Contribution to International Economy

  • Рекреаційна діяльність Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону

Рекреаційна діяльність Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону.

 


Зміст

Вступ…………………………………………………………………..…………...3

Розділ 1. Теоретичні основи рекреаційного районування терріторії  України

1.1.Сутність  рекреаційного районування ……………………………………..6

1.2.Чинники рекреаційного районування …………………………………….10

Розділ 2. Рекреаційна діяльність Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону.

2.1. Рекреаційні ресурси Придніпровсько-Донецького регіону.

 як основа рекреаційної діяльності……………………………………………..13

2.2. Основні рекреаційні системи району, її спеціалізація …………………..19

2.3.Проблеми і перспективи розвитку рекреаційної діяльності Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону………………………….24

Висновки ………………………………………………………………………...29

Література………………………………………………………………………..31

 


Вступ

 

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства, при загостренні економічних, соціальних та екологічних проблем, все актуальнішим є збереження здоров’я окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства. Локалізація соціально-економічних відносин даної галузі на регіональному рівні відбувається в межах формування та розвитку територіальної рекреаційної системи, що в умовах ринкової економіки трансформується в регіональний ринок рекреаційних послуг.

У вітчизняній науці розроблені теоретичні основи функціонування територіальних рекреаційних систем (ТРС), раціонального природокористування, методологія економічної оцінки рекреаційних ресурсів та природно-рекреаційного потенціалу  (ПРП)., Але в зв’язку з новими умовами господарювання окремі аспекти теорії природокористування, розвитку ТРС, механізми її функціонування як складової ринку послуг потребують подальшого вивчення, уточнення, адаптації до конкретних умов. Особливо це стосується питань функціонування ТРС в ринкових умовах, оцінки природно-рекреаційного потенціалу та механізмів поліпшення його використання, що вимагає проведення пошукових, аналітичних, оціночних робіт з використанням нових наукових підходів.

У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації . Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам’ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини. Володіючи величезним природнім потенціалом, Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіон усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Перехід до ринкових відносин викликав глибокі перетворення в сфері туризму В результаті скасована централізована система управління туризмом, державна фінансова підтримка розвитку регіональних туристських центрів, порушені основи взаємодії різних регіонів у створенні і просуванні на споживчий ринок туристського продукту. Разом з тим кожен регіон володіє значними туристськими ресурсами, унікальність та істотна привабливість яких створює передумови для формування внутрішньорегіонального і міжрегіонального туристського продукту Різноманіття природних, кліматичних, ресурсних, історичних умов, що сприяють формуванню туристського продукту, стали основою для створення нових рекреаційних зон туристичного призначення. Однак вирішення всіх питань, пов’язаних з відкриттям нових туристичних комплексів, є досить складним процесом, незабезпеченим ні концептуально, ні стратегічно, ні програмно.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження аспектів розвитку рекреаційного районування Придніпровсько-Донецького регіону.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

вивчити теоретичні основи рекреаційного районування терріторії  України

проаналізувати основні рекреаційні системи району, її спеціалізація ;

дослідити особливості розвитку рекреаційного районування Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону;

виявити перспективи розвитку Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону .

 

 


Розділ 1. Теоретичні основи рекреаційного районування терріторії  України

1.1.Сутність  рекреаційного районування

У загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактним згущенням деяких вихідних чарунок у просторі. Існує значний доробок районування території України, приклади якого можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем використання і керування територіями на макротериторіальному рівні, а також мають враховуватися при рекреаційному районуванні України.

Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.

Процес рекреаційного районотворення в загальному вигляді можна описати таким чином [14]:

1 етап – існує не освоєна, але стратегічно важлива для соціокультурної системи (СКС) територія з потенційними рекреаційними ресурсами;

2 етап – починається швидке зростання нового рекреаційного району. Рекреація привертає велику кількість населення, яке освоюється в новому районі і залишається там постійно жити. У регіон інвестуються могутні засоби, створюється спеціалізована рекреаційна інфраструктура, орієнтована на обслуговування всієї СКС;.

3 етап – після досягнення високого рівня соціокультурного освоєння, наступає період зниження рекреаційної популярності району;

4 етап – стабілізація і переорієнтація рекреаційного району. Рекреаційні райони дуже рідко повністю втрачають свої первинні функції, і те, що розвивається з часом поліфункціональність, ніколи остаточно не витісняє рекреацію.

Рекреаційне районування – вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію), який може бути адекватно описаний на фундаментальній основі. Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційної освоєності території і структура рекреаційних функцій (лікувальної, оздоровчої, туристської, екскурсійної).

Зонування території за ступенем комфортності проводиться і на рівні складання генеральних планів курортних зон і окремих рекреаційних об'єктів. При цьому слід дотримуватися загальногеографічних принципів районування: об'єктивності, багатоаспектності, ієрархічності і конструктивності.

Особливості рекреаційної оцінки територій є основою для проведення рекреаційного районування.

Окремі дослідники [17] вважають, що сучасні потреби у вивченні рекреаційних ресурсів дозволяють виділити на території України вісім рекреаційних регіонів (рис.2, В): Донецький, Карпатський, Кримський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Слобідський, Чорноморсько-Азовський, межами яких є як природні рекреаційні умови, так і адміністративно-територіальний поділ. Такий поділ дозволяє виділити рекреаційні регіони з відносно однотипним складом і якістю ресурсів, але різноманітними видами рекреаційної діяльності. Оцінка рекреаційного потенціалу регіонів за основними видами рекреації показала, що можливості України в цілому перевищують потреби її населення більше ніж у 1,5 рази. При цьому, рекреаційний потенціал по території держави як у географічному аспекті, так і відносно зон концентрації населення, розташований нерівномірно. У рамках рекреаційного районування доцільно також розглянути туристське районування – процес розчленовування території, при якому райони ідентифікуються за наявністю в них особливих рекреаційних ознак і виділяються туристські райони, що відрізняються один від одного за набором і ступенем чіткості ознак [14]. У сучасній географії розвивається і концепція формування туристсько-рекреаційних систем, проектування яких у регіонах базується на виділенні різних композиційних, функціональних і планувальних елементів. Існує тісний зв'язок туристських районів різного рангу з туристсько-рекреаційними комплексами (ТРК), які є складними господарствами, куди входять лікувальні і оздоровчі установи, обслуговуючі підприємства і супутні галузі (підприємства торгівлі і громадського харчування, побутові, культурні і спортивні установи, екскурсійні об'єкти, дорожньо-транспортна мережа, сувенірне виробництво).

Вважається, що макротуристичне районування необхідне для кращої просторової організації сфери туризму, здійснення політики її регіонального розвитку та удосконалення управління рекреаційно-туристичною діяльністю. Виходячи з вищевказаного, виділяють вісім макротуристичних регіонів, які включають всі адміністративні області України та автономну республіку Крим. За основу даного групування областей покладено в окремих випадках певні етнографічні мотиви, в інших – чітко адміністративні, домінуючі природні умови та виділені просто високоурбанізовані області. Такий поділ території чи групування адміністративних областей країни можливо має значення для покращення управлінських функцій рекреаційно-туристичною діяльністю на рівні держави. Однак він, більш за все, потребуватиме утворення додаткових міжобласних структур, які будуть відповідати за даний напрямок розвитку економічної діяльності виділених регіонів.

Щодо можливого покращення просторової організації сфери туризму, то тут також виникають окремі питання. Просторова структура рекреаційно-туристичної сфери має розроблятися для об’єктів на всіх ієрархічних рівнях – починаючи від національного, регіонального (обласного), локального та місцевого. Об'єднання адміністративних областей України в певні групи якщо і повинне відбуватися, то лише теоретично, для відпрацювання науковцями, які оперують значними просторовими утвореннями, окремих методичних підходів до функціонально-просторової організації рекреаційно-туристичних систем у межах регіонів (областей), які мають спільні риси: чи за характером розселення, чи за природними ресурсами і рівнем їх перетворення, чи значенням у міжнародному розподілі праці, тощо.

Виходячи з наведених вище положень необхідним, на наш погляд, є проведення районування території України, в процесі якого ключовою ознакою має бути прийнятність тих чи інших теоретичних типів планувальних структур рекреаційних систем для удосконалення просторової структури рекреаційних систем у межах конкретних адміністративних одиниць (областей) країни. Для вирішення цього питання пропонується використання існуючих методологічних особливостей районування взагалі та рекреаційного районування зокрема. Виходячи з того, що функціонування регіональних рекреаційних систем, як і багатьох галузей промисловості, є жорстко прив’язаним до природних ресурсів території, можна вважати фізико-географічне районування базовим для проведення рекреаційного районування території за ознакою "характерний тип планувальної структури рекреаційної системи".

Даний процес має також враховувати особливості адміністративного поділу, впливу міст – центрів розселення, поділу території за річковими басейнами.

Типи планувальної структури рекреаційних систем є відпрацьованими в науково-методичній літературі [19, 20]. Так, лінійний (лінійно-пунктирний) рекомендується використовувати при розташуванні рекреаційних районів на узбережжях морів, прирічкових територіях і вздовж транспортних магістралей в природних зонах Степу і Лісостепу, частково в інших природних зонах. Компактний тип рекомендується використовувати у районах з компактними (значними) рекреаційними ресурсами, переважно у зонах Полісся, частково в інших природних зонах. Променевий тип – при створенні рекреаційних районів у моноцентричних групових системах населених місць з рівномірно розподіленими, переважно значними, рекреаційними ресурсами у природних зонах змішаних (Полісся) і хвойних лісів, утворюється вздовж транспортних магістралей навколо крупних міст. Розосереджений тип рекомендується використовувати при формуванні рекреаційних районів в полі- (рідше в моно-) центричних групових системах населених місць з розосередженими (достатніми) природними ресурсами. Дисперсний тип – при утворенні рекреаційних районів у поліцентричних групових системах населених місць з обмеженими природними ресурсами.

У цілому, в результаті районування можна отримати на території України чотири райони , для яких найбільш прийнятними є такі типи планувальної організації рекреаційних систем:

1 – район з переважанням рекреаційних систем лінійного типу;

2 – район з переважанням компактно-променевого типу;

3 – район з переважанням компактних і розосереджених типів;

4 – район з переважанням лінійного і розосередженого типів планувальних структур.

 

1.2. Чинники рекреаційного районування

До основних чинників, що впливають на рекреаційну оцінку території, відносять: тривалість сприятливих температурних умов, наявність морського побережжя, характер рельєфу, наявність лісів, річок, озер і водосховищ, забезпеченість транспортними магістралями. До додаткових чинників відносять: наявність виходів підземних вод, характеристика пляжів, екскурсійні об'єкти природного і антропогенного характеру.

Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками протягом декількох останніх десятиріч. При розробці методології містобудівного проектування рекреаційних систем в Українській РСР [15], встановлено, що значна частина групових систем населених місць України має надлишок рекреаційних ресурсів, але характеризується екстенсивним типом освоєння при відносно слабкому розвитку інфраструктури. Вони повинні розглядатися як основне джерело заповнення ресурсної недостатності інших систем населених місць і об'єкт першочергового освоєння з порівняно невеликими витратами на розвиток масового відпочинку.

Особливе місце займають системи населених місць з недостатніми рекреаційними ресурсами в степових індустріальних районах. Удосконалювання рекреаційного обслуговування жителів даних систем повинне здійснюватися шляхом прискореного розвитку елементів інфраструктури, заповнення дефіциту рекреаційних ресурсів шляхом проведення природо-відновлювальних заходів і залучення в рекреаційну сферу надлишкових ресурсів сусідніх систем. Даний підхід забезпечує виділення комплексу взаємозалежних у рекреаційному аспекті населених місць, поєднуваних регіональною рекреаційною системою, що може виступати, як об'єкт планування і прогнозування на територіальному рівні.

 

У 1983 р. Київським НДІП містобудування за участю інституту Діпромісто була розроблена Регіональна схема розвитку і розміщення курортів, місць відпочинку і туризму Української РСР [16]. Єдина курортно-рекреаційна система поділялась на п’ять крупних територіальних систем (рис.2, Б): Західну (вісім областей), Центральну (шість областей), Південну (чотири області), Північно-Східну (чотири області) та Південно-Східну (три області).

Територіальні системи були представлені курортно-рекреаційними регіонами, курортно-рекреаційними районами, окремими курортами і зонами відпочинку. Курортно-рекреаційні регіони виділялися на базі найбільш цінних курортно-рекреаційних ресурсів, сконцентрованих в межах однотипних природно-географічних систем, які включають гірські масиви, басейни річок, морські узбережжя. За значимістю вони розділялися на регіони союзно-республіканського і республіканського значення.

 

 


Розділ 2. Рекреаційна діяльність Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону.

 

2.1.Рекреаційні ресурси Придніпровсько-Донецького регіону як основа рекреаційної діяльності

 

Придніпровсько-Донецький ресурсно-рекреаційний район (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська області). Зважаючи на приморське та прирічкове розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзне освоєння Дніпровського “рекреаційного коридору”, яхтинг, реконструкція та інтенсифікаціія берегової забудови (особливо це стосується приморських курортів).

Донецько-Придніпровський регіон займає близько 19 % території України. Тут проживає 28 % населення країни

Придніпровсько-донецький регіон займає біля п'ятої частини території України, де проживає 28% її населення і розміщується близько 5 тис. підприємств, серед яких, – гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничодобувною, вугільною і інших галузей промисловості. Разом з тим, це район ведення інтенсивного сільського господарства, де розорано близько 70% території і майже всіх цих земель знаходяться в різному ступені деградованому стані (грунти перенасичені пестицидами, мінеральними добривами і важкими металами).[8]

Впродовж довгого часу тут не існувала проблема утилізації промислових відходів, яких в регіоні накопичилося більше 10 млрд. тонн. Майже повністю вичерпаний ресурс устаткування на заводах і фабриках (зношеність основних фондів складає більше 70%), що сприяє підвищеній аварійності, що завдає значної шкоди навколишньому середовищу.

Найбільш забрудненими крупними містами регіону впродовж останніх п'яти років залишаються Донецьк, Макіївка, Горловка, Дніпропетровськ, Єнакієво, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержінськ, Краматорськ, Луганськ, Запоріжжя і Маріуполь.

Придніпровсько-Донецький рекреаційний регіон - рекреаційний регіон загального значення.

Природні рекреаційні ресурси регіону: помірно континентальний клімат, густа річкова сітка, багато водосховищ, лік. грязі і мін. води. Пересічна т-ра січня від -70 , -80  до -40 , липня +190 і +220 , опадів 375 – 650 мм на рік. Тривалість сонячного сяйва 1600 – 2400 год на рік. На Пн. і Пн. Сх. Клімат характеризується значними контрастами зимових і літніх т-р (-35, -380 і +38, +390). Опадів до 500 мм на рік. Клімат центр. частини регіону більш м′який, з меншим ступенем континентальності. Опадів до 600 мм на рік. Осн. ріки: - Дніпро, та Сіверський Донець. У регіоні – Дніпровський каскад водосховищ, на яких купальний сезон триває 120 – 140 днів, і численні невеликі ставки та водосховища. П.-Д. р. р. багатий майже на всі види мін. вод:

Придніпровсько-Донецький регіон має в своєму розпорядженні 123 турфірми і суб'єкти господарської діяльності, що одержали ліцензію на право туристичної діяльності. Серед суб'єктів туристичної діяльності давно відомі туристичні фірми («САМ», «Супутник», «Гамалія», «Іліташ-тур»), що пропонують організацію відпочинку як в Україні, так і за її межами. Кількість туристичних суб'єктів у Донецькій області складає біля 5% від загальної кількості зареєстрованих в Україні і займає 7 місце серед інших регіонів, поступаючись м. Києву, Автономній Республіці Крим, Одеській області, м. Севастополю, Дніпропетровській і Львівській областям. 6. Культурна спадщина повинна стати основою виховання у молоді патріотизму, відповідальності за долю свого краю і своєї держави. Українська історико-культурна спадщина надзвичайно багата, велика кількість її об’єктів розташована на території Донецької області. Станом на 01.01.2006 налічується: - 2 139 пам’ятників історії та монументального мистецтва, з них 4 мають статус пам’яток національного значення, - 7 856 об’єктів археології, з них 11 мають статус пам’яток національного значення, - 23 державні музеї (з філіями – 30), - 122 громадські музеї. В межах виконання пам’яткоохоронного законодавства завершено обстеження пам’ятників історії та культури на території області, затверджено охоронні зони пам’ятників місцевого значення, складено облікову документацію на всі об’єкти.

Донецька область має багаті природні ресурси. Тут є дивожні місця і лікувальні джерела. Бальнеологічне значення мають Слов'янські солоні озера і джерела мінеральних вод. Національну цінність складають дві заповідні зони - Хомутовський степ і Святогір'я. В останньому створено Національний парк України „Святі гори". Унікальні природні лікувальні властивості має соляна шахта в м. Соледарі, де створений спелеологічний санаторій. М'який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні грязі, джерела мінеральних, радонових і столових вод належать до рекреаційних ресурсів області, на базі яких створено курорти: Маріуполь, Слов'яногірськ, Слов'янськ. Донецька область має 70 об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі філіали Українського степового заповідника, 6 заказників державного значення, 10 пам'яток природи; 25 заказників місцевого значення, пам'ятка садово-паркового мистецтва, 20 пам'яток природи, 6 заповідних урочищ. Природні ресурси В надрах області є майже всі елементи таблиці Менделєєва. Головні корисні копалини - кам'яне вугілля (запаси оцінюються в 25 млрд тонн), кам'яна сіль, вапняки, вогнетривка глина, калійна сіль, ртуть, крейда, гіпс, азбест, графіт та інші - всього близько 100 найменувань, включаючи залізну руду і рідко-земельні метали. Область багата плодючими чорноземами, має велику мінерально-сировинну базу. [12]

Також проводиться робота щодо укладання охоронних договорів, визначення балансоутримувачів і вартості пам’ятників. Здійснюється паспортизація об’єктів археології, моніторинг дотримання норм охорони культурної спадщини з боку власників або уповноважених ними органів, осіб, які набули права володіння, користування чи управління об’єктами культурної спадщини. Зокрема, укладено 478 охоронних зобов’язань на 493 об’єкти археології з визначенням режимів використання їх охоронних зон. У 2005 році здійснені ремонтно-реставраційні роботи на 1082 пам’ятках історії, архітектури, монументального мистецтва на загальну суму 1030,4 тис. грн. у т.ч. за рахунок коштів місцевого бюджету - 651,5 тис. грн.; за рахунок інших джерел - 378,9 тис. грн. Ремонтно-реставраційні роботи проведені на 5 пам’ятках архітектури та містобудування на загальну суму 17 280 тис. грн. з інших джерел. Розвиток музейної справи є невід’ємною частиною збереження історико-культурної спадщини. Серед державних музеїв Донеччини найбільшу кількість складають історичні та краєзнавчі. Фонди музеїв налічують 353 857 одиниць зберігання, проте через брак музейних площ експонується 12,6 % музейних предметів. Щорічно на 20 – 25 % збільшується кількість виставок та організованих відвідувачів, у 2005 році музеї області відвідали 735 300 осіб, у тому числі 488 800 учнів та студентів. Кількість працівників музеїв – понад 500 осіб, з них 180 наукових співробітників та екскурсоводів. Музеї, створені у складі підприємств, установ, організацій та навчальних закладів, зберігають 205 310 одиниць музейних предметів, протягом 2005 року їх відвідало 148 450 осіб. 7.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 №583 „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки“ розпорядженням голови облдержадміністрації затверджено комплексні заходи щодо реалізації цієї програми в Донецькій області. Згідно з цими заходами передбачається створити при управлінні у справах сім'ї, молоді та туризму облдержадміністрації координаційну раду з питань туризму за участю представників туристичних підприємств, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. 8. Одним з основних питань туристичних перетворень в області є створення відповідної інфраструктури, для чого необхідні інвестиції. Залучення інвестицій у розвиток туризму – одне з пріоритетних завдань органів влади регіону, що зазначено в обласній Комплексній програмі розвитку туризму та курортно-рекреаційної галузі на 2005 – 2010 роки, затвердженій рішенням обласної ради від 15.02.2005 № 4/25-583. 9. Туризм – це реальне джерело зростання добробуту Донеччини. Потрібно лише пройти певний шлях, повірити в свої можливості та впевнено й професійно окреслити на карті нові туристичні центри України.

Придніпровський район розташований у південно-східній частині України. Межує на півночі з Північно-Східним, на сході - з Донецьким, на півдні - з Причорноморським, на заході - з Центральноукраїнським районами. Південь Запорізької області омивається водами Азовського моря. Вигідне географічне положення, значні поклади корисних копалин, розташування у степовій фізико-географічній зоні, сприятливі грунтово-кліматичні умови, густа транспортна мережа, приморське положення сприяють розвитку господарського комплексу району. Природні умови і ресурси. Основна частина території району розташована на Придніпровській низовині. Поверхня Дніпропетровської області - хвиляста рівнина 100-200 м заввишки, дуже розчленована глибокими долинами річок, балками і ярами, Запорізької - слаборозчленована рівнина із західним схилом до долини Дніпра та Азовського моря. Вздовж узбережжя простягаються довгі, вузькі піщані коси, намиті морем. Щодо геоструктури, то територія району знаходиться у межах двох регіонів: Українського щита і Причорноморської западини. Клімат помірно-континентальний з жарким посушливим літом та малосніжною зимою.

В Дніпропетровській області часто бувають відлиги. Середня температура січня від -6 °С на півночі до - 4 °С на півдні, липня - відповідно 22 °С і 23 °С. Період з температурою 10 °С становить 174 дні. Опадів у середньому 430 мм, переважна їх більшість випадає у весняно-літній період. У Запорізькій області серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи (75 % площі області): на півночі - чорноземи звичайні, на півдні - південні та південні солонцюваті, майже повністю розорані. На півдні та у південно-західній частині області - темно-каштанові й каштанові ґрунти (10 % площі області), переважно солонцюваті. У заплавах річок, на берегах лиманів та піщаних косах поширені солончакові ґрунти. У Дніпропетровській області переважають звичайні та південні чорноземи (48 % площі області). Є також лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, дернові, піщані та інші ґрунти. Вздовж лісового берега Дніпра та в басейні р. Вовча - задерновані і розбиті піски. Еродованість земель 41,2 % (3-5 % у басейні річки Базавлук, 70- 80 % на Дніпровсько-Сурському межиріччі). Дніпропетровська область розташована у межах Причорноморської (Понтичної) степової геоботанічної провінції. Придніпров'я має великі родовища корисних копалин. У надрах Дніпропетровської області є величезні запаси залізної і марганцевої руд, кам'яного та бурого вугілля, нафти, природного газу, рідкісних і кольорових металів, різноманітних будівельних матеріалів. Потужним пластом уздовж річки Інгулець понад 100 км залягають залізні руди Криворізького басейну. їх запаси становлять понад 12 млрд. т. Крім Криворізького, в області є й інші перспективні родовища руд, такі як Оріхово-Павлоградська та Чортоницька магнітні аномалії, Жовтянське родовище у П'ятихатському районі. Є родовища титану, рутилоільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. На їх основі працює Верхньодніпровський гірничопромисловий комбінат. Надра області містять майже 8,6 млрд. т кам'яного вугілля, яке залягає в родовищах Західного Донбасу. Поклади бурого вугілля виявлені в П'ятихатському, Верхньодніпровському, Криворізькому і Синельниківському районах, нафта та природний газ - у Царичанському і Новомосковському.

У межах району знаходяться близько 110 км узбережжя Азовського моря з унікальними мілководними піщаними пляжами, Національний природний парк "Святі Гори" (м. Святогірськ), ботанічне диво - Хомутовський степ, заповідник "Кам’яні Могили", Слов’янські солоні озера карстового походження, Краснолиманський ліс з унікальним кліматом. М’який клімат узбережжя Азовського моря, русла р. Сіверський Донець, лікувальні грязі, джерела мінеральних, радонових вод належать до рекреаційних ресурсів області. У регіоні зосереджено 16% оздоровчих закладів України. Загальна площа, яку займають санаторно-курортні та оздоровчі заклади області, складає 1100 га, більше половини з них розташовані вздовж Азовського узбережжя, 30% - у Краснолиманській і Слов’янській курортній зоні.

Донецька область має природні та історико-культурні ресурси розвитку туризму: це близько 24 тис. пам’яток історії та культури, археологічних і культурних пам’яток, зокрема 25 пам’яток V-III тисячоліття до н. е., а також 113 територій та об’єктів природно-заповідного фонду - заповідники, заказники, урочища, пам’ятки природи.

Враховуючи унікальність території Святогір’я з погляду наявності численних пам’яток архітектури, історії, культури, багатого потенціалу природних і лікувальних ресурсів, щорічного збільшення потоку туристів, відвідувачів, паломників, які приїжджають до Свято-Успенської Свято-гірської лаври (пам’ятка архітектури XVII ст.), є реальна перспектива розвитку Святогір’я як рекреаційно-туристичного центру загальнодержавного значення.

Для розвитку туризму сприятливим також є те, що в області розвинуті всі види транспортних сполучень - автомобільне, повітряне, залізничне, морське. Аеропорт "Донецьк" має статус міжнародного й пропонує повний спектр митних послуг, 70% вантажообігу аеропорту складають міжнародні перевезення. Пасажиро-транспортні аеродроми є в містах Маріуполі та Краматорську.

Для потреб туристичної індустрії вищі навчальні заклади регіону готують висококваліфікованих фахівців: від менеджера до гіда, приділяючи велику увагу проблемам розвитку внутрішнього і в’їзного туризму, а також підвищенню міжнародного іміджу Донецької області як перспективного туристичного регіону.

2.2. Основні рекреаційні системи району, її спеціалізація

Зростання загальної кількості туристів протягом року, відбулось у Придніпровсько-Донецькому регіоні   (на 12 тис. тур.)

Загальна кількістю обслугованих туристів : Придніпровсько-Донецькому регіон: Дніпропетровської обл. (майже 64 тис. тур.), Донецької обл. (майже 58 тис. тур.).

У Придніпровсько-Донецькийу регіон як і в 2006 році приїздили переважно з Росії (46 %), США (7 %), Німеччини (5 %), Англії (3 %), Білорусії (3 %).

Найменша кількість іноземних туристів, які скористались послугами суб’єктів туристичної діяльності, відвідали Луганську обл. – 158 туристів. Також дуже низький цей показник (менше 1000 туристів) в областях: Сумській (184 туристи), Хмельницькій (752 туристи), Кіровоградській (784 туристи) та Київській (935 туристи).

Кількість внутрішніх туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності протягом 2007 р. становила більше 3 млн. осіб, що більше ніж у 2006 р. на 2 млн. 155,3 тис. осіб або на 107,5 % (↑у 2 рази).

Значне зменшення обсягів внутрішнього туризму спостерігається в:

- Дніпропетровській обл.

(на 3,5 тис. осіб, або ↓– 4,6 %).

Кількість екскурсантів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності протягом 2007 року становила 2,4 млн. осіб, що більше на 35  % або на 624,3  тис. осіб порівняно з 2006 роком.

Скорочення кількості обслугованих екскурсантів в половині регіонів країни, зокрема в:

- Лівівській області   

- Донецькій області      

(на ↓61,4 тис. осіб, або на ↓44 %);

(на ↓19,8 тис. осіб, або на ↓19,8 %);

 Обсяг послуг, наданихсуб’єктами туристичної діяльності протягом 2007 року становив 5,5 млрд. грн. і збільшився на 44 %, або на 1,7  млрд. грн. порівняно з 2006 роком.

Приріст обсягів наданих послуг наявний в регіонах:

Львівській області

Донецькій області

(на 48,9 млн. тис. грн., або + 65 %);

(на 40,3 млн. грн., або + 21 %);

Зменшення обсягів наданих послуг спостерігається лише в 1-му регіоні - Луганській області – на ↓24,7 млн грн., або на ↓192 %.

 

Таблиця 2.1.

Рейтинг регіонів за загальною кількістю обслугованих туристів (операторами та тур агентами)

Регіон

Загальна кількість туристів

Частка в загальному обсязі (%)

рейтинг

м.Київ

1814052

34,2

1

Iвано-Франкiвська обл.

1268923

23,9

2

АР Крим

392709

7,4

3

м.Севастополь

175520

3,3

4

Днiпропетровська обл.

168431

3,2

5

Донецька обл.

151924

2,9

6

Харкiвська обл.

135231

2,6

7

Одеська обл.

133038

2,5

8

Львiвська обл.

117242

2,2

9

Запорiзька обл.

114679

2,2

10

 

 

 Таблиця 2.2

Рейтинг регіонів за кількістю туристів, обслугованих туроператорами

Регіон

Загальна кількість туристів

Частка в загальному обсязі (%)

рейтинг

Ивано-Франківска обл.

1251495

43,7

1

Київ

566964

19,8

2

АР Крим

308847

10,8

3

м. Севастополь

114418

4,0

4

Львівська обл.

69143

3,7

5

Дніпропетровська обл.

63735

2,2

6

Донецька обл.

57886

2,0

7

Одеська обл.

48604

1,7

8

Запоріжська обл.

44868

1,6

9

Волинська обл.

39519

1,4

10

Таблиця 2.3

Рейтинг регіонів за темпом приросту кількості туристів, обслугованих туроператорами

Регіон

темп приросту

2007/2006

 (%)

рейтинг

Волинська обл.

728,1

1

м. Київ

573,6

2

Ивано-Франківська обл.

332,7

3

Київська обл.

90,9

4

Закарпатсбка обл.

45,6

5

Львівська обл.

42,5

6

Харьківска обл.

30,8

7

Сумська обл.

30,0

8

Житомирська обл.

28,4

9

АР Крим

28,2

10

 

Таблиця 2.4

Рейтинг регіонів за приростом кількості туристів, обслугованих туроператорами

Регіон

Приріст

2007/2006

(к-сть туристів)

рейтинг

Ивано-Франківська обл..

942647

1

м. Київ

315258

2

АР Крим

57387

3

Дніпропетровська обл..

43023

4

м. Севастополь

34244

5

Донецька обл..

26356

6

Харківська обл..

24666

7

Львівська обл.

23689

8

Хмельницька обл.

15622

9

Запоріжська обл.

14935

10

 

 

 

 

Таблиця 2.5

Зміна частки ринку туроператорів-лідерів ринку.

Регіон

Частка в загальному обсязі  (%)

Зміна частки (%)

2006

2007

Ивано-Франківська обл.

13,1

43,7

30,6

м. Київ

3,8

19,8

16,0

АР Крим

10,9

10,8

↓-0,1

м. Севастополь

45,4

4,0

↓-41,4

Львівська обл.

2,2

2,4

0,2

Дніпропетровська обл.

2,3

2,2

↓-0,1

Донецька обл.

2,6

2,0

↓-0,6

Одеська обл.

2,8

1,7

↓-1,1

Запоріжська обл.

2,2

1,6

↓-0,6

Волинська обл.

0,2

1,4

1,2

 

 

Для задоволення культурних потреб населення в області діють: 700 - закладів культури клубного типу, 1060 - публічних, спеціалізованих бібліотек, обласний учбово-методичний центр культури, комунальне підприємство «Донецьккіновідеопрокат», 23 державних та 122 громадських музеїв; 7 театрально-концертних установ; 7 вищих мистецьких навчальних закладів І-го рівня акредитації; 100 шкіл естетично виховання, 16 – парків культури та відпочинку.

В закладах постійно діють 6536 клубних формувань, колективів народної творчості з загальним охопленням більше 127 тис. учасників, більшість з них - постійні учасники всеукраїнських, обласних фестивалів, свят народної творчості. 2007 року відновлено діяльність 6 клубів і бібліотек у сільській місцевості.

З метою пошуку нових форм існування бібліотечної мережі, розширення можливостей надання інформаційних послуг населенню розпочата робота над пілотними проектами щодо об’єднання шкільних та публічних бібліотек у сільській місцевості. 2008 року робота буде продовжена.

На державному рівні були високо відмічені наданням статусу «академічний» творчі досягнення одразу двох обласних закладів мистецтва - Ордена Пошани російського драматичного театру (м. Маріуполь) та театру ляльок.

Робота обласних закладів культури і мистецтв була направлена на виконання Цільової комплексної програми розвитку та функціонування української мови. Ведеться робота по поповненню бібліотечних фондів бібліотек україномовною літературою і періодикою. Активізувалася робота щодо відродження народних традицій, звичаїв, обрядів. Зростає кількість фольклорних колективів. Творчі колективи Донеччини брали участь у міжнародному семінарі з українського фольклору, що пройшов на Волині за участю представників зарубіжних країн.

Індустрія закладів туризму в регіоні представлена 367 санаторно-курортними оздоровчими закладами, 134 дитячими оздоровчими закладами (таборами), 66 підприємствами готельного господарства,  338 суб’єктами туристичної діяльності, які мають відповідні ліцензії.

В межах підготовки до чемпіонатів Європи з футболу 2009/2012 років з метою забезпечення дозвілля спортсменів, делегацій та гостей культурно-розважальною та туристичною програмами розроблено Концепцію культурного та туристичного обслуговування гостей фінальних частин чемпіонату Європи 2009 року серед юнаків до 19 років і чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Донецькій області.

Поряд з позитивними зрушеннями минулий рік окреслив коло проблемних питань. Залишається слабкою матеріально-технічна база багатьох закладів культури. Повільно вирішуються питання автоматизації бібліотечних процесів,  впровадження електронного обслуговування населення. Потребують модернізації та реконструкції об’єкти культурної спадщини, розбудови туристичної інфраструктури, поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення.

2.3.Проблеми і перспективи розвитку рекреаційної діяльності Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону.

 

Показано, що Придніпровсько-Донецького рекреаційний регіон має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури. При цьому комплексне дослідження різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінка їх сучасного стану обумовлюють розвиток курортів різного профілю. Розглянуті першочергові проблеми в курортній сфері, рішення котрих повинно бути спрямоване на розвиток, раціональне використання і подальше засвоєння природного потенціалу курортів.

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарства України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальную проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоровлення населення країни, а також основою для конструктивної взаємодії органів державної  влади України та її суб’єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства [5].

Курортний комплекс України представлений величезнами запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні комплекси Придніпровсько-Донецького рекреаційного регіону мають велике регіональне національне і міжнародне значення як для системи масового оздоровлення населення України, так і зарубіжних країн, для стабілізації економіки і соціально-економічному прогресу, інтеграції України у світову економічну систему. 

У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів повинні використовуватись спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси.

Найбільшу привабливість серед курортних територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області [3]. Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного  санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

За загальноприйнятою класифікацією в Україні є всі види курортів: бальнеологічні, кліматичні, бальнеокліматичні, кліматобальнеогрязьові, які можна використовувати для оздоровлення населення [1].

Відповідно до Закону України „Про курорти” до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні до використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, кожний з яких є самостійним об’єктом геологічного середовища, потребує різнобічного підходу до вивчення контролю стану і використання.

  Для забезпечення комплексних досліджень різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінки їх сучасного стану, що обумовлюють розвиток курортів різного профілю, необхідно:

-  проведення повної еколого-економічної оцінки і паспортизації рекреативних ресурсів України;

-  перехід від часткових і розрізнених досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень і опрацьовування відповідних програм в масштабі окремих областей;

-  забезпечення повноцінного фінансування науково-дослідних робіт з вищезазначених питань [1].

Збереження природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреацйних зон. Незважаючи на очевидну економічну і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів.

Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об’єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати екологічно-еколо-економічної соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об’єктів їх інфраструктури.

Першочерговими завданнями формування політики у сфері діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка б визначала види санаторно-курортних закладів та напрями їх спеціалізації та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

- раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;

- дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і методичної реабілітації;

- розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;

- створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних  ресурсів;

- розробка державного моніторингу природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;

- розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами;

- підготовка переліку курортів державного і місцевого значення [3].

Важливою проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності. Її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

З урахуванням пропозицій туристичної громадськості в області прийнята і реалізовується Комплексна програма розвитку туризму і курортно-рекреаційної галузі на 2005-2010 роки, затверджена рішенням обласної ради від 15.02.2005 р. № 4/25-583. Пріоритети Програми - розбудова інфраструктури туризму, створення і просування конкурентоспроможного туристичного продукту та розвиток внутрішнього і в’їзного туризму.

В області створено систему спільних дій органів влади і всіх суб’єктів туристичного ринку через механізми громадських і професійних об’єднань. Організовано Комітет

 

 


ВИСНОВКИ

Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна).

До основних чинників, що впливають на рекреаційну оцінку території, відносять: тривалість сприятливих температурних умов, наявність морського побережжя, характер рельєфу, наявність лісів, річок, озер і водосховищ, забезпеченість транспортними магістралями. До додаткових чинників відносять: наявність виходів підземних вод, характеристика пляжів, екскурсійні об'єкти природного і антропогенного характеру.

Придніпровсько-Донецький ресурсно-рекреаційний район (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська області). Зважаючи на приморське та прирічкове розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзне освоєння Дніпровського “рекреаційного коридору”, яхтинг, реконструкція та інтенсифікаціія берегової забудови (особливо це стосується приморських курортів).

Донецько-Придніпровський регіон займає близько 19 % території України. Тут проживає 28 % населення країни

Природні рекреаційні ресурси регіону: помірно континентальний клімат, густа річкова сітка, багато водосховищ, лік. грязі і мін. води. Пересічна т-ра січня від -70 , -80  до -40 , липня +190 і +220 , опадів 375 – 650 мм на рік. Тривалість сонячного сяйва 1600 – 2400 год на рік. На Пн. і Пн. Сх. Клімат характеризується значними контрастами зимових і літніх т-р (-35, -380 і +38, +390).

Для задоволення культурних потреб населення в області діють: 700 - закладів культури клубного типу, 1060 - публічних, спеціалізованих бібліотек, обласний учбово-методичний центр культури, комунальне підприємство «Донецьккіновідеопрокат», 23 державних та 122 громадських музеїв; 7 театрально-концертних установ; 7 вищих мистецьких навчальних закладів І-го рівня акредитації; 100 шкіл естетично виховання, 16 – парків культури та відпочинку.

Придніпровсько-Донецький регіон має в своєму розпорядженні 123 турфірми і суб'єкти господарської діяльності, що одержали ліцензію на право туристичної діяльності. Серед суб'єктів туристичної діяльності давно відомі туристичні фірми («САМ», «Супутник», «Гамалія», «Іліташ-тур»), що пропонують організацію відпочинку як в Україні, так і за її межами.

Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

 

 


Література

Арсененко А.І. Суспільні рекреаційні системи як об’єкт дослідження рекреаційної географії. – Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 2003.

Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.

Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития. – К.: Либидь, 2002.

Багрова Л.А., Подгородецкий П.Р. Физико-географические (природоведческие) основы рекреационной географии. – Симферополь: СГУ, 1982.

Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.

Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 395 с.

Воскресенский В.Ю. Международный туризм. – М.: ЮНИТИ, 2006. – 255 с.

Географічна енциклопедія України: в 3-х т. /Редкол.: відпов. ред. О.М. Маринич – К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. – Т. 1; 1990 – Т. 2; 1991 – Т. 3.

Гнатів О.К. Проблеми розвитку вітчизняного туризму // Економіка України, №5, 2005, с.23-25.

Гулич О., Самольотов П. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу як напрямок екологоорієнтованої структурної перебудови господарства Карпатського регіону. В зб.: Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Збірник наукових праць). Випуск 2 (XL). – Львів: ІРД НАН України, 2003. – С. 80-87

Гаспарян А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2005, №5

Географічний атлас України. – НВП Картографія. – 2006.

Загальна медична географія світу. / Шевченко В.О. та ні. – К.: 1998.

Иванух Р., Жученко В. Стратегические проблемы развития рекреационно-туристического комплекса Украины  //Экономика Украины. – 1998. - № 1.

Курорти: Энциклопедический словарь. / Гл. ред. Е.И. Чазов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1988.

Курортні ресурси України. – К.: ТАМЕД, 1999.

Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. – Львів, 1997.

Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. Рекреационная география. – М.:  Изд-во МГУЦ, 1981.

Николаенко Д.В., Николаенко Т.В. Введение в рекреационную географию. – Харьков: Международний славянский университет, 1998. 

Николаенко Д.В. Рекреационная география. – М.: ВЛАДОС, 2003.

Новости турбизнеса. – журнал. - №№ 5,6 2007 р.

Романов А.А. Зарубежное туристическое страноведение: Уч. Пос. – М.: Сов. Спорт, 2001.

Смаль І.В. Основи географії рекреації та туризму: навч. посіб. – Ніжин: Вид-во НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. 

Самольотов П.В. Проблеми розвитку гірських територій Українських Карпат та європейська гірська політика. В зб.: Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу (Збірник наукових праць). Випуск 5 (XLІІІ) част 3. – Львів: ІРД НАН України, 2



Другие работы по теме: