Contribution to International Economy

  • Правове регулювання державного кредиту
Фінансове право

1. Правове регулювання державного кредиту.

Державний кредит — сукупність кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а також форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту, що використовується для покриття дефіциту державного бюджету.
Фінансові відносини у сфері державного кредиту складаються лише у зв'язку з формуванням, функціонуванням і погашенням державного боргу.
Жодні правовідносини в галузі державного кредиту не можуть виникати і розвиватися без відповідного правового їх оформлення, без створення адекватної нормативної бази. Насамперед участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах викладені компетенція та повноваження, принципи діяльності в галузі державного кредиту Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України і Національного банку України.
Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймає Міністерство фінансів України. В рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску. Порядок визначення реалізаційної ціни казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України, враховуючи насамперед час їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються на покриття біжучих видатків державного бюджету. Виплата доходів за казначейськими зобов'язаннями і їх погашення здійснюються у відповідності з умовами їх випуску.
Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, інформації про їх випуск, у відповідності зі статтею 22 даного закону, також визначаються Кабінетом Міністрів України чи за його дорученнями Міністерством фінансів України. При цьому орган, який реєструє випуск цінних паперів та інформацію про випуск цінних паперів -- Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку -- зобов'язаний перевірити відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. У випадку виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації про випуск акцій і облігацій підприємств Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку наділена законодавцем правом призупиняти їх розміщення до тих пір, поки емітент цінних паперів не внесе в них відповідні зміни.
Окремі відносини в галузі державного кредиту регламентуються правовими нормами, викладеними в Законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про Державну податкову службу в Україні» та в ряді інших законів.
Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Рішення про надання юридичним особам - резидентам права використання іноземних кредитів приймаються на засіданні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною постановою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умови укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредитних та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загальними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслуговування тощо.
Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів України здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається механізм бюджетних витрат. Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юридична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну України плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.
Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу.
Ще у 1992 р. Кабінет Міністрів України почав створювати правове поле для залучення іноземних кредитів. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України" від 16 червня 1992р. був створений орган, який мав впорядкувати використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України. У зв'язку з цим на Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України були покладені такі завдання, як розгляд проектів зведених валютного плану і платіжного балансу України і подання їх Кабінету Міністрів України.
Проте зміни, що супроводжували економічне життя України, потребували змін у нормативно-правовому регулюванні відносин у сфері зовнішніх запозичень. Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 "Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій" ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з Підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.
Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.
У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою-резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії.
У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих Державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
 
2. Проблемна ситуація.

При формуванні доходів селищного бюджету на наступний рік сільська рада планувала отримати такі надходження: а) прибутковий податок з громадян; б) плату за землю; в) державне мито; г) находження від штрафів; д) комунальний податок; є) податок на додану вартість; ж) ринковий збір; з) акцизний збір; і) фіксовий с\г податок; к) плата за торговий патент.
Які з цих платежів не можуть бути зараховані до сільського бюджету і чому? Назвіть нормативну базу, що регулює формування бюджетів місцевого самоврядування. Які ще джерела направляються на формування бюджетів місцевого самоврядування?
ВИРІШЕННЯ
Склад доходів місцевого бюджету регулюється Бюджетним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування», законами України про бюджет на відповідний рік, іншими нормативними актами.
Так, Стаття 64 Бюджетного кодексу затверджує склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
1. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 
1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу; 
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам. 
2. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. 
3. При цьому податок з доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем), зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням та місцезнаходженням її підрозділів, уповноважених підрозділів в обсягах податку, нарахованого працівникам цих підрозділів.
 Стаття 69 Бюджетного кодексу визначає доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів 
 1. До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: 
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 
2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 
4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності; 
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності; 
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей; 
12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 цього Кодексу; 
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку; 
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; 
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності; 
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; 
17) інші надходження, передбачені законом.
Стаття 71. Бюджет розвитку місцевих бюджетів 
1. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: 
1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; 
2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 
3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними; 
4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради; 
5) запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 цього Кодексу); 
6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. 
Стаття 1. Види місцевих податків і зборів 
Згідно ст.. 1 Закону України «Про місцеві податки та збори» до місцевих податків і зборів належать: 
  збір за парковку автомобілів;
  ринковий збір;
  збір за видачу ордера на квартиру;
  збір з власників собак;
  курортний збір;
  збір за участь у бігах на іподромі;
  збір за виграш на бігах;
  збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на 
іподромі;
  податок з реклами;
  збір за право використання місцевої символіки;
  збір за право проведення кіно- і телезйомок;
  збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу 
і лотерей;
  комунальний податок.
Отже, можемо зробити висновок, що сільська рада може отримати доходи з:
плата за землю (60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань);
державне мито, але в частині, що належить відповідним бюджетам.
надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
 комунальний податок;
 ринковий збір
податок на прибуток, але тільки з комунальної власності
фіксований сільськогосподарський податок (але в розмірі до місцевого бюджету - 30 відсотків)
плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад
Ми бачимо, що до місцевих доходів входять не надходження. Деякі з нив включаються з певними обмеженнями. Всі інші надходження є доходами державного рівня або обласного. Закон чітко визначає перелік надходжень до ти чи інших бюджетів. 



 
 
Список літератури

Конституція України.
Бюджетний кодекс України.
Закон України «Про місцеві податки та збори»
Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: навчальний посібник.- К.: Алерта, 2007.- 613с
Фінансове право: Підручник, Бех Г.В., Дмитрик О.О., Криницький І.Є.
Фінансове право: Підручник / (Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кадькаленко С. Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л. К. Воронова. — X.: Фірма «Консум»,1998.- 474 с.



Другие работы по теме: