Contribution to International Economy

  • Организаційно-економічний механизм функціонування ринку цінних паперів в Україні

Зміст

 

Вступ  3

Теоретичні засади державного регулювання фондового ринку України  5

Забезпечення конкурентоспроможності на ринку цінних паперів  11

Висновки  17

Список використаної літератури  18

 

 

 


Вступ

Перехід економіки України до нового якісного стану супроводжується активізацією процесів приватизації державної власності, створенням акціонерних підприємств і становленням фондового ринку. Останній представлений величезною кількістю угод купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються між індивідуальними й інституціональними інвесторами, захист прав яких має забезпечувати діюче законодавство. Регламентація угод щодо купівлі-продажу цінних паперів сприяє упорядкуванню процесів перерозподілу власності й  встановленню обмежень щодо можливих спекулятивних ігор. Водночас розвиток фондового ринку стримується внаслідок: низької конкурентноздатності українських цінних паперів у порівнянні з іноземними; відставання законодавчої бази від потреб суб’єктів господарювання; недостатнього рівня прозорості інформації про діяльність учасників фондового ринку, що викликає недовіру населення і акціонерів; відсутності мотивації до операцій на ринку цінних паперів; масового інвестування приватними інвесторами у тверду валюту, а не в корпоративні цінні папери тощо. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба в удосконаленні механізмів організаційно-правового регулювання діяльності учасників фондового ринку на державному рівні.

Складовими механізму державного регулювання фондового ринку є загально ринкові функції здійснення операцій з цінними паперами: комерційна, як одержання прибутку на ринку; інформаційна, як доведення до учасників ринку інформації про об'єкти торгівлі; регулююча, як створення правил торгівлі; організаційно-регламентуюча, як вирішення суперечностей органів  управління і контролю. В сучасних умовах перелічені функції найбільш повно характеризують ринок цінних паперів як сукупність економічних відносин з приводу випуску і обороту цінних паперів і похідних інструментів між його учасниками з метою одержання як колективної оцінки вартості активів, так  і інвестиційного доходу. Між тим, проблеми, позв'язані з обмеженим рівнем прозорості ринку цінних паперів обумовлюють додаткові ризики інвесторів і обмежують можливості залучення на інвестиційний простір України прямих (приватних) портфельних інвестицій.

В умовах зростання перспектив вступу України у світовий економічний простір вирішення проблеми державного регулювання відносин і процесів на фондовому ринку надасть можливість створити умови для узгодження цілей, інтересів та дій між професійними учасниками, які не завжди збігаються, що породжує високу ринкову невизначеність у порівнянні з країнами зі стабільною економікою і гальмує подальший розвиток фондового ринку як інструмента формування сприятливого інвестиційного клімату. За таких умов визначення особливостей діяльності учасників фондового ринку та вирішення кола питань організаційно-правового регулювання їх відносин на ринку цінних паперів набуває особливої актуальності і обумовлює необхідність розробки нового підходу щодо вивчення проблеми прозорості, деталізації багатьох питань теоретико-прикладного характеру на підставі системного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду забезпечення прозорості, використання алгоритму стратегічного аналізу щодо вивчення питань законодавчого забезпечення прозорості.

 

 


Теоретичні засади державного регулювання фондового ринку України

Аналіз трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, свідчить про поступовий розвиток інфраструктури фондового ринку і підвищення ролі державних органів у регулюванні діяльності професійних учасників бізнес-процесів. В перші роки розбудови державності будь-якого істотного розвитку фондовий ринок не отримав – була відсутня необхідна нормативна база, процеси приватизації й утворення відкритих акціонерних товариств (основних емітентів на ринку цінних паперів) проходили повільно. У 1996-1999 роках значно активізувався процес формування інфраструктури фондового ринку відповідно до сучасних світових стандартів, що надало різкого поштовху в розвитку торгівлі цінними паперами через торгово-інформаційні системи. Одночасно почала формуватися система державного контролю за діяльністю учасників фондового ринку завдяки створенню у 1996 році Державної комісії  з цінних паперів і фондового ринку України. Здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за операціями на ринку цінних паперів та їх похідних інструментів з метою запобігання порушень у цій сфері, безумовно, було важливим кроком у становленні законодавчої бази регулювання  фондового ринку.

Систему правового регулювання фондового ринку автор розглядає як упорядковану сукупність прийомів та способів впливу права на відносини між фізичними та юридичними особами, які пов’язані з діяльністю корпоративних об’єднань – акціонерних товариств. Корпоративні юридичні особи, відповідно до українського законодавства, - це суб’єкти підприємницької діяльності, що мають статутний фонд, який розділений на акції та паї, а майно закріплюється за правом колективної власності. Власність у об’єднаннях, що заново створені, частково представлена  в капіталі, причому  її рух має особливості: вона відділена від управління й обмежена відповідальністю; власники наділені повноваженнями укладати контракти й володіти обумовленим капіталом; передане право власності забезпечує існування корпорації за межами строку життя її власників.

Ґрунтовне ознайомлення з науковими працями сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених показало, що фондовий ринок – це  саморегулююча система, в якій її учасники прагнуть не тільки до вільної конкуренції, але й узгодження деяких аспектів своєї ринкової поведінки. Автор же дотримується точки зору, що регулювання фондового ринку забезпечується арбітражними функціями держави. Державний арбітраж – форма законодавчого регулювання сфери взаємодій між підприємцями різних верств і рівнів суспільства на основі правових актів. Дана форма передбачає регламентування таких елементів економіки як ціни, податки, тарифи, проценти за кредити, державні замовлення, емісія цінних паперів, майнові права та відповідальність, заходи адміністративного впливу на розвиток монополії, добросовісної конкуренції тощо.

У результаті аналізу аналітичних матеріалів та літературних джерел визначено, що до професійної діяльності на фондовому ринку відноситься торгівля цінними паперами, яка передбачає здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, тобто  їх оплату і поставку новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Сюди треба також віднести депозитарну діяльність по наданню послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери й розрахунково-клірингову діяльність щодо визначення взаємних зобов'язань та розрахунків за ними. Професійних учасників ринку цінних паперів в Україні можна об'єднати в наступні групи:

емітенти цінних паперів: юридичні та фізичні особи - суб'єкти господарювання (акціонерні товариства та інші види підприємств, фізичні особи - підприємці), органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

інвестори: вітчизняні, іноземні, інституційні;

посередники на ринку цінних паперів;

інститути спільного інвестування: пайові та корпоративні інвестиційні фонди;

компанії з управління активами.

Система державного регулювання діяльності учасників фондового ринку представлена Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України (ДКЦПФРУ), Національним банком України (НБУ) і Національним депозитарієм України (НДУ). Варто відзначити, що контроль за випуском і обігом цінних паперів здійснює ДКЦПФРУ та її територіальні відділення, які в частині організаційного регламентування встановлюють вимоги щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів та їх похідних, інформацію про випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України. Цей орган разом із Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України регламентує порядок продажу об'єктів приватизації за конкурсом, а також забезпечує державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем за допомогою державних представників на фондових біржах, які уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту. Координацію вертикальних й горизонтальних зв’язків між учасниками фондового ринку здійснює НДУ.

Аналіз існуючої нормативно-законодавчої бази засвідчить, що незважаючи на те, що діяльність професійних учасників фондового ринку регулюється специфічними законодавчими й нормативними актами, які мають вузьку спеціалізацію, учасники підпадають під дію й інших законів, які найчастіше мають несистемний характер. Тому їх упорядкування слід спрямувати на досягнення соціально-економічного консенсусу різних сил, а також компромісу між усіма учасниками фондового ринку. Це питання набуває особливої актуальності у зв’язку з необхідністю створення законодавчо узгодженої системи організаційного регламентування операцій на ринку цінних паперів.

Для кожної категорії учасників фондового ринку існують загальні права й відповідальність, обумовлені трудовим законодавством і господарським правом, організаційними завданнями, виробничою й технологічною дисципліною, особливими умовами діяльності підприємства. Загальна частина регламенту розробляється для всієї системи й, як правило, не повинна мати індивідуальних відхилень. На думку автора, розроблені та впроваджені за останні роки національні стандарти корпоративного управління більшою мірою, ніж закордонні, відповідають системно-цільовому підходу до формування методики організаційного регламентування бізнес-процесів в Україні. Рішення конкретних завдань вимагає виділення специфічної відповідальності й прав кожної фізичної або юридичної особи.

Як сегмент фінансового ринку ринок цінних паперів є інструментом перерозподілу капіталу. Отже, і діяльність учасників ринку цінних паперів залежно від характеру їх участі у процесі перерозподілу капіталу можна згрупувати на діяльність з перерозподілу фінансових активів, яку складають фінансові операції учасників ринку цінних паперів, та діяльність з обслуговуванням фінансових операцій: організація укладання угод щодо цінних паперів, проведення розрахунків за цими угодами, облік прав власності на цінні папери, обслуговування випуску, обліку, погашення та інших операцій з бездокументарними (електронними) цінними паперами. Такі види професійної діяльності на ринку цінних паперів як діяльність з випуску цінних паперів, брокерська діяльність торгівців цінними паперами, діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, діяльність з управління цінними  паперами, депозитарна діяльність, діяльність з організації торгівлі цінними паперами є фінансовими послугами. Тому такі учасники ринку цінних паперів як торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі, компанії з управління інститутами спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, фондові біржі та торговельно-інформаційні системи є фінансовими установами.

Підконтрольними суб’єктами державного контролю на ринку цінних паперів виступають учасники ринку цінних паперів та саморегулюючі організації. Належне дослідження ринку цінних паперів як об’єкта державного контролю вимагає характеристики його учасників. Учасників ринку цінних паперів автор пропонує класифікувати за критеріями їх статусу на ринку та за змістом діяльності. За статусом учасників ринку цінних паперів можна поділити на професійних учасників ринку цінних паперів, до яких належать торговці цінними паперами, депозитарії, зберігачі, реєстратори, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи, компанії з управління активами інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів, та непрофесійних учасників – емітенти та інвестори (власники цінних паперів). Залежно від змісту їх діяльності учасників ринку цінних паперів пропонується класифікувати на учасників, що здійснюють фінансові операції на ринку цінних паперів та учасників, що обслуговують (забезпечують) здійснення фінансових операцій іншими учасниками ринку цінних паперів.

Проведення аналізу наукових праць з проблеми дослідження ринку цінних паперів як відкритої системи дає змогу зробити висновок, що на його становлення і розвиток, на напрямки діяльності державних органів та інститутів – регуляторів серйозно впливають національна економічна стратегія, стан світового фінансового ринку, ступінь інтегрованості у світовий ринок цінних паперів, а на вході даної системи розташовуються суспільні та інституційні потреби, вимоги, інтереси, а на виході – ступінь їх задоволення (рис. 1).

 

 

 

 

Суспільні та інституційні потреби, вимоги та інтереси

 

 

 

 

 

1 –фінансування розвитку емітентів, обов’язки та відповідальність за випуск цінних паперів;  2 – реалізація інтересів інвесторів, фінансові ризики, особиста відповідальність за ризики;  3 – отримання доходу, фінансових активів;  4 – надання інвестиційних ресурсів;  5 – фінансові зобов’язання, дохід; 6 – реалізація інтересів, зменшення ризику втрати капіталу, кваліфіковане управління інвестиційним портфелем, надійність тривалого збереження капіталу; 7 - інвестори отримують гарантування прав та захист інтересів; держава – податки від доходів; 8 – емітенти отримують норми та правила діяльності, реєстрацію, контроль за діяльністю через регулярне подання інформації регулятору; держава – податки від доходів та інформацію про діяльність; 9 – інфраструктурні учасники ринку отримують ліцензування, правила та нагляд за діяльністю; держава – податки.

Рис 1. Модель національного ринку цінних паперів як відкритої системи

 

В основу даної модель автором покладено інституційний механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів (емітентів, інвесторів, професійних учасників, посередників та держави).

 

 

 


Забезпечення конкурентоспроможності на ринку цінних паперів

В механізмі забезпечеення конкурентоспроможності на ринку цінних паперів особливе місце займає система комунікаційних заходів, як фактор управління курсами акцій емітентів, спрямована на підтримку іміджу підприємства і стимулювання попиту на цінні папери. До таких заходів можна віднести: створення спеціальних служб, співробітники яких відповідають у письмовому вигляді чи  за телефоном на запити акціонерів або потенційних акціонерів і розсилають їм різні прес-релізи, брошури й іншу інформацію, підготовлену підприємством; регулярні зустрічі керівництва підприємства з брокерами, запрошення акціонерів на зустрічі й розсилання звітів про них; напрямок вітальних листівок новим акціонерам і поздоровлень зі святами усім власникам акцій; проведення щорічних зборів акціонерів з метою можливості прийняття участі в рішенні різних питань.

Крім того, комплексна комунікаційна політика підприємств-емітентів сприяє формуванню привабливості самого підприємства, що позначається на привабливості цінних паперів даного емітента.

Важливою складовою механізму є система маркетингових досліджень, яка допомагає коригувати всю діяльність підприємства на ринку цінних паперів, і забезпечує засади для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Результатом проведення маркетингових досліджень є формування банку інформації як про підприємство та його становище на ринку, так і про кон'юнктуру ринку в цілому.

Створення банку інформації щодо ринку цінних паперів є підставою для підвищення інформаційної прозорості ринку, що важливо як для суб'єктів ринку, так і для регулюючих органів. Завдяки цьому уявлення регулюючих органів про діяльність підприємства стає чіткішою, також зазначена інформація є підставою для включення підприємства в лістінг і формування його рейтингу, що сприяє зростанню його привабливості для потенційних інвесторів, тобто для покупців і власників цінних паперів.

З огляду на особливості ринку цінних паперів зазначено, що конкуренція на цьому ринку представляє собою суперництво за володіння інформацією. Отже, конкурентний ринок цінних паперів – це ринок, усі суб'єкти якого мають однакову інформацію і на її підставі приймають оптимальні рішення. Таким чином, наявність інформації зрівнює всіх суб'єктів ринку. Але, з огляду на те, що суб'єкти мають різні портфелі цінних паперів і різні цілі на ринку, це обумовлює нерівнозначність умов конкуренція внаслідок різної привабливості і прибутковості цінних паперів.

Дослідження конкурентного середовища на ринку цінних паперів дозволило усвідомити, що конкурентні відносини формуються на декількох рівнях. Це надало можливість виділити наступні види конкуренції, властиві ринку цінних паперів: конкуренція цінних паперів підприємств однієї галузі (“Донбасенерго”, “Сумиенерго”, “Київенерго” та ін.; АТ “Запорожсталь”, ММК ім. Ілліча, ММК ім. Кірова та ін.; завод “Славутич”, завод “Рогань” та ін.); конкуренція цінних паперів підприємств різних галузей; видова конкуренція цінних паперів (корпоративні акції, державні облігації тощо); конкуренція продавців цінних паперів (фондові біржі, брокери тощо).

Таким чином можна стверджувати, що конкуренція на ринку цінних паперів представляє собою складний, багатоаспектний механізм, що сприяє оптимальному формуванню портфеля цінних паперів.

Аналіз кількості цінних паперів, виставлених на продаж і проданих, свідчить, що найбільш конкурентними є цінні папери галузей, проданих повністю, тобто їхні цінні папери є високоліквідними, відтак на них існує підвищений попит і спостерігається конкуренція серед покупців. Відповідно, найбільш конкурентноздатними є цінні папери галузей, історично притаманних економіці Україні і сформованих в часи колишнього СРСР унаслідок процесів спеціалізації і концентрації – галузей, що можуть вважатися історичною спадщиною України: електроенергетики (реалізовано 100% цінних паперів), чорної металургії (90,43%), хімічної та нафтохімічної промисловості (83,19%), фінансів, кредиту, страхування, пенсійного забезпечення (100%). Крім того дані галузі є стратегічно важливими для України і мають замкнутий цикл виробництва.

Встановлено, що найменш конкурентноздатними є цінні папери таких галузей: лісової, деревообробної та целюлозно-паперової галузі (0%), промисловості будматеріалів (0,40%), сільського господарства (0%), будівництва (0,01%), матеріально-технічного постачання і збуту (0%), транспорту і зв'язку (9,6%), харчової промисловості (18,6%). Причина цього криється в тому, що знос основних фондів цих підприємств становить 70-80%, отже, вони вимагають значних вкладень не просто у відновлення, а у впровадження нових технологій, які не поступаються західним.

Мета сегменту – інвесторів – підприємств, прагнення одержати доход за рахунок формування портфеля цінних паперів. Діяльність споживачів даного сегмента охоплює як первинний, так і вторинний ринок цінних паперів. У цьому сегменті комунікаційні заходи не є пріоритетними, а першість у маркетинговій діяльності надається маркетинговим дослідженням базових характеристик цінних паперів конкретних емітентів. Отже, серед споживачів цінних паперів даного сегмента виділено три підсегменти інвесторів у відповідності до планованих характеристик портфеля цінних паперів (ПЦП):

“агресивні” інвестори, метою яких є формування ПЦП таким чином, щоб забезпечити не збереження, а зростання капіталу. Головні характеристики, що висуваються до цінних паперів – висока ризиковість і висока прибутковість;

“обережні” інвестори, ціллю яких є формування ПЦП таким чином, щоб забезпечити зберігання капіталу за рахунок низької прибутковості, але і низького ризику;

“оптимальні” інвестори, ціллю яких є формування ПЦП таким чином, щоб зрівноважити високий дохід і високий ризик з низьким доходом і низьким ризиком.

Проведене дослідження інвесторів даного сегмента дозволило визначити співвідношення підсегментів у даному сегменті споживачів (табл. 1).

Таблиця 1

Результати дослідження інвесторів на ринку цінних паперів

Характеристики ПЦП

Питома вага інвесторів, зорієнтованих на відповідні характеристики, %

Висока прибутковість (ВП), високий ризик (ВР)

18,9

Низька прибутковість (НП), низький ризик (НР)

29,6

Середня прибутковість (СП), середній ризик (СР)

7,6

ВП,ВР+НП, НР

43,9

 

Отже, у даному сегменті інвесторів переважають “оптимальні” інвестори, які переслідують дві цілі: збереження коштів і одержання доходу. Слідом йдуть “обережні” інвестори, що надають перевагу збереженню засобів перед їх збільшенням. “Агресивні” інвестори займають невелику частку сегменту і переважно представлені підприємствами, що прагнуть збільшення коштів, і є не просто власниками, а професійними “гравцями” на ринку цінних паперів.

Мета сегменту інвесторів-підприємств, полягає у прагненні отримати контроль над підприємством-емітентом. У даному випадку йдеться про допомогу потенційному споживачеві в купівлі цінних паперів заздалегідь обговорених емітентів. Мета маркетингової діяльності Донецької фондової біржі – пошук і купівля конкретних цінних паперів за обумовленою з інвестором ціною. З огляду на те, що зазначена операція часто є передумовою злиття або поглинання підприємства-емітента, дана галузь дослідження в більшості випадків є закритою. Ігнорувати цей сегмент споживачів неможливо, але, внаслідок зазначених причин, дослідженню він практично не піддається.

Дослідження вже накопиченого досвіду створення ринку цінних паперів в Україні дає можливість зробити висновок, що найважливішим параметром досягнення необхідного рівня прозорості операцій на фондовому ринку є реальна оцінка власних ресурсів і спроможностей стосовно стану і потреб ділового середовища, а також раціональний вибір варіантів стратегії. Одним з основних інструментів стратегічного управління рухом акціонерного капіталу є матриця SWOT-аналізу, але в системі державного управління дана методологія використовується не достатньо. Між тим, з одного боку, учасники ринку володіють певною внутрішньою силою, а з іншого – зовнішнє середовище продукує загрози. Визначивши вплив навколишнього середовища (економічний, технологічний, політико-правовий, соціокультурний) можна створити нові можливості, і, одночасно, зруйнувати старі, щоб бути успішним у перспективі.

На основі аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників законодавчого забезпечення прозорості на ринку цінних паперів запропоновано два види прозорості: прозорість підприємства і прозорість ринку. Прозорість підприємства, що діє на ринку цінних паперів, залежить від ступеня розкриття інформації, що означає процес надання даних і повідомлень про стратегічні рішення за умови їх своєчасного розповсюдження.  Ринок потребує надання коректної і своєчасної фінансової звітності як основи розкриття інформації і дотримання принципів контролю за її достовірністю. Надання інформації супроводжується витратами, отже при визначенні вимог до її розкриття доцільно зіставляти корисність для суспільства з витратами підприємства. Прозорість ринку означає створення умов, коли інформація про існуючу ситуацію, ухвалені рішення і дії виявляється доступною і зрозумілою для всіх учасників ринку. Основоположним структурним елементом прозорості є операція купівлі-продажу акцій на фондовому ринку.

Прозорість необхідна для впровадження концепції підзвітності трьох основних груп учасників ринку, а саме – позичальників і кредиторів, емітентів і інвесторів, органів державної влади і міжнародних фінансових інститутів. Підзвітність – це обов’язок учасників ринку обґрунтовувати свої дії і політику, а також нести відповідальність за рішення і  результати. Прозорість і підзвітність зміцнюють дисципліну, яка підвищує якість ухвалення рішень у державному секторі економіки.

Для профілактики і протидії порушенням на ринках цінних паперів, ефективного виконання державними органами регулятивних функцій можна запропонувати створити відповідну систему нагляду, яка забезпечить дотримання рівних і справедливих умов як для інвесторів, так і для професійних учасників ринку цінних паперів. Адже нагляд за ринком  цінних паперів – це сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення і припинення порушень законодавства про ринок цінних паперів, нормативних актів державних органів, а також правил і вимог організатора торгівлі. Складовими елементами системи нагляду є: техніко-інформаційно-аналітичні засоби моніторингу ринків; нормативно-правова база, що регламентує облік та процедури розслідувань виявлених порушень і прийняття санкцій щодо учасників-порушників; служби нагляду в структурі організатора торгівлі.

 


Висновки

Регулювання фондового ринку забезпечується арбітражними функціями держави, які відображають сучасні засади державного регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів у формі законодавчого забезпечення організаційного регламентування сфери взаємодій між підприємцями різних верств і рівнів суспільства. Функціями державного регулювання фондового ринку в Україні є реєстрація фізичних або юридичних осіб і виконання угод, пов'язаних з правом на придбання чи продаж, визначених договором (контрактом), цінних паперів та інших фінансових і/або товарних ресурсів. Важелі та стимули, за допомогою яких здійснюється вплив державних органів, розповсюджуються на професійну діяльність учасників по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів.

Організаційно-економічний механізм державного регулювання фондового ринку визначається як сукупність взаємопов’язаних засобів, прийомів, методів забезпечення рівних можливостей доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантування прав власності на цінні папери, захист прав учасників фондового ринку та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів. Для вирішення цих завдань організаційно-правовий механізм державного регулювання ринку цінних паперів повинен охоплювати прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників фондового ринку, визначення їх прав та обов’язків, видачу спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності та забезпечення контролю.

 


Список використаної літератури

Закон України про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: За станом на 20 жовтня 2002 р. / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське видавництво, 2002. — 19 с.

Бошицький Ю. Л., Оніщенко Н. М., Варич О. Г., Лощихін О. М., Мельник О. М., Боровник С. В. Державно-правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин: монографія / Київський ун-т права НАН України / Ю. Л. Бошицький (заг.ред.). — К.: Юридична думка, 2009. — 536с.

Вергун М. Г., Маслак П. В. Державне управління та державне регулювання економіки: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Житомирський національний агроекологічний ун-т. Інститут післядипломної освіти та дорадництва. — Житомир: Рута, 2009. — 240с.

Кубліков В. К. Формування ринку цінних паперів в Україні: державне регулювання: [монографія]. — О.: Астропринт, 2008. — 328с.

Семенов А. Г., Перекрест Т. В. Розвиток ринку цінних паперів як джерела залучення інвестицій: монографія / Класичний приватний ун-т. — Запоріжжя: КПУ, 2009. — 228c.

 

 

 



Другие работы по теме: