Переплет дипломов
  • Правоздатність фізичної особи. Поняття та види трудового договору
1. Правоздатність фізичної особи
Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнен¬ня цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Нато¬мість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбаче¬них законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатнос¬ті всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняють¬ся залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.
Згідно зі ст.26 ЦК всі фізичні особи рівні у здатності мати осо¬бисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, встановле¬ні Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності І соціальної справедли¬вості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності Певні обмеження правоздатності Іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід—відповідь для громадян тих держав, які перед¬бачили обмеження для українців.
Правоздатність - здатність мати цивільні права та обов'язки — мають усі фізичні особи. Це означає, що фізичні особи мають здатність бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків, мати будь-яке право чи обов'язок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що випливає із закону. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав і обов'язків. Правоздатність є підставою для правоволодіння, його передумовою. Кожна особа може мати безліч суб'єктивних майнових і немайнових прав, однак ніколи не може мати їх всі. Так, наприклад, кожна фізична особа може мати авторські права на твори літератури, науки чи мистецтва, однак не кожна їх має в силу того, що не створила таких творів, не є їх автором. Саме тому обсяг правоздатності як суб'єктивного права, змістом якого є право мати права, завжди ширший за обсяг конкретного суб'єктивного права, що набувається особою на підставі правоздатності.
Водночас наявності у фізичної особи лише однієї цивіль¬ної правоздатності ще замало для визнання її повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна також і цивільна дієздатність, яку розуміють як здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоря¬джатися своїми правами й нести цивільну відповідальність за свої дії. 
Якщо правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється зі смертю, то дієздатність вини¬кає з моменту досягнення певного віку. Іноді з огляду на певні життєві обставини особа може її втрачати цілком або частково. Однак тимчасова відсутність у фізичних осіб діє¬здатності не означає, що вони не можуть виступати як суб'єкти цивільного права. Відсутність у них дієздатності компенсується діями їх законних представників—батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників. 
Громадянин може розпоряджатися суб'єктивними правами, однак не може зменшити свою правоздатність, не може від неї відмовитися. Водночас не мож¬на твердити і про безмежність змісту правоздатності, оскільки суб'єктивне право як міра можливої поведінки управомоченої особи має певні межі, визна¬чені законом. Так, певні види діяльності особи чи володіння певним майном можуть бути заборонені або обмежені законом.
Набуття конкретних суб'єктивних прав та володіння ними означає ре¬алізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів — дій чи подій. Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад набуття майна у власність) у право-суб'єктної особи виникне конкретне суб'єктивне право (у даному випадку — право власності на придбане майно), яке до цього часу мало характер лише аб¬страктної можливості мати таке право (у даному випадку — право власності).
Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. З цього не випливає висновку, що правоздатність є природним правом чи при¬родною якістю людини, оскільки вона надається саме в силу закону (так, раби в Стародавньому Римі не визнавались особами, що мають які-небудь права). Правоздатність є невід'ємною від особи незалежно від віку, стану здоров'я чи інших характеристик людини. В окремих випадках охороняються інтереси за¬чатої, але ще не народженої дитини. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК спадкоємцями за законом є діти, зачаті за життя спадкодавця та на¬роджені після його смерті.
Положення щодо здатності фізичної особи мати окремі цивільні права та обов'язки з досягненням особою відповідного віку пов'язане з не¬обхідністю усвідомлення нею значення своїх дій та можливістю керувати ни¬ми. З певним віком пов'язується, наприклад, право займатися підприєм¬ницькою діяльністю, укладати певні правочини, обирати місце проживання, приймати рішення щодо зміни імені тощо 
Цивільна правоздатність особи є невіддільною від неї і припиняється з її смертю. При цьому смертю вважається не лише припинення біологічного існування людини, а й оголошення фізичної особи померлою в порядку, визначе¬ному ст. 46 ЦКУ.
 
2. Поняття та види трудового договору
Згідно з ч.2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інакше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Трудові договори відрізняються між собою різними критеріями. Треба зазначити, що трудові договори можуть одночасно відрізнятися між собою і формою, і строком, і змістом, і суб’єктом (наприклад, контракт).
Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) укладеним на визначений строк, установлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випад¬ках, передбачених законодавчими актами;
3) укладеним на час виконання певної роботи.
Строкові трудові договори не є типовими і укладаються:
• у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру подальшої роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника;
• в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Строковий трудовий договір укладається на визначений строк,
встановлений за погодженням сторін та на час виконання певної роботи (ст. 23 КЗпП).
Строк, як умова трудового договору, передбачений у разі укладення трудового договору:
• з тимчасовими та сезонними працівниками (ст. 7 КЗпП);
• між працівником та фізичною особою (ст. 24-1 КЗпП);
• у формі контракту (ч. З ст. 21 КЗпП);
• в порядку організованого набору робітників та оплачуваних громадських робіт та інших випадках, передбачених чинним законодавством про працю.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законом.
У законодавстві про працю розрізняють загальну правову модель трудового договору і її модифікації в залежності від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості трудових функцій, що виконуються, порядку виникнення трудових правовідносин та ін. Ст. 21 КЗпП передбачає види трудового договору в залежності від терміну.
Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) укладається з дотриманням загальних положень, викладених вище. Це звичайний трудовий договір між роботодавцем і найманим працівником. Він укладається у всіх випадках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників. 
Трудовий договір на певний строк.
Законодавець чітко висловив свою позицію відносно звуження такої практики: строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених у законодавстві, а також у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, умов її виконання або інтересів працівника. Таким чином, за загальним правилом трудовий договір повинен укладатися на невизначений час.
Трудовий договір на час виконання певної роботи є різновидом строкового трудового договору, однак його припинення пов'язане із закінченням обумовленої договором роботи. Не треба плутати даний вигляд трудового договору з цивільно-правовим договором, пов'язаним із застосуванням праці (відмінності були вказані вище).
Договори на строк можуть укладатися обов'язково у письмовій формі й лише у визначених законом випадках, а саме: тимчасової відсутності працівника, що замінюється; несподіваного і тимчасового розширення виробничої діяльності; виконання випадкової роботи, точно визначеної і нетривалої; коли такий договір укладається на виконання законодавства або урядової постанови, направленої на те, щоб сприяти прийому на роботу певних категорій працівників; коли підприємець зобов'язаний забезпечити завершення професійного навчання працівника; для виконання сезонних робіт. Максимальний строк для таких договорів - 1 рік. 
Контракт - особливий вид трудового договору. Контракт на роботу широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств з 1990 р., коли була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок найму і звільнення керівника державного союзного підприємства".
Контракт набув дуже широкого застосування. У багатьох випадках власники не звертали уваги на застереження відносно сфери його застосування й укладали контракти з будь-якими працівниками.
В Україні було визначено сферу обов'язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за угодою сторін. Контракт як особлива форма трудового договору повинен бути направлений на забезпечення умов для виявлення ініціативи і самостійності працівників, враховуючи їх індивідуальні здібності й професійні навики, підвищення взаємо-відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника. Умови контракту, що погіршують становище працівника в порівнянні з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, умови контракту можуть поліпшувати становище працівника, встановлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права й обов'язки сторін контракту. Контракт укладається в письмовій формі в двох примірниках і підписується роботодавцем і працівником. Із згоди працівника копія контракту може бути передана профспілковому або іншому органу, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотриманням умов контракту.
Контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і може бути змінений тільки з їх згоди. Момент виникнення трудових відносин з працівником, з яким укладений контракт, залежить від того, до якої категорії відноситься працівник. Контракт - це передусім строковий трудовий договір. А строковий трудовий договір може автоматично трансформуватися в договір на невизначений термін, якщо трудові відносини фактично продовжуються. 
Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками, які прийняті на роботу на термін кілька місяців, для заміщення тимчасово відсутнього працівника - до чотирьох місяців. У наказі про прийом на роботу Власник зобов'язаний зазначити про тимчасовий характер роботи. 
Тимчасові працівники, що уклали трудовий договір на термін не більше 6 днів, можуть бути в межах цього терміну залучені до роботи у вихідні дні без дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації, а також до роботи в святкові дні. За роботу в ці дні відпочинку не надаються, а робота оплачується в одинарному розмірі. 
Наступним є трудовий договір про сезонну роботу. Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних умов виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. З працівником, що виконує сезонні роботи, укладається трудовий договір. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою мінімальної заробітної плати при умові виконання норм праці. Державна служба зайнятості здійснює направлення на сезонні роботи громадян, які звернулися в службу за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь в сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані як безробітні. Після закінчення трудового договору такі громадяни мають право на перереєстрацію в службі зайнятості. 
Трудовий договір з трудящим-мігрантом. У зв'язку з активними міграційними процесами, діяльністю спільних підприємств досить значне поширення отримала практика укладення трудових договорів з іноземними громадянами.

 
Задача
Батьки нареченої Кравченко, яка була вагітна, подарували нареченому Тарабулу будинок. Однак реєстрація шлюбу не відбулась через його безпідставну відмову від шлюбу. Чи мають право батьки Кравченко розірвати договір дарування будинку? Обґрунтуйте висновки за Сімейним кодексом України (виходячи з правил заручин)

Вирішення
Відповідно до статті 31 Сімейного кодексу України існують зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Так особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. 
Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). 
Отже, по-перше наречений, який безпідставно відмовився від укладання шлюбу, повинен відшкодувати всі затрати, пов’язані з підготовкою до шлюбу.
Окрім того, згідно ч. 4 ст. 31 СКУ у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість. 
У зв'язку зі шлюбом наречений отримав у подарунок будинок і згідно з умовами ч.4 ст. 31 СКУ Кравченко має право подати позов до суду про розірвання договору дарування. В цьому випадку Тарабула повинен повернути будинок за рішенням суду. 
 
Література
 
Сімейний кодекс України
Цивільний кодекс України. – Харків.: Одісей., 2006
Цивільне право України./ за ред. А.П. Підопригори , Д.В. Бобрової. – К. 2001
Цивільне право України./ за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузніцової. – К. 2004
Цивільне право України./ за ред. Ч.Н. Азимова, С.Н. Приступи. – Харків., 2008
Бойко М. Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. — К.: Олан, 2002. — 335 с.
Грузінова Л. П., Короткін В. Г. Трудове право України: Навч посіб. — К.: МАУП, 2003. — Ч. 1. — 128 с.: іл. 
Грузінова Л. П., Короткін В. Г. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — Ч. 2. — 2003. — 136 с.: іл. 




Другие работы по теме:

Переплет дипломов