Переплет дипломов
  • Основні функції і повноваження президента України в умовах парламентсько-президентської форми правління
Основні функції і повноваження президента України в умовах парламентсько-президентської форми правління


Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Визначення статусу Президента України…………………………..…….....5
1.1 Інститут президентства в Україні…………………………………………….…….5
1.2 Правовий статус Президента України……………………………………………..8
Розділ 2. Основні функції і повноваження президента України………...…………10
2.1 Функції президента України………………………………………..………….....10
2.2 Визначення повноважень президента України……………………..………….14
2.3 Порядок здійснення повноважень Президента України…………………………20
Висновки…………………………………………………………………....…………..28
Список використаних джерел………………………………………….……………...30






 


 
Вступ


Актуальність дослідження. Із проголошенням в 1991 році незалежності України одним із першочергових заходів, вжитих молодою державою, було запровадження інституту президентства. Для України, яка за нетривалий період своєї чергової незалежності пережила істотні зміни форми правління − від радянської республіки через президентську республіку до парламентсько-президентську республіку, − характерною була відповідна зміна правового статусу Президента України − глави Української держави.
Наділення Президента України закріпленими Конституцією України функціями визначають його формальне місце у конституційно визначеному механізмі реалізації державної влади. Конституція України, закріпивши за Президентом України ряд функцій (виступати від імені держави, бути гарантом дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина тощо), дозволила визначити його фактичне місце серед органів державної влади та у політичній системі суспільства. Функції і повноваження Президента України дозволяють визнати, що він не включений до системи органів жодної гілки влади, а є рівноправним органом.
Однією з найбільш актуальних проблем сучасної науки конституційного права України за даних умов стає проблема теоретичного обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави в умовах парламентсько-президентської форми правління, максимально чіткого визначення його компетенції. Норми Основного Закону, присвячені статусу Президента України, з причин їх загального характеру дають досить широкий простір для тлумачення, що містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу глави держави за межі своєї компетенції. Це потребує зваженого й чіткого доктринального визначення цілісної концепції організації та функціонування інституту глави держави в Україні, обґрунтування необхідного йому об’єму компетенції, а також ретельного дослідження основних політико-правових важелів впливу Президента України на різні сфери суспільного життя.

Мета дослідження полягає у визначенні та розкритті основних функцій та повноважень Президента України в умовах парламентсько-президентської форми правління
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
Розглянути інститут президенства в Україні
Визначити правовий статус Президента України
Розглянути функції Президента України
Визначити повноваження Президента України
Розглянути порядок здійснення повноважень Президента




 
Розділ 1. Визначення статусу Президента України

1.1 Інститут президентства в Україні


Еволюція інституту президентства в передових країнах західної демократії дає можливість стверджувати, що його статус постійно змінювався. При цьому цікавим є той факт, що з кінця ХVІІІ ст. з проміжком у 80–90 років світова політико-правова теорія і практика дарували світові нову модель республіканської форми правління: 1787 рік – президентська республіка (США), 1875 рік – парламентська республіка (Франція), 1958 рік – напівпрезидентська республіка (Франція). У президентській республіці президенту ввіряється уся повнота виконавчої влади, а також представницькі та номінаційні повноваження; у парламентській республіці – тільки представницькі та номінаційні повноваження; нарешті, у напівпрезидентській республіці президент отримує найбільш широкі повноваження, що стосуються майже усіх сфер суспільного життя і всіх гілок влади, однак функціонально тяжіє до виконавчої гілки влади. [10 c.25]
Крім того, можна констатувати, що останні десятиліття позначилися розмаїттям унікальних форм правління. Нині фактично нема держав з тотожним правовим статусом глави держави, компетенція кожного з них відрізняється певними відмінностями навіть в межах кожної з трьох основних моделей республіканського правління. При цьому майже в усіх пострадянських державах гострої актуальності набуває проблема оптимізації правового статусу глави держави шляхом визначення необхідного обсягу повноважень.
Тому визначення «президент – глава держави» фактично нічого не прояснює у його правовому статусі і не дає можливості більш-менш чітко виявити його місце у системі вищих органів державної влади. Саме цим пояснюється той факт, що термін «глава держави» не зустрічається у переважній більшості конституцій розвинених демократичних країн. Виняток становлять Іспанія (ст.56 Конституції 1978 р.), Італія (ст.87 Конституції 947 р.) та Швеція (глава 5 «Форми правління», 1974 р.), хоча і в зазначених актах міститься деталізація правового статусу глави держави шляхом вказівки на його функції та повноваження. Ст.99 Конституції Аргентини 1853 р. (в редакції 1994 р.) проголошує президента главою нації і главою уряду. Єдине, що поєднує глав усіх держав світу – це право зовнішньо– та внутрішньополітичного представництва. Усі інші повноваження можуть суттєво відрізнятися у кожній з держав.[15 c.39]
У новітніх працях з конституційного права України Президент визначається як «носій верховної державної влади і вищий представник держави у її відносинах з іншими країнами». Більше того, деякі автори прямо зазначають, що «загальною рисою статусу президента для напівпрезидентських держав є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, всіма інститутами держави…в самостійній якості, зокрема, як арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства». Таке тлумачення статусу глави Української держави фактично є реанімацією обґрунтування статусу конституційного монарха з точки зору органічної теорії держави у викладенні німецьких конституціоналістів ХVІІІ–ХІХ ст. Гербера, Мейєра та Аншютца і є небезпечним для неусталених традицій української демократичної республіки. 
У державному механізмі України, побудованому на засадах законності, республіканізму, народного суверенітету та розподілу влад, Президент є лише одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гілками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок. Саме на виконання зазначених функцій і спрямовані повноваження Президента України, що «проникають» у сфери функціонування усіх гілок влади. Тому діяльність Президента має спрямовуватись у першу чергу не назовні державного механізму, а всередину. Гарантування Конституції, основних прав і свобод Президентом має досягатись не шляхом безпосереднього впливу на громадянське суспільство (для цього існують «традиційні» гілки влади), а шляхом впливу на інші вищі органи державної влади з метою координації, узгодження і консолідації, спрямування їх діяльності на виконання Конституції, засад внутрішньої та зовнішньої політики, визначених парламентом. Саме в цьому, на нашу думку, полягає сутність інституту президента у тій моделі напівпрезидентської республіки, яка закріплена Конституцією України 1996 року.[6 c.69]
Так, аналіз статей Конституції України щодо правового статусу свідчить, що Президент займає не посаду, а пост. Про це йдеться у низці статей Основного Закону України (статті 104, 108, 111). У присязі, яку складає Президент України також йдеться про «високий пост». Таким чином, на конституційному рівні введено новий термін «пост», який, однак, має місце лише стосовно однієї особи в державі − Президента України [6. c. 68]. Тому пост глави держави − посада політична, що, на нашу думку, має обумовлювати певні, законодавчо передбачені, особливості перебування Президента України у виникаючих у державі правовідносинах. Зокрема це твердження стосується участі Президента України в адміністративному процесі, здійснення якого регулюється КАС України та мова про яку йтиме у наступній частині дослідження. Враховуючи висновок про належність поста глави держави до особливої, політичної категорії посад, відповідні доповнення слід внести до Конституції України, у нормах якої доцільно закріпити положення про те, що глава держави обіймає політичну посаду, виклавши також пов’язані із цим правові наслідки здійснення Президентом України своїх повноважень.
По-третє, хоча пост Президента України й має зазначені вище відмінності від посадових осіб, проте поєднує цих осіб подібність використовуваних ними форм діяльності та реалізації наданих чинним законодавством повноважень. Тобто із упевненістю можна стверджувати, що Президент України у загальному вигляді здійснює свої повноваження у правовій та неправовій формі. Правова форма здійснення повноважень Президентом України проявляється у виданні ним указів та розпоряджень, які є обов’язковими на усій території України. Натомість діяльність Президента України набуває неправових форм під час ведення ним переговорів із представниками інших держав, участі у роботі різного роду закордонних та міжнародних дво- та багатосторонніх зустрічах.


1.2 Правовий статус Президента України

За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р. [11 c.100]
За чинною Конституцією: “Президент є главою держави і виступає від її імені”. А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.
Заміна статусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому. Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції - законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу в цілому як в середині країни, так і за рубежем. 
Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Статус Президента України, його владні повноваження закріплені Основним Законом України. Так ст. 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Задля здійснення цих конституційних завдань, Президент України наділений повноваженнями, які з огляду на їх зміст, характеризують главу держави також як суб’єкта владних повноважень.
Президент України за Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Інститут глави держави, зокрема Президента України, є порівняно новим явищем у політичному житті України, оскільки був заснований законом лише у 1991 році.
Президент України безпосередньо обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною діяльністю. Новообраний Президент складає присягу. Після її складання Президент вступає на цей високий пост.[12 c.98]
На час виконання повноважень Президент України користується правом недоторканності. Звання Президента України зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий з поста в порядку імпічменту.
Оскільки Президент України є одноосібним органом, він не має розгалуженої системи підпорядкованих відомств. Проте на допомогу у виконанні повноважень Президента при ньому створюється Секретаріат. Окрім того, Президент є Головою Ради національної безпеки і оборони України – координаційного органу з питань національної безпеки і оборони, до складу якого в обов’язковому порядку входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

 
Розділ 2. Основні функції і повноваження президента України

2.1 Функціі президента України

Президент виконує велике коло функцій, які подібні до функцій парламенту. 
Функції Президента України – це основні напрями діяльності глави Української держави, які виражають його місце і загальне призначення у державному механізмі, а також роль у вирішенні суспільних завдань, що стоять перед державою. 
Конституція України не містить чіткого і вичерпного переліку функцій Президента України, перераховуючи їх упереміш з цілями і повноваженнями. Тому визначення науково обґрунтованої системи функцій глави Української держави можливе лише шляхом аналізу всього комплексу конституційних норм і узагальнення наявних у нього повноважень
Загалом він реалізує представницьку, нормотворчу, установчу та контрольну функції.
Виходячи із аналізу функцій Президента України, ми можемо зробити висновок, що функції Президента України - це основні напрями впливу Президента України на суспільні відносини.
Українські й зарубіжні вчені-правники, вивчаючи функції та повноваження президентів, класифікують їх по-різному.
Протасова В.Є виділяє шість груп повноважень Президента. Це, зокрема, повноваження у сфері представництва, у галузі державного управління, у сфері законодавчої діяльності, у судовій галузі, у галузі громадянства та надзвичайні повноваження .[11, С.61-65 .]
Шаповал В.М виділяє функції Президента у відносинах з органами законодавчої, виконавчої і судової влади. Причому, кожну з цих груп він поділяє на підгрупи у залежності від сфери діяльності глави держави .[15, С.58 .]
Кравченко В.В виділяє п’ять груп повноважень в залежності від сфер діяльності глави держави, які передусім пов’язані з діяльністю Федеральних Зборів і їх палат та з діяльністю уряду Російської Федерації, у галузі оборони і зовнішніх відносин та повноваження, пов’язані з координаційною діяльністю відповідних владних структур тощо[.[9, С.56 .]
Представники російської школи конституційного права класифікують повноваження президента в залежності від того, як вони виконуються, - самим президентом чи з іншими органами держави, - на самостійні, тобто ті, що підлягають контрасигнуванню, та виконувані разом з парламентом .Г.Плахотнюк виділяє дві групи повноважень: одноособові та розподілені .[8, С.100].
Аналіз точок зору щодо поняття функцій Президента України та вивчення їх класифікації схиляє нас до висновку про те, що функції Президента України потрібно розглядати в залежності від його впливу на суспільні відносини в державі, а підґрунтям до визнання змісту цих функцій є сфери діяльності Президента України - політична, економічна та культурна. Про закріплення за Президентом цих функцій свідчать передусім нормативно - правові акти (укази) та Послання Президента України до Верховної Ради про внутрішнє та зовнішнє становище України”, що передбачено п.2 ст.106 Основного Закону України.
Аналіз змісту функцій Президента показує, що політична функція - це основний напрям впливу Президента України на політичні відносини в країні. Зміст цієї функції визначено статтею 106 (пп.1-7) Конституції України та Посланнями Президента України до Верховної Ради України. 
Щодо економічної функції, - то вона є основним напрямом впливу Президента України на економіку в країні. Сутність її полягає у тому, що Президент бере участь у вирішенні питань, пов’язаних із приватизацією та розвитком економіки у різних галузях. Особливо чітко наявність у Президента України цієї функції прослідковується у змісті указів Президента. Наприклад, Указ Президента України „Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони „Рені” , Указ Президента України „Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі”, Указ Президента України „Про заходи щодо фінансового оздоровлення суб’єктів підприємницької діяльності”, Указ Президента України „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва” , Указ Президента України „Про стратегію реформування системи державної служби в Україні” тощо.
Свідченням впливу Президента на економічну сферу є також його Послання до Верховної Ради України, в яких містяться підсумки економічного розвитку країни за минулий рік..[12, С.78 .]
Наприклад, у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2008 року „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2007 році” містяться підсумки соціально-економічного розвитку країни за визначений термін та завдання на 2009 рік. Зокрема, зроблено тематичні доповіді щодо зміцнення потенціалу регіонів та шляхи зменшення соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку й стратегії детінізації української економіки .
Соціальна функція - це вплив Президента України на соціальні відносини в державі. Вона знаходить своє виявлення у низці Указів Президента України, зокрема в Указі Президента України „Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня”, в Указі Президента України „Про Програму профілактики та лікування стоматологічних захворювань на 2002-2007 роки” від 21.05.2002 року . та ін
Культурна функція - це основний напрям впливу Президента України на функціонування і розвиток духовної сфери. Про здійснення Президентом України впливу на культурні відносини свідчать наступні його укази: Указ Президента України „Про Всеукраїнський огляд народної творчості, Указ Президента України „Про нагородження працівників Одеської кіностудії художніх фільмів” від 19.05.2004 року, Указ Президента України «Про надання Івано-Франківському академічному Гуцульському ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» статусу національного» та ін.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України у 2004 році „Про внутрішнє і зовнішнє становище України за 2003 році” зазначено, що: „Особливої уваги потребує сприяння розвиткові української культури і духовності. Ще раз акцентую: в моєму розумінні проблеми кардинального оздоровлення суспільно-політичного процесу лежать нині насамперед у площині відчутного прогресу духовної сфери. Необхідні дієві заходи держави щодо повної реалізації конституційних положень стосовно розвитку історичної свідомості, традицій і культури української нації, а також етнічної і культурної самобутності всіх національних меншин в Україні.
Важко переоцінити об’єднавче значення мовного чинника, що істотно впливає на хід процесів духовного відродження українського народу. Державний статус функціонування української мови, який потребує суттєвого зміцнення, - це не акт примусу чи приниження інших мов в українському суспільстві, а необхідний стратегічний засіб його реальної консолідації і вироблення цілісного комунікативно-смислового поля.
Завжди надавав виняткового значення розвиткові державно-церковних взаємин як важливому чиннику суспільно-політичної стабільності. Україна є багатоконфесійною державою, в якій поряд з віруваннями та конфесіями, що мають багатовікові традиції, все активніше виникають і нові, не завжди відповідні суспільній моралі та національному менталітету. Існують й інші проблеми, вирішення яких потребує вдосконалення чинного законодавства у цій сфері”. В цьому ж Посланні зазначається, що важливою ланкою консолідації української політичної нації залишається активна участь української діаспори в суспільному житті України. Держава зобов’язана ретельно вивчати реальний стан культурно-освітнього, соціального, матеріального забезпечення представників української діаспори, взаємодіяти з урядами відповідних країн для реалізації передбачених міжнародними нормативно-правовими документами належних прав і свобод закордонних українців. Неоціненну роль у вирішенні цих завдань має відіграти прийняття Верховною Радою України Закону „Про закордонного українця” .
Виходячи з аналізу цих Послань ми бачимо, що Президент безпосередньо впливає на політичну, економічну, соціальну та культурну сфери.
Отже, загальна характеристика критеріїв класифікації функцій Президента України спонукає до певного висновку про те, що: функції Президента України потрібно класифікувати за об’єктами та за формами, тобто за способами та засобами діяльності. За об’єктами слід виділяти політичну, економічну, соціальну та культурну функцію Президента України. За способами і засобами діяльності Президента України слід розрізняти представницьку функцію, функцію гарантування Конституції і конституційного ладу України, гарантування безпеки і оборони, нормотворчу, установчу і контролюючу. За засобами діяльності потрібно виділяти охоронну, установчу, інформаційну та інші функції..[10, С.58 .]
Виходячи із загальної характеристики поняття та класифікації функцій Президента України ми можемо стверджувати, що функції Президента України є важливою ланкою у державному механізмі, вони відіграють чи не найголовнішу роль у державно-політичному житті. Відповідно до цього Президент України наділений широким колом повноважень, вагомість і значущість яких у політико-правовому житті країни дає всі підстави вважати його одним з центрів зосередження державної влади. 
 Усі функції, конституційно покладені на Президента України, утворюють логічно завершену систему, визначальне місце в якій займають два найголовніші напрями його діяльності − забезпечення єдності державної влади та представництво держави.


2.2 Визначення повноваженнь президента України


Реалізація повноважень Президентом України − діяльність багатогранна, яка проявляється у різних формах та сферах суспільно-державного життя, тому практичне значення для розкриття сутності цих повноважень, інших їх особливостях відіграє класифікація. Завдяки такому упорядкуванню повноважень Президента України, можливим стає вичерпне з’ясування завдань, які на нього покладаються, змісту правовідносин глави держави із іншими владними суб’єктами, сфер суспільно-державного життя, у яких відбувається реалізація цих повноважень. Наприклад, згідно зі ст. 106 Конституції України Президент України має широкі повноваження в різних сферах державного життя..[15, С.74 .]
 В одних випадках ці повноваження належать виключно главі держави, в інших − певним чином розподілені між ним та органами державної влади. Так, Конституція розмежовує функції Президента України як глави держави і Верховної Ради України як її єдиного органу законодавчої влади. Водночас повноваження Президента України у його відносинах із Верховною Радою України дають можливість розглядати главу Української держави як повноправного учасника законодавчого процесу. По-перше, Президентові України належить право законодавчої ініціативи, а по-друге, законопроекти визнані Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України у позачерговому порядку. Крім того, Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою Україною.
Характеризуючи інститут президентства в Україні, необхідно зважити на те, що глава держави не належить до жодної із гілок влади, виступаючи, таким чином, суб’єктом системи стримувань і противаг органів законодавчої, виконавчої і судової влади. Проявом функціонування такої системи є також наділення Президента України різного роду повноваженнями, які він здійснює щодо існуючих гілок влади в Україні. 
Президент України здійснює повноваження щодо формування органів державної влади, здійснення контролю за діяльністю цих органів. Владність цих повноважень забезпечується низкою конституційних приписів про те, що: 
1) на час виконання повноважень Президент України користується правом недоторканності; 
2) за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону (ст. 105 Конституції України); 
3) Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам; 
4) Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України (ст. 106 Конституції України)..[1]
Таким чином, можемо зробити висновок, що хоча інститут президентства й знаходиться поза межами державної влади України, однак глава наділений значним обсягом державних повноважень, завдяки яким він, у межах Конституції України здійснює вплив на державно-суспільні та політичні відносини.
У структурній організації Української держави Президенту України належить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені і забезпечує узгоджене функціонування всього державного механізму. Зважаючи на таку характеристику статусу Президента України слушною є думка про те, що він відповідно до Конституції України має широкі повноваження з контролю у сфері державного управління. Такі права йому надані як главі держави, гаранту державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Вони стосуються як формування організаційних засад системи виконавчої влади, так і змісту її функціонування [3; с. 363].
Класифікуючи повноваження Президента України залежно від місця їх здійснення та поширення, можна виокремити зовнішні та внутрішні права й обов’язки глави держави. До переліку зовнішніх повноважень Президента України належать (пункти 3–5 ст. 106 Конституції України):
представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України;
прийняття рішення про визнання іноземних держав;
призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав.
Формою здійснення повноважень щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів є офіційні візити Президента України до інших держав, офіційні візити президентів цих держав в Україну, багатосторонні зустрічі керівники держав, міжнародних організацій у рамках різноманітних робочих зустрічей − форумів, самітів, конференцій тощо. Так 14 вересня 2007 р. у рамках ХІ Саміту Україна-ЄС відбувалася зустріч Президента України Віктора Андрійовича Ющенка, Голови Європейської Ради, Прем’єр-міністра Португальської Республіки Жозе Сократеша, Президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу, Генерального секретаря Ради Європейського Союзу, Верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Хав’єра Солани з представниками засобів масової інформації.
Крім того, як закріплено Законом України «Про міжнародні договори України» (статті 3, 6), Президент України має право особисто або за його дорученням укладати міжнародні договори України від імені України. Президент України має право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень .
Прийняття рішення про визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв, здійснення інших зовнішніх повноважень Президента України здійснюються шляхом підписання главою держави відповідних указів.
Реалізація зовнішніх повноважень Президентом України, як бачимо, безпосереднього відношення до конкретних фізичних осіб − громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на її території, не має, відіграючи юридичне значення для Української держави в цілому.
Натомість решта повноважень, закріплених у пунктах 1, 2, 6–31 ст. 106 Конституції України є внутрішніми, тобто такими, що здійснюються безпосередньо у межах України та мають юридичне значення і наслідки виключно для осіб, органів, які перебувають на її території. Зокрема Президент України звертається з посланнями до народу, щорічними та позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 2 ст. 106 Конституції України).
Залежно від особливостей суспільних відносин, у яких здійснюються повноваження Президента України, їх слід поділяти на такі:
- повноваження, які здійснюються щодо певних суб’єктів − народ України, посадові особи, іноземні громадяни, органи державної влади. Так Президент України виступає гарантом прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції Україні), звертається з посланням до народу України, призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (пункти 2, 6 ст. 106 Конституції України), призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України, утворює суди у визначеному законом порядку (пункти 22, 23 ст. 106 Конституції України) тощо. Так, Указом Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р. у системі судів загальної юрисдикції утворено Вищий адміністративний суд України з місцезнаходженням у місті Києві; Указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 р. у системі адміністративних судів України з 1 січня 2005 р. постановлено утворити місцеві окружні та апеляційні адміністративні суди;
- повноваження, які здійснюються у сферах державно-суспільного життя − економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах. Президент України відіграє значну роль у загальній структурі державного регулювання економіки, зважаючи, зокрема, на такі його повноваження:
підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності;
створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
- повноваження, пов’язані із досягненням різних загальнодержавних цілей (повноваження за об’єктами діяльності): 
забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України;
забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян;
керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; 
формування персонального складу органів державної влади.
 Так, зокрема, повноваження Президента України щодо забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян закріплені у ст. 102 та пунктах 25–27 ст. 106 Конституції України − Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, він наділений правом нагородження державними нагородами, правом прийняття рішень з питань громадянства, про надання притулку в Україні та правом помилування. Головною ознакою цих повноважень глави держави є їх чітко індивідуальна спрямованість та конкретність. Здійснюючи ці повноваження, Президент України, вступає в безпосередні правовідносини з конкретними фізичними особами. Крім того, на забезпечення основних прав і свобод громадян, хоча й опосередковано, у підсумку спрямовані й інші повноваження глави держави, оскільки забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпек, конституційної законності та міжнародної співпраці має на меті саме добробут громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод [10; с. 244.
Проаналізувавши таким чином державно-владні повноваження Президента України, які здійснюються ним щодо решти суб’єктів владних повноважень держави − органів державної влади, їх посадових осіб, можна говорити про його формальну першість серед державних інститутів. Однак така першість президента як найвищої посадової особи держави пояснюється не обсягом і змістом його повноважень, а саме статусом як глави держави [5; с. 36]. Зважаючи на зміст владних повноважень, якими наділений Президент України, способи їх здійснення, специфічний порядок його обрання та припинення повноважень, закріплені Конституцією України гарантії недоторканості глави держави, інші особливості його правового статусу, дають нам можливість зробити певні висновки щодо юридичної природи інституту президентства в Україні. По-перше, Президент України є суб’єктом владних повноважень, який з огляду на його місце та роль в системі органів державної влади, повноважень принципово відрізняється від решти існуючих в Україні суб’єктів − органу законодавчої влади, органів виконавчої та судової влади. По-друге, Президент України не може вважатися посадовою особою (навіть вищою в державі), оскільки його правовий статус суттєво відрізняється від статусу посадових осіб, змістовно його повноваження набагато ширші та глобальніші від тих, які закріплені за такими особами чинним законодавством.

2.3 Порядок здійснення повноважень Президента України 

Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини.
З метою забезпечення необхідних умов для здійснення Президентом України своїх конституційних повноважень і відповідно до п. 28 ст. 106 Конституції України Президент України утворює постійно діючий орган — Адміністрацію Президента України. Вона функціонує згідно із Положенням про Адміністрацію Президента України, що затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1997 р.
Основними завданнями Адміністрації Президента України є:
• організаційне, правове, консультативне, інформаційне й аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним повноважень гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, здійснення інших конституційних повноважень як глави держави;
• сприяння Президентові України у забезпеченні узгодженого функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також у вирішенні кадрових та інших питань, віднесених до повноважень Президента України;
• забезпечення взаємодії Президента України з Верховною Радою України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян;
• організація підготовки та опрацювання проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи;
• аналіз соціально-економічних, політичних і правових процесів у державі та внесення відповідних пропозицій Президентові України;
• здійснення за дорученням Президента України та на виконання його повноважень як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина контролю за додержанням актів законодавства України;
• організація протокольних заходів, а також здійснення матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності Президента України. Доручення Глави Адміністрації Президента України, Першого помічника Президента України, першого заступника та заступників Глави Адміністрації Президента України у визначених Президентом України межах та з питань, що належать до їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами.
У складі Адміністрації Президента України функціонує інститут Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи
Він створений Указом Президента України від 21 липня 2001 р. № 538/2001 з метою забезпечення більш динамічного здійснення заходів, пов'язаних із проведенням адміністративної реформи, своєчасного вирішення конкретних питань, що виникають у цій сфері.
Відповідно до Положення про нього Уповноважений є посадовою особою, на яку покладаються організація та координація здійснення заходів щодо проведення в Україні адміністративної реформи. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Глави Адміністрації Президента України. Уповноважений призначається на строк повноважень Президента України.
Уповноважений за посадою є першим заступником Голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.
Уповноважений:
забезпечує організацію та координацію здійснення заходів щодо проведення в Україні адміністративної реформи, які реалізуються відповідними державними органами, забезпечує узгодженість та послідовність вжиття цих заходів;
організовує підготовку та внесення пропозицій щодо уточнення концептуальних засад адміністративної реформи та шляхів її реалізації, розроблення концепцій, цільових програм та проектів нормативно-правових актів, а також здійснення наукових досліджень комплексного характеру з цих питань;
вносить Президентові України пропозиції щодо підготовки проектів законів, а також актів та доручень Президента України з питань проведення адміністративної реформи, попередньо розглядає проекти нормативно-правових актів з питань проведення адміністративної реформи;
забезпечує вивчення та аналіз діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, пов'язаної з проведенням адміністративної реформи, здійснює моніторинг з цих питань, вносить пропозиції щодо вдосконалення діяльності з проведення адміністративної реформи;
організовує вивчення та впровадження в Україні кращого іноземного досвіду з питань підготовки та проведення адміністративної реформи й організації державного управління;
забезпечує відкритість процесу проведення адміністративної реформи, інформування широкої громадськості щодо мети, ходу та результатів проведення реформи;
інформує Президента України про проведення в Україні адміністративної реформи та її результати;
виконує за дорученням Президента України інші повноваження з питань проведення в Україні адміністративної реформи.
Для забезпечення діяльності Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та діяльності Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи у складі Адміністрації Президента України утворено Управління з питань адміністративної реформи.
Керівник Управління з питань адміністративної реформи за посадою є секретарем Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.
Важливу роль у забезпеченні здійснення Президентом України повноважень у сфері виконавчої влади відіграє інститут представників Президента України. Представники Президента України функціонують: а) в Автономній Республіці Крим, б) Конституційному Суді, в) Верховній Раді України, г) Кабінеті Міністрів України, д) на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ст. 139 Конституції України в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається Законом України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 р.
Представництво є державним органом, утвореним з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Воно утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Очолює Представництво Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим.
У межах, визначених чинним законодавством України, Представництво:
а) вивчає стан виконання в Автономній Республіці Крим Конституції та законів України, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, вживає заходів до забезпечення належного виконання актів законодавства України Верховною Радою Автономної Республіки Крим і Радою міністрів Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим;
б) сприяє додержанню конституційних прав і свобод людини і громадянина та досягненню міжнаціональної злагоди, соціально-економічної та політичної стабільності в Автономній Республіці Крим;
в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України, а в разі потреби вносить пропозиції щодо змін, скасування чи зупинення їх дії;
г) готує та подає на розгляд Президентові України аналітичні матеріали з питань розвитку соціально-економічних і політичних процесів в Автономній Республіці Крим;
д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіці Крим;
е) аналізує практику діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, релігійних організацій в Автономній Республіці Крим, сприяє їх взаємодії з органами державної влади України, а також узагальнює відомості щодо громадської думки стосовно економічної та соціальної ситуації в Автономній Республіці Крим, інформує Президента України з цих питань.
Загальне керівництво діяльністю Представництва здійснює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим. Він призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань.
Матеріально-технічне забезпечення діяльності Представництва покладається на Адміністрацію Президента України. Постійний Представник за умовами матеріального та соціально-побутового обслуговування прирівнюється до керівника центрального органу виконавчої влади. Посадові особи Представництва є державними службовцями. Умови їх матеріального та соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».
Постійний представник Президента України у Кабінеті Міністрів України функціонує відповідно до Положення про Постійного представника Президента України у Кабінеті Міністрів України, яке затверджено Указом Президента України від 15 березня 2000 р.
Воно визначає, що Постійний представник Президента України у Кабінеті Міністрів України є посадовою особою і підпорядковується Президентові України. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Глави Адміністрації Президента України. На Постійного представника покладається здійснення постійного зв'язку між Президентом України і Кабінетом Міністрів України.
У межах, визначених чинним законодавством України, Постійний представник Президента України у Кабінеті Міністрів України виконує такі повноваження:
представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України, а також його консультативно-дорадчих та інших органів позицію Президента України з питань, що розглядаються;
інформує Президента України про хід та результати розгляду питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та його консультативно-дорадчих та інших органів;
вивчає акти та, в разі необхідності, проекти актів Кабінету Міністрів України щодо їх відповідності актам та дорученням Президента України;
виконує інші повноваження за дорученням Президента України. Для здійснення покладених на нього повноважень Постійний представник має право:
- брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, його консультативно-дорадчих та інших органів;
- вносити Президентові України пропозиції щодо підготовки проектів законів, а також актів, доручень Президента України з питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України, та брати участь у розробленні таких проектів;
- брати участь у розробленні проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;
- знайомитися з проектами законів та інших актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади;
- користуватись інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Основними завданнями Постійного представника є:
участь у забезпеченні здійснення повноважень Президента України у Верховній Раді України;
представлення на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів та тимчасових комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду, а також інших документів, внесених Президентом України;
інформування Президента України про хід та результати розгляду у Верховній Раді України, а також її органах, внесених Президентом України документів.
На виконання основних завдань Постійний представник:
взаємодіє з комітетами та тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, іншими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату;
бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України, її постійних та тимчасових комісій, депутатських груп, фракцій, а також в інших заходах, що вживаються Верховною Радою України, її органами та посадовими особами;
бере участь у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України;
представляє на засіданнях Верховної Ради України, комітетів, тимчасових комісій та інших органів обгрунтування внесених Президентом України проектів законів, пропозицій до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду;
у випадках, передбачених Конституцією України, може представляти подання Президента України до Верховної Ради України щодо одержання згоди на призначення осіб на посади, а також кандидатури для призначення їх на посади Верховною Радою України;
вносить Президентові України у разі потреби пропозиції щодо членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які представлятимуть у Верховній Раді України внесені Президентом України законопроекти, а також пропозиції до законів, повернутих Президентом України для повторного розгляду;
бере участь за дорученням Президента України у роботі узгоджу-вальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада України;
сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради України;
взаємодіє під час підготовки відповідних матеріалів з працівниками Адміністрації Президента України;
взаємодіє з членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади у забезпеченні зв'язків Президента України з Верховною Радою України;
виконує інші доручення Президента України.
Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює його апарат, який є структурним підрозділом Адміністрації Президента України.

 
Висновки

У державному механізмі України, побудованому на засадах законності, республіканізму, народного суверенітету та розподілу влад, Президент є лише одним з вищих органів державної влади (поряд з парламентом, урядом, Верховним Судом, Конституційним Судом), тобто підпорядкований тільки народу. Він стоїть не над гілками влади, а між ними, забезпечуючи єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок. 
Конституція України не містить чіткого і вичерпного переліку функцій Президента України, перераховуючи їх упереміш з цілями і повноваженнями. 
Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. 
Всі функції, конституційно покладені на Президента України, складають логічно завершену систему, визначальне місце в якій займають два прерогативні напрямки його діяльності – забезпечення єдності державної влади та представництво держави.
У структурній організації Української держави Президенту України належить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені і забезпечує узгоджене функціонування всього державного механізму. Зважаючи на таку характеристику статусу Президента України слушною є думка про те, що він відповідно до Конституції України має широкі повноваження з контролю у сфері державного управління. Такі права йому надані як главі держави, гаранту державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Вони стосуються як формування організаційних засад системи виконавчої влади, так і змісту її функціонування.
Класифікуючи повноваження Президента України залежно від місця їх здійснення та поширення, можна виокремити зовнішні та внутрішні права й обов’язки глави держави. 
Залежно від особливостей суспільних відносин, у яких здійснюються повноваження Президента України, їх слід поділяти на такі:
повноваження, які здійснюються щодо певних суб’єктів − народ України, посадові особи, іноземні громадяни, органи державної влади.
повноваження, які здійснюються у сферах державно-суспільного життя − економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах
повноваження, пов’язані із досягненням різних загальнодержавних цілей (повноваження за об’єктами діяльності).

 
Список використаних джерел 

Конституція України // Вид.-торг. фірма «Велес». – К., 2009. – 46 с.
Закон України «Про внесення змін до Конституції України» N 2222-IV від 08.12.2004. // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 2005. - № 2. – Ст. 44
Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. − Х., 2005.
Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики : монографія — Запоріжжя : Юридичний ін-т; Дике поле, 2005. — 540 с.
Державне управління/ льник А.Ф., Оболенський О.Ю., Васіна А.Ю., Гордієнко Л.Ю.; За ред. А.Ф. Мельник. . Київ: Знання, 2004, 342 с.
Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наук. думка, 2002. — 250 с
Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов/ Под общ. ред. чл.-кор. РАН, проф. М.В.Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И.Лейбо, проф. Энтина.- М.: Издательство НОРМА, 2006 –с.38
Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., “Атіка”, 2007
Мазур Д.В. Особливості застосування президентом права “вето” щодо законів, прийнятих парламентом в республіках зі змішаною формою правління // Форум права. -2006. -№ 1. –С.61-65 
Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка в Україні в умовах глобалізаційних процесів // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Зб. тез (за матер. XIХ Харків. політолог. читань). – Х.: Нац. юрид. акад. України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрНУ, 2007. – С. 157 – 159.
Самолюк В., Філіп’єв А., Мартинюк Р.Основи правознавства: Навчальний посібник. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. – 253с. 
Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. –Харьков: Эспада, 2005. –840 с
Совгиря О.В., ШуклінаН.Г. Конституційне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2007. –632с
Цвєтков В.В. Демократія і державне управління. Теорія. Методологія. Практика. 2007 
Юлдашев О. Народ і влада: пошук балансів інтересів // Персонал. — 2007. — № 5.




Другие работы по теме:

Переплет дипломов