Contribution to International Economy

  • Взаємодія сім’ї та дошкільного закладу при вирішенні питання стосовно виховання дошкільника
ЗМІСТ:

ВСТУП……………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ 1. Основи взаємодії дошкільного закладу з сім’єю…………………4
Сім’я та її виховна функція……………………………………………….4
Організація спільної діяльності сім’ї та дошкільного закладу…………8
Зміст, організація й методика співпраці ДОЗ та батьків……………….14
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..22
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………24





















ВСТУП
"Дошкільне дитинство" - унікальний період у житті людини, коли формується здоров'я, здійснюється розвиток особистості.
У той же час це період, у плині якого дитина перебуває в повній залежності від навколишніх дорослих - батьків, педагогів. Тому неналежний відхід, поведінкові, соціальні й емоційні проблеми, що виникають у цьому віці, приводять до важких наслідків у майбутньому.
Відповідно до Закону "Про освіту" і Типовим положенням про дошкільний навчальний заклад одним з основних завдань, що стоять перед дитячим садом, є "взаємодія з родиною для забезпечення повноцінного розвитку дитини".
Тому необхідно мати активний курс на створення єдиного простору розвитку дитини, як у ДОЗ, так й у родині. Педагог у ДОЗ повинен працювати таким чином, щоб батько могли: перебороти авторитаризм і побачити світ з позиції дитини; досягти розуміння того, що не можна дитину порівнювати з іншими дітьми; довідатися сильні й слабкі сторони розвитку дитини й ураховувати їх; бути емоційною підтримкою дитині. 
За тисячолітню історію людства зложилися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: родина або суспільне виховання? Одні великі педагоги схилялися на користь родини, інші віддавали пальму першості суспільним закладам.
Тим часом, сучасна наука має у своєму розпорядженні численні дані, що свідчать про те, що без шкоди для розвитку особистості дитини неможливо відмовитися від сімейного виховання, оскільки його сила й дієвість непорівнянні ні з яким, навіть дуже кваліфікованим вихованням у дитячому саду або школі. [3]
Для забезпечення сприятливих умов життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості необхідні зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії дитячого саду й родини.
Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у тому числі в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навчальний заклад", Законі "Про освіту" й ін.
Так, у законі "Про освіту" записано, що "батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці".
Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожний дошкільний навчальний заклад не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. Педагог дошкільного закладу - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.
Ще Н.К. Крупська у своїх "Педагогічних творах" писала: "Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, залучення їх до роботи дитячого саду". Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", тому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...У їхній співдружності, в обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". Разом з тим, вона вважала, що батькам, що не вміють виховувати, необхідно допомагати.
Об’єктом даної роботи буде виступати виховання дітей дошкільного віку. Предметом – взаємодія сім’ї та дошкільного закладу при вирішенні питання стосовно виховання дошкільника.
Метою даної роботи буде виступати огляд питання про взаємодію сім’ї й дошкільного закладу.
Задачами даної роботи будуть розгляд питання стосовно організації спільної діяльності сім’ї та дошкільного закладу.
РОЗДІЛ 1. Основи взаємодії дошкільного закладу з сім’єю
Сім’я та її виховна функція
З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім'ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім'ї. 
З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім'ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім'єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім'ї. 
В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін. 
Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. [5]
Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається. 
Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції: 
виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління; 
господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку; 
емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті; 
функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості; 
функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил; 
сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті. 
Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей. 
У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками. [13]
Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах: 
Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права. 
Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.
Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих. 
У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо. 























Організація спільної діяльності сім’ї та дошкільного закладу
 Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків.
Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя:
між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися;
між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання;
між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу;
між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах.
Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. [19]
На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи:
батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей;
це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей;
допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків;
знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми;
постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів.
Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти".
Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці.
Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДОЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДОЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин. 
Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.
Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства".
"Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська). [7]
Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". 
Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати.
В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.
Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДОЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.
Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів:
планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків;
практична допомога родині у вихованні дітей;
організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання;
залучення батьків у педагогічну діяльність;
активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін. 
В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури.
Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей. 
Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей.
Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків. [4]
В області дошкільної педагогіки батькам важливо: 
знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей; 
знайомити зі змістом і методами виховання; 
опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми.
Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині.
Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва.
Ознаками такого співробітництва є:
усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу;
чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками;
особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем;
позитивні міжособистісні відносини.
Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії".
Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає 
підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків; 
допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей; 
взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей.
Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками:
вивчення родин дітей;
залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи;
вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей;
освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології.
Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов.
Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл. 
На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного.
Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми".
Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті.
Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.
Ще один аргумент на користь співробітництва: права батьків на інформованість й обіг у дошкільному закладі за радами, для того щоб ефективніше впливати на життя своїх дітей.
Батьки вважають себе вмілими дорослими. 
















Зміст, організація й методика співпраці ДОЗ та батьків
Зміст, організація й методика співпраці ДОЗ та батьків включає в себе:
єдність у роботі дитячого саду й родини по вихованню дітей;
взаємна довіра у взаєминах між педагогами й батьками, розуміння потреб й інтересів дитини й своїх обов'язків як вихователів; 
зміцнення авторитету педагога в родині й батьків у дитячому саду;
установлення правильних відносин на основі доброзичливої критики й самокритики;
взаємодопомога в спільній роботі з виховання дошколярів. Дитячий сад повсякденно допомагає батькам у вихованні дітей. У свою чергу батьки допомагають дитячому саду в різноманітній виховній і господарській роботі;
вивчення кращого досвіду сімейного виховання, пропаганду його серед широкого кола батьків, використання в роботі дитячого саду позитивних методів сімейного виховання;
використання різноманітних форм роботи дитячого саду з родиною в їхньому взаємозв'язку: знайомлення з батьками й іншими членами родини; консультації; групові й загальні батьківські збори; конференції, лекторій, батьківські університети, наочні форми пропаганди;
індивідуальні й групові форми роботи з батьками, які доповнюють один одного. Щоденне спілкування вихователя з батьками створює більші можливості для індивідуальної роботи, для зміцнення зв'язку між родиною й дитячим садом;
систематичний плановий зв'язок дитячого саду з батьками протягом усього року з урахуванням завдань і змісту виховної роботи з дітьми;
залучення активу батьків, громадськості до діяльності дошкільної установи, до роботи з родинами.
На основі досліджень можна виділити спектр дій по залученню батьків у діяльність ДОЗ. [15]
Перші контакти між родинами й ДОЗ:
запрошення батьків з дітьми або без них відвідати установу до початку заняття;
відвідування співробітниками родин вдома;
подання батькам письмової інформації про установу;
зустріч для з'ясування умов відвідування дитиною установи;
складання договору.
Подальший взаємозв'язок батьків і персоналу реалізується в процесі:
щоденних безпосередніх контактів, коли батьки приводять і забирають дітей;
неформальних бесід про дітей або запланованих зустрічей з батьками, щоб обговорити успіхи, не зависимо від конкретних проблем;
ознайомлення батьків з письмовим матеріалом про їхніх дітей;
рекомендацій відвідати лікаря й т.п.;
відвідувань батьків для того, щоб вони могли бачити, як займається їхня дитина, або знайомити з роботою установи.
Батькам пропонується надавати допомогу ДОЗ як організаторів або спонсорів; вони можуть допомогти в розробці ігротеки, зборі матеріалів для дитячих потреб і т.д.
Батьки можуть брати участь й у щоденних заняттях дітей: залишатися в ДОЗ, щоб дитина звикла до закладу; допомагати й брати участь у різних заходах, наприклад, у чаюванні з дітьми, і т.п.; допомагати в повсякденних заняттях; надавати допомогу при проведенні екскурсії й інших заходів.
Батьки продовжують вдома роботу з дітьми по програмам або здійснюють частина домашнього плану.
Батьки можуть брати участь у прийнятті рішень по поводу їхніх дітей; батьківські комітети беруть участь у рішенні питань, що стосуюються роботи установи в цілому.
Ефективні суспільні заходи для батьків; відвідування ними курсів із проблем виховання або запрошення лекторів по їхніх питаннях, що цікавлять, робота клубу для батьків і т.п.
ДОЗ надає допомогу батькам у конкретних проблемах по догляду за дитиною, методах його виховання; у накопиченні інформації із сімейного виховання й практичних порадах; у пошуках виходу із кризових ситуацій.
Важливо й залучення батьків до участі не тільки в виховній, але й у фінансовій діяльності ДОЗ. [9]
Багато перерахованих аспектів участі батьків потребують від персоналу напружених міркувань, а можливо, і переоцінки своєї професійної ролі: переорієнтація на роботу з батьками може виявитися складною для працівників, чиє мислення й планування діяльності раніше були повністю зосереджені на дітях.
Формування співробітництва дітей, батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги й батьки стануть рівноправними партнерами, тому що вони виховують тих самих дітей. В основу цього союзу повинна бути покладена єдність прагнень, поглядів на виховний процес, вироблені спільно загальні цілі й виховні завдання, а також шляхи досягнення намічених результатів.
Як педагоги, так і батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими й щасливими. Батьки готові підтримати задачі педагогів, спрямовані на задоволення й розвиток інтересів, потреб дітей. Батьки - дорослі люди, які мають великий життєвий досвід, знання, що вміють аналізувати ситуації, тому в рішенні ряду проблем педагог може одержати їх потрібну й корисну раду.
Співробітництво педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в розумінні її індивідуальних особливостей, розвитку здатностей дитини, у подоланні її негативних учинків і проявів у поведінці, формуванні цінних життєвих орієнтації.
У той же час переважна частина батьків - не професійні вихователі. Вони не мають спеціальних знань у сфері виховання й освіти дітей, нерідко зазнають труднощів у встановленні контактів з дітьми. Педагоги й батьки повинні разом шукати найбільш ефективні способи рішення цієї проблеми, визначати зміст і форми педагогічної освіти в цьому зв'язку.
Визначальна роль у встановленні такої взаємодії належить педагогам ДОЗ. Союз, взаєморозуміння педагогів і батьків, їхня взаємна довіра можливі лише в тому випадку, якщо педагог виключає в роботі з батьками дидактизм, не повчає, а радить, міркує разом з ними, домовляється про спільні дії, тактовно підводить їх до розуміння необхідності педагогічних знань. Вся атмосфера взаємодії, спілкування педагога з батьками повинне свідчити про те, що педагог має потребу в батьках, в об’єднанні зусиль, що батьки - його союзники й він не може обійтись без їхньої ради й допомоги.
Не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співробітництва з ними, виявляють цікавість до об'єднання зусиль по вихованню й навчанню своєї дитини. Вихователю необхідне терпіння й цілеспрямований пошук шляхів рішення цієї проблеми. Варто починати роботу й взаємодію з тими, хто бажає брати участь у житті групи, підтримує педагогів, навіть якщо таких батьків буде мало. Поступово, тактовно вихователь утягує й інших батьків у співробітництво, опираючись на батьків, з огляду на інтереси кожного дитини та її родини. [5]
На сучасному етапі в роботі з батьками з'являється поняття "включення батьків" в діяльність дошкільного закладу, тобто їхня активна участь у роботі ДОЗ, що має вплив на його функціонування й розвиток.
Для формування співробітництва між дорослими й дітьми важливо представляти колектив як єдине ціле, як більшу згуртовану родину, життя якої цікаве, якщо організовано спільну діяльність педагогів, батьків, дітей. Це сприяє встановленню взаєморозуміння між родителями й дітьми, створенню комфортних умов у родині.
Таким чином, доцільно значну частину виховної роботи організовувати одночасно з дітьми й батьками, а виникаючі проблеми, поставлені завдання вирішувати спільно, щоб прийти до згоди, не ущемляючи інтересів один одного, і об'єднати зусилля для досягнення ефективних результатів.
Для залучення батьків до діяльності дошкільної установи розроблена спеціальна методика, що включає три етапи:
перший - актуалізація потреб батьків в освіті власної дитини;
другий - педагогічна освіта батьків як замовників на освітні послуги в дошкільній установі;
третій - партнерство педагогів і батьків у діяльності дошкільної установи, в основу якого закладені ідеї гуманізації відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей з акцентом на особистісно-діяльнісний підхід.
Впровадження такої методики дозволяє створити ускладнену систему роботи з батьками, представлену двома блоками, кожний з яких включає завдання, форми й види діяльності.
Для реалізації змісту цієї роботи в дошкільному закладу використаються колективні й індивідуальні форми діяльності. Доцільне сполучення колективних й індивідуальних форм взаємодії: бесіду, задушевну розмову, консультації-міркування, виконання індивідуальних доручень, спільний пошук рішення проблеми, переписку й т.п. 
Ці форми можуть стати ефективними в тому випадку, якщо вдалося знайти індивідуальний стиль взаємин з кожним батьком. Важливо розташувати до себе батьків, завоювати їхню довіру, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами. Все це допоможе краще зрозуміти дитину, знайти оптимальні способи рішення проблем виховання конкретної особистості в дошкільній установі й вдома. Психологічною умовою такої успішної міжособистісної взаємодії є уважність, проникливість, неквапливість.
Аналіз практики роботи педагогів і керівників дошкільних установ виявив 2 види форм спільної роботи.
Однак часто використаються в основному стандартні форми роботи: батьківські збори, батьківські комітети, конференції, які проводяться нерегулярно, а тема не завжди збігається зі змістом. У Днях відкритих дверей мало батьків беруть участь. Такі заходи, як турнір знавців, КВК, вікторини, фактично не проводяться.
Вихователі не завжди вміють поставити конкретні задачі, наповнити їхнім відповідним змістом, вибрати методи: зміст батьківських зборів, консультацій досить диференційовано, вихователі при виборі методів співробітництва не враховують можливостей й умов життя конкретних родин; досить часто вихователі, особливо молоді, використають лише колективні форми роботи з родиною. [11]
Причинами є:
недостатнє знання специфіки сімейного виховання;
невміння аналізувати рівень педагогічної культури батьків й особливості виховання дітей;
невміння планувати спільну роботу з дітьми й батьками. В окремих, особливо молодих, вихователів недостатньо розвинені комунікативні вміння.
Аналіз теорії й практики роботи з родиною виявив ще одну проблему на сучасному етапі - організація спільної діяльності батьків і дітей. Одне з головних завдань педагогів - створити умови для розвитку нормальних відносин у родині, а це може бути досягнуто тільки при діяльності батьків і дітей, що може бути реалізована в різних формах.
Наприклад, форми пізнавальної діяльності - це суспільні огляди знань, умінь і навичок, творчі відпари по напрямках діяльності, свята знань, турніри знавців, Дні відкритих дверей і т.д. Тему, методику проведення батьки й вихователі визначають спільно. Вихователь становить завдання, допомагає сформувати групи, організувати підготовчу роботу, а батьки беруть участь в оформленні, підготовці призів, оцінці результатів.
Форми трудової діяльності - оформлення приміщення групи, трудовий десант по благоустрої й озелененню двора, посадка алеї у зв'язку зі знаменною подією в житті дітей й їхніх батьків, створення бібліотеки й т.п. Форми дозвілля - підготовка, проведення й обговорення спектаклів, свят, змагань, конкурсів, КВК; різних клубів й ін. 
Форми активізації - дискусії, діалоги, обговорення ситуацій, рішення кросвордів, аналіз дитячих висловлень або дитячої творчості, тренінги, метод ігрового моделювання й ін.
Наочні форми: бібліотеки й папки-пересувки, відеофільми, пам'ятки-рекомендації для батьків і дітей, візитки, виставки книг, устаткування, настільних ігор, дитячих або спільних малюнків, виробів з батьками, фотовиставки, газети, Куточки для батьків й ін.
Цікавою формою співробітництва є випуск газети. У створенні газети беруть участь адміністрація дитячого саду, педагоги, фахівці, батьки й діти.
У теорії й практиці визначений ряд загальних завдань по роботі з батьками в дошкільних установах:
вивчення інтересів, думок і запитів батьків, не реалізованих в інших соціальних інститутах (родині й ін.);
забезпечення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації батьків в освоєнні ними різних соціальних ролей;
використання досвіду діяльності інших дошкільних установ для побудови моделі взаємодії з батьками;
розширення засобів і способів роботи з батьками;
забезпечення простору для особистісного росту учасників об'єднання, створення особливої творчої атмосфери.
Проведення батьківських зборів за старою структурою не виправдує очікування батьків. Відповідно до нормативно-правової бази дошкільних установ батьки є замовниками освітніх послуг і мають право приймати участь в організації освітнього процесу, організовувати свої органи самоврядування й вирішувати деякі питання самостійно на батьківських зборах, конференціях й в інших формах роботи.
У цей час все частіше дошкільні установи стали проводити батьківські конференції, які мають на увазі розширення, поглиблення й закріплення знань про освіту дітей, які можуть бути науково-практичними, теоретичними, по обміну досвідом й ін. Конференції проводяться раз у рік, але вимагають ретельної підготовки, мають на увазі активну участь батьків, організацію виставок дитячих малюнків, книг, концерту дітей.
Таким чином, робота батьків і педагогів в умовах дошкільної установи носить яскраво виражений специфічний характер співробітництва, тому що змінилися й зміст, і форми взаємин між батьками й робітниками дошкільної установи.  






















ВИСНОВКИ
З даної роботи можна зробити наступні висновки: 
Основна мета роботи дошкільних закладів – допомогти вихователеві у формуванні насправді єдиного і повноцінного соціального середовища для щасливого життя і правильного виховання кожної дитини. При цьому під повноцінним соціальним середовищем слід розуміти не тільки зовнішні, організаційні умови (єдиний режим життя, харчування, єдині правила поведінки вдома й у дитячому садку), а й єдині норми та стиль спілкування дорослих з дитиною, гуманне ставлення до малюка, повага до його потреб у спілкуванні з дорослими і товаришами, в цікавих іграх і спостереженнях, предметно-практичній діяльності, а також у схваленні, позитивній оцінці батьками і вихователями своєї особистості в цілому і конкретних вчинків або дій. 
Умовами, що забезпечують ефективність взаємодії є: висока культура спілкування батьків та педагогів, доброзичливість, неупередженість у розв’язанні різних проблем, забезпечення мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань. 
Взаємодія являє собою спосіб організації спільної діяльності з родинами, яка здійснюється на основі соціальної перцепції за допомогою спілкування. 
Сутність взаємодії полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім’ї як суб’єктів її виховання. Активне залучення батьків до педагогічного процесу. Надання допомоги педагогічному колективу дошкільного закладу. 
Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні, розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків. Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. 
Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім’ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Взаємодія, що ґрунтується на засадах коопераційної інтеракції, передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль, розглядається як цілісне явище в психолого-педагогічній системі. 
Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. 
Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його можна здійснювати у різних напрямках. Методологічна основа всеобучу: народний педагогічний досвід та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової педагогіки з питань родинного виховання. 
Щоб педагогічний всеобуч був достатньо ефективним, він має бути диференційованим. Тобто, він повинен передбачати якісні відмінності та особливості різних груп сімей, які до них відносяться. 
Форми педагогічного всеобучу батьків різноманітні – батьківські лекторії, методичні консультації, батьківські конференції, батьківські дні. Вищою, але не єдиною ланкою освіти є університети педагогічних знань, вони працюють на громадських засобах при дитячих садках, бібліотеках. Їх основна мета – педагогізація батьків, активізація виховної функції батьків. 


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Азаров Ю.П. Семейная педагогика: Педагогика Любви и свобо¬ды. - М., 1993.
Аркин Е.А. Родителям о воспитании. - М., 1957.
Арнаутова Е.П. Основы сотрудничества педагога с семьей до¬школьника. - М., 1994.
Винникотт Д.В. Разговор с родителями: Пер. с англ. - М., 1994. 
Воспитание дошкольника в семье: Вопросы теории и методики / Под ред. Т.А. Марковой. - М., 1979.
Воспитатели и родители: Из опыта работы / Сост. Л.В. Загик, В.М. Иванова. - М., 1985.  
Воспитателю о работе с семьей: Пособие для воспитателя детского сада / Л.В. Загит, Т.А. Куликова, Т.А. Маркова и др.; Под ред. Н.Ф. Виноградовой. - М., 1989.  
Детский сад и семья / Под ред. В.К. Котырло, С.А. Ладывир. - Киев, 1984.
Детский сад и семья / Под ред. Т.А.Марковой. - М., 1981. 
Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене обще¬ния. - М., 1987.
Дуброва В.П. Теоретико-методические основы взаимодействия детского сада с семьей: Учебное пособие. - Минск, 1997.
Кошрыло В.К, Ладывир С.А. Детский сад и семья. - Киев, 1984.
Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение. - М., 1991.
Максакова В.И. Педагогическая антропология: Учебное пособие. - М., 2001.
Маленкова Л.И. Педагоги, родители и дети. - М., 1994.
Симановский А.Э., Метенова Н.М. Работа воспитателя детского сада с семьей. - Ярославль, 1991.
Солодянкина О.В. Сотрудничество дошкольных учреждений с семьей : Пособие для работников ДОУ. - М., 2004.
Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье / Под ред. В.К. Котырло. - М., 1987.
Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: Концепция, направления и перспективы: Кн. для воспитателей детского сада и родителей: Пер. с фин. - М., 1998.



Другие работы по теме: