Contribution to International Economy

  • Кредитування населення України на споживчі потреби в період кризи

Тема: Кредитування населення України на споживчі потреби в період кризи

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………2

Розділ І.

1.1 .Сутність та види споживчого кредитування………………………………..5

1.2.Установи, що надають споживчі кредити………………………………….20

1.3.Нормативно-правове забезпечення споживчого кредитування. …………34

Розділ ІІ.Стан сучасного ринку споживчого кредитування

2.1.Динаміка розвитку ринку споживчого кредитування 2003-2009 рр……..49

2.2.Аналіз впливу фінансової кризи на розвиток кредитування населення на споживчі потреби у 2009-2010 роках…………………………………………..66

2.3.          Зарубіжний досвід подолання кризи…………………………………….72

Розділ III.

3.1.Вдосконалення механізму споживчого кредитування…………………….85

3.2.Шляхи вдосконалення розвитку кредитування населення на  споживчі потреби…………………………………………………………………………...92

Висновки………………………………………………………………………..101

Список використаної літератури………………………………………………106

Додатки


Вступ

 

Споживче кредитування з кожним роком набуває все більшої актуальності. Це пов’язано з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, неможливий нормальний розвиток суспільства, а саме: всіх його верств населення [6].

Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням, для проживання якому відразу хотілося б мати власне житло та можливість його обладнати. Кажучи про це, маються на увазі не предмети розкоші, а елементарні засоби для існування, необхідні для нормального проживання як молодих сімей, так і інших верств населення. Якщо ми хочемо побудувати багату і високорозвинуту країну, то це можливо лише за тієї умови, що кожен член нашого суспільства житиме в добробуті. Цю проблему в деякій мірі можна розв’язати за допомогою такого банківcького продукту як споживчий кредит [1].

Дуже актуальне дослідження стану та організації споживчого кредитування в умовах кризи, яке показує, що банки змінили  умови, відсоткові ставки і підвищили вимоги щодо першого внеску.

Споживче кредитування тісно пов’язано з різноманітними економічними та соціальними показниками. Це пояснюється тим, що, впливаючи один на одного, вони спричиняють певні зрушення в економіці, причому ці зміни можуть справляти різний ефект, як позитивний, так і негативний. Саме тому для подальшого розвитку споживчого кредитування необхідно визначити зв’язок між ними та мінімізувати проблеми, які постають на шляху.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та Міністерства фінансів, що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банки».

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження Герасимович А. М., Кіндрацької Л. М.,Кірєєва О.І., Кузьмінська О. Е., Кириленко В. Б., Недеря Л. В., Нетребчук Л. О., Полєтаєвої О. С., Плісак С. А., Шульги Н. П.,  О. І. Барановського, О. В. Васюренко, Г. М. Гамидова, В. В. Корнєєва, А. В. Соколової, а також статті економістів у періодичних виданнях, таких як «Деньги», «Бізнес», «Кореспондент» та ін.

Мета роботи полягає в аналізі організації споживчого кредитування в провідних банках України в період кризи, а також визначення проблем і перспектив розвитку цього виду кредиту в Україні.

Об¢єктом дослідження є ринок кредитування населення на споживчі потреби та перспективи його розвитку в Україні.

Предмет дослідження – організація споживчого кредитування в умовах кризи.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- досліджено сучасні тенденції розвитку теорії і практики споживчого кредитування в Україні в процесі соціально-економічних перетворень;

- обґрунтовано сутність споживчого кредиту і його місце в системі кредитних відносин.

-  викладено сутність і особливості споживчого  кредиту, види споживчих кредитів, організація аудиту операцій по споживчому кредитуванню, бухгалтерський облік операцій по видачі і погашенню  споживчих кредитів

- наведено сучасний стан банківського кредитування населення на поточні потреби в Україні 2003-2009рр

- проведено аналіз діючої практики кредитування населення на споживчі потреби в Україні та зарубіжних країнах в умовах кризового стану.

- запропоновано шляхи вдосконалення кредитування населення на споживчі потреби в Україні

Основні методи дослідження, використані в роботі: спостереження, групування, систематизація, моделювання, порівняння та аналіз.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих в роботі, дозволить вдосконалити механізм кредитування населення на споживчі потреби в Україні

Це надасть можливість організувати діяльність банківських установ у відповідності з цілісною системою управління кредитуванням населення на споживчі потреби та перспективи його розвитку в Україні

Магістерська робота складається з введення, трьох розділів, висновку, списку використовуваної літератури, додатків

 

 

 


Розділ І.

1.1 .Сутність та види споживчого кредитування.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

При споживчому кредиті позичальниками є фізичні особи - населення, а кредиторами - підприємства торгівлі і сфери послуг, банки, спеціальні кредитні установи. Торгові підприємства надають споживчий кредит у вигляді товарів, проданих в розстрочку, а банки - у вигляді короткострокових і довгострокових позик на придбання дорогих товарів тривалого користування. Споживчі товари тривалого користування - легкові автомобілі, меблі, побутова техніка - є головним об'єктом споживчого кредиту, який стимулює платоспроможний попит населення на ці товари.[1]

На відміну від інших кредитів, об'єктом споживчого кредиту можуть бути і товари, і гроші. Товарами, що продаються в кредит, як і оплачуваними за рахунок банківських позик, є предмети споживання тривалого користування. Суб'єктами кредиту, з одного боку, виступають кредитори, в даному випадку – це комерційні банки, спеціальні установи споживчого кредиту, магазини, ощадбанк і інші підприємства, а з іншого боку – позичальники – люди.

Споживчий кредит – сума грошових коштів, переданих кредитною організацією (як правило, банком) на певних умовах фізичній особі (громадянинові) для придбання тих або інших товарів або послуг. Іншими словами, це позика  або аванс. Основними відмінними рисами вітчизняного споживчого кредиту є:

- договірний режим відносин між кредитором і позичальником, забезпечується за допомогою висновку між ними особливої угоди кредитного договори;

- платність споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим стягуванням з позичальника процентної ставки за кредитом;

- терміновість споживчого кредиту забезпечується встановленням і подальшим дотриманням позичальником терміну користування кредитом (терміном погашення кредиторської заборгованості);

- цільове використання споживчого кредиту забезпечується систематичним контролем кредитора за операціями, що здійснюються позичальником з кредитними засобами.

Технології банківських кредитних операцій з фізичними особами в сфері споживчого кредитування в принциповому плані аналогічні іншим видам кредитних операцій. Споживчі позички надаються на комерційній основі з дотриманням усіх принципів кредитування в межах кредитних ресурсів банку. Однак мають місце й певні особливості.

Комерційні банки надають кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи із вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дачних та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банкові в забезпечення фізичною особою, та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника.
Видача кредиту готівкою оформляється в банку видатковим касовим ордером.

Фізичні особи погашають споживчі кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою. Банківський споживчий кредит у розстрочку платежу, як правило, передбачає погашення його та відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Банківська практика довела, що погашати частину заборгованості щомісячно зручніше, ніж заощаджувати кошти і погашати одразу весь борг. Встановлення строків погашення кредиту селянськими (фермерськими) господарствами має бути пов'язано з надходженням виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

Споживчий кредит охоплює як кредит, пов'язаний із задоволенням потреб поточного характеру, зокрема з розвитком виробництва в особистому господарстві, так і кредит на придбання, будівництво і підтримку нерухомого майна. Кредит на поточні потреби сприяє реалізації товарних запасів, повнішому і своєчаснішому задоволенню потреб населення, що постійно ростуть. Кредит на поточні потреби сприяє також розвитку особистого господарства, що робить у відомому сенсі умовним поняття «Споживчий кредит», точнішим є поняття «Кредитування населення».[2]

Форми кредиту є зовнішнім проявом характеру і організації кредитних відносин. У окремих джерелах економісти розрізняють їх по складу учасників, об'єктам» величині позикового відсотка і сфері функціонування [3].

У інших джерелах в основу класифікації форм кредиту покладені дещо інші ознаки. Наприклад, характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредиткою операції, зміст об'єкту операції, рівень і джерело сплати відсотка, речовий прояв кредитної операції та інші.

Звідси виникають певні розбіжності відносно споживчого кредиту до однієї з форм кредиту, або до певного виду кредиту. Розглянемо думки окремих авторів з приводу суті споживчого кредиту.

У підручнику «Банківська справа» під редакцією проф. Лаврушина О.І. мовиться, що «до споживчих позик відносять будь-які види позик, що надаються населенню, зокрема позики на придбання товарів тривалого користування, іпотечні позики, позики на невідкладні потреби і інш.»[4]

У сучасному фінансово-кредитному словнику споживчий кредит характеризується як «форма кредиту, при якій позика надається фізичній особі для придбання товарів і послуг споживчого характеру».

Споживчий кредит - це засіб задоволення споживчих потреб населення, а не тільки потреби в товарах і послугах. Кредитування кінцевого споживача при цьому може здійснюватися як в грошовій, так і в товарній формах, як банками, так і небанківськими фінансово-кредитними інститутами, а також торговими підприємствами.

Для задоволення конкретної потреби в якому-небудь товарі у разі недостатнього рівня заощаджень, фізичні особи звертаються в комерційний банк для отримання кредиту в грошовій формі, або в магазин для оформлення покупки товарів в розстрочку. Кредитні відносини між комерційним банком, магазином, з одного боку, і фізичною особою - з іншою, мають форму споживчого кредиту.

Крім того, підприємства за наявності грошових коштів можуть надавати своїм працівникам кредит на придбання або будівництво нерухомості.

Таким чином, споживчий кредит - це грошові, товарні або товарно-грошові відносини, що складаються між позичальником - фізичною особою і кредитором, як який можуть виступати банки, роздрібні торгові підприємства, ломбарди, кредитні кооперативи, каси взаємної допомоги, пункти прокату.

З погляду населення, яке виступає в ролі позичальника, споживчий кредит можна трактувати як форму економічних відносин, суть яких полягає в запозиченнях фізичними особами для придбання різних споживчих товарно-матеріальних цінностей і послуг.[5]

Існує думка, що споживчий кредит виникає від бідності. Якщо слідувати логіці цього переконання, то, найбільшого поширення споживче кредитування повинне було б набути в країнах, що розвиваються. Але насправді найбільший об'єм споживчого кредитування доводиться на США, Німеччину, Великобританію і інші індустріальні держави з високим рівнем економічного розвитку, більшість населення яких «живуть в кредит». Іншим підтвердженням цьому є наявність різноманітних банківських і небанківських методик споживчого кредитування, вживані в цих країнах. Тому твердження, що споживчий кредит виникає від бідності вельми спірно. Фізичні особи, що використовують споживчий кредит, мають можливість підвищити свій рівень споживання. Вони отримують в своє розпорядження предмети підвищеного попиту, нерухомість, різні послуги (освіта, відпочинок і так далі), які могли б бути доступні громадянам лише у далекому майбутньому. Чинник часу дуже важливий. Дійсно, виплати, що направляються на погашення   споживчого кредиту, як і грошові заощадження населення, мають одні і той же результат - придбання того або іншого товару. Проте принциповою відмінністю є той факт, що заощадження є первинними, а споживчий кредит дозволяє населенню задовольняти потреби до того, як будуть накопичені ці грошові заощадження[6].

Об'єктом споживчого кредиту є різні товари народного споживання, включаючи майно тривалого користування, витрати по поліпшенню житлових умов і витрати по навчанню або лікуванню. При цьому якщо кредитором є комерційний банк, то споживчий кредит має грошову форму. У випадку якщо кредитором є роздрібна торгова організація або пункт прокату, то споживчий кредит приймає форму товарного кредиту. Коли кредитор представлений, наприклад, фондом підтримки індивідуального житлового будівництва, то в даному випадку, виходячи з існуючої практики діяльності цього фонду, має місце товарно-грошова форма споживчого кредиту. Таким чином, сфера застосування споживчого кредиту вельми різноманітна.

Однією з найважливіших особливостей споживчого кредиту є його рухливість, яка найяскравіше виявляється у випадку, якщо розглядати споживчий кредит з погляду його забезпечення, раніше всієї застави. Якщо останній представлений цінностями, то споживчий кредит можна віднести до банківського кредиту. Якщо застава представлена землею або будовами, тобто нерухомим майном, то споживчий кредит приймає форму іпотечного кредиту.

Істотною особливістю споживчого кредиту є той факт, що об'єктом кредитування є витрати, пов'язані із задоволенням особистих потреб населення. Тому банківський кредит, що надається фізичній особі для здійснення підприємницької діяльності не можна вважати споживчим кредитом. Разом з тим, достатньо складним представляється розмежувати на практиці кредити, використані на особисте споживання або для здійснення підприємницької діяльності. Саме тому банківська практика відносить до споживчих кредитів будь-які види кредитів приватним особам, що декілька спотворює суть споживчого кредитування.

Класифікація споживчих позик позичальників може бути проведена по ряду ознак, зокрема по суб'єктах кредитної операції, по цільовому напряму, по видах забезпечення, за способом надання, по термінах і методах погашення.

По суб'єктах кредитної операції. По вигляду кредитора розрізняють:

- банківські споживчі позики;

- позики, що надаються населенню торговими організаціями;

- споживчі позики кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, пенсійні фонди);

 - особисті або приватні споживчі позики (що надаються приватними особами);

Споживчі позики, що надаються позичальникам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, в яких вони працюють.

По вигляду позичальника розрізняють позики, що надаються[7]:

-всім верствам населення;

-різним соціальним групам;

- групам позичальників, що розрізняються по рівню доходів і платоспроможності;

- студентам і так далі

По забезпеченню позики розрізняють незабезпечені (бланкові), які в даний час в український практиці не зустрічаються, і забезпечені. Як забезпечення можуть виступати: застава, поручительство, гарантії і внесок (депозит). При видачі споживчих кредитів банки віддають перевагу заставі і поручительству. Заставою можуть бути різні види активів, зокрема товарно-матеріальні цінності, цінні папери, нерухомість. Основна причина, чому банк вимагає забезпечення, - це ризик зазнати збитки у разі небажання і нездатності позичальника погасить позику в строк і повністю. Забезпечення не гарантує погашення позики, але зменшує ризик, оскільки у разі непогашення позики банк отримує перевага перед іншими кредиторами відносно будь-якого виду активів, які прийняті в забезпечення банківської позики.

За способом надання позики поділяються на разових і поновлюваних. У групу поновлюваних (револьверних) кредитів включатися кредити, що надаються клієнтам по кредитних картах, або кредити по єдиних активно-пасивних рахунках у формі овердрафту.

По методу погашення. Що погашаються без розстрочки платежу, і позики з розстрочкою платежу. Кредити без розстрочки платежу мають важливу особливість: по таких кредитах погашення заборгованості по позиці і відсотків здійснюється одноразово. Позики з розстрочкою платежу включають: позики з рівномірним періодичним погашенням позики (щомісячно, щокварталу) позики з нерівномірним, періодичним погашення позики.

Особливість сучасної практики кредитування полягає в різноманітті вживаних форм, видів і способів видачі кредитів.

Специфіка прояву різних видів споживчого кредитування, їх взаємозв'язок і взаємопроникнення приводить до необхідності впорядкування, класифікації споживчих кредитів.

Вибір критеріїв розмежування споживчих кредитів, віднесення їх до певних видів, виходячи з певних класифікаційних ознак, є достатньо складною, але важливою проблемою.

В Україні споживчі кредити включають кредити на:

- житлове будівництво;

- будівництво і придбання індивідуальних житлових будинків;

- придбання і будівництво садових будиночків, і впорядкування садових ділянок;

- реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, що знаходяться в особистій власності. Розмір кредиту на вказані цілі визначається вартістю витрат і пайовою участю власних засобів позичальника в оплаті їх вартості або встановлюється у фіксованих розмірах. Термін користування кредитом обмовляється у відповідних нормативних документах.

Банки видають також довгостроковий споживчий кредит на придбання автомобілів, інших товарів тривалого користування, покупку худоби, господарське обзаведення окремим категоріям громадян. Таким чином коло задоволення споживчих потреб позичальника вельми різноманітний, навіть коли мова йде тільки про банківське споживче кредитування[8].

Крім того, здійснюється видача кредитів на поточні споживчі потреби, тобто на придбання окремих предметів споживання, До них відносяться розстрочка платежів за товари тривалого користування; прокат предметів споживання; кредити під заставу майна в ломбардах; кредити, видавана касами взаємодопомога, союзами творчих організацій. Споживче кредитування можуть здійснювати також і інші небанківські установи, наприклад» фонди індивідуального житлового будівництва.

Таким чином, важливою класифікаційною ознакою для споживчого кредиту є тільки один з суб'єктів кредитної операції, а саме кредитор, оскільки другий суб'єкт - позичальник заздалегідь як би визначений самою специфікою, природою споживчого кредиту і виступає як фізична особа.

Класифікація споживчих кредитів за типом кредитора дозволяє розмежувати споживчі кредити на банківських і небанківських.

Проте класифікація споживчих кредитів за формою видачі не знаходиться в прямому взаємозв'язку з класифікацією за типом кредитора. Безумовно, що споживчий кредит, наданий банком, може бути виданий тільки в грошовій формі. Проте небанківські кредити можуть бути як товарними, так і грошовими.

Не менш важливою класифікаційною ознакою є сфера задоволення споживчих потреб позичальника, тобто, цільовий характер кредиту.

Виходячи з цільового призначення споживчі кредити можна підрозділити на[9]:

- інвестиції, направлені на будівництво і придбання житла, дачних ділянок і дачних будиночків, їх капітальний ремонт і ін. Інвестиційні кредити здатні надати позичальникові не всі типи кредиторів, а тільки банки, фонди індивідуального житлового будівництва, організації житлової кооперації;

- поточні споживчі потреби населення, призначені для придбання окремих споживчих товарів. Ці види кредитів надають як банки, так і небанківські кредитні інститути, різні торгові підприємства, ломбарди, каси взаємодопомоги і так далі Вони можуть  носити цільовий і нецільовий характер;

оплату послуг, надані на оплату лікування або навчання громадян. Як правило, такі кредити видають банки, рідше вони  є різновидом ломбардного кредиту;

розвиток особистих господарств, направлені на придбання автомобілів, інших дорогих товарів тривалого користування, покупку домашнього

худоби, малої сільгосптехніки, посадочного матеріалу і ін. У числі класифікаційних ознак споживчих кредитів слід зупинитися також на термінах їх видачі.

В даний час в Україні ділення споживчих кредитів по термінах носить умовний характер. Комерційні банки, здійснюючи споживче кредитування, зазвичай ділять споживчі кредити на короткострокових (до 1 року) і довгострокових (понад 1 рік). Короткостроковий  споживчий кредит можна оформити на певний термін в межах року.

По забезпеченню розрізняють споживчі кредити, забезпечені заставою, гарантіями, поручительствами або страхуванням.

Споживчі кредити під заставу нерухомості можна підрозділити на три основні види - забезпечений кредит, кредит під заставу страхового поліса і пенсійний кредит.

Забезпеченим кредитом є споживчий кредит під заставу будинку, в місячні виплати, по якій включені не тільки виплати відсотків, але і амортизаційні платежі. Перші декілька років виплати безпосередньо по кредиту невеликі, це в основному відсотки, потім виплати збільшуються, і кредит істотно зменшується за той термін, на який він був наданий. Таке перевага забезпеченого споживчого кредиту. Недоліком же є майже повна відсутність пільг по податку на основні виплати по кредиту, що може згодом обернутися істотними втратами для клієнтів з великими доходами.

Кредит під заставу страхового поліса також є кредитом на покупку будинку. Клієнт передає свій страховий поліс в заставу  банку і платить щомісячні внески. Якщо клієнт вмирає раніше, ніж кредит буде виплачений, то джерелом погашення боргів стає страховий поліс. Засоби, що залишилися після всіх виплат по споживчому кредиту, будуть приєднані до майна покійного. Споживчий кредит під заставу страхового поліса володіє поряд переваг, головною з яких є більша кількість пільг по оподаткуванню, чим при використанні забезпеченого споживчого кредиту. Це дає можливість клієнтові через внески в поліс накопичити, зберегти і вигідно використовувати вільну від податків крупну суму. До недоліків даної форми споживчого кредитування відноситься те, що вона може виявитися дорожчою, ніж забезпечений кредит. Банки-кредитори віддають перевагу полісам над однією - двох страхових компаній, що ускладнює отримання споживчого кредиту цього вигляду[10].

По методу погашення розрізняють споживчі кредити, що погашаються одноразово і з розстрочкою платежу. Останні діляться на кредити з рівномірним періодичним погашенням суми (щомісячно або щокварталу); споживчі кредити з нерівномірним періодичним його погашенням, коли сума платежу в погашення кредиту зростає або знижується залежно від певних чинників, наприклад у міру наближення дати остаточного погашення кредиту або завершення кредитного договору; кредити з нерівномірним неперіодичним погашенням. При видачі кредиту з розстрочкою платежу діє принцип, згідно якому сума кредиту списується частями впродовж періоду дії договору. Подібний порядок погашення кредиту не обтяжливий для позичальника, як при одноразовій сплаті довга.

За способом сплати відсотка банківські споживчі кредити можуть бути звичайними і дисконтними, На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтних кредитів передбачає, утримання позикового відсотка (дисконту) при видачі кредиту. Споживчі кредити можна класифікувати на: споживчі кредити з утриманням відсотків у момент її надання; споживчі кредити із сплатою відсотків у момент погашення кредиту; споживчі кредити із сплатою відсотків рівними внесками впродовж всього терміну користування.

По характеру кругообігу засобів споживчі кредити можна класифікувати на разових і револьверних. До останніх відносять споживчі кредити, що надаються клієнтам по кредитних картах або по єдиних активно-пасивних рахунках у формі овердрафту. Хоча овердрафт стосовно роботи з населенням використовується у вітчизняній практиці досить рідко.

При класифікації кредитів по валюті виділяють кредити в національній валюті, в іноземній валюті, кредити, що надаються в декількох валютах. Слід зазначити, що видача кредитів в іноземній валюті може здійснюватися на умовах сплати відсотків, як в іноземній валюті, так і в національній валюті. Це ж відноситься і до кредитів, що надаються в декількох валютах. Проте видача кредитів в іноземній валюті може мати для банку певний валютний ризик, пов'язаний з можливими коливаннями обмінних курсів валют.

Кредити з розстрочкою платежу можуть приймати форму прямого або непрямого банківського кредиту. При наданні прямого банківського кредиту полягає кредитний договір між банком і позичальником-користувачем кредиту. Непрямий банківський кредит припускає наявність посередника в кредитних відносинах банку з клієнтом. Таким посередником найчастіше виступають підприємства роздрібної торгівлі.[11]

Короткострокові споживчі кредити на покриття поточної потреби в наявних засобах, повертаємі однією сумою в кінці терміну кредитування або у момент погашення боргової розписки позичальника, відомі під назвою кредити, що погашаються одноразово, надаються на короткий термін (що зазвичай не перевищує шести місяців) фізичним особам з високим рівнем доходів, можуть бути достатньо великими. Дані кредити зазвичай використовуються для покриття витрат на відпустку, медичне обслуговування і перебування в лікарні, придбання електропобутових товарів, на ремонт автомобілів і житлових будинків, а також на сплату податків[12].

Чековий кредит і банківські кредитні картки класифікуються як елементи споживчого кредиту, коли мова йде про наданні кредиту приватним особам по їх запиту на основі розстрочки платежу. Надання чекового кредиту пов'язане з чековим рахунком.

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис.1.1.Класифікація споживчих кредитів за метою кредитування[13]

 

На відміну від нецільових кредитів, цільові кредити забезпечені заставою: автомобілем, квартирою, яким або товаром.

Споживчий кредит кредитних установ має в основі дві форми:

Прямі кредити споживача без посередницьких торгових фірм.

Кредити споживачам з поручительством торгових фірм. Банк укладає договір з торговою фірмою, зобов'язуючись в межах певної суми кредитувати її покупців. Торгова фірма бере на себе поручительство по боргових зобов'язаннях позичальників банку і одночасно укладає договір зі своїми покупцями, в якому визначається сума кредиту, його умови і терміни погашення. Ці договори передаються банку, який виплачує фірмі 80-90 % суми кредиту, а решту частини зараховує на особливий блокований рахунок. Покупець погашає кредит по частинах; куплені їм в кредит товари служать забезпеченням платежу. У разі непогашення в строк кредиту відповідні суми стягаються банком з блокованого рахунку.

Споживчий кредит прийнято ділити на той, що погашається поступово (installment) і одноразово (noninstallment). Споживчий кредит, що погашається разовим внеском боржника, як правило, надається комерційними банками (single payment loans) або підприємствами сфери послуг (service credits). Під кредитом, що поступово погашається, розуміється позика, що погашається двома і більш внесками. Саме цей вид споживчого кредиту набув найбільшого поширення в США (без урахування іпотечного кредиту). Це багато в чому пов'язано з розвитком практики такого виду кредиту (installment credit), що поступово погашається, як поновлюваного кредиту (open end credit). Під поновлюваним кредитом, на відміну від разового (close end credit), розуміється надання позики позичальникові за допомогою револьверного рахунку позичальника у кредитора (revolving charge account), різновидом якого є дебетові кредитні картки. У загальному вигляді поновлюваний кредит можна визначити як «кредитний договір відповідно до якого:

- кредитор надає споживачеві (позичальникові) право в рахунок наданого кредитором кредиту або по кредитній картці час від часу купувати (або орендувати) товари і послуги або отримувати позики;

- вся сума наданого кредиту, відсотки по ньому, а також всі пов'язані з кредитною операцією витрати і збори дебетуються по позиковому рахунку споживача (позичальника);

- відсотки за користування кредитом якщо передбачені, то нараховуються періодично;

- споживач (позичальник) має переважне має рацію вибору: повернути позику одноразово або по частинах або кредитор періодично нараховує по рахунку споживача відсоток за затримку термінового платежу і дозволяє споживачеві продовжувати практику покупки і оренди в кредит».

Поновлюваний кредит найбільш поширений у сфері звернення кредитних карток, що емітуються комерційними банками, підприємствами роздрібної торгівлі і компаніями - власниками мережі бензоколонок.

Іншим методом класифікації споживчого кредиту є ділення постачальників споживчого кредиту на первинних агентів-продавців (originators)  і вторинних агентів-кредиторів (holders)[14]. У широкому класі випадків продавцем кредиту (originator) і кредитором (holder) виступатиме одна і та ж особа, проте типова і ситуація, коли на ринку буде присутньо двох агентів: наприклад, велика частина кредитів на покупку автомобіля оформляється по місцю продажу автомобіля ділером, а потім передається в банк або фінансову компанію. В цьому випадку автоділер за дисконт передає свої права по кредиту фінансовій установі. Крім того, підрозділють споживчий кредит на фінансовий (lender credit) і товарний (vendor credit). Очевидно, що під фінансовим кредитом мається на увазі видача грошової позики, а під товарним надання продавцем товару має рацію споживачеві заплатити за зроблену у нього покупку в розстрочку.

 

1.2.Установи, що надають споживчі кредити

В ролі кредитора виступають

- банки (банківські споживчі кредити);

- торгові організації;

- кредитні установи небанківського типу (ломбарди,  каси взаємодопомоги, : кредитні кооперативи, пенсійні фонди, будівельні товариства та ін.);

- підприємства, де працюють позичальники;

- інші фізичні особи (особисті споживчі кредити).

Ломбарди — це кредитні установи, які позичають гроші під заставу рухомого майна. Вперше ломбарди були засновані в XV ст. лихварями, вихідцями з Ломбардії. В Україні широкого розвитку мережа ломбардів набула на муніципальних (міських), а також акціонерних засадах в кінці XIX — на початку XX ст. У колишньому СРСР ломбарди не відігравали суттєвого значення. Вони функціонували як державні госпрозрахункові підприємства, що знаходилися в підпорядкуванні місцевих Рад в системі побутового обслуговування населення.
Основним завданням діяльності ломбардів є надання населенню позик під заставу предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також збереження цих предметів за невелику платню. Під заставу береться, як правило, майно, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує в даному випадку повернення кредиту. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця.

Ломбарди надають позику на суму, яка менше вартості застави. Як правило, найбільше "цінуються" як заставне майно дорогоцінні метали і камені, перли, золоті годинники, за які розмір позики може досягати до 90% оцінки вартості. Позичальник зберігає право власності на закладене у ломбардах майно. У разі непогашення у встановлений строк позики, а також ухилення особи, яка заклала речі в ломбард, від їх отримання, право власності переходить до ломбарду, який передає майно на продаж (реалізацію). З виторгу ломбард утримує суму боргу, нараховані відсотки, плату за збереження, витрати із страхування заставленого майна і його продажу.

На ломбарди не поширюються вимоги НБУ щодо мінімального статутного фонду та інші нормативи, яких мають дотримуватись комерційні банки. Ломбарди реєструються в органах місцевої влади, податковій адміністрації на загальних умовах. У своїй діяльності ломбарди керуються Законом України "Про заставу" та власним положенням.

Майно, яке здається в заставу, оцінюється за згодою сторін, а вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і перлин — за державними розцінками. У разі непогашення позики в строк, зазначений у квитанції, заставодавець повинен сплатити пеню за кожен день прострочення в розмірі 1% від суми позики.

Після закінчення строку, зазначеного у квитанції, згідно з договором дорогоцінні метали здаються до державної скарбниці України. Вся решта майна здається торговельним організаціям для продажу. В більшості випадків при ломбардах є магазини, які займаються продажем відчуженого майна.

Споживчі кредити надаються й такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку. Такі кредитні установи задовольняють потреби своїх членів у дрібному кредиті (як споживчому, так і виробничому). Видавати кредити своїм працівникам на будівництво і купівлю житла, дачних будинків, а також молодим сім'ям має право керівник підприємства незалежно від форм власності, якщо статутом підприємства або колективною угодою передбачене надання працівникам таких видів соціальної допомоги.
Специфічну роль у системі споживчого кредитування відіграють пункти прокату. В Україні традиційно найпоширенішими є кредитні послуги, що надаються прокатними пунктами при підприємствах "Побутрадіотехніка" (телевізори, радіоприймачі, магнітофони тощо). Для оформлення договору прокату клієнт подає паспорт та довідку з місця роботи або навчання. В договорі обумовлюється термін прокату і місячний тариф. Відмітки про оплату проставляються у квитанції, яка виписується у двох примірниках. За кожен день прострочення оплати стягується пеня у розмірі 1% від суми місячного тарифу. Ремонт об'єктів прокату здійснюється за рахунок прокатного пункту, якщо пошкодження не є наслідком неправильної експлуатації майна одержувачем.

 Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого кредитування між трьома суб'єктами: 1) банком; 2) власником картки; 3) торговельною організацією (торговцем). Між банком і торговельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торговельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що в ньому куплені. Для торговельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку. З кредитними картками працюють, в основному, великі торговельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.

Періодично через певний строк (або негайно) торговельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток. Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торговельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов'язань перед банком, картка втрачає свою дію.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

* функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;

* формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

* розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;

* діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

* вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків. Підтвердженням цього є доля американських позичково-ощадних інституцій, які до 80-х років хоч і виконували традиційно банківські депозитні операції, з правового погляду вважалися небанківськими фінансовими посередниками. Розпочате у 1980 р. дерегулювання банківської діяльності в США привело до розширення операцій цих інституцій і підпорядкування їх ФРС у всьому, що стосується створення чекових депозитів. Сьогодні в американській літературі їх стали відносити до категорії банківських посередників;

 вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

вона є вузько спеціалізованою. Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:

1) за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

2) за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов'язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти.

Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:

* страхові компанії;

* пенсійні фонди;

* ломбарди, лізингові та факторингові компанії. Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

* інвестиційні фонди;

* фінансові компанії;
* кредитні товариства, спілки тощо.

Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на рис. 1.2.

Розглянемо в загальних рисах механізм посередницького функціонування основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.

 

Рис.1.2.Класифікація небанківських фінансово-кредитних установ

 

Договірні фінансові посередники. Страхові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб'єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім'ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожару; аварія автомобіля тощо). Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою страхових внесків.

З розвитком і ускладненням техніки, технології, погіршенням екологічної ситуації ймовірність настання таких подій зростає. Тому страховий бізнес у країнах з розвинутими ринковими економіками успішно розвивається, створюючи банкам потужну конкуренцію в боротьбі за заощадження населення.

Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно розмістити вільні кошти в довгострокові дохідні активи. Ними можуть бути корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити. Надійне та дохідне розміщення коштів фонду є запорукою його успішного функціонування. За рахунок додаткових доходів вони не тільки покривають свої операційні витрати, а й виплачують пенсії понад суми пенсійних внесків.

Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення коштів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.

Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а можуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко дістають можливість контролювати самі фірми-засновники.

Ломбарди - фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від його діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних фінансових посередників.

Лізингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5-10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 pp. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий. У перспективі можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дисципліни в економіці та від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди (банки, компанії) - це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами - акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.

Надійність інвестиційних фондів забезпечується передусім високим рівнем диверсифікації активів. Законодавство окремих країн навіть обмежує частку активів фондів, що припадає на одну компанію. Наприклад, у США їм заборонено вкладати в акції одного підприємства більше як 5% своїх активів. Подібні обмеження існують у ФРН та інших країнах.

Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно "працюють" як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.

У розвинутих країнах інвестиційні фонди є могутніми фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх передумов:

* немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження В управління інвестиційним фондам;

* самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифі-ковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодо-ходні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифі-ковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди. Особливо відчутно впала довіра до них після краху в 1993-1994 pp. ряду трастових компаній, що завдало великих збитків населенню.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко та cередньострокові позички своїм членам - під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства можуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо. Коло послуг, які надають кредитні товариства, поступово розширюється, наближаючись до кола послуг, які надають комерційні банки. Проте набір базових банківських операцій вони не можуть виконувати і тому на них не поширюються норми банківського законодавства.

В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Хоча є дані, що вже функціонує близько 250 кредитних спілок, роль їх на грошовому ринку мало помітна, обсяги їх сукупних активів становлять близько 10 млн грн. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в "пролетаризованому" стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може займатися самостійною господарською діяльністю і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з розглянутих вище структур виникли і набули широкого розмаху лише в XX ст. І цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну.

Проте це стане можливим лише за умов:

* прискорення ринкової трансформації економіки;

* підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн; *суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;

* досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

 

1.3.Нормативно-правове забезпечення споживчого кредитування

 

Нормативні акти, що регулюють порядок надання споживчих кредитів

Цивільний Кодекс України

Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.01 № 2908-ІІІ

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року

Закон України «Про банки та банківську діяльність»

Закон України «Про національний банк України» (в редакції Закону від 7 грудня 2000 року)

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (з відповідними змінами).

Відповідно до статті 1054 ЦКУ кредитним договором є зобов'язання банку або іншої фінансової установи (кредитодавеця) надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Проценти за кредитним договором визначаються залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (Стаття 1056-1). Підвищення ризику призводить до підвищення такого проценту. В умовах економічної кризи рівень ризику неповернення кредиту значно зростає, що штовхає банки в односторонньому порядку змінювати розмір процентів. Це призвело до масових свавільних підвищень зі сторони банків. Для врегулювання ситуації було внесено зміни до ЦКУ від 12 грудня 2008 року. Згідно з якими до ЦКУ було введено статтю 1056-1: Проценти за кредитним договором:

1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Такі зміни викликають ряд колізій в національному законодавстві:

1. Регулюються тільки кредитні договори, укладені з банками, але при цьому немає ніяких змін відносно кредитних союзів, ломбардів, інших фінансових установ, які теж уповноваженні укладати кредитні договори. Це підтверджується відсутністю змін в інших законах, наприклад в законі «Про кредитні союзи». Таким чином, виходить, що Закон діє тільки проти банків, які, між іншим, при всіх своїх мінусах є ще й основними донорами економіки. В той же час зміни обійшли кредитні союзи, які через особливості свого правового статусу, кредитуванням бізнесу (реального сектора економіки), практично не займаються.

2. Якщо стаття 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняє в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, так само як і ст. 525 ЦК України не допускає односторонніх змін умов договору, то стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів» навпаки зберігає за банками таке право зі всіма витікаючими наслідками.

3. Здійснюється регулювання лише тих відносин, які виникли після набрання чинності законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України…».

Що стосується договорів, які були укладенні до набрання даним законом чинності то виходить, що положення про зміну процентної ставки з набранням чинності закону з 10 січня 2009 року виконуватися через статтю 1056-1 Цивільного кодексу не може, оскільки визнається нікчемним, і такими, що не потребують судового рішення. Але пункт 2 статті 5 ЦКУ про дію цивільного законодавства в часі передбачає зворотню дію в часі актів цивільного законодавства у випадках коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність для особи. Стаття 1056-1 пом’якшує юридичні наслідки для позичальника, а отже дія даної статті має поширюватися і на правочини укладенні до набрання законом чинності.

Згідно з ухвалою Правління Національного Банку України від 21.04.2008 р. «Про регулювання грошово-кредитного ринку» з 30.04.2008 р. встановлена облікова ставка у розмірі 12 % річних.

Таким чином, всі кредити, надані банками після 21.04.2008 р., вже враховують облікову ставку НБУ у розмірі 12 % річних, і законних підстав для підвищення процентної ставки за цими кредитами банки не мають.

Щодо кредитів, які отримані до підвищення облікової ставки НБУ 21.04.2008 р., слід розуміти, що клієнт банку на підставі ст. 4 Закони «Про захист прав споживачів», ст. 56 Закону «Про банки та банківську діяльність» і ухвали Правління НБУ від 10.05.2007 р. «Про затвердженні правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування і сукупної вартості кредиту» має право і повинен при підвищенні процентної ставки за наданим кредитом перед підписанням додаткової угоди на вимогу банку просити надати обґрунтування причин і обставин підвищення процентної ставки за кредитним договором, її розрахунок і відповідність її підвищення чинному Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Закон України "Про захист прав споживачів" діє з січня 2006 року в новій редакції. Основних нововведень можна відзначити чотири.  Надається визначення таким поняттям, як введення продукції в обіг, засоби дистанційного зв'язку, споживчий кредит, строк служби, фальсифікована продукція та ін.

Врегульовуються питання прав споживачів в разі придбання ними продукції у кредит, у випадках укладення договору поза торговельними або діловими приміщеннями, укладення договору на відстані.

Визначаються умови, лише при додержані яких дозволяється вживання понять "знижка", "зменшена ціна", "розпродаж".

Забороняється нечесна підприємницька практика, під якою розуміється будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Зміни до Закону України "Про захист прав споживачів" ставлять до фінансово-кредитних установ, які надають кредити, досить жорсткі вимоги. Підтвердженням цього є стаття 11 «Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит», що визначає:

1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується пове



Другие работы по теме: