Contribution to International Economy

  • Оцінка інвестиційної привабливості цінних паперів укрїнських підприємств

Зміст

Вступ  3

Розділ І. Інструменти фондового ринку, їх роль в інвестиційному процесі. Основні критерії та порівняльна характеристика їх інвестиційної якості 4

1.1 Типи та види інструментів фондового ринку, їх роль в інвестиційному процесі 4

1.2. Основні критерії оцінки інструментів фондового ринку як засобів інвестування  15

1.3. Порівняльна характеристика інвестиційної якості інструментів фондового ринку  28

Розділ ІІ. Аналіз фондового ринку України  35

2.1. Індекси стану ринку цінних паперів. Індекс ПФТС та його використання  35

2.2. Аналіз ринку акцій та вибір найкращих активів. Аналіз інвестиційних якостей  46

2.3. Аналіз ринку облігацій та оцінка їх інвестиційних якостей  48

Розділ ІІІ. Формування та оптимізація портфелю цінних паперів  52

3.1. Формування портфелю цінних паперів  52

3.2. Оцінювання портфелю цінних паперів  52

3.3. Проведення оптимізації портфеля цінних паперів. 52

Висновки  53

Список використаної літератури  54

 

 

Вступ

Розділ І. Інструменти фондового ринку, їх роль в інвестиційному процесі. Основні критерії та порівняльна характеристика їх інвестиційної якості

1.1 Типи та види інструментів фондового ринку, їх роль в інвестиційному процесі

Ринок цінних паперів представляє собою механізм, який дозволяє укладати угоди між власниками грошових коштів та їх споживачами. На цьому ринку відбувається торгівля короткостроковими (грошовий ринок) і довгостроковими цінними паперами, такими як облігації та акції.Світовий кредитний ринок функціонує у тісному взаємозв’язку з світовим фондовим ринком. Насамперед, це пов’язано з рухом довгострокових капіталів, який включає надання грошей зарубіжним країнам у вигляді довгострокових банківських кредитів (до 10 років). Однак позика у євровалюті не є єдиною формою міжнародного кредиту. Іншим способом отримання грошей є випуск цінних паперів з метою отримання коштів безпосередньо від інвесторів. Основними фондовими цінними паперами, які служать для залучення позичкових коштів, виступають єврооблігації, євроакції та євровекселі.

Ринок цінних паперів представляє собою механізм, який дозволяє укладати угоди між власниками грошових коштів та їх споживачами. На цьому ринку відбувається торгівля короткостроковими (грошовий ринок) і довгостроковими цінними паперами, такими як облігації та акції.

Світовий кредитний ринок функціонує у тісному взаємозв’язку з світовим фондовим ринком. Насамперед, це пов’язано з рухом довгострокових капіталів, який включає надання грошей зарубіжним країнам у вигляді довгострокових банківських кредитів (до 10 років). Однак позика у євровалюті не є єдиною формою міжнародного кредиту. Іншим способом отримання грошей є випуск цінних паперів з метою отримання коштів безпосередньо від інвесторів. Основними фондовими цінними паперами, які служать для залучення позичкових коштів, виступають єврооблігації, євроакції та євровекселі.

Ринкові цінні папери є фінансовими активами, котрі легко продаються і купуються на організованому ринку інституціональними і приватними інвесторами. Найбільш поширеними цінними паперами для залучення позичкових коштів, призначених в основному для фінансування інвестицій, є переважно облігації, що випускають уряди і компанії.

Цінні папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника. Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси.

Цінні папери з фіксованим прибутком це боргові зобов’язання, у яких емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком: державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів); комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування); комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов’язання товариств; промислова облігація (боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії). До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

Розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

Номiнальна вартiсть. Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

Балансова вартicть. Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

Курсова (ринкова) вартicть. Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.

Акцii можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

Обiг iменних акцiй обліковується в книзі реєстрацій. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акціонера.

Щодо акцій на пред’явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 % усiх акцiй.

Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на приоритетну участь у відшкодування своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства. Однак власник такої позбавлений права брати участь в управлiннi товариством.

Останнiм часом у всьому свiтi помiтнiше окреслюється тенденцiя до збiльшення питомої ваги акцiй на пред’явника. Адже уже сьогоднi на ринках окремих країн дуже гостро постала проблема, яка полягає у неспроможностi швидко i ефективно проводити операцiї з iменними акцiями як того вимагають сучаснi стандарти i фiнансовi вимоги. Найвiрогiднiше, в недалекому майбутньому на ринку залишиться порiвняно невелика частка iменних акцiй.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд;

некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату;

з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, на простi акцiї;

конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв;

вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “з голубими корiнцями“ - випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi), якi утримують лiдерство у своiх галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.

Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “спекулятивних“ бiржах (наприклад, Ванкуверська в Канадi).

Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством. Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi (цiльовi) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

-виходячи iз ступеня безпеки:

гарантованi (безпечнi) облiгацii; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв;

незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

-виходячи з умов погашення ( викупу ):

серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

-виходячи iз можливостi дострокового викупу:

облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

-виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:

iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї;

облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції. Норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання. Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов’язань:

довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв;

середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв;

короткостроковi - до одного року.

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

строковi (пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк);

до запитання;

iменнi (не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним);

на пред’явника.

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними.

Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

явка для засвідчення підпису не потрібна;

при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

утримання векселя точно встановлено законом;

вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку Украiни.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на отримання дивiдендiв, а також на частину активiв цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi (або купити в нього) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнструментiв за обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу;

Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими;

Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

"американський", який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

"європейський", котрий реалiзовуеться на певну дату.

Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язаного з торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції (строку поставки), погоджених між сторонами по звичайному ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію (опціон), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

1.2. Основні критерії оцінки інструментів фондового ринку як засобів інвестування

Розмаїття інвестиційних операцій підприємств на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує підприємство-інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):

- визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;

- інвестиційний аналіз;

- формування й управління портфелем цінних паперів;

- оцінка ефективності інвестиційної діяльності;

Підприємства інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

- розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

- підтримання ліквідності підприємства шляхом створення вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

- забезпечення диверсифікації операцій з метою мінімізації ризиків і стабілізації доходів;

- формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об’єкта інвестування;

- розширення клієнтської бази, забезпечення присутності підприємства на найдинамічніших ринках.

Процес формулювання інвестиційних цілей передбачає деяку попередню роботу. Так, підприємство повинен оцінити вільні ресурси, які є в його розпорядженні і які він може використати для інвестування в цінні папери, йому необхідно зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні (фінансові) інструменти, оцінити економічну кон’юнктуру і прогнози на майбутнє. На цьому ж етапі підприємство визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, в межах якого він має здатність розробити більш-менш чітку і розумну стратегію, а також оцінити її результати у подальшому. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його здатністю прогнозувати ціни і дохідність фінансових інструментів. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо інвестор орієнтований на одержання короткострокового прибутку, і довгостроковим — у стратегічного інвестора.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери. Інвестиції можуть бути стратегічними і портфельними. Стратегічні інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери конкретних емітентів. Мета стратегічних інвестицій — це формування контрольного пакету цінних паперів компанії (фірми) й управління її діяльністю. Портфельні інвестиції — це вкладання коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле. Мета портфельних інвестицій — це приріст капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

Формування цілей, визначення горизонту і форм інвестицій — це перший етап інвестування. Наступний етап — це інвестиційний аналіз. Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження:

- макроекономічний аналіз;

- галузевий аналіз;

- аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента;

- прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Аналіз макроекономічної ситуації здійснюють на основі показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень економічної активності, споживання і накопичення, темпи інфляції, рівень зайнятості населення і процентних ставок, стан державних фінансів, сальдо платіжного балансу. Результати аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують ії в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Галузевий аналіз передбачає вивчення економічного циклу, а також здійснення класифікації галузей відносно рівня ділової активності і по стадіях розвитку. Галузевий аналіз дає можливість визначити пріоритетність інвестування коштів.

Фінансовий стан компанії-емітента оцінюється на основі різних джерел інформації: фінансової звітності компанії, публікацій у пресі, інформації, отриманої з Internet, результатів досліджень, що виконані спеціалізованими організаціями. Стан компанії порівнюється з аналогічними компаніями в галузі за допомогою коефіцієнтів ефективності (коефіцієнти ліквідності, капіталізації, якості цінних паперів тощо). Результатом аналізу є вибір компанії, цінні папери котрої дають змогу якнайкраще реалізувати поставлені банком інвестиційні цілі.

Кінцева мета фундаментального аналізу — це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх періодів, аналітики банків обчислюють теперішню вартість інструменту, користуючись схемою дисконтування. Потім теперішня (“дійсна”) вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від “дійсної”, то акція вважається “недооціненою” і згідно з фундаментальним аналізом її слід купувати, і навпаки. Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша — це можливість оцінки “дійсної вартості” фінансового інструменту. Знання “дійсної” і ринкової ціни дозволяє виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга — це припущення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже ринкова ціна має тенденцію до зближення з “дійсною”.

Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

- розкриття закономірностей у реальному русі цін;

- виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

- прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструментарій технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки “крапок і цифр”.

В умовах українського ринку за нерозвинутості ринкових механізмів об’єктивної оцінки курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку перевага віддається фундаментальному аналізу.

Наступний етап інвестиційного процесу — це формування підприємством портфеля цінних паперів з урахуванням результатів проведеного аналізу й управління цим портфелем. Підприємства, як уже відзначалося, вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності, дохідності, схильності до ризику.

   метою аналізу інвестиційної якості фінансових інструментів прийнято умовно поділяти їх на дві групи. Перша — це інструменти грошового ринку зі строком обігу до одного року, які  характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, поміркованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери). Друга група — інструменти ринку капіталів, строк обігу яких перевищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ризику (корпоративні цінні папери, довгострокові державні облігації). За останні роки спектр інвестиційних можливостей банків розширився, з’явилися нові фінансові інструменти — ф’ючерсні контракти, опціони по цінних паперах, по фондових індексах тощо.

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестиційної діяльності підприємства і від обраної банком інвестиційної стратегії — пасивної чи активної. Головне завдання підприємства-інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів.

Останній етап інвестиційного процесу — це оцінка ефективності інвестиційної діяльності підприємства і, зокрема, ефективності управління портфелем цінних паперів. Під оцінкою ефективності мається на увазі, по-перше, періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої підприємством і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія банку з формування й управління портфелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється дохідністю вкладень, яка досягнута підприємством за відповідний проміжок часу, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

Вкладення підприємств у цінні папери як боргові, так і пайові підрозділяють також залежно від того, хто їх емітував в обіг.

Вкладення в боргові цінні папери підрозділяють на п’ять видів:

- боргові цінні папери центральних органів державного управління;

- боргові цінні папери місцевих органів державного управління;

- боргові цінні папери, випущені банками;

- боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами;

- боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами.

Вкладення в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком підрозділяють на чотири види:

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені банками;

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, які випущені фінансовими (небанківськими) установами;

- інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком;

- власні акції, викуплені в акціонерів.

Підприємства можуть здійснювати операції з цінними паперами за рахунок власних та залучених коштів, як на первинному ринку, так і на вторинному, на біржовому і позабіржовому. Так, облігації внутрішньої державної позики банки можуть купувати на первинному ринку, беручи участь в аукціонах з розміщення облігацій, що проводяться Національним банком України.

Підприємства для проведення операцій купівлі-продажу цінних паперів беруть участь у біржовій та позабіржовій торгівлі. Порядок проведення операцій на біржовому ринку регламентується нормативними документами відповідної біржі. Біржова торгівля здійснюється на підставі великої низки конкретних правил, вимог, принципів, процедур, тобто вона являє собою значною мірою “організовану” систему торгів. Так, для того, щоб брати участь у біржових торгах з цінними паперами, наприклад, на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), банк має стати членом Фондової секції (ФС) біржі і придбати брокерське місце на торговельному майданчику секції. Категорія членства у Фондовій секції залежить від того, які біржові угоди має намір укласти банк.

Установлено три категорії членства у Фондовій секції:

- торговий член — дилер (укладає біржові угоди на ФС виключно за свій рахунок і від свого імені);

- торговий член — брокер (надає послуги тільки з укладання біржових угод на ФС для своїх клієнтів);

- торговий член — дилер-брокер (поєднує діяльність члена-дилера і члена-брокера).

Усі дії на біржі від імені члена секції (ЧС) здійснює трейдер (представник ЧС), який пройшов акредитацію на ФС УМВБ. Трейдер від імені члена секції подає заявки на торги і укладає угоди. Укладання угод у торговельному просторі здійснюється за технологією безперервного подвійного аукціону, одностороннього аукціону або фіксингу. Заявка вважається виконаною, а угода по цій заявці — укладеною, якщо вона зареєстрована маклером (представником біржі) і внесена у протокол торговельної сесії.

Позабіржовий ринок цінних паперів у більшості країн являє собою складну систему ринкових відносин, що складаються “поза” або “поруч” з торгівлею на фондових біржах. У позабіржовій системі торгівлі існують певні правила і процедури укладання та виконання угод купівлі-продажу цінних паперів, але в цілому вимоги щодо участі в ній є більш ліберальними порівняно з біржовим ринком. З огляду на це досить часто позабіржовий ринок ще називають “неорганізованим” ринком. Найбільш “організованою” підсистемою позабіржового ринку є система комп’ютерної торгівлі, наприклад, NASDAQ у США, ПФТС в Україні.

Порядок проведення операцій з цінними паперами в Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС) регламентується нормативними документами Асоціації цієї системи. Доступ до ПФТС надається членам Асоціації — реєстровим торговцям і нереєстровим торговцям. Реєстровий торговець може вводити котирування на ПФТС у відповідних цінних паперах. Нереєстровий торговець може тільки переглядати котирування реєстрових торговців і може відгукнутися на виставлене котирування. Кожна фірма (зокрема банк) — член ПФТС повинна призначити одну або кількох уповноважених осіб. Вводити інформацію в ПФТС, вести переговори й укладати угоди з цінними паперами між членами Асоціації можуть тільки уповноважені особи.

Діяльність підприємств на ринку цінних паперів пов’язана з безліччю ризиків. Ризики звичайно поділяють на дві групи:

- фінансові, пов’язані з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

- функціональні, пов’язані з використанням банками різної техніки і технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з помилками в управлінні тощо.

Розрізняють також системний ризик і несистемний.

Системний — це ризик понесення збитків від зміни умов функціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сегментів (наприклад, інфляційний ризик, ризик відмови уряду від виконання своїх боргових зобов’язань або затримки виконання урядом зобов’язань).

Несистемний — це ризик, пов’язаний з особливостями обігу конкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учасників ринку (наприклад, ризик невиплати дивідендів).

Підприємства в процесі інвестування в цінні папери підпадають під дію багатьох ризиків, основні з них:

- ринковий — пов’язаний з можливістю непередбаченої зміни дохідності та вартості цінних паперів на ринку;

- ризик процентних ставок — пов’язаний із мінливістю процентних ставок на фінансовому ринку;

- кредитний, пов’язаний із можливістю невиконання боргових зобов’язань емітентом.

Підприємства управляють ризиками з метою їх обмеження чи мінімізації рівня. У світовій практиці застосовується системний підхід до управління ризиками. Цей підхід базується на загально-прийнятих принципах ризику (Generally Accepted Risk Principles — GARP). Згідно з принципами GARP підприємства створюють спеціальний структурний підрозділ, який займається управлінням ризиками. Процес управління ризиками складається з кількох етапів: виявлення ризику, оцінка його величини, моніторинг ризику і використання відповідних методів і інструментів, спрямованих на мінімізацію ризику. Стосовно інвестиційної діяльності підприємства використовують такі методи управління ризиками:

- диверсифікація інвестицій;

- установлення лімітів на здійснення тих чи інших інвестиційних операцій;

- хеджування ризиків за допомогою відповідних похідних фінансових інструментів;

- створення резервів на знецінення цінних паперів. Резерви згладжують негативні наслідки для підприємств втрат від реалізації цінних паперів за ціною нижчою, ніж ціна придбання.

Згідно з нормативними документами підприємства створюють спеціальні резерви на покриття можливих втрат за придбаними цінними паперами. Вкладення підприємств у цінні папери відбиваються в балансі за первинною вартістю, тобто ціною придбання. Проте вартість цінних паперів на ринку може змінюватися — зростати або знижуватися. Згідно з принципом обережності необхідно коригувати балансову вартість портфеля цінних паперів за правилом нижчої вартості. Правило нижчої вартості означає, що цінні папери відображаються за нижчою вартістю з двох — балансовою чи ринковою. До того ж ринкова вартість зменшується на передбачені витрати під час продажу цінних паперів (комісійні за брокерські, юридичні, консультаційні послуги тощо). Якщо (наприкінці місяця або відповідного року) ринкова вартість стає нижчою від балансової вартості, створюється спеціальний резерв на знецінення цінних паперів. За рахунок цього резерву покривається різниця (збиток) від реалізації цінних паперів за ціною, нижчою від ціни їх придбання. На перевищення ринкової вартості над балансовою бухгалтерська проводка не складається.

Різноманітність інструментів фондового ринку визначає необхідність оцінки їх інвестиційних якостей. В процесі такої оцінки повинні бути враховані особливості випуску і обігу окремих видів цінних паперів, рівень їх дохідності і ризику, ступінь ліквідності і інші фактори. Розглянемо методи оцінки інвестиційних якостей основних фондових інструментів, що використовуються при формуванні портфеля фінансових інвестицій підприємства.

Акція представляє собою цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про дольову участь в статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Предметом вільного поширення і оцінки інвестиційних якостей є звичайні акції. Така комплексна оцінка здійснюється по наступних параметрах:

оцінка галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент. В процесі такої оцінки визначається стадія життєвого циклу галузі; її роль в структурній перебудові економіки, середній рівень рентабельності підприємств галузі, а також рівень оподаткування прибутку;

оцінка основних показників господарської діяльності і фінансового стану емітента. Така оцінка базується на звітних даних про діяльність емітента;

оцінка характеру обігу акції на фондовому ринку. Така оцінка пов'язана з показниками її ринкової котировки і ліквідності;

оцінка умов емісії акції. Предметом такої оцінки є: цілі емісії, умови і періодичність виплати дивідендів, ступінь участі окремих держателів акцій в управлінні і інші;

оцінка поточної ринкової вартості акції;

оцінка рівня ризику. Вона основується на варіації рівня дивідендів по акції за ряд попередніх періодів.

Облігація представляє собою цінний папір, що свідчить про внесення її власником грошових засобів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ній термін з виплатою фіксованого проценту (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Комплексна оцінка інвестиційних якостей облігації здійснюється по наступних параметрах:

оцінка інвестиційної привабливості регіонів (по облігаціях внутрішніх місцевих займів);

оцінка фінансової стійкості і платоспроможності підприємства-емітента (по облігаціях підприємств);

оцінка характеру обігу облігації на фондовому ринку. В процесі оцінки визначаються об'єми обігу і рівень її ліквідності;

оцінка умов емісії облігації. Вона передбачає вивчення цілей її випуску і умов придбання, періодичність виплати процента і його ставки, умов погашення основної суми боргу (принципала);

оцінка поточної ринкової вартості облігації;

оцінка рівня ризику. Вона здійснюється по рівню платоспроможності і фінансової стійкості емітента.

Ощадний сертифікат представляє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових засобів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і процентів по ньому.

Комплексна оцінка інвестиційних якостей ощадних сертифікатів здійснюється по наступних параметрах:

оцінка надійності банків-емітентів. Така оцінка передбачає використання ряду абсолютних і відносних показників, таких як сума активів банку, розмір його капіталу, сума прийнятих депозитів і виданих кредитів, розмір балансового прибутку, а також ряд спеціальних оціночних коефіцієнтів;

оцінка характеру обігу ощадного сертифікату на фондовому ринку;

оцінка умов емісії ощадного сертифікату;

оцінка поточної ринкової вартості ощадного сертифікату;

оцінка рівня ризику.

З врахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих цінних паперів проводиться формування їх портфеля. Воно здійснюється після того, як визначені пріоритетні цілі його формування і оптимізовані пропорції між реальними і фінансовими інвестиціями.

При відборі у портфель, що формується, цінних паперів окремих їх видів враховуються наступні основні фактори:

Тип інвестиційного портфелю, що формується у відповідності з його ціллю. В процесі типізації інвестиційних портфелів розглядаються три основних їх типи: портфель росту; портфель доходу; консервативний портфель. Виходячи з цілей формування портфелю на основі оцінки співвідношення дохідності і ризику і диференційованих норм поточної дохідності здійснюється відбір цінних паперів, що відповідають типу вибраного портфелю;

Необхідність диверсифікації фондових інструментів портфеля. Така диверсифікація може носити галузевий і регіональний характер, а також проводиться по різних емітентах однієї галузі;

Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Так у багатьох випадках ціллю формування портфеля цінних паперів є забезпечення захисту накопичених інвестиційних ресурсів від інфляції з ціллю наступного їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти, забезпеченню ліквідності цього портфеля наперед повинна бути приділена достатня увага;

Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними компаніями. Хоча законодавством забезпечена можливість участі в прийнятті рішень на акціонерних зборах будь-якого акціонера, більшість акціонерних компаній обумовлюють таку участь володінням певного пакету акцій. Підбираючи в портфель акції таких емітентів, слід формувати відповідний їх пакет, що забезпечує участь в роботі акціонерних зборів і прийнятті відповідних управлінських рішень.

Розмір оплати комісійних послуг по придбанню і реалізації фондових активів. В залежності від числа попередників, рівня ліквідності, об'єму фондових угод і ряду інших факторів може суттєво коливатися розмір комісійних послуг по операціях з окремими цінними паперами. Так як цей показник впливає на рівень їх дохідності для інвестора, він повинен бути врахований при формуванні портфелю.

Сформований з врахуванням викладених факторів портфель цінних паперів повинен бути оцінений в сукупності по критеріях дохідності, ризику і ліквідності, для того, щоб впевнитись в тому, що він по своїх параметрах відповідає тому типу портфеля, який визначений цілями його формування. При необхідності посилення ціленаправленості портфеля по окремих критеріях в нього вносяться необхідні корективи. Кінцеві оціночні показники портфеля цінних паперів порівнюються по показниках капіталоємкості, рівня дохідності, рівня ризику і рівня ліквідності з раніше сформованим портфелем реальних інвестиційних проектів.

1.3. Порівняльна характеристика інвестиційної якості інструментів фондового ринку

В процесі здійснення фінансового інвестування у всіх його формах однією з найважливіших задач є оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, які обертаються на ринку.

Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів представляє собою інтегральну характеристику окремих їх видів, яка здійснюється інвестором з урахуванням цілей формування інвестиційного портфеля.

На світовому ринку обертається кількасот видів, типів і модифікацій цінних паперів, кожний з яких характеризується десятками ознак.

Цінний папір – це документ, котрий забезпечує відповідні майнові і немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об’єкт купівлі-продажу та інших операцій, і бути джерелом стабільного або одноразового доходу (рис. 1.1). За ознаками їхньої економічної природи цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові цінні папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові цінні папери опосередковують кредитні відносини (облігації, сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси та ін.) – це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладення угоди. Вони не дають права власності, але забезпечують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів.

Залежно від мети випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу, другі – для опосередкування товарних відносин. Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання (на фондовому і грошовому ринках). Фондові папери є або безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є (переважно) короткотерміновими. Усі комерційні папери є борговими. Вони випускаються недержавним емітентом і без спеціального забезпечення (застави). Цінні папери (це стосується тільки фондових цінних паперів) можуть обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

Розрізняють іменні цінні папери, на пред’явника й переказові. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи. Цінний папір на пред’явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника. Усі цінні папери (незалежно від їх інших ознак) можна поділити на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз.

 

Рис. 1.1 Класифікація цінних паперів на фондовому ринку України

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньо термінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення – одні папери підлягають погашенню тільки у визначений термін, а інші – будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і не ретроспективні. За складом реквізитів і характером обігу цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

За способом виплати доходу цінні папери класифікуються так: а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції; б) цінні папери з плаваючою ставкою; в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства.

За територією обігу цінних паперів вони поділяються на три групи: регіональні, національні та міжрегіональні. Форми документів є дуже різноманітними: це і окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп’ютері. За видом застави цінні папери класифікуються:

а) емісія під нерухоме майно,

б) під фондові цінності,

в) під майбутні податкові надходження,

г) під дохід від проекту.

Аналітики фондового ринку постійно відстежують фінансовий стан, оцінюють різноманітні аспекти господарської діяльності і намагаються прогнозувати перспективи розвитку емітентів.

Оцінку якостей різних видів і окремих випусків цінних паперів у країнах з розвиненим інвестиційним ринком здійснюють спеціалізовані агенції. Вони присвоюють паперам рейтинг, що дає змогу судити про ймовірність своєчасного погашення зобов’язань.

Перші рейтинги цінних паперів опублікував в 1909 р. Джон Муді, який займався аналізом інвестицій в цінні папери залізничних компаній. Він заснував одну із двох домінуючих нині рейтингових агенцій, яка дістала назву Moody’s Investors Servises, Inc. Наступними були компанія Poor’s Publishing Company, котра почала присвоювати рейтинги в 1916 р., і компанія Standard Statistics Compane, яка опублікувала свої перші рейтинги в 1922 р. Згодом ці агенції створили спільний концерн Standard & Poor’s Corporation.

Наступною компанією, яка почала займатися рейтингами, стала Fitch Publishing Company (Fitch) із Нью-Йорка, створена в 1942 р. До недавнього часу вона займала третє місце серед рейтингових компаній, аж поки її не витіснила компанія Duff & Phelps з Чикаго.

Компанія Moody’s (Moody’s Investor Servises) присвоює рейтинг більш ніж 5000 випускам облігацій корпорацій. Ці рейтинги являють собою довгострокові оцінки, які показують надійність облігацій в найнижчій точці економічного циклу і не змінюються у зв’язку із змінами економічної ситуації. Рейтинги підлягають корегуванню лише за фундаментальних чинників, на основі яких будувався рейтинг (погіршення фінансового стану компанії відносно інших емітентів, чи загальна сума її боргу суттєво зростає або зменшується).

Рейтингова організація звичайним шляхом проводить аналіз звітів про прибутки та збитки, а також балансів позичальників, але не встановлює яких-небудь стандартів оцінки. Рейтинги Moody’s не є оцінками, отриманими звичайним статистичним способом, оскільки компанія вважає, що оцінки, отримані на основі формул, не завжди є правильними. Враховуються додаткові чинники.

Компанія Standard & Poor’s встановлює свої рейтинги облігацій на основі статистичної інформації із врахуванням економічних та ринкових тенденцій. Курси облігацій не відіграють ніякої ролі, але їх не забувають, бо вони підказують, коли потрібно провести нове дослідження.

У своїй роботі з присвоєння рейтингу організація використовує всю доступну інформацію про позичальника і галузь, в якій він оперує.

Наприклад, для визначення рейтингу облігацій підприємства промисловості враховуються такі чинники: доходи емітента (спеціалісти аналізують коротко- та довгострокові перспективи прибутковості організації, її поточні доходи, доходи минулих періодів, репутацію продукції компанії, характер галузі), якість управління компанією, дивідендна політика, амортизаційна практика, забезпеченість облігацій основним капіталом, чистими ліквідними активами тощо.

Набір чинників, що враховуються при визначенні рейтингу компанією Duff & Phelps та компанією Fitch, загалом є аналогічним двом названим вище компаніям, але компанія Fitch, наприклад, додатково враховує перспективи швидкого погашення облігаційного випуску при настанні строку, можливості рефінансування боргу, зв’язки емітента з банками, його фінансові плани на майбутнє. Для цієї компанії характерним є використання відносних показників у ході аналізу, таких як співвідношення залученого та власного капіталу, відношення поточних активів до поточних пасивів.

Рейтингові символи присвоюються акціям лише невеликою кількістю фірм, серед них домінують Value Line, Standard & Poor’s Corporation.

Багато хто є переконаним, що рейтингові оцінки акцій є недосконалими, оскільки акції не мають всіх характеристик, котрі асоціюються з надійними інвестиціями. Акції є нестійкими в ціні, дохід по акціям є негарантованим, розмір дивідендів не є фіксованим тощо.

Компанія Standard & Poor’s Corporation визнає, що, на відміну від її системи визначення рейтингу облігацій, при визначенні рейтингу акцій вона використовує спеціальну формулу. Першою складовою цієї формули є показники чистого прибутку в розрахунку на одну акцію та в розмірі дивідендів. Крім того розвиток кампанії порівнюється з розвитком галузі та економіки в цілому. Другим складовим елементом формули є дивідендна стабільність. Вона визначається на основі розміру дивідендів за останні 20 років, причому вага показників по мірі наближення до теперішнього часу зростає.

В кінцевому підсумку ці два чинники втілюються в єдиний числовий показник — рейтинг акції.

Інвестори, як правило, обмежуються придбанням цінних паперів інвестиційного рівня. Тому кредитний ризик не є головною проблемою під час придбання, наприклад, облігацій: вкладення у державні й муніципальні папери практично застраховані від ризику.

Водночас треба наголосити, що папери нижчої якості дають вищий прибуток. Тому під час економічних спадів, коли можливості видання кредитів скорочуються, можливі придбання паперів менш солідних фірм, які приносять вищий прибуток.

Розділ ІІ. Аналіз фондового ринку України

2.1. Індекси стану ринку цінних паперів. Індекс ПФТС та його використання

Одним з основних джерел інформації щодо стану розвитку ринків цінних паперів, що розвиваються, для міжнародних інвесторів є дані, які збираються та розповсюджуються міжнародною рейтинговою агенцією Standart & Poor's.

З класифікацією Standart & Poor's Україну віднесено до групи Frontier, в яку крім України входять ще 22 країни (Румунія, Словенія, Хорватія, Болгарія, В'єтнам та інші).

Оцінюючи стан розвитку ринків групи Frontier, Standart & Poor's для фондового ринку кожної країни цієї групи розраховує цілу низку показників (ринкова капіталізація, коефіцієнти Р/Е та Р/BV тощо) індекс S&P/IFCG. Всі показники, які репрезентують стан фондового ринку України, Standart & Poor's розраховує на підставі даних ПФТС.

Порівнюючи показники фондового ринку України в 2007 році з аналогічними даними інших держав групи Frontier (рис.2.1) (за даними Standart & Poor's), можна побачити:

- за рівнем капіталізації Україна посідаю перше місце в групі Frontier Market з рівнем 111756 млн.дол. США, значно випереджаючи Хорватію (65977 млн.дол. США) та Румунію (44925 млн.дол. США);

- Україна суттєво випередила всі країни в групі Frontier за рівнем зростання місцевого індексу (станом на 31.12.2007 р.).

До "індексного кошика" індексу S&P/IFCG-Україна в 2007 року входили цінні папери 18 емітентів, що 4 більше порівняно з 2006 роком: ВАТ "Укртелеком", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Західенерго", ВАТ Центренерго", ВАТ "Дніпроенерго", ВАТ "Концерн "Стірол", ВАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", ВАТ "Азовсталь", ВАТ "АКБ Укрсоцбанк", ВАТ "АлсерорМіталл Кривий Ріг", ВАТ "Полтавський ГХК", ВАТ "Райффазен Банк Аваль", ВАТ "Авдїївський коксохімічний завод", ВАТ "Мотор Січ", ВАТ "Київенерго", ВАТ "Донбасенерго" та ВАТ "Маріупольський завод тяжкого машинобудування".

 

Рис. 2.1. Капіталізація ринків країн, що входять до Frontier Market, 2007 р.

ВАТ "Київенерго" та ВАТ "Міталл Стіл Кривий Ріг" входять до переліку 50 найбільших за капіталізацією компаній групи Frontier.

Результати роботи Фондової біржі ПФТС в 2007 році підтвердили провідну позицію ПФТС на ринку цінних паперів України.

Загальний обсяг торгів Фондової біржі ПФТС в 2007 році зріс на 14% у порівнянні з 2006 роком та склав 31,49 млрд. грн., при цьому частка ПФТС серед фондових бірж України склала 94,3%.

Слід зауважити, що реальне зростання обсягів торгів мало б бути значно більшим, але у вересні 2006 року було заборонено проведення односторонніх операцій на біржі у зв‘язку з внесенням змін до Правил ПФТС.

В 2007 році відбулись суттєві зміни в структурі торгів на Фондовій біржі:

обсяг торгів корпоративними облігаціями зріс на 45,7% та склав 17384 млн. грн. обсяг торгів акціями зріс на 68,8% та склав 10 080 млн. грн.;

обсяг торгів державними облігаціями знизився на 66,7% та склав 2809 млн. грн. обсяг торгів муніципальними облігаціями зменшився на 25,2% та склав 739 млн. грн. Кількість ЦП, з якими укладались угоди, склала 534.

За підсумками 2007 року Індекс ПФТС виріс на 135,4% – найвищий показник в Європі та другий у світі. Його абсолютне значення станом на 31.12.2007 склало 1174,2 пункти. Це відбулось завдяки суттєвому зростанню цін на акції підприємств енергетики, металургії, нафтогазової та телекомунікаційної галузей промисловості.

Капіталізація емітентів, акції яких торгуються на ПФТС, в 2007 році зросла в 2,5 рази до 564,7 млрд. грн. За співвідношенням Капіталізація/ ВВП, яке склало 80%, Україна випередила такі країни як Польща, Угорщина, Туреччина.

Протягом року кількість цінних паперів, допущених до торгів, збільшилась на 31% (з 682 до 891). З Біржового списку ПФТС було виключено 35 цінних паперів та включено 244 нові цінні папери (корпоративні облігації – 136, акції – 56, цінні папери ІСІ – 46, муніципальні облігації – 3, ОВДП – 3).

Станом на 31.12.2007 чисельність членів Фондової біржі ПФТС зросла на 40% (зі 146 до 203), які працюють з 340 терміналів, розташованих в 22 містах з 17 областей України.

Корпоративні облігації вже п‘ятий рік поспіль посідають чільне місце в загальному обсязі торгів ПФТС. В 2007 році обсяг торгів цими цінними паперами склав 17 384 млн. грн. (+45,7% в порівнянні з 2006 роком, та 55,2% загального обсягу торгів ПФТС).

Зростанню обсягів торгів корпоративними облігаціями в 2007 році сприяло збільшення обсягів випусків корпоративних облігацій, подовження термінів запозичень, а також збільшення ліквідності ринку на ПФТС загалом [37, с. 47].

Суттєво зросла кількість корпоративних облігацій в Біржовому списку ПФТС та кількість учасників торгів, що проводили операції з корпоративними облігаціями.

Кількість корпоративних облігацій, з якими укладались угоди, зросла на 11,3% до 236, а кількість емітентів корпоративних облігацій зросла на 14% до 163.

Участь у торгах з корпоративними облігаціями взяли 106 торговців цінними паперами. В 2007 році в порівнянні з 2006 роком суттєво зросла частка угод з корпоративними облігаціями, проведених інвестиційними компаніями – і склала 20% (у 2006 році – 4%), при цьому частка угод за участю банків відповідно знизилась з 96% до 80%.

Процедуру включення до Біржового списку Фондової біржі ПФТС в 2007 році пройшли 136 випусків корпоративних облігацій, при цьому зі списку було виключено 21 випуск облігацій. Станом на 31.12.2007 в Біржовому списку перебувало 418 випусків корпоративних облігацій:

в Котирувальному списку 1-го рівня: 1;

в Котирувальному списку 2-го рівня: 104;

в Списку позалістингових цінних паперів: 313.

Лідери підсумкового річного рейтингу учасників Фондової біржі ПФТС, що торгували корпоративними облігаціями:

АБ «Укргазбанк»;

ЗАТ «Перший український міжнародний банк»;

АКІБ «УкрСиббанк»;

АБ «ІНГ Банк Україна»;

ТОВ «Ренессанс Капітал».

Лідери річного рейтингу корпоративних облігацій:

Котирувальний список 1-го рівня:

КБ «Хрещатик» (серія E).

Котирувальний список 2-го рівня:

ЛуАЗ (серія A);

Дружба народів Нова (серія B);

ПроКредит Банк (серія F)

Список позалістингових цінних паперів:

Укргазбанк (серія C);

Евросеть (серія A);

Союз-Віктан Трейд (серія A).

Ринок акцій Фондової біржі ПФТС в 2007 році розвивався найдинамічніше. Загальний обсяг торгів акціями зріс на 68,8% та склав 10 080 млн. грн. (в 2006 році – 5 973 млн. грн.). При цьому частка акцій в загальному обсязі торгів зросла до 32% (в 2006 році – 21,62%).

Кількість акцій, з якими укладались угоди, зросла незначно (на 1%) до 231.

Частка банків в загальному обсязі торгів акціями зменшилась з 8% у 2006 році до 3,7% у 2007 році.

Індекс акцій ПФТС зріс за 2007 рік на 135,4% з 498,86 пунктів до 1174,2 пунктів. Найактивніше Індекс ріс в першому півріччі.

За підсумками року Індекс ПФТС став другим в світі та першим у Європі за темпами росту. Кількість акцій в Індексному кошику в 2007 році зросла до 18 завдяки включенню 4 нових: ВАТ «Азовсталь» (з 2 квітня 2007 року); ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (з 2 квітня 2007 року); ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» (з 2 квітня 2007 року); ВАТ «Мотор Січ» (з 1 серпня 2007 року).

У таблиці 2.1 наведені дані про акції-лідери зростання, що включені до Індексного кошику ПФТС.

Таблиця 2.1

Акції-лідери зростання, що включені до Індексного кошику ПФТС за 2007 рік, %



Другие работы по теме:

  • Физика
  • Физкультура и спорт
  • Филология
  • Философия
  • Химия
  • Экономика
  • Электроника

  • Если Вы желаете пообщаться с нашими менеджерами, но не хотите тратить деньги на телефон, тогда абсолютно бесплатно заказывайте услугу "Хочу, чтобы мне перезвонили"

    Contribution to International Economy

    Страноведение