Переплет дипломов
  • Адміністративна юрисдикція
ЗМІСТ

1. Поняття та основні ознаки адміністративної юрисдикції. 2
2. Юрисдикційність (підвідомчість) справ про адміністративні правопорушення. 11
Література 22
 
1. Поняття та основні ознаки адміністративної юрисдикції.
Під „юрисдикцією” в правовій літературі розуміють компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридично значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридично обов’язкові рішення.
Необхідність визначення сутності поняття «юрисдикція» випливає із наявності інших, альтернативних поглядів на структуру адміністративного процесу. Найпоширенішим з них є поділ всього масиву адміністративних проваджень на адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-регулятивні.
Зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності на загальнотеоретичному рівні розглядали у своїх працях М.Я. Масленніков, О.І. Миколенко, А.П. Шергін та інші вчені. Безпосередньо діяльність судів щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення досліджували у своїх працях А.К. Блажко, О. Кононенко, О.С. Павлова, В.М. Скавронік та інші вчені. 
Загальновизнаного підходу до визначення юрисдикційної і безпосередньо адміністративно-юрисдикційної діяльності в юридичній літературі немає.[2;c.341]
Якщо проаналізувати всі існуючі підходи учених до змісту адміністративної юрисдикції, то серед них можна виділити три основних. Перший полягає в тому, що адміністративна юрисдикція - це тільки розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення, а також розгляд адміністративних публічних спорів у адміністративних судах. Другий підхід полягає в тому, що адміністративна юрисдикція, окрім означеного, включає в себе також групу заходів адміністративного припинення і забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також іншу діяльність компетентних органів, пов'язану з притягненням особи до адміністративної відповідальності (наприклад, складання протоколу про адміністративне правопорушення). Третій підхід полягає в тому, що адміністративна юрисдикція розглядається як діяльність компетентних органів (службових осіб) по застосуванню заходів адміністративно-правового примусу. Тобто в зміст адміністративної юрисдикції, на відміну від другого підходу, включається також і діяльність по застосуванню заходів адміністративного попередження (контрольні перевірки, встановлення карантину, перевірка документів і т.п.). 
Поняття "юрисдикція" (від лат. Jurisdiction) у тлумачних словниках розглядається, по-перше, як право чинити суд або право вирішувати правові питання, по-друге, як сфера, на яку поширюється таке право. В такому значенні поняття "юрисдикція" більше обґрунтовує точку зору учених, що є прибічниками першого підходу. Однак словосполучення "вирішення правових питань" не суперечить визначенню адміністративної юрисдикції, запропонованого прибічниками другого підходу, бо "правове питання" можна розглядати як певну проблему, що вимагає свого розв'язання. Розв'язання такої проблеми завжди породжує певні юридичні наслідки, в зв'язку з чим таке розв'язання проблеми можна називати "вирішенням правового питання". Наприклад, при адміністративному затриманні уповноважена на те особа оцінює ситуацію, що склалася, і, керуючись положеннями чинного законодавства, може прийняти рішення про затримання особи на термін до трьох годин (стаття 263 КУпАП). Прийняття такого рішення і є вирішенням правового питання, тому що воно приймалося на правових підставах та породжує певні юридичні наслідки.[4;c.318] 
Прибічники третього підходу щодо визначення змісту адміністративної юрисдикції, на нашу думку, досить широко розглядають це поняття, ототожнюючи з поняттям "правоохоронна діяльність". Саме правоохоронна діяльність пов'язана з охороною правового режиму, що існує в державі, і захистом порушених прав і свобод громадян та організацій. Така охорона і захист реалізуються безпосередньо через застосування заходів державного примусу, більша частина з яких має адміністративно-правовий характер. Тому поняття "правоохоронна діяльність" за обсягом охоплює і юрисдикційну діяльність та діяльність компетентних органів по запобіганню правопорушенням і усуненню негативних наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і т.п. 
Вважаємо, що адміністративно-юрисдикційна діяльність - це діяльність компетентних органів по застосуванню заходів адміністративно-правового примусу в зв'язку з адміністративним публічним спором, а також у зв'язку зі скоєним або таким, що чиниться, адміністративним проступком чи іншим порушенням вимог законодавства України. В останньому випадку йдеться саме про застосування заходів адміністративного припинення, тобто коли протиправні дії вже початі і їх необхідно в примусовому порядку припинити (наприклад, застосування фізичного впливу, спеціальних засобів і т.п.). А от застосування заходів адміністративного попередження, на нашу думку, не можна віднести до адміністративно-юрисдикційної діяльності, бо ця діяльність не пов'язана з наявністю правового спору і фактом порушення норм права. Тому адміністративну юрисдикцію можна визначити як систему органів, що здійснюють діяльність, пов'язану, по-перше, з розглядом і вирішенням адміністративних публічних спорів, по-друге, з притягненням особи до адміністративної відповідальності, по-третє, з застосуванням інших заходів примусу, передбачених нормами адміністративного права, в зв'язку з порушенням норм чинного законодавства. 
Адміністративна юрисдикція є не тільки видом юрисдикції взагалі, але й складовою частиною виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління, а саме специфічним різновидом правоохоронної діяльності. За її допомогою суб'єкт державного управління дає правову оцінку відповідності поведінки об'єкта встановленим правовим вимогам.[2;c.343] 
Водночас відзначимо, що адміністративна юрисдикція включає й конкретні випадки розгляду органами управління питань про права, обов'язки або правові інтереси фізичних і юридичних осіб. Юрисдикційна діяльність органів державної влади може бути також і так званого “позитивного” плану, наприклад, розгляд скарг громадян органами виконавчої влади, хоча цьому випадку повинно бути прийнято рішення про усунення порушень режиму законності. Тобто адміністративно-юрисдикційні відносини належать до правоохоронних правовідносин, але зауважимо, що в даному випадку, перш за все, йдеться про охорону права об'єктивного, інакше кажучи, про охорону правового режиму державного управління.
У першому випадку йдеться стосовно провадження у справах про адміністративні проступки, виконавче провадження, провадження щодо вжиття в адміністративному порядку заходів примусу, дисциплінарне провадження, провадження за скаргами і т. ін. Усі ці провадження є провадженнями з вирішення спору про право, їх результат - накладення стягнення і встановлення порушених правовідносин.
У другому - про провадження у справах розпорядчого, регулятивного характеру. Це провадження за пропозиціями і заявами, дозвільне провадження, реєстраційне провадження, установче провадження, кадрове провадження, адміністративно-договірне провадження і т. ін. За цих проваджень спір щодо права відсутній. Результатом таких проваджень є формування, реорганізація, припинення управлінських відносин.
Не може бути сумніву щодо доцільності таких класифікацій. Виникає лише запитання про коректність використання термінів «юрисдикційні» чи «неюрисдикційні» провадження.[4;c.321]
Саме ця обставина змушує з'ясувати сутність поняття «адміністративна юрисдикція» і його кореляцію із законодавством України.
Під «юрисдикцією» розуміється компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридичне значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридичне обов'язкові рішення.
Традиційно склалося так, що в суспільній свідомості термін «юрисдикція» частіше ототожнюється з кримінальним судочинством, із судовою підвідомчістю кримінальних справ або підсудністю.
Такому ототожненню сприяв неточний переклад у літературі загального користування з латинської на російську слова jurisdictio (юрисдикція) як судочинство. Водночас у юридичній літературі цей термін перекладається інакше. На думку І. С. Перетерського він утворений від словосполучення jus+dicere і перекладається як вирішення конфлікту шляхом застосування встановлених правил.
Адміністративній юрисдикції притаманні наступні риси.
1. Наявність правопорушення (правового спору). Розгляд і вирішення юридичних справ, обумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає лише тоді, коли необхідно розв'язати питання про застосування заходів адміністративного примусу (адміністративної відповідальності зокрема) чи спір про право, порушення встановлених правових норм. Стосовно адміністративної юрисдикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.
2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність внаслідок своєї особливої соціальної гостроти потребує належного процесуального регулювання. Встановлення та доказ подій і фактів, їх юридичну оцінку здійснюють у межах особливої процесуальної форми, яка є важливою, обов'язковою для юрисдикції.
3. Обов'язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акта становить собою ще одну важливу ознаку юрисдикційної діяльності. Будучи способом розв'язання правових конфліктів, юрисдикція передбачає необхідність прийняття остаточного рішення - акта застосування норм права до конкретного випадку.
Юрисдикційний акт у конкретній адміністративній справі означає по суті вирішення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що приймає адміністративно-юрисдикційний орган. Іншими варіантами можуть бути рішення про припинення провадження в справі чи застосування засобів впливу до неповнолітнього.[7;c.376]
Як відомо, провадження в адміністративній справі вважають закінченим, коли прийняте у ній рішення виконано в повному обсязі. З цього погляду законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, прийнятих адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними й громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (ст. 298 КпАП).
Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюють на основі відповідних нормативно-правових актів, які закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, що порушують права й законні інтереси громадян. Щодо адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплено в Особливій частині КпАП.[4;c.325]
Ще однією особливістю адміністративної юрисдикції є різноманітність органів її здійснення. Насамперед це обумовлено можливістю інстанційного оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, що порушують права громадян. Інакше кажучи, будь-який вищий відносно них орган повинен розглянути таке звернення та прийняти щодо нього відповідне рішення. З іншого боку, особливості правопорушень, що вчиняються у різних галузях управління, обумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і вирішувати по суті. У переважній частині випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено законодавцем на органи, основним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних, є здійснення управління в різних галузях. Разом з тим, адміністративно-юрисдикційні функції здійснюють і органи, спеціально створені для розгляду справ про адміністративні правопорушення, - адміністративні комісії.[2;c.346]
Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що адміністративне судочинство в справах про адміністративні правопорушення виступає як різновид звичайного правосуддя і його не можна розглядати як форму управлінської діяльності, оскільки суд не є органом управління. В іншому випадку ігнорується принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Застосовуючи заходи адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, суддя здійснює не управлінську (виконавчо-розпорядчу) діяльність, а функції правосуддя. Розгляд адміністративного делікту протікає у відповідній процесуальній формі та грунтується на закріплених у законі принципах правосуддя. Як правосуддя в адміністративних справах слід розглядати й діяльність суду по вирішенню скарг громадян на неправомірні дії чи бездіяльність органів і посадових осіб, що порушили права громадян. Ураховуючи викладене, правосуддя в адміністративних справах можна розглядати як елемент адміністративної юстиції.
Для з'ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» та «адміністративна юстиція» вважаємо за потрібне чітко визначити, що всі органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але тільки суд, що здійснює правосуддя в адміністративних справах, є органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної юрисдикції ширше, ніж поняття адміністративної юстиції. Останнє становить вищу, найрозвиненішу форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.[7;c.380]
Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднання в ній ознак виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя в адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави й особи, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність тощо.
Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення в установленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), яких наділено правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення.
Адміністративна юрисдикція (на відміну від цивільно-правової, кримінально-правової і дисциплінарної) поділяється на три види:
а) адміністративно-регулятивну, тобто компетентність вирішування адміністративних справ, що виникають за іншими, крім виникнення спору про право і здійснення адміністративного правопорушення, підставами (справи про видачу ліцензій, державну реєстрацію автотранспортних засобів тощо);
б) адміністративно-судочинну, тобто компетентність адміністративних судів щодо вирішення відповідних справ;
в) адміністративно-деліктну, тобто компетентність вирішення справ про адміністративні правопорушення, за здійснення яких передбачається накладення адміністративних стягнень.
У дослідженнях зазначених видів адміністративної юрисдикції спостерігається помітна диспропорція. Основні зусилля вчених виявилися сконцентрованими у сфері деліктної адміністративної юрисдикції. Вказуючи на цю диспропорцію, слід зазначити, що для її існування є відповідні причини. Адміністративні правопорушення належать до найпоширенішого виду порушень чинного законодавства. Вони вносять значну дезорганізацію в систему діючих суспільних відносин і зумовлюють необхідність «включення» механізму державного примусу, застосування до правопорушників стягнень. Тому і дослідження «відхилилися» у бік деліктної адміністративної юрисдикції, тим більше, що основні з них проведені вченими правоохоронної системи.[4;c.350]
Розвиток адміністративного права на сучасному етапі, визнання важливості його регулюючої ролі у процесі поглиблення реформ, подолання штучного протиставлення держави та ринку, реалізація потреби в істотному посиленні дієздатності держави, особливо у соціальній сфері, процесах, пов'язаних зі змінами соціальної структури суспільства, вимагають відповідної переорієнтації наукових досліджень, у тому числі й досліджень адміністративно-процесуальної сфери.
Вищезазначене дозволяє цілком обгрунтовано запропонувати, крім розглянутого попередньо, поділ адміністративних проваджень на: а) адміністративно-регулятивні; б) адміністративно-судочинні; в) адміністративно-деліктні.
 
2. Юрисдикційність (підвідомчість) справ про адміністративні правопорушення.
Суб'єкти адміністративно-деліктної юрисдикції - це органи (посадові особи), уповноважені державою вирішувати сп(рави про адміністративні правопорушення (проступки).
Конституційне положення про те, що виключно законами України визначаються діяння, які належать до адміністративних правопорушень, і відповідальність за них (п. 22 ст.92 Конституції), щодо суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції, реалізовано в КУпАП.
У розділі III «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення» (гл. 17) подано їх перелік.
Сукупність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які справи про адміністративні правопорушення вирішуються за загальними правилами, що встановлені державою. Специфіка (особливості) цієї системи зумовлена різноманіттям адміністративних правопорушень.[2;c.349]
Ці особливості такі:
- по-перше, множинність суб'єктів, що наділені компетенцією з вирішення цих справ;
- по-друге, швидкість реагування на правопорушення. Стаття 277 КУпАП встановлює загальний 15-денний термін від дня одержання компетентним органом протоколу й інших матеріалів. При цьому для окремих складів установлені терміни - доба, 3 дні, 5 днів, 7 днів;
 - по-третє, профілактична спрямованість адміністративно-деліктної юрисдикції. Згідно зі ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи в дусі додержання правових установлень і запобігання правопорушенням;
 - по-четверте, неоднорідність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції. 
Вони різняться за: а) правовою природою утворення; б) цілями утворення; в) структурою повноважень; г) порядком ухвалення рішення у справі; д) безпосередньою компетенцією.
За правовою природою утворення вони поділяються на органи:
• що стосуються сфери виконавчої влади (ст. 222 - органи внутрішніх справ, ст. 222-1 - прикордонні війська, ст. 230-1 - органи Міністерства праці і соціальної політики);
• що стосуються сфери судової влади (ст. 221 - суди);
• що стосуються сфери місцевого самоврядування (ст. 219 - виконавчі комітети селищних і сільських рад).
За цілями утворення вони поділяються на органи:
• утворені виключно для здійснення юрисдикційних функцій (наприклад, ст. 218 - адміністративні комісії);
• утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій (наприклад, ст. 219 - виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 222-1 - прикордонні війська, ст. 235 - військові комісаріати).
За структурою повноважень вони поділяються на органи:
• територіальної компетенції, тобто здійснюючі адміністративно-деліктну юрисдикцію в межах адміністративно-територіальної одиниці (ст. 219 - виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 218 - адміністративні комісії);
• галузевої компетенції, тобто здійснюючі адміністративну юрисдикцію в межах галузі керування (ст. 222-1 - прикордонні війська, ст. 225 -органи морського транспорту).[7;c.382]
За порядком ухвалення рішення у справі вони поділяються на органи:
• колегіальні, до яких за чинним КУпАП належать адміністративні комісії (ст. 218), виконавчі комітети селищних і сільських рад (ст. 219);
• від імені яких рішення приймають уповноважені на те посадові особи, до яких належать, наприклад, органи внутрішніх справ (ст. 222). За безпосередньою компетенцією органи адміністративно-деліктної юрисдикції детерміновані законодавцем і зафіксовані у відповідних статтях глави 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» КУпАП.
Офіційна класифікація органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, представлена в ст. 213 кодексу. Відповідно до неї справи про адміністративні правопорушення розглядаються:
а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад (п. 1);
б) виконавчими комітетами селищних, сільських рад (п. 2);
в) районними, міськими судами (суддями) (п. 4);
г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те (п. 5).
Таким чином, законодавець визначає головні види суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції.[4;c.327]
Більш детально розглянемо органи, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення.
1) Виконавчі комітети сільських, селищних, міських Рад. Керуючись п. 1 цієї статті, слід враховувати, що адміністративні комісії утворюються: а) у районах областей, районах міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. - місцевими державними адміністраціями; б) у містах, селах і селищах згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 березня 1997 р. - виконкомами місцевих рад. Пункт 2 ст. 213 відносить до органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, виконавчі комітети селищ і сел. Види складів адміністративних правопорушень, підвідомчих цим органам, зазначені в ст. 219.
Керуючись цим пунктом ст. 213 слід пам'ятати, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 березня 1997 p., крім сільських і селищних виконавчих комітетів право розглядати справи про адміністративні правопорушення належить і міським виконавчим комітетам. Однак на практиці міські виконавчі комітети справи про адміністративні правопорушення не розглядають - вони передаються для розгляду адміністративних комісій.
2) Адміністративні комісії.
Характерною рисою адміністративних комісій, що відрізняє їх від усіх інших суб'єктів адміністративної юрисдикції, є їх правомочність розглядати будь-які справи про адміністративні правопорушення, якщо такі справи не віднесені до ведення інших органів (ст. 214 КУпАП).[2;c.341]
Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених цим Кодексом до відання інших органів (посадових осіб). Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (пункт 5 статті 213) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені цим Кодексом до їх відання.
3) Повноваження з розгляду справ про адміністративні правопорушення мають судді районних і міських судів. У колегіальному складі справи про накладення адміністративних стягнень суди не розглядають. У колегіальному складі суди розглядають у порядку цивільного судочинства (глава 31 ШК України) справи щодо оскарження дій органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.
До компетенції судців законодавець відніс: а) справи, які на його думку є найскладнішими щодо кваліфікації дій правопорушника і встановлення його винуватості; б) справи, у яких може виникнути доцільність накладення суворішого адміністративного стягнення; в) усі категорії справ про проступки, вчинені неповнолітніми. Адміністративно-юрисдикційна діяльність судів загальної юрисдикції щодо розгляду адміністративних проступків привертає до себе увагу науковців та практичних працівників з ряду причин.[5;c.401]
Згідно з положеннями статті 221 КУпАП підсудність місцевих судів охоплює широке коло справ про адміністративні правопорушення. З кожним роком компетенція місцевих судів у цій сфері розширюється. Але слід відзначити, що розширення компетенції місцевих судів щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення аж ніяк не впливає на кількість органів адміністративної юрисдикції. 
4) Органи внутрішніх справ (міліція). Адміністративно-деліктна юрисдикція органів внутрішніх справ регламентована ст. 222 КУпАП. Відповідно до неї вони розглядають адміністративні справи щодо таких 9 видів правопорушень:
- порушення громадського порядку;
- порушення правил про валютні операції;
- порушення правил паспортної системи;
- правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства;
- правил дорожнього руху;
- правил, що забезпечують безпеку руху транспорту;
- правил користування засобами транспорту;
- правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті;
- незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів.
Право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів внутрішніх справ (міліції) надано посадовим особам цих органів, що зведені законодавцем у 8 груп:
- начальники органів внутрішніх справ і їх заступники;
- начальники чи заступники начальників відділів (управлінь) внутрішніх справ;
- начальники лінійних пунктів міліції;
- працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням правил з охорони порядку та безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 109), а також правил користування засобами залізничного транспорту (ст.110);
- начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті та інших органів внутрішніх справ, прирівняних до районних і міських відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;
- дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;
- начальники чи заступники начальників відділень (відділів, управлінь, Головного управління) ДАТ, дорожньої міліції, командири чи заступники командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби;
- працівники Державної автомобільної інспекції, що мають спеціальні звання.
Справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі органам внутрішніх справ (міліції), крім справ про порушення правил дорожнього руху й пошкодження доріг, залізничних переїздів та інших дорожніх споруд, від імені цих органів розглядають у повному обсязі начальники чи заступники начальників територіальних відділів (управлінь) внутрішніх справ.[5;c.409]
5) Органи Державної прикордонної служби України.
Органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, а також з неповерненням капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег осіб суднового екіпажу. 
6) Органи державного пожежного нагляду. Органи державного пожежного нагляду розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду (статті 120, 175, 188-8). 
7) Органи залізничного транспорту. Органи залізничного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті. 
8) Органи морського і річкового транспорту. Органи морського і річкового транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правил користування засобами морського транспорту, правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському і річковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірним судном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковими або маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понад установлені норми на морському і річковому транспорті, безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на морському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту.
9) Органи повітряного транспорту. Органи повітряного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки авіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти. 
10) Органи автомобільного транспорту та електротранспорту. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом.
11) Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Органи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з невиконанням законних вимог посадових осіб цих органів або створенням перешкод для діяльності цих органів.
12) Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці розглядають справи: про порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, щодо безпечного ведення робіт, зберігання, використання та обліку вибухових матеріалів у галузях промисловості та на об'єктах, підконтрольних органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, про порушення законодавства про надра, а також невиконання законних вимог органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
13) Органи державного геологічного контролю. Органи державного геологічного контролю розглядають справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила і вимоги щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр України.
14) Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні. Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (стаття 164-2), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи.
15) Органи державної податкової служби України. Органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164-1), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. 16) Органи державної статистики. Органи державної статистики розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень.
17) Органи Пенсійного фонду України. Органи Пенсійного фонду України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями законодавства у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 165-1) та перешкоджанням уповноваженим особам органів Пенсійного фонду України у здійсненні перевірок.
18) Органи Міністерства аграрної політики України. Органи Міністерства аграрної політики України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації.
19) Органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України.
20) Органи мисливського господарства .Органи мисливського господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил ведення мисливського господарства і полювання, передбачені статтею 50, частиною першою статті 85, статтями 91-2 і 188-5 Кодексу.
21) Органи лісового господарства. Органи лісового господарства розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77, 188-5 цього Кодексу.
22) Органи рибоохорони. Органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу. 23) Органи державного контролю за використанням та охороною земель. Органи державного контролю за використанням та охороною земель розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель (статті 52-56 та 188-5 цього Кодексу).
24) Державні органи ветеринарної медицини, підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів. Державні органи ветеринарної медицини, підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів Міністерства внутрішніх справ України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.
25) Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90-1, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), та статтею 188-11 цього Кодексу.
26) Військові комісаріати. Військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрату їх з необережності, про неявку на виклик у військовий комісаріат, про неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць, про прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, про незабезпечення сповіщення військовозобов'язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці, про несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати, про неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників
27) Національний банк України. Національний банк України розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійсненням ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166-5), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6).
 
Література
Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Адміністративне право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005
Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. К.: Юрінком Інтер, 2003.
Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - Вид. друге, перероб. і доп. Ківалов С. В., Біла Л. P., Одеса, 2002
Административный процесс. Учебник для высших учебных заведений МВД Украины Бандурка А.М., Тищенко Н.М., Харьков, 2001
Административное право Украины, Битяк Ю.П., Харків 2003.
Адміністративне право України (Підручник для юридичних ВУЗів і фак) Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.; За ред. Ю П Битяка. - Харків:, Право, 2000. - 516 с.



Другие работы по теме:

Переплет дипломов