Переплет дипломов
  • Фінансова стратегія діяльності підприємства: розробка та реалізація

«Фінансова стратегія діяльності підприємства: розробка та реалізація».

 

Зміст:

Вступ.............................................................................................................с. 3

Розділ I. Теоретичні засади формування та реалізації фінансової стратегії діяльності підприємства..................................................................с. 7

Фінансова стратегія як складова загальної стратегії розвитку підприємства…………………………………………………………………....с. 7

Механізм формування та реалізації фінансової стратегії підприємства…………………………………………………………………..с. 18

Типи фінансових стратегій та їх характеристика............................с. 29

Розділ ІІ. Діагностика фінансової стратегії та її основних компонентів по ТОВ «Фенсі тойз»...............................................................с. 40

Аналіз фінансового стану підприємства як передумова розробки його фінансової стратегії……………………………………………………..с. 40

Аналіз впливу факторів зовнішнішнього та внутрішнього середовища на фінансовий стан підприємства……………………………...с. 44

Розділ ІІІ. Удосконалення фінансової стратегії підприємства ТОВ «Фенсі тойз»......................................................................................................с. 57

3.1. Розробка альтернативних фінансових стратегій розвитку підприємства. ....................................................................................................с. 57

3.2. Обгрунтування ефективності різних проектів ТОВ «Фенсі тойз» та визначення їхнього впливу на фінансову стратегію......................................с. 65

Висновки та пропозиції.............................................................................с. 84

Список використаних джерел...................................................................с. 90

Додатки.......................................................................................................с. 95

 

 

 

 

Вступ

За умов ринкової економіки самостійність підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об¢єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питаннь і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, фінансова стратегія має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об¢єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки та інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об¢єктивно оцінюючи характер зовнішних та внутришніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової старатегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку  та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, теденцій розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливостей диверсифікації діяльності підприємства. На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності : податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна. У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентноспроможної продукції, мобілізації внутришніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, ефективному використанню капіталу підприємства тощо. Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи. В умовах ринку підприємства, організації, фірми зіткаються з різними фінансовими проблемами, тобто з цього з¢являється необхідність передбачення майбутнього стану підприємства, а це можливо тільки при використанні фінансової стратегії діяльності підприємства.

Основною базою дослідження є роботи відомих зарубіжних вчених І. Ансоффа, X. Віссема, О.С. Віханського, П. Друкера, В. Кінга, Ф. Котлера, Ж.Ж. Ламбена, М. Портера, А.А. Томпсона, А. Дж. Стрікленда, Дж. Еванса, Б. Бермана. Знайшли своє відображення розробки в галузі фінансової стратегії вітчизняних вчених: А.В. Войчака, В.Г. Герасимчука, Г.І. Кіндрацької, А.О. Старостіної, З.Є. Шершньової, С.В. Оборської та ін.

У економічній літературі теоретичним і практичним проблемам стратегічного аналізу приділяється велика увага в роботах М.Г. Чумаченка, А.Ф. Павленка, С.І. Шкарабана, В.В. Сопка, Є.В. Мниха, І.Т. Балабанова,   І.О. Бланка, О.П. Градова, В.П. Завгороднього, М.І. Ковальчука, С.Ф. Покропивного, В.М. Макарова, О.С. Курочкіна, О.С. Чеснокова та ін.

Основною метою дипломної роботи є розробка стратегії розвитку ТОВ «Фенсі тойз» та обгрунтування методичних підходів щодо її реалізації.

Для досягнення цієї мети були  поставлені такі основні завдання:

- дослідити фінансову стратегію як складову загальної стратегії розвитку підприємства;

- обгрунтувати типи, механізми формування та реалізації фінансової стратегії підприємства;

- висвітлити типи фінансових стратегій та дати їм характеристику,

- провести аналіз фінансового стану ТОВ «Фенсі тойз»;

- розробити фінансову стратегію та обгрунтувати її складові;

- розробити альтернативні фінансові стратегії розвитку підприємства,

       - провести порівняльну оцінку та обгрунтувати ефективність альтернативних варіантів фінансових стратегій розвитку підприємства.

Предметом дослідження виступає фінансова стратегія підприємства.

Об’єктом дослідження є ТОВ «Фенсі тойз».

Теоретичною й методологічною основою дипломної роботи є сучасні економічні теорії, закони України, постанови, рішення уряду з найважливіших питань організації і регулювання господарської діяльності України в ринкових умовах, наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців щодо стратегічного розвитку підприємства, звітно-статистична документація товариства.

Методи дослідження. В процесі дослідження використані традиційні способи та засоби економічного аналізу (табличного, порівняння, групування, графічний) та використовувалася обробка матеріалів з використанням персональних ЕОМ.

Інформаційну базу дослідження склали дані органів державної статистики, матеріали публікацій в засобах масової інформації, фактичні дані про результати стратегічної діяльності в фінансово-економічному розвитку організації.

Практичне значення роботи полягає в реалізації методичних підходів до формування стратегії та використання в господарсько-фінансовій діяльності пропозицій щодо її удосконалення.

Обсяг та структура дипломної роботи. Структура дипломної роботи зумовлена сформульованими метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дипломної роботи, дана її загальна характеристика.

Перший розділ дипломного дослідження «Теоретичні засади формування та реалізації фінансової стратегії діяльності підприємства» визначені теоретичні основи фінансової стратегії підприємства, основні складові, типи, механізми формування та реалізації.

В другому розділі «Діагностика фінансової стратегії  ТОВ «Фенсі тойз», аналіз його основних фінансово-економічних показників» наведена характеристика діяльності ТОВ «Фенсі тойз», здійснена оцінка середовища функціонування підприємства та оцінка фінансового стану, проведений аналіз стратегічного фінансового індивідуального розвитку підприємства та анліз складових фінансової стратегії.

Третій розділ «Удосконалення фінансової стратегії розвитку діяльності  підприємства ТОВ «Фенсі тойз»» містить шляхи удосконалення фінансової стратегії підприємства.

Робота містить 24 таблиці, 5 рисунків, 56 літературних джерел та 1 додаткок, викладена на 95 сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I

Теоретичні засади формування та реалізації фінансової стратегії діяльності підприємства

Фінансова стратегія як складова загальної стратегії розвитку підприємства

Кожен суб'єкт підприємницької діяльності визначає загальну філософію розвитку, тобто свою генеральну стратегію, акцентує увагу на сферах вкладення капіталу, географічному їх розміщенні, необхідності освоєння нових ринків, перспективі розвитку виробництва.

Жодне підприємство не зможе досягти успіху в конкурентній боротьбі, якщо не відстежуватиме далекосяжні тенденції розвитку ринку і не вироблятиме на цій основі бачення свого майбутнього, не моделюватиме способів його досягнення, тобто не матиме ефективної стратегії своєї діяльності. Теоретичні засади стратегії підприємств — суб'єктів ринкових відносин формувалися у процесі пошуку ефективних методів забезпечення їх динамічної рівноваги із конкурентним середовищем, що потребувало вивчення не лише актуальних на певний час можливостей і загроз, а й тих, що можуть заявити про себе у близькій чи віддаленій перспективі.

Уміння бачити перспективу підприємства з урахуванням різноманітних факторів його внутрішнього і зовнішнього середовищ є однією із найважливіших умов ефектнішого управління ним. Адже будь-якому суб'єкту господарювання доводиться діяти у досить динамічному конкурентному середовищі, в якому змінюються пріоритети держави, оновлюються технології, асортимент продукції, потреби, інтереси і смаки споживачів, набирають сили і множаться конкуренти або, навпаки, економічно слабнуть і переорієнтовуються на інші ринки.

За таких умов підприємство повинно мати мобільний та ефективний набір видів діяльності, асортимент продукції, форм і методів поведінки, які б вигідно позиціонували його в конкурентному середовищі, завдяки якому воно б досягало близьких і віддалених цілей. Як правило, цей набір формується на основі концепції розвитку підприємства і називається його стратегією.

Стратегія (грец. stratos — армія, ago — веду) підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів[1].

Термін «стратегія» у первісному своєму значенні стосувався військового мистецтва і означав уміння складати загальний план військової кампанії, битви або визначати напрямок головного удару, розподіляти ресурси, розробляти схеми їх використання за можливих варіантів перебігу подій. Отже, у складних ситуаціях стратег повинен був уміти передбачити можливий розвиток процесів, подій, стан вірогідних ситуацій, оскільки будь-які значущі, масштабні події об'єктивно вимагають стратегічного підходу до управління ними.

В економічній практиці стратегія постає як система правил і способів реалізації концепції розвитку підприємства. Попри свою спрямованість у перспективу, вона є джерелом управлінських рішень, зорієнтованих на розв'язання суперечностей між метою і можливостями підприємства у певний час. Адже конкурентне середовище постійно ставить перед підприємством нові вимоги, до яких воно змушене пристосовуватися, а також змушує використовувати його особливості на свою користь, не втрачаючи своїх домінуючих характеристик, іміджу на ринку.

Добре продумана, правильно сформульована стратегія окреслює найраціональніший шлях, найпродуктивніші способи досягнення мети, забезпечує підприємству вибір перспективних видів діяльності, високий попит на його продукцію (послуги), вигідну, нерідко унікальну позицію на ринку. Кожне підприємство розробляє власну стратегію з огляду на свою мету та особливості ринку. Однак всім їм доводиться при цьому зважати на свої можливості, ресурси і розраховувати час, дбати про свою індивідуальність, успіх у суперництві з іншими підприємствами, які обрали цей ринок полем своєї діяльності.

Однак стратегія, як правило, допомагає підприємству досягти наміченого, але не гарантує його, адже в конкурентному середовищі взаємодіє багато факторів, зміст і спрямування впливу яких важко передбачити. Тому вона не може вберегти від не стабільності, нестійкості, спаду, невдач і краху. Навіть найдосконаліша стратегія не може точно передбачити майбутнього і розвитку подій, забезпечити блискавичний результат.

Багатоаспектність, багатоплановість стратегії є передумовою різних підходів до її тлумачення, серед яких найпомітніші: погляд на неї як на мету управління (ідеальну модель підприємства, в якій реалізується бачення його керівників, власників); позицію на ринках (орієнтує на посилення конкурентної позиції, розширення участі на ринках, захоплення нових ринків); зразок (є джерелом прагнення підприємства наблизитися до еталона, яким загалом вважають фірму, що процвітає).

З огляду на особливості стратегії економісти (Г. Мінцберг, М.-Е. Портер, І. Ансофф) пропонують розглядати її як:

план — майбутній результат, орієнтир, напрям розвитку;

принцип (модель) корпоративної поведінки;

позицію — реальне місце, статус на конкретному ринку;

перспективу — уявлення про майбутнє фірми, підприємства;

прийом — особливий маневр у конкурентній боротьбі[2].

Інші дослідники тлумачать її як:

зобов'язання діяти певним чином (Ш.М. Остер, П. Дойль);

визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, ухвалення курсу дій, розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань (А.Д. Чандлер);

загальний, всебічний план досягнення цілей (М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі);

план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставленої мети (А.А. Томпсон, А.Дж. Стрікленд);

узагальнену модель дій, необхідних для досягнення встановлених цілей шляхом координації і поширення ресурсів компанії (Б. Карлоф);

перелік правил для прийняття рішень, якими організація користується у своїй діяльності (І. Ансофф);

планування всіх найважливіших дій (підприємницьких, конкурентних, функціональних), які необхідно реалізувати для забезпечення тривалого успіху організації (М.Е. Портер);

довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб досягнення цілей, які вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики (С. Оборська, 3. Шершньова);

комплекс прийнятих менеджером рішень стосовно розміщення ресурсів підприємства і досягнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках (П. Дойль)[3].

Нерідко поняття стратегії тлумачать саме в аспекті довгостроковості. На нашу думку, період, на який визначається стратегія, є похідною величиною і залежить від мети підприємства, сутності та обсягу стратегічних дій, які передбачаються до реалізації. Тобто можна сказати, що стратегія не є функцією часу, а передовсім виступає функцією змісту, напрямку розвитку. На відміну від довгострокових планів, стратегія може бути переглянута в будь-який момент.

Можна стверджувати, що стратегія - це довгостроковий, якісно визначений напрям розвитку організації, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Його розробляють, щоб визначити курс розвитку компанії. Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності підприємства, — забезпечення впровадження інновацій і змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності. Стратегія підприємства постійно розвивається і повинна поєднувати в собі заплановану й продуману лінію поведінки, а також можливість реагування на все нове, ще незаплановане.

Стратегія підприємства повинна відповідати таким принципам:

Обґрунтованість. Кожне положення стратегії повинно бути підтверджене науковими дослідженнями. Обґрунтованість забезпечує реалістичність стратегії. Недостатньо обґрунтована стратегічна програма породжує результати, які істотно відрізняються від очікуваних, вимагає, непередбачених витрат, а отже, не забезпечує конкурентоспроможності підприємства.

Прозорість. Стратегія повинна мати чіткий і зрозумілий виклад, містити механізми доведення її положень, логіки і цільових орієнтирів до виконавців. Як свідчить досвід, обґрунтованість і прозорість стратегії спрощують відносини підприємства з кредиторами.

Легітимність. Найбільшою загрозою для будь-якої програми є можливі негативні наслідки її реалізації. Тому в процесі розроблення стратегічної програми слід орієнтувати ся на сили, зацікавлені в її реалізації, і домагатися легітимності — розуміння і прийняття її існуючими інституціями.

Адекватність. Суттєвою загрозою для стратегії є не критичне запозичення її, перенесення в інші економічні реалії, навіть якщо вона за певних умов забезпечила успішні результати. Стратегія повинна максимально враховувати і використовувати національні, регіональні особливості конкретної економічної ситуації, в якій вона реалізується.

Підконтрольність. Стратегічна програма повинна бути доступною не лише щодо сприйняття, а і щодо її здійснення, містити чітко визначені критерії її реалізації, досягнення конкретних результатів, передбачати застосування чітких їх оцінок. Це посилює визнання її, довіру до керівництва підприємства.

Логічність. Пропоновані стратегічні рішення повинні основуватися на глибокому аналізі ситуації, обґрунтованих висновках. Вони мають бути чітко вмотивованими, системними, зрозумілими тощо[4].

Стратегія підприємства є логічною реакцією на необхідність забезпечення ефективної його діяльності шляхом досягнення динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем; пошуку способів і використання факторів виживання; досягнення успіху у конкурентному середовищі; оптимального розподілу й ефективного використання ресурсів; поєднання рішень і дій, використання найраціональніших принципів і методів управління.

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства.

В сучасній системі управління підприємством провідне місце належить стратегії розвитку, складовою якої є фінансова стратегія. Фінансова стратегія підприємства виступає як економічна категорія, що характеризує різноманітні відносини між суб’єктами ринку в фінансовій сфері. Ця категорія визначає поведінку підприємства на ринку, формування його ринкової позиції,  використання фінансових ресурсів при активній участі грошово-кредитних інструментів.

Необхідність виділення фінансової стратегії, як складової загальної стратегії підприємства, обумовлена наступними причинами:

диверсифікацією діяльності великих підприємств (тобто опанування ними різноманітних ринків, в тому числі і фінансового);

необхідністю пошуку джерел фінансування стратегічних проектів;

наявністю єдиної для всіх підприємств кінцевої цілі при виборі стратегічних орієнтирів – максимізації фінансового ефекту;

стрімким розвитком міжнародних та внутрішньо-національних фінансових ринків (джерел залучення фінансових ресурсів та вигідного розміщення капіталу)[5].

Фінансова стратегія – це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами[6]. Вона обхватує питання теорії та практики формування фінансів, їх планування,вирішує задачі, які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господаювання. Теорія фінансової стратегії досліджує об’єктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи і форми виживання в нових умовах, підготовки та ведення фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства включає в себе:

аналіз фінансового стану;

оптимізацію основних та оборотних засобів;

розподіл прибутку.

Фінансова стратегія розглядається як:

компонент загальної стратегії, тобто як одна з функціональних стратегій; ціль – завоювання позицій на ринку;

базова стратегія, тобто та, яка забезпечує реалізацію будь-якої стратегії (за допомогою фінансових інструментів, методів фінансового менеджмента та інших); ціль – ефективне використання фінансових  ресурсів і управління ними[7].

Теоретичний розгляд фінансової стратегії базується на чотирьох поняттях та її важливих складових. Такими поняттями для фінансової стратегії виступають:

зовнішнє середовище – комплексний аналіз зовнішніх факторів (умов) макросередовища;  особлива увага присвячується механізмам економічного зростання і фінансового регулювання, тенденції розвитку фінансових ринків конкурентів;

місія (головні цілі) – стабільне фінансове положення підприємства; фінансове забезпечення загальної стратегії та кожної її складової;

ситуаційний аналіз – фінансова експертиза управлінських рішень; аналіз сильних та слабких сторін фінансового положення підприємства; фінансовий аналіз поточної ринкової  діяльності;

планування використання ресурсів – визначення джерел фінансування діяльності компанії; фінансове планування у різних часових відрізках; складання бюджетів підприємства і таке інше[8].

Враховуючи зміну кон’юнктури та тенденцій розвитку фінансових ринків, високий рівень розвитку інноваційних фінансових інструментів, якими оперують підприємства, їх залежність від напрямку руху макроекономічних і соціально-політичних процесів в світовому суспільстві, слід сформувати ряд напрямків, які необхідно розглядати як складові фінансової стратегії. Серед них:

1. Вибір приоритетних  для підприємства фінансових ринків і цільових ринкових сегментів для роботи в майбутньому.

2. Аналіз та обґрунтування стійких (стабільних) джерел фінансування ( в тому числі випуску цінних паперів).

3. Вибір фінансових інститутів в якості партнерів та посередників, які можуть ефективно співпрацювати  з підприємством  в довгостроковому періоді (наприклад шляхом створення стратегічних альянсів).

4. Розробка довгострокової інвестиційної стратегії, що співставляється з приоритетними напрямками розвитку видів бізнесу.

5. Виявлення фінансових механізмів майбутніх угод зі злиття і поглинання, а також інших напрямків фінансової реструктуризації  підприємства.

6. Створення умов   підтримки росту ринкової вартості підприємства і стабільних (таких, що не понижаються) курсів випущених нею цінних паперів.

7. Формування та вдосконалення в майбутньому ефективних внутрішньо-фірмових  фінансових потоків, механізмів трансфертного ціноутворення.

8. Прогнозні розрахунки фінансових показників при стратегічному плануванні діяльності підприємства[9].

Фінансова стратегія являє собою узагальнюючу модель дій, що необхідні для досягнення цілей підприємства в рамках  корпоративної місії шляхом координації, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємства.

Формування фінансової стратегії пов’язано з встановленням цілей та завдань підприємства; підтримкою фінансових відносин між підприємством та суб’єктами зовнішнього середовища (фінансовими ринками, державними регулюючими органами, спеціалізованими фінансовими установами, діловими партнерами і таке інше).

Таким чином модель фінансової стратегії можна зобразити в наступному вигляді (рис. 1.1):

Цілі та завдання ФС

Реалізація ФС

Зовнішні та внутрішні фактори формування ФС

Інструменти ФС:

-         програми та проекти;                    - інформаційне забезпечення;

-         фінансова політика;                       - диверсифікація;    

-         фінансова реструктуризація;        - глобалізація і т. д.

-         фінансове забезпечення конкурентних переваг;

Методи реалізації ФС:

-         фінансове моделювання;          - експертний фінансовий ринок;     

-         стратегічне фінансове планування;  - прогнозування і т.д.

-         фінансовий аналіз;

Результативність ФМ:

-         дохід (прибуток);

-         стратегічний ефект (успіх).

                                         Цілі та завдання ФС

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Модель фінансової стратегії підприємства

Джерело: Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. — К.: КНЕУ, 2005. — 552 с.

 

Підприємство досягає своїх стратегічних фінансових цілей тоді, коли вказані відносини співпадають з його внутрішніми фінансовими можливостями, а також дозволяють відповідати зовнішнім соціально-економічним вимогам. Значущі і швидкі зміни зовнішнього середовища діяльності підприємства при рості нестабільності умов підприємництва зумовлюють не тільки оперативне реагування, але й розробку моделей розвитку господарської діяльності на майбутнє.

Формування фінансової стратегії забезпечується здатністю моделювати фінансову ситуацію; виявляти та передбачати необхідність змін; використовувати надійні інструменти та методи; реалізовувати фінансову стратегію для отримання запланованих результатів.

Розглядаючи поняття та зміст фінансової стратегії необхідно підкреслити, що її формують ті ж умови та фактори які впливають на загальну стратегію підприємства: якщо назвати специфічні фактори розвитку фінансово-кредитних, грошових, валютних ринків (коливання валютних курсів, рівень світових цін, процентні ставки, інфляція), то не важко буде довести їх провідну роль в створенні загальної стратегії компанії, а не тільки фінансового компонента.

При реалізації фінансової стратегії важливо враховувати ефект такого явища, синергія. Використовуючи нескладні математичні символи, можливо легко уявити зміст синергії як економічного поняття.

Кожен товар, що реалізується на ринку, вносить свій вклад в загальний прибутковість підприємства, в обсяг продаж (S), приймає участь в формуванні операційних витрат (О), які складаються з затрат на заробітну плату, матеріали, накладні витрати, на утримання управлінського персоналу, амортизаційні відрахування. Для Того, щоб просунути товар на ринок, підприємство повинно створити певні умови за рахунок створення сітки дистриб’юторів, рекламної діяльності та інше. Іншими словами потрібні інвестиції (І).

Річна ставка (рівень) доходу від інвестицій (RОІ) по продукту Р1 може бути вирахувана за формулою:

ROI = (S1 – O1):I.   (1.1)

У відповідності до формули доход від інвестиції по даному продукту отриман за рахунок різниці між виручкою від реалізованої продукції та її собівартістю протягом певного періоду, що відноситься до обсягу інвестицій, які залучаються для підтримки продукту. Така ж формула може бути використана для продуктового ряду: Р1, Р2, Р3,...Рn.

Сумарний обсяг продаж підприємства буде складати:

S = S1 + S2 + ...+ Sn.      (1.2)

За таким зразком можливо розрахувати собівартість (обсяг витрат) та обсяг інвестицій:

O = O1 + O2 + ... + On.        (1.3)

I = I1 + I2 + ... + In.      (1.4)

Інвестиційний дохід підприємства в цілому буде мати вигляд:

(ROI) = (S – O):I.       (1.5)

При цьому в інтегрованому великому підприємстві інвестиційний дохід вище за сумарний, який може бути отриманий за тих самих обсягах інвестицій та продуктах, які були виготовлені на декількох незалежних підприємствах.

ROIs > ROIt.    (1.6)

 Відповідно велика корпорація має можливість економити на загальних каналах розподілу, загальній продажній сітці, загальній кількості персоналу управлінських структур, загальній системі закупівель, загальному менеджменті тощо.

 

Механізм формування та реалізації фінансової стратегії

 

Фінансова стратегія представляє собою визначення довгострокової мети фінансової діяльності підприємства, вибір найбільш ефективних способів і шляхів їх досягнення.

Завданнями фінансової стратегії є:

визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств[10].

Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, фінансова стратегія має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об’єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об’єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.

Процес формування фінансової стратегії підприємства включає наступні основні етапи (рис.1.2):

 

Рис. 1.2. Основні етапи процесу формування фінансової стратегії підприємства

Джерело: Немцов В. Д., Довгань Л. Є. Стратегічний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002. — 560 с.

 

Важливим моментом при розробленні фінансової стратегії підприємства є визначення періоду її реалізації. Тривалість цього періоду залежить в першу чергу від тривалості періоду формування загальної стратегії розвитку підприємства. Крім того, на нього діють такі фактори: динаміка макроекономічних процесів, зміни, що відбуваються на фінансовому ринку, галузева приналежність і специфіка виробничої діяльності підприємства.

В процесі формування фінансової стратегії велика увага приділяється аналізу факторів зовнішнього середовища, вивченню економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства та врахуванню факторів ризику.

Формування стратегічної мети фінансової діяльності підприємства є наступним етапом стратегічного планування, головним завданням якого є максимізація ринкової вартості підприємства. Система стратегічних цілей підприємства повинна формуватися чітко і коротко, відображаючи кожну з цілей в конкретних показниках – нормативах. До таких нормативів відносяться:

середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, що формуються із внутрішніх джерел;

мінімальна частка власного капіталу;

коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства тощо[11].

На базі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямами фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна.

Фінансова політика підприємства – це сукупність методів фінансового менеджменту, яка здійснюється в короткостроковому періоді і враховує фактори, які діють у цей час[12].

Підприємство формує фінансову політику під впливом трьох груп факторів:

І група – фактори мікроекономічного характеру;

ІІ група – фактори макроекономічного характеру;

ІІІ група – специфічні фінансові фактори.

До першої групи відносяться: споживчий попит на продукцію (товари, послуги), які реалізовує підприємство та товарна пропозиція; рівень цін на товари; конкурентне середовище підприємства; ринкова частка підприємства та його конкурентоспроможність.

До другої групи відносяться: податкова політика; оплата праці; регулювання доходів та цін; кредитно-грошова політика; кон’юнктура ринків ресурсів та капіталів.

До третьої групи відносяться: фактори часу, інфляція, ризики. Врахування факторів ризику має важливе значення для формування фінансової стратегії. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

В результаті розроблення системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на підприємстві формуються “центри відповідальності”, визначаються права, зобов’язання і заходи відповідальності їх керівників за результати реалізації фінансової стратегії підприємства.

Заключним етапом розроблення фінансової стратегії підприємства є оцінка її ефективності. Така оцінка може бути основана на прогнозованих розрахунках різних фінансових показників, а також на основі прогнозу динаміки нефінансових результатів реалізації розробленої стратегії, таких як зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня управління фінансовою діяльністю його структурних підрозділів тощо.

Ефективність фінансової стратегії досягається за:

відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії підприємства – ступеню узгодженості цілей, напрямків і етапів реалізації цих стратегій;

узгодженості фінансової стратегії підприємства з прогнозованими змінами у зовнішньому підприємницькому середовищі;

реалізації розробленої підприємством фінансової стратегії щодо формування власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів тощо[13].

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків фінансової діяльності підприємства, що здійснюється в процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу база для розроблення оперативних фінансових планів формується саме на стадії поточного фінансового планування.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

прогноз про фінансові результати (про прибутки та збитки);

прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

прогноз балансу активів та пасивів підприємства[14].

Прогнозний звіт про фінансові результати показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства – це зведена таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких джерел (пасивів) передбачається створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату[15].

Визначення загального періоду формування фінансової стратегії залежить від багатьох умов. Головною умовою його визначення є тривалість періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства — оскільки фінансова стратегія має підпорядкований характер щодо генеральної стратегії, вона не може виходити за межі цього періоду (коротший період формування фінансової стратегії допускається).

Важливою умовою при визначенні періоду формування фінансової стратегії підприємства є можливість передбачити розвиток економіки в цілому, а кон'юнктура тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства, в умовах нинішньої нестабільності розвитку економіки країни не може бути довгою, у середньому в межах трьох років. Умовами визначення періоду формування фінансової стратегії є також галузева належність підприємства, його розмір, стадії життєвого циклу тощо.

При формуванні стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства основна увага акцентується на підвищенні рівня добробуту власників капіталу (підприємства) та максимізації його ринкової вартості. Водночас така головна ціль потребує певної конкретизації з урахуванням завдань та особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечити формування належних обсяжних фінансових ресурсів та високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу; допустимий рівень фінансового ризику у процесі реалізації майбутньої фінансової діяльності підприємства й таке інше.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку підприємства слід формувати чітко й коротко, відображаючи кожну з цілей у конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. У ролі таких стратегічних нормативів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства можуть бути:

середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які формуються з власних джерел;

мінімальна вартість власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства;

мінімальний обсяг грошових активів, що забезпечить поточну платоспроможність підприємства;

мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

допустимий рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямків господарської діяльності підприємства[16].

Найвідповідальнішим у формуванні фінансової стратегії підприємства є розроблення фінансової політики, яка є формою реалізації фінансової ідеології і фінансової стратегії підприємства в розрізі найважливіших аспектів фінансової діяльності на окремих етапах її реалізації. На відміну від фінансової стратегії і цілому, фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної цілі такої діяльності.

Формування фінансової політики з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики управління активами підприємства може бути розроблена політика управління оборотними та необоротними активами. У свою чергу, політика управління оборотними активами може включати як окремі блоки політики управління окремими їх видами і так далі.

Конкретизація цільових показників фінансової стратегії здійснюється за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представленої системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їхня внутрішня та зовнішня синхронізація в часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодження в часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозними змінами кон'юнктури фінансового ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі усіх цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.

У системі забезпечення реалізації фінансової стратегії передбачається формування на підприємстві центрів відповідальності різних видів; визначення прав, обов'язків та відповідальність їхніх керівників за результати їхньої діяльності; розробки системи стимулювання працівників за їхній внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності тощо.

Оцінка напрацьованої фінансової стратегії є прикінцевим етапом розробки фінансової стратегії підприємства і проводиться за такими елементами:

узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією розвитку. У процесі такої оцінки виявляють ступінь узгодженості цілей, напрямків та етапів у реалізації стратегії;

узгодження фінансової стратегії підприємства з прогнозними змінами зовнішнього фінансового середовища. У процесі такої оцінки визначають якою мірою розроблена фінансова стратегія відповідає прогнозному розвитку економіки країни та змінам кон'юнктури фінансового ринку в розрізі окремих її сегментів;

внутрішня фінансова збалансованість стратегії. При проведенні такої оцінки визначають наскільки узгоджені між собою окремі цілі та цільові стратегічні нормативи майбутньої фінансової діяльності; наскільки узгоджені між собою за напрямком та в часі заходи щодо забезпечення її реалізації;

можливість реалізації фінансової стратегії. У процесі такої оцінки насамперед розглядають потенційні можливості підприємства у формуванні власних фінансових ресурсів. Крім того, оцінюється рівень кваліфікації фінансових менеджерів та їхня технічна оснащеність з позиції завдань реалізації фінансової стратегії;

допустимий рівень ризиків при реалізації фінансової стратегії. У процесі такої оцінки необхідно визначити, наскільки рівень прогнозованих фінансових ризиків, пов'язаних з діяльністю підприємства, забезпечує достатню фінансову рівновагу в процесі його розвитку і відповідає фінансовому менталітету її власників та відповідальних фінансових менеджерів. Крім того, треба оцінити, наскільки рівень цих ризиків допустимий для фінансової діяльності такого підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат та з позицій прогнозування загрози банкрутства;

результативність розробленої фінансової стратегії. Оцінка результативності фінансової стратегії може бути оцінена насамперед на підставі прогнозованих розрахунків системи основних фінансових коефіцієнтів. Воднораз можуть бути оцінені і нефінансові результати реалізації розробленої фінансової стратегії — зростання ділової репутації підприємства (гудвіл); підвищення рівня управління фінансовою діяльністю структурних підрозділів (при створенні центрів відповідальності); підвищення рівня матеріального та соціального задоволення фінансових менеджерів (за рахунок ефективної системи матеріального стимулювання за результатами фінансової діяльності; вищого рівня технічної оснащеності робочих місць)[17].

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

 

Типи фінансових стратегій та їхня характеристика

 

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. При цьому стратегія завжди є багато-об'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспро-можність, технологія та інші елементи ринкової системи господа-рювання.

Стратегію від інших планів і програм відрізняють:

комплексний характер;

практична спрямованість;

орієнтація на використання переваг фірми.

Процес стратегічного планування (далекоглядного передбачення) є досить складним і трудомістким, але він забезпечує успіх підприємницької діяльності, оскільки:

привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власному бізнесі;

значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти в конкретному середовищі;

допомагає підприємцю чітко усвідомлювати місію своєї організації та вірогідних конкурентів[18].

Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов. Основними з них є такі:

цілісність, за яких умов кожна з її складових може “працювати” на загальну стратегію;

адекватність стратегії навколишньому зовнішньому ринковому середовищу (відповідає принципу сумісності з ним) з огляду на його швидкі зміни;

збалансованість між собою стратегічних цілей і матеріально-фінансових ресурсів фірми;

врахування потенційної можливості комерційного ризику і передбачення конкретних заходів для його мінімізації або повної "нейтралізації;

обґрунтованість ділового планування і термінів реалізації, які містить у собі довго- та короткострокові цілі.

Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:

а) перебуває у більш-менш повній відповідності з сучасною інвестиційною, виробничою і комерційно-фінансовою політикою підприємництва;

б) відповідає сучасним вимогам ринку частково і потребує коригування стратегічних альтернатив;

в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.

Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми і виявлення невідповідності між запланованими результатами та фактичними даними, може висуватися пропозиція щодо перегляду діючої стратегії фірми.

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма у даний час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче стратегій (таблиця 1.1):

стратегію виживання - вона є, по суті, захисною стратегією і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;

стратегію стабілізації - стратегію діяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;

стратегію зростання (наступальну) - стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку[19].

Таблиця 1.1.

Можливі альтернативи стратегічної політики фірми

Стратегія

Показники вибору альтернатив

Можливі стратегічні альтернативи

Стратегія виживання (виживання)

- собівартість продукції,

- мінімальний рівень рентабельності,

- частка фірми на ринку,

- чисельність персоналу.

- зміна стратегії маркетингу,

- зміна товарної політики,

- жорстка економія ресурсів,

- удосконалення управління фірмою.

Стратегія стабілізації (наступально-захисна)

- дохід від продажу товарів,

- дохід на активи фірми,

- дохід на акції та облігації,

- швидкість оновлення продукції.

-економія ресурсів,

-ревізія витрат, консолідація, пожвавлення,

- зменшення питомих витрат,

- відновлення рівня доходу,

- стабілізація економічної ситуації.

Стратегія зростання (наступальна)

- обсяг продажу продукції,

- величина отримуваного доходу.

- інтенсифікація ринку,

- диверсифікація власного виробництва,

- міжфірмове ділове співробітництво.

 

Розглянемо докладніше складові базових стратегій, так стратегія виживання передбачає:

1. У сфері маркетингу - перегляд товарної політики, системи товаропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього середови-ща і кон'юнктури ринку; проведення гнучкішої цінової політики; вне-сення необхідних змін в організацію виробництва;

2. У фінансовій діяльності - створення умов жорсткої економії витрат матеріальних ресурсів, обмеження до виправданого мінімуму процесу інвестування; залучення нових банківських кредитів (бажа-но на пільгових та ощадливих умовах); централізацію фінансових операцій; аукціонний продаж чи закриття збиткових виробництв;

3. У системі управління - перегляд методів управління, співвідношення централізації і децентралізації управлінських рішень; проведення необхідних кадрових змін.

При цьому варто наголосити, що стратегія виживання не може бути довготривалою, оскільки не відповідає економічним інтересам підприємця і всього персоналу. Її практична реалізація майже завжди потребує жорсткої централізації управління виробництвом, граничної обачливості у прийнятті та максимальної рішучості в проведенні управлінських рішень.

Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві реко-мендується використовувати один з трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації:

1. Економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання;

2. Позитивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;

3. Обґрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми[20].

Стратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або йоли починається непередбачений раптовий спад обсягу прода-жу і загальної величини прибутку.

Цілі даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сфор-мулювати так: найближча (термінова) - зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строкова - розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова - започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази:

1. Ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програ-ми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктури ринку.

2. Консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій пло-щині діяльність підприємства концентрується на розв'язанні таких завдань: загальне керівництво - раціоналізація системи управління і мінімізація адміністративних витрат; науково-технічні дослідження і розробки - переміщення головних зусиль у сфері фінансування з пошукових до дослідно-конструкторських робіт; виробництво - аналітична оцінка чинників динаміки продуктивності праці та прак-тична реалізація виявлених резервів зростання.

3. Пожвавлення - особлива фаза стратегії фірми, що може передувати переходу до наступальної стратегії діяльності. Це має супроводжуватись завершенням прин-ципових перегрупувань у системі формування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

Стабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності харак-теризується значними коливаннями.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. За досить тривалого періоду коливань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівня забезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічного потенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.

Стратегія зростання е важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій за-гального циклу зростання, а саме: початкову; проникнення; прискореного зростання;  перехідну.

1) початкова стадія і стратегія зростання. Початкова стадія характеризується певними особливостями. Основні з них такі:

виявляють і ліквідують вузькі місця у процесах і структурі реалізації конкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних), що не передбачені планом і програмами;

обсяг продажу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує. Метою цього різновиду стратегії є поступове зростання ділової активності для того, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації) досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьому необхідне достатньо виважене ставлення до виявлення і ліквідації “вузьких місць” (не узгоджених за спроможніс-тю ланок виробництва, всієї системи господарювання). Реалізація цього різновиду стратегії вимагає значних витрат ресурсів[21].

2) стадія і стратегія проникнення. До визначальних і харак-терних їхніх властивостей належать:

подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш;

відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів);

поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяль-ності.

Стратегія проникнення звичайно передбачає: більш глибоку дифузію у ринкові ніші, збільшення темпів зростання обсягу прода-жу, придбання (купівлю) інших підприємницьких структур; активі-зацію реалізації довгострокових програм з метою модернізації технологічної бази фірми і зміцнення фінансового її стану.

3) стадія і стратегія прискореного зростання супроводжуєть-ся швидким збільшенням обсягу продажу і доходів. Причому має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція - необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і після продажний сервіс. Метою цього різновиду стратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньо фірмових можливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростання підтримувати якомога довше.

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.

Напрацювання і реалізація стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов, основним з яких є економічна оцінка її результативності.

Висновки до розділу 1

Стратегія (грец. stratos — армія, ago — веду) підприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована на досягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку, соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації та використанню ресурсів.

В економічній практиці стратегія постає як система правил і способів реалізації концепції розвитку підприємства. Попри свою спрямованість у перспективу, вона є джерелом управлінських рішень, зорієнтованих на розв'язання суперечностей між метою і можливостями підприємства у певний час. Адже конкурентне середовище постійно ставить перед підприємством нові вимоги, до яких воно змушене пристосовуватися, а також змушує використовувати його особливості на свою користь, не втрачаючи своїх домінуючих характеристик, іміджу на ринку.

Добре продумана, правильно сформульована стратегія окреслює найраціональніший шлях, найпродуктивніші способи досягнення мети, забезпечує підприємству вибір перспективних видів діяльності, високий попит на його продукцію (послуги), вигідну, нерідко унікальну позицію на ринку. Кожне підприємство розробляє власну стратегію з огляду на свою мету та особливості ринку. Однак всім їм доводиться при цьому зважати на свої можливості, ресурси і розраховувати час, дбати про свою індивідуальність, успіх у суперництві з іншими підприємствами, які обрали цей ринок полем своєї діяльності.

Фінансова стратегія – це генеральний план дій по забезпеченню підприємства грошовими засобами. Вона обхватує питання теорії та практики формування фінансів, їх планування,вирішує задачі, які забезпечують фінансову стабільність підприємства в ринкових умовах господаювання. Теорія фінансової стратегії досліджує об’єктивні закономірності ринкових умов господарювання, розробляє способи і форми виживання в нових умовах, підготовки та ведення фінансових операцій.

Фінансова стратегія підприємства включає в себе:

аналіз фінансового стану;

оптимізацію основних та оборотних засобів;

розподіл прибутку.

Теоретичний розгляд фінансової стратегії базується на чотирьох поняттях та її важливих складових. Такими поняттями для фінансової стратегії виступають:

зовнішнє середовище – комплексний аналіз зовнішніх факторів (умов) макросередовища;  особлива увага присвячується механізмам економічного зростання і фінансового регулювання, тенде



Другие работы по теме:

Переплет дипломов