Contribution to International Economy

  • Технічний розвиток підприємства

Зміст

 

 

 

Вступ  3

1. Сутність діагностики стану технічного розвитку підприємства  4

2. Основні показники технічного рівня підприємства  8

3. Цілі та пріоритети технічного розвитку  10

Висновок  13

Список літератури  15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Технічний розвиток підприємства - сукупність організаційно-технічних заходів, які виступають завершальним етапом певних науково-технічних програм, здійснюється у межах підприємства і виконують роль інтенсифікатора щодо певних ділянок виробничого процесу.

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдос­коналення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного уп­равління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і за­безпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтриму­вання техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого — її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування ви­робництва.

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба про­вадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності за­стосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткуван­ня, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.

 

 

 

 

 

1. Сутність діагностики стану технічного розвитку підприємства

 

 

 

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як суб’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних активів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємств, а з іншого – її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощування виробництвах(рис. 1.1).

Розглянемо зміст окремих форм технічного розвитку підприємства.

Реконструкція означає зміну підприємства або окремих його виробництв. Причини, що викликають необхідність реконструкції, різноманітні. Головними з них є моральний й фізичний знос основних засобів, моральне старіння технології й продукції, що виробляється[2].

Проведення робіт по реконструкції передбачає, що частина раніше створених й тих, що використовуються на діючому підприємстві елементів основних засобів зберігається у складі виробничого апарата після реконструкції. Приріст, що отриманий в результаті виробництва або економія витрат вимагає менших капітальних вкладень в порівнянні з новим будівництвом або розширенням на величину вартості використовуваних в проекті реконструкції елементів основних засобів раніше діючого підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Підтримування техніко-технологічної бази

 

 
 

Технічний розвиток підприємтва

 

 

 

 


Розвиток техніко-технологічної бази

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

Реконструкція

 

 

 

 


Рисунок 1.1 - Форми технічного розвитку підприємства

 

Реконструкція може служити засобом подолання вузьких місць на виробництві й охоплює його як цілком, так й частково, зачіпаючи окремі його частині або види. Наприклад, в умовах діючого підприємства можливе проведення реконструкції допоміжного виробництва або транспортного господарства й т.д.

Проведення реконструкції може бути із зупинкою діючого виробництва і без неї. У останньому випадку об’єм виробництва, як правило, зменшується, хоча практика знає випадки реконструкції без зупинки виробництва й навіть без зниження об’ємів продукції, що випускається. Зазначена обставина вимагає при плануванні реконструкції враховувати разом з позитивним кінцевим результатом можливий збиток від зменшення об’ємів випуску продукції в період реконструкції. Звідси витікає ще одна особливість – необхідно одночасно планувати тривалість реконструкції, контролювати її виконання у ході проведення робіт[4].

Модернізація означає роботу по оновленню обладнання й інших елементів основних засобів. Так само, як й реконструкція, необхідність модернізації викликається моральним зносом устаткування або моральним старінням технології. Ефективність модернізації порівняно з іншими способами розвитку виробничої бази підприємства визначається можливістю економії витрат за рахунок використання пасивної частини устаткування.

Включенню в план технічного розвитку заходів по модернізації устаткування, споруд, технологічних процесів має передувати техніко-економічне обґрунтування її доцільності. Конкуруючим варіантом при цьому є заміна. Модернізація має перевагу перед заміною, якщо забезпечує мінімум приведених витрат при порівнянні об’ємів виробництва й якості продукції, тривалості проведення робіт по модернізації й заміні, періоду часу, протягом якого виявлятиметься тривалий ефект модернізації й заміни.

Технічне переозброєння — це напрям технічного розвитку перш за все активної частини промислово-виробничих основних засобів. В ході технічного переозброєння проводиться заміна застарілого й зношеного устаткування новим, більш прогресивним й економічним. При цьому одночасно розв'язуються задачі соціального прогресу — скорочується застосування важкої фізичної праці, ручної праці зі шкідливими умовами праці, з підвищеною небезпекою для життя й т.д. Заходи щодо технічного переозброєння сприяють також підвищенню якості продукції, коли традиційне устаткування й технологія вже не забезпечують збільшених вимог до надійності, довговічності, естетичним вимогам.

Технічне переозброєння — це не тільки й не стільки засіб вдосконалення техніки й технології, але й перш за все спосіб формування необхідних значень показників ефективності виробництва. Виникаючі іноді диспропорції в динаміці цін й продуктивності машин й устаткування не відміняють попереднє положення. Показники ефективності господарської діяльності після проведення технічного переозброєння повинні бути не гірше  за показники в умовах до виконання відповідних робіт.

Серед задач по розвитку виробництва технічне переозброєння розглядається до реконструкції, розширення й нового будівництва. Це пов'язане з тим, що технічне переозброєння проводиться в рамках наявних будівель й споруд, використовуючи їх резерви. Якщо ж таких резервів немає, то може бити сформований варіант, що поєднує в собі й реконструкцію, й технічне переозброєння, показники якого порівнюються з показниками варіанту нового будівництва й розширення[6].

При обґрунтуванні варіантів технічного переозброєння доцільно використовувати ідеї функціонально-вартісного аналізу з метою уникнути витрат, що не виправдовують збільшення виробничої потужності підприємства або виробничих можливостей його підрозділів (як цільової функції витрат). При проведенні технічного переозброєння слід дотримувати вимоги послідовної економії всіх видів ресурсів («ресурсозберігаючий» тип технічного переозброєння), причому не повинно збільшуватися число робочих місць.

Розширення виробництва й нове будівництво — ці заходи, хоча й називаються разом, мають різний зміст: розширення виробництва, виходячи з вимог швидкості задоволення потреб в додатковій продукції, може бути досягнуто на базі вже наявної техніки й технології. Розширення виробництва, що проводиться таким чином, означатиме екстенсивний шлях розвитку виробництва. Його можливість визначиться наявністю додаткових «вільних» ресурсів всіх видів для випуску додаткового об’єму  продукції. При розширенні виробництва на екстенсивній основі його ефективність може збільшитися хоча б за рахунок економії на умовно-постійній частині витрат. Проте розміри такого зростання вельми незначні й не можуть задовольняти сучасним вимогам кратного (по відношенню до бази) зростання ефективності за період, що планується.

Необхідність технічного розвитку підприємства (ТРП) є наслідком дій багатьох чинників, основними з них є:

зростання складності виробів і їх номенклатури;

необхідність підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності;

моральне старіння техніки й технології;

необхідність рішення задач соціального розвитку колективу;

потреба у заощадженні всіх видів ресурсів;

необхідність охорони навколишнього середовища;

зміни в організації виробництва, й в першу чергу тих, що є наслідком процесів спеціалізації й концентрації.

 

2. Основні показники технічного рівня підприємства

 

Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за слідуючими ознаками[5]:

1) ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);

2) рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю, частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);

3) технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність), надійність, довговічність, питома металомісткість, середній строк експлуатації, частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості, частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку);

4) рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).

Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведені котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, потрібно застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

рівень утилізації відходів виробництва;

рівень забруднення природного середовища;

ріст екологічно-чистої продукції.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

встановлення цілей – визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;

підготовчий етап – аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

варіантний вибір рішень – розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

програмування (планування) робіт – узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

супроводження реалізації програми – контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

 

3. Цілі та пріоритети технічного розвитку

 

 

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов’язані з вирішенням наступних проблем[7]:

підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енергозберігаючих) технологій;

скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів). Типовий зміст плану технічного розвитку підприємства може включати наступні розділи:

Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Даний розділ включає дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

1) мети дослідження (розробки);

2) місця впровадження результатів;

3) головних виконавців і співвиконавців в строки початку та закінчення роботи;

5) кошторисної вартості;

6) очікуваних результатів.

Розділ ІІ. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції. Основний зміст цього розділу:

1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;

2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;

4) сертифікація продукції;

5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.

Розділ ІІІ. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів. Даний розділ включає:

1) розробку та застосування нових технологій;

2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;

3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;

4) механізація ручної праці;

5) автоматизація виробництва і процесів управління.

Розділ ІV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Планування зведених результатів здійснюється:

а) за окремими напрямками технічного розвитку:

1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

2) приріст виробничої потужності підприємства;

3) відносне вивільнення працівників.

б) для всієї сукупності заходів:

1) загальні витрати та результати;

2) динаміка основних техніко-економічних показників.

Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх – певну групу цілеспрямованих заходів.

Головним недоліком діючого нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне “підсумовування” різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому, режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в реальному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої можуть бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об’єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний – веде до змін його форми .

Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв’язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямів в декілька етапів розвитку підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

 

Технічний розвиток підприємства представляє собою процес удосконалення техніки, технології, продукції і послуг, що виробляються, й професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Так, для одних підприємстві пріоритетним напрямом може бити перехід на ресурсозберігаючі технології, для інших — увага може бути сконцентрована на скороченні ручної праці. Відповідно програма технічного розвитку буде складовою частиною комплексної господарської програми підприємства по ресурсозбереженню або зменшенню ручної праці. Стратегія розвитку підприємства може бути спрямована й на підвищення ефективності виробництва й якості продукції. Варіантний вибір рішень по технічному розвитку припускає розгляд можливих варіантів, оцінку їх реальної ефективності й розробку на цій основі взаємопов'язаного комплексу заходів. Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. Важливо підкреслити, що при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки локальний ефект, в окремому підрозділі, але й вплив рішень, що приймаються, на кінцеві результати виробництва. Тільки такий підхід дозволить виключити вірогідність створення й використовування дорогої високопродуктивної виробничої системи, працюючої «на склад». З переходом до більш складних видів технічного розвитку (технічному переозброєнню, реконструкції й розширенню) зростає складність об’єднання окремих рішень в єдиний комплекс. Недостатня увага до цього питання може привести до посилення диспропорцій (між основними й допоміжними виробництвами, окремими цехами й т. д.). Ефективним інструментом для ув'язки окремих рішень й оцінки впливу розробленого комплексу заходів на кінцеві результати підприємства є моделювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Закон України "Про підприємство" // Нове законодавство України. Випуск 2 -К., 1992.

2. Экономика предприятия: Учебник/ Под общей ред. Е.Л. Кантора, -СПб: Питер М.Х.; Минск, 2002.- 317с.

3. Бойчик ЇМ., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч. посібник. - Львів: Новий світ, 2000.- 211 с

4. Денисенко МЛ. Економіка підприємства: пошук шляхів розвитку: Посібник. - К.: МАУП, 2002. - 81 с

5. Бойчик IM. Економіка підприємства: Навч. пос. - Київ: Атіка, 2002. - 475 с.

6. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учеб. пос. -М.: Финансы и статистика, 1997. - 208 с.

7. Царев P.M., Шишков А.Д. Экономика промышленных предприятий транспорта: Учеб. для вузов. - М.: Транспорт, 1997. - 254 с.

8. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с, іл.

9. Курс экономики: Учебник / Под ред. Б.А. Райзберга. - М.: ИНФРА-М, 1997.-270 с.



Другие работы по теме: