Contribution to International Economy

  • Підвищення ефективності організації виробництва на ЗАТ “ХАРКІВСЬКА ПАНЧІШНА ФАБРИКА”

ЗМІСТ

ВСТУП   2

Розділ 1  Характеристика сучасних форм організації виробництва  5

1.1     Економічна сутність системи організації виробництва на підприємстві 5

1.2     Сучасні методи  та форми організації виробництва  8

1.3     Структура та принципи організації виробничого процесу  14

Розділ 2  Методи організації виробництва на ЗАТ “ХАРКІВСЬКА ПАНЧІШНА ФАБРИКА”  20

     2.1 Коротка характеристика об’єкту дослідження  20

2.2 Система організації виробництва та її аналіз  26

Розділ 3 Основні напрямки підвищення ефективності організації виробництва на ЗАТ “ХАРКІВСЬКА ПАНЧІШНА ФАБРИКА”  32

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ 42

ВИСНОВОК   47

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА   49

ДОДАТКИ
ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку економіки України супроводжується низкою невирішених проблем. Розрив господарських зв’язків між підприємствами, слабкий фінансовий стан підприємств, триваюча криза неплатежів, недостача оборотних коштів та їх утворення за допомогою залучення кредитних ресурсів є основними причинами спаду виробництва і реалізації продукції.

З іншого боку, в умовах становлення ринкових відносин наочно проявились недоліки розвитку системи  організації виробництва і реалізації продукції, обумовлені орієнтацією на командно-адміністративне регулювання господарської діяльності, недостатньою гнучкістю системи управління, відсутністю кваліфікованих фахівців, здатних виконувати роботи з переорієнтації внутрішніх резервів підприємства на розвиток найбільш перспективних ринкових пріоритетів.

Забезпечення життєдіяльності людей потребує вироблення величезної кількості видів кінцевої продукції. Така продукція має проміжні компоненти.

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат — продукцію (послуги).

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Проблеми розвитку методів організації системи виробництва і реалізації завжди знаходились у центрі економічної науки. Але вітчизняні дослідження цього питання до недавнього часу з об’єктивних причин проводились без урахування особливостей прояву нових форм і принципів господарювання. В сучасних умовах такий підхід до вирішення проблем викликає протиріччя між можливостями підприємств і попитом споживачів. Передумови побудови науково-обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку системи організації виробництва  підприємств в ринкових умовах можна знайти у роботах Анікіна Б.А., Гриньової В.М., Іванова Ю.Б., Колобова А.О., Леншина І.А., Неруш Ю.М., Новікова О.М., Осипова Ю.М., Одінцової Г.С., Орлова П.А., Панкратова Ф.Г., Перерви П.Г., Третяк О.О. та ін. Дослідження цих учених переконливо показують, що без формування сучасної системи організації виробництва і реалізації продукції на основі маркетингових та логістичних принципів не можна розраховувати на успіх. У зв’язку з цим розробка і обґрунтування пропозицій щодо розвитку системи організації виробництва набуває актуального значення, що і зумовило необхідність проведення даного дослідження, вибір теми дипломної роботи, визначило її мету і задачі.

Предметом дослідження є сучасні методи та форми організаціі виробництва як цілісної системи.

Об'єктом дослідження обрано підприємство ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”, які реалізує свої послуги  на ринку України.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження  є теоретичне обґрунтування та розробка методичних рекомендацій щодо ефективного розвитку системи сучасних методів та форм  організації виробництва та розробка на цій основі основних напрямків їх вдосконалення.

Відповідно до поставленої мети було вирішено такі задачі:

      розглянуто сутність і суспільне значення організації виробництва;

      розглянуто виробничу систему та визначено її структуру;

      оцінено  рівень системи організації виробництва на підприємстві ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”;

      розглянуто шляхи вдосконалення системи організації виробництва методом деверсифікації виробництва;

      розраховано економічний ефект від впроваджених рекомендацій.

Теоретичною та методологічною основою дослідження виступають фундаментальні роботи вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з економічної теорії, маркетингу, менеджменту, економіки підприємств та організації виробництва; нормативні акти України; праці економістів з проблеми, яка досліджується.

Під час роботи над дисертацією були вивчені і використані методичні та статистичні матеріали, періодичні видання з досліджуваних проблем, звітно-статистичні дані підприємства  ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”.

В процесі дослідження застосовані методи логічного узагальнення, системного аналізу, метод порівняльного економічного аналізу, експертних оцінок, статистичні і матричні методи.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені методичні рекомендації забезпечують цільовий системний підхід до системи організації виробництва. Практичне значення дослідження полягає в тому, що запропоновані розробки та одержані результати дозволяють виявити та ввести у дію резерви підвищення ефективності системи організації виробництва.

 


Розділ 1 – Характеристика сучасних форм організації виробництва

Економічна сутність системи організації виробництва на підприємстві

Підприємство як виробнича система включає засоби праці як кооперацію машин, робочу силу як кооперацію робочих чи систему сумісної праці, економіку як систему економічних відносин всередині та поза підприємством і систему управління.

Кожна із сторін виробничої системи є предметом вивчення відповідних наук. Знаряддя праці вивчаються технічними науками, методи дії на предмети праці технологією виробництва, організація сумісної праці людей - організацією праці, взаємодія людини і машини - ергономікою, економічні відносини - системою економічних наук (політекономією, конкретною економікою). Весь процес в цілому як система складної кооперації людей і застосованих ними машин, виробничих підрозділів є предметом теорії організації виробництва.

Вивчаючи специфічні організаційні відносини, що складаються безпосередньо в процесі виробництва, в процесі виробничого споживання предметів і знарядь праці, ця наука покликана встановити закономірності гармонійного і раціонального функціонування виробництва як системи.

Аспекти організаційних відносин наступні: розділення і кооперація функцій підсистем і елементів виробничої системи в просторі і в часі, побудова матеріальних та інформаційних потоків (взаємне розташування цехів, учасників і робочих місць, регламент роботи устаткування і руху предметів праці, режиму праці та відпочинку і ін.). [14, C. 67-89]

Теоретичною основою організації виробництва є економічні науки і перш за все політекономія та конкретна економіка.

Методичною основою організації виробництва є матеріалістична діалектика, що розглядає явища як об’єктивну дійсність, реальність, що саморозвивається, що має джерела суперечностей і розвитку усередині себе. Найважливішими поняттями теорії організації виробництва є: система, структура, організація, регулювання і координація, пропорційність, безперервність, ритмічність, надійність виробничих процесів; форми організації виробництва: спеціалізація, концентрація, кооперація, комбінування та ін.

Конкретною методологією, яка властива організаційній науці, є системний підхід, вона пов’язана з багатьма іншими науками: природними (антропометрія, психологія), економічними (економіка галузі, планування), технічними і технологічними (технологія, устаткування відповідного виробництва) і ін.

Основоположником організації виробництва є американський інженер Ф. Тейлор (1856 - 1915), що працював на металургійному заводі в Пенсільванії. Він розчленував процес організації виробництва на складові частини: управління метою діяльності - загальної та кожного робочого; вибір засобів діяльності; підготовка виробництва; застосування вибраних засобів згідно плану; контроль за результатами діяльності. Тейлор висунув ряд принципів організації праці: заміна рутинних методів раціональними, відбір і навчання робочих, відокремлення підготовки від виконання, диференціація оплати залежно від рівня виконання завдання та ін. Згідно системі Тейлора все слід робити економно і організовано з найменшою витратою сил. Тейлор вперше застосував метод хронометражу при вивченні процесів праці.

Г. Емерсон (1853 - 1935) - сформулював 12 принципів продуктивності: - кодекс організації:

1. Чітка мета;

2. Здоровий глузд організації;

3. Компетенція;

4. Дисципліна;

5. Справедливе відношення до персоналу;

6. Швидкий, точний, надійний облік;

7. Диспетчерування;

8. Наявність норм і розклад;

9. Нормалізація умов роботи;

І0.Нормування операцій;

11.Стандартні інструкції;

12.Система заохочення.

А. Файоль (1841 - 1925) французький інженер металург, створив систему організації, принципи якої сформульовані:

1. Встановлення програми дії;

2. Контроль;

3. Єдине компетентне енергійне керівництво;

4. Хороший набір персоналу;

5. Концентрація виробництва за напрямком;

6. Гармонія праці - пропорційність і т.інш.

Г. Форд (старший) - впровадив машинну систему безперервно-потокової організації праці з максимальним розподілом праці.

Починаючи з 30-х по 60-і роки розвивалася «школа людських відносин», засновниками якої були вже не інженери, а психологи і соціологи, її концепції спиралися на дослідження Майо (США) і стверджували, що продуктивність є функція умов праці та психологічної мотивації роботи, а не тільки грошей.

Сучасні теорії побудовані на концепціях подальшої мобілізації персоналу в управлінні та на тому, що людські ресурси представляють головне джерело багатств. Наприклад, теорія Z. Вільяма Оучи, що відноситься до японського менеджменту.

Організація виробництва на підприємствах повинна відповідати рівню розвитку техніки і в той же час сприяти подальшому технічному розвитку. У сучасних умовах подолання застарілих форм організації виробництва набуває особливого значення, пов’язаного з інтенсифікацією виробництва.

 

Сучасні методи  та форми організації виробництва

 

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітальних формаціях господарства були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих господарств. Суспільний поділ праці (ПП) у натуральному господарстві розвинений ще слабо; мета виробництва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного виробництва, є сусп. ПП, спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності: спочатку у рабовласницькому суспільстві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товарного виробництва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного виробництва є соціально - економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва. Виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного виробництва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та нематеріального  виробництва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види виробництва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін..)), одиничній (– це ПП всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості). Основою для товарного виробництва є загальний та частковий ПП. Товарне виробництво є такою організацією суспільного виробництва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля – продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. виробництва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби виробництва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку. [32]

Безпосередньо суспільне виробництво – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі виробництво, підриває її. Це виробництво розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н масштабі.

Товарна форма організації суспільного виробництва: її суть та форми.

Товарне виробництво є такою організацією суспільного виробництва, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Звідси випливає, що основними рисами товарного виробництва є:

а) суспільний поділ праці;

б) приватна власність на засоби виробництва;

в) повна соціально-економічна відокремленість виробників;

г) економічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну;

д) стихійний та анархічний характер розвитку.

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництва є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих факторів. Саме це створило умови для виникнення товарного виробництва і стало причиною цього. До цих умов належать такі:

• суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій дія-ті. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

• обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються — їхня відносна рідкість.

• економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси — не тільки одержати нову споживну вартість, а. й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продукт-ті праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а ін. — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність  - високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благополуччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва. [23, C. 50-54]

Розрізняють такі форми товарного виробництва: просте та капіталістичне товарне виробництва. Просте товарне виробництва характер-ся єдністю безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте товарне виробництва базується на власній праці, а капіталістичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці у простому товарному виробництві належить самому товаровиробнику, У капіталістичному — власнику засобів виробництва, т. б. капіталісту. Просте товарне виробництва є дрібним, розрізненим, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета — задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництва передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне виробництва має обмежений характер (одна частина вироблюваних у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга – на ринок), а капіталістичне – загальний.

За умов адміністративно-командної системи мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації виробництва, що послужило важливим фактором її неефективності та деградації.

Типи виробництва

Форми і методи організації виробництва па окремо взятому підприємстві обумовлені типом виробництва. Під організаційним типом виробництва розуміють сукупність ознак, властивих одному підприємству, і таких, що відбивають:

• широту або вузькість номенклатури продукції, що випускається;

• сталість або мінливість номенклатури продукції, що випускається;

• універсальність або спеціалізацію виробничих підрозділів, устаткування або робочих місць;

• кількість продукції даної номенклатури.

У свою чергу, тип виробництва формується в залежності від переважаючих на підприємстві виробничих процесів з урахуванням техніко-економічних і організаційних особливостей.

За сполученням зазначених ознак розрізняють три основні типи виробництв: масове, серійне й одиничне.

Показником типу виробництва є коефіцієнт закріплення операції за одним робочим місцем &30, Якщо коефіцієнт закріплення:

• <10, то виробництво відноситься до масового або крупно серійного;

• то виробництво відноситься до середньо-серійного;

• то виробництво відноситься до дрібносерійного.

В одиничному виробництві коефіцієнт k30 не регламентується.

Коефіцієнт закріплення операцій (k30) - де відношення сукупності всіх технологічних операцій, що підлягають виконанню протягом місяця, до числа робочих місць.

У принципі на будь-якому підприємстві можуть зустрічатися форми організації виробництва всіх трьох типів. Так, наприклад, на машинобудівних підприємствах складання здійснюється за типом масового виробництва, виготовлення складальних одиниць - за серійним, а ряд процесів може здійснюватися як дрібносерійне або навіть одиничне виробництво.

Масове виробництво

Для масового виробництва характерним є те, що при обмеженій номенклатурі продукції її виготовлення ведеться постійно, цехи і дільниці організуються переважно за предметною і, у меншій мірі, за технологічною ознакою, устаткування переважно спеціалізоване або спеціальне, розташоване в технологічній послідовності, завантаженість цього устаткування постійна, кадри мають порівняно вузьку спеціалізацію.

Робочі місця масового виробництва спеціалізовані, як правило, на виконанні однієї постійно повторюваної операції. Коефіцієнт закріплення операцій у цьому випадку дорівнює одиниці.

Масове виробництво, як правило, є потоковим і може бути трьох видів:

• безперервно-потокове автоматизоване виробництво;

• безперервно-потокове неавтоматизоване виробництво;

• прямоточне виробництво.

У масовому безперервно-потоковому автоматизованому виробництві технологічний процес здійснюється за допомогою системи машин-автоматів, що об'єднуються в потоково-автоматичні лінії.

У масовому і безперервно-потоковому неавтоматизованому виробництві завантаження кожного робочого місця однією постійно повторюваною операцією поєднується з безперервним рухом виробів. Робочі місця розміщуються відповідно до принципу потоковості в порядку, що відповідає послідовності операцій технологічного процесу.

У масовому прямоточному виробництві кожне робоче місце також завантажене тільки однією операцією, але безперервність руху відсутня. Робочі місця також розташовуються у послідовності, що відповідає порядку технологічної операції.

Підприємства масового виробництва відрізняються масовістю виробничих процесів, масовістю технологічних процесів і масовістю випуску продукції.

Серійне виробництво

Для серійного виробництва продукції характерні такі ознаки:

• обмеженість номенклатури виробів;

• періодично повторюваний випуск продукції партіями або серіями;

• організація цехів за предметно-технологічною ознакою;

• переважна кількість спеціалізованого устаткування, що встановлюється предметно-замкнутими дільницями;

• періодичність повтору завантаження устаткування за видами робіт;

• більш широка спеціалізація кадрів, ніж у масовому виробництві.

У серійному виробництві за кожним робочим місцем закріплюється не одна, а декілька операцій. В залежності від обсягів виробництва, номенклатури продукції та рівня спеціалізації робочих місць серійне виробництво поділяється на:

- великосерійне виробництво, що характеризується випуском продукції порівняно вузької номенклатури, але великого обсягу, і виконанням на робочих місцях невеликого числа операцій при регулярному і періодичному їх повторенні;

- дрібносерійне виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції, яка виготовляється у невеликій кількості і випуск якої не повторюється або повторюється регулярно, але зазвичай без сталої періодичності. На робочих місцях здійснюється широка номенклатура різноманітних операцій;

- середньосерійне виробництво, що сполучає особливості дрібносерійного і великосерійного виробництв.

Показником серійного виробництва може служити також коефіцієнт закріплення операцій.

Відмінними рисами одиничного виробництва є широка номенклатура виробів, що виготовлюються в одному або декількох екземпляр і які не повторюються або повторюються у виробництві нерегулярно, зазвичай без сталої періодичності, а також виконання на робочих місцях безлічі різноманітних операцій. Типові приклади одиничного виробництва - суднобудівні заводи, заводи важкого цементного машинобудування, будівництво, сільське господарство. Характерними рисами таких виробництв є рухливість знарядь праці, працівників, місць і великий виробничий цикл, що може коливатися від декількох місяців до декількох років. Ці особливості і визначають організацію виробництва.[12]

Структура та принципи організації виробничого процесу

 

Структура виробничого процесу. Виробничий процес — це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для

виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певної витрати коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні процеси в аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, охолоджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а ресурси витрачаються тільки в разі їхньої штучної інтенсифікації.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси, їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, ступінь автоматизації.[9, C. 112-128]

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі. Основні процеси — це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.

Основні процеси в низці виробництв поділяються на стадії: заготівельну, обробну, випускну (складальну). Разом вони утворюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (переривані) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо). Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об'єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин. Робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси викону­ються машинами під наглядом робітника. За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція.

Операція — це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування. З усіх операцій спеціально виділяють технологічні, сукупність яких утворює технологічний процес.

Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.[21]

 Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.

Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфікація — це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обмежити різноманітність методів виробництва, типи й марки устаткування, маршрути виготовлення деталей тощо.

Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли

сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові:

 

 

де n — кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів;

П, В, М — у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.[35]

Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій — закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно передбачати й планомірно мінімізувати.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщен­ням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, склади, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологіч­ний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління вироб­ництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи устаткування й робітників.

Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.[13, C. 43-56]

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової

продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.

Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та низка інших заходів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.


Розділ 2  Методи організації виробництва на ЗАТ “ХАРКІВСЬКА ПАНЧІШНА ФАБРИКА”

2.1 Коротка характеристика об’єкту дослідження

 

Базою для виконання дипломної роботи є ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”. Дане підприємство було засноване в кінці 2001 року зі зберіганням кращих традицій існуючої Харківської панчішної фабрики. Засновниками є юридичні особи: ЗАТ “Велика Державинська мануфактура” та акціонерне товариство закритого типу українсько-грецьке підприємство “Техноімпекс”. Основним призначенням “Харківської панчішної фабрики” є випуск панчішно-шкарпеткових виробів.

Підприємство розташоване у окремому приміщенні, що дозволило зберегти безперервність виробничого циклу і технологічного ланцюга, а також опалення у зимовий період, подачу технологічного пара, забезпечити збереження сировини і обладнання. Фабрика займає 2,9 га земельної площі.

Статутний фонд підприємства, відповідно до установчих документів, складає 2591700 грн., який розподілено на 259170 простих іменних акцій номінальною вартістю 10 грн. кожна.Частка ЗАТ “Велика Державинська мануфактура” складає 95 % статутного капіталу товариства, а частка акціонерного товариство закритого типу українсько-грецького підприємства “Техноімпекс”складає 5 %статутного капіталу.

Товарний випуск за період з 01.01.2009 до 31.12.2009 року діяльності ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” склав 1911 тис.грн., випущено близько 550 тисяч пар виробів. Прибуток від реалізації на кінець 2009 року склав 20,9 тис.грн.

ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” повністю працює на сировині таких фірм-виробників як: “Нілстар” – Словакія, “Юлон” – Італія, “Байер” – Німеччина, “Циба” – Швейцарія (фарбники). Вітчизняні виробники сировини – заводи “Хімволокно” у містах Чернігів, Київ, Житомир мают старе обладнання і працюють по старій технології, через що вироблена ними сировина не може використовуватися на ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” для випуску панчох еластичних з еластаном і без нього, панчох з лайкрою.

Технологічний процес виробництва панчішно-шкарпеткових виробів складається з наступних операцій:

 підготовка сировини: прийом сировини на центральний склад, видача і транспортування сировини у кладову в’язального цеху і до робочих місць;

 в’язання і контроль якості;

 прийом і транспортування напівфабрикатів на релаксацію;

 релаксація;

 транспортування напівфабрикатів на пошивну дільницю;

 пошив

 комплектація партій для передачі виробів на фарбування

 фарбування

 випускні операції – 100 % контроль якості, маркіровка, пакування у конверти і коробки, сдача на склад готової продукції.

Керівництво підприємства приділяє необхідну увагу технічному переоснащенню існуючого в’язального обладнання імпортними комплектуючими і запчастинами. У 2009 році на ці цілі витрачено близько 750 тисяч гривень. У поточному році для цих цілей вже закуплено запасних частин ще на 100 тисяч гривень.

Виробництво панчох переведено на 2-х змінний режим, навантаження обладнання зростає. За зміну випускається до 2400 пар виробів.

В теперішній час на підприємстві сформований колектив висококваліфікованих робітників і спеціалістів у кількості 71 чоловік, спроможних не тільки випускати високоякісну продукцію, але і систематично поновляти її асортимент (табл.2.1). Середня заробітна плата складає 300 грн. Заборгованості по виплаті заробітної плати немає.

 

Таблиця 2.1

Кількість персоналу

Найменування

Кількість, чол.

Управлінський персонал, в т.ч.

23

Керівники

9

Фахівці

16

Виробничий персонал, в т.ч.

48

Основний

36

Допоміжний

12

Всього

71

 

Продуктивність праці у 2007 році складала 24,9 тис.грн./чол., у 2008 році – 46,6 тис.грн./чол., у 2009 році – 47,1 тис.грн./чол.

Темп росту продуктивності праці склав 101,1 %.    

Зростання  продуктивності праці сприяє росту об’єму товарообігу і прискоренню товарообертання і зниженню на цій основі  рівня витрат обертання по умовно-постійним статтям. Зі зменшенням витрат обертання прибуток підприємства від реалізації товарів  збільшується, рентабельність зростає. Продуктивність праці за 2008 рік практично в 2 рази збільшилась, а у 2009 році залишилась на рівні 2008 року.

Дані щодо аналізу використання робочого часу наведено в табл.2.2.

Таблиця 2.2

Використання робочого часу

Показники

Кількість відпрацьованих людино-годин

2007

%

2008

%

2009

%

1.Відпрацьовано

138761

94,4

137391

91,8

139687

93,3

2. Не відпрацьовано

8337

5,6

12145

8,1

9955

6,7

3.Фонд робочого часу, всього

147098

100

149536

100

149642

100

 

На основі даних табл.2.2  коефіцієнт використання робочого часу Квр дорівнює відношенню кількісті відпрацьованих людино-годин до фонду робочого часу  :

К вр = (138761/147098)*100% = 94,4 % (2007 рік)

К вр = (137391/149536)*100% = 91,8 % (2008 рік)

К вр = (139687/149642)*100% = 93,3 % (2009 рік).

Таким чином, у 2009 році використання робочого часу поліпшилося порівняно з 2008 роком. У 2008 році фонд робочого часу використаний на 91,8 %, у 2009 році – на 93,3%.

Дані щодо аналізу використання фонду оплати праці подано в табл.2.3.

 Таблиця 2.3 

Аналіз використання фонду оплати праці

Показник

 

2007р.

 

 

2008р.

 

2009р.

Зміна

за 2009р.

Темп зміни, 2009 до 2008,%

1.Середньооблікова чисельність усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості, осіб

76

78

71

-7

-9

2.Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб.

62

63

57

-6

-9,6

3. Фонд оплати праці усіх працівників, тис.грн.

186,6

199,8

213,7

13,9

6,9

4.Фонд оплати праці штатних працівників, тис.грн.

181,0

193,6

194,2

0,6

0,3

5. Фонд основної заробітної плати, тис.грн.

175,8

177,4

184,7

7,3

4,1

6. Фонд додаткової заробітної плати, тис.грн.

5,2

16,2

11,5

-4,7

29,0

7. Середньомісячна заробітна плата, грн.

204,6

213,5

250,8

37,3

17,5

в т.ч. штатних працівників, грн

243,3

256,1

283,9

27,8

10,9

 

Як видно із представлених даних табл.2.3 в 2009 році заробітна плата виросла на 17,5% порівняно с 2008 роком. Темпи росту заробітної плати перевищують темпи росту продуктивності праці.

Аналіз фінансового стану нафтобази ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” виконаний за підсумками роботи підприємства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 р. У процесі аналізу були використані наступні аналітичні документи: баланс по основній діяльності (додатоки А), звіт про фінансові результати і їхнє використання (додатки Б),звіт про власний капітал (додаток В), а також інші звітні матеріали.

Фінансовий аналіз стану підприємства проводився в два етапи:

Аналіз фінансових звітів.

Аналіз фінансово-оперативних коефіцієнтів.

Перший етап. Аналіз фінансовий звітів.

При складанні бухгалтерського (фінансового) звіту підприємства, як правило, виходять з основних принципів ведення бухгалтерського обліку. Однак загальні правила і принципи конкретизуються виходячи з умов і особливостей діяльності на кожному підприємстві, що знаходить висвітлення у власній обліковій політиці підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства на цьому етапі починається з «читання» бухгалтерського балансу, при якому виявляються найважливіші характеристики фінансового стану підприємства: загальна вартість майна підприємства; вартість іммобілізованих і мобільних засобів; величина власних і позикових коштів підприємства й ін.

Проведення «горизонтального» аналізу дозволяє зіставити між собою величини конкретних статей балансу в абсолютному вираженні за розглянутий період (по горизонталі) і визначити їхню зміну за цей період. «Вертикальний» аналіз установлює співвідношення статей балансу між собою на конкретну дату (по вертикалі), тобто структуру балансу, і виявляє структурну динаміку балансу за аналізований період (місяць, квартал, рік). Зіставляючи окремі види активів з відповідними видами пасивів, визначають ліквідність балансу підприємства.

Аналіз фінансової звітності ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” показує, що вартість активів підприємства за 2007 –2009 роки збільшилася більш, ніж у 2 рази (див. табл. 2.4). Оскільки цей показник свідчить про майновий потенціал, то варто зробити висновок, що за аналізований період відбулося значне збільшення майнового потенціалу. Це відбулося в зв'язку з ростом обсягів реалізації. Так, у 2009 р. обсяг реалізації склав 213,3 % обсягу реалізації за 2007р.

Таблиця 2.4

Аналіз фінансової звітності

Показник

Період, р.

2007

2008

2009

Активи, тис. грн.

4483,3

6385,9

10934,5

Темпи росту, %

100,0

142,4

243,9

Обсяг реалізації за рік без ПДВ, тис. грн.

1567,0

3026,1

3343,0

Темпи росту, %

100,0

193,1

213,3

Запаси і витрати, тис. грн.

2076,0

2399,4

1957,4

Запаси і витрати, у відсотках від активів підприємства

46,3

37,6

17,9

Темпи росту, %

100,0

115,6

94,3

Дебіторська заборгованість, тис. грн.

720,4

978,7

1518,5

Дебіторська заборгованість, у відсотках від активів підприємства

16,1

15,3

13,9

Темпи росту, %

100,0

135,9

210,8

Кредиторська заборгованість, тис. грн.

4061,4

3784,0

6110,4

Кредиторська заборгованість, у відсотках від активів підприємства

90,6

59,3

55,9

Темпи росту, %

100,0

93,2

161,5

Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, раз.

5,6

3,9

4,02

Темпи росту, %

100,0

69,6

71,8

Величина оборотних коштів,  тис. грн.

79,8

20,6

1,8

 

Темпи росту запасів і витрат відстають від темпів росту обсягів реалізації продукції, частка запасів і витрат у структурі активів підприємства знизилася з 46,3% до 17,9% за станом на 31 грудня 2009 р. На основі даних табл.2.7 побудуємо діаграму динаміки дебіторської і кредиторської заборгованостей (рис.2.1).

 

 

Рис.2.1. Динаміка дебіторської і кредиторської заборгованостей за 2007-2009 роки.

 

Як видно з рис.2.1 показники дебіторської заборгованості різко зросли (в 2 рази), що може бути пов'язане з погіршенням фінансового стану споживачів підприємства, труднощями з одержанням фінансових ресурсів за реалізовану продукцію. За станом на 31 грудня 2009 р. частка дебіторської заборгованості в структурі всіх активів підприємства склала 13,9 %.

Частка кредиторської заборгованості досить висока і тримається в межах 55 – 60%. Намітилася позитивна тенденція до зниження частки кредиторської заборгованості.

 

 2.2 Система організації виробництва та її аналіз

 

Оцінка  майнового стану підприємства дає змогу визначити абсолютні й відносні зміни статей балансу  за  визначений  період, відслідкувати   тенденції  їхньої  зміни  та  визначити  структуру фінансових ресурсів підприємства.

         Майновий   стан підприємства оцінимо, розрахувавши такі показники, які характеризують виробничий потенціал підприємства:  коефіцієнт  зносу  основних   засобів,   коефіцієнт оновлення основних засобів та коефіцієнт вибуття основних засобів.

     Коефіцієнт зносу  основних  засобів  характеризує   стан   та ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості.

     Коефіцієнт оновлення  основних  засобів показує,  яку частину від наявних на кінець звітного  періоду  становлять  нові  основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів,  що надійшли за звітний  період,  до  первісної  вартості основних  засобів,  наявних  на  балансі  підприємства  на  кінець звітного періоду.

     Коефіцієнт вибуття  основних  засобів  показує,  яка  частина основних засобів вибула за звітний період,  та  розраховується  як відношення  первісної  вартості  основних  засобів,  що  вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на початок звітного періоду.

         Результати розрахунків зведемо в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Показники майнового стану підприємства

Показники

Період, роки

Відхилення

2009 від 2008, %

2007

2008

2009

1. Коефіціент зносу основних засобів

0,09

0,15

0,09

-40

2. Коефіціент оновлення основних засобів

0,46

0,33

0,10

-70

3. Коефіціент вибуття основних засобів

0,02

0,01

0,05

+80

 

         За даними табл.2.5 побудовано діаграму динаміки коефіцієнтів оновлення та вибуття основних засобів (рис.2.2).

 

 

 

Рис.2.2. Динаміка коефіцієнтів оновлення та вибуття основних засобів.

 

Коефіцієнти зносу основних засобів зменшуються, що є позитивним для підприємства. Коефіцієнти оновлення основних засобів зменшуються, що є негативним для підприємства, тобто мало коштів виділяється на придбання основних засобів. Коефіцієнти вибуття менше коефіцієнтів оновлення основних засобів, що відповідає нормативам.

Середньорічна вартість основних засобів у 2007 році склала 1139,75 тис.грн., у 2008 році 1831,8 тис.грн., у 2009 році склала 4931,1 тис.грн. На кінець 2009 року вартісь основних засобів склала 7669,4 тис.грн. Таке збільшення вартості основних засобів за 2009 рік відбулося через дооцінення до справедливої вартості будинків на суму 4823,5 тис.грн.

Фондовіддача за 2007 склала 0,30, у 2008 році значення показника збільшилося до 0,45, а у 2009 році зменшилось знову до 0,30. Тобто з 1 гривні вартості основних засобів підприємство отримувало у 2007 році - 0,30 грн. чистого прибутку і 0,45 грн., 0,30 грн. у 2008 і 2009 роках відповідно.

Таким чином, підприємство не досить ефективно використовує основні фонди.

Так як досить тривалий час запаси на підприємстві мають найбільшу питому вагу в структурі обігових засобів, то необхідно проаналізувати динаміку та структуру запасів. Склад та структура запасів представлена в табл. 2.2.

Таблиця 2.6

Динаміка складу та структури запасів ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”

Показники

2007 рік

2008 рік

Відхилення

2009 рік

Відхилення

тис.грн.

%

тис.грн.

%

тис.грн

%

тис.грн.

%

тис.грн

%

виробничі запаси

828,3

39,9

1123,2

46,8

294,9

35,6

949,9

48,5

-173,3

-15,4

незавершенне виробництво

481,3

23,2

630,6

26,3

149,3

31,0

620,5

31,7

-10,1

-1,6

готова продукція

341,6

16,5

387,5

16,1

45,9

13,4

385,8

19,7

-1,7

-0,4

товари

424,8

20,4

258,1

10,8

-414,0

-39,2

1,2

0,1

-256,9

-99,5

Усього

2076,0

100,0

2399,4

100,0

323,4

15,6

1957,4

100,0

-442

-18,4

 


На основі даних табл. 2.3 побудуємо гістограму динаміки складу запасів за 2007-2009 роки (рис.2.3).

 

Рис. 2.2 Динаміка складу запасів ЗАТ “Харківська панчішна фабрика”

Аналізуючи склад та структуру запасів ЗАТ “Харківська панчішна фабрика” за 2007 – 2009 роки можна помітити наступні тенденції.  Протягом 2008 року збільшується обсяг виробничих запасів,а в 2009 році зменшується. Однак в 2009 їх питома вага в загальній структурі обігових засобів перевищує значення даного показника в 2008 році, це може свідчити про більш ефективне використання матеріальних запасів повязане з максимальним доведенням даного виду активів до нормативних значень. Така сама тенденція спостерігається і по незавершеному виробництву. За 2008 рік вартість незавершеного виробництва збільшилась на 149,3 тис.грн., а за 2009 рік зменшилась на 10,1 тис.грн. Величина вартості готової продукції залишалась практично незмінною. Головною зміною в структурі запасів варто відмітити зниження вартості товарів в 2008 році на 414,0 тис.грн., а в 2009 році цей показник (відносно 2008 року) зменшився на 256,9 тис.грн.

Обсяги реалізації продукції фабрики представлені у табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) без ПДВ, акцизу, тис.грн.

  • Физика
  • Физкультура и спорт
  • Филология
  • Философия
  • Химия
  • Экономика
  • Электроника

  • Если Вы желаете пообщаться с нашими менеджерами, но не хотите тратить деньги на телефон, тогда абсолютно бесплатно заказывайте услугу "Хочу, чтобы мне перезвонили"

    Contribution to International Economy

    Види економічної діяльності

    2007 рік

    2008 рік

    2009 рік

    Виробництво панчішно-шкарпеткових виробів, в т.ч

    867,03

    1796,50

    1897,90

    Колготи жіночі

    825,42

    1735,10

    1584,09

    Панчохи

    3,30

    5,40

    9,54

    Шкарпетки жіночі

    7,16

    19,40

    48,88

    Гольфи підліткові

    1,50

    2,10

    3,98

    Шкарпетки чоловічі

    20,57

    22,80

    236,66

    Гольфи жіночі

    5,43

    6,50

    13,54

    Шкарпетки дитячі

    3,15

    4,60

    0,76

    Колготи дитячі

    0,50

    0,60

    0,45

    Поліграфічна діяльність

    30,00

    55,4

    60,9

    Оптова торгівля

    230,27

    408,0

    414,9

    Операції з нерухомістю

    Основні напрямки підвищення ефективності організації виробництва
  • Розрахунок собівартості продукції
  • Технічний розвиток підприємства
  • Матеріально-технічна база та її вплив на господарську діяльність туристично ...
  • Економічний аналіз


  • Страноведение