Переплет дипломов
  • Закони екології
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Закони Комманера 4
2. Закон мінімуму 5
3. Закон толерантності Шелфорда 6
4. Закон конкурентного виключення 6
5. Закони Вернадського 7
6. Закони розвитку екосистем 9
7. Термодинамічні закони в екології 11
Висновок 14
Список використаних джерел 15



 
Вступ
Екологія — молода наука, й, мабуть, через це вона ще не сформулювала своїх законів з математичною чи фізичною точністю. Можливо, це буде зроблено пізніше. Поки що ж прийнято вважати, що екологічні закони — це середньостатистичні прояви певних причиново зумовлених явищ. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами:
– рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;
– постійного відновлення ресурсів;
– консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, як їм необхідно;
– популяційного контролю — природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження.
Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку цієї галузі об'єктивної реальності.
Метою роботи є вивчення та аналіз екологічних законів.
 
1. Закони Комманера
Закони екології - закони, сформульовані американським екологом Б. Коммонером (1974) у вільній, белетристичній формі [3].
Закон перший: «усе пов'язане з усім».
Екологія розглядає біосферу нашої планети як складну систему з багатьма взаємопов'язаними елементами. Ці зв'язки реалізуються за принципами зворотного негативного зв'язку (згадаємо, наприклад, систему «хижак—жертва»), прямих зв'язків (в екосистемах «працюють» усі дії логічної алгебри — «або», «і», «не»), а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємовиключають одна одну. За рахунок цих зв'язків формуються гармонійні системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери викликає відповідь одразу за багатьма напрямами, що робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою.
Закон другий: «усе має кудись діватися».
На прикладі біологічного кругообігу видно, як рештки й продукти життєдіяльності одних організмів є в природі джерелом існування для інших.
Людина поки ще не створила такого гармонійного кругообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво постійно «випускає» принаймні дві речі — необхідну продукцію й відходи. Відходи самі собою не зникають: вони нагромаджуються, знову втягуються в кругообіг речовин і призводять до непередбачених наслідків. 
Закон третій: «природа знає краще».
«Живе складається з багатьох тисяч різноманітних органічних сполук, — пише Б. Коммонер, — і часом здається, що принаймні деякі з них можуть бути поліпшені, якщо їх замінити якимось штучним варіантом природної субстанції». Третій закон екології стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною, але беруть участь у живій системі, швидше завдасть шкоди. Одним із найдивовижніших фактів у хімії живих речовин є те, що для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами, в природі є фермент, здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин, цілком імовірно, що для неї немає розкладального ферменту, й ця речовина «накопичуватиметься». Другий закон допомагає зрозуміти, які наслідки матиме таке накопичення.
Закон четвертий: «ніщо не дається задарма».
«Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в межах якого ніщо не може бути вигране або втрачене й яке не може бути об'єктом загального поліпшення: все, що вилучається з неї людською працею, має бути відшкодоване. Сплати за цим векселем не можна уникнути, її можна лише відстрочити», — пише Б. Коммонер. Четвертий закон стверджує: природні ресурси не нескінченні. Людина в процесі своєї діяльності нині бере у природи в «борг» частину її продукції, залишаючи під заставу ті відходи й ті забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться під загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідків своєї діяльності. Це усунення потребуватиме дуже великих затрат, які й стануть сплатою цього боргу.
2. Закон мінімуму
Історично першим для екології є закон, що встановлює залежність живих систем від факторів, котрі обмежують їхній розвиток (так званих лімітуючих факторів) [1].
В 1840 році Ю. Лібіх встановив, що врожай зерна часто лімітується не тими поживними речовинами, котрі вимагаються у ве¬ликих кількостях, а тими, котрих потрібно небагато, однак їх мало в грунті. Він сформулював закон, за яким "речовиною, що є в мінімумі, регулюєть¬ся врожай і визначається величина та стійкість його в часі". Дію цього закону обмежують два принципи. Згідно з першим закон Лібіха застосовуєть¬ся лише за умов стаціонарного стану. Його більш точне формулювання: "При стаціонарному стані лімітуючою буде та речовина, доступна кількість котрої найбільш близька до необхідного мінімуму". Другий принцип стосується взаємодії факторів. Висока концентрація та доступність пев¬ної речовини може змінити споживання мінімальної поживної речовини. Організм тоді заміняє одну, дефіцитну, речовину іншою, що є в надлишку.
Інше тлумачення згаданого закону: стійкість організму визначаєть¬ся найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб.
Якщо кількість та якість екологічних факторів близькі до мінімуму, необхідного для організму, він виживає, якщо менші за цей мінімум, організм гине, екосистема руйнується.
Наступний закон узагальнює закон мінімуму.
3. Закон толерантності Шелфорда
Закон толерантності (закон Шелфорда): відсутність або не¬можливість розвитку екосистеми визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів (тепло, світло, вода тощо). Цей закон може бути виражений іншими словами: лімітуючим фактором про¬цвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологіного впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толе¬рантності) організму до даного фактора [2].
Згідно з цим законом будь-який надлишок речовини чи енергії в екоси¬стемі стає її ворогом, забруднювачем. Надто багато хорошого — теж погано. Діапазон між двома величинами складає межі толерантності, в котрих організм нормально функціонує і реагує на вплив середовища.
4. Закон конкурентного виключення
Закон конкурентного виключення формулюється таким чином: два види, що займають одну екологічну нішу, не можуть співіснувати в одному місці нескінченно довго. Те, який з видів перемагас, залежить від зовнішніх умов. За цих умов перемогти може кожен. Важливою для перемоги обставиною є швидкість зростання популяції. Нездатність виду до біотичної конкуренції призводить до його витіснення та необхідності пристосування до більш складних умов та факторів [9].
Цей закон може працювати і в людському суспільстві. Особливістю його дії є те, що в наш час цивілізації не можуть розійтися. У біосфері немає місця для розселення та немає надлишку ресурсів, що загострює конкурент¬ну боротьбу. Можна говорити про екологічне суперництво між країнами і навіть про екологічні війни або війни, зумовлені екологічними причинами. Свого часу Гітлер виправдовував агресивну політику нацистської Німеччини боротьбою за життєвий простір. Ресурси нафти, вугілля тощо і тоді були дуже важливими. Ще більшу вагу вони мають в кінці XX сторіччя, коли додалася необхідність території для захоронення радіоактивних та інших відходів. Війни - гарячі та холодні - набувають екологічного характеру. Багато подій, в тому числі розпаду СРСР, сприймаються інакше, якщо на них поглянути з екологічних позицій. Тут переплітаються політичні, соціальні та екологічні проблеми.
5. Закони Вернадського
Закон біогенної міграції атомів (закон В.І. Вернадського): міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів [2].
Жива речовина або бере участь у біохімічних процесах безпосередньо, або створює відповідне, збагачене киснем, вуглекислим газом, воднем, азо¬том, фосфором та іншими речовинами, середовище. Розуміння всіх хімічних процесів, що відбуваються в геосферах, неможливе без врахування дії біоген¬них факторів, зокрема — еволюційних. Люди впливають на стан біосфери, змінюють її фізичний і хімічний склад, умови збалансованої віками біогенної міграції атомів. У майбутньому це спричинить дуже негативні зміни, котрі вже нині набувають здатності саморозвиватися і стають глобальними, неке-рованими (спустелювання, деградація грунтів, вимирання тисяч видів організмів).
Закон константності (сформульований В.І. Вернадським): кількість живої речовини біосфери, утвореної за певний геологічний час, с величиною постійною.
Цей закон тісно пов'язаний із законом внутрішньої динамічної рівнова¬ги. За законом константності будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче призводить до такої ж за обсягом зміни речовини в іншому регіоні, тільки зі зворотним знаком. Наслідком цього закону є правило обов'язкового заповнення екологічних ніш [9].
Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (сформульова¬ний В.І. Вернадським): уся жива речовина Землі має єдину фізико-хімічну природу.
З цього випливає, що шкідливе для однієї частини живої речовини шко¬дить й іншій її частині, тільки різною мірою. Через наявність у будь-якій популяції стійких до фізико-хімічного впливу видів швидкість відбору за витривалістю популяцій до шкідливого агента прямо пропорційна швид¬кості розмноження організмів та чергування поколінь. Внаслідок цього три¬вале використання пестицидів є екологічно недопустимим, бо шкідники, які розмножуються значно швидше, пристосовуються та виживають, а обсяги хімічних забруднень доводиться дедалі збільшувати.
Закон максимуму біогенної енергії (закон Вернадського — Бауера): будь-яка біологічна та біонедосконала система, що перебуває в стані стійкої нерівноваги (динамічно рухливої рівноваги з довкіллям), збільшує, розвиваючись, свій вплив на середовище.
У процесі еволюції видів виживають ті, котрі збільшують біогенну гео¬хімічну енергію. Живі системи ніколи не перебувають у стані рівноваги й виконують за рахунок своєї вільної енергії корисну роботу проти рівноваги, якої потребують закони фізики та хімії за існуючих зовнішніх умов. Цей закон поряд з іншими с основою розробки стратегії природокористування.
Закон фізико-хімічної єдності живої речовини В.І. Вернадського: вся жива речовина Землі фізико - хімічно єдина, що не виключає біогеохімічних відмінностей.
Закон збільшення розмірів (зросту) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці (В.І. Вернадський): в ході геологічного часу форми, що виживають, збільшують свої розміри (а відтак — вагу), а потім вимирають. Відбувається це тому, що чим менші особини, тим важче їм протистояти процесам ентропії (котрі призводять до рівномірного розпо¬ділу енергії), організовувати енергетичні потоки для здійснення життєвих функцій. Отже, в процесі еволюції розмір особин збільшується.
6. Закони розвитку екосистем
Закон піраміди енергій (сформульований Р. Ліндеманом): з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший переходить у середньому не більше 10 % енергії. Зворотний потік з більш високих на більш низькі рівні набагато слабший — не більше 0,5—0,25 %, і тому говорити про кругообіг енергії в біоценозі не доводиться [5].
Закон односпрямованості потоку енергії: енергія, яку одержує екосистема і яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їхньою біомасою незворотно передається консументам першого, друго¬го, третього та інших порядків, а потім редуцентам, що супровод¬жується втратою певної кількості енергії на кожному трофічному рівні як наслідок процесів, що супроводжують дихання.
Закон кореляції (сформульований Ж. Кюв'є): в організмі як цілісній системі всі його частини відповідають одна одній як за будовою, так і за функціями [4].
Зміна однієї частини неминуче викликас зміни в інших. Закон максимізації енергії (сформульований Г. і Ю. Одумами та доповнений М. Реймерсом): у конкуренції з іншими системами збері¬гається та з них, яка найбільше сприяє надходженню енергії та інформації і використовує максимальну їх кількість найефективніше [7, 8].
Система утворює накопичувачі високоякісної енергії, частину якої витрачає на забезпечення надходження нової енергії, забезпечує нормальний кругообіг речовин і створює механізми регулювання, підтримки, стійкості системи, її здатності пристосовуватися до змін, налагоджує обмін з іншими системами. Максимізація забезпечує підвищення шансів на виживання.
Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища.
Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий — це висновок з законів термодинаміки.
З цього закону випливають такі висновки:
абсолютно безвідходне виробництво неможливе;
будь-яка більш високоорганізована біотична система в своєму роз¬
витку є потенційною загрозою для менш організованих систем. Тому в біо¬
сфері Землі неможливе повторне зародження життя — воно буде знищене
існуючими організмами;
біосфера Землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів.
Закон екологічної кореляції: в екосистемі, як і в будь-якій іншій, всі види живої речовини та абіотичні екологічні компоненти функціонально відповідають один одному, випадіння однієї частини системи неминуче при¬зводить до вимикання пов'язаних з нею інших частин екосистеми і функ¬ціональних змін [6].
Закон емерджентності: ціле завжди мас особливі властивості, відсутні у його частин.
Закон необхідної різноманітності: система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів, але може мати ієрархічну організацію та інтегративні рівні.
Закон незворотності еволюції: організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану, реалізованого його предками.
Закон ускладнення організації: історичний розвиток живих організмів призводить до ускладнення їх організації шляхом диференціації органів та функцій.
Закон нерівномірності розвитку частин системи: система одного виду розвивається не строго синхронно — в той час, коли один досягає більш високої стадії розвитку, інші залишаються в менш розвиненому стані. Цей закон безпосередньо пов'язаний з законом необхідної різноманіт¬ності.
Закон збереження життя: життя може існувати тільки в про¬цесі руху через живе тіло потоку речовин, енергії, інформації.
Принцип збереження впорядкованості (І. Пригожий): у відкри¬тих системах ентропія не зростає, а зменшується, доки не досягаєть¬ся мінімальна постійна величина.
7. Термодинамічні закони в екології
Закон зменшення енерговіддачі в природокористуванні: процес одержання з природних систем корисної продукції, з часом (у історич¬ному аспекті) на її виготовлення в середньому витрачається дедалі більше енергії (зростають енергетичні витрати на одну людину).
Зростання енергетичних витрат не може бути нескінченним. Його слід розраховувати, гармонізуючи стосунки людини з природою.
Принцип Ле Шательє на [5]: при зовнішній дії, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага зміщується в на¬прямку послаблення ефекту зовнішньої дії. Цей принцип в рамках біосфе¬ри порушується сучасною людиною. "Якщо в кінці минулого сторіччя ще відбувалося збільшення біологічної продуктивності та біомаси внаслідок зро¬стання біологічної продуктивності та біомаси як відповіді на зростання кон¬центрації вуглекислого газу в атмосфері, то з початку нашого сторіччя це явище не спостерігається" (Н.Ф. Реймерс) [8].
Принцип економії енергії (Л. Онсагер): при ймовірності роз¬витку процесу в деякій множині напрямків, що допускаються началами термодинаміки, реалізується той, котрий забезпечує мінімум розсію¬вання енергії.
Закон максимізації енергії та інформації: найкращі шанси самозбереження має система, що найбільшою мірою сприяє надходжен¬ню, виробленню та ефективному використанню енергії та інформації; максимальне надходження речовини не гарантує системі успіху в конкурентній боротьбі.
Закон розвитку системи за рахунок навколишнього середови¬ща: будь-яка система може розвиватися лише за рахунок використан¬ня матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей оточую¬чого середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий.
Правило затухання процесів: зі зростанням ступеня зрівнова¬женості з навколишнім середовищем або внутрішнього гомеостазу (у випадку ізольованості системи) динамічні процеси в системі затуха¬ють.
Термодинамічне правило Вант-Гоффа — Арреніуса [9]: зростання температури на 10 °С призводить до 2—3-кратного прискорення хімічних процесів. Звідси випливає небезпека підвищення температури внаслідок гос¬подарської діяльності людини.
Правило Шредінгера "про живлення" організму негативною ентропією: при впорядкованості організму краще за навколишнє сере¬довище він віддає в це середовище більше невпорядкованості, ніж отри¬мує. Це правило погоджується з принципом збереження впорядкованості Прижогіна.
8. Інші закони екології
Закон сукупної дії природних факторів (закон Мітчерміха-Гінемана-Баулє): обсяг урожаю залежить не від окремого, навіть лімітую чого ф-ра, а від всієї сукупності факторів одночасно.
Частку кожного фактора в сукупній дії можна визначити. Закон має силу, коли вплив монотонний і максимально виявляється кожний фактор за незмінності інших у тій сукупності, що розглядається.
Закон внутрішньої динаміки рівноваги: речовина, енергія, інформація та динаміка якості окремих природних систем та їх ієрархії дуже тісно пов’язані між собою, тому зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, але при цьому зберігаються загальні якості системи – речовини, енергетичні, інформаційні та динамічні.
Наслідки дії цього закону виявляється в тому, що після будь-яких змін елементів природного середовища обов’язково розвиваються ланцюгові реакції, які намагаються нейтралізувати ці зміни. Навіть незначна зміна 1 показника може спричинити сильні відхилення в інших і в усій екосистемі.
Закон ґрунтостомлення (зниження родючості): поступове зниження природної родючості ґрунтів відбувається через тривале їх використання й порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також внаслідок тривалого вирощування монокультур внаслідок накопичення токсичних речовин, що виділялися рослинами, залишків пестицидів та мінеральних добрив.
Закон Гаузе, принцип конкурентного винятку – екологічні основи конкурентних взаємовідносин, що зводяться до того, що два різних види з однаковими екологічними потребами не можуть одночасно займати ту саму екологічну нішу, тому що один із них неминуче витисне іншого.
При тривалій еволюції фітоценозів відбувається процес диференціації ніш по трьох основних принципах [9]:
1) якщо два види у фітоценозі займають ту саму нішу, то один із них повинний зникнути;
2) диференціація ніш знижує конкуренцію між видами;
3) у співтоваристві існує система відношень диференційованих по нішах видових популяцій, причому процес посилення позитивних взаємодій протікає швидше, ніж наростання конкуренції за умови середовища.
Обговорення принципу Гаузе зіграло важливу роль у розвитку концепції екологічної ніші й екологічно-географічної моделі видоутворення, а також в оцінці міжвидової конкуренції як чинника, що підтримує структуру співтовариства.
 
Висновок
Найважливішим завданням екології Д. Чірас вважає вивчення структу¬ри та функцій екосистем, їх врівноваженості або неврівноваженості, тобто причин стабільності й розбалансування екосистем.
Серед законів природи зустрічаються звичні в науці закони детерміністського типу, котрі жорстко регулюють взаємини між компонентами екосистеми, але більшість є законами-тенденціями, котрі діють не у всіх випадках. У деякому сенсі вони нагадують юридичні закони, що не перешкоджа¬ють розвиткові суспільства, якщо зрідка порушуються незначною кількістю людей, але заважають нормальному розвиткові, якщо порушення стають масовими. 
Є і закони-афоризми, котрі можна віднести до типу законів як обмеження різноманітності.
Таким чином, знання та усвідомлення екологічних законів дає змогу підтримувати екологічну рівновагу.

 
Список використаних джерел
Основи екології та економіки природокористування: Текст лекцій / С.П. Крівільова, О.О. Лопухіна. — Харків: ХДПУ. 2000. — 95 с. — Рос. Мовою
С.А. Гринь, П.В. Кузнецов, П.В. Шапорев, Д.В. Боглаенко. Экология: Текст лекцій. – Харьков НТУ "ХПИ" 2007 – 179 стр.
Білявський Г. О., Фурдуй Р. С., / Основи екологічних знань: Підручник. – К.: Либідь, 1997. – 288 с.
Петров К.М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы: Учебное пособие для вузов. - 2-е изд., стер. - СПб: Химия, 1998. - 352 с., ил.
Сытник К.М. Словарь-справочник по экологии. – К., 1994. – 667 с.
Голубець М. А. и др. Конспект лекций по курсу «Экология и охрана природы». – К.: УМК ВО, 1990. – 216 с.
Одум Ю. Основы экологии. – М.: Мир, 1975. – 740 с.
Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.
Джигирей B.C. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. - 203 с. ISBN 966-620-108-9




Другие работы по теме:

Переплет дипломов