Contribution to International Economy

  • Мотиви та мотивація
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………….2
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОТИВІВ Й МОТИВАЦІЇ…………...……3
Мотив та мотивація…………………………………………………….3
Мотивація й діяльність……………………………………………..…..9
Мотивація й особистість……………………………………………...10
Психологічні теорії мотивації………………………………………...12
Висновок до І розділу ……………………………………………………………...16
РОЗДІЛ 2. АБРАХАМ МАСЛОУ ТА ЙОГО ТЕОРІЯ МОТИВАЦІЇ……………17
2.1. Мотивація: ієрархія потреб………………………………………………17
2.1.1. Фізіологічні потреби……………………………………………………19
2.1.2. Потреби безпеки й захисту……………………………………………..20
2.1.3. Потреби приналежності и любові……………………………………...22
2.1.4. Потреби самоповаги…………………………………………………….24
2.1.5. Потреби само актуалізації.……………………………………………..25
Висновок до ІІ розділу……………………………………………………………...28
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..31










ВСТУП
Життя людини не можна зрозуміти, якщо не брати до уваги найвищі прагнення. Ріст, самоактуалізація, прагнення до здоров'я, пошуки самототожності й самостійності, спрага прекрасного зараз потрібно прийняти беззастережно як широко розповсюджену й, можливо, універсальну тенденцію.
Мотив – це спонукання до здійснення поведінкового акту, породжене системою потреб людини і з різною мірою усвідомлене або не усвідомлене нею взагалі. У процесі здійснення поведінкових актів мотиви, будучи динамічними утвореннями, можуть трансформуватися (змінюватися), що можливе на всіх фазах здійснення вчинку, і поведінковий акт нерідко завершується не за первинною, а за перетвореною мотивацією.
Терміном «мотивація» в сучасній психології позначаються як мінімум два психічні явища: сукупність стимулів, що викликають активність індивіда і визначальну її активність, тобто систему чинників, детермінуючих поведінку; процес утворення, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Виникнення, тривалість і стійкість поведінки, її спрямованість і припинення після досягнення мети, налагодження на майбутні події, підвищення ефективності, смислова цілісність окремо взятого акту – все вимагає мотиваційного пояснення.
Об’єкт роботи – психологічні аспекти особистості людини.
Предметом даної роботи будуть виступати мотиви та мотивація.
Задачі даної роботи – розгляд природи мотивів та мотивації, а також будуть розглянуті теорії, які пов’язані з мотивами та мотивацією. 




Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОТИВІВ Й МОТИВАЦІЇ
Мотив та мотивація
Мотив — це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовольняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Отже, мотиви і цілі не тотожні між собою, хоч інколи збігаються.
Мотиви виявляються: як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість; предмет, об’єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності; усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.
Трудова поведінка людини спонукає не одним, а багатьма мотивами, з яких одні відіграють провідну роль, а інші підпорядковані їм. Сукупність мотивів діяльності утворює складну динамічну систему. Це означає, що, будучи відносно стійкою у кожної людини, система мотивів може змінюватися залежно від тих змін, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх умовах її життєдіяльності. [3]
Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.
Відповідно до проявів мотивів мотивуючі фактори поділяються на три класи: потреби як основа активності; причини, які обумовлюють вибір діяльності залежно від спрямованості особистості; суб’єктивні переживання, емоції як форми регуляції (саморегуляції) поведінки і діяльності. Саме в емоціях оцінюється сенс і результат діяльності. Якщо останній не відповідає меті діяльності, то емоції змінюють її загальну спрямованість, включають допоміжні спонукання, які посилюють вихідні. [6]
Мотивація на основі врахування відмічених мотивуючих факторів забезпечує спрямованість і регуляцію активності працівника. Усі мотиви діяльності є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб. Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію. Зовнішні спонукання працівника до тієї чи іншої форми трудової поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація. Проте ефективність зовнішніх впливів може бути забезпечена лише за умови, коли вони стають мотивами, суб’єктивно значущими для працівника, відповідають його потребам та інтересам.
Людині властива ієрархія мотивів — від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов’язаних із задоволенням певних потреб в конкретній ситуації. Серед цих мотивів одні також мають більше, інші менше значення. Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів, що вимагає від людини вольового рішення, тобто вибору певного способу діяльності в досягненні мети.
Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості. 
Мотиваційна сфера представлена: актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.
Зауважимо, проте, що мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів. 
У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації: центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника; зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність; зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.
Керування трудовою поведінкою працівника повинно виходити з врахування особливостей цих сфер мотивації. Зокрема, зовнішнє стимулювання на різних етапах трудової діяльності може змінювати організацію спонукань працівника, переводити потенційні мотиви в зону активної мотивації.
З мотивами пов’язані мотиваційні стратегії діяльності людини, які можуть сприяти або протидіяти її прогресивному розвитку. [1]
Розвитку особистості сприяють мотиваційні стратегії, які характеризуються вибором високо значущих цілей, а досягнення їх вимагає мобілізації функціональних та інтелектуальних можливостей, переборення труднощів, часто в умовах ризику. Мотиваційні стратегії, які не сприяють прогресивному розвитку особистості, характеризуються звуженням сфери діяльності. Проте слід уникати так званих неадекватних мотиваційних стратегій, які виявляються у виборі цілей, що значно переважають можливості людини, або у високій мобілізації цих можливостей на досягнення легко доступних цілей. Це означає, що рівень домагань, які спонукають певними мотивами, має характеризуватися такою складністю і трудністю завдань, виконання яких приносить людині задоволення.
Мотиви формуються поетапно. Перший етап характеризується усвідомленням спонукання, яке включає усвідомлення його предметного змісту, способів дії і результату. Усвідомлене спонукання виступає мотиваційною одиницею, якою можуть бути потреба, схильність, бажання. Другим етапом є прийняття мотиву. Щоб усвідомлене спонукання перетворилося на особистісний мотив, воно повинно бути внутрішньо прийняте людиною, тобто співвіднесене з ієрархією особистісних цінностей. Третій етап пов’язаний з реалізацією мотиву, на якому його спонукальна функція поєднується з функцією задоволення потреби. Якщо неможливо реалізувати прийнятий мотив, то у працівника виникає фрустрація. Фрустрація — це психічний стан людини, викликаний об’єктивно непереборними (або суб’єктивно так сприйнятими) труднощами виконання завдання, досягнення мети. Наслідком цього може бути зниження самооцінки і рівня домагань. На четвертому етапі мотив закріплюється в характері людини, перетворюється на властивість особистості, тобто на потенційні спонукання. Кінцевим етапом в розвитку мотивів є актуалізація потенційних спонукань, тобто відповідний вияв їх як рис особистості в умовах внутрішньої або зовнішньої необхідності. Стосовно мотиваційної сфери такими рисами є мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінка і рівень домагань.
Мотив досягнення успіхів — намагання людини добитися успіхів у діяльності і спілкуванні. Мотив уникнення невдач — відносно стійке намагання людини уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми. Локус (локалізація) контролю — якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім факторам і обставинам (зовнішній локус) або власним зусиллям і здібностям (внутрішній локус). Схильність до зовнішнього локусу контролю властива людям, невпевнених у своїх здібностях, неврівноважених, несамостійних у прийнятті рішень, часто безвідповідальних. Люди з внутрішнім локусом контролю послідовні, наполегливі в досягненні мети, впевнені в собі, врівноважені, незалежні, схильні до самоаналізу і критичної самооцінки.
Самооцінка — це оцінка особистістю своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Бажаний рівень самооцінки, максимальний успіх у діяльності, якого прагне добитися людина, характеризують її рівень домагань. Він виявляється в характері поставлених цілей і труднощах їх досягнення. Вивчення рівня домагань працівників дозволяє краще зрозуміти мотиви їх поведінки і керувати мотиваціями. Шляхи підвищення рівня домагань залежать від індивідуальних особливостей працівників та їх урахування в управлінні розвитком персоналу. [8]
В сучасному управлінні розвитком організації мотиваціям діяльності працівників надається величезне значення. На основі пізнання справжніх спонукань працівників до високопродуктивної праці розроблені і використовуються різні моделі мотивації. Найбільш відомі так звані змістовні та процесуальні теорії мотивації.
Змістовні теорії мотивації базуються на врахуванні різноманітних потреб і пов’язаних з ними факторів, які визначають поведінку працівників. Потреба — це внутрішній стан фізіологічного або психологічного відчуття людиною браку чогось важливого для її життєдіяльності. Потреби утворюють ієрархічну структуру, котра як домінанта визначає поведінку людини. Загальноприйнятим є поділ потреб на первинні, за своєю природою фізіологічні, і вторинні — психологічні (потреба в успіху, повазі, владі, приналежності). 
Процес праці має свою логіку: початок діяльності, обумовлений її цілями й причинами; сама діяльність, що вимагає певних знань, зусиль і ресурсів; закінчення діяльності, що представляє її результатами й розмірами винагороди за працю. 
У поводженні людини, що приймає участь у процесі праці, є два взаємозалежних аспекти: спонукальний, котрий визначає й забезпечує спрямованість й активність поводження за рахунок чітко певних цілей діяльності; регуляційний, що підтримує активність поводження на певному рівні за рахунок умов праці й різного роду психічних процесів і станів людини. 
Головний зміст і ціль діяльності керівника полягає в забезпеченні виконання необхідних робіт. Щоб передбачати можливі стани діяльності й управляти поводженням підлеглих, керівник повинен знати логіку праці й розуміти, що рухає людьми в цей момент і чому люди поводяться так, а не інакше.
Керівники завжди усвідомлювали, що необхідно спонукувати людей працювати й виконувати поставлені завдання. Однак вони вважали, що для цього досить матеріальної винагороди або різного роду насильства. Але гроші, а тим більше насильство, не завжди спонукують людину працювати гарніше.
Що ж конкретно спонукує людину до праці й змушує її поводитися певним чином?
Поводження людини визначається безліччю мотивів, які здатні спонукувати, зацікавлювати, направляти й активізувати поводження людини.
Мотиви - це стимули, причини, сили, страсті, що викликають або стимулюють активність людини, що спонукують його поводитися певним чином. Від реакції на ці стимули залежить модель поводження. [7]
Від мотивів варто відрізняти мотивування, тобто висловлення, що визначають те або інше поводження людини шляхом вказівки на побудившие його об'єктивні або суб'єктивні обставини.
Мотиви впливають на поводження людини як особистості й на його соціальну роль. Вони виступають у свідомості людини як ціль, на яку спрямоване в остаточному підсумку поводження.
Розуміння мотивів дає ключ до пояснення поводження й організованої діяльності людини. Якщо в людини є мотив, що спонукує до дії, то його енергія й зусилля проявляються в набагато більшому ступені, чим при відсутності такого. Наявність мотивів або мотивація змушує людину діяти й поводитися певним чином.
Мотивація - це зацікавленість людини, обґрунтування його бажань і прагнень. Це сполучення інтелектуальних, фізіологічних і психічних процесів, які в конкретних ситуаціях визначають те, наскільки рішуче діє людина й у якому напрямку зосереджує його енергія.
Відносно керування колективом можна дати наступне визначення мотивації.
Мотивація - це процес спонукання й стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, до активності, до ініціативи. Вона необхідна для ефективної реалізації ухвалених рішень і для виконання намічених робіт. Застосовуючи на практиці принцип мотивації, керівник перетворює свої рішення в справи.

Мотивація й діяльність
У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв’язку мотивації діяльності (спілкування, поведінки). Одна з них – теорія каузальної атрибуції.
Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне: людина пояснює свою поведінку не так, як вона пояснює поведінку інших людей; процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам; людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі – внутрішніми чинниками.
Не вдаючись у подробиці теорії мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в різних видах діяльності, необхідно зазначити, що прямої кореляції між діяльністю і силою мотиву досягнення успіхів і уникнення невдач психологами не виявлено, бо, крім сили і характеру мотиву досягнення успіхів,результати діяльності залежать від складності завдань, що вирішуються, від досягнень будь-яких невдач у минулому і від інших причин. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів у діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво виявляється в зв’язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Така якість є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, гіршає при дуже низькому або дуже високому. [5]
Важливе значення має співвідношення результатів діяльності і тривожність. Психологічними дослідженнями встановлено, що діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить не від наявності або відсутності особистісної тривожності, а від сили ситуаційної тривожності, ефективності прийнятих для її зниження контрзаходів і точності когнітивної оцінки ситуації.
У людей, передусім з яскраво вираженою особистісною тривожністю, можливе виникнення почуття безпорадності. Воно виникає частіше за все, коли численні колишні невдачі асоціюються у свідомості індивіда з відсутністю у нього здібностей, необхідних для успішної й ефективної діяльності, що веде до втрати бажання робити подальші спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності. У цих випадках поряд зі зниженням мотивації звичайно відчувається, що знань і емоційно-позитивної стимуляції діяльності не досить.

Мотивація й особистість
Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, згодом стають рисами особистості людини. До таких рис передусім можна віднести вже розглянутий вище мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінку, рівень домагань.
Мотив досягнення успіху – прагнення людини домагатися успіхів в різних видах діяльності і спілкування. 
Мотив уникнення невдач – відносно стійке прагнення людини уникати невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою іншими людьми результатів її діяльності і спілкування. 
Локус контролю – характеристика локалізації причин, виходячи з якої людина пояснює свою поведінку і відповідальність, як і поведінку і відповідальність інших людей, що спостерігаються нею.
Інтернальний локус контролю – пошук причин поведінки і відповідальності в самій людині, в собі; екстернальний локус контролю – локалізація цих причин і відповідальності поза людиною, в оточуючому її середовищі, долі.
Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей. [8]
Рівень домагань – бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я), максимальний успіх у тому або іншому виді діяльності (спілкування), якого розраховує добитися людина.
Особистість характеризують і такі мотиваційні утворення, як потреба в спілкуванні (афіліація), мотив влади, мотив надання допомоги людям (альтруїзм) і агресивність. Це – мотиви, що мають велике соціальне значення, оскільки вони визначають відношення особистості до людей. 
Афіліація – прагнення людини бути в суспільстві інших людей, налагодити з ними емоційно-позитивні добрі взаємовідносини. Антиподом мотиву афіліації виступає мотив відкидання, який виявляється в боязні бути знехтуваним, не прийнятим особисто знайомими людьми. 
Мотив влади – прагнення людини мати владу над іншими людьми, панувати, управляти і розпоряджатися ними. 
Альтруїзм – прагнення людини безкорисливо надавати допомогу людям, антипод – егоїзм як прагнення задовольняти особисті потреби й інтереси безвідносно до потреб і інтересів інших людей і соціальних груп. 
Агресивність – прагнення людини завдати фізичної, моральної або майнової шкоди іншим людям, заподіяти їм прикрість. Нарівні з тенденцією агресивності у людини є і тенденція її гальмування, мотив гальмування агресивних дій, пов’язаний з оцінкою власних дій як небажаних і неприємних, що спричиняють жаль і розкаяння совісті. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб’єкта на фрустрацію – психічний стан людини, що викликається об’єктивно непереборними труднощами, які виникають на шляху до мети або до
вирішення завдання (переживання невдачі).

Психологічні теорії мотивації
Як відомо, із становленням психології як самостійної науки починають складатися різні напрямки та школи, що позначилося на тлумаченні психологічних феноменів, механізмів, особливостей психіки людини. Розробляються, зокрема, теорії мотивації, інтересу, потреб і стимулів. Відтак створюються концептуальні моделі мотивації в межах інтроспективної психології (У. Джеймс), біхевіоризму (Дж. Уотсон, К. Халл), психоаналізу (З. Фрейд, К. Юнг). 
На загал можна виокремити два основні напрямки розуміння змісту поняття мотивації. 
Психологічні теорії першого з них (необіхевіоризм, психоаналіз) при вирішенні проблеми рушійних сил поведінки людини розвивають гомеостатичну модель функціонування психічного. Згідно з нею, особистість прагне зменшити напруження, врівноважити свою взаємодію з соціальним середовищем, пом’якшити одвічний конфлікт між індивідом і суспільством. 
При цьому, на думку українських психологів О. Киричука та В. Роменця, природне в людині розуміється як зосереджене на особистому «Я», егоцентричне, не підкорене свідомістю соціалізованої особистості. Усунення цього напруження, відтворення врівноваженого стану – мета поведінки людини. 
Теорії іншого напрямку (неофрейдизм) пропонують модель безперервного розвитку та вдосконалення особистості, що і є основою спонукальних причин її поведінки. Основними потребами (мотивами) вважаються фізіологічні спонуки, потреби в безпеці та захисті, любові, повазі, самореалізації. На відміну від теорії гомеостазу, тут обґрунтовується теза, що характерною рисою поведінки та діяння особистості є пошук постійного напруження – не фізіологічного, а морального характеру. 
Основоположник біхевіоризму Дж. Уотсон називає дві форми поведінки людини – зовнішню та внутрішню. Вони пов’язані між собою стимулом та відповіддю на певний стимул. Формула «стимул – реакція», на думку біхевіористів, пояснює всі форми діяння та поведінки людини в навколишньому середовищі. Стимул, як зовнішній подразник, активізує внутрішню енергію організму і тим викликає відповідну реакцію на конкретний подразник. 
У необіхевіористських концепціях виникнення нових спонук – драйвів розглядається як результат поєднання стимулу із задоволенням органічних потреб людини. 
При цьому вторинні спонуки стають зовнішньою оболонкою первинних, органічних. У. Мак-Даугалл, обґрунтовуючи положення про природжений характер мотивації людини, спирався на вчення про природжені інстинкти. На його думку, основою мотивів поведінки є основні інстинкти, які однаково властиві як тварині, так і людині. Головними характеристиками інстинкту є імпульсивність та природженість, а поняття про енергію інстинкту є базовим для розуміння механізмів розгортання мотивованої дії. 
Теорію оптимальної активації (Е. Даффі, Д. Хебб) було створено в 1950-х роках. Вона базується переважно на законі Йєркса – Додсона. Згідно з нею, організм людини прагне підтримувати оптимальний рівень активації, що дозволяє йому функціонувати найефективніше. Окремі люди потребують сильнішого припливу стимулів, ніж інші, які здатні витримувати їх лише в обмеженій кількості. Потреба особистості в стимулах змінюється й залежно від психічного стану людини. Але ця проблема потребує ще додаткового вивчення.
Соціальні основи теорії інтересу розглядало багато філософів і соціологів. Серед них, зокрема, А. Айзикович, Г. Гак, Г. Глезерман, М. Заозьоров, А. Здравомислов, Г. Карамишев, В. Нестеров. Ще в минулому столітті чимало психологів визначало мотив як спонукальну дію. Однак це поняття не було достатньо дослідженим, і тому, зокрема, мотивом почали вважати будь-яку причину, що викликає спонуку, а не саме спонукання.
Розмежування мотиваційних і не мотиваційних причин, тобто спонукання і стимулу, доцільно здійснювати за допомогою механізму відповідних реакцій людини. 
Як писав С. Рубінштейн, мотивація повинна визначатися не тільки і не стільки фізіологічною реакцією, скільки психологічною, пов’язаною з усвідомленням стимулу і надання йому того чи іншого значення, після чого тільки у людини з’явиться бажання та усвідомлення необхідності реагувати на стимул певним чином, визначається мета і з’являється стимул для її досягнення. Отже, стимул викликає дію не прямо, а опосередковано, через мотив: стимул – спонукач мотиву, а спонукачем дії або вчинку стає внутрішнє усвідомлення спонукання, сприйняте багатьма психологами як мотив.
Загальновідомі концепції потреб сформулювали А. Маслоу і Д. Мак-Клелланд. 
Оскільки існує безліч різних потреб, то А. Маслоу запропонував поділити їх на п’ять основних категорій: фізіологічні потреби забезпечують виживання людини. Це потреби в харчуванні, воді, житлі, а також сексуальні потреби; потреби в безпеці і впевненості у майбутньому включають потребу в захисті від фізичних та психологічних потреб з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби задовольняться в майбутньому (прикладом останньої може бути пошук надійної роботи з наступними привілеями щодо пенсії); соціальні потреби – це потреби у причетності до чогось, до когось, почуття розуміння іншими, підтримка; потреби в повазі включають потреби особистих досягнень, компетентності, поваги з боку оточуючих, визнання, самоповаги; потреби самовираження – це потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, у розвитку себе як особистості.
З теорії А. Маслоу випливає, що потреби нижчого рівня вимагають задоволення і, отже, впливають на поведінку людини раніше, ніж почнуть проявлятися потреби вищих рівнів. Тому людина прагнутиме задовольнити ту потребу, яка для неї є важливішою.
Трохи іншу класифікацію потреб запропонував Д. Мак-Клелланд. Він вважає, що людям притаманні три потреби: влада, успіх і причетність: потреба влади – це бажання впливати на інших людей. Люди з потребою влади проявляються як відверті та енергійні. Вони прагнуть захищати свої позиції; потреба успіху задовольняється не тим, що проголошується успіх окремо взятої особи, а доведенням праці до успішного завершення. Люди, у яких ця потреба надто розвинена, схильні до ризику і бажають, аби їх зусилля заохочувалися; потреба у причетності подібна до попередньої. Це – зацікавленість у знайомствах, налагодження дружніх стосунків. Для таких людей важлива праця, що забезпечує соціальне спілкування. 














Висновок до І розділу 
Мотив – це спонукання до здійснення поведінкового акту, породжене системою потреб людини і з різною мірою усвідомлене або не усвідомлене нею взагалі. У процесі здійснення поведінкових актів мотиви, будучи динамічними утвореннями, можуть трансформуватися (змінюватися), що можливе на всіх фазах здійснення вчинку, і поведінковий акт нерідко завершується не за первинною, а за перетвореною мотивацією.
Мотиви виявляються: як сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність людини і визначають її спрямованість; предмет, об’єкт (матеріальний або ідеальний), що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності; усвідомлена причина, яка лежить в основі вибору дій особистості.
Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.
Терміном «мотивація» в сучасній психології позначаються як мінімум два психічні явища: сукупність стимулів, що викликають активність індивіда і визначальну її активність, тобто систему чинників, детермінуючих поведінку; процес утворення, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Людині властива ієрархія мотивів — від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов’язаних із задоволенням певних потреб в конкретній ситуації. Серед цих мотивів одні також мають більше, інші менше значення. Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів, що вимагає від людини вольового рішення, тобто вибору певного способу діяльності в досягненні мети.
Мотиваційна сфера представлена: актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.

РОЗДІЛ 2. АБРАХАМ МАСЛОУ ТА ЙОГО ТЕОРІЯ МОТИВАЦІЇ
2.1. Мотивація: ієрархія потреб
Питання про мотивацію, можливо, є найбільш важливим. Маслоу думав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя значним й осмисленим. Дійсно, мотиваційні процеси є серцевиною гуманістичної теорії особистості. 
Маслоу описав людину як "бажаючу істоту", що рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, коли воно існує, у найкращому разі не довговічно. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню й націлює увагу й зусилля людини. Коли людина задовольняє і її, ще одна галасливо вимагає задоволення. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось бажають. 
Маслоу припустив, що всі потреби людини вроджені, або інстинктоїдні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування.
На малюнку схематично представлена ця концепція ієрархії потреб у мотивації людини. 
 
Потреби в порядку їхньої черговості: фізіологічні потреби; потреби безпеки й захисту; потреби приналежності й любові; потреби самоповаги; потреби самоактуалізації, або потреби особистого вдосконалювання.
 В основі цієї схеми лежить допущення, що домінуючі потреби, розташовані внизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, розташованими вгорі. 
Отже, потреби одного типу повинні бути задоволені повністю перш, ніж інші, розташовані вище, потреба виявиться й стане діючою. Задоволення потреб, розташованих унизу ієрархії, уможливлює усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії, і їхню участь у мотивації. 
Таким чином, фізіологічні потреби повинні бути в достатньому ступені задоволені перш, ніж виникнуть потреби безпеки; фізіологічні потреби й потреби безпеки й захисту повинні бути задоволені певною мірою перш, ніж виникнуть і будуть вимагати задоволення потреби приналежності й любові. 
По Маслоу, це послідовне розташування основних потреб в ієрархії є головним принципом, що лежить в основі організації мотивації людини. Він виходив з того, що ієрархія потреб поширюється на всіх людей і що чим вище людина може здійнятися в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості й психічне здоров'я вона продемонструє. 
Маслоу допускав, що можуть бути виключення із цього ієрархічного розташування мотивів. Він визнавав, що якісь творчі люди можуть розвивати й виражати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі й соціальні проблеми. Також є люди, чиї цінності й ідеали настільки сильні, що вони готові скоріше переносити голод і спрагу або навіть вмерти, чим відмовитися від них. 
Нарешті, Маслоу припускав, що деякі люди можуть створювати власну ієрархію потреб завдяки особливостям своєї біографії. Наприклад, люди можуть віддавати більший пріоритет потребам поваги, а не потребам любові й приналежності. Таких людей більше цікавить престиж і просування по службі, а не близькі відносини або родина. У цілому, однак, чим нижче розташована потреба в ієрархії, тим вона сильніше й пріоритетніші. [8]
Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом "все або нічого". Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивована на двох і більше рівнях потреб. 
Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно в наступному ступені: 85 % - фізіологічні, 70 % - безпека й захист, 50 % - любов і приналежність, 40 % - самоповага й 10 % - самоактуалізація. До того ж потреби, що з'являються в ієрархії, виникають поступово. Люди не просто задовольняють одну потребу за іншою, але одночасно частково задовольняють і частково не задовольняють їх. Слід також зазначити, що неважливо, наскільки високо просунулася людина в ієрархії потреб: якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці потреби не будуть у достатній мірі задоволені. 

2.1.1. Фізіологічні потреби
Самими основними, сильними і невідкладними із всіх людських потреб є потреби, істотні для фізичного виживання. У цю групу включаються потреби: у їжі, питві, кисні, у фізичній активності, сні, захисті від екстремальних температур й у сенсорній стимуляції. Ці фізіологічні потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини й повинні бути задовільненими на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними. Інакше кажучи, людина, якій не вдається задовольнити ці основні потреби, досить довго не буде зацікавлена у потребах, що займають вищі рівні ієрархії. 
Потреби підтримки життя є вирішальними для розуміння поводження людини. Руйнівний вплив, що робить на поводження недолік їжі або води, описано в численних експериментах й автобіографіях. Один із прикладів того, наскільки голод може панувати над поводженням людини, отриманий при вивченні чоловіків, які відмовилися від несення військової служби під час другої світової війни по релігійним або іншим міркуванням. Вони погодилися брати участь в експерименті, у якому їх посадили на напівголодну дієту для вивчення впливу фактора харчової депривації на поводження. 
Під час дослідження, у міру того як чоловіки почали губити увагу, вони стали байдужними майже до всього, крім їжі. Вони постійно говорили про їжу, і поварені книги стали їхнім улюбленим читанням. Багато хто із чоловіків навіть втратив інтерес до своїх дівчат. Цей і багато інших зареєстрованих випадків показують, як увага звичайно переміщається від більш високих потреб до більш низьких, якщо останні перестають задовольнятися. 

2.1.2. Потреби безпеки й захисту
Коли фізіологічні потреби в достатній мірі задоволені, для людини здобувають значення інші потреби, часто названі потребами безпеки й захисти. Сюди включені потреби: в організації, стабільності, у законі й порядку, у передбачуваності подій й у волі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відбивають зацікавленість у довгостроковому виживанні. 
Маслоу припустив, що прояв потреб безпеки й захисту найпростіше спостерігати в маленьких дітей через їхню відносну безпорадність і залежність від дорослих. Діти, наприклад, демонструють реакцію переляку, якщо їх зненацька упустять або злякають голосним шумом або спалахом світла. Прояв потреби безпеки так само очевидно, коли діти занедужують. Дитина зі зламаною ногою може випробовувати страхи, страждати від нічних кошмарів і проявляти потребу в захисті й розраді, не занадто очевидну до нещасного випадку. 
Інший показник потреби в безпеці - перевага дитиною певного роду залежності, стабільного розпорядку. 
По Маслоу, маленькі діти найбільш ефективно функціонують у родині, де, принаймні, до певного ступеня, установлені чіткий режим і дисципліна. Якщо дані елементи відсутні в оточенні, дитина не почуває себе в безпеці, він стає тривожною, недовірливою і починає вишукувати більш стабільні життєві території.
Маслоу далі зауважував, що батьки, які виховують дітей, нічим не обмежуючи й все дозволяючи, не задовольняють їхню потребу в безпеці й захисті. Якщо від дитини не вимагають, щоб вона лягала спати в певний час або їла через якісь регулярні проміжки часу, це тільки викличе замішання й переляк. У цьому випадку в дитини не буде в оточенні нічого стабільного, від чого можна залежати. 
Маслоу розглядав батьківські сварки, випадки фізичного насилля, розлуку, розлучення й смерть у родині як моменти, особливо шкідливі для благополуччя дитини. Ці фактори роблять його оточення нестабільним, непередбаченим й, отже, ненадійним. 
Потреби безпеки й захисту також у великій мірі впливають і на поводження людей, що вийшли з дитячого віку. Перевага надійної роботи зі стабільним високим заробітком, створення ощадних рахунків, придбання страховки можна розглядати як вчинки, почасти мотивовані пошуками безпеки. Якоюсь мірою система релігійних або філософських переконань дозволяє людині організувати свій світ й оточуючих людей у єдине, наповнене змістом ціле, таким чином, даючи йому можливість почувати себе в безпеці. 
Інший прояв потреби в безпеці й захисті можна бачити, коли люди зіштовхуються з реальними надзвичайними обставинами - такими, як війни, повені, землетруси, повстання, суспільні безладдя тощо. 
Маслоу припустив, що певні типи невротичних дорослих людей в основному мотивовані пошуком безпеки. Деякі невротичні хворі поводяться так, ніби насувалася більша катастрофа, несамовито намагаючись організувати свій світ у надійну, стабільну, чітко організовану структуру, де не могли б з'явитися нові непередбачені обставини. Потреба в безпеці хворого неврозом часто знаходить специфічне вираження в пошуку захисника: більш сильної людини або системи, від якої вона може залежати.

2.1.3. Потреби приналежності и любові
Третій ряд у піраміді Маслоу становлять потреби приналежності й любові. Ці потреби починають діяти, коли фізіологічні потреби й потреби безпеки й захисту задоволені. На цьому рівні люди прагнуть встановлювати стосунки прихильності з іншими, у своїй родині або в групі. Групова приналежність стає домінуючою метою для людини. 
Отже, людина буде гостро почувати відчуття самітності, суспільного остракізму, відсутності дружби й відкинутості, особливо коли вони викликані відсутністю друзів й улюблених. Студенти, які вчаться далеко від будинку, робляться жертвами потреби приналежності, жагуче бажаючи, щоб їх визнали й прийняли в групі однолітків. 
Потреби приналежності й любові відіграють значну роль у нашому житті. Дитина жагуче хоче жити в атмосфері любові й турботи, у якій всі його потреби задовольняються, і вона одержує багато пещення. Підлітки, що прагнуть знайти любов у формі поваги й визнання своєї незалежності й самостійності, тяжіють до участі в релігійних, музичних, спортивних, академічних або інших згуртованих групах. Молоді люди відчувають потребу в любові у формі полової близькості, тобто незвичайних переживань із особою протилежної підлоги. Слова популярних пісень є достатнім доказом могутнього впливу потреб приналежності й любові в цей період життя. 
Маслоу визначав два види любові дорослих: дефіцитарна, або Д-любов, і буттєва, або Б-любов. 
Д-любов заснована на дефіцитарній потребі - це любов, що виходить із прагнення одержати те, чого нам не вистачає, скажемо, самоповага, секс або суспільство когось, з ким ми не почуваємо себе самотніми. Наприклад, відносини можуть задовольняти нашу потребу в розраді й захисті - чи буде це тривалий зв'язок, спільне життя або шлюб. Таким чином, це егоїстична любов, що бере, а не дає. 
Б-любов, навпаки, заснована на свідомості людської цінності іншого, без якого-небудь бажання змінити або використати його. Маслоу визначав цю любов як любов буття іншого, незважаючи на його недосконалості. Вона не власницька, не настирлива й в основному стосується заохочення в іншій людині його позитивного подання про себе, самоприйняття, почуття значимості любові - усього, що дозволяє людині рости. Більше того, Маслоу відкидав ідею Фрейда про те, що любов і прихильність є похідними від сублімованих полових інстинктів; для Маслоу любов - не синонім сексу. Скоріше він наполягав на тому, що зріла любов має на увазі здорові, ніжні взаємини між двома людьми, засновані на взаємоповазі, замилуванні й довірі. Бути улюбленим і визнаним важливо для здорового почуття достоїнства. Коли вас не люблять, з'являється порожнеча й ворожість. [9]
Незважаючи на вбогість емпіричних даних, дотичних потреб приналежності й любові, Маслоу наполягав на тому, що їхній вплив на поводження потенційно руйнівно в такому мінливому й рухливому суспільстві. 
Маслоу затверджував, що потреби приналежності й любові часто не задовольняються суспільством, у результаті чого розвиваються дезадаптація й патологія. Багато хто неохоче відкриває себе для близьких відносин, тому що бояться бути відкинутими. Маслоу містив, що є доказ істотної кореляції між щасливим дитинством і здоров'ям у зрілому житті. Такі дані, з його погляду, підтримують тезу, що любов є основною передумовою здорового розвитку людини.
 
Потреби самоповаги
Коли наша потреба любити інших і бути ними улюбленими досить задоволена, ступінь її впливу на поводження зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги. 
Маслоу розділив їх на два основних типи: самоповага й повага іншими. Перший включає такі поняття, як компетентність, упевненість, досягнення, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, може справлятися із завданнями й вимогами, які пред'являє життя. Повага іншими містить у собі такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка й прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати, що те, що вона робить, зізнається й оцінюється значимими іншими. 
Задоволення потреб самоповаги породжує почуття впевненості в собі, достоїнство й усвідомлення того, що ви корисні й необхідні у світі. Навпроти, фрустрація цих потреб приводить до почуття безглуздості, слабості, пасивності й залежності. Це негативне самосприйняття, у свою чергу, може викликати істотні труднощі, почуття порожнечі й безпорадності в зіткненні з життєвими вимогами й низькою оцінкою себе в порівнянні з іншими. Діти, чия потреба в повазі й визнанні не задоволена, особливо схильні низько оцінювати себе. 
Маслоу підкреслював, що здорова самоповага ґрунтується на заслуженій повазі іншими, а не на славі, соціальному стані або лестощах. 
Отже, досить ризиковано будувати задоволення потреби в повазі на думці інших, а не на власних здатностях, досягненнях й автентичності. Якщо наша самоповага залежить від сторонньої оцінки - ми перебуваємо в психологічній небезпеці. Для того, щоб бути міцним, самоповага повинна ґрунтуватися на нашій дійсній значимості, а не на зовнішніх факторах, що перебувають поза нашим контролем. 
Очевидно, що потреби поваги в житті виражаються дуже різноманітно. Схвалення однолітків, квінтесенція поваги для підлітка, виражається в тому, що він популярний і його запрошують на вечірки, а дорослого поважають звичайно за те, що в нього є родина й діти, добре оплачувана робота й заслуги в діяльності цивільних організацій. 
Маслоу припустив, що потреби поваги досягають максимального рівня й перестають рости в зрілості, а потім, у середні роки, їхня інтенсивність зменшується. Тому є дві причини. По-перше, дорослі звичайно здобувають більш реалістичну оцінку своєї дійсної значимості й цінності, тому потреби поваги більше не є провідними силами в їхньому житті. По-друге, більшість дорослих вже мали досвід поваги й визнання, що дозволяє їм рухатися до більш високих рівнів зростаючої мотивації. Ці положення почасти можуть пояснити заяву Маслоу, що щира самоактуалізація зустрічається тільки після досягнення певного віку. 

Потреби самоактуалізації
І нарешті, якщо всі вищезгадані потреби в достатній мірі задоволені, на передній план виступають потреби самоактуалізації. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тою, ким вона може стати. Людина, що досягла цього вищого рівня, домагається повного застосування своїх талантів, здатностей і можливостей своєї особистості. Коротше, самоактуалізуватися - значить стати тою людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини своїх можливостей. Говорячи словами Маслоу, музиканти повинні грати музику, художники повинні малювати, поети повинні складати вірші, якщо вони, зрештою, хочуть бути в мирі із самими собою. Люди повинні бути тими, ким вони можуть бути. Вони повинні бути вірні своїй природі. 
Самоактуалізація не обов'язково повинна приймати форму творчих зусиль, що виражаються в створенні творів мистецтва. Батько, спортсмен, студент, викладач або робітник у верстата - усі можуть актуалізувати свій потенціал, тобто втілювати свої можливості в дійсність, виконуючи щонайкраще те, що вони роблять; специфічні форми самоактуалізації дуже різноманітні. Саме на цьому вищому рівні ієрархії потреб люди сильніше всього відрізняються друг від друга.
Маслоу зробив припущення, що більшість людей, якщо не всі, мають потребу у внутрішньому удосконалюванні й шукають його. Його власні дослідження привели до висновку, що спонукання до здійснення наших можливостей природно й необхідно. І все-таки тільки деякі - як правило, обдаровані - люди досягають її (менш, ніж 1 % усього населення по оцінці Маслоу). 
Почасти справи йдуть настільки неблагополучним образом тому, що багато людей просто не бачать своїх можливостей; вони навіть не підозрюють про їхнє існування й не розуміють користі самовдосконалення. Мабуть, вони схильні сумніватися й навіть боятися своїх здатностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище Маслоу називав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, що заважає людині прагнути до величі й самовдосконалення. 
До того ж соціальне й культурне оточення часто придушує тенденцію до актуалізації певними нормами стосовно якоїсь частини населення. Прикладом тому є культурний стереотип мужності. Такі людські якості, як співчуття, доброта, м'якість і ніжність, часто заважають чоловікам, тому що існує культурна тенденція розглядати дані характеристики як не мужні. 
Виходячи із цього, актуалізація, втілення в дійсність вищих можливостей людини в загальній масі здійсненна тільки при гарних умовах. Або, більш точно, людям потрібно сприятливе оточення, у якому вони могли б найбільш повно розкрити свої людські можливості. [8]
 Із цього погляду, жодне суспільство в людській історії не надавало оптимальній можливості для самоактуалізації всіх його членів, хоча, треба зізнатися, деякі все-таки набагато краще інших у змісті забезпечення умов для самовдосконалення індивіда. 
Остання перешкода для самоактуалізації, яку згадує Маслоу, - сильний негативний вплив, надаваний потребами безпеки. Процес росту вимагає постійної готовності ризикувати, помилятися, відмовлятися від старих звичок. Це вимагає мужності. 
Отже, усе, що збільшує страх і тривогу людини, збільшує також і тенденцію повернення до пошуку безпеки й захисту. Очевидно й те, що більшість людей мають сильну тенденцію зберігати специфічні звички, тобто дотримуватися старого стилю поводження. Здійснення ж нашої потреби в самоактуалізації вимагає відкритості новим ідеям і досвіду. 
Маслоу затверджував, що діти, виховані в безпечній, дружній, турботливій атмосфері, більш схильні до придбання здорового подання про процес росту. Коротше, при здорових умовах, коли задоволенню основних потреб людини ніщо не загрожує, ріст приносить задоволення, і людина прагне стати настільки гарною, наскільки дозволяють її здатності. І навпроти, люди, яким не вдалося розкрити свої щирі можливості - стати тими, чим вони могли б стати - реагують на депривацію своїх основних потреб. Якби велика кількість людей досягла самоактуалізації, то могли б змінитися потреби людства в цілому, і з'явилося б більше можливостей для задоволення потреб низьких рівнів. Очевидно, таке завдання зажадає істотної реорганізації багатьох наших соціальних інститутів і політичних структур. 




Висновок до ІІ розділу
Щира цінність Маслоу як теоретика полягає в його інтересі до таких сфер функціонування людини, які більшість інших учених майже повністю ігнорували. 
Він один з деяких, хто серйозно досліджував позитивні виміри людського досвіду й, що важливо, сформулював свої ідеї як для широкого кола громадськості, так і для своїх ерудованих колег-психологів. 
Він передбачав суспільство, що дозволило б нам підняти нас і наше відношення друг до друга на істинно гуманістичний рівень, який оснований на досягненнях психології. 
Як духівник гуманістичного руху, Маслоу прагнув до радикально іншої психології - такої, котра звернулася б безпосередньо до образа людства. Ми змушені прийти до такого висновку, тому що людина, у розумінні Маслоу, просто непізнавана у традиційній сфері психологічної науки. У такий спосіб виник рух третьої сили. 
Для Маслоу кінцева цінність психології складається саме в цьому: "Якщо ми вмремо в іншій війні або якщо ми будемо залишатися напруженими, невротичними й тривожними в наростаючій холодній війні, то це завдяки тому, що ми не розуміємо себе й один одного. Поліпшите природу людини, і ви поліпшите все... Нам потрібна психологія...". 
Ці слова, написані майже 40 років тому, звучать актуально й сьогодні, коли ми наближаємося до нового сторіччя, виконання нових надій на перспективи розвитку людського суспільства.





ВИСНОВКИ
Отже, в результаті проведених нами теоретичних досліджень, на основі аналізу різних теорій по вивченню мотивації, можна зробити висновок, що мотиваційна сфера людини дуже складна і неоднорідна.
У сучасній психології в даний час існує багато різних теорій, підходи яких вивчення проблеми мотивації настільки різні, що часом їх можна назвати діаметрально протилежними. Проте ми не ставили перед собою задачі привести якісний аналіз окремих теорій, ми лише намагалися розглянути основні напрямки в сучасних дослідженнях. Нам здається, що сама складність даного поняття, багаторівнева організація мотиваційної сфери людини, складність структури і механізмів її формування, відкриває широкі можливості для застосування всіх згаданих нами теорій. Тобто твердження окремих теорій можуть направлятися на різні елементи мотиваційної структури і саме в цих напрямках будуть найбільш компетентними. Цілісна картина може скластися тільки при інтегрованому підході до вивчення проблеми мотивації на сучасному етапі розвитку психологічної думки, з урахуванням прогресивних ідей різних теорій.
При вивченні різних теорій мотивації, при визначенні механізму і структури мотиваційної сфери професійної діяльності, ми прийшли до висновку, що дійсно мотивація людини є складною системою, що має у своїй основі як біологічні, так і соціальні елементи. Мотивація людини, з одного боку, має багато загального з мотивацією тварин, у частині задоволення своїх біологічних потреб. Але, з іншого боку, мається ряд специфічних особливостей, властивих тільки людині, що так само необхідно враховувати при вивченні саме людської мотиваційної сфери. Не можна благати впливу ні тієї, ні іншої частини мотиваційної сфери людини, на систему мотиваційної спрямованості особистості в цілому, тому що це може привести до перекручування цілісного розуміння даного питання.
Структура мотиваційної сфери людини в процесі життєдіяльності проходить етапи формування і становлення. Це формування являє собою складний процес, що відбувається як під впливом своєї внутрішньої роботи, так і під впливом зовнішніх факторів навколишнього його середовища. Тому велика увага у роботі приділена й індивідуальним розходженням. 
В роботі приділена особлива увага цьому питанню, тому що система мотивації, що сформувалася, людини дуже впливає не тільки на її поведінкові особливості, але і, як динамічна характеристика особистості, на структуру особистості людини в цілому. Визначає загальну спрямованість особистості, прагнення людини, її життєвий шлях, і, звичайно ж, професійну діяльність.
Важливо також відзначити значимість знань про мотивацію в управлінській діяльності керівництва організації, зацікавленої в підвищенні продуктивності праці своїх співробітників, їх повній віддачі на підприємстві. Розуміння і застосування на практиці системи мотивації своїх працівників приведе не тільки до загального підвищення ефективності організації, але і до задоволеності роботою самих співробітників та до поліпшення психологічного клімату. І як наслідок, знову ж, збільшення продуктивності самої організації. Розумний керівник повинен чітко знати, що не всі співробітники вмотивовані однаково. Тому він повинен точно розпізнавати актуальні мотиви кожного зі своїх співробітників і намагатися по можливості задовольнити потреби кожного. Отже, сфера застосування знань по мотивації дуже велика. А результат від практичного застосування цих знань дійсно величезний у різних областях професійної діяльності.
Мотивація вивчає спонукальні мотиви, що змушують людей поводитися так чи інакше. Компанії з правильним підходом до мотивації погоджують особисті мотиви своїх співробітників з більш широкими цілями бізнесу. І вони розуміють що мотивація не універсальна, а індивідуальна і багатоаспектна. Надзвичайно важливі настрій, клімат, етичні принципи і неформальні правила організації. 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирования личности. – М., 1976.
Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. 
Годфруа Ж. Что такое психология? – М., 1992. 
Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. 
Ильин Е. П. Мотивы человека: теория и методы изучения. – К.: Выща школа, 1998. 
Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1982.
Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Евразия, 1999.
Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики. – СПб., 1997.
Маслоу А. Дальнейшие рубежи развития человека / Перевод Г. Балл, А. Попогребский. – М.: Смысл, 1999.
Маркова А.К. и др. Формирование мотивации учения. – М., 1990. 
Мекхаузен X. Мотивация и деятельность. – М., 1986. 





Другие работы по теме: