Contribution to International Economy

  • Форми безпосередньої демократії: законодавче закріплення та проблеми реалізації
Форми безпосередньої демократії: законодавче закріплення та проблеми реалізації

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...………….3
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика безпосередньої демократії як різновиду народовладдя……………………………………………………………………………..5
1.1. Поняття і суть безпосереднього народовладдя та його основні форми……...5
1.2 Функції та принципи безпосередньої демократії…………………………........7
РОЗДІЛ ІІ. Основні форми безпосередньої демократії………………………….......15
2.1. Роль інституту виборів в сучасному політичному процесі……………...…15
2.2. Референдум як засіб демократичного управління державними справами..19
2.3. Проблеми реалізації форм безпосередньої демократії в Україні…………..21
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….24
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………………….…26
 
ВСТУП

Актуальність теми. Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення Українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють Українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Однією з таких форм безпосередньої реалізації народного суверенітету є всеукраїнський референдум.
Конституція України визнала і закріпила установчу владу українського народу, який здійснює її не тільки через органи державної влади та місцевого самоврядування, а й безпосередньо (ст.5), що свідчить про визнання великої ролі прямого народовладдя. Через його інститути народ як самоврядний феномен самостійно може вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя.
Одночасно пряме волевиявлення громадян є найбільш демократичним засобом прийняття рішень (актів), що мають певне юридичне значення. Особисті й соціальні інтереси громадян тут органічно поєднуються. Звідси випливає особливе значення, авторитет актів прямого народовладдя, а також їх місце у правовій системі.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у вивчені форм безпосередньої (прямої) демократії та їх законодавчої регламентації в Україні
Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач:
Розглянути поняття і суть безпосереднього народовладдя та його основні форми. 
Визначити функції та принципи безпосередньої демократії.
Визначити роль інституту виборів в сучасному політичному процесі.
Розглянути інститут референдуму як засіб демократичного управління державними справами.
виявити деякі проблеми реалізації безпосередньої демократії в Україні.
Об’єктом дослідження є форми безпосередньої демократії.
Предметом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету. 

 
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика безпосередньої демократії як різновиду народовладдя

1.1. Поняття і суть безпосереднього народовладдя та його основні форми 

Народовладдя означає приналежність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини й громадянина
Безпосередня (пряма) демократія — це безпосередня участь громадян в управлінні справами суспільства і дер¬жави, безпосереднє здійснення державної влади в межах усієї країни або в межах окремої її частини..[5, С.17]
Сучасна наука конституційного права характеризується існуванням широкого та вузького підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя. Так, В.В. Комарова до форм безпосередньої демократії (народовладдя) відносить референдум, вибори, загальні збори населення, мітинги, походи демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, відкликання обраного народного представника. Аналогічні форми співвідносно до системи місцевого самоврядування, доповнюючи їх зверненнями громадян, виділяє Л.А. Нудненко. Розширює перелік форм безпосередньої демократії В.Ф. Погорілко, включивши у нього, крім вище перерахованих, ще й виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, а також такі виняткові, немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно — визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування тощо . В сучасній науці конституційного права існує також і вузький підхід до визначення форм безпосереднього народовладдя. Зокрема, представником цього підходу виступає В.Н. Руденко, який до них відносить референдум, народну правотворчу ініціативу, народне вето, загальні збори (сходи) громадян за місцем проживання, вибори, відкликання депутата або обраного народного представника, розпуск виборного органу влади . Даний підхід полягає у тому, що заперечується існування консультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя або таких форм, що не тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов’язкових публічно–владних рішень.
Існуванню таких різних підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя багато в чому сприяла відсутність чітких критеріїв віднесення тих чи інших інститутів до форм безпосереднього народовладдя. 
Основними формами прямої демократії за конституційним правом Ук¬раїни є вибори та референдуми. Право брати участь у виборах і референдумах закріплене лише за громадянами України, які мають відповідний віковий ценз. 
Форми без¬посереднього волевиявлення можуть мати не лише обо¬в'язковий характер (результати виборів, референдумів), але й дорадчий, консультативний характер (обговорення про¬ектів законів, резолюції зборів, мітингів тощо)..[6, С.19]
До системи прямого народовладдя включаються референдуми і вибори, як основні форми, а також народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення. 
Форми безпосередньої демократії класифікуються за:
результатами діяльності (або способом впливу на суспільні відносини) — на імперативні, консультативні, комплексні, правотворчі й ті, що не створюють норм права;
механізмом діяльності — на прямо пов'язані з представницькою демократією, опосередковано пов’язані і не пов'язані з представницькою демократією (або відносно самостійні);
правовими засадами — на діючі на підставі норм права і діючі на підставі традицій, звичаїв;
територіальною ознакою — на національні (загальнодержавні і місцеві;
суб'єктами — на всенародні та групові; індивідуальні..[8, С.107]
Розрізняється застосування форм безпосередньої демократії в умовах: 
стабільного демократичного режиму;
недемократичного режиму, що переживає кризу або переходить до демократичного режиму;
недемократичного режиму

1.2 Функції та принципи безпосередньої демократії.

Конституція України в ст. 69 визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя. Виходячи з даного положення, в Україні на конституційному рівні закріплено можливість існування необмеженого кола форм безпосереднього народовладдя. Кожна з форм безпосереднього народовладдя має свої загальносуспільні функції. В науці конституційного права функції форм безпосереднього народовладдя є мало дослідженими. Фундаментальною наукою дослідженні функції безпосередньої демократії взагалі, суспільні (соціальні) функції виборів та референдумів як окремих форм безпосереднього народовладдя.
При розгляді функцій форм безпосереднього народовладдя необхідно, перш за все, проаналізувати функції безпосереднього народовладдя в загальній системі демократії. У юридичній літературі є декілька підходів до класифікації функцій безпосереднього народовладдя..[10, С.58]
Функції безпосереднього народовладдя можна розрізняти за суб’єктами, об’єктами, способами, засобами безпосереднього народовладдя. За суб’єктами, тобто учасниками безпосереднього народовладдя, до них відносять функції народу, функції територіальних громад, функції політичних партій і громадських організацій, функції державних органів та органів місцевого самоврядування, які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя. За об’єктами, тобто за сферами безпосереднього народовладдя, розрізняють внутрішні функції (політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), екологічну) та зовнішні функції (зовнішньоекономічну, зовнішньополітичну, гуманітарну, оборонну). За способами здійснення безпосереднього народовладдя виділяють установчу, законодавчу, контрольну, охоронну. За засобами здійснення безпосереднього народовладдя — інформаційну, територіальну, фінансову, матеріально-технічну, охоронну. 
Кожна з наведених класифікацій стосується певних аспектів здійснення безпосереднього народовладдя. Однак щодо предмета даного дослідження, то нас насамперед цікавить класифікація функцій за способами здійснення народовладдя. На нашу думку, цей запропонований перелік необхідно доповнити консультативною функцією, а стосовно законодавчої функції, то її потрібно розуміти в широкому значенні, тобто як правотворчу функцію.[15, С.17]
Дещо по-іншому підходить до виділення функцій народовладдя (в тому числі, і безпосереднього) Л. М. Шипілов. За змістом він виділяє такі функції народовладдя, як установчу, уповноваження, контрольну та державно-організаційну . Можна не погодитися з таким розумінням функцій, оскільки у даному випадку автор заперечує існування правотворчої функції безпосереднього народовладдя, а розподіляє її між установчою та державно-організуючою функціями. Також автор не виділяє охоронної та консультативної функцій, які відіграють важливу роль у здійсненні безпосереднього народовладдя .[23, С.13]
Розглянемо детальніше кожну з вищенаведених функцій у контексті конкретних форм безпосереднього народовладдя.
Установча функція в юридичній літературі тлумачиться неоднозначно. Можна виділити два підходи до її розуміння.
Перший підхід полягає у тому, що установча функція проявляється у суверенному праві самовизначення народу у створенні держави, а також праві встановлювати, змінювати, скасовувати Конституцію. Прихильники такого підходу в складі єдиної установчої функції виділяють дві складові: установчо-державну (яка реалізовується при створенні держави чи відмові народу від неї) та установчо-конституційну (яка реалізується при ухваленні, зміні чи скасуванні Конституції) . Однак створення чи відмова від створення власної державності, ухвалення, зміна чи скасування Конституції належать до правотворчої функції форм безпосереднього народовладдя 
Другий підхід полягає у розумінні установчої функції як виборчої функції або державного будівництва, тобто формування органів державної влади і місцевого самоврядування . Вважаємо даний підхід найбільш прийнятним.
Установча функція притаманна таким формам безпосереднього народовладдя, як виборам та загальним зборам громадян за місцем проживання тощо.
Установча функція притаманна і загальним зборам громадян за місцем проживання. Так, відповідно до Закону України “Про органи самоорганізації населення” , орган самоорганізації населення обирається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання на основі загального, рівного виборчого права шляхом таємного голосування жителів, які на законних підставах проживають на відповідній території. Однак установча функція загальних зборів громадян за місцем проживання опосередкована необхідністю отримання дозволу відповідної місцевої ради на створення органу самоорганізації населення (будинкового, вуличного, квартального комітету, комітету мікрорайонів, комітету районів у містах, сільського, селищного комітету).
Правотворча функція форм безпосереднього народовладдя полягає у прийнятті, зміні або скасуванні безпосередньо народом Конституцій, законів та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів, у складі правотворчості, яка здійснюється за допомогою форм безпосереднього народовладдя, можна виділити конституційну правотворчість, законотворчість та місцеву правотворчість.
При цьому народну правотворчість необхідно розуміти широко як діяльність із розробки проектів, прийняття, затвердження, зміни і скасування нормативно-правових актів.
Правотворча функція характерна для таких форм безпосереднього народовладдя як всеукраїнський та місцевий референдуми, народна правотворча ініціатива, місцеві ініціативи, загальні збори громадян тощо.
Так, всеукраїнський референдум може бути проведений з питань затвердження окремих положень Конституції України та внесення змін і доповнень до Конституції України (ст. 53 Конституції України), прийняття, зміни або скасування законів України або їх окремих положень, прийняття рішень, що визначають основний зміст Конституції, законів України та інших правових актів (ст. 3 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”) .
Правотворча функція місцевих референдумів проявляється при прийнятті, зміні або скасуванні громадянами рішень із питань, віднесених до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, прийнятті рішень, які визначають зміст постанов органів місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”). 
Однак правотворча функція референдумів конституційно обмежена. Так, референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.
На рівні місцевого самоврядування народна правотворча ініціатива є дієвою. Так, згідно із ст. 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” , члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у місцевій раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. При цьому місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Правотворча функція звернень громадян проявляється лише в одному із його видів — у пропозиціях (зауваженнях) громадян. Так, згідно із ст. 3 Закону України “Про звернення громадян” . Пропозиція (зауваження) є зверненням громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. З цього законодавчого положення випливає, що громадяни вправі направляти індивідуальні і колективні пропозиції і у формі законопроектів або проектів інших нормативно-правових актів. Ст. 14 вищезгаданого закону передбачає обов’язок органу державної влади або місцевого самоврядування щодо їх розгляду і повідомлення громадянина про результати цього розгляду.
Правотворча функція загальних зборів громадян може проявлятися, наприклад, при прийнятті на загальних зборах громадян за місцем проживання рішення про самооподаткування , яке, безперечно, є нормативно-правовим актом.
Контрольна функція форм безпосереднього народовладдя стосується питань довіри до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Ця функція полягає у поінформованості народу щодо здійснення делегованої влади та здатності подолання нелегітимних наслідків такої діяльності з їх боку . Громадський контроль здійснюється громадянами України, об’єднаннями громадян і виражається у конституційному праві отримувати і здобувати інформацію про державно-владну діяльність та направляти звернення (пропозиції, заяви і скарги) до вповноважених на те органів державної влади. Засобом громадського контролю виступає і право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб у порядку ч. 2 ст. 55 Конституції України . Кодекс адміністративного судочинства України передбачає процесуальну реалізацію даного конституційного положення..[12, С.89]
Крім звернень громадян, контрольну функцію виконують і такі форми безпосереднього народовладдя як референдуми, відкликання депутатів місцевої ради, загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання.
Згідно із ст. 13 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” теоретично є можливим проведення всеукраїнського референдуму з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України. Референдум із таких питань відповідно до закону має призначати Верховна Рада України на вимогу громадян України та народних депутатів. Однак ст. 13 вищезазначеного закону суперечить нормам Конституції України, оскільки до компетенції Верховної Ради України належить призначення всеукраїнського референдуму лише з питання про зміну території України. Що ж стосується проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, то це питання згідно із ст. 106 Конституції України належить до виключної компетенції Президента України. Дострокове припинення повноважень Президента України за рішенням всеукраїнського референдуму є неможливим, оскільки ст. 108 Конституції України цього не передбачає. Отже, практична реалізація установчої функції всеукраїнського референдуму щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України і Президента України можлива лише при умові внесення змін до ст. 108 Конституції України і приведенні Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” у відповідність до Основного Закону.
Контрольна функція громадських слухань закріплена в ст. 13 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Відповідно до цієї статті територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Бачить, що під час цих громадських слухань можливі і заслуховування звітів обраних представників
Предметом і загальних зборів громадян за місцем проживання також може бути заслуховування звітів та інформації сільського, селищного, міського голови , що є беззаперечно проявом контрольної функції.
Охоронна функція форм безпосереднього народовладдя полягає у захисті народом України своєї влади, конституційного ладу в цілому. Зокрема, в ст. 5 Конституції України зазначається, що право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і воно не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Можна погодитися з В. Ф. Погорілком, який зазначав, що народ має право контролю, нагляду, спостереження у сфері влади, а в разі узурпації влади народу державою, її органами або посадовими особами — частково чи повністю — він, логічно, має право на будь-яку форму опору, протидії, непокори з метою захисту, охорони влади. З наведеного можна зробити висновок, що коли контрольна функція безпосереднього народовладдя себе вичерпує, вступає в силу охоронна функція.[12 c. 57]
Охоронна функція притаманна таким формам безпосереднього народовладдя як референдум, мітинги, походи, демонстрації та винятковим немирним формам, таким як революції, повстання, громадянські війни, національно — визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування.
У випадку узурпації влади вищими органами державної влади громадяни наділені правом ініціювати всеукраїнський референдум через дострокове припинення повноважень цього органу.
Однак, розглядаючи контрольну функцію ми проаналізували труднощі реалізації цією форми безпосереднього народовладдя Охоронна функція мітингів, походів, демонстрацій проявляється у тиску на органи влади з метою примусити їх прийняти якесь рішення. Однак проведення даних форм безпосереднього народовладдя можливе лише за певних умов. Зокрема, про проведення таких масових акцій повинні завчасно сповіщатися органи державної влади чи органи місцевого самоврядування і дані акції повинні бути мирними, без зброї (стаття 39 Конституції України).
Консультативна функція притаманна багатьом формам безпосереднього народовладдя, зокрема, консультативним референдумам, опитуванням громадської думки, всенародним обговоренням, громадським слуханням, зверненням громадян тощо..[10, С.67]
Дана функція полягає у тому, що органи державної влади, місцевого самоврядування з метою виявлення думки громадян щодо прийнятих ними рішень, або тих, що готуються, ініціюють проведення низки форм безпосереднього народовладдя. Об’єктом наукового дослідження консультативна функція безпосередньої демократії стала ще за радянських часів. Її інколи називають ще дорадчою функцією. Дана функція не втратила свого значення і на сучасному етапі. Однією з умов функціонування державної влади в демократичній державі є її легітимність.
Легітимність влади означає, крім демократичного шляху її формування, і відображення реальної волі народу в прийнятих органами державної влади і місцевого самоврядування рішеннях. Часте проведення імперативних референдумів є неможливим із фінансових причин. Однак з’ясувати ставлення громадян до певних питань можливо шляхом проведення консультативних форм безпосереднього народовладдя.
Проведення консультативного референдуму та опитування громадської думки передбачено главою 6 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”.
Отже, форми безпосереднього народовладдя здійснюють свій вплив на суспільне життя, реалізуються через систему функцій (установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та консультативну), в яких відображається їх соціальна цінність, призначення. Кожна з форм безпосереднього народовладдя виконує не лише одну, їй притаманну функцію, а може виконувати декілька (зокрема, референдум, загальні збори громадян, звернення громадян тощо). Вся система функцій форм безпосереднього народовладдя потребує глибшого наукового дослідження, зокрема охоронна функція.






 
РОЗДІЛ ІІ. Основні форми безпосередньої демократії.

2.1. Роль інституту виборів в сучасному політичному процесі

Основними рисами виборів як головних конституційно-правових форм безпосередньої демократії є:
конституційність і законність виборів ;
демократизм виборів ;
вичерпна визначеність офіційних ініціаторів виборів ;
вільність і гласність виборчого процесі;
періодичність проведення і детермінованість у часі виборів ;
територіальна визначеність проведення виборів ;
організаційне сприяння виборам ;
визначеність (реєстрація) кола учасників виборів ;
фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів ;
інформаційне забезпечення виборів ;
офіційна документованість виборів та обов’язковість прийнятих на них рішень;
гарантованість виборів [10,с.55].
Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування. Але вибори є не тільки формою прямого народовладдя, вони сприяють виокремленню людьми „кращих з-поміж себе”, виділенню еліти. Вибори є націотворчим процесом, що формує політичне ядро нації (парламентські вибори) та визначає політичного лідера нації (президентські вибори). Таким чином, вибори постають не тільки як індикатор рівня національної інтеграції. Вони, безумовно, й самі певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи його або, навпаки, гальмуючи його. 
Вибори—це демократичний спосіб формування та змінювання (періодичного чи позачергового) особового складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підтвердження їхніх повноважень на новий, визначений строк. Вони виступають як засіб легітимації влади народу, тобто забезпечення відповідності державного ладу ціннісним ідеалам, що склалися в суспільстві. Здійснення виборів в юридичному контексті треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування. Справжня легітимація влади відбувається за умов участі в голосуванні більшості виборців. Тільки таким чином створюються умови для здійснення народовладдя, дійсного представництва народу через обраних ним осіб до органів державної влади та місцевого самоврядування. [12, с.62]
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя. [14, с.296]
Суттю виборів є висунення спільнотою одного або групи повноважних представників для делегованого виконання громадських, загальних функцій, визнання за цими представниками відповідної авторитетності [9,с.21]. Авторитетність ж, в свою чергу, передбачає дотримання певних вимог представником, який хоче її зберегти.
Отже, вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Демократичні вибори характеризуються чотирма основними рисами (вимогами): конкурентністю, періодичністю, представництвом (чи всенародністю) та остаточністю.
Вибори виконують дві основні, на перший погляд протилежні функції. Перша з них полягає в тому, що вони є виявленням волі народу як цілісного суверенного, верховного суб’єкта влади. З іншого боку - це своєрідне широкомасштабне опитування громадської думки, завдяки якому вдається отримати інформацію про погляди, настрої, інтереси різних верств населення. Найважливішим наслідком виборів, як форми загального волевиявлення, є визначення вищого авторитету в суспільстві, того, що всіма визнається як беззаперечна, доконечна необхідність.[14,с.100]
Крім того, в сучасному політичному процесі призначення виборів виражається і через інші соціальні функції. По-перше, як вже згадувалося, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, леґітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції. По-друге, вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути Закон України „Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим”, який передбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим). По-третє, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади. По-четверте, через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, скомпрометованих, політиків. По-п’яте, вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.[11,c.11] 
Залежно від підстав можна визначити кілька класифікацій виборів.
За територіальною ознакою вибори слід розрізняти:
а) загальнонаціональні (загальнодержавні), що здійснюються на території всієї країни — вибори до Верховної Ради, вибори Президента;
б) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними) — вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За суб’єктами розрізняють:
1) вибори народних депутатів України;
2) вибори Президента України;
3) вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4) вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5) вибори сільських, селищних і міських голів. 
За часом проведення вибори поділяються на:
1) чергові, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією та законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2) позачергові або дострокові, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України та законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;
3) повторні, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Такі вибори проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата або сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених виборчим законодавством України.
5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
1) загальними (основними), коли у виборах за законом мають право брати участь всі виборці держави;
2) частковими (додатковими), коли, наприклад, поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття окремих депутатів. 
З огляду на правові наслідки вибори поділяються на:
а) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України та відповідним виборчим законом;
б) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, що вплинули на підсумки виборів.[12, c.72]
За порядком визначення результатів виборів у світовій практиці розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.
Мажоритарна виборча система - система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати від округу одержують тільки ті кандидати, які зібрали встановлену більшість голосів, а всі інші мандатів не отримують.
Залежно від того як визначається більшість голосів, необхідна для обрання депутатом, розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості і мажоритарну систему відносної більшості.
При застосуванні першої системи для обрання необхідно зібрати понад половину дійсних голосів виборців. [11, c.12] Ця система діє на виборах Президента України.
При застосуванні мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається той кандидат, який зібрав більше дійсних голосів ніж будь-який інший його суперник.
Сьогодні в Україні діє мажоритарна система відносної більшості на місцевих виборах. Так, відповідно до ст.2 Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості на одномандатних виборчих округах. [19, c.319-320]


2.2. Референдум як засіб демократичного управління державними справами.

У здійсненні безпосереднього народовладдя важливе значення має інститут референдуму. 
Референдум — це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. 
Референдум, як і вибори, здійснюється шляхом голосування, але відрізняється своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка достойна обіймати певну виборну посаду. Завдання референдуму полягає у вирішенні важливих питань, не пов’язаних із наданням юридичної сили мандатам певних осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо. Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і факультативний референдуми.
Імперативний і консультативний референдуми різняться за їхніми юридичними наслідками. Рішення ухвалене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення — з’ясувати думку виборців щодо певного питання.
Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то референдум називається законодавчим.
Обов’язковий референдум — це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією проблем. Згідно зі ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України.
Факультативним називається референдум, коли ініціатива його проведення з того чи іншого питання залежить від законодавчого органу або волевиявлення уряду. Законом не визначено, в яких випадках і з яких питань може бути проведений факультативний референдум.
Відповідно до Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” розрізняють всеукраїнські референдуми, референдуми Автономної Республіки Крим та місцеві (у межах адміністративно-територіальних одиниць). Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою України або Президентом України. Так, Верховна Рада України уповноважена призначати всеукраїнський референдум щодо вирішення питань про зміну території держави. Президент України має право призначати референдум щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції України, а також проголошує референдум за народною ініціативою.
Всеукраїнський референдум за ініціативою народу призначається Президентом за умови, якщо цього вимагають не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу. Крім того, для набуття чинності цієї вимоги має бути зібрано не менше як у двох третинах областей України і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Слід також підкреслити, що в Україні не допускається проведення референдумів для затвердження законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії.

2.3. Проблеми реалізації форм безпосередньої демократії в Україні.  

Сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період та обмеженням політичної участі громадян лише електоральними процесами. Подальший розвиток форм прямої демократії в Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.
Тривалий процес політичних трансформацій, що відбуваються в Україні, є достатнім підґрунтям для об’єктивного аналізу особливостей та закономірностей розвитку політичної системи, які притаманні нашій державі на сучасному етапі. Серед головних вже досягнутих результатів державотворення слід відзначити формування основних демократичних політичних інститутів, зокрема, представницьких органів різних рівнів та політичних партій. Разом з тим, за даними провідних соціологічних служб, населення України вкрай негативно оцінює ефективність діяльності зазначених інститутів, що підтверджує низький рівень громадської довіри до них. [21, c. 20]
Однією з головних причин, що обумовлює недосконалість партійної системи та низький рівень ефективності представницьких органів загалом, є недостатній рівень громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період
За цих умов постає нагальна необхідність збільшення та посилення механізмів безпосереднього впливу громадян на політичний процес, зокрема, у міжвиборчій період. Таке завдання повністю відповідає основним засадам демократичного державного устрою, який, зокрема, передбачає здійснення влади народу як через обрання представницьких органів, так і його безпосередню участь. Представницька та безпосередня участь є різними формами демократії і взаємодоповнюють одна одну у процесі забезпечення ефективного розвитку політичної системи. Зокрема, здійснення механізмів прямої демократії сприяє:
реалізації принципу народного суверенітету, який є ключовим у побудові демократичної держави; 
підвищенню громадської участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень, контролю за їх виконанням;
легітимізації влади в цілому, державного устрою, діяльності окремих органів державної влади та місцевого самоврядування, а також певних суспільно-політичних рішень;
забезпеченню постійного зв’язку між владою та суспільством; 
створенню ефективних важелів впливу громадян на політику у міжвиборчій період.
Найпоширенішими формами прямої демократії у демократичних країнах, окрім виборів, є референдуми різних рівнів та право законодавчої ініціативи. Певною мірою до механізмів безпосередньої демократії також відносять й інші форми політичної участі, які, з одного боку, не забезпечують права прямого вирішення важливих суспільно-політичних проблем, проте, з іншого, дають можливість громадянам здійснювати вплив на процес прийняття таких рішень, йдеться про мітинги, демонстрації та страйки. [13, c. 120]
Референдуму належить велика роль в забезпеченні демократичного розвитку суспільства, здійсненні прямого народовладдя. Він має суттєве значення як елемент в механізмі отримання та противаг в системі розподілу влад.
Основними недоліками конституційно-правових засад забезпечення механізму всеукраїнського референдуму в чинних редакціях Конституції України та Закону України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” є недостатня унормованість предмету, підстав та юридичних наслідків загальнонаціональних референдумів. На сьогоднішній день у Верховній Раді України зареєстровані два проекти Закону України „Про всеукраїнський референдум”: 
В законопроекті, в тому числі, зроблена спроба привести у відповідність до існуючих демократичних практик нормативно-правове забезпечення загальнонаціонального референдуму в України. В ньому знайшли відображення чітке визначення предметів референдумів, їх суб’єктів та юридичні наслідки, запропоновано проведення всеукраїнського законодавчого референдуму у разі відхилення Верховною Радою України законопроекту, поданої до неї Президентом України як невідкладний. Загальним недоліком зазначеного законопроекту є те, що в деяких питаннях він носить радикальний характер, а також містить норми, які не відповідають чинній редакції Конституції України. Законопроект, поданий представниками парламентської опозиції скоріше має протилежну характеристику – він є більш наближений до змісту положень Конституції України, проте не враховує нагальність глибокого оновлення нормативно-правових засад забезпечення всеукраїнського референдуму.[18, c. 30]
Виходячи з цього, слід відзначити, що зміст законопроекту „Про всеукраїнський референдум”, перш за все, має бути узгодженим із засадами, закріпленими в Конституції України. За цих умов підготовка та прийняття законопроекту не може передувати внесенню відповідних змін до Конституції України. Тому першочерговим завданням є визначення в Конституції України концептуальних засад щодо розвитку механізмів здійснення загальнонаціонального референдуму. 

 
ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, слід відзначити наступне:
Безпосередня (пряма) демократія — це безпосередня участь громадян в управлінні справами суспільства і дер¬жави, безпосереднє здійснення державної влади в межах усієї країни або в межах окремої її частини.
Форми безпосередньої демократії класифікуються за: результатами діяльності (або способом впливу на суспільні відносини) — на імперативні, консультативні, комплексні, правотворчі й ті, що не створюють норм права;механізмом діяльності — на прямо пов'язані з представницькою демократією, опосередковано пов’язані і не пов'язані з представницькою демократією (або відносно самостійні);правовими засадами — на діючі на підставі норм права і діючі на підставі традицій, звичаїв;територіальною ознакою — на національні (загальнодержавні і місцеві;суб'єктами — на всенародні та групові; індивідуальні.
Визначено, що форми безпосереднього народовладдя здійснюють свій вплив на суспільне життя, реалізуються через систему функцій (установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та консультативну), в яких відображається їх соціальна цінність, призначення. Кожна з форм безпосереднього народовладдя виконує не лише одну, їй притаманну функцію, а може виконувати декілька (зокрема, референдум, загальні збори громадян, звернення громадян тощо). Вся система функцій форм безпосереднього народовладдя потребує глибшого наукового дослідження, зокрема охоронна функція.
Удосконалення механізмів прямої демократії є важливим завданням державної політики у процесі підвищення ефективності політичної системи України, оскільки на сучасному етапі політичних трансформацій вони є актуальним інструментом впливу населення з метою посилення контролю за діяльністю органів влади у міжвиборчій період, забезпечення реальної участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень;
 Положення чинної редакції Конституції України, в яких закріплюється право громадян на безпосередню участь в управлінні державними справами, потребують певного оновлення та доповнення. Зокрема: унормування прав громадян щодо обов’язкової ратифікації змін до всіх розділів Основного Закону; закріплення в Конституції норми народної законодавчої ініціативи, яка б передбачала не лише „народне вето” за ініціативи Президента України, але й в тому числі регламентоване право громадян ініціювати розробку і розгляд нових законопроектів або перегляд чинних; збільшення кількості факультативних референдумів тощо; 
Звернення до реалізації механізмів прямої демократії має бути чітко регламентованим, оскільки залучення широких верств населення до вирішення певних суспільно-політичних проблем може мати небезпечні наслідки для стабільності політичної системи, особливо у разі маніпуляцій громадськими позиціями з боку зацікавлених сил з метою отримання певних політичних преференцій;
Якщо конституційні механізми референдуму не працюють, а звернення громадян в більшості випадків не приносять очікуваного ними результату, в демократичних країнах громадськість, як правило, вдається до інших заходів прямого впливу на державну владу. Більшої деталізації в Конституції і законодавстві України потребують право і можливість населення на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, страйків та інших форм народного волевиявлення.
Основні засади безпосередньої демократії крім закріплення в Конституції України потребують обов’язкового розкриття та уточнення в окремих нормативно-правових актах.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – Х.: Фоліо, 2007. 
Закон України „Про вибори народних депутатів України” зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради, 2001, № 51-52.
Закон України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, сільських голів” // Відомості Верховної Ради. – 1998. – с.3-4
Закон України „Про вибори Президента України” // Збірник нормативно-правових актів з питань організації та проведення виборів Президента України 31 жовтня 1999 року . - Центральна виборча комісія України - К., 1999.
Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” // Урядовий кур’єр. – 2004. - №64.
Закон України „Про вибори народних депутатів України” // Урядовий кур’єр. – 2004. - №64.
Закон України „Про всеукраїнський і місцеві референдуми” // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 33.
 Білоскурська О. Щодо поняття конституційних обов’язків //Право України.-2004.-№10.- С.85-88. 
Вибори до Верховної Ради України: моніторинг порушень виборчого законодавства // Поетичний календар інформаційно-аналітичний огляд. - 2002. - №1. С. 30.
Вибори і референдум в Україні - проблеми теорії і практики / Ред кол.: М.М Рябець (голова) та ін. - К.: ЦВК, 2001
. Журавський В. Парламент у двох вимірах // Голос України. - 2003. - 11 квіт. - С.11- 13
Погорілко В.Ф., Ставнійчук М.І., Руда Н.І. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії та практики. – К., 2001.
 Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник.- К.:Юрінком Інтер, 2003.- 336 с
Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 2002.
Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України/ За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2001. – 300 с. 
Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я Тацій, Ю.М.Тодика, О.Г.Данилян та ін.; За ред. акад. НАН України В.Я.Тація, акад. АПрН України Ю.М.Тодики.- Х.:Право, 2003.- 328 с
Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”, 2007
Крупчан О. Референдум: світовий досвід і сьогодення // Право України. – 2003.- № 8 – с30-35
Скрипнюк О.В. Соціальна правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України. Монографія. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000.- 600 с.
Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001.- 288 с. 
Чечерський В. Передвиборна агітація за законодавством України “Про вибори народних депутатів України”: стан законодавства і шляхи його вдосконалення // Право. Регіональні студії. – Випуск 4. – 2003.
Чушенко В. Соціально-організоване суспільство і формування політичної влади в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.-Львів, 2004.
Шипілов Л. М. Принцип народовладдя і його здійснення в Україні: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 /Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2004. — 26 с






Другие работы по теме: