Contribution to International Economy

  • експериментальна психологія

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………

2

МИСЛЕННЯ. СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ………………………….

3

ПОНЯТТЯ ЛАБІЛЬНОСТІ Й РИГІДНОСТІ……………………………..

5

ВИЗНАЧЕННЯ ЛАБІЛЬНОСТІ – РИГІДНОСТІ РОЗУМОВИХ ПРОЦЕСІВ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДИКИ «СЛОВЕСНИЙ ЛАБІРИНТ»………………………………………………………………..

8

ВИСНОВОК……………………………………………………………….

9

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….

12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Мислення відносно пізно стало предметом експериментального дослідження. Довгий час уважалось, що мислення взагалі може бути вивчене тільки за допомогою інтроспективного методу — самоспостереження. Зараз експериментальна психологія має у своєму розпорядженні цілий комплекс об'єктивних наукових методів — від спостереження й самоспостереження до лабораторного й реального експерименту, тестування розумових особливостей суб'єкта, психофізіологічних способів реєстрації розумових дій, їх моделювання. Саме під впливом експериментальних досліджень мислення розглядається зараз як процес узагальненого й опосередкованого відбиття дійсності при обов'язковій участі мови.

Початковим моментом мислення є проблемна ситуація, у якій суб'єкт орієнтується й вибирає завдання, найбільше близькі й потрібні йому. Для розв'язку завдань і якнайшвидшого досягнення мети суб'єкт розумової діяльності повинен знайти найбільш підходящі способи, правила, засоби. Це — перша фаза розв'язку завдання, так зване вирішення завдання, що закінчується формулюванням гіпотез, вибором підходящих засобів і способів. Фаза вирішення називається ще продуктивною фазою, оскільки саме на ній зосереджене створення нової продуктивної інформації. Вона закінчується появою почуття розуміння («ага-ефект», інсайт — раптове осяяння, здогад, еврика — «зрозуміння»). Тривалість першої фази різна в різних суб'єктів. Крім того, вона залежить від ступеня труднощів обраних завдань, стратегій мислення, емоційного стану суб'єктів, особливостей ситуації.

Багато методів дослідження мислення присвячені саме цій першій й найбільш складній фазі розумового процесу, наприклад методи з'ясування впливу минулого досвіду, установки, ригідності — лабільності, активності.

Друга фаза розумового процесу пов'язана з виконавчою дією, коли суб'єкт використовує знайдені засоби для конкретного розв'язку й перевіряє цінність висунутих гіпотез. Іноді, якщо цій фазі не передує обмірковування, вона являє собою ряд дій, часто безладних і швидких, з метою якимось образом намацати правильний розв'язок (метод проб і помилок). Такий вид мислення називають імпульсивним, і найчастіше йому відповідають азартна або консервативна стратегія, коли взагалі не висувається й не розглядається ніяка вихідна гіпотеза.

 

МИСЛЕННЯ. СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Мислення – процес відбиття в людській свідомості складних зв'язків і відносин між предметами і явищами об'єктивного світу.

Особливістю процесу мислення є узагальнення відображуваних зв'язків і відносин. Думка здатна до абстракції, причому людина здатна до складного абстрагування, на основі узагальнень складаються поняття. Мислення опосередковано, тобто мислення дозволяє вийти за межі безпосереднього досвіду.

По видах (ступені новизни й оригінальності) розділяють продуктивне й репродуктивне мислення. Продуктивне – творче мислення. Використовується при розв'язку нетривіальних завдань і при влученні людини в нові умови. Репродуктивне – використовується при розв'язку завдань відомого типу й пропонує використання готових правил і програм перетворення матеріалу.

Розумова діяльність містить у собі операції порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування й конкретизації.

Аналіз – це виділення в об'єкті тих або інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, відносин.

Синтез – об'єднання виділених аналізом компонентів цілого.

Абстракція – розумова операція, заснована на виділенні істотних властивостей і зв'язків предмета й відволікання від інших, несуттєвих.

Конкретизація – це перехід від абстракції й узагальнення до приватних предметів або явищ дійсності.

За формою: Наочно-діюче, розв'язок за допомогою реального перетворення, за допомогою предметних дій. Найбільш елементарне мислення, яке закладає основу більш складного. Наочно-образне – формується в дошкільному віці. Будується в оперуванні образами – виставами не прибігаючи до предметів. Словесно-логічне – в основі лежить використання понять, які існують у мові, цей вид пов'язаний з мовою, здійснюється за допомогою логічних операцій з поняттями.

Виділяють наступні логічні форми мислення: Поняття – відбиває найбільш загальні й істотні властивості предметів і явищ. Судження – форма мислення, що відбиває зв'язки між предметами і явищами, твердження або заперечення чого-небудь. Умовивід – полягає у висновку одних суджень із інших, нових зі старих.

Якостями мислення є: Глибина мислення – уміння проникнути в сутність, складність процесів предметів і явищ, передбачити подальший розвиток подій, знаходити правильні шляхи й потрібні розв'язки, не прибігаючи до допомоги інших. Критичність – уміння об'єктивно оцінювати свої й чужі думки й дії. Гнучкість – уміння змінювати намічений план розв'язку завдання відповідно до мінливої обстановки. Швидкість – відбиває швидкість протікання розумових процесів.

Довгий час уважалося, що мислення можна вивчати тільки за допомогою інтроспективного методу – самоспостереження. Зараз для дослідження мислення в психології застосовують всілякі методи – спостереження, самоспостереження, реальний і лабораторний експеримент, тестування, психофізіологічні способи реєстрації розумових дій і їх моделювання. Часто мислення досліджують у процесі розв'язку завдань. Експериментально доведено, що на процес й результат мислення великий вплив виявляють особистісні й когнітивні особливості суб'єктів. Соціально-психологічні залежності мислення визначаються положенням суб'єкта в соціумі, його конформністю, схильністю до відстоювання своєї думки, сугестивністю, залежністю від суспільних оцінок.

ПОНЯТТЯ ЛАБІЛЬНОСТІ Й РИГІДНОСТІ

Лабільність пронизує всі рівні людини як системи й охоплює всі сфери її функціонування.

Лабільність зустрічається нам при аналізі стійких типологічних властивостей – як показник пластичності, переключення (Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, В.С. Мерлин, Є.А. Голубєва).

На рівні особистісних утворів лабільність представлена як характеристика індивідуальних властивостей («лабільно-емотивний» тип, по П.Б. Ганушкину, «сверхрухливий», по К. Леонгарду), при цьому дане поняття використовують для позначення акцентуацій.

У сфері особистості, як суб'єкта діяльності, лабільність представлена як флексибельність (В.А. Петровський).

У фізіології лабільність – це максимальне число імпульсів, яке нервова клітка або функціональна структура може передати в одиницю часу без викривлень. У диференціальній психофізіології – одне з основних властивостей нервової системи, що характеризує швидкість виникнення й припинення нервових процесів.

Під лабільністю інтелектуальних процесів розуміється швидкість перебудови цих процесів при послідовному переході від розв'язку одного завдання до іншого. Показником лабільності часто виступає час, витрачений на завдання, що вимагає нового способу розв'язку. У якості критерію лабільності висувається такий показник, як доцільне варіювання способів дій.

Разом з поняттям лабільності зустрічаються поняття гнучкість і рухливість, які також визначаються, як здатність людини широко використовувати наявний досвід і знання, оперативно досліджувати відомі предмети в нових зв'язках і відносинах, долати шаблонність мислення. У певному змісті, мислення має тенденцію до стабільності, деякої трафаретності, що заважає розв'язку нових або творчих завдань.

Протилежним лабільності є так звана якість - ригідність. Термін ригідність етимологічно означає «заціпенілий», «твердий». Дані характеристики в психології розуміються, як нездатність коректувати програму діяльності відповідно до вимог ситуації, утрудненість – аж до повної нездатності – у зміні наміченої суб'єктом програми діяльності в умовах її перебудови, що вимагають.

Деякі автори пропонують розглядати проблему ригідності через таке явище, як «перенос досвіду». Досвід може виявляти як позитивний, так і негативний вплив на інтелектуальну діяльність. Прикладами позитивного переносу є підвищення швидкості й продуктивності розв'язку завдань, під впливом раніше засвоєного релевантного досвіду, феномен «немиттєвого інсайту» (А.В. Брушлинський), здатність мислити за аналогією й будувати метафори. Типовими прикладами негативного переносу служить так звана «функціональна фіксованість» (К. Дункер), як суб'єктивні труднощі зміни способу інтелектуальної діяльності в умовах, що змінилися, стереотипність і дихотомічність суджень.

Лабільність також може бути розглянута через структурні характеристики індивідуальної понятійної системи. Лабільність характеризує високий рівень організації (концептуальної складності) понятійної системи. У випадку ригідності понятійної системи ми будемо спостерігати ізольованість понять друг від друга, чи комбінуються вони в такій системі по жорстко фіксованих правилах. Природно, що зміст цих структур залежить вже від якостей особистості й умов її соціалізації.

Гнучкість мислення розуміється як психологічний феномен, за допомогою якого суб'єкт може відбивати різні властивості об'єкта, у тому числі й суперечливі, що, у свою чергу, характеризує діалектичне мислення.

Лабільність впливає не тільки на протікання пізнавальних процесів, на особистісному рівні ми також можемо спостерігати аналогічні явища. Тут ригідність можна визначити як використання суб'єктом неадекватних для ситуації стереотипів поведінки, некритичне проходження стилю спілкування, нездатність змінити закріплену реакцію на соціальну ситуацію. Афективна й мотиваційна ригідність проявляються в схильності до утвору надцінних ідей, в егоцентризмі й завищеній самооцінці, у вузькості інтересів, упертості на тих самих думках і емоціях.

Під особистісної флексибільністю (варіативністю, гнучкістю) розуміється, що носить позитивне моральне фарбування здатність індивіда легко відмовлятися від невідповідних ситуації або завданню засобів діяльності, приймань мислення, способів поведінки. У результаті чого виробляються або вживаються нові, оригінальні підходи до рішення проблемної ситуації при незмінних цілях і ідейно-моральних підставах діяльності. Індивіда з високим ступенем сформованості особистісної флексибільності можна назвати високоваріантною особистістю, включеної в систему міжіндивідних взаємин. Протилежні характеристики відносяться до особистісної ригідності (консервативності).

Лабільність споконвічно розуміється як уроджена властивість. Однак заперечувати можливість розвитку даної властивості або корекції ригідності не можна. У тому випадку, якщо ми не маємо справи з патологією, ми цілком можемо розраховувати на успіх цілеспрямованого розвитку здатності реагувати на зміни, ураховувати нові умови.

Функціонуючи, людина одночасно реалізується на всіх рівнях регуляції життєдіяльності ( психіка-організм, психіка-середовище, психіка-завдання, психіка-діяльність, психіка-життєдіяльність).

Отже, лабільність або ригідність будуть проявлятися так само на всіх зазначених рівнях. І якщо лабільність буде забезпечувати адекватну й раціональну варіативність способів адаптації, то суть ригідності - у нездатності змінити програму дій у нових умовах. Відповідно, при розв'язку професійних і інших життєвих завдань така якість особистості, як лабільність, буде забезпечувати успішність функціонування, тому що дозволить адекватно варіювати способи їх розв'язку, що особливо важливо в сучасних умовах, які характеризуються як высокоизменчивые, найчастіше важкопрогнозовані й непередбачені.

 

ВИЗНАЧЕННЯ ЛАБІЛЬНОСТІ – РИГІДНОСТІ РОЗУМОВИХ ПРОЦЕСІВ

ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДИКИ «СЛОВЕСНИЙ ЛАБІРИНТ»

Ціль методики: визначення лабільності або ригідності розумових процесів. Матеріал: бланк методики.

Методика вивчає індивідуальні особливості розумової діяльності по параметру ригідності, але дозволяє виявити протилежну стосовно ригідності якість розумових процесів – їх рухливість або лабільність.

Лабільність – швидкість перебудови цих процесів при послідовному переході від одного завдання до іншого. Показником лабільності мислення в цій методиці є час, витрачений на розв'язок кожного з десяти лабіринтів.

Передбачається, що збільшення тимчасових показників і особливо їх нерівномірність по відношенню друг до друга свідчить про труднощі перемикання з одного способу розв'язку на іншій. Низькі й рівні по відношенню друг до друга тимчасові витрати свідчать про легку переключаємості з одного способу розв'язку на іншій.

Інструкція: ваше завдання полягає в тому, щоб якомога швидше знайти вихід з лабіринту, використовуючи три правила.

Перше, вхід у лабіринт завжди починається із правого нижнього кута. А вихід завжди перебуває у верхньому лівому куті.

Друге, пересуватися по лабіринту можна тільки ходом шахової фігури тури: тільки по прямій (нагору й уліво) на будь-яку кількість букв.

Третє, будь-яка пройдена буква входить у зашифроване слово, пропустити або перескочити її неможливо. Знайдене слово запишіть із вказівкою часу пошуку по секундоміру. Перепросити кого-небудь засікти час вашої роботи з кожним лабіринтом.

Обробка результатів: за тимчасовими показниками розв'язку всіх десяти завдань потрібно побудувати графік, що відбиває властивості мислення.

По осі абсцис: указати послідовно номера лабіринтів, по осі ординат: тимчасові витрати. Відносно стабільні показники вказують на лабільність мислення. Зигзагообразність кривої з більшими відмінностями в показниках свідчать про ригідність мислення, коли суб'єктові доводиться витрачати зайвий час на перебудову свого мислення й перехід на новий спосіб. Можна також зрівняти результати першої половини й другої. Ефект научування відбивається в загальному зменшенні тимчасових витрат. Можна так само зіставити індивідуальні середні результати із груповими.

 

ВИСНОВОК

Мислення - процес відбиття об'єктивної дійсності, що становить вищий щабель людського пізнання. Хоча мислення має своїм єдиним джерелом відчуття, воно переходить границі безпосередньо-почуттєвого відбиття й дозволяє одержувати знання про такі об'єкти, властивості й відносини реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті людиною.

Мислення становить предмет вивчення теорії пізнання й логіки, психології й нейрофізіології; воно вивчається також у кібернетиці у зв'язку із завданнями технічного моделювання розумових операцій.

Мислення є функцією мозку й у цьому змісті являє собою природній процес. Однак кожна окрема людина стає суб'єктом мислення, лише опановуючи мовою, поняттями, логікою, які суть продукти розвитку суспільної практики. Навіть завдання, які вона ставить перед своїм мисленням, породжуються суспільними умовами його життя.

Лабільність — функціональна рухливість, швидкість протікання елементарних циклів порушення в нервовій і м'язової тканинах. Поняття «лабільність» введене російським фізіологом Н.Є. Введенським, який вважав заходом лабільності найбільшу частоту роздратування тканини, відтворену нею без перетворення ритму.

Гноблення життєдіяльності тканин і кліток (наприклад, холодом, наркотиками) зменшує лабільність, тому що при цьому вповільнюються процеси відновлення, і подовжується рефрактерний період.

Лабільність — величина непостійна. Вчення про лабільність важливо для розуміння механізмів нервової діяльності, роботи нервових центрів і аналізаторів, як у нормі, так і при різних хворобливих відхиленнях.

Лабільність впливає не тільки на протікання пізнавальних процесів, на особистісному рівні ми також можемо спостерігати аналогічні явища. Тут ригідність можна визначити як використання суб'єктом неадекватних для ситуації стереотипів поведінки, некритичне проходження стилю спілкування, нездатність змінити закріплену реакцію на соціальну ситуацію. Афективна й мотиваційна ригідність проявляється в схильності до утвору надцінних ідей, в егоцентризмі й завищеній самооцінці, у вузькості інтересів, упертості на тих самих думках і емоціях.

Що стосується методики «Словесний лабіринт», то вона продовжує вивчати індивідуальні особливості суб'єктів розумової діяльності по параметру ригідності, але, на відміну від інших методик, вона дозволяє виявити протилежну стосовно ригідності якість розумових процесів — їх рухливість, або лабільність.

Під лабільністю розумових процесів розуміється швидкість перебудови цих процесів при послідовному переході від розв'язку одного завдання до іншого. Оскільки для розв'язку всіх завдань не існує єдиного алгоритму, тимчасові показники розв'язку окремих завдань суб'єктом дозволяють оцінити його здатність перемикатися з одного способу розв'язку на іншій.

Показником лабільності (рухливості) мислення в даній методиці виступає час, витрачений випробуваним на розв'язок кожного з десяти лабіринтів.

Передбачається, що збільшення тимчасових показників і особливо їх нерівномірність по відношенню друг до друга свідчить про труднощі перемикання з одного способу розв'язку на іншій (типова картина для ригідності). Навпаки, низькі й рівні по відношенню друг до друга тимчасові витрати свідчать про легку переключаємість з одного способу розв'язку на іншій (типова картина для лабільності мислення).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Альманах психологических тестов. – М.: КСП, 1996. – 400 с.

Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер, 2000. – 528 с.

Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учебное пособие / Под ред. А.А. Крылова, С.А. Маньчева. – СПб.: Питер, 2001. – 560 с.

Практическая психология в тестах, или Как научиться понимать себя и других. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – 400 с.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.

Столяренко Л.Д. Основы психологии: Практикум. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. – 704 с.

Черемискина И.И. Методические указания для практических занятий по курсу «Специальный практикум по психологии». Методики диагностики свойств мышления. – М.: МГУ, 2007. – 52 с.

Шапарь В. Б., Тимченко А. В., Швыдченко В. Н. Практическая психология. Инструментарий. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 688 с.

Экспериментальная психология: Практикум. / Под ред. С.Д. Смирнова, Т.В. Корниловой. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 383 с.

 



Другие работы по теме: