобов'язання неможливістю його виконання 
Ст. 607 ЦК застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов'язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов'язання (в зв'язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов'язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.
Інколи спеціальними правилами передбачається припинення зобов'язань унаслідок неможливості виконання незалежно від вини однієї із сторін в настанні обставин, що обумовили неможливість виконання. Так, п. 1 і 6 ч. 1 ст.1044 ЦК передбачають припинення зобов'язання (буквально тут йдеться про припинення договору, але в контексті це означає припинення зобов'язань обох сторін) в зв'язку з загибеллю майна, переданого в управління, неможливості управителя здійснювати управління майном незалежно від
7) Припинення зобов'язання смертю фізичної особи
Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Смерть фізичної особи-боржника припиняє зобов'язання лише тоді, коли воно нерозривно пов'язане з особою боржника, а тому іншою особою не може бути виконане (з урахуванням умов, встановлених договором). Коло зобов'язань, які припиняються у зв'язку із смертю кредитора, є більш обмеженим, ніж коло зобов'язань, в яких не допускається покладення виконання на іншу особу (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зважаючи на це, законодавець встановив спеціальні правила, відповідно до яких смертю боржника припиняються окремі види зобов'язань.
8) Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК учасники юридичної особи або орган юридичної особи, уповноважений на це установчими документами, не обмежені законом в прийнятті рішення про ліквідацію юридичної особи. Рішення про ліквідацію юридичної особи може прийняти також суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК. Наявність зобов'язань у юридичної особи не є перешкодою для прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи. Ліквідація юридичної особи припиняє всі зобов'язання з участю цієї особи: як ті, де вона є кредитором/так і ті, де вона є боржником. Іноді в актах законодавства спеціально зазначається на те, що зобов'язання відповідного виду припиняються у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно, наприклад, договору найму необхідність в формулюванні такого спеціального правила (ч. 2 ст. 781 ЦК) виникла у зв'язку з тим, що в цьому правовому інституті встановлено правонаступництво при зміні власника речі, переданої в найм (ст. 770 ЦК).
Інші підстави припинення зобов'язань
9. При укладенні іпотечного договору може передбачатись випуск заставної, яка визначається як борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням (за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі), а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша ст. 20 Закону "Про іпотеку" ). Видача заставної припиняє грошові зобов'язання боржника, забезпечені іпотекою, і одночасно породжує зобов'язання платежу за заставною. Аналогічним чином видача (передача) векселя відповідно до договору припиняє грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором, оскільки при цьому виникає зобов'язання платежу за векселем (частина третя ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні" ).
10. Розірвання договору тягне за собою припинення зобов'язання відповідно до ст. 653 ЦК.
Якщо правочин вчинено під скасувальною обставиною, зобов'язання, що виникло на його підставі, припиняється, якщо така обставина настала.
 
Практичне завдання 1.
Марченко та Супрунов домовились про те. що Марченко за договором позики передасть Супрунову суму в розмір: 17 000 грн. 1 липня 2004 р. вони уклали договір позики письмово та посвідчили його нотаріально. За цим договором Марченко повинен був передати означену суму не пізніше 1 вересня 2004 р. В призначений термін Марченко відмовився передати вказану суму через те, що між ним та Супруновим виникла сварка.
Супрунов посилаючись на те, що договір не може бути в односторонньому порядку розірвано, звернувся до суду. В позові він просив зобов'язати Марченко виконати умови договору позики.
Як необхідно вирішити справу?
ВИРІШЕННЯ
Стаття 1046 Цивільного кодексу України регулює договір позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно статті 1049 ЦКУ передбачає обов'язок позичальника повернути позику. 
Так, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 1050 ЦПК передбачає наслідки порушення договору позичальником. 
Так, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 Цивільного Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного Кодексу. Отже, визначивши всі умови договору позики, ми бачимо, що сторонами не було допущено форму договору. Договір був нотаріально посвідчений, так як його сума становить 17000. Згідно ст.. 1049 ЦПК позичальник повинен повернути речі позикодавцю у строк обумовлений договором. Дата передачі коштів – 1 вересня 2004 року. В даному випадку Марченко не виконав умов договору. Отже, Супрунов має право вимагати від Марченка в судовому порядку віддати позику (за умовами ст. 625 ЦКУ). Сварка не є причиною невиконання договору.
 
Практичне завдання 2.
Вісімнадцятирічний Іваненко домовився з Єльченко, що віддасть йому свій автомобіль «ВМV-730» за договором довічного утримання, а останній буде довічно надавати йому харчування, забезпечувати одягом. Погодившись з умовами майбутнього договору сторони звернулися до нотаріуса.
Нотаріус відмовив у посвідченні вказаного договору з-за наступних підстав:
відчужувачем за договором довічного утримання може бути лише непрацездатна за віком чи станом здоров'я особа, а Іваненко не є таким;
— за договором довічного утримання може відчужуватись лише не
рухоме майно;
— за викладених обставин слід укласти договір купівлі-продажу чи
ренти.
Проаналізуйте ситуацію. Чи правий нотаріус?
ВИРІШЕННЯ
Стаття 744 ЦКУ розглядає поняття договору довічного утримання (догляду) Отже, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Таким чином, майном, що відчужується відноситься і рухоме майно. Стаття 746 ЦКУ встановлює сторін в договорі довічного утримання (догляду). Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. 
Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи. 
Згідно статті 749 ЦКУ обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) полягають у наступному. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Таким чином, ми бачимо, що позиція нотаріуса є неправомірною, так як відчужуване майно може бути рухомим, а сторонами, в тому числі і відчужувачем може бути може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.
 
Література
Конституція України від 28.06.96 № 254к-96 / Відомості Верховної Ради України – 1996, № 30 – ст. 141
Цивільний Кодекс України;
Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України, К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. — 480 с
Брюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій з цивільного права, К., 2005;
 «Гражданское право» под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого, ч. 1. М. 1998.
Гражданское право. Учебник для вузов. / под общей редакцией доктора юридических наук доцента Б.М. Илларионовой, кандидата юридических наук, доцента В.А. Плетнева. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. 
Зобов’язальне право. Теорія та практика. Навчальний посібник / під ред. О.В. Дзери. Київ Юрінком, 2000 
Заика Ю.А. Гражданское право Украины. К., 2004.
Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 2006. – 476с.



Другие работы по теме: