Переплет дипломов
  • Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю
ЗМІСТ:

Вступ ………………………………………………………………………………2

1. Шляхи и засоби формування національних і загальнолюдських духовних цінностей…………………………………………………………………………..5
1.1. Принципи виховання духовних цінностей …………………………….5
1.2. Мета і завдання гуманістичного виховання школярів ………………..7
1.3. Зміст гуманістичного виховання школярів ……………………………..8
1.4. Формування загальнолюдських духовних цінностей у школярів ……10

2. Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю………………………………………………………………………………15

3. Розробки заходів щодо формування національної гідності особистості учнів в умовах незалежної української держави…………………………………22
3.1. Сценарій виховного заходу на тему: «Люблю тебе, всім серцем і душею, моя ти рідна Україно»…………………………………………………22
3.2. Урок патріотизму «Україна — мій рідний дім»……………………….29

Висновок…………………………………………………………………………35

Список використаної літератури………………………………………………37







Вступ
Актуальність теми. З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування покликані стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.
Процес розбудови української держави, її майбутнє залежить від того, якими будуть її громадяни – сьогоднішні учні, наскільки у них будуть сформовані активна життєва позиція, національна самосвідомість, моральність, готовність до творчої праці, незалежно від професії і роду занять, на благо рідної держави. 
Сучасна школа є могутнім фактором виховання молоді, формування її життєвих компетентностей і орієнтирів, духовності, моральності, національної гідності і патріотизму. 
У реалізації завдання виховання національної самосвідомості в учнів загальноосвітніх шкіл одне із найважливіших місць належить історії України. Уроки історії мають давати учням необхідні приклади відваги і мужності наших предків, які самовіддано боролися за національну незалежність, виховувати почуття поваги до героїчного минулого нашої Батьківщини, почуття гордості за приналежність до українського народу, сприяти залученню учнівської молоді до розбудови своєї держави. [17]
За час перебування України у складі СРСР ця проблема не ставилася взагалі. У середніх загальноосвітніх закладах був відсутній курс історії України. Крім того, історія несла ідеологічне навантаження, а її головним завданням було виховувати комуністичний світогляд.
У роки незалежності України вчені досліджують проблеми духовного відродження, розвитку національної освіти і виховання, окремі напрямки формування національної самосвідомості учнів.
У роботі ми будемо виходити з теоретичних засад формування національної свідомості, закладених у дослідженнях українських вчених: М. Боришевського, Г. Ващенка, Д. Віконської, В. Даниленка, О. Кульчицької, Ю. Липи, В. Москальця, Ю. Римаренка, І. Сікорського, Б. Цимбалюка, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, В. Яніва та ін., у яких знайшли відображення українська національна ідея, духовність, демократичні засади навчання та виховання.
Проблеми виховання національної свідомості висвітлені у працях багатьох педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. – В. Пачовського, С. Русової, С. Сірополка, І. Ющишина; прогресивних діячів України – Б. Грінченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Огієнка та ін., які вказували на важливість національного спрямування виховання молоді. 
Нові умови функціонування українського суспільства після проголошення незалежності привернули до цієї проблеми увагу широкого кола філософів: М. Возняка, В. Жмира, Ю. Римаренка, психологів – М. Боришевського, С. Максименка та ін., істориків – Б. Андрусишина, В. Борисенка, І. Дробота, В. Коцура, Л. Нагорної, І. Кресіної, педагогів – Т. Мацейків, В. Кузя, В. Костіва, В. Кравця, Н. Побірченко, Є. Приступи, Ю. Руденка, О. Сухомлинської, Б. Ступарика, Д. Тхоржевського, М. Шкіля та ін., на думку яких основою виховання національної самосвідомості є історико-культурна спадщина українського народу.
Проблеми етнопедагогіки і етнокультурного компонента шкільної історичної освіти досліджували Т. Мацейків, М. Стельмахович та ін.
Вивчення та аналіз психолого-педагогічної, філософської та історико-методичної літератури з досліджуваної проблеми переконують, що питання формування національної самосвідомості засобами історії ще не було предметом спеціального наукового дослідження. У сучасній методичній науці чітко не визначено, за допомогою яких засобів навчання повинен здійснюватися цей процес. 
Все це визначає актуальність роботи, яка спрямована на пошук і визначення шляхів та методичних засад формування національної гідності учнів.
Об’єктивна потреба спрямувати сучасну школу на вирішення цієї проблеми, актуальність її науково-методичного висвітлення зумовили вибір теми «Формування національної гідності особистості в умовах незалежної української держави».
Вибір учнів 7-9 класів зумовлювався тим, що вони є представниками свого етносу, носіями комплексу етнічних особливостей, рівень розвитку яких залежить від виховання. Учні цього віку уявляють себе особистістю, засвоюють цінності, норми і форми поведінки, характерні для дорослих. Їм властиве прагнення до самостійності, підвищення самооцінки, самовиховання, самовдосконалення.
Об’єкт роботи – формування національних і загальнолюдських духовних цінностей учнів у сучасній загальноосвітній школі.
Предмет роботи – формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю.
Мета роботи полягає у визначенні, обґрунтуванні методики – формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю.














1. Шляхи и засоби формування національних і загальнолюдських духовних цінностей
1.1. Принципи виховання духовних цінностей 
Методологічні засади гуманістичного виховання школярів детермінуються положеннями гуманістичної етики, основними державними документами України про освіту та виховання та ґрунтуються на принципах: 
гуманізму – проявляється у визнанні людини найвищою цінністю, а її права – пріоритетними. Він вимагає шанобливого ставлення до кожного учня, забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я; 
індивідуалізму – утверджує, перш за все, цінність, унікальність і неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до самоствердження, відповідальності за свої вчинки; передбачає визначення індивідуальні траєкторії розвитку кожного учня з врахуванням його поглядів, інтересів, потреб, життєвої позиції, конкретного соціального статусу, стосунків з іншими людьми; 
колективізму – виступає одночасно і умовою і результатом суспільної сутності людини, орієнтуючи її на гармонізацію своїх особистих інтересів громадським; 
соціального загартування – передбачає залучення учнів до ситуацій, які потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму, вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефліксійної позиції;
толерантності і комунікативної спрямованості (партнерський, емпатійний тип стосунків) – спирається на визнанні продуктивної ролі індивідуалізму в його позитивному гуманістичному сенсі, передбачає прояв терпимості до інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки; 
альтруїзму – проявляється у безкорисливій любові і турботі про благо іншої людини. 
адекватності виховуючого середовища – передбачає забезпечення в кожному шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов для прояву творчості особистості. [3]
В пошуках засобів гуманізації виховного процесу в сучасній школі педагогічна наука і практика орієнтується на самоцінність людської особистості школяра, її внутрішні ресурси і саморозвиток. Пріоритетом шкільного виховання є створення і забезпечення умов, які сприяють повноцінному особистісному розвитку кожної дитини. Отже, виховний процес в сучасній школі має бути зорієнтованим на особистість школяра, формування його моральної свідомості, моральних цінностей, що проявляються у його поведінці. 





















1.2. Мета і завдання гуманістичного виховання школярів 
Метою гуманістичного виховання є формування гуманістичного світогляду на основі розвитку етичної культури школярів. Це відповідає базовому розумінню культури особистості як гармонії культури знань, умінь і ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з об’єктами оточуючої дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок особистісного «Я – Я», «Я – Ти», «Я – природа», «Я – суспільство». Показниками ставлення особистості є її якості. Якості несуть в собі в прихованому стані значиме для людей – цінність. 
Завдання формування гуманістичних цінностей учнів в контексті сучасної етичної культури: 
засвоєння елементів прикладної етики, ознайомлення з її базовими категоріями і проблемним полем гуманістичних цінностей; 
вивчення гуманістичної моралі як прогресуючого культурного феномену людства; 
актуалізація гуманістичних традицій світової, вітчизняної етичної культури, сфер їхніх взаємовпливів на формування внутрішньої системи моральних регуляторів поведінки учнів; 
оволодіння досвідом гуманного ставлення людини до самої себе, до інших людей, до природи, до суспільства в цілому; 
оволодіння технологіями проектування і поліпшення власного життя, створення самобутнього особистісного образу; 
укорінення почуття належності до своєї етноетичної культури, ідентифікація себе з українським народом; 
формування внутрішніх моральних регуляторів (совісті, честі, обов’язку, власної гідності, спроможності робити вибір між добром і злом, оцінювати гуманістичними критеріями свої вчинки і поведінку); 
стимулювання навичок сучасного соціального життя, громадянського миру, національної злагоди. 

1.3. Зміст гуманістичного виховання школярів 
Зміст гуманістичного виховання школярів на заняттях факультативу і в позакласній діяльності сучасних умовах має спрямовуватись на формування системи гуманістичних цінностей у становленні духовного світу особистості з можливостями їх збагачення кожним індивідом у процесі інтериорізації. 
Людські цінності не рядоположні. Базовими в структурі життєдіяльності особистості, її суспільно-моральної позиції є вищі цінності, які залучають особистість до суспільних відносин на основі гуманістичних принципів, сенсу життя, свободи, людської гідності. Цінності перехідного значення (прикладні) пов’язані з інтересами, потребами, корисністю. 
Вищими є ті цінності, заради яких люди поступаються іншими цінностями. [19]
Ціннісну систему можна уявити в формі зрізаної піраміди: багато цінностей біля підніжжя і декілька на вершині. Декілька, а не одна, інакше мова йтиме не про мораль, а про фанатизм. Вищі цінності забезпечують гуманістичну моральність лише групою. Вони виступають «мірою міри», задають генеральний напрям життєдіяльності. Базові цінності уявляються і переживаються індивідом в конкретно-історичному контексті. Реалії сучасного життя вимагають відображення в змісті виховного процесу базових гуманістичних цінностей, які акумулюють в собі як загальнолюдське так і національне. 
Вирішення завдань виховання гуманістичних цінностей учнів 1-9 класів визначається, перш за все, їх педагогічною інтерпретацією. 
Педагогічна функція цінності реалізується в її орієнтуючій, спрямовуючій ролі в життєдіяльності особистості і проявляється як «вісь свідомості», саморегуляції її поведінки нині і в майбутньому. Тому факультативний курс «Основи гуманістичної моралі» виконує функції: 
1-4 класи – поступового занурення дітей у світ етичних категорій, постійного ініціювання усвідомлення дитиною зв’язку свого особистісного “Я” з оточуючою дійсністю, здатності здійснення вибору добра на противагу злу;
5-6 класи – розширення ціннісного спектру життєвих явищ, розвитку здатності сприймати себе, своє «Я», усвідомлення своєї індивідуальності та неповторності як носія української ментальності; 
7-8 класи – розвитку і утвердження почуття дорослості, формування особистісної автономії, власної гідності, внутрішніх критеріїв самооцінки, культури морального вчинку і відповідальності перед собою та суспільством;
9 класи – вироблення критичного способу мислення, динамічності та багатомірності сприйняття оточуючої дійсності, здатності знаходити гуманістичну сутність в різноманітних етичних концепціях, виявляти свою особистісну позицію громадянина, патріота, гуманіста, активного суб’єкта розбудови громадянського суспільства та правової демократичної України. 



















1.4. Формування загальнолюдських духовних цінностей у школярів 
Ефективність гуманістичного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації. 
Провідним методом виховання гуманістичних цінностей на факультативних заняттях є метод творчого етичного діалогу коли вчитель і учень (учні) спільно шукають і знаходять відповіді на питання, що дає можливість послідовної самореалізації особистісних сил. 
Побудова діалогічної взаємодії педагога з дітьми ґрунтується на сюжетній, проблемній основі, яка охоплює сукупність психолого-педагогічних прийомів і способів стимулювання учнів до думки, дії, рішення, вчинку, забезпечуючи тим самим прояв суб’єктної сутності особистості. 
Сюжетна, проблемна основа етичного діалогу визначається у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів. Її розвиток спрямований на опосередкований вплив через емоційне насичення занять різноманітними методичними формами залучення дітей до гри, тестів, практичних ситуацій морального характеру, які базуються на власному досвіді вихованців. [14]
Виховний сенс етичного діалогу на факультативних заняттях, на відміну від уроку спрямований не стільки на засвоєння знань, скільки на актуалізацію творчого потенціалу мислення, почуттів, обґрунтованого осмислення моральної проблеми. Квінтесенцією етичного діалогу є вихід на моральний вибір, постійну рефлексію відносно своєї поведінки, вчинків, розвиток потреби учнів у моральному самовдосконаленні. 
Серед методів і прийомів гуманістичного виховання на факультативних заняттях важлива роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють конструктивно-критичному способу мислення, здатності розрізняти добро і зло в повсякденному житті, протистояти аморальним спокусам. До таких методів належать: соціально-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, морально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з моральним характером, ігри – драматизації тощо. 
Особливістю цього факультативу є його зв’язок з предметами гуманітарного циклу, де розглядаються окремі моральні проблеми. Втім, для процесуального сходження особистості до гуманістичного ідеалу цієї інтеграції не достатньо. Для цього потрібно в якості обов’язкового компоненту активізувати і об’єднати в єдине ціле навчальну, факультативну і позаурочну виховну діяльність, оскільки в останній забезпечується накопичення та реалізація морального досвіду учнів, здатність в повсякденному житті проявляти доброту, відповідальність, совість, толерантність та інші чесноти. 
Специфіка формування у вихованців гуманістичного світогляду, забезпечення суб’єктної позиції особистості в ціннісному ставленні до дійсності, що реалізується в спілкуванні, діяльності, в пізнанні себе, в побудові образу «Я» дає можливість виокремити його провідні функції і розглянути їх у двох площинах з боку соціальних та особистісних потреб. [13]
З точки зору реалізації соціальних потреб першочерговою є функція світоглядної орієнтації на основі засвоєння гуманістичної моралі – забезпечення безперервного етичного розвитку учнів, залучення їх до активного процесу оволодіння гуманістичними цінностями. 
Доповнюючи попередню, функції детерміновані потребами й інтересами особистості, мають низку специфічних особливостей, що дає можливість виділити їх у самостійну групу. 
Рекреаційна функція – забезпечення доречного, емоційно привабливого дозвілля, регенерації і спілкування учнів у одночасному процесі їхнього особистісного розвитку. Різноманітність і насиченість видів діяльності, а отже, й ролей виконують стосовно школяра роль стимулятора його самодіяльності, самовираження, самовиховання. Через цю діяльність відбувається розширення духовного світу індивіду в дусі гуманістичних ідеалів і цілей, згуртування школярів навколо дозвіллєвих інтересів, динамізація етичних потреб особистості. 
Компенсаторна функція – надолуження прогалин у етичній освіті, забезпечення творчого зростання і активності особистості. Водночас вона пов’язує моральний і світоглядний розвиток особистості, з формуванням її потенційної готовності до вияву власних гуманістичних цінностей. 
До цієї функції примикає релаксаційна функція, що робить акцент на забезпеченні позитивного морального мікроклімату, зняті напруги, конфліктності у міжособистісних стосунках. 
Ціннісно-орієнтаційна функція. Надзвичайно важлива в особистісному відношенні: вона допомагає шукати і знаходити життєві орієнтири, гуманістичні ідеали, що мають силу наочного прикладу і зразка вдосконалення та змін у власному розумінні образу «Я» у світі. 
Рефлексивна функція – переведення гуманістичних цінностей суспільства у план поведінки особистості та регуляція етичних взаємин. 
Інтеграція навчальної діяльності та факультативних занять з етики з позаурочною виховною діяльністю забезпечать процесуальність сходження особистості до гуманістичного ідеалу. 
Стратегічними умовами проектування процесу виховання гуманістичних цінностей виступають: 
відповідність виховної практики концептуальним засадам особистісно-орієнтованої гуманістичної моделі етичного виховання; 
стимулювання ініціативи всіх суб’єктів виховного процесу; 
створення необхідних умов для різнобічної життєдіяльності, життєтворчості молодої людини; 
забезпечення успішності підростаючої особистості в освоєнні гуманістичних цінностей, її самоствердження, захищеності і підтримки; 
створення ситуацій різноманітних позитивних емоційних переживань суб’єкта в предметній, комунікативній діяльності, спрямованих на суспільно значуще особистісне самовизначення та інтелектуально моральний розвиток; 
моніторинг змін індивідуальних якостей вихованців; 
створення умов для прояву суб’єктом життєвої активності вищого порядку, тобто його смислотворчості; установка на позитивний суб'єктний досвід вихованця /досвід самовизначення, досвід творчості, досвід комунікації як кооперації, установка на іншого/; 
створення «духу» школи на основі різнопланового недирективного, неформального, морального, особистісного спілкування як специфічної форми людських відносин. Для таких відносин характерні діалогічна доброзичливість, співтворчість педагога й дитини. Подібні відносини передбачають духовну атмосферу, у якій «розлиті» смисложиттєві цінності, які в свою чергу вимагають розумності «вибору» як вільної діяльності вихованця. Тут має бути також наявним його просування в своєму розвитку і саморозвитку; поєднання розумного утилітаризму і морально духовних устремлінь; 
утвердження позиції школяра як рівноправного учасника педагогічного процесу; як наслідок виникнення неформального, доброзичливого мікроклімату в педагогічній спільності, інтерес педагогів до освоєння гуманістичних технологій, в основі яких здійснення «єдності життя і виховання дитини»; 
створення стимулюючого і розвивального середовища на основі визначення мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів виховних програм діяльності відповідно до потреб, інтересів учнів, а також використання культурно-духовних можливостей конкретного середовища – створення організаційно-діяльнісної структури, що забезпечує розв’язання цих завдань – відбір засобів, методів, способів організаційно-педагогічної діяльності – реалізація особистісно-орієнтованого процесу виховання – оцінювання діяльності та її впливу на виховний процес – планування перспектив особистісного розвитку учнів. 
Ефективність гуманістичного виховання й розвитку учнів 1-9 класів підвищується якщо: 
впроваджується цілісний підхід до використання гуманістичних цінностей як засобу виховання і розвитку учнів; 
якщо відбудеться систематизація і структурування змісту програм виховання гуманістичних цінностей учнів 1-9 класів, що базується на засадах гуманістичної етики; 
якщо виховний процес здійснюється в широкому контексті духовної культури школи; 
якщо особистісно-орієнтована технологія сприяє реалізації психологічного механізму формування цінностей гуманістичної моралі громадянського суспільства; 
якщо наукоємний процес взаємодії педагогів і школярів спрямований на розвиток гуманістичної моральності особистості; 
забезпечується створення педагогічно доцільних моральних ситуацій, які б враховували потреби, відчуття, уявлення, емоції, мотиви, здібності дітей, їх реальне життя; стимулюється суб'єктивна позиція вихованця від мети до підсумків; 
якщо виховується ціннісно-оцінювальне ставлення до Батьківщини, до світу, до людини, до самого себе; 
якщо вихованці беруть активну участь у відродженні національних цінностей України в діяльності, спрямованій на гуманізацію суспільства; 
якщо створюється атмосфера творчого вибору і самовдосконалення; 
якщо йде орієнтація на добро, обов’язок та совість як базові категорії моралі громадянського суспільства; 
якщо процес виховання будується на основі суб'єктної взаємодії педагога і вихованців та особистісному підході до них; 
спонукає до самопізнання, самовдосконалення, самореалізації особистості. 




2. Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю
Виховання в Українській державі на сучасному етапі має бути спрямоване на формування в молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури. 
Найефективнішим засобом збагачення духовного світу молодшого школяра, виховання любові до рідного краю, України, поваги до історичних святинь, тобто національного виховання, є краєзнавство. Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. та публікацій з проблеми. Питанням упровадження українознавчого, краєзнавчого, народознавчого компонентів змісту початкової освіти приділяли значну увагу дослідники минулого і сучасності (О. Єфименко, М. Грушевський, І. Огієнко, С. Сірополко, О. Сухомлинські, П. Кононенко, В. Крисаченко, Л. Токар, В. Майборода, А. Мартиненко), наголошуючи на важливості підготовки справжнього громадянина своєї держави зі сформованим комплексом загальнонаціональних, моральних, краєзнавчих цінностей. [12]
Розглянемо механізм залучення молодших школярів до рідного краю з метою формування ціннісних ставлень під час навчально-виховної діяльності. Процес формування особистості включає в себе взаємозв'язану діяльність учителів та учнів щодо розвитку моральних почуттів, особистісних якостей та рис поведінки, а саме: любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, бережного ставлення до історичних пам'яток, традицій, звичаїв рідної України, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави, прив'язаності та любові до рідного краю, мужності, готовності захищати Батьківщину. А молодший шкільний вік у сприйнятті оточуючого світу, базується на принципі пізнання від близького до далекого.
Основною умовою формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю ми вважаємо створення і впровадження в навчально-виховний процес початкової школи «Технології формування ціннісного ставлення до рідного краю». Окреслимо її структуруючи компоненти.
Метою технології виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності й суспільних відносин у громаді, усвідомлення своєї приналежності до батьківщини, відповідальності за її майбутнє, розвиток краєзнавчої ціннісно-смислової сфери діяльності молодших школярів, яка проявляється в їхньому ставленні до матеріального, духовного і соціального середовища своєї місцевості. [12]
Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю спрямоване на вирішення ключових завдань національної та патріотичної системи виховання, а саме [11]: 
подолання труднощів, пов'язаних із соціальними відмінностями учнів у сприйнятті матеріального, духовного та соціального середовища рідної місцевості;
формування у молодших школярів стійкого інтересу до продуктивної діяльності на благо батьківщини;
виховання в кожного учня звичок краєзнавчо-моральної поведінки, духовної та побутової культури;
розвиток в учнів пізнавальної, творчої діяльності;
вивчення історії рідного краю, звичаїв і традицій українського народу;
навчання дітей вести посильну дослідницьку роботу, збирати матеріали, класифікувати, зіставляти їх;
розвиток мовних і розумових умінь, розуміння мистецтва і культури наших предків;
навчання дітей уміння використовувати різні джерела краєзнавчої інформації та науково-допоміжних матеріалів;
залучення учнів до світу прекрасного, формування відчуттів патріотизму і пошани до народу, до його звичаїв, традицій, мови;
виховання духовності, моральності.
Організація краєзнавчої роботи у школі з метою формування в молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю спирається на такі методологічні положення народної педагогіки:
актуалізація та інтерпретація історико-культурної спадщини етносу, країни;
безперервна освіта культурою;
опанування історико-культурної спадщини як особистого надбання дитини (шлях від культури корисності до культури гідності);
реалізація творчих потенцій, індивідуальних запитів і потреб учня;
інтеграція (міжнаочні зв'язки, часткова і блокова інтеграція, інтеграційні гуртки, факультети, клуби);
використання ефективних технологій навчання (опора на дослідницький, краєзнавчий, інтегрований підходи).
Реалізація творчих потенцій, індивідуальних запитів і потреб дітей здійснюється в системі додаткової освіти і краєзнавчо-дослідницької діяльності. Розширення культурного кругозору учнів, визначення__ особистих інтересів відбувається в системі формування в учнів початкової школи краєзнавчих цінностей. Позиція учня в технології формування ціннісного ставлення до рідного краю при цьому є позицією:
творення;
не стороннього спостерігача, а зацікавленого дослідника;
особистісної відповідальності щодо сьогодення і майбутнього;
дбайливого і шанобливого ставлення до культурної спадщини;
не репродуктивного, а позицією розуміння й емоційно-етичної оцінки.
А позиція вчителя визначається такими аспектами:
створює умови для пізнавальної діяльності дитини;
організовує спілкування дитини з реальним світом рідного краю;
сприяє розвитку творчих здібностей і формування ціннісного
ставлення до рідного краю;
високо оцінює оригінальну особисту творчість у всіх її проявах.
Ціннісне ставлення до рідного краю дає можливість підростаючому поколінню визначитись і реалізуватись у будь-якій сфері діяльності свого середовища. Технологія формування в молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю окреслює такі сфери виховання: пізнавальну, емоційну та діяльнісну.
Пізнавальна сфера збагачує учнів знаннями про всі складові рідного краю. При зворотному зв'язку вимагає від учнів якісної обробки інформації, а саме: розуміння, відтворення, застосування, аналізу, синтезу, оцінювання. Такий зв'язок дозволяє учневі скласти думку про цінність сприйнятого матеріалу для його подальшого використання в повсякденному житті. Здатність до сприймання і передачі інформації є найвищим ступенем творчого розвитку, що і є кінцевою метою пізнавальної сфери.
Емоційна сфера має справу безпосередньо зі ставленнями, відношеннями, цінностями. Вона полягає у формуванні в учнів правильної, раціональної, ієрархічної системи відношень до матеріальної, духовної та соціальної сфер батьківщини.
Діяльнісна сфера об'єднує й інтерпретує потенціал перших двох сфер і дозволяє дитині реалізувати свої бажання, потреби у краєзнавчій діяльності, розкритись у ціннісних орієнтаціях.
Побудова процесу виховання на краєзнавчій основі вимагає суттєвої зміни пріоритетів: від організації виховання як нормативного процесу до формування індивідуального шляху розвитку в рідному середовищі, на його основі та його засобами.
За останні роки знання про те, з чого складається дієвий процес виховання, значно розширилися. Технологія формування в молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю враховує такі аспекти.
уміючи самовиразитись у мікросередовищі, дитина зможе застосувати набутий досвід і в макросередовищі, при цьому особистісно-розвиваючись;
школярі добровільно обирають сферу власних краєзнавчих інтересів і на цій основі розвивають усі інші складові, вибудовуючи ціннісне ставлення до рідного краю;
розуміння учнями початкової школи ланцюга я – сім'я – суспільство – планета, в якому кожна ланка – клітина єдиного організму;
прагнення до досконалості закладене в кожній людині, і в будь-якій діяльності слід намагатися, щоб учні не просто нагромаджували знання, а прагнули до власного пошуку;
при формуванні будь-якої краєзнавчої цінності є збереженою ідея формування ціннісного ставлення до рідного краю в цілому.
Ґрунтоутворюючої основою, на якій ми будемо будувати технологію ціннісного ставлення до рідного краю, вважаємо виховний, ціннісний потенціал змісту цієї технології краєзнавчого матеріалу.
Краєзнавчий матеріал є багатофункціональним. Він несе в собі значні потенційні можливості, які забезпечують одночасне здійснення кількох функцій: освітньої, виховної, розвивальної та профорієнтаційної. [12]
Хоча технологія формування в молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю передбачає організацію виховної позаурочної роботи, виховний процес є невіддільним від навчального, і лише в єдності навчально-виховного процесу можна стверджувати про ефективність застосування цієї технології. Тому краєзнавчий матеріал необхідно використовувати і під час уроків, причому не перевантажуючи їх краєзнавчо-народознавчим змістом, а вплітаючи його в загальну структуру уроку як реалізацію виховних цілей процесу навчання. При цьому ми опирались на принцип інтеграції змісту і форм навчання.
Головною формою організації позаурочної діяльності щодо формування в молодших школярів ціннісного ставлення до рідного краю, ми вважаємо і визначаємо гурток краєзнавчого змісту. Гурток – самодіяльна група учнів, які займаються поглибленим вивченням рідного краю. Це основна і найпоширеніша форма краєзнавчо-туристичної роботи з географії, біології, історії тощо. Відомий географ М.М. Баранський, надаючи особливого значення гуртку, писав: «Гурток є тією ланкою, за яку потрібно зачепитися, щоб витягнути весь ланцюг різноманітних форм позакласної роботи...».
Робота краєзнавчих гуртків підпорядкована вимогам програм, що розроблені Міністерством освіти і науки України.
Членами гуртка стають школярі, які цікавляться предметом. Для забезпечення наступності в роботі гуртка, цілеспрямованого розширення і поглиблення знань учнів, для розвитку у них практичних умінь і навичок необхідно досягати стабільності його складу.
Тематика і зміст у гуртках повинні сприяти успішному розв'язанню тих завдань, що випливають із об'єктивної необхідності відродження в нових умовах державотворення України національної системи виховання.
Визначаючи зміст роботи гуртка, доцільно враховувати вікові особливості учнів, рівень їхньої підготовки.
Вважаємо за необхідне у визначенні інформаційного змісту гуртка комплексно прийняття всіх видів краєзнавства, що вивчається молодшими школярами. Тому назва такого гуртка може бути обрана довільно, і в базових школах формувального експерименту це були переважно гуртки «Батьківщинознавці», «Люби й вивчай свій рідний край» тощо. Для обґрунтування технології виховання молодших школярів засобами краєзнавства розроблено тематику краєзнавчого гуртка «Вивчай і пізнавай свій рідний край» (години варіативної складової програми). Теми краєзнавчого змісту (регіональний компонент) є точкою дотику різних навчальних предметів початкової школи. Вони виражають важливі моральні положення, які допомагають сформувати світогляд учнів: ставлення до навколишнього світу, до природи, до суспільства, до самого себе. [14]
Органічне поєднання етнорегіонального змісту навчання з основними позаурочними формами краєзнавчої роботи дасть змогу повною мірою розкрити його виховний потенціал.
Звичайно, слід варіювати зміст гурткової роботи в кожному класі відповідно до вікових особливостей учнів, особливостей мотиваційної сфери та рівня підготовленості й обізнаності учнів у краєзнавчій тематиці.
Окрім проведення занять гуртка краєзнавчого змісту (оскільки до гурткової роботи залучаються не всі учні), наступною формою розвитку ціннісного ставлення до рідного краю ми вважаємо систематичне вплітання у виховну роботу вчителя-класного керівника виховних заходів, нетрадиційних занять краєзнавчого спрямування. Слід зазначити, що виховні заходи та заняття необхідно проводити за допомогою нестандартних форм організації: телепередачі, конференції, експедиції, бібліозаняття, сімейні збори й ін. Залучати до роботи також інтерактивні методи і прийоми: репортажі, бюлетені, бумеранги, дискусійні методи, книгомандри.
Отже, краєзнавча тематика і творча організація виховної роботи відкриває широкі можливості для введення у виховну роботи школи нетрадиційних форм і методів залучення інтерактивних видів діяльності, а це у свою чергу розширює потенціал вартісних потреб дитини, зміцнює мотиваційну краєзнавчу сферу, дає підґрунтя для розвитку краєзнавчо-усвідомленої, доцільної діяльності.
Завдяки тематичній єдності базового й регіонального компонентів та позаурочній діяльності учнів створюється сприятливий фундамент для впровадження інтегративних технологій виховання. Такий підхід цілком узгоджується з синкретизмом сприйняття світу, що є характерним для дітей цього віку й оптимальним для використання краєзнавчого потенціалу у вихованні молодших школярів.





3. Розробки заходів щодо формування національної гідності особистості учнів в умовах незалежної української держави
Мета представлених заходів: зміцнювати патріотичні почуття учнів, спрямовувати духовний розвиток. 
3.1. Сценарій виховного заходу на тему: «Люблю тебе, всім серцем і душею, моя ти рідна Україно»
Програма і сценарій заходу
Ведуча: Щасливий той народ, що має змогу знати історію свого краю, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті відкриває своє минуле. Бо наша українська історія – це незбагненний шлях руїни і світового феномену, національного визиску та культурних злетів.
Кожен народ, нація мають право на своє самовизначення, мову, цілісність території, сповідування віри, дотримання традицій і звичаїв. Наш святий обов’язок зберегти те, що нам передали наші предки і передати нашим нащадкам.
Вірш: «Україні» – учень.
Відлітають високі літа
В далину від Гуцульської гражди, 
І пшениця Твоя золота,
У негоду мені освітить завжди.
І яку я не вибрав би путь
І яка б не пробила година –
Всі дороги у мене єдина.
Ти на світі у мене єдина.
Через гори, за ріки, моря
Усміхається вечір погідно
І встає Кобзарева зоря
Над тобою моя Україно.
Ведучий: Важкий і тернистий шлях пройшла Україна, гірка доля впала на плечі українського народу. Протягом багатьох століть нашу землю терзали татари і монгол, шведи і німці, австро-угорські та польські війська, червона російська чума. Але український народ знаходив у собі сили і знову вставав з колін, все робив для того, щоб звучала солов’їна українська мова, задушевна пісня, була воля і незалежність.
Звучить після на слова Миколи Бакая, музику П. Дворського, «Горнусь до тебе Україно!».
Вірш: «Ти встанеш Україно!» – учень.
Моя Україно, як сонечко красна,
Колись так могутня, а нині нещасна
Докіль карать буде тебе лиха доля?
Докіль глузуватиме горна недоля?
Колись твоя сила лунала із гір,
А потім синів твоїх гнали в Сибір,
Сльозами та кров’ю стелився їм шлях,
А рідну Вкраїну посів лютий жах.
За тебе дочки й сини підуть в бій,
І Неньку заступлять, як пчіл густий рій,
І стануть панами у рідній землі,
І щастя зазнають в великій сім’ї.
Ведуча: В 30-х роках наші земляки змушені були покидати край і податись на заробітки за океан. Туга, ностальгія за Батьківщиною, за своїм краєм, домівкою, рідними і по сьогоднішній день бринить сумною струною в серцях української діаспори, яка знаходиться далеко за межами рідної неньки України.
Звучить пісня на слова і музику Степана Ткачука «Повези мене батьку».
Повези мене батьку на Україну
Хай весною почую спів солов’я
Повези мене батьку за свою Батьківщину,
Де зелені Карпати домівка твоя.
Повези, повези, де зелені Карати 
Домівка твоя.
Повези мене батьку на Україну,
Щоби літом побачить пшеничні поля
Повези мене батьку на свою батьківщину,
Де зелені Карпати, домівка твоя.
Повези, повези, де зелені Карпати 
Домівка твоя.
Повези мене батьку на Україну,
Восени хай нап’юся води з джерела,
Повези мене батьку на свою Батьківщину
Де багряні Карпати домівка твоя
Повези, повези, де багряні Карати 
Домівка твоя.
Повези мене батьку на Україну,
Як килимом білим вкрита земля,
Повези мене батьку на свою Батьківщину,
Де білі Карпати домівка твоя.
Повези, повези, де білі Карпати 
Домівка твоя.
Виступ отця. (тематично звернення до пресвятої Богородиці)
Звучить пісня на слова А.Малишка, муз. П.Майбороди пісня про рушник 
Ведучий: В нашому житті слово «мама» завжди повинно бути святим. Де б ми не були наша стежина повинна вести до материного серця, батьківського порога.
Пісня на слова С.Пушика, муз. Б.Юрківа «Матусенька».
Полотном од рідного порога,
В зоряні омріяні світи,
Постелилась радісна дорога,
Кращої дороги не знайти.
Приспів: Не сумуй, матусенько, не треба
Не тривож очей ласкаву синь,
Доки ясне сонце світить з неба,
Рідну матір не забуде син.
Ти мене леліяла роками,
Щоб зростав я дужим як Антей,
Теплими зболілими руками
Пригортала ніжно до грудей.
Приспів:
Як веселка – світиться дорога,
Гожий ранок висіяв росу,
Де б не йшов од рідного порога,
Мамину святу любов несу.
Приспів:
Вірш Т.Г.Шевченка «Молитва»
Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі. І таляри,
І пута Кутії пошли
Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою силу ниспошли.
Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
А чистих серцем? Коло їх
Постав ти ангели свої,
Щоб чистоту їх соблюли.
Мені ж, о Господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли!
Ведуча: Сьогодні хочеться сказати про творчість українського композитора Олександра Білаша, інших самодіяльних композиторів Степана Сабадаша, Богдана Юрківа, які оспівують в своїх творах рідний карпатський край, любов до своєї землі, про людську вірність, чисте земне кохання.
Попурі українських пісень
Пролягла на небі зоряна дорога,
І смереки тихо над струмком стоять,
А на серці в мене смуток і тривога,
Де ти забарилась Любонько моя.
Синь Карпатських гір і синь небес
І дівочі оченята сині,
Я шукав у горах едельвейс,
А знайшов любисток в полонині.
Приспів: Полонина, полонина,
Ловить зорі, сині зорі,
А гуцулка полонина,
Юне серце в чорногорі.
В’ється наче змійка неспокійна річка
Тлиться близенько до підніжжя грі.
А на тому боці, там живе Марічка,
В хаті що сховалась у зеленій бір.
Виглядаю тебе ще з весняних доріг,
Обминаю у мріях стежини тернисті,
Замість тебе в саду раптом сніг, білий сніг,
Ранній сніг на зеленому листі.
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Приспів: Всюди буйно квітне черемшина
Мов до шлюбу вбралася калина
Вівчаря в садочку в тихому куточку
Жде дівчина жде.
Ведучий: Потрібно сказати, що народ який не цінує своєї держави і не готовий її боронити, приречений на втрату не тільки державності, а й самого себе.
Після на слова В.Сосюри, муз. Б. Шиптура «Любіть Україну»
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Приспів: Любіть Україну вві сні й наяву
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов’їну.
Любіть у труді, у коханні, в бою.
Як пісню, що лине зорю,
Всім серцем любіть Україну свою,
І вічні ми будемо з нею.
Приспів:
Юначе, хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все – до загину.
Не можна любити народів других,
Якщо ти не любиш Вкраїну.
Ведуча: Такі є слова Йосифа Сліпого: «Пам’ятайте, що народ, який не знає або загубив свого минулого з його духовними скарбами вмирає і зникає із землі». 
Учасники концерту співають пісню «Червона калина».
Не хилися червона калино
Маєш білий цвіт
Не журися славна Україно 
Маєш славний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну
Гей-гей-гей розвеселимо.
























3.2. Урок патріотизму «Україна — мій рідний дім»
І. Вступне слово учителя. 
Дорогі діти! Ось і ще одні веселі канікули пролетіли на крилах теплого і лас¬кавого літа. І знову вересень, і шкільний дзвоник кличе вас до праці. Кожен наступний клас — це новий щабель вашого фізичного, розумового і морального зростання, яке не відбувається само собою, для цього потрібна праця мускулів, розуму, серця. Тож вітаючи вас, уже семикласників, із початком навчального року, я щиро бажаю, щоб ця праця не була для вас примусовою, хай вона приносить вам радість і хороші результати. У цьому допоможе усвідомлення високої мети, заради якої ви ходите в школу. Стати справжньою людиною, особистістю, — ось ваша головна ціль. До неї ви йдете не один рік, крок за кроком і на кожній вищій сходинці все більше усвідомлюєте у чому суть справді людського. І що цікаво: чим більше людина знає й розуміє, тим більше питань ставить перед нею життя, тим вищий ідеал особистості, тим вимогливіша вона до себе. 
Мине ще один рік — і ви станете на порозі юності, найпрекраснішої пори в житті людини. Якими ви вступите у цей чарівний світ,.залежить від вас самих, від того, як успішно будете формувати своє "я", вибудовувати храм своєї душі. 
Нагадаю те, про що ми не раз говорили у попередніх класах: основним вихо¬вателем кожного з вас будете ви самі, адже без самовиховання неможливе втілен¬ня у життя високих ідеалів. 
У нас ще буде багато серйозних роздумів і розмов про ці ідеали. Сьогодні ж зупи¬нимось на найважливішому з них. Цей ідеал багатьма людьми сьогодні потопта¬ний, знехтуваний, багато в ньому зневірились; немало й таких, у кого його, на жаль, і не було. Йдеться про патріотизм, любов до Батьківщини, — глибоку, щиру, не на словах, а на ділі. 
Поняття Батьківщини росте разом з вами, збагачується новим, усе глибшим змістом. Нещодавно для вас обмежувалось рідною хатою, де вперше пізнали лю¬бов та опіку мами і тата, ласку бабусі, мудрість дідуся, тепло родини. Проминуло раннє дитинство — і вже стежинка від хати повела вас до школи. Саме тут від¬крили для себе, що ви не просто діти своїх батьків, а ще й українці, а Батьківщина наша — Україна, велика і прекрасна. Вам розповідала про неї перша вчителька. На уроках ви співали пісні й декламували вірші, знайомились з державною симво¬лікою, знаходили на карті її ріки, міста і гори, засвоювали мову, звичаї і традиції, читали оповідання з історії. Читаючи книги про минуле, ви захоплювались героїзмом і звитягою справжніх синів Батьківщини, якими уславлена кожна епоха: і княжа доба, і козацька, віки неволі і часи визвольних змагань. Та чим дорослішаєте ви, тим все більше здатні аналізувати минуле й сучасне. 
Чи не виникало у вас запитання, — чому доля нашого народу така трагічна? Прогорнімо сторінки історії — від найдавніших до новітніх часів. Чому не ви¬тримала татаро-монгольського іга Руська держава? Вистояла б вона, якби була монолітною, єдиною! Та річ у тому, що вона розпалась на окремі князівства ще до нашестя татаро-монголів. А удільні князі дбали не про єдність і могутність . держави Руської, вони воювали між собою за землі, за владу. 
Вже князі на поганих не ходять походами. 
Каже брат братові: «Се моє і те моє теж». 
Розлилось горе по Русі наругою 
І печаль нещадна русів мучила, 
І князі кували чвари гострі, 
А погані дикі в ту злощасну пору 
Йшли на Русь і били всіх гуртом і вроздріб, 
І данину брали . 
Зі «Слова про похід Ігорів»
Русь, ослаблена міжусобицями, упала під навалою хижих ординців. 
Проглянемо сторінку з історії доби козацької. Якби всі полки пішли за гетьма¬ном Іваном Мазепою, визволив би він Україну від московського поневолення. Проте зрадники допомогли ворогам і перемогли московити. Руїнами, кров'ю й пожежами, палями й шибеницями вибивали дух українства, усе загарбали й на¬віть назву нашу — Русь — присвоїли собі. 
Для чого ми згадуємо про це сьогодні? Щоб осудити зрадників чи тих,, які стояли осторонь, дбаючи про себе в той час, як треба було одностайно стати на захист волі Вітчизни? Ні. Своєю зрадою вони вже зганьблені навіки, і судитиме їх Найвищий Суддя, як і всіх нас, минулих, сучасних і майбутніх. Але історію потрібно знати й не повторювати помилок предків. 
Щоб зберегти дім свій — треба бути господарем, щоб мати Україну — треба бути українцями. Не малоросами, не хохлами, а українцями — синами і дочками України. 
II. Учні — декламатори. 
1-й: Земле рідна! Мозок мій світліє, 
І душа ніжнішою стає, 
Як твої сподіванки і мрії 
У життя вливаються моє. 
Я живу тобою і для тебе, 
Вийшов з тебе, в тебе перейду, 
Під твоїм високочолим небом 
Гартував я душу молоду. 
Хто тебе любов'ю обікраде, 
Хто тебе в турботах обмине — 
Хай того земне тяжіння зрадить 
І з прокляттям безвість проковтне! 
(В. Симоненко.) 
2-й: Україно, Україно, 
Нене моя, нене, 
Як забуду тебе, рідна,— 
Й ти забудь про мене. 
Як буде мені дорожче 
Що від тебе, нене, — 
Прокляни мене, о рідна, 
І забудь про мене! 
(Уляна Кравченко.) 
3-й: І яку я не вибрав би путь, 
І яка б не пробила година — 
Всі дороги до тебе ведуть: 
Ти на світі у мене єдина. 
Через гори, за ріки, моря 
Усміхається вечір погідно, 
І встає Кобзарева зоря 
Над тобою, моя Україно. 
4-й: Любіть Україну, як сонце, любіть, 
Як вітер, і трави, і води . 
В годину щасливу і в радості мить, 
Любіть у годину негоди. 
Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її вічно живу і нову, 
і мову її солов'їну. 
5-й: Юначе! Хай для неї твій сміх 
і сльози, і все до загину . 
Не можна любити народів других, 
коли ти не любиш Вкраїну! 
Дівчино! Як небо її голубе, 
Люби її кожну хвилину. 
Коханий любить не захоче тебе, 
коли ти не любиш Вкраїну . 
Любіть у труді, у коханні, в бою, 
як пісню, що лине зорею . 
Всім серцем любіть Україну свою — 
і вічні ми будемо з нею. 
ІІІ. Виконується пісня «Синові» на сл. В. Симоненка. 
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, 
Виростуть з тобою приспані тривоги . 
Можна вибрать друга і по духу брата, 
Та не можна рідну матір вибирати. 
За тобою завше будуть мандрувати 
Очі материнські і білява хата. 
І якщо впадеш ти на чужому полі, 
Прийдуть з України верби і тополі. 
Стануть над тобою, листям затріпочуть, 
Тугою прощення душу залоскочуть. 
Можна все на світі вибирати, сину, 
Вибрати не можна тільки Батьківщину. 
IV. Заключне слово учителя. 
У кожного з нас є рідна хата. 
Подумайте, скільки потрібно праці, щоб утримувати в домі порядок і лад, щоб було в ньому чисто й затишно, щоб жилось заможно. 
Україна — наш спільний дім. Тож маємо дбати всі, щоб були в ній добробут і лад, мир і злагода, вічна краса. Усі ми повинні усвідомити: своє, рідне — не тільки хата й подвір'я, а й вулиця, село чи місто, де ти живеш, ліс і річка, степ і море. Якби кожен це пам'ятав, — чи були б засмічені лісосмуги, ниви і шляхи, отруєні водоймища, понівечені насадження, понищені святині? 
Україна з надією дивиться в завтрашній день, чекає на вас, завтрашніх госпо¬дарів життя. Ви потрібні їй мудрі, умілі, дбайливі і людяні. Тож попри всі щоден¬ні турботи пам'ятайте про головне — вибудовуйте храм своєї душі, формуйте себе як Людину, яку сотворив Господь подібною собі. 
Приступаємо до навчального року — нового етапу нашої праці. В українців, як і всіх християн, є добра традиція: новий день починати молитвою. Отож запо¬чаткуймо так новий навчальний рік. 
Виконується, при можливості, або слухається в записі «Молитва за Україну».




























Висновок
Національна освіта і виховання – одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи її вирішення слід шукати негайно. Настав час, коли природа потребує термінової охорони. Людина повинна стати її захисником. Аналіз літератури переконав нас у тому, що проблема національного виховання не є новою в історії людства. Її коріння можна простежити на будь-якому відтинку людської цивілізації. Ця проблема турбує людство уже протягом багатьох віків. Вирішити її намагались педагоги і мислителі різних поколінь. Сама ж національна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя.
Національне виховання дітей не повинно проводитись епізодично, воно має бути глибоко продуманим, систематичним, цілеспрямованим. Досягти оптимальних результатів в національному вихованні можна при умові широкого використання в навчально-виховному процесі занять-комплексів, що мають інтегрований зміст, завдань інтегрованого характеру. 
Використання скарбів народної мудрості є могутнім фактором виховання у школярів національної культури. Досягнення певних результатів в цьому залежить від майстерності, творчості педагога, національна культура якого повинна служити прикладом для його маленьких вихованців. 
Формування духовного світу особистості – процес довготривалий, складний і важкий. Особливо, коли він утруднюється й об'єктивним протиріччям між дійсністю життя і моральними вимогами педагога. І все ж аналіз результатів свідчить, що при планомірній роботі зрушення відбудуться обов'язково. 
Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Варто звернути увагу на формування національної свідомості через казки Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Великий педагог визначав провідну роль роботи дітей над казкою, він створив свій світ казок. 
Важливу роль у формуванні національної свідомості школярів має робота педагога-організатора. У плануванні виховної роботи він повинен включати завдання, практична реалізація яких спрямована на формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну свідомість, розвиток духовності, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, економічну культуру. Історія людства переконливо засвідчує, що світогляд громадян цивілізованих держав формується на основі ідейних, морально-духовних цінностей. 
Для цього потрібно виробити комплекс таких особистісних якостей і рис характеру, як патріотичність, громадянська відповідальність і готовність до праці в ім'я Батьківщини; готовність розвивати і захищати рідну мову, культуру, інші національні цінності. Важливо також знати і дотримувати закони держави. 

















Список використаної літератури
Бабанский Ю. К., Победоносцев Г. П. Комплексний подход к воспитанию школьников. — М., 1980.
Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН, 1996.
Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія, 1997. - № 1. 
Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія, 1997. - № 1. 
Бутківська Т.В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа, 1997. - № 2. 
Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів // Рідна школа, 1996. - № 2. 
Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. – К.: ІЗМН, 1995.
Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. – К.: 2001.
Донцов А.В. Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтацій студентської молоді // Високі технології виховання. – Харків; ІСДО, 1995.
Кобзар Б.С. Громадськість і виховання. — К., 1973.
Краеведение: Пособие для учителей / Под ред. А.В. Даринского. – М., 1987. 
Матвієнко О.В. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. – Київ: Стилос, 1999. 
Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.
Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти, 1999. – № 4. 
Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори: в 5 т. – К., 1976. – Т.3.
Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: в 5 т. – К., 1976. – Т. 1.
Сучасні шкільні технології / Упоряд. І. Рожнятковська, В. Зоц. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – Ч. 2. 
Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія, 1997. - № 2. 
Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа, 1999. - № 7–8.
Щуркова Н.Е. Воспитание: новый взгляд с позиции культуры. – М.: Педагогический поиск, 1996.






Другие работы по теме:

Переплет дипломов