Contribution to International Economy

  • Адвокат у кримінальному процесі
Адвокат у кримінальному процесі

План

ВСТУП 3
1. Теоретичні аспекти регулювання статусу адвоката у кримінальному процесі 6
1.1. Поняття та статус адвоката у кримінальному процесі 6
1.2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі 16
2. Адвокат як представник по потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 24
2.1. Права та обов'язки адвоката як представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача 24
2.2. Особливості здійснення адвокатом окремих процесуальних дій 27
3. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі 35
ВИСНОВКИ 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 45



 
ВСТУП

Однією з найважливіших ознак правової держави є реальне забезпечення прав людини і громадянина. Прагнення до побудови в Україні демократичної держави, формування дієздатних структур громадянського суспільства передбачає знаходження ефективних механізмів забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Конституція України закріплює також основні права людини і громадянина, до числа яких входять право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги, право обвинувачуваного у вчиненні злочину на допомогу захисника.
Забезпечення обвинувачуваному права на захист закріплено як один із принципів кримінального судочинства. Обвинувачуваний вправі користуватися допомогою захисника, в якості якого за загальним правилом допускається адвокат. Право обвинувачуваного на захист припускає можливість захищатися всіма способами і засобами, не забороненими законом, у тому числі, подавати скарги на рішення судів різних інстанцій по кримінальній справі. Рішення світових суддів по кримінальних справах можуть бути оскаржені в установленому законом порядку. Обвинувачуваний має право скористатися послугами захисника і на цих стадіях кримінального судочинства.
Регламентація діяльності адвокатів як захисників у кримінальному судочинстві перетерпіла останнім часом серйозні зміни. Все це породжує деякі проблеми в правозастосовчій практиці.
В науковій літературі зустрічаються різні точки зору юристів-практиків і теоретиків щодо способів вирішення деяких проблем, зв'язаних за участю захисника в кримінальному процесі. При цьому частина спірних питань залишилася невивченою, а в законодавство не внесені зміни, що могли б розв'язати проблеми, що виникають у діяльності захисника в кримінальному процесі. Сформоване положення спонукає досліджувати проблемні питання, зв'язані з положеннями закону, що регламентують діяльність захисника в судових стадіях кримінального процесу, порядком їхнього застосування, запропонувати свої варіанти їхнього вирішення.
Актуальність дослідження зумовлена важливістю теоретичного узагальнення проблем процесуального статусу захисника в судових стадіях кримінального процесу; необхідністю систематизації наявного досвіду застосування здобутків науки у кримінальному процесі та висвітлення можливостей захисника сприяти розв'язанню завдань правового захисту громадян; потребами адвокатської практики щодо реалізації прав та обов’язків захисника в судових стадіях кримінального процесу.
Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися у монографіях та наукових збірниках (Т.В. Варфоломєєва, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, Н.І. Гуковська, С.П. Дідківська, Я.Ю. Кондратьєв, М.В. Костицький, І.Н. Сорокотягін, В.Я. Тацій, Н.І. Фелінська та ін.). Але проблема теоретичного аналізу процесуального положення захисника в судових стадіях кримінального процесу України не вичерпана. 
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальний статус захисника.
Предметом дослідження виступають норми кримінально-процесуального права, законодавства, що регламентує діяльність захисника, а також науково-практичні і теоретичні розробки участі захисника в судових стадіях кримінального процесу і зв'язані з цим питання забезпечення прав особистості в кримінальному судочинстві.
Мета дослідження полягає в теоретичному аналізі проблем, зв'язаних з участю захисника в судових стадіях кримінального процесу в умовах існуючої нестабільності правозастосовчої практики при наявності пробілів у законодавстві, а також у виробленні практичних рекомендацій для захисників, які приймають участь в провадженні по кримінальній справі.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:
- розглянути роль захисника як гарантію дотримання прав і законних інтересів особистості;
- проаналізувати підстави і порядок вступу захисника в провадження по кримінальній справі;
- проаналізувати права й обов'язки захисника;
- визначити особливості реалізація прав та обов’язків захисника в судових стадіях кримінального процесу;
- розкрити особливості участі захисника в суді апеляційної інстанції;
- розглянути оскарження захисником рішення суду, прийнятого за результатами перегляду судового рішення по кримінальній справі.
При дослідженні застосовувався метод діалектичного матеріалізму, а також системно-структурні, логічні, конкретно-соціологічні, історичні, порівняльно-правові, статистичний методи з прийомами аналізу, синтезу, спостереження та опису.


 
1. Теоретичні аспекти регулювання статусу адвоката у кримінальному процесі
1.1. Поняття та статус адвоката у кримінальному процесі

Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мас право на захист (ч 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права с однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. З ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип презумпції не винуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1, 2 і 3 ст. 62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об'єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб. 
Підозрюваний — цe особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). 
Обвинувачений — це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку — засудженим або виправданим. 
Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення. 
Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це — сторони обвинувачення. 
Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити переважно про обвинуваченого), їх захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це — сторони захисту [5]
Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, шо забезпечує повне, всебічне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи та ЇЇ правильне, з врахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України). 
Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути: притягнутим до кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив; без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу; підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність; обмеженим у правах, наданих законом; щоб була надана можливість реалізувати ці права і були забезпечені його особисті і майнові права. Це — законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в його право на захист у кримінальному процесі. 
Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного й обвинуваченого слідчими органами і судом полягає в обов'язку цих органів: не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя; не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними для їх здоров'я; повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину, сім'ю, якщо місце її проживання відоме; повідомити про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування дружину або іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання; якщо обвинувачений є іноземним громадянином — направити постанову про арешт в Міністерство закордонних справ України; вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи засудженого до позбавлення волі; дати дозвіл родичам на побачення із заарештованим чи засудженим; скасувати запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності; вжити заходів до відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного засудження, затримання чи арешту. Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі. 
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст, 2 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві). 
Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред'явлення обвинувачення і засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності. 
Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника (ст. 45 КПК), причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. З ст. 46 КПК). 
Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за згодою підсудного — і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1 ст. 44 КПК). На практиці захисниками € переважно адвокати. 
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний вправі в будь-який момент провадження відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною, за наявністю реальної можливості участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. Слідчі органи, суддя і суд повинні з'ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги адвоката або неявки його в судове засідання. Встановивши вимушеність відмови, вони зобов'язані забезпечити участь захисника в справі [9]
Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Є різні думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. «Моментом прийняття адвокатом на себе захисту слід вважати пред'явлення ним ордера юридичної консультації органам попереднього слідства чи суду», — пише З.З. Зінатуллін. Іншої думки додержує Ю.І.Стецовський: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання ордера і пред'явлення його слідчому чи судді, а лише після виявлення згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена адвокатом1. Мабуть, перша думка с більш правильною, бо вироблення адвокатом своєї позиції н справі і ознайомлення з нею обвинуваченого означає по суті, що адвокат вже включився до захисту. 
Але закон містить й перелік обставин, що виключають участь у справі особи як захисника. Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 Закону про адвокатуру), коли адвокат брав участь в даній справі як представник цивільного позивача, цивільного відповідача, підлягає допиту як свідок, є родичем обвинувача або потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК). Адвокати — народні депутати України не можуть брати участь у справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які обвинувачуються у державній зраді (ч. 3 ст. 5 Закону про статус народного депутата України). Один і той же адвокат не може бути захисником двох або декілька підозрюваних, обвинувачених, підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК). За наявності цих обставин адвокат повинен відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі (в останньому випадку — залишитися захисником лише одного з підозрюваних, обвинувачених, підсудних або тих з них, інтереси захисту яких не є суперечливими). На цих же підставах він може бути усунутий від участі в справі за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (ч. З ст. 61 КПК). 
Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В таких випадках треба забезпечити участь перекладача в процесі.
Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення на участь у справі. 
Адвокат зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону про адвокатуру, ч. 1 ст. 48 КПК). Засоби захисту — це передбачені законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних обов'язків. Вказаний обов'язок адвокат несе перед своїм підзахисним, а не перед слідчими органами, прокурором і судом, бо вони не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК), а отже, і на його захисника. При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом своїх обов'язків перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від обсягу і якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі і через суд в разі виникнення спору (ч. 3 ст, 12 Закону про адвокатуру). Але сам адвокат ні під яким приводом (наприклад, розбіжності з обвинуваченим у питаннях тактики, засобів здійснення захисту, визнання чи заперечення вини), крім випадків, коли є обставини, що виключають його участь в даній справі, не вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного відмовитися від його допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом рекомендацій слідчих органів, прокурора чи судді, не може розглядатись як добровільна [10]
Беручи участь у справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним кримінальний захист є, за висловом А.Ф.Коні, «суспільним служінням». «Він повинен бути лише правозаступником . бути не слугою свого клієнта і не пособником йому в намаганні уникнути заслуженої кари правосуддя, але помічником і порадником людини, яка, за його щирим переконанням, невинна зовсім або зовсім не так і не в тому винна, як і в чому обвинувачують». 
Адвокат не підмінює підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ними. Водночас він є самостійним учасником процесу, має свої процесуальні права і обов'язки і, як правило, не залежить від підзахисного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. «Адвокати не повинні ідентифікуватися з їх клієнтами і справами клієнтів у зв'язку з виконанням їх професійних обов'язків», — вказується в документі ООН «Основні положення про роль адвокатів» (п. 18). Навіть якщо підзахисний визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, адвокат вправі за наявністю для цього підстав відстоювати перед слідчим і судом його невинність чи меншу винність. Коли ж він заперечує свою вину, а адвокат переконаний у його винності, то колізія (розбіжність) позицій підзахисного і захисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку адвокат не вправі діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стане своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція адвоката, яка призведе або може призвести до погіршення процесуального стану підзахисного, не може бути висловлена. Відома лікарська заповідь: «Не зашкодь!» повністю діє ї тут. Адвокат повинен побудувати захист, визначити його засоби і способи, ґрунтуючись на показаннях підзахисного, який заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі. «Адвокат завжди повинен бути лояльним до інтересів свого клієнта», — в «Основних положеннях про роль адвокатів» (п. 15). Закон про адвокатуру встановлює, що при здійсненні своїх професійних обов'язки адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення (ч. 2 ст. 7). Деякі вчені та адвокати допускають можливість альтернативної позиції, яка полягає втому, що захисник підтримує позицію підсудного, який заперечує свою вину у вчиненні злочину, ставлячи питання про його виправдання, але одночасно дає Інше тлумачення обставин справи, яке виходить з можливого визнання його винним, і висловлює міркування про міру покарання на гой випадок, якщо суд не прийме пропозицію про виправдання. Проте, на нашу думку, альтернативна позиція адвоката с неприйнятною, бо свідчить про його невпевненість у невинності підсудного, послаблює позицію захисту. Судові має бути висловлений тільки один кінцевий висновок. Якщо встановлені факти дозволяють зробити не один, а кілька висновків, що випливають з них, необхідно зупинитися на тому, що є найбільш сприятливим для підзахисного. Однак при цьому адвокат повинен так побудувати свої доводи, щоб вони охоплювали всі можливі судження про винність, кваліфікацію злочину, наявність обставин, що пом'якшують відповідальність підсудного. На все, що має хоч найменше значення для захисту, повинно бути звернуто увагу суду [19]
Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'явленого обвинувачення. Адвокат не с вільним у визначенні позиції (крім випадків, коли підзахисний обумовлює себе), але у вирішенні питань правового характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним. Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заселенні клопотань. Підзахисному не байдуже, якими способами буде обстоюватися правова позиція. Адвокат повинен інформувати його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз'яснити їх суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого і не викликало з його боку небажаної реакції.
До професійних прав адвоката закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подання їх у органи дізнання, слідства, прокуратуру, загальні та арбітражні суди. Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян — за їx згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. 
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду ocoбi, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Використовувати данні, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта [20]
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має одстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката i підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує. 
Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу. Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох oci6, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язк1в. 
Оплата пpaцi адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) i адвокатським о6'єднанням або адвокатом. У разі участі останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченicть оплата пpaцi адвоката здійснюється за рахунок держави. Коли договір розривається достроково, оплата пpaцi провадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення громадянину або юридичній ocoбi внесена плата повертається повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду. Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської i Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України. До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване, а саме: у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що peгулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення. Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, є обов'язковою. 
Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку [21]
Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу. Через шість місяців від дня накладання стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката i сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

1.2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав, а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст.2 ЗУ “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”).
Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред’явлення обвинувачення і засудження, вони не спроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до стороньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли б з нею радитися і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності.
З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.
Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:
державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);
адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах;
суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод.
Участь захисника у кримінальному процесі є одним з найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.
На практиці адвокатами є переважно особи, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. В стадії судового розгляду, за згодою підсудного, до виступу у ролі захисника можуть бути допущені його близькі родичі, піклувальники, опікуни. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №10 від 07.07.1995 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, підозрюваному, підсудному право на захист”, повноваження захисника можуть бути підтверджені:
адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю індивідуально або в об’єднаннях – відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність згоди чи згодою на участь у справі;
близьких родичів, опікунів, піклувальників - заявою підсудного на здійснення цими особами його захисту, а також поручительством і відповідними документами, що є підставою для участі їх у справі. Оскільки законом не обмежено кількість захисників, на запрошення обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі у справі можуть бути допущені декілька захисників.
Закон особливо обумовлює момент допущення захисника до участі в справі. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі по всім питанням з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину, чи застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення йому протоколу о затриманні чи постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч.2 ст.44 КПК).
По справам про суспільно небезпечні дії, що вчинені особами у стані неосудності, а також по злочинам осіб, що захворіли а душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. (ч.3 ст.44 КПК) [23]
У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. (ч.4 ст.44 КПК)
Відомо, що КПК (ч.4 ст.6) надає можливість порушення кримінальної справи у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечного діяння особою, що досягла 11 років, але до досягнення нею віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування та вирішення таких справ виконується в порядку передбаченому ст.73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків чи замінюючих них осіб з постановою про закриття справи та з матеріалами справи, а у випадку поміщення неповнолітнього до прийомника-розподільника – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення до цього закладу (ч.5 ст.44 КПК).
Допуск захисника до участі у справі вже на початкових етапах попереднього розслідування суттєво посилює процесуальні гарантії прав підозрюваного та обвинувачуваного, утворює додаткові умови для повного та правильного розслідування справи, забезпечення режиму законності на цій стадії процесу.
Принципово важливою є вимога ст.45 КПК про обов’язкову участь захисника при провадженні дізнання, попереднього розслідування та розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції, крім випадків відмови підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного від захисника у порядку, передбаченому ч.2 ст.46 КПК.
Виходячи з конституційного положення про свободу кожного у обранні захисника своїх прав, останній може бути запрошений підозрюваним, обвинувачуваним та підсудним, так само як і його законними представниками, родичами чи іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного. У зв’язку з цим, особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов’язані забезпечити право вільного обрання захисника. Якщо, однак, з’явлення для участі у справі захисника, обраного підозрюваним, неможлива на протязі двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - на протязі сімдесяти двох годин, особа, що провадить дізнання, слідчий суд чи суддя відповідно повинні роз’яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника и реально забезпечити їм таку можливість. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний та підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язаний призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення; зобов’язання забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об’єднання за містом розслідування справи чи її розгляду у суді (ч.3 ст.47 КПК). Аналогічно вирішується питання про призначення захисника і в тих випадках, коли підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний взагалі не обрали захисника. Оплата праці захисника як у випадку його участі у справі по призначенню, так і у випадку, коли підозрюваному, обвинувачуваному чи підсудному через малозабезпеченість юридична допомога надається безкоштовно, проводиться за рахунок держави.
Закон допускає заміну одного захисника іншим, але тільки після клопотання чи за згодою підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного (ч.3 ст.47 КПК).
Підозрюваний, обвинувачений та підсудний можуть у будь який момент провадження по справі відмовитися від захисника. така відмова має бути тільки добровільною. Вона можлива тільки за умови, ініціатива відмови йде від вказаних часників процесу і що є реальна можливість участі захисника у справі (ч.1 ст.46 КПК). Неможливо, щоб особа що провадить дізнання чи слідчий рекомендували підозрюваному чи обвинуваченому, а суд – підсудному відмовитися від захисника. про відмову від захисника особа, що проводить дізнання, чи слідчий складають протокол, а суд виносить ухвалу, суддя – постанову. Відмова від захисника не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора чи громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачуваних чи підсудних (ч.1 ст.46 КПК).
Надаючи можливість підозрюваному, обвинувачуваному та підсудному відмовитися від участі захисника у справі, закон разом з тим, встановлює ряд випадків, коли відмова цих осіб від захисника не може бути прийнята, а саме:
1) по справах осіб у віці до 18 років, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочину;
2) по справах про злочини осіб, що внаслідок фізичних чи психічних недоліків (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
3) по справах осіб, що не володіють мовою на якій ведеться судочинство;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин передбачає смертну кару;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру(ч.3 ст.46 КПК).
Відповідно не може бути прийнято відмову від захисника з боку неповнолітнього при розслідуванні та розгляді про нього справи у порядку, передбаченому ст.ст.73 та 447 КПК [5]
Після передачі справи до суду захисник отримує можливість надати клопотання про визнання немаючими юридичної сили доказів, що отримані з порушенням закону та, залежно від значення, що їм надавалось на стадії попереднього слідства клопотати про зупинення справи, перекваліфікації звинувачення на менш тяжке, виключенні з обвинувачення деяких пунктів звинувачення, про відміну запобіжного заходу.
Закон передбачає участь захисника в справі за згодою та за призначенням.
Захисник за згодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим і підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч.1 ст.47 КПК). Це відповідає прийнятим на 8 конгресі ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 у Нью-Йорку “Основними положеннями про адвокатів”, які передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися за допомогою для підтвердження своїх прав захисту на всіх стаїх кримінальної процедури (п.1) і що обов’язком урядів є забезпечення можливості кожному бути інформованим, компетентними владами про його право отримати допомогу адвоката за його вибором при арешті, затриманні чи поміщенні в тюрмі або обвинуваченні в кримінальному злочині (п.5). Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Захисник за призначенням (при чому лише з числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатські об’єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошується підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами. На прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного участьзахисника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в іншихвипадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в данній місцевості, є малозабезпеченим тощо). “Основні положення про роль адвокатів” передбачають, що особа, яка не має адвоката у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компетенцію і досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її сторони, якщо у неї немає необхідних коштів (п.6). Конституція України також встановлює, що кожен має правову допомогу, а у випадках передбаченихзаконом ця допомога надається безоплатно.
В разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабміном України.
Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за призначенням. У цьому разі останній замінюється захисником за угодою, якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мати певного захисника, то заміна його іншим без їх згоди, відсутності данних про неможливість участі обраного захисника в справі протягом тривалого строку є порушенням права на захист, бо заміна одного захисника іншим можлива лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, – протягом 72 годин, особа, яка продить дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого захисника або забезпечують самі. Обов’язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи (ч.3 ст.47 КПК).

 
2. Адвокат як представник по потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача
2.1. Права та обов'язки адвоката як представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача

Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко обговорює права та обов’язки адвоката.
Адвокат не має права відмовлятися при проведенні дізнання, попереднього слідства та у судовому засіданні від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного та повинен здійснювати свої функції у відповідності зі своїм процесуальним призначенням.
Адвокат є самостійним учасником кримінального процесу, хоч його самостійність має свої межі, що виходять зі специфіки його процесуальних відносин з підзахисним. У своїй діяльності він не завжди залежить від вимог та бажань останнього, не завжди повинен розділяти й ту позицію, що її займає підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний. Він вільний у виборі засобів захисту. Головне – щоб ці засоби були законними та цілком відповідали характеру тієї функції, що її захисник повинен виконувати. Тому, виконуючи захист, він повинен керуватися законом, виходи з чітко встановлених фактів та захищати тільки законні інтереси підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, задовольняти тільки ті його вимоги, що не суперечать закону [10].
На відміну від органів, що ведуть процес, - органів дізнання, слідчого, прокурора та суду – закон не поширює на захисника вимог ст.22 КПК про з’ясування всіх обставин справи, в тому числі що викривають обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) та обтяжуючих його відповідальність. Через характер процесуальної функції, що він виконує, діяльність захисника має певною мірою однобічний характер, бо він має захищати й тільки захищати свого підзахисного. Все, що не відповідає такій діяльності – не відповідає закону. Однак у межах цієї діяльності він повинен повно, всебічно та об’єктивно розглядати все, що сприяє підзахисному, виправдовує його чи пом’якшує відповідальність. З цим пов’язана й вимога закону про те, що одна та сама особа не може бути захисником двох чи декількох підозрюваних, обвинувачуваних чи підсудних, якщо інтереси одного з них не відповідають інтересам захисту іншого (ч.2 ст.47 КПК).
Охороняючи процесуальну самостійність захисника, закон не дозволяє внесення подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також особистої постанови судді чи ухвали суду стосовно правової позиції захисника по справі (ч.11 ст.48 КПК).
Крім вказаних вище, на захисника покладаються обов’язки: 
своєчасно з’являтися для участі у виконанні слідчих чи процесуальних дій у яких його участь є обов’язковою (ч.5 ст.48 КПК);
не розголошувати без дозволу слідчого чи прокурора дані попереднього розслідування (ст.121 КПК);
не розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням своїх процесуальних обов’язків; він не може бути допрошений як свідок про обставини, що він взнав, виконуючи обов’язки захисника (п.1 ст.69 КПК).
Повідомлених йому підзахисним, його родичами або іншими особами може завдати шкоди інтересам цих осіб, а також державним і громадським інтересам, підриває моральні та психологічні підвалини захисту – довірчі стосунки між захисником і підзахисним, іншими особами, які бажають їм допомогти.
Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Її предметом є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть даних ним консультацій, порад роз’яснень та інші відомості, одержані адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб (ст.9 Закону про адвокатуру).
За порушення свого професійного обов’язку адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
З моменту допущення до участі у справі захисник відповідно до ст.48 КПК має широкі процесуальні права:
до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з зустріч (“віч-на-віч”), а після першого допиту – без обмеження їх кількості та довго тривалості;
мати зустріч з засудженим та особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру;
бути при допитах підозрюваного та обвинуваченого, а також при вчиненні інших слідчих дій, що проводяться за участю чи за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;
за згодою особи, що проводить дізнання чи слідчого брати участь і у інших слідчих діях;
застосовувати науково-технічні засоби при вчиненні тих слідчих дій, у яких приймає участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи – за згодою особи, що проводить дізнання, слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - за згодою судді чи суду;
знайомитись з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу чи пред’явлення обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства – з усіма матеріалами справи та виписувати з цих матеріалів необхідні відомості;
брати участь у судовому розгляді справи;
надавати докази та заявляти клопотання та відводи.
Постраждалий та адвокат як його представник мають право:
надавати докази;
заявляти клопотання;
знайомитись з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства;
брати участь у судовому розгляді;
заявляти відводи;
подавати скарги на дії особи, що проводить дізнання, слідчого, судді чи суду, а також на вирок чи рішення суду та постанову судді. 
Захисник не вправі:
сам здійснювати ніяких слідчих дій по збиранню та перевірці доказів, оскільки за чинним КПК це є винятковою компетенцією слідчих органів, прокурора, судді і суду. Але, беручи участь у справі адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази.
подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;
збирати відомості про факти. Що можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
ознайомлюватись на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

2.2. Особливості здійснення адвокатом окремих процесуальних дій

Одна із форм особливих процесуальних дій, які може вчиняти адвокат є подання клопотання. 
Клопотання— це офіційне прохання про виконання певної процесуальної дії та прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для справи. Залежно від Моменту подання розрізняють клопотання:
1)подані на стадії попереднього слідства;
2)заявлені після завершення попереднього слідства при ознайомленні з матеріалами справи.
Окрім того можна виокремити так звані процедурні клопотання (наприклад, про надання для вивчення протоколів усіх слідчих дій за участю підзахисного; матеріалів, які направляються до суду для перевірки законності та обґрунтованості арешту; про повідомлення про дату і час проведення слідчих дій, в яких адвокат бажає взяти .участь, тощо [13].
Адвокат направляє клопотання до слідчого здебільшого з метою з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи. Це клопотання про очні ставки, проведення експертиз, припинення кримінальної справи.
Стосовно припинення кримінальної справи серед адвокатів є поширеною думка, що на початковій стадії розслідування, коли захисникові ще не відомі всі здобуті слідством докази, подавати клопотання про припинення кримінальної справи передчасно. Таке клопотання, мовляв, потрібно заявляти тоді, коли попереднє слідство вже завершилось і захиснику надані для ознайомлення всі матеріали справи (статті 217, 218 КПК України).
З такою позицією важко погодитись. Відповідно до ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. У постанові про порушення кримінальної справи слідчий на них вказує. Якщо захисник вважає, що їх недостатньо, а також, коли обвинувачений вважає себе невинуватим, вчасне подання клопотання про закриття справи може відіграти позитивну роль. Крім того, відмовляючи у задоволенні такого клопотання слідчий повинен навести доводи про відсутність підстав для цього. Нерідко при цьому випливають обставини, які цікавлять захисника, але не були йому повідомлені раніше.
Клопотання необхідно заявляти у письмовій формі, адже в такому разі від них «не відмахнешся». Звичайно, кожне клопотання має бути ретельно підготовлене й обґрунтоване як посиланнями на закон, так і на обставини, що його викликали.
Таким чином, заявлення клопотань є важливим засобом . захисту. Згідно зі ст. 129 КПК України слідчий, який одержав клопотання, зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи; Про результати розгляду клопотання повідомляєтеся особа; яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова. Звідси випливають і важливі для захисника висновки:
1)слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання яке має значення для справи; 
2)слідчий зобов'язаний мотивувати відмову в задоволенні клопотання захисту;
3)захисник вправі заявити слідчому відвід, якщо той порушив вимоги ст. 129 КПК України;
4)захисник має право оскаржити відмову слідчого у задоволенні клопотання прокурору (статті 234, 235 КПК України); а відмову прокурора — прокуророві вищого рівня(ст. 236 КПК України);
5)відмова слідчого у задоволенні клопотання не позбавляє захисника можливості заявити його повторно, якщо заявляться нові дані:
Отже, коли саме заявляти клопотання — на початку слідства або в кінці, - адвокат вирішує сам у кожному конкретному випадку. Кожне клопотання, — це «лакмусовий папірець» на перевірку слідчого на об'єктивність. Треба мати на увазі, що після закінчення попереднього слідства слідчий обмежений у часі для вчинення додаткових слідчих дій, а тому «доцільно заявляти клопотання тоді, коли у слідства є достатній запас часу [5].
Ознайомлення з матеріалами справи є важливим відповідальним моментом, який адвокати іноді недооцінюють. Окремі захисники вважають достатнім ознайомитись з обвинувальним висновком та перепровірити відповідність його тексту наявним у справі доказам, зробивши відповідні виписки пояснень свідків, висновків експертиз. У більшості європейських країн (наприклад, в Чехії, в Словаччині) слідчий на прохання адвоката надає копії всіх документів справи (іноді за певну плату за ксерокопіювання). Українські захисники такої можливості, нажаль, поки що не мають.
1. Перед ознайомленням адвокат повинен вимагати:
а) щоб справа була пронумерована і прошита Нумерація має бути зроблена ручкою, а не олівцем;
б)щоб були пред'явлені для огляду речові докази, закриті пакети та додатки (наприклад, бухгалтерські документи);
в) щоб було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.
Це далеко Не повний перелік вимог, які повинен поставити перед слідством адвокат, ознайомлюючись зі справою. Принципи записів можуть бути різні. Водночас з ознайомленням проводиться серйозна аналітична робота, тому записи варто систематизувати за епізодами, особами або в іншому порядку. Це допоможе краще використати одержані дані.
3. Не слід поспішати із заявленням клопотань. У протоколі про ознайомлення з матеріалами справи можна вказати, що клопотання буде подано пізніше.
Якщо ознайомлення зі справою триває протягом тривалого часу, слідчим рекомендують складати графіки, вказуючи, коли і які саме матеріали будуть пред'явлені захисникові й обвинуваченому. Звичайно, графік — це робочий, а не процесуальний документ, тому закон Не зобов'язує захисника, його підписувати.
Про відмову у задоволенні клопотань, поданих за результатами ознайомлення зі справою, слідчий виносить мотивовану постанову, яка може бути оскаржена прокурору.
З дозволу слідчого захисник може бути присутній при проведенні слідчих дій які, здійснюються за клопотаннями, поданими обвинуваченим або адвокатом. Після вчинення додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи.
Особливо уважно слід ознайомлюватись з тими показаннями і доказами, які свідчать на користь обвинуваченого.
Складаючи обвинувальній висновок, слідчий зазначає свідків, яких рекомендують викликати до суду. Тих свідків, які дають показання на користь обвинуваченого, до списку, як правило, не вносять. Тому ретельно виписані пояснення таких свідків дадуть можливість обґрунтувати клопотання про їх виклик до суду.
До прийняття рішення про день і місце слухання справи в судовому засіданні суддя або суд попередньо узгоджують із захисником і прокурором можливість їх участі у цей час у судовому засіданні (п. 10 ст. 253 КПК).
У стадії судового розгляду справи найбільш повно порівняно з іншими стадіями реалізуються всі демократичні принципи кримінального процесу, в тому числі змагальності, презумпції невинуватості обвинуваченого, гласності, усності, безпосередності дослідження доказів. Сторони обвинувачення і захисту є рівноправними і через те мають більші можливості для формування і обстоювання своїх процесуальних позицій у справі.
Під час судового розгляду справи адвокат сприяє підсудному в здійсненні його прав і захисті законних інтересів. Він має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, тобто в допитах підсудного, потерпілого, свідків, експертів, пред'явлені для впізнання особи чи предметів, призначенні експертизи, огляді речових доказів, документів, місця події, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, бере участь в судових дебатах, висловлюючи свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, що виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання (ст. 266 КПК).
Ефективність захисту багато в чому залежить від рівня підготовки адвоката до участі в судовому розгляді кримінальної справи. Зокрема, він повинен ретельно вивчити матеріали справи, зробити необхідні для захисту виписки і нотатки, грунтовно переговорити з підзахисним і погодити з ним правову позицію, інші практичні питання захисту, намітити докладний план захисту, де передбачити заявлення клопотань у підготовчій частині судового розгляду, пропозиції про порядок дослідження доказів, визначити основні пункти захисту, конкретні процесуальні дії (допити окремих осіб, постановку питань експерту, оголошення документів тощо). Адвокату слід мати на увазі, що, беручи участь у судових дебатах, він вправі посилатися тільки на ті докази, які ч були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 318 КПК), і що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Через це він повинен брати активну участь в судовому слідстві з тим, щоб допомогти судові дослідити всі докази, з'ясувати всі обставини справи, які виправдовують підсудного, пом'якшують його вину або звільняють від кримінальної відповідальності.
Позиція адвоката, тобто його думка з питань вини і відповідальності підсудного, визначається протягом усього судового розгляду, але остаточно формулюється і Доводиться до відома суду та учасників судового розгляду лише в його промові під час судових дебатів. При цьому враховується і висловлена суб'єктами сторони обвинувачення позиція, бо відповідно до закону (ч. 2 ст. 318 КПК) захисник бере участь у судових дебатах останнім, після того, як з промовами уже виступили прокурор, громадський обвинувач, потерпілий і його представник (останні — в справах приватного обвинувачення, а також в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі), цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, громадський захисник [10].
За своєю структурою захисна промова адвоката може складатися з таких частин: вступної, викладу фактичних обставин справи, аналізу й оцінки доказів, розбору юридичної сторони пред'явленого обвинувачення, характеристики особистості підсудного і при необхідності — потерпілого, аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, міркувань з приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, нарешті, заключної. Виголошуючи свою промову, адвокат повинен точно і правдиво викладати фактичні обставини справи, досліджені в суді докази, не перекручувати їх та позицію, аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, бо «нема гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки і нападки на потерпілих».
Суд не вправі обмежувати тривалість захисної промови адвоката певним часом. Суддя або головуючий у судовому
.засіданні зупиняє адвоката лише в тих випадках, коли він у промові виходить за межі розглядуваної справи (ч. 4 ст. 318 КПК).
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові (ч. 5 ст. 318 КПК). Обмін репліками не повинен перетворюватись у лайку сторін обвинувачення і захисту. В своїй репліці адвокат коротко, в стислій і коректній формі може звернути увагу суду на перекручення фактів, позиції захисту, на домисли та принципово неправильні судження, допущені прокурором або іншими суб'єктами сторони обвинувачення в їх промовах і репліках.
Адвокат, який брав участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу судового засідання має право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту. Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність, а при незгоді вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу. Якщо ж це неможливо, зауваження розглядаються судом, у складі якого повинно бути двоє з судців, які розглядали цю справу. В судовому засіданні може брати участь адвокат, який подав зауваження на протокол. Коли справа розглядалася суддею одноособове, він розглядає зауваження на протокол. Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якими засвідчують вірність зауважень або відхиляють їх (ст. 88 КПК). Рішення про відхилення зауважень на протокол адвокат може оскаржити до вищестоящого суду.




 
3. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі

Формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, соціально-психологічних, організаційних та ін.), серед яких провідне місце посідають професійне навчання та психологічна підготовка. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, яка складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані адвокатом; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, уміння і навички пошуку і цільового використання психологічної інформації). 
Психологічна підготовленість дозволяє адвокат нейтралізувати негативний вплив на особистість психологічних особливостей діяльності:
- правової регламентації (нормативності) професійної поведінки;
- владного характеру повноважень суддей та прокурору;
- високого рівня персональної відповідальності.
До них слід додати публічний характер діяльності, тобто необхідність виконання професійних функцій у присутності значної кількості сторонніх, але не нейтрально налаштованих осіб – звинувачуваного та його представників (у тому числі адвоката-захисника, родичів), свідків, громадськості, преси тощо. Кожна з сторін має свої інтереси, причому вони досить часто протилежно спрямовані. Адвокат постійно, навіть поза судовим засіданням, знаходиться у фокусі їх уваги. Розуміння цієї обставини при недостатній психологічній культурі призводить до виникнення стану психологічної напруженості, отже – збільшує ймовірність помилок чи психологічних недоречностей. Особливо це стосується ситуацій, коли в залі судового засідання відбувається запис (відео- чи аудіо-) перебігу судового процесу для подальшого використання з поки-що невідомою для адвоката метою.
Формування загальної психологічної культури полягає, передусім, у набутті систематизованих знань щодо особливостей особистості та професійного спілкування. Основним засобом і умовою діяльності адвокату є професійне спілкування, тобто встановлення і підтримання цілеспрямованого контакту з особами - носіями значущої інформації, а також переконливе (за змістом і формою) викладення матеріалу при судовому розгляді справи. Професійна майстерність проявляється саме у тих випадках, коли необхідно вплинути на внутрішнє переконання, здійснити психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати необхідний результат.
Професійне спілкування організується у відповідності із законами спілкування у цілому, але має значну специфіку, зумовлену змістом завдань, які вирішуються. Будемо виходити з того, що можна виділити такі етапи спілкування: 
1) формування першого враження та уточнення актуального емоційного стану;
2) усунення (нейтралізація, послаблення) психологічних бар’єрів та встановлення психологічного контакту;
3) досягнення мети;
4) оцінка результатів та корекція процесу взаємодії.
Для формування психологічної культури найбільш важливе правильне розуміння перших двох етапів спілкування, оскільки вони мають вирішальне значення для подальших відносин у процесі розгляду кримінальної справи. Слід зазначити, що професійне спілкування може бути ефективним лише за умови попереднього вивчення партнера, яке доцільно проводити цілеспрямовано, упорядковано, за певною схемою. 
Власне спілкування починається із зовнішнього сприймання один одного і формування першого враження. Цей процес зовні виглядає стихійним, але він має свої закономірності і може бути достатньою мірою упорядкований і прогнозований. Сприймання зовнішності є початковим моментом оцінки та розуміння особливостей людини – властивостей її особистості, станів, намірів, змісту внутрішнього світу. Воно включає інтерпретацію трьох груп ознак людини:
зовнішній вигляд - зріст, статура, стать, вікові ознаки;
невербальні (функціональні) ознаки - мова, голос, міміка, жести, хода, поза;
соціальне оформлення зовнішності - одяг, зачіска, прикраси.
Адвокату важливо відпрацювати такий стиль мовного спілкування і поведінки, при якому він буде сприйматись як добра, розумна, готова допомогти людина. 
Найбільш розповсюдженими "бар’єрами" спілкування є:
- мотиваційний - небажання чи незацікавленість у спілкуванні внаслідок упередженості, страху осуду чи помсти з боку певних осіб (родичів, співучасників злочину тощо), небажання розголосу події чи інтимних сторін життя;
- інтелектуальний - помилкове сприймання особливостей особистості партнера по спілкуванню (темпераменту, характеру, освіченості та ін.) та різна "мова спілкування", розбіжності в розумінні одних і тих самих обставин через різний рівень освіченості, обізнаності в питанні;
- емоційний – негативне ставлення до конкретного працівника, недовіра, агресивність;
- вольовий - небажання чи неможливість подолання своїх поведінських установок і стереотипів, небаж


Другие работы по теме: