Contribution to International Economy

  • Байка у шкільній програмі

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення та читання байки у шкільній програмі

1.1. Байка - один з видів літературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорія. Мораль……………………………………………………5

1.2. Програмні вимоги до вивчення байки…………………………………9

1.3. Прийоми підготовчої роботи до сприймання змісту байки…………13

1.4. Вимоги до читання байки……………………………………………...15

Розділ 2. Практичне дослідження значення байки в удосконаленні якостей читання

2.1. Методика роботи над основною думкою байки……………………..18

2.2. Аналіз змісту, образів байки у поєднанні із словниковою роботою..21

2.3. Робота над розкриттям моралі байки…………………………………32

2.4. Прийоми удосконалення якостей читання у роботі над байкою та заучування напам’ять……………………………………………………………34

2.5. Конспекти уроків опрацювання байки у 3,4 класах…………………40

2.6 Аналіз результатів після проведення уроків за розробленими конспектами, висновки, пропозиції…………………………………………….45

Висновки…………………………………………………………………….48

Використана література…………………………………………………….50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

"Школа – духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє", - писав В.О.Сухомлинський.

Сьогодні, коли взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, школи, мови всіх народів України, особливої актуальності набуло використання традицій народної педагогіки, фольклору.

Великі можливості для цього закладені в уроках читання, і класного, й позакласного. Недаром народне прислів'я говорить: "Читання – найкраще навчання". Читання книг відкриває кожному дивовижний, багатоманітний світ людей і природи, всього, що нас оточує. Найбільшою мірою це стосується дітей. Учні початковий класів прилучаються до цього світу, саме на уроках читання.

Метою читання в сучасній школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова.

Предмет сприймання у художній літературі – провідний у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їхній загальний мовленнєвий розвиток. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активу естетичну діяльність.

Художній твір є основою сучасного уроку читання, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток дитини.

Вивчення літературних творів (зокрема такого жанру як байка) у початкових класах передбачає вміння школярів елементарно аналізувати прочитане. Навчити цього дітей не так просто, вміння аналізувати треба виробляти систематично. Учням початкової школи важко вмотивовувати свою думку, робити висновки та узагальнення. Завдання вчителя – допомогти їм зрозуміти ідейну глибину твору, якомога повніше осягнути його естетичну цінність. Цю роботу треба починати вже на початковому етапі вивчення літератури, зокрема у процесі розгляду казок, байок, переказів, легенд.

Об’єкт дослідження: пізнавальна діяльність молодших школярів

Предмет дослідження: засоби розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів у роботі над байкою.

Методи дослідження:

аналіз літератури з даного дослідження;

спостереження за навчальним інтересом учнів на уроках читання;

тестування учнів

Завдання для виконання:

проаналізувати літературу з питань дослідження;

розробити систему опрацювання байки в початковій школі;

провести дослідження системи опрацювання байки

Гіпотеза дослідження: розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів у роботі над байкою буде більш ефективним, якщо зазначена робота відбуватиметься за певною системою.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення та читання байки у шкільній програмі

1.1. Байка - один з видів літературного жанру, який вивчається за програмою. Алегорія. Мораль.

«Байка (від давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини відображається у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків».

За визначенням Щербини А.О. байка – «це коротке оповідання, здебільшого віршоване, гумористичного чи сатиричного характеру з алегоричним змістом; у ній людське життя зображується звичайно в образах тварин, рослин чи речей.

На думку В.Косяченка, основною ознакою байки є «лаконізм і точність слова, напружений підтекст… примружене око алегорії, сповнене то злих, то добрих іскор іронії і саркзму». Для байки характерна відверта і разом з тим лукаво прихована умовність самого способу відображення життя.

Байка неодмінно мусить виражати певну ідею, яка постає перед читачем, так би мовити, у масці. А «ідея в масці – це одна з вищих форм мистецтва».

Байка – це передусім алегорія, яка викриває щось негативне в житті. Поряд із насмішкою у самій ідейно-образній структурі байки другою жанровою (і композиційною особливістю) є мораль (сентенція, «сила»), яка подається переважно наприкінці твору. У байці «через деяку «зношеність» окремих елементів жанрової форми особливо гостро відчувається необхідність свіжого, оригінального сюжету, дотепного повороту думки, дзвінкої, влучної рими тощо». Цей жанр передбачає добре знання фольклору, вміння скупою рисочкою передати глибинну суть того чи іншого явища[1].

О.Потебня виділяв у класичній байці два елементи:

1) яскраву образну розповідь, драматичну сцену (це він називав «поезією»);

2) мораль, логічний висновок (його він називав «скупою прозою»).

Учений вважав, що «поезія» у байці має переважати «прозу». Однак останнє залежить ще, зрозуміла річ, і від творчої індивідуальності автора.

Основний об’єкт висміювання у байці – загальнолюдські моральні вади. Та часто в ній викриваються і різні потворні соціально-політичні явища, антинародне, реакційне з позицій прогресивних, революційних.

Однак не слід забувати і про зв’язок байки з фольклором, стихією усного народного мовлення.

У байці своєрідно перехрещуються, переплітаються і зливаються два начала: давні міжнаціональні традиції жанру, загальнолюдські риси в ідеях, тематиці і, з другого боку, національна своєрідність художнього втілення цих ідей, риси конкретно-історичної самобутності такого втілення.

Діалектична єдність цих начал і забезпечує актуальність творів даного жанру. О.Потебня уподібнював алегорії в байках до шахових фігур, до раз і назавжди встановлених правил шахових ходів. У цьому є певний сенс, якщо йдеться про канонізованість форми, деяку однотипність образів, «універсалізм» висновків. І тут же криється певна небезпека народження «вихолощеної» «байки взагалі», поза часом і простором. Тому не менш важливо, щоб були відчутні риси конкретно-історичної самобутності. Така самобутність мовних барв, характерів і типів притаманна байкам Л.Глібова[2].

Якщо давньоукраїнські байки писалися старослов’янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою, то поетика нової української байки кардинально відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). За основу творів брали мандрівні сюжети, український фольклор, досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських письменників.

Українські автори, які розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. ХІХст., орієнтувалися на поширену форму давньоукраїнської байки, для якої характерними є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.

Байка-казка характеризується розгорнутим сюжетом, побутовою деталізацією, докладністю зображення, у ньому персонажами здебільшого виступають люди («Пан і Собака», «Солопій та Хівря» П.П. Гулака-Артемовського, «Мірошник» Є.Гребінки).

Байка-приказка (у І.Красіцького «приповістка», у Л.Боровиковського – «прибаютка», «приповідка») – це невеликий твір на 2-8 рядків, ознаками якого є лаконізм, відсутність розгалуженого сюжету та деталізації, яскравість, чіткість, влучність вислову («Дурень і розумний», «Цікавий і мовчун» П.Гулака-Артемовського, байки Л.Боровиковського).

Суттєвий внесок в розвиток теорії жанру байки зробив Г.Е. Лессінг, який класифікував різні типи байок, поділивши їх на розважальні, повчально-веселі та серйозні. Останні, на його думку, продовжували традиції філософської прозаїчної байки античності.

В.Жуковський у праці «Про байку та байки Крилова» простежив історичну революцію цього жанру, виділивши в ній три історичні епохи:

1) коли байка була не чимось іншим як звичайним «риторичним прийомом, прикладом, порівнянням»;

2) коли байка, здобувши самостійне буття, «перетворилася на один із реальних шляхів визначення моральної оцінки для оратора чи моралізую чого філософа». Сюди він виокремив байки Езопа, Федра, а з нової літератури – байки Лессінга;

3) «коли зі сфери красномовства перейшла вона у сферу поезії, тобто набула тієї форми, якою зобов’язана в наш час (мається на увазі ХІХ ст.) Лафонтенові та його наслідувачам».

Дуже чітко Жуковський окреслив і художні типи байки: «Байка… може бути… або прозаїчна, в якій вимисел будь-яких прикрас, підпорядкований простій розповіді, слугує лише одним прозорим покровом моральної істини; або ж віршована, в якій вимисел прикрашений усіма багатствами поезії, які і становлять головний предмет автора: доводячи до свідомості моральну істину, подобатись уяві та зворушувати почуття».

«Моралізаторство заради моралізаторства, абстрактно-алегорична відчуженість, з одного боку, і з другого – дидактика, яка не затьмарює, не руйнує власне художньої, естетично-емоційної переконливості твору, – ось ті дві тенденції, які визначають жанрову модель байки в той чи інший період її історичного розвитку».

Отже, байка – це невеликий, часто віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Характерними особливостями байки є: докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів[3].

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них. Цією закоханістю у птахів, звіряток учитель повинен скористатися: перед роботою над байкою розповісти про якусь звірючку, згадати, які повадки птахів і тварин відомі дітям. Мета таких бесід – відповідно настроїти дітей на слухання тексту з участю звірят, пташок, риб. Інтерес до теми може підвищуватися повідомленням про те, що крім казок про звірів і птахів, існують й інші втори, у яких діють звірі й птиці. Це – байки (від слова "баяти", що означає "розповідати").

Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані.

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці "Чиж та Голуб" чижик зображений привабливо: "молоденький, такий співучий, проворненький". А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: "А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна..." Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів. Завдання вчителя – донести їх до учнів і виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв.

 

1.2. Програмні вимоги до вивчення байки

У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог.

Особливості байки як жанру:

- байка – твір художньої літератури, це – алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок – тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

- байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок – їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

- Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?

- Голуба.

- Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

- Ні.

- А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?

- Буває.

- Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка – це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане відомим з байки Л.Глібова "Вовк і Кіт".

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: "Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде"[4].

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це – байки Л.Глібова "Коник-стрибунець" і "Вовк і Кіт".

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж і Голуб", представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука – у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки "Вовк і Кіт".

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь[5].

Наступні етапи, як і при опрацюванні оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння. Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "та тільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк і Кіт" дають змогу застосовувати читання в особах. Обидві байки дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л.Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам'ять.

Рекомендується різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них – кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам'ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі – і всіх попередніх. У результаті – учні не забувають того, що стало надбанням їх пам'яті[6].

 

 

 

1.3. Прийоми підготовчої роботи до сприймання змісту байки

Розуміння  тексту  проходить  декілька  фаз.  Їх  три:   ідентифікація, асиміляція і акомодація.   

Індефікация – «буквальна фотографія тексту» і її звірення з наявними уявленнями.   

Асиміляція – засвоєння тієї частини сенсу тексту, яка  представляється найбільш важливою.   

Акомодація – пристосування  знань, що витягують  з  тексту, до  нової ситуації.   

Дані процеси впливають на успішність не тільки  «первинного»  розуміння тексту, але і на подальше застосування інформації, що витягує.   

Вказані процеси розуміння невід’ємні від критичного мислення учнів в ході читання. Критичне мислення – це цілеспрямований акт пізнавальної діяльності, в якій беруться під сумнів думки, перевіряються і перевіряються ще раз аргументи, формулюються власні висновки, затверджуються погляди і переконання, ухвалюються рішення.   

М. Л. Вайсбурд і С. А. Блохина додають, що розуміння вимагає  оцінки прочитаного і подальшого застосування інформації в житті. Комунікативний сенс тексту може вважатися зрозумілим, якщо учні здатні скористатися прочитаним текстом в нових комунікативних[7].    

Процес розуміння  відрізняється від процесу первинного декодування тексту тим, що виходить за межі озвучування знаку і розуміється на вищий рівень інтеграції сенсу. Що ж таке сенс тексту?   

Строго кажучи, сенс має не текст, а процес його створення і сприйняття. Сенс як такий  –  це  відношення  мотиву до мети. (А.  Н. Леонтьев).   

Комунікативний  сенс  тексту  –  це  відношення  його   змісту   до мети  комунікації, що досягається .  Даний  сенс   може   бути   представлений эксплицитно у вигляді конкретної фрази, він може бути  представлений,  имплицитно і  інтерпретуватися  з  контексту.  Комунікативний  сенс   може   бути похідним і включати значний елемент  суб'єктивізму,  тобто  того, що вкладає в текст читач. Зміст тексту співвідноситься не тільки  з метою автора, але і  читача.  Тому  розуміння  комунікативного  сенсу полягає в з'єднанні ступеня збігу сенсу, що вкладається  в  текст, як автором, так і читачем.   

Сенс тексту  не   обмежується  комунікативністю.  Можна  виділити формально – ритуальний  сенс  тексту,  який  полягає  в  тому,  щоб створити  текст  по  заданій  формі  без  особливого  сенсу.  Такими  текстами є, наприклад, палиндромы, які читаються  однаково  зліва направо.

Ритуальний сенс  тексту  можна  виявити  в  заклинаннях,  метою  яких є  не  повідомлення  інформації,  а  досягнення  цілей  ритуалу. Сенс звернення до тексту може бути наукове –  дослідницьким.  Саме  з метою розуміння  граматичної  будови  стародавніх  мов  розшифрувалися тексти, знайдені при розкопках (розуміння їх змісту було складеним завданням)[8].    

Критичне  мислення  є  основою  критичного  читання,  без якого неможливе глибоке розуміння комунікативного сенсу.

    Критичне мислення залежить від чотирьох чинників:

   1. когнітивного – це витягання інформації з тексту

   2. афектного – це емоційне сприйняття тексту читачем

   3. коннотативного – це індивідуальна інтерпретація тексту читачем

   4. поведінкового – це індивідуальна реакція читача на текст.

Всі ці чинники цілеспрямовано формуються в ході  навчання  читанню  і припускають роботу над  текстовою  інформацією,  емоційним  сприйняттям змісту, проникненням в підтекст і формуванням відгуку  читача,  тобто власних думок і думок з приводу прочитаного.   

Проблема, яку вирішує кожен вчитель, полягає в  тому,  чи можна  управляти процесом розуміння тексту  що вчиться  і  навчати  цьому  процесу.

Поширені деякі методичні прийоми для навчання  сенсу  тексту, доступні вчителеві.   

Для підготовки учнів до  сприйняття  і  розуміння  тексту  використовуємо прийом  «формування  установки  на  смисловий  зміст».   Суть прийому полягає в поступовій підготовці учнів до сприйняття сенсу тексту  за рахунок попереднього  ознайомлення  школярів  з  аналогічними  по  сенсу текстами. Наприклад, учні краще  розуміють  сенс  прислів'я,  якщо  перед цим обговорити з ними сенс аналогічних прислів'їв.   

Для навчання розумінню можна використовувати завдання, звані смисловим організатором. У «смисловому організаторові» з  учнями  заздалегідь  обговорюються окремі текстові деталі, істотні  для  розуміння  ідеї,  але  ядерний сенс під час попередньої роботи залишається не  розкритим.  Його  учні визначають самі в процесі і результаті читання.

 

1.4 Вимоги до читання байки

Щоб не порушити під час читання  байки специфіки її як жанру, слід, по-перше, не забувати, що байка — це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп віршованих рядках і астрофічною будовою, І вимагає [дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю розгорнутого діалога. Крім нього, байці властиві ще елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно розповідає їм про «цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи інший урок практичної моралі»3. По-третє, обов'язково враховувати мову автора і мову алегоричних образів. І Правильність читання авторської мови залежить від того, І наскільки читець   визначить   ставлення автора до зображуваних ним подій, їх оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, наприклад, розповідаючи про Чижика, з яким трапилось нещастя («Чиж та Голуб»),    автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою ("Сердега в клітці рветься, б'ється...»)[9].

У байці «Лебідь, Щука і Рак» –навпаки: непогодженість між собою дії персонажів і, як результат, даремні їх старання, викликають усмішку:

От троє разом запряглись,

смикнули—катма ходу...

Щоб за морока! Що робить?

А й невелика, бачся, штука,—

так Лебідь рветься  підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з них, хто ні — судить не нам,

та тільки хура  й  досі там.

Такі почуття, настрої автора повинні-знайти своє вираження у відповідних інтонаціях та її відтінках.

Мова персонажів читається з обов'язковим урахуванням їх індивідуальних особливостей, зовнішності, характеру, дії, поведінки, вчинків, оскільки під тваринами, рослинами чи речами ми розуміємо людей з різними характерними рисами, «не тільки психологічними, а й соціальними,; професіональними, віковими тощо». Отже, головним у читанні мови персонажів (зокрема тварин), є передача характерних рис людей, а не тварин. «Характер передачі мови алегоричних персонажів,— пише Є. Язовицький,—залежить не від тих чи Інших звірячих масок, а від конкретних людей, що за ними ховаються, від тієї соціально-побутової обстановки, в якій вони діють, і від цілого ряду інших обставин: цільової настанови, завдань виховання, а найголовніше — від Ідеї твору». Тому всяке силкування перевтілюватись в образ персонажа, грати його перед слухачами, може привести до руйнування основного спрямування твору.

Показувати персонажів (проте не грати їх) можна тільки з тих випадках, коли в їх поведінці проявляються повадки, звички безпосередньо їм властиві. Це може послужити засобом емоційного впливу на слухачів.

Відповідні вимоги ставляться й до читання моралі байки. Оскільки вона завжди виступає як узагальнення розповіді, як висновок з певною нотою повчання, напучування, то тривалість читання її диктується тільки правильністю визначення завдань наскрізної дії. Читець чітко ро­зуміє своє творче завдання І відповідно з ним діє словами: висміює, таврує брехуна, боягуза, егоїста, підлабузника, ледаря тощо протягом усього твору, а потім робить з цього певні висновки.

Тому читати мораль потрібно не нав'язливо, не навмисно, а глибоко реалістично, відверто, щиро. Перед і після неї доцільно робити довгі паузи, щоб зосередити увагу .і стимулювати до осмислення почутого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Практичне дослідження значення байки в удосконаленні якостей читання

2.1. Методика роботи над основною думкою байки.

Методика роботи в школі над байкою обумовлена її специфікою як виду художнього твору. У літературознавстві байка визначається як алегорична розповідь повчального характеру. Таким чином, виділяються такі істотні ознаки байки, як наявність моралі (моралі) і алегорії (іносказання). У байках часто дійовими особами є тварини, але ця ознака не виступає як обов'язкова (персонажами байки можуть бути і люди). Також не обов'язковою для байки є віршована форма (наприклад, байки Л. Н. Толстого написані в прозі).

Доцільно почати роботу учнів над текстом з читання про себе із завданням поділити байку на три частини. Учні ділять текст на частини, обгрунтовують ділення і тим самим уточнюють для себе композицію байки, розвиток дії.

— Який момент ви вважаєте початком описаного випадку, тобто зав'язкою дії? Прочитайте.

— Коли дія досягла найвищого моменту свого розвитку? Доведіть текстом.

— Прочитайте розв'язку дії.

— Що ж є основним стрижнем в розвитку дії? (Влеслива мова Лисиці, від якої у Ворони закрутилася голова.)

— Доведіть, що лестощі Лисиці все більше і більше зростали, а Ворона все більше і більше піддавалася влесливій похвалі.

— Чому Лисиця так хвалить Ворону?

— Як автор підкреслив, що насправді Ворона не така? Прочитайте строчки і виділіть слова, найяскравіше передавальні це невідповідність.— Який ви уявили собі Лисицю, читаючи цю байку?

— У чому виявилася майстерність І. А. Крилова в окресленні Лисиці? (Передав не тільки зміст її похвальних мов, але і інтонацію її голосу, її рухи...)

— Яка Ворона? (Дурна, довірлива, любить лестощі...)

— Чому Лисиці вдалося обдурити Ворону? (Ворона любили лестощі.) Лисиця уміла лестити.

— Яка основна думка байки? (Того, хто любить лестощі, легко обдурити лестощами.)

— Кого засуджує І. А. Крилов в своїй байці? (І того, хто лестить, і того, хто любить лестощі.)

— Прочитайте перші чотири строчки байки.

— Як розумієте сенс першої строчки «Вже скільки разів твердили миру...»? (Багато раз повторювали людям одне і те ж.)

— Заміните іншими словами лестощі мерзотна. (Незаслужена похвала огидна.)

— Але тільки все не про запас. А як можна сказати інакше? (Все не на користь.)

— Що означають слова: І в серці лестивець завжди відшукає куточок? (Влеслива людина зуміє привернути іншого на свою сторону.)

— Передайте сенс перших чотирьох рядків своїми словами.

— А зараз порівняєте, як про це ж сказав автор байки. (Думка виражена чітко, образно. По-перше чотирьох строчках автор виразив найголовніше.)

— Прочитаємо всю байку в особах.

— Якщо ви зустрінете людей, які лестять, тобто незаслужено хвалять кого-небудь, ради своєї особистої вигоди, кого з персонажів байки вони вам нагадають?

Отже, робота над байкою найчастіше включає наступні компоненти: сприйняття конкретного змісту, розкриття композиції, характерних особливостей дійових осіб, мотивів їх поведінки, розкриття алегорії, з'ясування головної думки конкретної частини байки і аналіз моралі[10].

Якщо за основу прийняти тільки що вказану послідовність роботи, то урок, на якому учні читають байку, матиме наступну структуру:

I. Підготовча робота

1) Розповідь вчителя про автора байки.

2) Вікторина за матеріалом прочитаних байок.

3) Бесіда про звички тварин — дійових осіб байки, яку належить читати.

II. Читання байки вчителем (або прослуховування запису фонохрестоматії, або проглядання фільму).

Бесіда емоційно-оцінного плану.

III. Аналіз конкретного змісту байки.

1) Уточнення структури і композиції байки. (Читання, складання плану і т. п.)

2) З'ясування мотивів поведінки дійових осіб, їх характерних рис. (Вибіркове читання, словесне і графічне малювання, відповідь на питання.)

3) Встановлення головної думки конкретного змісту байки.

IV. Розкриття алегорії.

V. Аналіз тієї частини байки, в якій поміщена мораль.

VI. Аналогія з життя.

Успіх роботи над байкою, як переконує шкільний досвід, визначається поряд умов. По-перше, важливо в процесі аналізу байки допомогти учневі живо представити розвиток дії, яскраво сприйняти образи. Тому доцільно пропонувати таким, що вчиться словесне малювання, читання в особах на завершальному етапі роботи і тому подібне Необхідно розвивати у учнів увагу до кожної деталі обстановки, в якій діють персонажі, до кожного штриха їх зовнішності[11].

 

 

 

2.2. Аналіз змісту, образів байки у поєднанні із словниковою роботою

Аналіз байок може дати нам переважні моделі поведінки,  приклади ціннісних мотивацій і орієнтації, які всі разом складали мораль  минулого. Сама форма байки полегшує його завдання по  виявленню цієї моралі, оскільки в байці досить проста форма аргументації і  істина, складова її ідейний зміст, не залишається прихованою в образах і  мотивах (як в «складніших» видах мистецтва), а декларативно формулюється в моралі.

«Щука» (4-ий клас)

Продажність і нікчемність чиновницько-поміщицького суду поет переконливо відтворив в одній із своїх кращих байок «Щука» (1858 р.). В цій байці відчувається наявність дотепного народного оповідача, який уболіває за беззахисних перед судейським крючкотворством. Байка є сатирою на кріпосницький суд, у якому панували лицемірство й хабарництво, кругова порука.

Байка не має вступу. Перше речення одразу ж уводить читача у вир бурхливих подій: мешканці ставу не витримали знущань хижої Щуки і хтось із них «бумагу в суд подав…». Слово «бум ага» з типової судової лексики того часу, що передбачає тривалу судову тяганину чиновників. У тій «бумазі» - гірка правда життя всякої дрібної риби (Щука «того заїла в смерть», «другого обідрала») і сподівання знайти правду в суді («А все-таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі»). Як бачимо, наївна віра в правду віками жила, живе і житиме в народі.

Щука була піймана молодцями з трудом (аж «чуби мокренькі стали») і приставлена в суд. Народним висловом «чуби мокренькі стали» автор натякає н а те, що великих злодіїв не так-то й легко притягнути до відповідальності.

Отож Щука вже в суді, і є надія, що правда візьме гору.

Але за стряпчого в суді поставлена також розбійниця-сутяжниця Лисиця, якій обвинувачена слала не раз «то сотеньку карасиків живеньких, або линів гарненьких».

Хто ж конкретно судитиме розбійницю і встановлюватиме істину? Як описує байкар суддів? Виявляється, що це народ «добрячий та плохий». Першими названі «якіїсь два Осли». Епітет «якіїсь», по-народному – щось невизначене, безлике. А ослами, відомо ж, називають дурнів, не здатних навіть елементарно мислити.

Серед суддів – «одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Слово нікчемний, за словником Грінченка, «ни кь чему не годний». А шкапа – теж ні до чого не здатна коняка, яка вже відслужила, відпрацювала своє. Вислів «два стареньких Цапа» коментарів не потребує. Цсі ж разом – не судді, а глум.

Злочини, заподіяні Щукою, набули такого великого р розголосу, що «кінців не можна поховать». Навіть продажні судді змушені винести справедливий вирок.

Яке ж було перше рішення суду? Щоб переконати читача в тому, що суд захищає гнобителів і в ньому панує кругова порука та хабарництво, поет спочатку дає читачеві надію, ніби справедливість перемогла: «І Щуку на вербі повісити звеліли». Отож правда торжествує. Але перед цим автор згадує про стряпчого – Лисицю і мимохіть зауважує:

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Як же повелася на суді Лисиця? Відповідно до своєї хижацької й відступницької натури вона хитрощами перетворила судове рішення на посміховисько, запропонувавши хижачку втопити.

Особливо влучно викриває байкар лицемірство Лисиці, яка з удаванням говорить про те, як слід «покарати» негідницю Щуку і цим самим зуміла обдурити обмежених і нерозумних суддів.

Критична розв’язка байки загострюється дотепним висновком, заступництво Лисиці призводить до гідного судової комедії завершення:

Тут обізвалася Лисиця:

- «Розбійницю таку не так судить годиться,

Щоб більше жаху їй завдать,

І щоб усяк боявся так робити

У річці вражу Щуку утопити…»

«Розумна річ» - всі зачали гукать.

Суді послухали Лисичку

І Щуку кинули – у річку[12].

Абсурдність рішення очевидна. Така гостра й дотепна сатира на царський суд була дуже сміливою. Вислів: «І Щуку кинули – у річку» став крилатим. Якщо хочуть сказати, що когось замість покарання вигородили, ще й з вигадами, вживають цей в’їдливо-саркастичний вислів Глібова.

Справжнім хижаком постає в байці Щука – жорстоким, безкарним гнобителем, а судді та стряпчий – покривачі її.

А в житті що нам відомо про щуку? Звідки походить це слово?

Цікаво знати

Ви, напевно, здивуєтеся, коли довідаєтеся, що щуки бувають довжиною до 1,5 метра, а вагою до 35 кг! Та й живуть вони до двохсот років! Ця риба-хижак живиться іншими, меншими рибками, жабами, водяними щурами, навіть пташенятами водоплавних птахів, дуже швидко плаває. Довжина та швидкість і зумовили назву. Слово щука – праслов’янське, утворене від щуп – худий. Через те, що ця риба довга у воді вона здається худою, тонкою. Пізніше в слові щуп відбулася зміна п-к.

Інша версія: праслов’янське слово щука спершу означало «швидка; риба, що женеться навскоки». Обидві версії, на мою думку, досить переконливі.

Глібовська Щука має яскраво виражені риси хижака – високого чиновника, що женеться і наздоганяє свою здобич. Така алегорія цієї байки.

 

«Вовк і Кіт» (4-ий клас)

Це одна з перших байок Леоніда Глібова. Була написана в 1853 році. Основна думка твору полягає в тому, що за всі свої вчинки людина обов’язково колись буде відповідати, розплачуватися. Зокрема, за зло, вчинене нею. Тому необхідно дбати про те, щоб всі твої вчинки були добрими, приносили користь і радість людям. Ніколи не можна чинити нікому зла. Для того, щоб підкреслити цю думку, автор використовує народне прислів’я:

«Що, братику, посіяв –

Те й пожнеш!».

В байці Глібов описав людину, до якої прийшов час розплати. Людину, яка колись була захланною, злою. Таку людину показано в образі Вовка.

От поет і вказує на те, що ця колись всевладна особа, перед бідою стає жалюгідною і переляканою, яка здатна принижуватись, підлабузнюватись, аби врятувати своє життя. Це можна побачити навіть з благальних слів, які Вовк говорить Коту:

- Котусю-братику!

Скажи мені…

Він вживає пестливі слова, звертається до Кота на Ви, називає його братиком; чого, мабуть, ніколи б не зробив, якби не «притиснула» біда.

Автор підкреслює, що Кіт називає Вовкові не просто людей, а найдобріших людей. Але виявляється, що навіть їм він встиг накоїти багато зла і навіть в них не може знайти рятунку.

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,

Щоб вовка од біди сховали.

Ця байка виховує в читача любов, бажання поводитись людяно. Засуджує жорстокість, зло.

Дана байка вивчається в 4 класі за програмою.

На мою думку, при вивченні байки доцільно було б спочатку опрацювати прислів’я:

Робиш добро – не кайся,

Робиш зло – зло сподівайся.

Для того, щоб діти змогли визначити основну думку твору, після того, як вже проведено читання твору, можна поставити такі запитання:

1. Чого Вовк забіг у село?

(Він ховався від людей).

2. Чому він ховався від людей?

(Бо вони хотіли його вбити).

3. За що?

(Бо Вовк зробив їм багато зла: в одного з’їв барана, в другого – теличку).

4. Чому жодна порада Кота не підходила Вовкові?

(Бо не було жодної людини, якій він би не вчинив шкоди).

5. У що в результаті його вчинків вийшло?

(Його зненавиділи, хочуть відплатити теж злом).

6. То що в поведінці Вовка тут особливо засуджується?

(Злість, жорстокість, захланність).

7. А хотіли б його вбити люди, якби він не був таки?

(Ні)

8. То яка основна думка, мораль твору?

(Не можна робити зла, бо тобі відплатять тим же).

Запитайте, як основну думку сформулював автор.

Що, братику, посіяв,

Те й пожнеш!

9. Подивіться на малюнок і скажіть, чи зумів художник пензлем передати стан Вовка?

10. Яким ми його бачимо?

Варто було б провести словникову роботу.

Пояснити такі словосполучення як:

«недоленька морочить»;

« у пригоді став»;

«теля я в його з’їв»;

«з розуму не спали»;

«на загороді».

Народний колорит, досягнутий мовною майстерністю байкаря, збагачує окремі деталі розповіді. Це дозволяє підкреслити наростання гніву проти хижаків-вовків, що постають перед загрозою «видимої смерті». У байці відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів’я «хоч сядь та й плач», яким підкреслюється назрівання гостроти конфлікту. Таке вживання прислів’їв, використання динамічних зворотів розповідної манери надає оригінальності байкам Глібова, у яких постають характери різних представників суспільства. Це особливо помітно у ранній байці «Вовк та Ягня».

 

«Вовк та Ягня»

Байка читається в особах. Написана в 1854 році і є однією з найкращих речей циклу.

Силу байки можна зрозуміти. Вже з самого початку ці рядки стали крилатими:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого

Тусає та ще б’є –

Затим, що сила є…[13]

Читаючи перші рядки, мимоволі задумаєшся, кого ж підбере автор для прикладу «нижчого» та «вищого», про яких згадує.

І тут дуже влучно постають перед нами страшний здоровенний Вовк і дурне, бідне Ягня. Саме з цих коротких характеристик героїв вже відомо, на чиєму б оці перевага.

В образі Вовка яскраво і переконливо змальовано грубого насильника-кріпосника з його цинічним ствердженням права сильного. Вовк шукає спочатку «юридичних підстав» для розправи з беззахисним Ягням, а коли виявляється цілковита безглуздість його аргументів – оголює ікла:

- Що ти за птиця!?

Ти – Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!

Не вам про теє, дурням, знати! –

І Вовк Ягнятко задавив!

Поет майстерно передає страх і розпач затурканого Ягняти, впертість Вовка.

Користуючись народною фразеологією, як от: «кусає та ще й  б’є», «нижчий перед вищим гнеться», - Л.Глібов з самого початку байки неначе вводить дотепного оповідача, який засуджує лихе, вовче ставлення й знущання над Ягням. Це дає можливість пройнятися співчуттям до потерпілого.

Елементи ліризму у байці емоційно загострюють анти хижацьке спрямування розповіді. Лірично-пісенні епітети «сердешне», «бідне» викликають співчуття й тривогу за долю скривджених, і, навпаки, риси вовчого характеру підкреслено словами «страшенний», «здоровенний». Така владно жорстока й мова кривдника: «Цить, капосне!», «Що ти за птиця!», «Щеня», «Не вам про теє, дурням, знати!» Саме такими контрастними характеристиками розкривається становище беззахисних, пригноблених та набуває дійової виразності демократично-гуманістичне спрямування байки, сюжет якої століттями творчо інтерпретувався письменниками різних епох.

Для того, щоб краще розкрити зміст байки, на уроці доцільно задати такі запитання:

Яким зображений Вовк у байці? Чи співпадає опис з малюнком?

Яким зображене Ягня?

Чим провинилося Ягнятко перед Вовком?

Чи правильно поводить себе Вовк?

Як потрібно поводитись з слабшими та меншими від себе?

Яка основна думка твору?

Що розкриває автор у байці?

 

«Коник-стрибунець» (2-ий клас)

Байка «Коник-стрибунець» спрямована проти таких вад людини, як безтурботність і лінощі, і може бути використана з повчальною метою у розмові з дітьми. У цьому творі виявляється характерна для багатьох байок поета особливість – введення пейзажних описів, ліричних елементів.

Хоч байка написана за традиційним сюжетом, але позначена вона творчим новаторством. Кожний байкар по-своєму інтерпретував зустріч і розмову двох комах.  Глібов засуджує паразитичне життя, байкар подає прекрасні картини природи, наближує окремі рядки байки до пейзажної лірики. Це відповідає загальній тенденції Л.Глібова – лірично змальовувати навколишню природу та надавати мелодійності розповіді. У такому плані використовуються пісенні та народно розмовні епітети: «в траві пахучій», «проворний стрибунець», «степ широкий», «злючая зима», «траву шовкову». Все це ще доповнюється колоритними фразеологічним зворотами, як от: «досхочу розкошував», «у лісі ворон кряче», «серце плаче, серце мліє», «опізнився небораче», «непереливки тому», «тепер танцюй, небоже».

Отже, традиційний сюжет став байкареві лише основою, на якій урізноманітнено художнє мереживо для утвердження народних понять працелюбності та засудження неробства.

Людина повинна працювати, дбати про своє майбутнє, завтрашній день, не ледарювати, бо буде, як тому Конику, що проспівав усе літо, а тепер танцює «На морозі гопака».

Наведіть прислів’я, які підтверджували б головну думку байки.

Без труда нема плода.

Не розкусивши горіх, зерна не з’їси.

Хто не працює, той не їсть.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Зима спитає, де літо було.

Бджола мала, а й та працює.

Хто багато робить, той багато має.

Слова-полова, а праця – диво.

Осінній день рік годує.

Під лежачий камінь вода не тече.

Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні.

 

«Лебідь, Щука і Рак» (3-й клас)

Вивчення твору можна розпочати із роботи над змістом ілюстрації до байки. Вона полегшить роботу над самим жанром твору, допоможе дітям побачити фактичний зміст байки, вчитиме проникати в підтекст, бо кожний вислів змушує мислити – порівнювати, узагальнювати бачене, прочитане, прослухане, набуте за попередні роки.

- Ось на малюнку зображені персонажі байки «Лебідь, Щука і Рак» Л.Глібова, предмети, біля яких вони «трудяться», - добротний віз (відшліфована кожна дощечка), ремінна (вищого ґатунку) упряж, неважкий багаж – поклажа (всього два неповних мішки).

- Роздивіться, кого і як зобразив тут художник. (Гарного, білосніжного лебедя, який, розпростерши чудові крила, від натуги розкрив червоного дзьоба, хоче злетіти вгору. Ремінна упряж стримує його, не дає злетіти. Величезна темно-зелена Щука, вся в напрузі, бо і її стримує упряж, поспішає у воду. Вода в озері чи в річці прозора, навколо краса, цвіте латаття, в буйному розквіті очерет, темно-лені кущі верболозу. Велично красивий темно-сірий Рак, вирячивши очі, повзе, «рачкує» назад, ніби хоче  виплутатися з упряжі).

- Подумайте і розкажіть про особливості поведінки чи життя кожного з цих персонажів. Що, наприклад, ви могли б сказати про Лебедя? (Це гордий, красивий птах, живе переважно на воді, може жити й на суші, але близько коло води, перелітний птах). А про Щуку? (Це хижа риба, живиться дрібною рибою, часто малими каченятами, гусенятами, живе в глибоких річках, озерах багатого десятків років, велика за розміром і масою). Що ви знаєте про Рака? (Також істота, яка живе в річках, ставках, любить чисту, прозору воду, замулені заглибини біля берегів, незвичайно пересувається з одного місця на друге – «задом наперед»).

- Чи є щось спільне в усіх цих персонажів?

(Всі вони різні й за способом життя, зовнішніми і внутрішніми ознаками).

- Добре, що ви так детально розібралися у змісті ілюстрації.

- А тепер послухайте твір, де діють ці персонажі.

(Учитель виразно, в дещо уповільненому темпі, ніби розповідаючи, читає байку).

- Скажіть, що він вам нагадує?

(Віршовану казку. Тут діють тварини, вони домовляються про суто людські справи, пробують їх виконувати, але не все в них виходить).

- Прочитайте текст самостійно і скажіть, що вирішили тварини.

(«Приставить хуру узялись»).

- Можливо, багаж був великим?

(Ні, на малюнку показано, що там неповні мішки, або, як їх ще називають, клумаки. А в тексті про це сказано, що «Невелика, бачся, штука…»).

- То в чому ж тоді справа? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити хуру (віз) з невеликим вантажем з місця?

- Так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

- Якими словами передано дії кожного персонажа? Чи могли діяти в одному напрямі персонажі?

(Ні)

- Чому? Що ж тоді хотів підкреслити автор такою домовленістю?

(Причина невдачі криється в непогодженості дій. Вони домовились зробити спільну справу (приставити хуру), але діяти спільно не вміли.

- Як ви гадаєте, чи випадково герої байки – птах, риба і рак?

(Мабуть ні. Автор підібрав таких дійових осіб, які ніяк не могли порозумітися, бо вони дуже різняться між собою).

- Який же висновок робить автор?

(«Хто винен з них, хто ні – судить не нам, та тільки хура й досі там»).

- Яка ж причина того, що віз і досі там?

(Відсутність погодженості дій, нерозуміння спільного в справі).

- Як про це говорить сам байкар?

(«У товаристві лад – усяк тому радіє

Дурне безладдя лихо діє…»).

- Як ви гадаєте, автор схвалює чи засуджує такий підхід до справи?

(Він просто висміює, засуджує його. Гостре засудження дій персонажів передано словами: «У діло, як на гріх, не діло – тільки сміх»).

- Запам’ятайте цей вислів і користуйтеся ним при нагоді в своєму житті. Він допоможе вам влучно оцінити зміст роботи та її результати, коли немає погодженості між діями виконавців.

- Ще раз перечитайте байку і визначте, де ту повчання.

(«Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там, дарма…», «судить не нам, та тільки хура й досі там»).

 

2.3. Робота над розкриттям моралі байки

Одне з центральних питань аналізу байки в I—III класах пов'язаний з розкриттям моралі і алегорії. Коли працювати над мораллю байки: до спеціального аналізу її конкретного змісту або після?

У методиці (Е. А. Адамович, Н. П. Кононикин, Н. А. Щербакова, Н. А. Щепетова, В. І. Яковльова і ін.) традиційним став підхід, згідно якому робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змісту. Потім слідує з'ясування сенсу (хто мається на увазі під дійовими особами байки) іносказання і, нарешті, розглядається мораль.

Н. П. Кононикин і Н. А. Щербакова рекомендують не читати мораль байки, поки не зрозумів такими, що вчаться зміст конкретної частини байки, поки діти не з'ясували особливостей дійових осіб, не зробили перенесення «характерних рис тварин, зображених в байках, в реальну людську среду»1.

Аналогічний підхід до роботи над байкою висловлений в 70-і роки в допомозі для вчителів До. Т. Голенкиной, В. Р. Горецким, М. І. Оморокової і іншими методистами.

Інший шлях роботи над байкою описаний Л. У. Занковим. На думку Л. У. Занкова, доцільніше відразу ж після читання байки без якої-небудь попередньої бесіди пропонувати таким, що вчиться питання: «Яка основна думка байки?» Не удаючись до аналізу тексту байки, що вчаться висловлюються щодо її головної думки, після чого їм ставиться друге питання: «Яка мораль байки?» «Вже після того, - пише Л. У. Занков, - як з'ясована мораль, діти самі читають байку. Потім відбувається короткий розбір мовних зворотів[14].

І те і інше стає осмисленим саме після того, як школярами зрозуміла мораль байки. Тепер вони дійсно можуть самостійно розібратися в окремих частинах байки. Наповнюються дійсним значенням неповторні виразні засоби мови Крилова...».

Отже, в розглянутому підході Л.В. Занкова аналіз байки йде від головної думки до моралі і до конкретного змісту. Ймовірно, ми не маємо права повністю заперечувати можливість такого підходу. Багато що залежить від того, яка головна думка і мораль байки (можливо, що вони прості і доступні молодшим школярам вже після першого читання). Проте, як показують дослідження психологів і методистів, а також шкільний досвід, що вчаться початкових класів в своєму сприйнятті художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоційно-образне) і опосередковане (узагальнено-оцінне, пов'язане з розкриттям підтексту, з розумінням ідеї). У цьому плані читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твір, якому властивий високий ступінь узагальненості, увязнена в моралі, вимагає чіткого сприйняття конкретно-образного змісту. Від правильного розуміння конкретного змісту і мотивів поведінки дійових осіб байки учні переходять до виділення її головній думці. Процес розкриття моралі байки представляє для учнів абстрагування найбільш істотних положень, які поміщені в конкретній частині байки. Головна думка — вивід з конкретної частини байки, а мораль — узагальнений вираз ідеї.

Розглянемо висловлені положення на прикладі байки І. А. Крилова «Ворона і Лисиця».

Суть моралі досить складна для учнів III класу, тому при першому читанні байки вчитель опускає мораль. Учні знайомляться тільки з конкретним змістом — сценкою розмови Лисиці і Ворони. При аналізі байки використовуються ті ж прийоми роботи з текстом, що і при читанні розповіді. В центрі аналізу — характерні риси Лисиці і Ворони, мотиви їх поведінки.

 

2.4. Прийоми удосконалення якостей читання у роботі над байкою та заучування напам’ять

Кажучи про окремі прийоми, до яких вдається вчитель у процесі навчання дітей, слід наголосити, що ефективним вважається той прийом, який сприяє дитині і підтримує її у додержанні принципу щирості переживань.

На перших етапах усієї цієї аналітичної роботи вчитель постійно нагадує учням про ті вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою байки:

1. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотів сказати автор, змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію; як він сам ставить до зображеного ним (тобто розібратися в ідейному змісті твору).

2. Читач не може бути байдужим до того, що він збирається аналізувати: його завдання – відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також своє особисте ставлення до твору, який він читає.

3. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання слухачам (у даному разі класові). І йому треба намагатись читати так, щоб слухачі правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його настроями[15].

Уся робота під час вивчення байки більшою мірою, ніж всі ніші види робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя та його педагогічному тексті.

«Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя дитини», - писав В.Сухомлинський.

«Байка, - писав не без лукавства Бомарше у передмові до «Одруження Фігаро», - це легка комедія, а всяка комедія – ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими».

Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів: експозиції, зав’язки, розгортання події, кульмінації та розв’язки. Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної байки здебільшого залишається обов’язковою.

Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання.

Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.

Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі були при тому.

У зв’язку з цим розглядається манера виконання байки.

Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання «зіграти» роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.

Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися «звукових масок».

Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.

Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство.

Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель розбиває його на частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих частин, обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди – усе це має допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер звучання кожної складової частини його[16].

Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки «Щука».

Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.

Розглянемо кожну із складових частин байки.

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставу ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не зважатимуть. Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням тону виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них, то друге у вимові зливається з ним:

… такеє      виробляла

Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову незакінченої інтонації («другого обідрала…»). Тоді інтонація скаже, що злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.

 

Піймали  Щуку  молодці

Та в каплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча й мокренькі стали.

 

Тут учителеві треба бути готовим до того, що учні часто обривають фразу на слові каплиці. Можна запропонувати дітям у такому разі поставити біля цього слова для пам’яті знак загину. Слово мокренькі може звучати з відтінком легкої іронії.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа, -

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

Займенник той підкреслює сама ритміка твору, і з точки зору логіки читання виділення цього слова закономірне. І тому нічого (як часом роблять деякі вчителі, намагаючись «підправити автора») наполягати на перенесенні логічного наголосу на слово раз. Дієслово були вимовляється з такою логічною інтонацією, як об’єднуюче слово перед переліком. Перелік – оформити в тоні безнадійної іронії (мовляв: хіба то суд?). Після слова такий значна пауза. Щоб краще інтонувати це слово, уявіть, що після нього йде: «ну, як би вам сказати…». Слова добрячий та плохий вимовляються так, як вимовляють: «таке щось воно плюгаве, миршаве» (з більш чи менш помітним відтінком огиди).

За стряпчого, як завсіди годиться,

Була приставлена Лисиця…

Іронія, з якою ці рядки вимовляються, покликана викрити хитрість у сумлінні з пихою. Досить уявити собі хитру й чванькувату персону і пригадати, яке враження вона справляє, щоб відчути звучання цитованих рядків.

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачк



Другие работы по теме: