Contribution to International Economy

  • Розвиток початкової освіти на Харківщині (1861 - 1917рр.)

РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НА ХАРКІВЩИНІ

(1861 - 1917рр.)


 

Зміст

ВСТУП   3

1.            РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ  У 17-19 ст. 4

2.            ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ В 1884–1904 рр. 5

3.            РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НА ХАРКІВЩИНІ, В 1905–1917 рр. 8

ВИСНОВКИ   14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ   17

 

 


 

ВСТУП

Дореволюційна література з проблем розвитку системи освіти достатньо різноманітна і представлена в основному роботами загального характеру, які дозволяють отримати цілісне уявлення про розвиток освіти другої половини XIX – початку ХХ століть в Україні і зокрема в регіоні.

Невідповідність церковнопарафіяльної освіти вимогам часу підкреслювали О.С.Пругавін, М.О.Бунге, А.С.Окольський, С.В.Рождественський, П.Руссофіл. Важливість поєднання навчання та релігійно – морального виховання обгрунтували Ф.Благовидов, В.В.Григор’єв, Д.Ромашков, М.Мукалов, М. Остроумов.

Крім загальних праць, починаючи з 50-х рр. ХІХ ст., з’являлися спеціальні дослідження, що висвітлювали регіональний аспект розвитку початкової церковної освіти. Вивчення історії церковних шкіл Харківщини започаткували дослідники Г.П.Данілевський і Г.Цвєтков, А.С.Лебєдєв, Ор. І. Левицький, О.М.Лазаревський, П.Житецький. Автори вважали факт існування на Слобожанщині мандрівного дяківства свідченням причетності до європейських культурно-освітніх традицій.

Важко переоцінити значення досліджень відомого історика та краєзнавства Д. Багалія. Як історик Д. Багалій мав доступ до архівів, як голова міської думи – до офіційної документації, все це дозволяло здійснити аналіз благодійної діяльності у Харківській губернії і місті Харкові. Систематизувати й узагальнити інформацію про розвиток благодійності в регіоні, вперше вдалося в фундаментальній праці “История города Харькова за 250 лет его существования” Д. Багалію та Д. Міллеру. Ця робота написана науковцями – учасниками процесу освіти в Харківській губернії кінця ХІХ – початку ХХ ст.Таким чином, у дореволюційний час були зроблені перші кроки щодо  накопичення й узагальнення фактичного матеріалу з історії благодійності і стану освіти в країні в цілому і в Харківській губернії зокрема.

 

РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ  У 17-19 ст.

Церковні школи почали з’являтися при новозбудованих храмах полкових міст і великих сіл вже наприкінці ХVІІ ст., у м. Харків вони виникли пізніше, у 20–30 рр. ХVІІІ ст. Громада доручала парафіяльному духовенству опікуватися шкільною та позашкільною освітою дітей. Педагогічна діяльність священо- і церковнослужителів була частиною їх пастирської діяльності.

Поширення такого явища як мандрівне дяківство свідчило про причетність жителів Слобожанщини до європейських культурно-освітніх традицій. Зазначені риси були притаманні парафіяльній освіті лише наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст., що дає можливість вважати вказані хронологічні межі окремим періодом в історії початкової освіти Харківщини – складання передумов створення та поширення церковних шкіл.

У першій половині ХІХ ст. церковнопарафіяльна освіта в Харківській губернії залишалася головною формою одержання початкових знань для незаможних верств населення, здебільшого, селянства. Пожвавлення діяльності шкіл духовного відомства у цей період, що обумовлювалося прийняттям статутів 1864 та 1874 рр. Вплив та участь духовенства у поширенні початкової освіти у пореформений час почали поступово зменшуватися. Позначилася загальна тенденція залучення світських осіб до викладання в церковних школах. Священо- та церковнослужителі погоджувалися на такий розподіл обов’язків, але царизм сподівався на духовенство як надійну опору своєї політики, тому примушував їх нести відповідальність за стан початкової освіти[[1]].

Керівництво Харківської єпархії вважало, що земства і духовенство мусять співпрацювати на теренах початкової освіти, покладаючи на земства обов’язок вирішення питань матеріального забезпечення. Останнє залишалося головною умовою для існування шкіл і характеризувалося нестабільністю, здебільшого складалося із внутрішніх церковних коштів. Парафіяльним опікунствам також було поставлено за обов’язок піклуватися про організацію функціонування шкіл. Зростання чисельності церковнопарафіяльних шкіл у 60-х рр. змінилося поступовим їх занепадом у 70-х рр., бо злиденне становище населення не сприяло формування в нього прагнення до одержання початкової освіти. Кількість церковних шкіл найшвидше зростала (завдяки співпраці духовенства та земств) в Богодухівському, Харківському, Сумському повітах. В цих же повітах навчалося найбільше учнів. За соціальним станом учні церковних шкіл найвіддаленіших повітів (Богодухівський, Валківський, Вовчанський, Старобільський) належали до селянства. Повільно зростала кількість шкіл для дівчаток. У 60-х рр. XIX ст. розпочалася систематична педагогічна підготовка кадрів для церковних шкіл із представників духовного стану.

 

ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНИХ ШКІЛ В 1884–1904 рр.

 

Відбувається піднесення діяльності церковнопарафіяльних шкіл Харківської єпархії, що було викликане прийняттям “Правил про церковнопарафіяльні школи” (1884 р.) та інших законодавчих актів, що сприяли упорядкуванню їх функціонування, а також наданням регулярного фінансування.

Було завершено створення системи церковнопарафіяльної освіти, чітко визначено призначення кожної структурної ланки. Важливу роль у поширенні початкової освіти відігравали школи грамоти, що зосереджувалися у селах найвіддаленіших повітів і стали резервом для поповнення кількості однокласних церковнопарафіяльних шкіл. За тривалістю і змістом навчання церковні школи зрівнялися з міністерськими і земськими. Керівництво здійснювалося єпархіальною училищною радою та її повітовими відділеннями. Парафіяльні школи одержали юридичні права. Храмам стало важко утримувати їх значну кількість, а священо- і церковнослужителям – обтяжливо витрачати багато часу та особистих коштів на церковно-шкільні справи, тому розвиток церковних шкіл уповільнився. Джерела фінансових надходжень залишалися різноманітними, обмеженими, недостатніми і нерегулярними, що обумовлювало нестабільну роботу церковних шкіл. До матеріального забезпечення були залучені державні, громадські та приватні кошти, що забезпечило швидке зростання чисельності церковних шкіл, що за період 1884–1904 рр. зросла в цілому в 19 разів по Харківській губернії і в 5 разів – у м. Харків. Важливу допомогу надавали земства.

У роботах харківських педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століть знаходимо цікаві роздуми з приводу необхідності переосмислення мети освіти, якісної зміни змісту загальноосвітніх знань. Так, про необхідність забезпечення у середніх навчальних закладах загального розвитку вихованців йшлося у роботі професора Харківського університету М.О. Лавровського "До питання про устрій гімназії" [[2], С.115-192]. Відомий український фізіолог і педагог В. Данилевський у "Критичних замітках про стан шкільної справи в Росії" (1901) наполягав на необхідності вивчення у школі природничих наук, особливу увагу приділяв викладанню необов’язкових предметів, у першу чергу гімнастики, як засобу забезпечення всебічного розвитку особистості. У зазначеній роботі йдеться, що "гімнастика повинна розвинути кращі сторони й зачатки інтелекту та характеру, повинна намагатися виробити вірну роботу думки, живу допитливість, свідоме ставлення до себе самого й до всього оточуючого..." [[3]]. Нові цільові установки були викладені і у книзі відомого педагога та громадського діяча того часу В.І. Чарнолуського "Провідні питання організації шкільництва в Росії". Вони розкривали "необхідність розвитку здатності до самостійної розумової діяльності та допомоги у засвоєнні необхідних методів такої роботи, повідомлення основ наукових знань, поглиблення та поширення їх, розгортання перед учнями великої перспективи загальнолюдських знань, аби кожний з них вибрав ту або іншу галузь науки або техніки, мав вірну уяву про її місце у загальній системі" [[4],С. 28]. Підкреслимо, що серед першочергових завдань шкільництва у досліджуваний період – необхідність "надання освіти дітям усіх станів" [[5]].

Таким чином, оновлення цільових установок вітчизняного приватного шкільництва було пов’язане з прагненням розбудови дійсно демократичної школи, головним завданням якої було надання загальноосвітніх і професійних знань з метою забезпечення різнобічного розвитку вихованців та сприяння загальносуспільному розвитку. Переосмислення цільових установок загальноосвітньої школи мало наслідком усвідомлення необхідності змін її змістового компоненту, що відобразилось у розширенні та поглибленні навчальних планів і програм. Розглянемо зміни у програмних документах приватних початкових навчальних закладів Харківської губернії кінця ХІХ – початку ХХ століть, які стосуються змісту освіти.

Положення про початкові народні училища 1864 та 1874 років, державні програми та навчальні плани 1897 року, якими повинні були керуватися приватні школи, виступали запорукою виконання освітньої політики уряду. Кількість навчальних предметів, обов’язкових для початкових навчальних закладів усіх форм власності, була дуже обмеженою й складалася з таких: Закон божий, читання за книгами громадської та церковної преси, письмо, елементарна арифметика, церковні співи (там, де їх викладання було можливе), краснопис [[6],С. 199].

 

РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ НА ХАРКІВЩИНІ, В 1905–1917 рр.

Розвиток церковнопарафіяльних шкіл у період 1905–1917 рр., характеризується повільним занепадом церковних шкіл, результатом чого стало урядове рішення про їх ліквідацію. Сільські церковні школи Харківської єпархії розміщувалися в особистих оселях духовенства, церковних або громадських спорудах, що переважно не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам до проведення в них занять. Відсутність постійних пристосованих приміщень і палива були головними причинами нестабільної діяльності церковнопарафіяльних шкіл. Ставлення парафії до матеріального забезпечення шкіл залежало від багатьох чинників, основним із яких була матеріальна спроможність сільського населення утримувати школу. Парафіяльні школи потерпали від скрутних умов (тіснота, холод) організації навчального процесу. Пропуски уроків учнями також порушували нормальний хід занять та були наслідком їх залучення до виконання домашніх господарських робіт.

Форми виховної роботи в церковнопарафіяльних школах, що були спрямовані на формування релігійно-моральних почуттів учнів та сприяла становленню шкіл як культурно-освітніх центрів парафії. Участь у богослужінні допомагала не тільки закріпленню одержаних знань з Закону Божого на практиці, але й формувала активне ставлення молодого покоління до життя парафії. В церковнопарафіяльних школах Харківської єпархії активно використовувалися сучасні для того часу форми виховної позакласної роботи – екскурсії (паломництва), формувалися бібліотеки, музей, складалися шкільні літописи. Важлива увага приділялася трудовому вихованню, створюючи передумови для поступового підвищення добробуту колишніх випускників, підвищуючи авторитет церковної школи у парафії.

За даними збірки "Початкова народна освіта у Харківській губернії за 1908 рік" необов’язкові дисципліни (гімнастика, малювання, рукоділля, співи та ін.) викладалися у 1047 початкових школах губернії з 1706 їх загальної кількості (це складало 61 %). При цьому спостерігалось більш активне викладання цих предметів саме в приватному секторі [[7],С. 234].

Розширення навчальної програми першої початкової школи ХТГ ім. Ф.С. Карпова відбувалось за рахунок скорочення навчального часу на викладання предметів церковнослов’янської грамоти (на 45 %), та введенням предметів природничого (бесіди зі світознавства) та естетично-трудового циклу (малювання, рукоділля) [10,с.5]. Така навчальна програма забезпечувала більш тісний зв’язок навчання з вимогами життя й відповідала актуальним для того часу тенденціям розвитку навчально-виховного процесу.

Суттєве розширення навчальних програм спостерігалось і в інших приватних початкових школах Харківського регіону. Так, у недільній школі Х.Д. Алчевської, крім викладання обов’язкових предметів, учнів знайомили з відомостями з вітчизняної історії, географії, фізики, природознавства, літератури, гігієни тощо.

Підкреслимо, що проблема забезпечення принципу зв’язку школи з життям широко обговорювалась на початку ХХ століття. Зокрема, на Загальноросійському з’їзді з питань народної освіти, який відбувся у Петербурзі в 1913 р., йшлося про необхідність розуміння початкового шкільництва як першої ланки єдиної загальноосвітньої школи, а тому питання набуття знань, необхідних для життя, передбачалось вирішити на основі реалізації принципу активної творчої діяльності дитини у навчальному процесі. З’їзд визнав за необхідне відмовитись від утилітарного характеру початкової школи, а тому виступив проти викладання дисциплін професійно-технічного характеру. Разом з тим перед початковим шкільництвом було поставлено завдання введення "трудової основи" навчання та виховання. Отже, на з’їзді обговорювалась необхідність відмови початкової освіти від вузької професіоналізації, надання навчальній праці виховуючого характеру [[8],С.205].

На нашу думку, немає підстав вважати професійні початкові навчальні заклади Харківської губернії досліджуваного періоду суто утилітарними. Звітні документи цих шкіл, що містяться в архівах, дають уяву про цікавий досвід організації фізичного, художнього, морального виховання, що забезпечувався уроками малювання, гімнастики, співів і рукоділля, які входили до навчальних програм і планів згаданих навчальних закладів. Тобто, у приватному початковому шкільництві відбувались спроби поєднати загальноосвітню й професійну підготовку, забезпечити всебічний розвиток вихованців, підготувати їх до реального життя. Ці спроби також відповідали новітнім загальносвітовим тенденціям освітнього розвитку.

У більшості початкових навчальних закладів Харківської губернії на високому рівні було поставлене викладання предметів естетичного циклу. Крім традиційних для того часу співів, діти мали можливість навчатися гри на музичних інструментах (домра, балалайка та ін.) [[9],С.45]. У початкових школах Харківського товариства грамотності малювання викладали засновниця та кращі учні рисувальної школи М.Д. Раєвської за програмою школи [8]. Ця програма передбачала не тільки "розвиток гарних смаків", а й ознайомлення учнів із симетрією, пропорційністю, головними лініями орнаментів і т. ін.

Так, у Харківській жіночій рукодільній майстерні, крім обов’язкових предметів, вивчали техніку крою та пошиття білизни й одягу [[10], С.169].

Необхідно відмітити, що на початку ХХ століття суттєві зміни відбулися у позакласному житті школи. У деяких приватних початкових школах до навчальних програм увійшли так звані клубні заняття, що ставили за мету виховувати особистісні якості дитини. До програми клубних занять входили уроки позакласного читання, екскурсії, прогулянки, літературно-музичні свята і т. ін. До навчального плану Харківської недільної школи Х.Д. Алчевської, наприклад, входили заняття з позакласного читання. При цьому книги, рекомендовані для читання, обов’язково рецензувались учителями школи.

Навчальні заклади надавали так звану "закінчену початкову освіту" і, як правило, готували дітей середніх та нижчих станів до професійної діяльності. Провідним програмним документом  виступало Положення від 25 червня 1912 р., відзначимо, що навчальні плани вищих початкових училищ якісно відрізнялись від планів початкових навчальних закладів [8, С.206].

Ці плани були значно розширені предметами математичного, природничого циклу: до них були включені предмети, які в початкових училищах, за Положенням 1897 р., вважалися необов’язковими, крім того, передбачалось вивчення нових мов і викладання ручної праці. При цьому на предмети природничого циклу відводилось 24 % навчального часу, математичного – 23 %, естетичного – 18 %.

Відзначимо, що надавалось закінчене коло знань з російської мови та арифметики. Програми з алгебри та історії відповідали програмі середньої школи. До програм з інших предметів (природознавство, фізика, географія, геометрія) також був включений той самий навчальний матеріал, що мав місце в курсі середньої школи, але в меншому обсязі й у більш елементарному викладі [8,с.207].

Припинення зростання чисельності та складні умови утримання діючих шкіл свідчили про втрату їх привабливості для громадськості. Рішення духовного відомства у 1905–1917 рр. були спрямовані переважно на організацію матеріальної підтримки парафіяльних шкіл. В останній етап їх діяльності до фінансування залучалися як внутрішні кошти храмів, так і кошти світського походження. Багато господарських питань вирішувалося разом із сільськими громадами і земствами. Отже, духовне відомство створило систему церковних шкіл, які взяли на себе певну частину просвітницької роботи серед селянства.

У теорію формування загальнолюдських цінностей під час навчального процесу великий внесок зробили харківські педагоги С.І.Миропольський, В.Ф.Давиденко, М.М.Страхов та архіпастирі, які очолювали Харківську єпархію: Амвросій (1882–1901), Флавіан (1901–1903), Арсеній (1903–1914), Антоній (1914–1918)[[11]]. Хід історії навчання залежали від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників: початку та закінчення сільськогосподарських робіт, особистого ставлення вчителів до викладання у школі, стану відвідування учнів.

Від зазначених чинників залежав і рівень знань, які надавала церковна  або приватна початкова школа. До причин поганої успішності слід додати заборону навчання рідною мовою та відсутність українських навчальних книг. Для користування у парафіяльних школах пропонувалися Святійшим Синодом найкращі зразки підручників, але з цього переліку виключалися книги К.Д.Ушинського і Л.М.Толстого, які користувалися загальновизнаним авторитетом у практичній педагогіці того часу.

У 1884–1917 рр. було накопичено значний масив методичних доробок, спрямованих на удосконалення викладання зазначених предметів. За час діяльності парафіяльних шкіл Харківської єпархії вона стала визначним центром церковно-шкільної справи, центром навчально-методичної роботи на рівні всієї Російської імперії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Церковнопарафіяльні школи тривалий час залишалися єдиною формою навчання для незаможний верств сільського населення, яке традиційно здійснювалося Православною Церквою, складаючи частину її культурно-освітніх функцій. Парафіяльні школи користувалися підтримкою у суспільства з причини значної релігійності частини населення та авторитету Церкви.

Проведене дослідження надало можливість проаналізувати етапи розвитку та навчально-виховний процес церковних шкіл Харківської єпархії.

Церковні школи, як перша ланка початкової освіти, знаходились повністю на матеріальному утриманні Церкви та громади. Державна підтримка обмежувалася лише контролем з визначення змісту і завдань їх діяльності. Духовенство залишалося єдиною силою, що здійснювала початкову освіту народних мас.

Незважаючи на те, що в першій половині ХІХ ст. Харків перетворився на провідний центр світської освіти, церковні школи залишалися головною формою початкової освіти для найбідніших верств населення, особливо сільського.

Зі скасуванням кріпацтва спостерігалося певне пожвавлення діяльності шкіл духовного відомства, що обумовлювалося прийняттям державних документів про освіту у 1864 р. та 1874 р. Але стан шкільної справи в цей період залишався незадовільним. За чисельністю дітей і періодичністю навчання парафіяльні школи нагадували більше домашні школи грамоти. Духовенство примушували до ведення освітньої справи. Утворення училищних рад – губернської та повітових – як керівних та контролюючих органів, сприяло упорядкуванню діючих і утворенню нових шкіл.

У 60-х роках ХІХ ст. державна політика зумовлювала загальний релігійний характер освіти і сприяла його вкоріненню. З відкриттям та розгортанням діяльності земських шкіл, відставання церковних стало ще більше очевидним за такими показниками як рівень матеріального забезпечення, рівень викладання та якість педагогічної підготовки учительських кадрів із духовенства.

У період з 1884 р. по 1904 р. відбувалося піднесення у діяльності церковнопарафіяльних шкіл, обумовлене ініціативою самодержавства – прийняттям “Правил про церковнопарафіяльні школи” (1884 р.) та регулярним (з 1896 р.) їх фінансуванням. У цей час зростала кількість шкіл, відбувався перехід до трьохрічного мінімального строку навчання, удосконалення програм до рівня земських шкіл та застосування досвіду їх роботи, створення чіткої системи церковнопарафіяльної освіти, самостійна підготовка духовним відомством кадрів для церковних шкіл. Однією з поширених форм одержання початкової освіти у сільській місцевості стали школи грамоти, що остаточно перейшли у підпорядкування духовенства у 1891 р. Зростанню їх кількості та авторитету сприяли матеріальна доступність і пристосованість до умов сільського побуту.

Керівництво Харківської єпархії рішуче боролося із ганебними прикладами ставлення до шкільної справи. Випадки посадових порушень пояснювалися відсутністю спеціальної педагогічної підготовки та матеріальної зацікавленості представників духовенства до виконання службових учительських обов’язків. Єпархіальне керівництво через свої духовні училища (єпархіальне та семінарію) і другокласні школи намагалося забезпечити педагогічними кадрами церковнопарафіяльні школи.

Останній період діяльності церковнопарафіяльних шкіл (1904–1917 рр.) характеризується їх поступовим занепадом, викликаним стрімким відставанням якості підготовки учнів від освітніх вимог часу. У червні 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв рішення про ліквідацію церковнопарафіяльних шкіл та передачу останніх у підпорядкування Міністерства народної освіти. Навчальний процес у парафіяльній школі був спрямований на виховання в учнів рис православного віруючого у шкільних, побутових і громадських умовах. Учні відвідували богослужіння, брали участь у церковному читанні та співах, роботі шкільних бібліотек. Для поклоніння святиням влаштовувалися паломництва, які в Харківській єпархії набули досить значного поширення серед інших виховних заходів. Цікавою формою виховної та методичної роботи стала організація шкільного музею Харківської єпархії та складання шкільних літописів. Складовою частиною виховуючого навчання стало трудова підготовка, що здійснювалася через діяльність ремісничих відділень і класів ручної праці.

Характерною ознакою оновлення змістового компоненту навчальних закладів згаданих типів у кінці ХІХ –на початку ХХ століття стала тенденція виникнення недільних та приватних шкіл, що забезпечували зв’язок школи з життям. Досить своєрідним для шкільництва стало прагнення об’єднати загальноосвітню і професійну підготовку вихованців шляхом розширення змісту освіти. Розвиток шкільного компоненту початкової освіти передбачав індивідуалізацію і диференціацію навчання і виховання, внесення до навчальних планів клубних занять сприяло забезпеченню саморозвитку особистості через організацію її вільної самостійної діяльності.

Головними тенденціями оновлення змістового компоненту у початковій освіті Харківської губернії у зазначений історичний період стали: гуманізація навчально-виховного процесу (простежувалась в оновленні шкільного компоненту навчальних програм приватних навчальних закладів); соціалізація освіти (професіоналізація початкового навчання).

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Яковенко Г.Г. Церковнопарафіяльні школи на Слобожанщині в XVII – на поч. XVIII ст. // Збірник наукових праць Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. − Харків, 2000. − Вип. 6. − С. 48–53.

Лавровский Н.А.К вопросу об устройстве гимназии // Журнал Министерства народного просвещения. –1867. –Ч.136 –С.115-192.

ХОДА. – Ф.Р .– 5810. – Оп.1. – Од. зб.143.

Чарнолуский В. Основные вопросы организации школы в России. – Санкт-Петербург, 1909.– 185с.

СОДА.–Ф.251.–Оп.1.–Спр.152.

Черепанов С.А. Учебные планы общеобразовательной школы в дореволюционной России // Известия Академии педагогических наук РСФСР. Вып. 33. – М.: Просвещение, 1951. – 230с.

Начальное народное образование Харьковской губернии за 1908 год. Ч.2. – Харьков, 1910. – 340с.

История первой начальной школы Харьковского общества распространения в народе грамотности им. Ф.С.Карпова (с 1869 по 1903 год). – Харьков, 1904. – 69с.

ХОДА. – Ф. 266. – Оп. 1. – Спр. 87-а.

Отчет о деятельности женской рукодельной учебной мастерской при Харьковском городском Александровском женском двухклассном училище за 1913 – 1914 учебный год // Отчет о деятельности Харьковского городского общественного управления по народному образованию за 1913 – 1914 учебный год. Приложение. – Харьков, 1915. – 197 с.

Яковенко Г.Г. Харків як методичний центр церковно-шкільної освіти наприкінці XIX – на початку XX // Віра і розум.− 2003.− №4.− С.187 – 189.



[1]Яковенко Г.Г. Церковнопарафіяльні школи на Слобожанщині в XVII – на поч. XVIII ст. // Збірник наукових праць Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. − Харків, 2000. − Вип. 6. − С. 48–53.

 

[2] Лавровский Н.А.К вопросу об устройстве гимназии // Журнал Министерства народного просвещения. –1867. –Ч.136 –С.115-192.

[3] ХОДА. – Ф.Р .– 5810. – Оп.1. – Од. зб.143.

[4] Чарнолуский В. Основные вопросы организации школы в России. – Санкт-Петербург, 1909.– 185с.

 

[5] СОДА.–Ф.251.–Оп.1.–Спр.152.

 

[6] Черепанов С.А. Учебные планы общеобразовательной школы в дореволюционной России // Известия Академии педагогических наук РСФСР. Вып. 33. – М.: Просвещение, 1951. – 230с.

 

[7] Начальное народное образование Харьковской губернии за 1908 год. Ч.2. – Харьков, 1910. – 340с.

 

[8] История первой начальной школы Харьковского общества распространения в народе грамотности им. Ф.С.Карпова (с 1869 по 1903 год). – Харьков, 1904. – 69с.

 

[9] ХОДА. – Ф. 266. – Оп. 1. – Спр. 87-а.

 

[10] Отчет о деятельности женской рукодельной учебной мастерской при Харьковском городском Александровском женском двухклассном училище за 1913 – 1914 учебный год // Отчет о деятельности Харьковского городского общественного управления по народному образованию за 1913 – 1914 учебный год. Приложение. – Харьков, 1915. – 197 с.

 

[11] Яковенко Г.Г. Харків як методичний центр церковно-шкільної освіти наприкінці XIX – на початку XX // Віра і розум.− 2003.− №4.− С.187 – 189.

 



Другие работы по теме: