Contribution to International Economy

  • Особливості формування читацьких умінь і навичок учнів середніх класів


ЗМІСТ

ВСТУП   3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ УМІНЬ І НАВИЧОК У УЧНІВ 7 КЛАСУ   7

1.1.        Читацькі уміння і навички. Сучасні вимоги   7

1.2.        Психолого-педагогічні умови використання творчих завдань у сучасній методиці вивчення літератури   15

1.3.        Вивчення питання формування читацьких умінь і навичок в методиці викладання зарубіжної літератури   20

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ   24

2.1.        Система методів та засобів формування читацьких умінь і навичок у учнів середніх класів на уроках зарубіжної літератури   24

2.2. План-конспект уроку зарубіжної літератури в 7 класі 32

ВИСНОВКИ   38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ   42

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Стратегічним загальнодержавним завданням розбудови української освіти на початку нового тисячоліття є створення умов для особистісного зростання і творчого самовираження кожного громадянина нашої держави. Реалізація «Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті» спрямована на формування покоління, здатного «навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову   європейської та  світової спільноти» [1]. Модернізація змісту освіти  має відбуватися  у контексті Болонського процесу,  метою якого є створення  єдиного європейського освітнього  простору  [2].

Зацікавлюючи учнів найзначнішими здобутками духовних надбань людства, шкільний предмет «Зарубіжна література» сприяє оновленню змісту вітчизняної освіти, формуванню гуманістичного світогляду особистості,  її культурно-пізнавальних інтересів. Одним із головних завдань вивчення цього курсу в  школі є формування широкої читацької компетенції  учнів, розвиток їхніх духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб, виховання особистості, здатної поціновувати явища класичної і сучасної культури.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми  уже перебували  в колі  наукових інтересів видатних українських та зарубіжних учених. Так,  літературознавчою основою дослідження стали праці  О. Потебні, І. Франка, О. Білецького,  М.  Бахтіна,  Ю. Лотмана,  Ю. Борєва, Р. Барта,  Р. Гром’яка,  В. Прозорова,  В. Ізера, Г. Яусса, У. Еко,   Р. Інгардена та інших.

Суттєво вплинули на розвиток читацької культури школярів дослідження відомих педагогів та психологів К. Ушинського,  А. Макаренка, В. Сухомлинського, П. Каптєрєва,  П. Блонського,    Л. Виготського,    Д. Ельконіна,     С. Рубінштейна, О. Леонтьєва, О. Никифорової, Л. Жабицької,   Р. Бамбергера, Л. Бєлєнької та інших.

Проблема розвитку читацької компетенції особистості в процесі вивчення літератури має глибокі традиції і в історії методики. Так, у ХІХ  - на початку ХХ століття   прогресивні   педагоги     Ф. Буслаєв,    В. Водовозов,  В. Острогорський, В. Стоюнін,   І. Огієнко  та  інші    запропонували     своє   бачення  шляхів  розвитку читацької діяльності школярів. На найкращих  традиціях розвитку наукової думки розглядали зазначену     проблему  відомі  методисти В. Голубков,   Г. Гуковський,  М. Рибникова.    Вони вважали вдумливе  читання   тексту твору,   єдність емоційного сприйняття та глибокого критичного аналізу запорукою успішної літературної освіти.

У ХХ столітті проблема формування читацьких інтересів  і потреб як засобів пізнання світу та самопізнання особистості залишається в центрі уваги методичної науки та практики. У працях Т. Бугайко, Ф. Бугайка, Л. Айзермана,  Г. Бєлєнького, Є. Пасічника,  В. Маранцмана,  С. Гуревича,  Л. Мірошниченко, Є. Квятковського, Н. Волошиної, І. Збарського та інших  пропонуються ефективні шляхи вирішення поставленої проблеми. Водночас узагальнений аналіз результатів навчання школярів, теоретичні та емпіричні спостереження, соціологічні дослідження, численні матеріали фахової преси останніх років дають підстави констатувати загальне падіння читацької культури в суспільстві, зниження інтересу  до літератури. Особливо гостро ця проблема постала при вивченні літератури у старших класах, коли процес читання школярів стає менш керованим з боку вчителя.

Серед причин, що спричинили розвиток негативної тенденції, можна виділити такі чинники об’єктивного та суб’єктивного характеру, як зниження економічного та морально-культурного рівня життя нашого суспільства; засилля масмедійної культури; захоплення сучасної молоді комп’ютерними технологіями та Інтернетом; перевантаження навчальних програм, а звідси брак  у школярів вільного часу для читання;  відсутність комплексної програми розвитку читацької культури особистості.

Варто наголосити, що процес сприймання учнями творів зарубіжної літератури має певні труднощі, пов’язані зі специфікою читання перекладних літературних текстів, які репрезентують  особливості духовного розвитку інших національних традицій.

Незважаючи на актуальність означеної проблеми для української школи, теоретичне обґрунтування і практичне впровадження методичної системи формування широкої  читацької активності школярів у процесі вивчення зарубіжної літератури   ще не знайшли свого необхідного висвітлення в концептуальних методичних розробках. 

Отже, аналіз реального стану вказаної проблеми дає змогу зробити висновок про те, що в  сучасній  українській школі постала нагальна потреба створення науково обґрунтованої та практично випробуваної технології розвитку читацької діяльності учнів у процесі вивчення зарубіжної літератури, що й зумовило вибір теми дослідження.

Об'єкт дослідження – процес вивчення зарубіжної літератури в 7 класі..

Предмет дослідження – урок з зарубіжної літератури з елементами формування читацьких умінь і навичок  школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати шляхи формування читацьких навичок і умінь учнів,  розробити урок розвитку читацьких умінь і навичок учнів 7 класу.

Концепція дослідження. Читацька культура – це  складова частина загальної культури особистості, комплекс знань, умінь і почуттів читача, що передбачає свідомий вибір тематики читання, його системність з метою повноцінного і глибокого сприйняття та засвоєння літературного тексту. Оцінка  впливу  літератури  на школярів проводиться з  трьох аспектів: освітньо-змістового, практичного та ціннісно-орiєн­­­таційного.

Загальна  начитаність  (літературна  ерудиція, знання текстів прочитаних творів),  фактичні  знання з літератури (знання з теорії та історії літератури, літера­­­турної критики,  оволодіння  логікою  аналізу творів) складають ос­­­вітньо-змістовий  аспект читацької культури.

Вибір  літератури,  уміння  опрацьовувати  її, інтерпретувати, усно  і  письмово  висловлювати свої роздуми стосовно того чи іншого  літературного  явища  вказують на  наявність  читацької культури та її рівень в практичній  діяльності, спрямованій на опанування  самостійним читанням.

Здатність сприймати конкретні художні твори,  оцінка цих творів  на основі власних почуттів, особисті читацькі інтереси, естетичний смак загалом  складають  ціннісно-орієнтаційний  аспект  читацької  культури.

Концепція розвитку читацької діяльності особистості вибудовується на основі технологічного підходу, виходячи із  тенденцій розвитку знань, умінь і почуттів читача.

  Провідна ідея дослідження полягає в тому, що  формування широкої компетенції читача  в процесі вивчення зарубіжної літератури має розглядатися як важливий компонент системи літературної освіти учнів і повинно здійснюватися з позицій особистісно-орієнтованого навчання комплексно та в логічній послідовності з урахуванням усіх можливих складових розвитку читацької діяльності особистості.

Завдання дослідження:

Розкрити проблему формування читацьких умінь і навичок учнів 7 класу при вивченні зарубіжної літератури.

Вивчити стан викладання теми з зарубіжної літератури «Шерлок Холмс і доктор Ватсон – класичний детективний дует. Всесвітня популярність творів про Шерлока Холмса».

Вивчити психолого-педагогічні умови використання творчих завдань при викладанні зарубіжної літератури.

Розробити план-конспект уроку; провести урок; зробити аналіз уроку.

Дане дослідження складається зі вступу, 2 розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ УМІНЬ І НАВИЧОК У УЧНІВ 7 КЛАСУ

 

Читацькі уміння і навички. Сучасні вимоги

 

В історії розвитку людства читання завжди відігравало важливу роль. Сьогодні читання пронизує всі сфери нашого життя. Воно покладене в основу інформаційної, освітньої, пізнавальної, професійної, а також щоденної діяльності людини.

Важко уявити людину, яка б не послуговувалася читанням у повсякденному житті (читання газет, журналів, програми телепередач, розклад руху певного виду транспорту, керівництва з експлуатації будь-якого побутового приладу, кулінарних рецептів та ін.). Більшість сучасних професій передбачають читання інструкцій, факсів, угод, поштової кореспонденції, ділових паперів.

Проблема читання – одна з найважливіших і в навчально-виховному процесі в школі. Читацькі вміння починають і фактично закінчують формуватися в учнів на уроках читання в початкових класах.

На інших уроках в основній і старшій школах уміння читати не є об’єктом цілеспрямованого, систематичного опрацювання, тому спеціально в учнів не розвиваються (на відміну від розвинених країн світу, де роботі з текстами приділяють увагу на всіх рівнях освіти). Однак уміння, сформовані на уроках читання в початковій школі, не можуть повною мірою забезпечити необхідний рівень подальшої інформаційно-інтелектуальної діяльності сучасних учнів.

Розвиток новітніх технологій потребує набагато кращого вміння читати, ніж раніше. Це пов’язано з тим, що в останні десятиріччя стрімко зростає обсяг інформації, яку необхідно засвоїти для успішної подальшої життєдіяльності. А це, своєю чергою, потребує збільшення темпу читання, швидкості розуміння і прийняття рішення. Тож читання стає основою освіти і самоосвіти, неперервною навичкою освіти людини протягом усього життя.

«Чи вмієте ви читати?» – якщо таке запитання запропонувати сьогоднішнім школярам, то воно принаймні викличе здивування. «Звичайно, що вміємо», – таку відповідь дадуть діти.

Але якщо казати не про вміння складати літери у слова, а про сприйняття прочитаного, тоді, мабуть, для багатьох учнів проблема читання є дуже актуальною.

Великий Гете казав, що він усе своє життя вчився читати, але так і не опанував це мистецтво повністю.

Як же можна вирішити цю проблему? Що, власне кажучи, ми можемо зробити, щоб залучити дітей до книги? Чи є критерії оцінки читацьких навичок? Що таке читацька культура? Спробуємо дати відповіді на ці запитання.

Досліджуючи різні аспекти читання, сучасні науковці використовують поняття «грамотне читання», «читацька грамотність», «читацька компетентність», «читацькі вміння».

Читацькі вміння це:  вміння читати, сприймати надруковане;  оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації, користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

Читацька культура – це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі, та літератури у середній та старшій школі.

Вміння читати і розуміти прочитане мають загально-навчальний характер, а їх сформованість в учнів сприяє ефективній навчальній діяльності з усіх предметів.

Недостатній розвиток читацьких умінь може призвести до серйозних труднощів у навчанні й стати причиною невстигання учнів. А належний рівень сформованості читацьких умінь – запорука життєвого успіху.

Сформованість читацьких умінь передбачає: вміння учнів читати незнайомий текст із належною швидкістю і після одного прочитування розуміти фактичний зміст, структуру тексту; ділити текст на частини; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між реченнями, абзацами; уміння виділяти в прочитаному головне і деталі; визначати тему та головну думку тексту, його призначення; добирати заголовки до тексту і його частин; уміння ставити запитання до прочитаного й відповідати на них.

Сформовані читацькі уміння означають: здатність учнів розуміти прочитаний текст, розмірковувати над його змістом; аналізувати та критично оцінювати отриману інформацію; узагальнювати інформацію, розміщену в різних частинах тексту; співвідносити текст із особистим життєвим досвідом;  висловлювати власну думку, ставлення до прочитаного; формулювати гіпотези, висновки і головне – використовувати прочитане в різних навчальних та позашкільних ситуаціях.

Належний рівень сформованості читацьких умінь передбачає:  здібність учнів використовувати читання як засіб здобуття нових знань для подальшого навчання, використання отриманої інформації в процесі життєдіяльності;  вміння в різних ситуаціях читати тексти будь-яких жанрів: уривки з художніх творів, біографії, тексти розважального характеру, особисті листи, документи, статті із газет і журналів, інструкції, рекламні оголошення, географічні карти та ін., у яких використовуються різні форми представлення інформації: діаграми, малюнки, таблиці, графіки та схеми.

Виділяють два види читання: читання з метою придбання читацького досвіду;  читання з метою засвоєння та використання інформації.

При читанні літературних й інформаційних (науково-популярних) текстів виділяють чотири групи читацьких умінь: 1 – знаходження очевидної інформації; 2 – формулювання висновків; 3 – інтерпретація та узагальнення інформації; 4 – аналіз і оцінювання змісту, мовних особливостей і структури тексту.

В результаті досліджень були визначені чинники, що впливають на формування читацьких умінь: читацькі уподобання, елементарна начитаність учителів, їхні професійні знання та уміння; якість викладання кількісне співвідношення учителів і учнів; навчання читанню в межах кожного шкільного предмета; адекватна оцінка себе як читача;  соціальний стан, статеві характеристики як учителів, так і учнів; мова навчання (рідна, нерідна);  роль і значення читання в суспільстві;  кількість книг на одну особу в публічній бібліотеці;  кількість книг у домашній і шкільній бібліотеках; кількість газет і журналів на людину;  кількість книжкових магазинів, які знаходяться в тридцяти хвилинах ходьби від дому;  конкуренція читання і телебачення, комп'ютерів, розважальної індустрії загалом тощо.

Сучасна школа покликана забезпечити становлення особистості школяра шляхом виявлення і цілісного розвитку здібностей, формування умінь і бажання вчитися. Пріоритетним завданням сучасної школи є розвиток дитини як неповторної особистості, реалізація її творчого потенціалу, формування критичного мислення, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Головною метою основної школи є розвиток інтелектуальної, пізнавальної, комунікативної активності й навчальної самостійності учня, формування якісно нової мотивації навчальної праці, що спрямована на оволодіння різними способами отримання інформації. Вирішення питань наступності пов'язане зі створенням перспективного навчального середовища, що стане джерелом розвитку кожного школяра. Особливе значення для успішної адаптації на початковому етапі навчання мають сформованість загально-навчальних умінь та навичок і увага до їх удосконалення в основній ланці школи.

Одним із найважливіших умінь дитини є вміння читати. Обсяг інформації постійно зростає, а щоб отримати її з книг, преси, Інтернету, потрібно вміти читати. Сьогодні як ніколи актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання — це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя» [20, с. 78]. В умовах особистісно-орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, що сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.

Численні дослідження вчених доводять, що читання — важливий компонент у всебічному розвитку зростаючої особистості. Звідси така велика увага до читання у школі першого ступеня, де воно розглядається як: одна з форм комунікації особистості у широкому контексті життєдіяльності, не обмежуваної мовними функціями, вияв особистості як читача; процес витягу інформації з тексту; активний процес, регульований метою, мотивами, ціннісними орієнтаціями, тобто особистісними утвореннями, стосовно яких техніка читання виконує службові функції.

Читацька діяльність із яскраво вираженою комунікативною спрямованістю є провідною у предметі «Зарубіжна література». Вона багатоаспектна і містить у собі такі поняття, як читацька культура, техніка читання, знання літератури і книги, сприйняття твору, бібліографічна грамотність. Але її головним, вихідним моментом є читацькі уміння і навички — основа, яка дозволяє нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості.

Сучасні психологи та методисти визначають читацькі уміння і навички на початковому етапі як процес відтворення звукової форми слова за її графічною моделлю з виявленням, активною переробкою і усвідомленням смислової інформації. З цього випливає, що читацькі уміння і навички об'єднує дві групи умінь: уміння, які пов'язані з відтворенням звукової форми слова, — спосіб, правильність, темп читання, та уміння, що ґрунтуються на виявленні та усвідомленні смислової інформації — свідомість (розуміння), виразність читання.

Читання являє собою процес, що базується на використанні розумової діяльності, певних способах кодування інформації, яка надходить під час її обробки у мозок. Читання дитини — процес сприймання, розуміння та відтворення в усній або графічній формах змісту прочитаного.

Серед усіх загально-навчальних умінь та навичок для подальшого навчання важливе місце займає вміння свідомого, виразного, із відповідною для кожного віку швидкістю читання.

Численні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених засвідчують, що мовленнєве сприймання є неоднорідним і багатоплановим процесом. Складність цього психічного явища обумовлюється, насамперед, тим, що будучи, з одного боку, процесом безпосереднього чуттєвого пізнання, воно, з іншого боку, через специфічність свого об'єкта — мовленнєвого повідомлення, є процесом другосигнального відображення дійсності, тобто процесом розкриття опосередкованих словами зв'язків і відносин [8, с. 264].

Розуміння тексту — це опосередкований аналітико-синтетичний процес, який включає в себе виділення основних елементів матеріалу та об'єднання їх у єдине ціле [5, с. 29]. На думку видатного вченого А.А. Будного, з яким не можна не погодитися, розуміння виступає як привласнення знань і перетворення їх у складову частину психологічного механізму, що регулює діяльність у відповідності з вимогами практики. І в результаті розуміння знання стають частиною внутрішнього світу особистості і впливають на регуляцію її діяльності.

Існують різні концепції щодо того, як відбувається процес розуміння: ми опираємось на думку психолога Л.С. Виготського. «Зазвичай думають, — пише Виготський, — що розуміння краще при повільному читанні, проте при швидкому читанні (у більш швидкому темпі) розуміння краще, тому що швидкість розуміння відповідає більш швидкому темпу читання» [8, с. 169]. Але автор вказує на те, що, на жаль, читання вивчалось як «складна сенсомоторна навичка, а не психічний процес складного порядку», і робота зорового механізму певною мірою підпорядкована процесам розуміння. Вміння орієнтуватись у складному внутрішньому просторі, можна було б назвати системою відносин. І у цьому налагодженні відносин, виділенні важливого у повідомленні і переході «полягає процес розуміння. Читання — складний процес, у якому безпосередню участь беруть вищі психічні функції. Розуміння оповідання нагадує розв'язок задачі у математиці. Воно полягає у відборі правильних елементів ситуації і поєднання їх у правильному співвідношенні, а також надання кожному з них правильного значення, впливу і ступеня важливості» [8, с. 209-211].

Розуміння тексту — це процес перекладу змісту цього тексту у будь-яку іншу форму його закріплення. Це може бути процес парафрази, переказу тієї ж думки іншими словами або процес перекладу на іншу мову, процес змістової компресії (стиснення), у результаті якого може утворитись «міні-текст» (що міститиме у собі зміст основного тексту), чи процес формування емоційної оцінки подій, чи процес вироблення алгоритму операцій, що вимагає текст.

Мета школи — «поставити читання так, щоб воно розвивало мислення і збагачувало почуття, будило активне ставлення до навколишнього світу і кликало до боротьби. Нашим завданням є навчити дітей сприймати і осмислювати художній твір як факт мистецтва. А цього не можна зробити без захоплення, без радісного відчуття краси, без сердечного хвилювання, яке б передалося школярам. Читання має дати учням насолоду, радувати і хвилювати» [5, с. 29]. Учитель, навчаючи дітей читати, водночас вчить їх розуміти художні твори. Адже кожен твір, яким би він не був довершеним, ніколи не справить на читача відповідного враження, якщо той не розуміє його до кінця. Школярі не завжди і не все сприймають після першого читання. Дуже часто вони йдуть до розуміння через емоції, що виникли під час ознайомлення з текстом. Тому до першого ознайомлення з твором дітей потрібно готувати, налаштовувати їх на сприйняття, допомагати засвоювати невичерпне багатство ідейно-художнього змісту, моральні принципи героїв.

На цьому етапі варто використовувати методи бесіди, усного малювання, їх використання має на меті ввести учнів у коло змальованих у творі образів, відчуттів і настроїв, спонукати до активної діяльності пам'ять і знання дітей, без чого неможлива дальша робота читця. Слова вчителя завжди мають зпиратися на емоційно підготовлений ґрунт. Створюючи умови для активного сприймання твору учнями, педагог повинен пам'ятати, що використання будь-яких допоміжних засобів на уроках читання, літератури підпорядковується головному — художньому слову. Готуючи школярів до розуміння твору, учитель одночасно готує їх до цілеспрямованих спостережень над текстом, в подальшому розвиває у них мистецтво образного бачення [9, с. 38].

Про важливість навчання сприйняття художніх творів школярами пишуть відомі методисти, такі як М.В. Васильєва, М.І. Оморокова, Н.Н. Свєтловська. Адекватне сприйняття формується у процесі аналізу твору, який має бути спільними (вчитель і учні) роздумами вголос, що з часом дозволить розвиватися природній потребі самому зрозуміти прочитане. На думку методистів А.І. Шпунтова, Є.І. Іваніної, аналіз твору має бути спрямований на виявлення його ідейного змісту, тієї головної думки, яку автор намагається донести до читача. Над проблемою повноцінного сприйняття тексту (художнього твору) працювали і продовжують працювати багато вітчизняних вчених, психологів, методистів, дослідників. Серед них О.Я. Савченко, Г.М. Кудіна, 3.М. Новлянська, Т.Г. Рамзаєва, М.С. Соловейчик, М.Р. Львов, О.В. Сосновська.

Проте на сьогодні проблема повноцінного сприйняття художнього твору є ще не досить вивченою, бо не створено єдиної класифікації рівнів сприйняття. Думки вчених розходяться стосовно термінології, кількості рівнів сприйняття, вмінь якими повинен володіти учень на кожному рівні. Крім того, є розбіжності в позиціях дослідників та методистів з приводу того, коли доцільно починати навчати дітей розуміння авторської позиції, оволодіння якою передбачає повноцінне сприйняття художнього твору. Читання художніх творів розвиває мову дітей: збагачує і активізує словник школярів на основі формування у них конкретних уявлень і понять, розвиває вміння висловлювати думки в усній та письмовій формі [5, с. 215]. Цей розвиток здійснюється завдяки тому, що художні твори написані літературною мовою, емоційною, зігрітою ліризмом, що найбільш відповідає особливостям дитячого сприймання.

 

Психолого-педагогічні умови використання творчих завдань у сучасній методиці вивчення літератури

 

В умовах реформи загальноосвітньої і професійної школи, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку-основної форми навчання і виховання учнів.

Змістова наповненість та ідейно-виховна спрямованість кожної навчальної години набувають особливого значення, коли йдеться про сучасний урок літератури, про виховання в учнів активної життєвої позиції, їхньої готовності до самостійного трудового життя.

Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Що в ньому сьогодні найвизначальніше? Ці та інші питання хвилюють сьогодні багатьох учителів літератури.

Удосконалення уроків літератури в школі-завжди актуальна проблема. Чім краще організований і проведений урок, тим ширшою і глибшою буде літературна освіта школярів. Тепер, коли втілюються в життя «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», перед словесниками закономірно знову й знову постають питання: «як поліпшити викладання літератури? Як уникнути типових недоліків, що трапляються на уроках?» [10].

Коли заходить мова про типові недоліки у вивченні літератури, вчителі здебільшого сходяться на одному: «в усьому винні сучасні школярі». Але так говорили завжди. На думку відомого англійського професора-психолога Е. Стоунса, «педагогічні невдачі приписують недолікам того, хто навчається, і дуже рідко-недосконалості методів навчання» [10].

Усі школярі вивчають літературу за одними підручниками і програмами. Але в кожного з них різний рівень знань з цього предмета, різні вміння, навички, естетичні уявлення, ступінь сформованості естетичного ідеалу.

Який же зміст викладається в поняття сучасний урок літератури? Сучасний не означає найкращий з усіх можливих варіантів. Кожна епоха ставить свої вимоги до уроку словесника. І не тільки тому, що вивчення літератури завжди повинне відповідати вимогам часу. Рівень викладання літератури в школі залежить і від багатьох інших причин, зокрема: від її місця в загальній системі шкільних предметів; характеру розвитку методичної науки, педагогіки, дидактики, психології, літературознавства тощо; підготовки вчителя.

За останні два десятирічча на основі експериментальних досліджень та узагальнення педагогічного досвіду створені вагомі праці з методики викладання літератури, педагогіки, психології, в яких розглядаються проблеми літературного розвитку учнів, особливості сприймання ними художніх творів. Ці публікації сприяли підвищенню теоретичного і методичного рівня уроку літератури, вдосконаленню його змісту, структурної організації [10].

Щоб удосконалити сучасний урок літератури, треба розумно враховувати суб'єктивні та об'єктивні фактори, від яких залежать навчання, виховання й розвиток учнів. Проблема підвищення ефективності уроку вимагає всебічного, діалектичного підходу. Це пояснюється тим, що урок це складна, цілісна, динамічна система взаємообумовлених компонентів, серед яких важливе місце належить змісту, дидактичній і методичній структурі. Кожен з цих компонентів має свої резерви, реалізація яких підвищить ефективність усієї системи.

Визначимо найголовніші напрями вдосконалення уроку.

1. Будувати навчальний процес з урахуванням його глибинних закономірностей. Постійно активізувати учнів, розвивати їх самостійність та ініціативу, урізноманітнювати методи і прийоми роботи. Для того, щоб сформувати багату духовну особистість, яка була б на рівні сучасності, треба внутрішньо перебудувати навчання, раціонально використати нові резерви педагогічного впливу, методи та прийоми роботи. Перебудова школи вимагає всебічної активізації розумової діяльності учнів, максимального включення їх у різноманітні види роботи. Самостійність, як і самоствердження і самовиявлення школяра, розвиток його творчих здібностей, пізнавальних потреб, не можливі поза функціонуванням його думок, почуттів, мотиваційної і вольової сфери. «Як мускули стають безсилими, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків», - писав В.О. Сухомлинський. Тільки в праці учні можуть відчути радість пізнання [10]. Навчання за своєю природою - процес творчий. А будь-яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил. Там, де школярам лише нав'язуються готові істини, де панують пасивність і бездумна споглядальність, орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність і творча активність, - не може бути справжнього навчання і розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притупити їх розумові здібності. Відомо, як згубно впливало воно на дітей у старій школі. Засилля в ній авторитарних методів викладання пояснюється не лише тим, що в педагогічній науці були недостатньо розроблені методи навчання, а й безпосереднім впливом різноманітних теорій, в яких недооцінювалася роль учня в навчальному процесі, надто спрощувалася система набуття учнями знань.

У сучасній школі авторитарні методи викладання дедалі більше поступаються пошуковим, творчим. На противагу старій дидактиці, яка «побудована на відтворенні готових знань, народжується нова дидактика творчої активності» [10].

Усе це, однак, не означає, що на уроках літератури зовсім не треба заучувати навчальну інформацію. Матеріал, який засвоюють учні, не однорідний за своїм змістом і характером. Окрім ідейно-художнього змісту твору, учні повинні знати певні факти з історії його написання, біографії автора тощо. Подібні матеріали не можна засвоїти без їх заучування.

Важливою умовою підвищення якості уроків літератури є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність зрештою породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності уроків літератури.

Проте урізноманітнення уроку - не самоціль. Кожен метод, прийом, форма роботи повинні бути педагогічно виправданими. Ефективність методів, форм і прийомів, їх педагогічна доцільність визначаються лише в загальній системі різноманітних засобів педагогічного впливу на особистість учня. «Залежно від обставин, часу, особливостей особи і колективу, від таланту і підготовки виконавців, від найближчої мети, від щойно вичерпаної кон’юнктури, діапазон застосування того чи іншого засобу може збільшуватися до ступеня повної спільності або зменшуватися до положення повного заперечення. Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка». Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі праці. «Викладання є мистецтво, а не ремесло-в цьому суть учительської справи. Випробувати десять методів і вибрати свій, переглянути десять підручників і не дотримуватися жодного беззастережно-ось єдино можливий шлях живого викладання. Завжди бути в пошуках, вимагати, удосконалюватися-це єдино можливий курс учительської праці» [10].

Оптимальний вибір методів, прийомів і засобів навчання зумовлюється змістом уроку, характером і специфікою матеріалу, який вивчають учні, їхніми пізнавальними інтересами і можливостями, рівнем інтелектуального розвитку. Включення учнів в інтенсивну розумову і творчу діяльність-необхідна умова повноцінного уроку літератури. Проте інтенсифікація навчальної діяльності повинна бути посильною. Як надмірна фізична праця перевтомлює людину, так і розумове перенапруження виснажує творчі сили, породжує певну протидію. З огляду на це, на уроці іноді треба практикувати й такі види роботи, які знімають постійну розумову напруженість учнів, вносять у процес навчання інтелектуальну розрядку.

2. Виховувати в учнів стійкий інтерес до літератури, постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелектуальні та естетичні потреби школяра. Щоб удосконалити навчальний процес у школі, треба забезпечити сприятливий ґрунт для успішного навчання. Урок не повинен бути тягарем ні для учня, ні для вчителя. Учень і вчитель-це дві взаємозв'язані сили, які мають діяти злагоджено, в одному напрямі. Як би добре не був організований урок, яка б значна за змістом науково-художня інформація не подавалася, але якщо в дітей не виробився стійкий інтерес до предмета, вчитель не досягне запланованої мети.

Інтерес до навчального предмета - це стійке психологічне утворення, що має складну структуру, яка включає в себе емоційні, інтелектуальні, вольові компоненти. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн характеризує інтерес як стійке «зосередження на певному предметі думок, помислів особи, що викликає прагнення ближче ознайомитися з предметом, глибше в нього проникнути, не випускаючи його з поля зору. Під помислом ми при цьому розуміємо складне і водночас таке утворення, яке не розкладається, спрямовану думку, думку-турботу, думку-залучення, що містить у собі специфічну емоційну спрямованість» [10].

Інтерес є своєрідним виявом пізнавальних потреб людини, внутрішнім стимулятором її діяльності. У працях С.Л. Рубінштейна, І. Щукіної, Л.І. Божович, М.Ф. Беляєва та інших відомих учених, які досліджували навчальний інтерес, його роль і структуру, переконливо доводиться, що навчальні інтереси позитивно впливають на всі психологічні процеси, полегшують сприймання навчальної інформації. Завдяки інтересу активізується увага, пам'ять, мислення школяра. Якщо учні, наприклад, люблять літературу, вони на уроці легко включаються в різноманітні види навчальної діяльності, активно працюють, менше стомлюються в процесі навчання, виявляють допитливість, охоче виконують домашні завдання, з насолодою читають художні твори [10].

Які ж основні фактори сприяють формуванню в учнів на уроках інтересу до літератури? Зацікавлення можна викликати насамперед змістом навчальної інформації. Навчальна інформація найчастіше стає об'єктом інтересу учнів, коли вона містить елементи новизни. «Щоб здобути нашу увагу, предмет має являти собою для нас новину, але новину цікаву, тобто, таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала чи розбивала те, що є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б у слідах, які в нас уже вкоренилися» [10].

Не слід думати, що стимулювання навчальних інтересів відбувається лише за рахунок певних прийомів навчання. Цікавість стимулюється всім змістом уроку, всією системою методів його проведення.

Література - мистецтво слова, і це вимагає особливого підходу до її вивчення, своєрідного емоційного та інтелектуального фону [10].

 

Вивчення питання формування читацьких умінь і навичок в методиці викладання зарубіжної літератури

 

Основними завданнями курсу зарубіжної літератури є: формування читацької культури, творчих здібностей учнів; виховання почуття краси та виразності рідного слова, розвиток умінь сприймати літературний твір як явище мистецтва; сприйняття єдності світового літературного процесу і водночас національних особливостей його складових: виховання почуття національної гідності та поваги до культур різних народів.

При вивченні художніх творів повинен реалізовуватися комунікативно-діяльнісний підхід до роботи з текстом: від його аналізу до створення продуктивних мовленнєвих висловлювань.

При викладанні літератури слід врахувати, що головна мета вивчення предмета «Зарубіжна література» в загальноосвітній школі — залучення учнів до найвищих досягнень світової літератури і культури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання естетичного смаку, високої читацької і загальної культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової культури.

Для досягнення цієї мети вирішуються такі основні завдання: формувати в учнів уявлення про художню літературу як мистецтво слова, важливу складову системи мистецтв і духовної культури як окремих народів світу, так і всього людства;  виховувати повагу до духовних скарбів людства, зокрема українського народу; расову, етнічну, соціальну, гендерну, релігійну, індивідуальну толерантність у поєднанні із принциповим нонконформізмом, здатністю формувати й активно обстоювати власну думку, свою систему життєвих цінностей і пріоритетів, прагненням мати ніким не нав'язане світобачення, не бути об'єктом маніпуляцій, зберігати й продовжувати кращі національні традиції, не сприймати культу сили й переваги матеріальних цінностей над духовними; навчати школярів сукупності відомостей про вершинні явища світового літературного процесу, загальні закономірності його перебігу від найдавніших часів до сьогодення; давати школярам оптимальний обсяг літературознавчих понять і термінів, необхідних для повноцінного аналізу та інтерпретації художніх текстів, розуміння головних закономірностей перебігу літературного процесу;  відпрацьовувати з учнями вміння й навички аналізу та інтерпретації художнього тексту, здатність сприймати його з розумінням задуму і стилю автора, бачити кожний конкретний твір у літературному, культурному та історичному контекстах; навчати школярів визначати національну своєрідність і загальнолюдську значущість творів світової літератури, зокрема в зіставленні з творами української літератури та інших видів мистецтва; розвивати усне і писемне мовлення школярів, а також їхнє мислення (образне, асоціативне, абстрактне, логічне та ін.); формувати в учнів потребу в читанні літературних творів, здатність насолоджуватися мистецтвом слова, а також «привласнювати» духовний потенціал художньої літератури, реалізувати його у власному житті; розвивати навички розрізнення явищ елітарної та масової культури;  прищеплювати школярам вишуканий естетичний смак.

Головним об'єктом вивчення на уроках зарубіжної літератури є тексти літературних творів. Звичайно, це не применшує важливості засвоєння школярами певного обсягу відомостей про життя письменників, добу написання творів, художні системи, до яких вони належать. Однак учитель особливу увагу має звертати на роботу безпосередньо з художнім текстом, тому потрібно дуже обережно й зважено користуватися різноманітними дайджестами, скороченими варіантами творів тощо. Адже для навчального процесу важливе не стільки механічне запам'ятовування учнями сюжетних ліній і різноманітних фактів із літературних творів, скільки їх аналіз та інтерпретація, уміння бачити художні деталі, розуміти творчий задум письменника та оцінювати особливості його реалізації, насолоджуватися самим процесом читання, немов «переживаючи» події твору. Саме така робота допоможе школярам сприйняти літературу як мистецтво слова.

Крім того, це є відповіддю на нагальну вимогу сучасності: формувати школяра не як пасивного споживача певного обсягу раз і назавжди даної інформації (яка чимдалі частіше застаріває майже одночасно з виходом підручників у світ), а як особистість, здатну самостійно її здобувати, поновлювати, коригувати та інтерпретувати протягом усього свого життя. Адже будь-який, зокрема художній, текст є головною одиницею передачі інформації, тому робота саме з певним твором (передусім великообсяговим) вчитиме школярів «приборкувати» значний обсяг інформації, тим самим готуючи молодь до відповіді на «запит XXI століття», комп'ютеризованого «інформаційного суспільства», що є необхідним для кожної сучасної людини.

Ще один важливий аспект підготовки учня — надання йому в процесі вивчення зарубіжної літератури не лише літературної, а й мовної освіти. Адже жодні лінгвістичні вправи не замінять навичок користування мовою, тобто розвитку мовлення. Курс літератури, особливо в старших класах, може дати для реальної мовної компетенції учнів не менше, а навіть більше, ніж власне мовні дисципліни. Так, донедавна в старших класах мова майже не вивчалася, а мовна грамотність населення України була значно вищою, ніж тепер.

Працюючи з вершинними творами світової літератури в найкращих українських перекладах, учні опановують саме нормативну літературну мову, чого вельми бракує усьому сучасному українському суспільству, особливо враховуючи зовсім недавній час набуття українською мовою статусу державної, фактичну відсутність єдиного мовного еталона навіть у філологічних колах, ЗМІ та інших авторитетних джерелах розповсюдження мовного еталона й етикету в Україні, розмивання мовної норми різноманітними чинниками (вплив діалектів, арго, суржику, діаспорного варіанта українського мовлення, різке падіння загального рівня освіченості суспільства тощо).

У загальноосвітній програмі широко представлені різні національні літератури світу. Тому використання на уроках зарубіжної літератури оригінальних текстів (творів Дж. Байрона — англійською, В. Гюго — французькою, А. Міцкевича — польською, Ф. Достоєвського — російською та ін.) сприятиме опануванню школярами іноземного мовлення, що теж є важливою потребою відкритого європейського суспільства, яке будує Україна.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ УМІНЬ І НАВИЧОК УЧНІВ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Система методів та засобів формування читацьких умінь і навичок у учнів середніх класів на уроках зарубіжної літератури

 

Процес навчання здійснюється за допомогою застосування методів.

Метод - це спосіб дидактичної взаємодії вчителя і учня, з допомогою якого досягається оволодіння знаннями, уміннями і навиками, формується світогляд учнів, розвиваються їх здібності.

Метод реалізується через прийом: це елемент метода, складова частина у пізнавальній роботі. Наприклад, проблемне питання, поставлене вчителем при викладі ним навчального матеріалу, є прийомом репродуктивного методу. Його завдання-активізувати увагу учнів при засвоєнні ними нового матеріалу.

В той час, проблемне питання, поставлене вчителем, яке вимагає самостійної пошукової роботи-уже не прийом репродуктивного методу, а способів виявлення іншого-евристичного чи й дослідницького.

Принципи обґрунтування методів.

І. У шкільній практиці викладання літератури має широке застосування класифікація за принципом джерела знань. Звідси: слово (лекція) вчителя; бесіда; самостійна робота.

Вчитель подає новий матеріал, читає лекцію; потім, обговорюючи твір, учні відповідають на запитання, в формі бесіди доходять до істини; практикуються уроки чи їх фрагменти, де учні самостійно працюють з книгою (підручники, хрестоматії, критичні матеріали, пишуться твори).

Але зауважимо, що зовнішньо однотипні заняття можуть бути дуже різними за суттю: слово вчителя може мати різну мету і різний зміст. Воно може передувати читанню, аби емоційно підготувати учнів до його сприймання, вчитель розповідає про життя і творчість письменника, дає лекцію з теорії літератури і тоді його слово має іншу мету, інший зміст; відмінно до теми і змісту може бути й бесіда; бесіда з метою активізувати сприйняття тільки що прочитаного твору, відтворення найбільш яскравих епізодів; може бути бесіда-аналіз за запитаннями вчителя; бесіда з метою узагальнення матеріалу.

Такою ж різноманітною може бути і самостійна робота: може бути з метою закріплення; може носити дослідницький характер.

Таким чином, навчальна діяльність учнів буде різною і за змістом і за рівнем самостійності [18].

Тому термін «лекція», «бесіда», «самостійна робота» означають більше форми спілкування вчителя і учня, ніж методи навчання. Форма-більш загальне, об'ємне трактування самого процесу навчання.

Тут можна схематично зобразити так: форми - методи - прийом - навчальна ситуація.

Зміст навчальної діяльності вчителя і відповідно діяльності учнів, що навчаються, і має служити критерієм обґрунтування методів.

ІІ. Цим критерієм є характер пізнавальної діяльності школярів.

Беручи в основу цю аксіому, дидактик Лернер і Скаткін вивели загально дидактичну класифікацію методів, що охоплює всю систему шкільного навчання: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний); репродуктивний (відтворюючий); метод творчого викладу; евристичний (частково-пошуковий); дослідницький.

Скаткін: «Мова йде не про протиставлення одного метода іншому, а про їх гармонійне співіснування, про розумне застосування кожного метода на своєму місці для вирішення специфічних навчально-виховних завдань» [18].

Ці загально-дидактичні методи навчання по-своєму реалізуються в кожному навчальному предметі у відповідності до його специфіки.

Таким чином у основі класифікації є пізнавальна діяльність:

1-ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального предмета - лежить сприйняття художнього твору. Завдання - навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника.

2-гий ступінь - подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію.

Органічне поєднання у свідомості читача безпосередньо художнього переживання і науково-літературознавчих понять і висуває потребу у специфічних методах викладання літератури.

Кожен метод безпосередньо зав'язаний з видами діяльності школярів.

І. Метод творчого читання найбільш специфічний для нашого предмета. Читання художнього твору відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особливої уваги до слова, фрази, ритму. Застосовуючи цей метод, вчимо дітей слухати і чути художнє слово, насолоджуватись ним, вчитись самим говорити і читати виразно.

Для цього методу характерні такі прийоми: виразне (в ідеалі художнє) читання викладача; читання матеріалів художнього слова (окремих творів, сцен з п'єс); уміння виразному читанню учнів; коментоване читання; постановка проблеми, що випливає з прочитаного; творчі завдання, що базуються на життєвих спостереженнях учнів.

Види навчальної діяльності учнів: читання художнього твору в класі і дома; виразне читання з обґрунтуванням особливостей читання; заучування напам'ять; активне слухання художнього тексту; складання плану твору (чи фрагменту); близькі до тексту перекази; художня розповідь; усні і письмові відгуки про твір; розгляд ілюстрацій до тексту і оцінка їх.

Цей метод найбільш активно застосовується у середніх класах, може і в старших з низьким рівнем знань.

ІІ. Евристичний метод. Це вищий наступний ступінь у логіці діяльності школяра, обумовлений розширенням змісту виучуваного матеріалу. В зв'язку з цим міняються і види діяльності школярів.

І тут основним матеріалом є художній твір, але з більш поглибленим аналізом. Цей поглиблений аналіз вимагає застосування елементів науки про літературу (теорію і історію літератури) в залежності від програми даного класу, віку, розвитку школярів.

Застосування цього методу служить для того, щоб навчати школярів повноцінно і різнобічно аналізувати художній твір.

Аналіз пов'язується з розв'язанням художніх, моральних, філософських проблем, поставлених письменником.

Завдання вчителя-допомогти побачити ці проблеми, знайти шляхи їх розв'язання у тексті, вчити роздумувати, оформляти свої роздуми у зв'язній, послідовній, доказовій мові.

Цьому і служить евристичний (частково-пошуковий) метод. Він реалізується на найчастіше в евристичній бесіді.

Характерні прийоми: побудова логічно чіткої системи запитань (до аналізу тексту, критичні статті, з теоретичних питань), які б послідовно вели думку учнів від спостереження над явищем до його аналізу, від суб'єктивних спостережень до узагальнень; побудова системи завдань; постановка проблеми вчителем і ілюстрація шляхів її розв'язання (проведення диспуту).

Види навчальної діяльності учнів: підбір матеріалу з тексту (цитати, тези); перекази з елементами аналізу; аналіз епізоду, сцени, всього твору за питаннями, заданими вчителем; складання плану як прийом композиції; аналіз образу героя; порівняльний аналіз героїв, епізодів, пейзажів, стильових особливостей твору; складання плану до розгорнутої відповіді, розповіді, твору; конспективний виклад результатів аналізу творів різних жанрів; виступ на диспуті; написання самостійного твору з проблематики художнього тексту.

Цей метод розвиває критичну думку учнів, вчить самостійно здобувати знання.

ІІІ. Дослідницький метод. Його мета - розкрити нові аспекти художнього твору, які не висвітлювались раніше, розвивати вміння самостійно аналізувати твір.

Це досягається шляхом постановки проблемних питань, дослідницьких завдань. Цей метод близький до евристичного. Його відмінність у наступному: при евристичному вчитель ставить завдання і в значній мірі спрямовує пошук учнів, вчить прийомам; при дослідницькому учні вже володіючи прийомами, самостійно вирішують складні завдання на базі нового матеріалу, самостійно приходять до узагальнених суджень.

Дослідницький метод може застосовуватись на звичайних уроках, але частіше на уроках семінарського типу, уроках-конференціях, факультативних заняттях.

Характерні прийоми: висунення вчителем проблеми для всього класу, при чому ряд аспектів цієї проблеми розробляється групою учнів чи індивідуально; вчитель пропонує теми для семінарських занять і учні беруть цікаві їм для доповіді, чи роблять виступ в ролі опонента; вчитель пропонує учням для аналізу твір який не вивчався за програмою, або ж твір вибирається самим учнем. Пропонуючи теми, вчитель консультує, спрямовує пошук.

Види діяльності: самостійний аналіз частини, епізоду чи цілого твору, що не вивчався за програмою; зіставлення в тематичному, проблемному, теоретико-літературному плані двох чи кількох творів; зіставлення, аналіз двох чи кількох точок на твір в цілому, образ з обґрунтуванням своєї думки; зіставлення літературного твору з його екранізацією (чи спектаклем); самостійна оцінка спектаклю, різної інтерпретації акторів героя; оцінка проглянутого кінофільму, виставки живопису; краєзнавчі дослідження.

Результати цих видів діяльності можуть бути оформлені в доповіді, твори, реферати, статті для газети.

В процесі виконання цих робіт учні в більшій мірі оволодівають знаннями в царині літературознавчої науки. Застосування цього методу стимулює учнів до пошуку, вчить користуватися каталогом, знаходити потрібні для використання завдання книги, конспектувати, цитувати.

Ці два методи в значній мірі сприяють розвитку мислення на уроках літератури.

ІV. Репродуктивний метод. Сутність його в отриманні знань у готовому вигляді в слові, лекції вчителя, підручнику, посібнику, науково-популярних книгах, статтях. Це не догматичний метод. Елемент творчості тут значний, все залежить від якості подачі.

Думка учня теж розвивається при застосуванні репродуктивного методу: вчитель читає проблемну лекцію, а учень слідкує за логікою викладу, складає тезисний план; вчитель дає різні точки зору на проблеми і пропонує шляхи до вирішення.

Використовуючи цей метод, вчитель може не тільки давати ті чи інші знання, але й конкретно показати, як можна оволодіти певними вміннями. Наприклад, провести аналіз невеликого твору, при тому звернути увагу на метод аналізу, прийоми, а потім доручити виконати аналогічну роботу самостійно на іншому матеріалі.

Значення репродуктивного методу не тільки в повідомленні нових знань, але і розкритті перспектив розвитку мистецтва і науки.

Характерні прийоми: розповідь вчителя про життя і творчість письменника; лекція; оглядова лекція (із складанням плану-конспекту); завдання за підручником, навчальним посібником.

Види діяльності: запис планів, конспектування лекцій; складання тез прочитаних статей; підготовка усних відповідей за матеріалами лекцій; складання хронометричних таблиць. Цей метод забезпечує свідомість і міцність знань [18].

Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе, як вважає проф. О.Ісаєва, тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань: зацікавити учнів читанням; розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні; навчити вибирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси; створити належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного; забезпечити певні знання з теорії та історії літератури, літературної критики; формувати навички аналізу художнього твору; організовувати дослідницьку роботу школярів; розвивати усне та писемне мовлення учнів; працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку школярів.

Вочевидь, якщо вчитель комплексно підійде до вирішення цих завдань, то у справі формування справжнього читача він досягне успіху.

Звичайно, питома вага серед цих завдань належить вмінню вчителя організувати навчально-виховний процес на уроках літератури, зробити його цікавим, змістовним. Для цього необхідно ґрунтовно знати методику навчання літератури, вміло користуватися всією палітрою методів, прийомів, технологій навчання, як традиційних, так і інноваційних. Необхідно пильну увагу приділяти мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку, пам’ятаючи при цьому, що, як зазначив свого часу відомий український вчений-методист Євген Пасічник: «... важливими є методи навчання. Але не менш важливим є і сам учень, як особистість, його потреби, особливості, внутрішні психологічні стани». На етапі мотивації, або як називають етапі евокації, для зацікавлення учнів доцільно використовувати ігрові прийоми, розгадування кросвордів, пошук ключових слів у формулюванні теми, літературні диктанти, вікторини, проблемні запитання, евристичну бесіду тощо.

Але основним у роботі вчителя-словесника є, безперечно, вміння організувати роботу з текстом художнього твору, його аналіз. Саме цьому мають бути підпорядковані всі структурні елементи літератури, як навчального предмета: основи історії та теорії літератури, окремі літературно-критичні статті, розвиток усного і писемного мовлення, фонові знання. Вчитель має підійти до проблеми шкільного аналізу художнього твору зі всією серйозністю, адже  якщо йому вдалося зацікавити учня твором, пробудити в ньому інтерес до його прочитання, то ні в якому разі не можна все зіпсувати нецікавою, шаблонною, моралізаторською розмовою про цей твір на уроці у процесі його обговорення. Основне завдання вчителя – допомогти читачеві-учню максимально наблизитися у сприйнятті твору до авторського задуму, побачити, відчути всі проблеми, які порушує автор, і які торкнулися душі реципієнта, читача-учня. А потім, використовуючи всі структурні елементи уроку, різноманіття методичної палітри, основи герменевтичної діяльності, навчити його виходити за межі художнього твору, робити власні висновки і формувати власні закони життя.

Відповідно до вікових особливостей учнів з молодшими підлітками на етапі роботи з художнім твором, або як його ще називають, на етапі усвідомлення, можна використовувати читання у ролях, переказ ланцюжком, читання з використанням системи позначок «Поміч», поєднання читання з аналізом прочитаного, читання з передбаченням , переказ від імені героя, формулювання запитань письменнику, літературному герою та інше.

Для підлітків є характерним, зазначає Володимир Гладишев « сприйняття літературного твору лише у співвіднесенні з власним внутрішнім світом». Це час у розвитку дитини, коли дуже важливо не підмінити аналіз твору аналізом власних переживань. Важливо зуміти сфокусувати увагу учня на проблемних питаннях і шляхах їхнього вирішення. З цією метою доцільними будуть розігрування ситуацій за ролями, такі інноваційні технології, як «мозковий штурм», «обери позицію», коли учень пояснює власний вибір, вчиться сприймати інші точки зору на поставлену проблему.

У середніх класах учень уже розрізняє власну моральну площину поведінки і певну умовність, створену уявою письменника. Щоб залучити учня до сприйняття морального досвіду людства через літературний твір, щоб допомогти йому зрозуміти причини і наслідки буття, необхідна поглиблена робота з різними видами контексту, зростає значущість дослідницької, пошукової діяльності. Тому можна використовувати, окрім зазначених вище, такі види роботи, як зіставлення твору з іншими художніми творами, зіставлення аргументів (групи учнів презентують дібрану інформацію про бачення проблеми з різних точок зору), зіставлення підрядника і кількох варіантів перекладу, зіставлення художнього твору з його екранізацією, постановкою на сцені тощо.

Обов’язковим є узагальнення, підбиття підсумків кожного уроку, тобто етап рефлексії. На цьому етапі можна запропонувати учням поставити запитання (написати листа) письменнику або герою, створити сенкан, узагальнити знання за допомогою гронування, можна запропонувати закінчити речення «Сьогодні на уроці я зрозумів...», «Образ допоміг письменнику висловити думку...» тощо.

Таким чином, поєднання традиційних та інноваційних методик у процесі формування читацької компетенції школярів сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, формує свідоме ставлення до нього, допомагає поглибленому сприйняттю художнього твору,розвиває в учнів навички критичного мислення, спілкування, творчого пошуку.

 

2.2. План-конспект уроку зарубіжної літератури в 7 класі

 

Тема: «Шерлок Холмс і доктор Ватсон – класичний детективний дует. Всесвітня популярність творів про Шерлока Холмса».

Епіграф «Жодна людина не буває щаслива. Ювенал, римський поет».

Мета: проаналізувати образи твору; розвивати навички переказу, виразного читання, зв’язного мовлення, логічного мислення; визначити особливості дедуктивного методу Шерлока Холмса; сприяти моральному вихованню школярів, розвивати їхні літературні смаки.

Обладнання: текст твору А. Конан Дойля «Собака Баскервілів», підручник.

Тип уроку (за класифікацією М.І. Кудряшова): уроки вивчення художніх творів.

Ланцюжок навчальних ситуацій:

І. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Бесіда на повторення.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Бесіда за змістом.

Словникова робота.

Переказ тексту.

Бесіда за змістом прочитаного.

Виразне читання.

Вікторина «Чи уважний Ви читач?».

Переказ тексту.

Бесіда з учнями.

Виразне читання.

Слово вчителя.

Творча робота «Ланцюжок здогадок Шерлока Холмса».

Переказ тексту.

Характеризування образів героїв.

Слово вчителя.

Проблемне запитання.

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

Робота з епіграфом.

Підсумкова бесіда.

Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка домашнього завдання: діти читають характеристики Шерлока Холмса та доктора Ватсона.

2. Бесіда на повторення: Дайте визначення поняття «літературний детектив». Які ознаки детективу як жанру?

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Бесіда за змістом.

Яка річ привернула увагу Ватсона? (Ціпок, що його забув відвідувач).

Як Холмс побачив, що робить Ватсон? (Перед Холмсом стояв добре начищений срібний кавник).

Розкажіть, яку версію щодо відвідувача висунув Ватсон. (Він вважав, що відвідувач був людиною середнього віку, сільським лікарем. Це був подарунок від тих, хто його знав).

Чому Ватсон вважав, що ціпок належить сільському жителеві? (Тому що залізний наконечник геть витерся, тобто чоловікові доводилося багато ходити).

Як дізналися ім’я чоловіка? (На ціпкові було вигравірувано: «Джеймсові Мортімеру, Ч.К.Х.Т. від його друзів по ЧКЛ»).

Знайдіть і зачитайте портрет доктора Мортімера. Чиї припущення були більш правильними? (Шерлока Холмса).

Що привело Мортімера до Шерлока Холмса? (Таємниця смерті сера Чарльза Баскервіля, друга і пацієнта Мортімера).

Яку інформацію Мортімер приховав від усіх? (Те, що бачив сліди величезного собаки).

Словникова робота. Манускрипт – стародавній рукопис.

Переказ тексту. Завдання учням: перекажіть зміст старинного манускрипту щодо прокляття роду Баскервілів.

Бесіда за змістом прочитаного.

Що Вам відомо про сера Генрі Баскервіля? (Це молодий чоловік тридцяти років, який після смерті Чарльза Баскервіля став спадкоємцем його маєтку. Він жив у Канаді).

Які дивні пригоди трапилися з ним у Лондоні? (Він одержав листа такого змісту: «Якщо здоровий глузд і життя дорогі Вам, тримайтеся подалі від торф’яних боліт». Крім того, у готелі зникли його черевики).

Яким чином Холмс розкрив те, як була написана записка? (Лист, був складений зі слів, вирізаних із статті «Свобода торгівлі», розміщеної у газеті «Таймс»).

Виразне читання. Завдання і запитання до учнів. Знайдіть і зачитайте опис Баскервіл-холу (Розділ 4). Що найбільше вражає в цьому описі? (Похмурий опис помешкання викликає якийсь незрозумілий страх).

Вікторина «Чи уважний Ви читач?».

На якому музичному інструменті грав Шерлок Холмс? (на скрипці)

Ким був Степлтон? (натуралістом)

Чим були прикрашені стіни Баскервіл-холу? (старовинними родинним портретами)

Що забув відвідувач Шерлока Холмса? (ціпок)

Від кого Чарльз Баскервіль одержав листа? (від Лаури Лайонс)

Якого кольору були очі у Шерлока Холмса? (сірого)

Як звали хлопчика, що приносив Холмсу їжу? (Картрайн)

Переказ тексту. Розкажіть, що Вам відомо про Степлтона. А про Беррімора? Розкажіть історію Лаури Лайонс.

Бесіда з учнями.

Як Ви думаєте, чому місіс Степлтон кожного разу намагалася попередити сера Генрі про небезпеку? (Вона його покохала).

Чому розділ 12 називається «Сіті розставлені»? про що йде мова? (Шерлок Холмс дуже добре підготував усе, щоб викрити вбивцю).

Хто ним виявився? (Степлтон).

Чому Степлтон убив сера Чарльза й хотів убити Генрі Баскервіля? (Степлтон хотів заволодіти спадком Баскервілів та їхнім маєтком).

Як Холмс розгадав, що Степлтон мав відношення до роду Баскервілів? (Роздивляючись родинні портрети, Холмс помітив схожість рис обличчя Степлтона і Хуго Баскервіля).

Виразне читання. Завдання учням: прочитайте уривок з 14 розділу від слів: «… Одним з недоліків Холмса …» до слів: «…. що вимагала ніколи не ризикувати…». Прокоментуйте їх.

Слово вчителя. Відомо, що Шерлок Холмс застосував у своїй практиці метод дедукції. Він полягає в тому, що логічний умовивід ведеться від загальних суджень до окремих.



Другие работы по теме: