Contribution to International Economy

  • Теоретико-методологічні засади впливу різних типів фізкультурних занять на розвиток рухів дітей дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади впливу різних типів фізкультурних занять на розвиток рухів дітей дошкільного віку

1.1. Фізичний розвиток та його показники у дошкільному дитинстві…...5

1.2. Рухові уміння та нивички. Етапи та закономірності формування рухових навичок дітей дошкільгного віку………………………………………8

1.3. Характеристика типів занять з формування та розвитку рухових навичок дітей дошкільного віку………………………………………………...11

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...14

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………...16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У дошкільному дитинстві закладаються основи здоров'я, виховуються основні риси особистості людини. Сім'я, дошкільні заклади мають створити сприятливі умови для оптимального фізичного розвитку дитини, отримання знань про людський організм, опанування санітарно-гігієнічних навичок. Дитина повинна поступово вчитися бути творцем досконалості свого тіла, здоров'я. Міцне здоров'я є запорукою розвитку дитини в інших особистісних аспектах. На цій особливості наголошує народна мудрість: «У здоровому тілі — здоровий дух», — стверджували в античні часи; «Нема щастя без здоров'я», — гласить українське прислів'я.

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Розвиток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою, спритною.

Засвоюючи правила гігієни, дитина набуває навичок культури поведінки, а організація фізкультурних занять з яскравим інвентарем, іграшками, у відповідному одязі розвиває естетичні почуття.

Рухова діяльність у процесі фізичного виховання готує дитину до трудової діяльності. На фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики виховується дисциплінованість, виробляється прагнення досягти успіху, наполегливість. Успішна рухова діяльність у колективі однолітків, позитивна оцінка зусиль дитини дорослими, самоаналіз якості виконання вправ, радість співучасті у рухливих іграх — усе це сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери.

Об'єкт дослідження – рухові навички дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – фомування рухових навичок дошкільників різними типами фізкульутрних занять.

Мета дослідження – проаналізувати вплив різних типів фізкультурних занять на розвиток рухів дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

Розглянути фізичний розвиток та його показники у дошкільному дитинстві;

Проаналізувати рухові уміння та нивички. Етапи та закономірності формування рухових навичок дітей дошкільгного віку;

 Надати характеристику типам занять з формування та розвитку рухових навичок дітей дошкільного віку;

Зробити висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПЛИВУ РІЗНИХ ТИПІВ ФІЗКУЛЬТУРНИХ ЗАНЯТЬ НА РОЗВИТОК РУХІВ ДІДЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Фізичний розвиток та його показники у дошкільному дитинстві

Фізичний розвиток — процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:—

антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;

розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);

рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);

рівень показників формування постави (вигинів

хребта, відстані між кутами лопаток та ін.)[1].

Ріст і розвиток дитини — не тотожні процеси: ріст — це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розвиток — диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціювання тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного росту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні, їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей[2].

Протягом першого року життя дитини процеси росту переважають над процесами диференціювання. Особливо важливим є період новонародженості (перші 2—2,5 місяці життя), коли організм пристосовується до позаутробних умов існування: встановлюються легеневедихання, постійний кровообіг, самостійне травлення та інші життєво необхідні процеси. Від того, наскільки швидко відбудеться процес адаптації, залежить ступінь фізіологічної повноцінності та розвитку дитини в наступні періоди. Протягом першого року життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3— 25,4 см, маса — на 6950—7300 г, протягом другого року вона виростає відповідно на 10—15 см і 2,5—3 кг. Далі темпи росту стабілізуються: щорічно маса тіла збільшується на 1,5—2 кг, а зріст — на 4—5 см[3].

У період раннього дитинства швидко розвиваються рухові можливості, координація, зростає м'язова сила. Диференціювання центральної і периферичної нервових систем зумовлює розвиток мовлення, емоцій тощо. У дошкільному віці темпи росту знижуються і відбувається інтенсивний розвиток фізичної сили, спритності рухів. Параметри фізичного росту і розвитку дітей не є незмінними. За останні 20—30 років простежується явище акселерації — прискореного розвитку і збільшення антропометричних показників. Маса новонароджених дітей тепер на 100—133 г більша, а до підліткового віку діти стають на 15—20 см вищими, ніж їхні однолітки 100 років тому. Маса 6-річних дітей збільшилася за останні 75 років на 500 г, зріст — на 1,5 см, а однорічних дітей — відповідно на 1,5—2 кг і на 5 см. На думку вчених, це спричинене різними факторами зовнішнього середовища, зокрема впливом сонячної радіації, електромагнітних коливань, урбанізацією, зміною харчування тощо. Іноді акселерацію пояснюють зміною генетичного коду людей унаслідок шлюбних зв'язків між представниками різних рас і материків.

Людський організм є цілісною біосоціальною системою, що існує в єдності з навколишнім середовищем і регулюється центральною нервовою системою. У процесі фізичного розвитку постійно взаємодіють чинники спадковості та середовища, визначаючи особливості організму. За вченням російських фізіологів Івана Сеченова (1829— 1905) та Івана Павлова (1849—1936), зовнішнє середовище впливає на розвиток вроджених даних організму, регулює його функціональні можливості. Взаємодія чинників спадковості й середовища обумовлює особливості будови тіла, вищої нервової діяльності, здібностей дитини.

Організм може існувати й успішно функціонувати лише тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середовищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фізіологічні функції, тобто виявляти реактивність.

Реактивність організму — здатність організму змінювати фізіологічні функції під впливом зовнішнього середовища.

У повсякденному житті реактивність організму виявляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомагають йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього середовища[4].

Дитина приходить у світ з певними вродженими задатками і можливостями, а її повноцінний фізичний і психічний розвиток потребує з перших днів життя виховного впливу, спрямованого на формування особистості в єдності фізичних і психічних проявів. Інтенсивний ріст і розвиток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Високапластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм дитини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму.

Фізичний розвиток дитини пов'язаний також із режимом рухової активності, яка є біологічною потребою організму і може бути задоволена в процесі фізичного виховання. Відомий французький лікар XVII ст. Тіссо стверджував, що «рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху». В дошкільному віці рухова діяльність дитини є одним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдосконалення резервних можливостей його фізіологічних систем.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Лідія Чулицька (1870—1938), рухи є фундаментом розвитку дитини.

 

1.2. Рухові уміння та нивички. Етапи та закономірності формування рухових навичок дітей дошкільгного віку

Рухове уміння — здатність неавтоматизированно управляти рухами. Уміння виконувати рухи в результаті повторення переходить в навик.

Руховий навик — автоматизований спосіб управління рухами. Рух при повторенні в одних і тих же умовах поступово стає звичним: все менше доводиться думати над тим, як виконати той або інший його елемент. З часом рух автоматизується. Контроль свідомості на стадії навику не зникає, а міняє свою роль: більше приділяється уваги умовам і ситуації, в яких виконується рух, а також творчому вирішенню рухових завдань. Особливо яскраво це виражається в рухомих іграх[5].

Автоматизація рухів додає навику високу стійкість і стабільність: можливість багато разів повторювати завчений рух, не знижуючи якості виконання навіть при стомленні, нездужанні, несприятливих чинниках психологічного порядку (сильні емоції, незвичайна обстановка і т. п.). Із стабілізацією пов'язана можливість тривалого збереження навику без вправи: навики їзди на велосипеді, плавання, пересування на лижах, на ковзанах зберігаються в основних рисах впродовж всього життя. У процесі становлення навику з'являються легкість, ритмічність рухів, виникають спеціалізовані сприйняття («відчуття води» в плаванні, «відчуття снігу» в ходьбі на лижах, «відчуття ребра» у фігурному катанні, «відчуття м'яча» в іграх).

У міру зміцнення навику підвищується роль рухового аналізатора, «м'язового відчуття», зоровий контроль перемикається на умови виконання руху і з'являється можливість варіювати технікові залежно від рельєфу місцевості, опору зовнішніх сил, обмеження простору і т п. Варіатівность рухового навику пов'язана з виникненням нового уміння — застосовувати придбаний навик в складних змінних умовах, в цілісній діяльності. Такі уміння завжди усвідомлюються.

Поняття «навик» не обов'язково означає володіння технікою руху досконало. Може бути сформований навик неправильного виконання вправи. Це відбувається тоді, коли недосконалий рух повторюється багато разів. Тому треба дітей спочатку навчити правильно виконувати вправи і лише після цього переходити до закріплення навику[6].

Процес навчання рухам складається з наступних етапів: 1) первинне розучування, 2) поглиблене розучування, 3) закріплення навику і вдосконалення техніки.

Первинне розучування. На першому етапі ставиться завдання створити цілісне уявлення про рух і сформувати уміння виконувати його у загальних рисах (освоїти основу техніки). При цьому спостерігаються зайва м'язова напруга, неточність у виконанні руху, відсутність злитої між його елементами.

Поглиблене розучування. Завдання другого етапу — створити правильне уявлення про кожен елемент техніки руху, виробивши вміння чітко і злито виконувати їх.

Закріплення навику і вдосконалення техніки. Завдання третього етапу — закріплення придбаного уміння в навик, а також вироблення уміння застосовувати його в різних умовах, ситуаціях, що змінюються (у формі змагання, ігрової). На даному етапі продовжується вдосконалення техніки рухів.

Швидкість і міцність формування рухових навиків залежать від багатьох причин.

Придбані раніше навики можуть полегшувати або утрудняти формування нового навику. Позитивна взаємодія навиків («позитивне перенесення») відбувається в тих випадках, коли в техніці руху є схожість (наприклад, приземлення в стрибках з висоти, у висоту з місця і з розгону). «Негативне перенесення» може виникнути при одночасному розучуванні рухів, що мають різні кінцеві фази. Тому не можна, наприклад, навчати на одному занятті приземленню після стрибків в довжину і у висоту з розгону

У міру зміцнення рухових навиків з'являється можливість подолати їх негативну взаємодію.

Формування рухових навиків відбувається в єдності з розвитком фізичних якостей. Наприклад, з розвитком сили, швидкості в стрибках, метанні поліпшується техніка їх виконання і підвищуються кількісні показники.

Тривалість формування рухового навику залежить від складності вправи, наприклад швидкісно-силові ациклічні рухи (стрибки, метання), пов'язані з точністю розподілу м'язових зусиль в просторі і в часі, вимагають тривалого терміну. Формування рухового навику залежить від правильного підбору методів і прийомів навчання. На швидкість утворення рухових навиків впливає психологічна установка (усвідомлення поставлених завдань, мотивів діяльності), а також позитивні емоції на заняттях.

1.3. Характеристика типів занять з формування та розвитку рухових навичок дітей дошкільного віку

Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як “природну стихію” дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами[7].

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості. її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі, виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвитку м'язової системи і всебічного впливу на організм дитини. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і перешикування використовують для раціонального й організованого розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають легкість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Останнім часом у багатьох дошкільних закладах використовують гімнастику у-шу, яка поєднує базові рухи тіла, тренування дихання, самомасаж. їх включають до підготовчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи — до заключної (вправи на розслаблення).

 Важлива роль у фізичному вихованні належить рухливим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитячих дошкільних закладах найчастіше організовують сюжетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного характеру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хороводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різноманітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (плавання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконалення рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей[8].

Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранкової гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рухливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність комплексного використання фізичних вправ з метою створення умов для найбільшої рухової активності дитини, доцільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізичного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними наукових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчально-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяльність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого організму оптимальні норми рухового режиму в різних організаційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухливих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових групах протягом дня становлять: влітку — 18—20 тис. кроків, восени — 15—16,5 тис, взимку — 16,5—18 тис, весною — 16—17,5 тис кроків[9].

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х — 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18—32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організаційних форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

 

 

ВИСНОВКИ

Фізичне виховання дітей дошкільного віку вирішує багато загальновиховних завдань. Фізичні вправи сприяють пізнанню навколишнього світу, розвитку органів чуття, координації рухів, морально-вольових якостей (сміливості, відповідальності, наполегливості та ін.). Загартовувальні процедури, оволодіння рухами, участь у рухливих і спортивних іграх виховують цілеспрямованість, самостійність, формують уміння управляти своєю поведінкою і своїм тілом. Колективні ігри допомагають вихованню дружніх і товариських стосунків, налаштованості на спільні дії, розвивають уміння взаємодіяти, адекватно оцінювати ситуацію, себе і партнерів. Відчуття краси і доцільності рухів тіла, звичка до чистоти й акуратності сприяють вихованню естетичних почуттів.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму.

Фізичне виховання пов'язане з іншими виховними аспектами, оскільки, як зауважував В. Сухомлинський, турбота про здоров'я дитини є не просто комплексом санітарно-гігієнічних норм і правил, а передусім турботою про гармонійну повноту всіх її фізичних і духовних сил.

Стан здоров'я дитини є передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний розвиток забезпечує загальну високу працездатність організму. Рухова діяльність сприяє розвитку системи аналізаторів, активізує роботу органів чуття, прискорює розвиток мовлення, допомагає формуванню розумових дій. Дитина вправляється у пізнанні навколишнього світу, у неї розвиваються просторові уявлення, розширюється кругозір. Заняття фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують емоційну сферу.

Здорова, фізично розвинена дитина, як правило, вірить у свої сили, бадьора, життєрадісна, повноцінніше опановує принципи шляхетної поведінки у взаємодії зоднолітками і дорослими, дбає про гармонійність свого буття, уважна до інших людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

Венгер Л. А., Пилюгина Э. Г., Венгер Н. Б. Воспитание сенсорной культуры ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988.

Вільчковський Е. С. Критерії оцінювання стану здоров'я, фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку. — К., 1998.

Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

Єфименко М. М. Театр фізичного виховання та оздоровлення дошкільників. — К., 1995.

ЗавьяловаТ.П. Дошкольный туризм: проблемы, поиски, решения. // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. 2001, №2, с.45-51.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред. О. Л. Кононко. — К., 2003.

Шарманова С.Б., Федоров А.И. Развитие познавательных способностей детей дошкольного возраста в процессе физического воспитания // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. 1998, №1, с.50-54.



[1] Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

[2] Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.

 

[3] Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

 

[4] Вільчковський Е. С. Критерії оцінювання стану здоров'я, фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку. — К., 1998.

 

[5] Єфименко М. М. Театр фізичного виховання та оздоровлення дошкільників. — К., 1995.

 

[6] Шарманова С.Б., Федоров А.И. Развитие познавательных способностей детей дошкольного возраста в процессе физического воспитания // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. 1998, №1, с.50-54.

[7] Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

 

[8] Вільчковський Е.С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Львів: ВНТЛ, 1998. – 336 с.

 

[9] ЗавьяловаТ.П. Дошкольный туризм: проблемы, поиски, решения. // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. 2001, №2, с.45-51.

 



Другие работы по теме: