Contribution to International Economy

  • Трансформації в перекладі художніх творів
Трансформації в перекладі художніх творів
(дослідження трансформацій на аналізі оповідання
Дж. Селінджера «Над прірвою в житі»).
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 . ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕКЛАДУ
1.1 Теорія перекладу
1.2 Денотативна теорія перекладу
1.3 Трансформаційна теорія перекладу
1.4. Семантична теорія перекладу
1.5. Перекладацькі трансформації і їхні кваліфікації
РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
2.1. Транскрипція й транслітерація
2.2. Калькування
2.3. Лексико-семантичні заміни
2.3.1. Конкретизація
2.3.2. Генералізація
2.4. Модуляція
2.5. Образність
РОЗДІЛ 3 ГРАМАТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
3.1. Синтаксичне уподібнення
3.2. Членування речення
3.3. Об'єднання речень
3.4. Чисто граматичні заміни
3.5. Антонімічний переклад
3.6. Експлікація або описовий переклад
3.7. Компенсація
ВИСНОВОК
БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Серед численних складних проблем, які вивчає сучасне мовознавство, важливе місце займає вивчення лінгвістичних аспектів міжмовної діяльності, що називають "перекладом" або "перекладацькою діяльністю".
Відомо, що із самого качану переклад виконував найважливішу соціальну функцію, уможливлюючи міжмовне спілкування людей.
У процесі перекладу часто виявляється неможливим використати відповідність слів і виражень, які нам дає словник. У подібних випадках мі прибігаємо до трансформаційного перекладу, що полягає в перетворенні внутрішньої форми слова або словосполучення, або ж її повній заміні для адекватної передачі змісту висловлення.
Досягнення адекватності в перекладі пов'язане з умінням грамотно ідентифікувати перекладацьку проблему, і здійснювати необхідні перекладацькі трансформації.
Головною метою даної роботи є дослідження перекладацьких трансформацій при перекладі художнього тексту. Я намагатимусь розглянути цю тему з різноманітних сторін - з крапки зору мовознавства, літератури, лінгвістики, культури.
Для виконання даної мети були поставлені наступні завдання:
1. Розглянути теоретичні питання перекладу.
2. Розглянути трансформацію як лексико-семантичну структуру, визначити види трансформацій.
3. Виявити в текстах перекладу перекладацькі трансформації;
4. Визначити заподій використання перекладацьких трансформацій при перекладі оповідань;
5. Вивчити комплексний характер перекладацьких трансформацій;
6. Зробити кількісний аналіз використовуваних перекладацьких трансформацій із проаналізованих прикладів, узятих з художнього твору.
Для рішення поставлених завдань у даній роботі використаються аступні методи:
1. Порівняльний аналіз зіставлення тексту перекладу з текстом оригіналу;
2. Зіставлення перекладів текстів різних трансформацій;
3. Кількісний аналіз;
4. Дискурсивний аналіз.
Актуальність дослідження визначається необхідністю більше повного виявлення й всебічного вивчення перекладацьких трансформацій, використаних у перекладі для досягнення адекватності.
Теоретичною основою дослідження послужили класифікації перекладацьких трансформацій, запропоновані відомими лінгвістами: Л. С. Бархударовим, В. Н. Комісаровим і Я. І. Рецкером.
У зв'язку із цим, у даній роботі був проведень глибокий аналіз теоретичних питань, пов'язаних із загальною теорією перекладу і її приватних видів, класифікаціями перекладацьких трансформацій, запропонованими різними авторами. На теоретичній базі грунтується практична частина дослідницька робота з вивчення шкірного виду трансформації на прикладі перекладу книги Дж. Сэлінджера "Над прірвою в житі" (J.D. Salinger "The Catcher in the Rye"), зробленого Р. Райт-Ковалевой.
Якщо казати про структуру даної роботи, треба відзначити, що робота складається із введення, трьох глав, висновок, схеми використання перекладацьких трансформацій, списку використаної літератури.
У введенні формулюються мети й завдання; обґрунтовується вибір тими дослідження, визначається актуальністю, теоретична й практична значимість.
У першому розділі викладаються загальні проблеми перекладу, як результату перекладацької діяльності. Отут також наведені визначення й класифікації перекладацьких трансформацій.
Другий і третій розділ являють собою практичну частину, аналіз трансформації образності подань на прикладах з тексту оповідання Дж.Селінджера “Над прірвою в житі”.
В іншому розділі описується такий вид трансформацій, як лексичний, аналізується кожний з різновидів.

Третій розділ являє собою докладне дослідження шкірного з різновидів граматичних трансформацій.
Основним завданням іншого та третього розділів (практичної частини) є зіставлення тексту перекладу з текстом оригіналу з метою виявлення й використання різних перекладацьких трансформацій, їхнє сполучення один з одним, їх складний, комплексний характер.
Кожна глава роботи постачена більшою кількістю прикладів і має висновки, як і вся робота в цілому.
У висновку підводять підсумки проведеної роботи.
Бібліографія містить праці вітчизняних і закордонних авторів в області стилістики, лексикології, теорії перекладу. Приводитися перелік використаних у ході роботи словників, подань список художніх творів, що послужили основним матеріалом для досліджень.
Практична цінність даної роботи визначається можливістю використання матеріалу дослідження перекладацьких трансформацій у курсах теорії й практики перекладу.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕКЛАДУ
Теорія перекладу
Переклад має довгу історію. Своїми коріннями він сходити до тихнув далеким годинникам, коли прамова почала розпадатися на окремі мови й виникла необхідність у людях, що знали кілька мов і здатних виступати в ролі посередників при спілкуванні представників різних язикових громад.
Проте з ряду причин, зокрема в силу його міждисциплінарного характеру, переклад оформився в самостійну науку лише на качану ХХ сторіччя.
Треба відзначити, що перекладацька традиція в Україні існує від найдавніших часів. Переписуючи відомих у країні старослов’янських перекладів Святого Листа - ченці монастирів Київської Русі несвідомо вносили в тексти окремі фонетичні та морфологічні риси української мови. Українські елементи проникали й у перепоклажі творів світської літератури - історичних (хроніки), географічних (“Християнська топографія”), худодніх (повість про Варлаама і Йоасафа, “Александрія” та ін.). Складений у Візантії збірник афоризмів і притч “Бджола”, перекладений в XII столітті неодноразово переписували в Україні протягом кількох століть, поступово збагачуючись украінською народною лексікою та фразеологією. Найвизначнішим перекладом на українську мову Святого Листа є “Пересопницьке Євангеліє” (1556-61), де відбилися характерні риси тогочасної “простої мови”. В XVII - XVIIIст. в Україні поширюються в перекладах з латинської, італійської польської мов рицарські романи. Цікавою сторинкою української перекладацької літератури XVIII ст. були переклади й переспіви Г.Сковороди з Овідія та Горація.
Поетичні переклади на українську мову перших десятиліть XIX ст. позначені впливом стилю “Енеїди” І.Котляревського.
Наприкінці XIX на качану XX століття видатними майстрами художнього перекладу були В.Самійленко (перекладав п’еси Ж.-Б..Мольєра, пісні Беранже), Леся Українка (лірика Г.Гейне, уривки з Гомера, Данте),
А.Кримський (твори Гафіза, Сааді).За радянських часів перекладацтво для письменників, що прагнули вирватися з лабет соцреалізму, стає своєрідним шляхом до “внутрішньої еміграції”.
Визнанним майстрем перекладу був М.Зеров, якому належати зразковіінтерпретації авторів - Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, М.Лермонтова... Найбільшого розквіту в ці роки мистецтво перекладу сягає під пером М.Рильського, який передає нюанси змісту першотвору в єдності з визначальними особливостями його художній форми. Йому належати перепоклажі поеми “Пан Тадеуш” А.Міцкевича, “Орлеанської діви” Вольтера, “Євгенія Онегіна” О.Пушкіна...
Винятковою увагою до ролі художньої деталі в тексті оригіналу та до музикальної стихії поезії видзначаються переклади Г.Кочура (лірика Сапфо, Ф.Петраркі, П.Верлена. Розвиток теорії й практики перекладу в Україні в повоєнний година сприяв загальному піднесенню перекладацької майстерності. Здійсненно багатотомні видання творів В.Шекспіра, Г.Гейне, О.Пушкіна, О.Бальзака,Г.Мопассана, Дж.Лондона, над якими працювали десятки майстрів слова.
Серед українських перекладачів найвідоміші - Ю.Клен (переклав ряд п’єс В.Шекспіра, М.Орест (німецька й французьська поезія), І.Костецький (сонети В.Шекспіра, О.Зуєвський (твори С.Малларме та інших франц. поетів) (71;456(
Доречно підкреслити, що творчість Дж. Селінджера досить яскраво перекладена видатною перекладачкою Р.Я.Райт-Ковальовою. Крім перекладів Дж.Селінджера вона переклала багато оповідань інших американських письменників ( Е.Хемінгуей “Веселих свята, джентельмени”, п’еса “Іспанська земля”; У.Фолкнер “Дим”, “Солдатська винагорода”; В.Курт “Колискова для кішки”; Джек Лондон “Лютий звір”, О.Кліфорд “Золотий хлопчик”, М.Твен “Хиття на Міссісіпі”...1; 165
Окремі види перекладу можуть виділятися по різних ознаках. Відомі класифікації перекладів за формою породження тексту перекладу й по відношенню моменту перекладу вчасно створення оригіналу.
Однак найбільш важливим принципом класифікації є виділення типів перекладу залежно від характеру перекладних текстів. Як основний фактор, що визначає той або інший тип перекладу, виступає в першу чергу жанрово - стилістичні особливості оригіналу. Розробка стилістичної типології текстів, релевантної для перекладацької діяльності, і становить завдання перекладу.
Яких-небудь загальноприйнятих принципів виділення видів перекладу дотепер не існує, і пропоновані класифікації відрізняються крайньою строкатістю.
Як окремі типи, зокрема, розглядаються:
I 1. Эстетичний. 2. Релігійний. 3. Прагматичний або діловий. 4.Етнографічний. 5. Лінгвістичний. 6. Психологічний. 7.Науково - технічний.
II 1. Релігійний. 2. Літературний. 3. Офіційний 4. Розмовний
III 1.Технічний, діловий, науковий. 2.Художній. 3.Публіцистичний.
У лінгвістичному плані виділення функціональних типів перекладу буде виправдано, якщо в мові можна виділити якісь типи мовних творів, особливості яких відбиваються в характері еквівалентності при їхньому перекладі й способах її досягнення. Найбільш обґрунтованим у нашому випадку представляється розгляд як особливий тип перекладу творів художньої літератури.
Тут мається на увазі завдання набагато більше вузька - поставити деякі спеціально лінгвістичні питання художнього перекладу, щоб показати лінгвістичні трансформації.
Для художнього перекладу характерно, що при формальної непередаваності окремого язикового елемента оригіналу може бути відтворена його функція в системі цілого. При перекладі художньої літератури в тій або іншій формі завжди виникає завдання - відтворити індивідуальну своєрідність даного оригінала. 23;16
Взагалі існує 3 методи перекладу тексту:
1. Метод сегментації тексту
2. Метод записів
3. Метод трансформації вихідного тексту
Значно простішими здаються багато кому стилістичні завдання перекладу. Перекладач часто переборює труднощі далеко більші, бо не має тієї свободи, якою користується автор. Маючи перед собою завдання точно перекласти орігінал, перекладач, залежно від ступеня розвитку, переборює більші або менші труднощі.
Для теорії та практики перекладу потрібне вірне уявлення про засоби (насамперед лексичні та синтаксичні), що є в розпорядженні певної мови в зіставленні з іншими.
Правильно та корисна теорія перекладу базується в цілому на деталях, на природі слова в його різноманітних функціях; на вірному врахуванні ролі власне - смислового та емоційно - ефективного забарвлення, що відрізняє один від одного синоніми в кожній з мов; на розрізненні сфер уживання тихнув або інших слів; на розумінні природи властивих кожній мові ідіом і т.д.; не кажучи вже про абсолютно досконале володіння нормою - про правила вживання слів та граматики.5; 12
Зробивши екскурс в історію перекладацтва на Україні, повернемось до теоріії.
В умовах розширення міжнародних зв'язків і обміну інформацією перекладацька діяльність стрімко розвивалося й у цей година користується статусом самостійної наукової дисципліни зі своїми теоретичною базою, концептуальним апаратом і терміносистемою
Перекладознавство - наука про переклад як процес і як результат відтворення інформації (тексту, усного повідомлення тощо), вираженої однією мовою за допомогою засобів іншої мови.
Перекладознавство являє собою міждісциплінну галузь філології, яка вивчає особливий вид міжмовної діяльності, спрямований на взаєморозуміння носіїв різних мов, на взаємозбагачення національних культур, створення й збагачення світового фонду найцінніших надбань науки, гуманітарної культури, насамперед художньої літератури.
Основна галузь перекладознавства - теорія, історія, критика перекладу - тісно взаємопов’язані , їх розвиток взаємозумовлений, хоч кожна галузь має свої спецефичні завдання та проблеми й по-різному співвідноситься з іностранною філологією.10;123
Предмет теорії перекладу представляється однієї з найважливіших дисциплін у ході роботи перекладача. У щоденній роботі доводити зіштовхуватися з питанням вибору способу перекладу для адекватної передачі повідомлення, стилістичного фарбування, емоційних особливостей тексту. Для якісного виконання своєї роботи, перекладачеві необхідні як глибокі знання в області теорії перекладу, так і відмінні практичні навички.
Теорія перекладу, що спирається насамперед на порівняльне мовознавство (компаративістику) і теорію інформації вивчає загальні закономірності перекладу, розробляє його науково обгрунтовані принципи. Виявляючи міжмовні еквіваленти, аналоги та кардинальні відмінності, пропонує можливі шляхи, найефективніши способи розв’язання основних завдань перекладу та критерієв оцінки його якості на основі перекладознавчого аналізу. У теорії перекладу, що грунтується на значній перекладацької практиці, розробляються такі важливі проблеми, як формальний відповідність та еквівалентність; комунікативна й функціональна відповідність, проблема одиниці перекладу; стилізація в перекладі; збереження в перекладі стилю індивідуального тощо.
До теорії перекладу належить також проблема класифікації перекладів відповідно до співвіднесеності матеріалу, одиниці перекладу та ступеня його достовірності.
Історія перекладу відображає соціально-історичний та національний контекст засвоєння іншомовної культури, насамперед художньої літератури. Вона засвідчує переосмислення завдань перекладу на різних етапах розвитку національної мови й культури та розвитку філологічної науки, відбиваючи зміни інтерпретації принципів і критеріїв оцінки перекладу, множинність методів, напрямків і підходів до перекладу та його аналізу.
Визначилися такі основні напрями перекладознавства - літературознавчий і мовознавчий. Третій напрям, який сформувався в українському перекладознавстві в 60-80 рр. XX ст. (прці В.Коптілова, М.Новикової, О.Чередниченка) і грунтується на синтезі мовознавчих і літературознавчих методів дослідження художніх текстів був започаткований ще Й.Франком.
Критика перекладу як прикладна галузь перекладознавства грунтується насамперед на теорії перекладу, що дає ій основу для конкретних суджень і оцінок якості того чи того перекладу.
Як і теорія, вона може мати різни напрями - літературознавчий, мовознавчий, широко - філологічний. Її рівень перебуває в безпосередній залежності від загального розвитку перекладознавства, лінгвистики й літературознавства, зокрема від стану досліджень індивідуального авторського стилю письменників, що перекладають, і перекладачів.
Критика перекладу охоплює зіставний аналіз оригіналу й перекладу, вивчення якості перекладу в широкому масштабі, дослідження перекладацького стилю на основі матеріалів перекладачів різних авторів, перекладів багатьох творів одного автора різних перекладів (навіть різночасових і різномовних) одного твору. Вона виявляє особливості інтерпретаторської позиції перекладача стосовно індивідуального стилю автора й визначає основні характеристики індивідуального перекладацького стилю.
Переклад - це безсумнівно дуже давній вид людської діяльності.
Як тільки в історії людства утворилися групи людей, мови яких відрізнялися друг від друга, з'явилися й "білінгви", що допомагали спілкуванню між "різномовними" колективами. З виникненням писемності до таких усних перекладачів - "товмачам" приєдналися й перекладачі письмові, що перекладали різні тексти офіційного, релігійного й ділового характеру. Із самого качану переклад виконував найважливішу соціальну функцію, уможливлюючи міжмовне спілкування людей. Поширення письмових перекладів відкрило людям широкий доступ до культурних досягнень інших народів, уможливило взаємодію й взаємозбагачення літератур і культур. Знання іноземних мов дозволяє читати в оригіналі книги на цих мовах, алі вивчити навіть одна іноземна мова вдається далеко не шкірному.
Першими теоретиками перекладу були самі перекладачі, які прагнули узагальнити свій власний досвід, а іноді й досвід своїх побратимів за професією. Зрозуміло, що з викладом свого "перекладацького кредо" виступали найбільш видатні перекладачі всіх часів і, хоча висловлювані ними міркування не відповідали сучасним вимогам науковості й доказовості й не складалися в послідовні теоретичні концепції, все-таки цілий ряд таких міркувань і сьогодні становить безсумнівний інтерес.
У свій година видатний радянський лінгвіст А. А. Реформатський давши негативну відповідь на питання про можливості створення "науки про переклад", аргументуючи це тім, ті оскільки практика перекладу користується даними різних галузей науки про мову, вона не може мати власної теорії.
Однак, з того моменту, теорія перекладу міцно затвердилася як наукова дисципліна. Цьому сприяли усвідомлена суспільна потреба в науковому узагальненні перекладацької діяльності, розвиток мовознавства, теорія - комунікації й інших галузей знання, що забезпечили наукову базу для вивчення перекладу, і, нарешті, поява складних перекладацьких досліджень, що переконливо довели можливість і перспективність створення наукового напрямку для виявлення сутності перекладу як процесу міжмовної і міжкультурної комунікації.
Не слід забувати, що переклад являє собою цілеспрямовану діяльність, що відповідає певним вимогам і нормам, і орієнтовану на досягнення певного результату. Ці норми відбивають цілісну орієнтацію перекладача, без обліку якої не можна задовільно пояснити логікові перекладацьких рішень 4;69 .
Вичерпний, всебічний аналіз перекладу можливий лише на основі обліку як його процесуальної сторони, так і його результатів, або, іншими словами, на основі сполучення динамічного й статичного підходів. Звідси треба, що традиційний перекладацький аналіз, заснувань на зіставленні вихідного й перекладного текстів, має таке ж право на існування, як і аналіз, що простежує процес перекладу в його динаміку.
М.Стріха підкреслює, що існує 2 способи ознайомлення з іноземними творами:
1. Парафразу;
2. Переказ
Перифраз (парафраз, парафразу) - описовий вислів, зворот. У словотворенні - еквівалентне слову аналітичне висловлювання, що служити для встановлення семантики похідного слова.
Слово тут розглядається не як ізольована єдність, а як член синтаксичної конструкції, прийоми інтерпретації розкладають слово на простіші одиниці. Метод перифраз дозволяє запровадити в аналіз лексичне значення похідних, виводити їхні категоріальні словотворчі значення, виявляти синтаксичні еквіваленти складних слів.
У стилістиці перифрази - слова, установлені словосполучення (зрідка - речення), що є образно - переносними й описовими найменуваннями предметів, явищ, істот, осіб тощо; один з видів тропів.
Перифрази мають метафоричний, рідше метонімічний характер і мають у собі певну оцінку, зокрема емоційну “зелений одяг землі” - ліс.
Парафразу використається якщо немає іноземного слова в рідній мові, тоді намагаються розширити визначення, тому виходить у тексті накопичення зрозуміти, даються зайві подробиці. Парафразу використається в науковій літературі. 61;85
Переказ використається авторами в сфері мистецтва. Він визнає, що неможливо на іншій мові відбити вітвір мистецтва, щоб кожна частина перекладу відповідала на 100 % оригіналу.
Найбільша втрата й надмірність як внелингвистической, так і особливо лінгвістичної й експресивно - емоційної інформації спостерігається при перекладі поетичних творів, тому що отут здійснюється заміна цілих образів. При цьому загублена інформація звичайно компенсується надлишковою інформацією, що часто не грає тієї ж ролі, що й загублена, алі що відповідає ідейному й художньому задуму всього твору.
А.Н. Сильніков відзначає, структурна теорія художнього перекладу має наступні риси:
1. Процес перекладу розглядається як передача лінгвістичної, внелінгвистичної, і емоційно - експресивної інформації, що передається від носія однієї мови до іншого носія;
2. Проблема перекладацької діяльності вивчається в 2 планах:
а) комунікативному:
б) функціональному.
3. Переклад здійснюється на 2 рівнях - на граматичному й лексичному.
Деякі дослідники, прихильники навчання Дж.Стайнера, розуміють перекладацьку діяльність художнього твору, як 4 послідовні рухи.
Перший рух - це так звань “акт довіри” - коли оригінал розглядається переводчеком з різних сторін, як объек, що заслуговує уваги й містить у собі цілий символічний мир. Іншим рухом є - “акт вторгнення” - вторгнення в чужий мир, схоплювання конкретного змісту оригіналу; далі треба “акт сплавки” - коли структура перекладної мови зливається з рідною мовою, з'єднуючись у єдине ціле. Завершує цей послідовний ланцюг перекладацької діяльності останнє 4 рух - перекладач бере на собі відповідальність за “локалізацію” перекладеного автора. 50;68
Необхідно сказати, що й образ автора відіграє важливу роль у системі перекладу. Художній текст завжди викликав жвавий інтерес дослідників. Текст - це пристрій, що породжує нові змісти слів, а також несподіваної синтаксичної побудови. сам образ автора є організуючим качаном , фокусом всієї мовностилістичної системи твору.
Письменник, позиція якого певна й тверда, обов'язково створює свій твір як вираження самого собі. При перекладі художнього тексту всі є важливим.
Досліджуючи переклад, як особливий вид мовної комунікації, теорія перекладу не обмежується аналізом його мовного механізму. Адже переклад - це не тільки взаємодія мов, алі й взаємодія культур. У перекладі знаходять своє відбиття ситуація - породження вихідного тексту й ситуація перекладу. чи навряд вдасться адекватно описати процес перекладу, не з огляду на того, що він здійснюється не ідеалізованим конструктом, а людиною, ціннісна й психологічна орієнтація якого неминуче позначається на кінцевому результаті.
У цей година, існує три моделі теорії переклади: денотативна, трансформаційна й семантична 22;120.
Дозволю собі небагато зупинитися на кожній із цих моделей докладніше.

2. Денотативна теорія перекладу
Денотативна (ситуативна) теорія перекладу – це найпоширеніша модель перекладу. Вона виходить із того факту, що зміст усіх мовних знаків відбиває якісь предмети, явища, відносини реальної дійсності. Ці елементи реальної дійсності, відбивані в знаках мови, звичайно, називаються денотатами. Створювані за допомогою мовного коду повідомлення (відрізки мовлення) також містять інформацію про якусь ситуацію, тобто про якісь денотати, поставлених у певне відношення друг до друга.
Денотативна теорія перекладу визначає переклад як процес опису за допомогою мови перекладу денотатів, описаних мовою оригіналу. Сприймаючи текст оригіналу, перекладач ототожнює складовий цей текст одиниці з відомими йому знаками вихідної мови й через ці останні з'ясовує, якові ситуацію реальної дійсності описує оригінал. Після з'ясування денотата оригіналу перекладач описує цю же ситуацію мовою перекладу.
У ряді випадків цей же процес іде більше коротким шляхом. Перекладачеві заздалегідь відомо, що певні елементи ІМ (іноземної мови) й МП (мови перекладу) мають однакові денотати, і він прямо змінує одиниці оригіналу відповідними одиницями перекладу, не звертаючись у процесі перекладу до позамовної дійсності. Важливо підкреслити, що переклад можливий лише тому, що між одиницями двох мов була попередньо встановлена ситуативна тотожність шляхом звертання до дійсності. 38;85
Однак, у денотативної теорії є чимало уразливих місць. Вона не враховує деяких фактів, і проходити повз досить істотні аспекти перекладацького процесу. Ця теорія не розкриває основного механізму переходу від тексту оригіналу до тексту перекладу. Вона "працює" у тихнув випадках, коли ситуація більш-менш однозначно визначає необхідний варіант перекладу. Однак у більшості випадків та сама ситуація може бути зображена сполученнями різних язикових знаків у МП (мови перекладу).
У цих випадках звертання до дійсності не дає достатніх підстав для вибору варіанта перекладу. Денотативна теорія не може пояснити можливість декількох варіантів перекладу того самого відрізка оригіналу й не здатна дати теоретичну основу для обґрунтування вибору між цими варіантами.
Не розкриває денотативна теорія й системне відношення між змістом оригіналу й перекладу. Вона не враховує своєрідності інформативного навантаження самих одиниць, що становлять обидва тексти. Звертання до дійсності дає можливість лише визначити. Що сказано в перекладному тексті, алі аж ніяк не як це сказаний.
Денотативна теорія не вирішує й проблеми еквівалентності при перекладі. Тотожність денотатів оригіналу й перекладу ще не забезпечує (точніше, не завжди забезпечує) необхідного ступеня еквівалентності цих двох текстів. Залишається ще значна частина інформації, пов'язана з вибором язикових засобів як в оригіналі, так і в перекладі. Денотативна спільність - це ознака лише перифрази, а не перекладу.

3. Трансформаційна теорія перекладу
У денотативній теорії перекладу основна увага приділяється ідентичності двох ситуацій, описуваних за допомогою ІМ й ПМ. При встановленні зв'язку між цими ситуаціями одиницям оригіналу й перекладу приділяється лише роль проміжних посередників. З іншого боку, властиво процес перекладу може бути подань і іншим способом: перекладач одержує оригінал, робить якісь операції, пов'язані з оригіналом, і в результаті створює текст перекладу. Дії перекладача можна в цьому випадку розглядати як роботові якоїсь системи, на "вхід" якої надходити оригінал, а на "виході" видається переклад. Іншими словами, основу перекладацької діяльності буде становити свого роду перетворення або трансформація оригіналу в текст перекладу.
З такого подання про перекладацьку діяльність і виходить трансформаційна теорія перекладу.
Виникнення цієї теорії пов'язане з ідеями лінгвістичного навчання, відомого за назвою "трансформаційної граматики". Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, які характеризуються спільністю лексем і основних логіко-синтаксичних зв'язків, наприклад: "Хлопчик кинувши камінь", "Камінь був кинутий хлопчиком", "Кинутий хлопчиком камінь", "Кидання каменю хлопчиком".
Подібні структури можуть бути отримані одна з іншої по відповідних трансформаційних правилах. Відрізняючись за формою складових їхніх одиниць, смороду володіють значної, хоча й не абсолютної, спільністю (інакше "інваріантістю") плану змісту 34;25.
Трансформаційна граматика не просто співвідносить один з одним структури, зв'язані правилами трансформації. Вона вважає деякі з таких структур вихідними ("ядерними"), а інші структури ("трансформи") виводить із невеликого числа ядерних структур або, навпаки, зводить до ядерних структур. Так, наприклад, якщо за ядерну прийнята предикативна структура "діяч – дія" – "Хлопчик1 читає2", ті з її легко виводяться інші трансформи, що зберігають це основне відношення: "Читання2 хлопчики1", "Читаючий2 хлопчик1", "Прочитане2 хлопчиком1" і т.п.
У загальній теорії перекладу можна виділити два напрямки, що по-різному використають ідеї трансформаційної граматики.
Перший напрямок розглядає сам процес створення тексту перекладу як перетворення одиниць і структур ІМ в одиниці й структури МП . Передбачається, що внутріязикові трансформації й переклад з однієї мови на іншій - явища одному порядку й що переклад являє собою ряд міжмовних трансформацій.
Другий напрямок розробки трансформаційної теорії перекладу, не розглядаючи, як трансформацію сам перехід від іноземной мови (ІМ) до мови перекладу (МП) , описує ряд етапів перекладацького процесу в термінах трансформації.
Ця теорія насамперед надає можливість відомості всього різноманіття язикових форм ІМ й МП до якомусь порівняно невеликому (у всякому разі, доступному для огляду) числу структур. Передбачається, що між подібними структурами ІМ й МП існує повна еквівалентність. У будь-яких двох мовах є якийсь набір одиниць із однаковим змістом. Саме ці одиниці є "ядерними", і до них за певними правилами можуть зводитися всі інші одиниці мови. Оскільки між ядерними одиницями іноземної мови (ІМ) та мови перекладу (МП) існує повна еквівалентність, переклад на рівні цих структур буде зводитися до простої підстановки, заміщенню ядерної структури ІМ еквівалентної їй ядерною структурою МП.
Використання трансформаційної моделі при вивченні перекладацької діяльності представляється досить корисним.
Розглядаючи формальні одиниці оригіналу й перекладу як взаємозалежні трансформи, трансформаційна теорія тім самим відводить важливе місце порівняльному вивченню різномовних форм, між якими можуть установлюватися відносини перекладацької еквівалентності. Подібний підхід створює теоретичну базу для опису системи перекладацьких відносин двох конкретних мов, що становить одну з головних завдань перекдадацької діяльності. Досить плідним є й опис у термінах трансформації самого процесу перекладу. На основі зіставлення вихідних і кінцевих форм перекладацьких перетворень виявляється можливим виявити різні типи трансформації при перекладі, що озброює перекладача знанням так званих "перекладацьких прийомів", які широко використаються на практиці.
Проте, з ряду причин, трансформаційна теорія перекладу виявляється придатної для опису лише деяких сторін перекладацької діяльності, головним чином, пов'язаних зі співвідношеннями граматичних структур іноземної мови й мови перекладу. Для опису перекладацької діяльності необхідні більше "сильні" загальні теорії перекладу.

4. Семантична теорія перекладу
Одне з основних завдань загальної теорії перекладу полягає в розкритті сутності еквівалентних відносин між змістом оригіналу й перекладу. Природно припустити, що теоретична модель перекладацької діяльності винна насамперед ґрунтуватися на вивченні значеннєвої сторони текстів оригіналу й перекладу. 23;108
Семантика ( у перекладі з франц. “який має значення, означає” - розділ мовознавства, який вивчає план зміту в мові, значення мовних одиниць.
Міркуючи теоретично, можна затверджувати, що еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі й двох текстів на різних мовах) має на увазі ідентичність або досить близька подоба всіх, або деяких значеннєвих елементів, що становлять зміст цих текстів.
Процес перекладу в цьому випадку буде зводитися до виділення значеннєвих елементів в оригіналі й до вибору одиниць мови перекладу, у максимальному ступені елементи, що виражають такі ж, змісту в перекладі.
Бу-яка семантична модель перекладу, тобто теорія перекладу. Передбачая зіставлення елементів змісту оригіналу й перекладу, неминуче припускає аналіз структури цього змісту, уміння виділяти в ньому якісь елементарні одиниці або компоненти. Це створює значні труднощі в розробці подібних теорій, оскільки до останнього години в мовознавстві не було цілком задовільних методів аналізу плану змісту. У зв'язку із цим ранні роботи з лінгвістичного перекладання обмежувалися вкрай елементарним членуванням змісту оригіналу, яких необхідно зрадити при перекладі.
У тексті оригіналу виділявся "значеннєвий зміст" і "експресивно-стилістичні особливості". Перше (іменоване також "предметно-логічним змістом") поєднувало всю фактичну інформацію, а другі - емоційно-оцінні елементи й характеристику одиниць тексту з погляду їхньої приналежності до певного функціонального стилю мови або жанру мовлення.
Все-таки й таке членування вже дозволило вказати на необхідність включення в перекладацьку еквівалентність експресивно-стилістичної відповідності оригіналу й перекладу. Нееквівалентність однакових повідомлень, переданих за допомогою язикових знаків, що належати до різних стилістичних пластів мови незаперечна.
Подальший розвиток лінгвістичних досліджень плану змісту надчервоне можливість більш детально описувати елементи змісту в оригіналі й перекладі. Зміст (значення) будь-якої одиниці мови розглядається як набір (пучок) більше елементарних змістів, семантичних множників або сем. Виділення окремих сем у змісті язикової одиниці виробляється шляхом визначення диференціальної ознаки, по якому зміст даної одиниці протиставляється близької за значенням іншій одиниці даної мови 6;56.
Семантична теорія перекладу засновує перекладацьку еквівалентність на наявності загальних сем у змісті оригіналу й перекладу.
При цьому спільність існує не між сукупністю сем, закріплених за якимись одиницями різних мов (така спільність принципово неможлива внаслідок язикової вибірковості), а лише між окремими елементами змісту. Завдання перекладача полягає в тім, щоб відтворити в перекладі саме ті елементарні змісти, які комунікативно релевантні в оригіналі. Втрата всіх інших сем, що втримуються в значенні перекладних одиниць, вважається при перекладі несуттєвой

4. Перекладацькі трансформації і їхні класифікації
Головна позначка перекладу - досягнення адекватності. Адекватний, або як його ще називають, еквівалентний переклад - це такий переклад, що здійснюється на рівні, необхідному й достатньому для передачі незмінного плану змісту при дотриманні відповідного плану вираження, тобто норм мови, що перекладає.
По визначенню А. В. Федорова, адекватність – це "вичерпна передача значеннєвого змісту оригіналу й повна функціонально-стилістична відповідність йому" 67;156 .
Основне завдання перекладача при досягненні адекватності - уміли зробити різні перекладацькі трансформації, для того, щоб текст перекладу як можна більш точно передавав всю інформацію, укладену в тексті оригіналу, при дотриманні відповідних норм мови, що перекладає.
"Трансформація – основа більшості прийомів перекладу. Полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі" .
Я. И. Рецкер визначає трансформації як "прийоми логічного мислення, за допомогою яких мі розкриваємо значення іншомовного слова в контексті й знаходимо йому російська відповідність, що не збігається зі словниковим" 53;38
У цей година існує безліч класифікацій перекладацьких трансформацій (далі ПТ) запропонованих різними авторами.
Розглянемо деякі з їх.
Л. К. Латишев 33;.131-137 дає класифікацію ПТ по характері відхилення від міжмовних відповідностей, у якій усі ПТ підрозділяються на:
1) Морфологічні – заміна однієї категоріальної форми інший або декількома;
2) Синтаксичні – зміна синтаксичної функції слів і словосполучень;
3) Стилістичні – зміна стилістичного фарбування відрізка тексту;
4) Семантичні – зміна не тільки форми вираження змісту, алі й самого змісту, а саме, тихнув ознак, за допомогою яких описана ситуація;
5) Змішані – лексико -семантичні й синтактико-морфологічні.
У класифікації Л.З Бархударова ПТ розрізняються по формальних ознаках: перестановки, додавання, заміни, опущення 5;190-231.
При цьому Л. С. Бархударов підкреслює, що подібний розподіл є значною мірою приблизним і умовним.
Перестановами називаються зміни розташування (порядку проходження) язикових елементів у тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. Під замінами маються на увазі як зміни при перекладі слів, частин мови, членів речення, типів синтаксичного зв'язку, так і лексичні заміни (конкретизація, генералізація, антонімичний переклад, компенсація).
Додавання мають на увазі використання в перекладі додаткових слів, що не мають відповідностей в оригіналі.
Під опущенням мається на увазі опущення тихнув або інших слів при перекладі.
Я. И. Рецкер (22;.38) пише, що "хоча не завжди можна класифікувати кожний приклад перекладу через переплетення категорій, у загальному можна виділити 7 різновидів лексичних трансформацій:
- диференціація значень;
- конкретизація значень;
- генералізація значень;
- значеннєвий розвиток;
- антонімічний переклад;
- цілісне перетворення;
- компенсація втрат у процесі перекладу.
Л. С. Бархударов (1973), Л. К. Латишев (1988), Т. Р. Левицька, А. М. Фітерман (1973), В. Н. Комісарів (1994), Я. И. Рецкер (1974) підрозділяють ПТ на лексичні, граматичні, стилістичні.
Трансформації можуть сполучатися один з одним, приймаючи характер складних комплексних трансформацій.
Наприклад, З. Д. Львівська (1985) уважає, що між різними типами трансформацій немає глухої стіни, ті самі трансформації можуть іноді являти собою спірний випадок, їх можна віднести до різних типів.
До речі, метод трансформації в перекладі має своєю метою підготувати вихідний текст до операцій на формально-знаковому рівні. Для цього передбачаються:
• лексичні трансформації з пошуком мовних одиниць, включених у семантичні системи, сформовані в перекладача;
• граматичні трансформації, що враховують найпоширеніші й нескладні синтаксичні конструкції мови перекладу;
• мовна компресія, що досягається шляхом використання всіх можливих видів трансформації – поєднання лексичних і граматичних трансформації. 64;58
У даній роботі зроблений аналіз лексичних і граматичних трансформацій на прикладі перекладу окремих глав із книги Дж. Селінджера "Над прірвою в житі" (J.D. Salinger "The Catcher in the Rye"), зробленого Р. Райт-Ковалевой.

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
Лексичні трансформації застосовуються при перекладі в тому випадку, якщо у вихідному тексті зустрічається нестандартна мовна одиниця на рівні слова, наприклад, яке-небудь власне ім'я, властивій вихідній язиковій культурі й відсутнє в мові, що перекладає; термін у тієї або іншій професійній області; слова, що позначають предмети, явища й поняття, характерні для вихідної культури або для традиційного іменування елементів третьої культури, алі відсутні або що мають іншу структурно-функціональну впорядкованість у культурі, що перекладає.
Говорячи про лексичні трансформації, необхідно відзначити, що словниковий склад мови представляє не просто сукупність слів, а систему, що допускає нескінченно різноманітні, але не будь-якого сполучення слів у контексті: окремі елементи словника зв'язані один з одним певними значеннєвими й стилістичними відносинами. Ця обставина дається взнаки при перекладі.
При передачі значення слова в перекладі лексичним трансформаціям звичайно доводиться зробити вибір між декількома можливостями, що представляють, перекладу.
Тут варто виділити три найбільш характерні випадки:
1. У мові немає словникової відповідності тому або іншому слову оригіналу;
2. Відповідність є неповним, тобто лише частково покриває значення іноземного слова;
3. Різним значенням багатозначного слова оригіналу відповідають різні слова в мові перекладу, у тім або іншому ступені передавальні їх.
Лексичні трансформації готують текст до знакового способу перекладу. Тут є через не лаконічність позначень, а пошук лексичних одиниць.
Лексичні трансформації не обов'язково перетворюють слово в словосполучення, вони можуть приводити до зворотних результатів, а також залишати кількість сторінок незмінним.
Суть перекладу лексичних трансформацій залишається при перекладі незмінної: перекладач шукає не іншомовне позначення до денотата, а нові номінації до того ж денотату вихідною мовою, для того, щоб перейти до мови перекладу на формально- знаковому рівні.
Такі слова займають дуже важливе місце в процесі перекладу, тому що, будучи порівняно незалежними від контексту, смороду, проте надають перекладному тексту різну спрямованість, залежно від вибору перекладача.
До лексичних прийомів перекладу прийнято відносити наступні:
• транскрипція й транслітерація,
• калькування,
• лексико-семантичні заміни,
• конкретизація, генералізація,
• модуляція або значеннєвий розвиток;
• образність
Кожний з цих прийомів лексичного перекладу мі розглянемо нижче.
Говорячи про трансформації загалом, необхідно відзначити, що більшість слів усякої мови більш-менш багатозначна. У зв'язку із цим коштує й множинність словникових відповідностей і трансформацій.
Фактично переклад ніколи не обмежується вибором із числа тих елементів, які зафіксовані в словниках.
У практиці перекладацької роботи зустрічається багато випадків, коли використаються слова, безпосередньо не передбачені словником, тому що він не має сил передбачити всі конкретні сполучення й трансформації.

2.1.Транскрипція й транслітерація
Транскрипція - специфічна система листа, якові застосовують для точного відтворення зкукового складу слів і текстів мови. Розрізняють три типи транскріпції:
1.Фонетична
2. Фонематична
3. Практична
Фонетична транскрипція - спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями. Вона грунтується на таких вимогах: кожна літера позначає на письмі лише один і тієї самий звук, а кожен звук передається завжди тією самою літерою.
Фонетична транскрипція, крім знаків, що позначають фонеми, використовує ще й інші знаки та діакритичні знаки, за допомогою яких виражаються різні варіанти фонем.
Фонематична транскрипція передає тільки фонемний склад морфем, слів і текстів, а не всі відтинки звуків мови, мови, у яких реалізуються фонеми. Для фонематичної транскрипції використовують точно визначену кількість знаків, що відповідає кількості фонем даної мови.
Практична транскрипція - запис засобами національного алфавіту іншомовних власних назв, термінів та інших неперекладних слів. Практична транскрипція не виходить за межі знаків алфавітної мови, що запозичує, алі допускає їх незвичне використання. Фонеми, відсутні в мові, що запозичує, замінюються близькими до них звучанням. Практичну транскрипцію використовують у спеціальной літературі, у науковій літературі. 55;95
Перекладацька транскрипція – це формальне пофонемне відтворення вихідної лексичної одиниці за допомогою фонем мови, що перекладає, фонетична імітація вихідного слова. Іншим прийомом перекладу є транслітерація – формальне літерне відтворення вихідної лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови, що перекладає, буквена імітація форми вихідного слова.
При цьому вихідне слово в перекладному тексті представляється у формі, пристосованої до проголошуючих характеристик мови, що перекладає, наприклад, Shakespeare - Шекспір: російська форма імені треба частково правилам читання англійського написання звуків (звуки , , до, п є прямими аналогами вихідних) , а частково трансформує їх у приблизно схожі - у тихнув випадках, коли в російській мові немає фонетично аналогів (англійські дифтонги перетворюються в монофтонги , , і - по початковому елементі дифтонга).
Інакше кажучи, транскрипція або транслітерація (повне або часткова), безпосереднє використання даного слова, що позначає реалію, або його коренячи в написанні буквами своєї мови або в сполученні із суфіксами своєї мови.
Транслітерація - літерна передача слів і текстів, записаних за допомогою однієї графічної системи засобами іншої графічної системи ( на відміну від транскрипції). Базуючись на певному алфавіті, транслітерація допускає умовність використання літер, уведення додаткових знаків.
Необхідність транслітерації виникла в кінці XIX століття (у процесі створення пруських наукових бібліотек) для того, щоб включити в єдиний каталог праці, написані мовами, які базуються на латинських, кириличних, арабських, індійських мовах. 74;253
Транслітерація при перекладі на російську мову застосовується нерідко в тихнув випадках, коли мова йде про назви установ, посад, специфічних для даної країни, тобто про сферу суспільно-політичного життя, про назви предметів і зрозуміти матеріального побуту, про форми звертання до співрозмовника й т.п.
Транслітераційний спосіб перекладу широко розповсюджений і залишає істотний слід як у російській перекладній літературі, так і в оригінальних добутках (художніх, публіцистичних, наукових). Свідченням цьому служать такі, наприклад, слова, що ставляться до англійського громадського життя, як "пер", "мір", "лендлорд", "есквайр", або до іспанського, як "ідальго", "тореро", "корида" і ін.; слова, пов'язані з побутом французького міста, як, наприклад, "фіакр", "консьєрж"; англійські звертання "сірий" і багато хто інші їм подібні.
Немає такого слова, що не могло б бути переведене на іншу мову, хоча б описово, тобто розповсюдженим сполученням слів даної мови. Алі транслітерація необхідна саме тоді , коли важливо дотримати лексичної стислості позначення, що відповідає його звичності в мові оригіналу, і разом із тім підкреслити специфічність називаної речі або поняття, якщо немає точної відповідності в мові перекладу. Оцінюючи доцільність застосування транслітерації, необхідно точно враховувати, наскільки важлива передача цієї специфічності. Якщо ж останнє не потрібно, те використання транслітерації перетворюється в зловживання іноземними запозиченнями, приводити до затемнення змісту й до засмічення рідної мови.
Особливо варто виділити як перекладацьку проблему так називані реалії, іменування національно-культурних об'єктів, характерних для вихідної культури й порівняно мало або зовсім не відомих культурі, що перекладає. В умовах масштабної міжкультурної комунікації такі іменування становлять досить значну групу, і найпоширенішим способом їхньої передачі на іншій мові є перекладацька транскрипція або стандартна транслітерація.
Доцільність і правомірність транслітерації у відомих випадках доводити тім, що нерідко автори, що пишуть про життя інших народів, прибігають до цього язикового засобу, як до способу назвати й підкреслити реалію, специфічну для побуту даного народу. У російську мову ввійшли, наприклад, слова "аул", "кишлак", "сакля" і багато інші й саме в цій транслітерації сталі традиційними.
Так підкреслювалася специфічність речі, позначуваної словом, її відмінність від того, що могло б бути приблизно позначено відповідним російським словом (порівн. "аул" і "кишлак", з одному боку, і "сіла", з інший, "сакля" або "хатина" і "хата"). Приклад слів, запозичених оригінальною літературою шляхом транслітерації, є мотивуванням при використанні таких слів у перекладі.
Часто іншомовні слова переносяться в мову перекладу саме для виділення відтінку специфічності, що властива реалії, що виражає ними, - при можливості лексичного перекладу, більш-менш точного.
Коли слово вживається рідко або, тім більше, уперше переноситися в російський перекладацький текст, буває необхідно, що коментує пояснення, і відповідний контекст.
Втім, у російських перекладах західноєвропейської художньої літератури за останнім годиною вусі більше усталюється тенденція уникати таких слів, які вимагали б пояснювальних приміток, не передбачуваних оригіналом - тобто саме транслітерованих позначень іноземних реалій, крім звичних. Навпроти, у сучасних перекладу з мов Сходу транслітерація використається досить часто, коли мова йде про речі або явища, специфічних для матеріального або суспільного побуту, тобто не відповідностей, що мають, у нас.(35;69(
Транслітерацію й транскрипцію використовують для перекладу власних імен, назв народів і племен, географічних назв, найменувань ділових установ, компаній, фірм, періодичних видань, назв спортивних команд, стійких груп музикантів, рок-музикантів, культурних об'єктів і т.п.
Більша частина таких імен порівняно легко піддається перекладацькій транскрипції або, рідше, транслітерації:
Hollywood [J.D.S. 5] - Голівуд [Пер. 241]
Pencey [J.D.S. 5] - Пэнси [Пер. 241]
Saxon Hall [J.D.S. 6] - Сэксон-Холл [Пер. 242]
Robert Tichener [J.D.S. 9] - Роберт Тичнер [Пер. 243]
Paul Campbell [J.D.S. 9] - Підлога Кембел [Пер. 243]
Elkton Hill [J.D.S. 20] - Элктон-Хилл [Пер. 250]
Edgar Marsala [J.D.S. 24] - Эдди Марсалла [Пер. 252]
Bank of London - Бэнк оф Лондон
Minnesota - Мінесота
Wall Street Journal - Уолл Стрит Джорнал
Detroit Red Wings - Детройт Ред Уингз
Beatles – Битлз, і т.д.
Також транскрипції піддаються імена й назви фантастичних істот, що згадують у фольклорних і літературних джерелах:
Довбня-Яга - Baba-Yaga
Hobbit - Хобіт
goblin – гоблін і т.д. [18;75]
Стосовно іноземних власних імен - будь ті імена або прізвища реальних або вигаданих осіб, географічні назви й т.п. - більшу важливість представляє питання про звукове оформлення їх при перекладі й - відповідно - про їхнє написання. Чим більше розбіжностей у фонетичному ладі двох мов, у складі й системі їхніх фонем - тім гостріше це питання.
При наявності загальної системи алфавіту у двох мовах (як, наприклад, у західноєвропейських романських, германських і фіно-угорських мовах) від відтворення звукової форми імен у перекладах і в оригінальних текстах взагалі відмовляються, обмежуючись лише точним відтворенням їхнього написання - транслітерацією.
У російській літературі - як перекладний, так і оригінальної - існує (у межах можливого) традиція - передачі звукового вигляду іншомовних власних імен. Звичайно, при значній фонетичній розбіжності між двома мовами (як, наприклад, між англійським і росіянином) відтворення їхньої фонетичної сторони може бути тільки часткою, й умовним і звичайно представляє відомий компроміс між передачею звучання й написання.
Коли праворуч стосується широко розповсюджених назв (більших міст, рік, відомих історичних особистостей) або вживаних імен, перекладач керується традицією - незалежно від можливості ближче підійти до справжнього звучання. Іноді традиційне російське написання буває досить близьким до точної фонетичної форми іншомовного імені, наприклад: "Шиллер", "Байрон", "Данте", "Бранденбург" і т.п.
Anthony Wayne Avenue [J.D.S. 9] - вулиця Энтони Уэйна [Пер. 243]
Існуюче в практиці перекладу правило застосування до імен перекладацької транскрипції або транслітерації нерідко виявляється недостатнім, якщо власне ім'я обтяжується символічною функцією, тобто стає ім'ям унікального об'єкта, або використається не як ім'я, а в якості, наприклад, клички, тобто є своєрідним ім'ям загальним, тому що відбиває індивідуальні ознаки й властивості іменованого об'єкта. У таких випадках крім транскрипції або замість її використається сполучення семантичного перекладу з калькуванням.
У деяких випадках традиція зажадає для різних текстів різної передачі того самого імені, того самого мови: так, англійське "George" як правило, транскрибується у формі "Джордж", алі коли це - ім'я короля, воно транслітерируеться у формі "Георг".
Деякі проблеми можуть виникати при перекладі назв навчальних закладів в умовах різних освітніх традицій у різних країнах. Так, в американській системі утворення слово school широко застосовується до цілого ряду навчальних закладів, зовсім різних за рівнем і типом.
Переклад з російського, також може мати деякі складності: наприклад, слово інститут у Росії застосовується для позначення вищого навчального заставі, а також для науково-дослідного або навіть адміністративно-управлінської встанови, у тієї година як в англомовних країнах слово institute використається тільки в іншому значенні, а тому не завжди адекватно як відповідність, тому що спотворює суть вихідного поняття.
Whooton School [J.D.S. 20] - Хуттнонська Школа [Пер. 250]
Нарешті, особливий тип мовних одиниць, що звичайно піддається транскрипції, - це терміни. Джерелом транскрипцій, як правило, служать грецькі, латинські або англійські одиниці, залежно від того, які корінь лежати в основі вихідного терміна.
Російські терміни, відзначені національним колоритом, також нерідко стають об'єктом транскрипції при перекладі на англійську мову:
чорнозем - chernozem
Дума – Duma, і т.д. [38;75]
Цікавий різновид лексичної трансформаціїї ми можемо побачити в іншому оповіданні Дж.Селінджера - оповідання “Відмінний день для бананового оселедця” - зображення поетичного настрою, еротики, любові, як би повідомляє аматорів санскритської поезії сама назва новели. Адже вхідне в нього слово “банан” традиційно зв'язаний у народному поданні індусів з любов'ю. У США ж екзотичним слвом “bananafish” називають один із сортів промислового оселедця.
Тому в журналі «Америка» в 1962 році назва селінджеровського оповідання було спочатку переведене як «Відмінний день для оселедця». Новела складається з двох сцен і епілогу. Симор Гласс і його дружина Мюриэль відпочивають у Флориді. Під година відсутності чоловіка Мюриэль розмовляє по телефоні з матір'ю, що перебуває в Нью-Йоркові. Розмова йде про Симоре, якого теща вважає людиною психічно неврівноваженим., що перебуває в годину цієї розмови на пляжі біля готелю Симор розмовляє йз трирічною дівчинкою Сибілой. Він розповідає їй власного твору казку про бананові оселедці, які запливають у бананову перщеру, об'їдаються там бананами , занедужують банановою лихоманкою й умирають. Після цього Симор повертається до собі в готель і, глянувши на сплячу на ліжку дружину, дістає пістолет і стріляє собі в скроню.
У слова “bananafish”, що заповнює собою всі оповідання “Відмінний день для бананового оселедця”, в англійській мові є свій власний підтекст . Англомовному читачеві воно неодмінно нагадає про жаргонні словосполучення “To go banana”, “to get banana”, що означає «рехнуться».
Отут також доречно торкнутися питання про звучання російською мовою імені героя оповідання. У журналі «Народи Азії й Африки знаходимо заперечення проти транслітерації імені Симор, запропонованого перекладачкою оповідання Р.Райт-Ковалевой, на користь традиційної вимови цього імені в російській мові - Сеймур.
Однак, оскільки це ім'я несе в Селінджера й семантичне навантаження (Seymore - see more), тобто означає, що його власник - провидець, варто погодитися з запропонованої Райт - Ковальовій транслітерацією імені. Тім більше, що останнє відповідає його англійському звучанню.
До слову сказати, каламбур цей (Seymore Glass - sey more glass) переданий у перекладі Р.Райт - Ковальовій дуже вдало: «Симор Гласс - Семіглаз». 32;57
Номінації персонажів художнього тексту, представлені власними іменами, займають проміжне положення в системі основних типів знаків: індекс-символ-ікона. власні імена визначаються як семантично збитковий ідеальний ідентифікатор, що позначає одиничний з позиції об'єкт, що називає. При цьому власне ім'я не має значеннєву структуру й референціальним значенням у плані мови й виконує тільки номінативно - розпізнавальну функцію.
Вибір тієї або іншої техніки перекладу мовців імен персонажів не має бути випадковим. Мовці імена здобувають певні відтінки значення, що характеризує, на фонетичному, морфологічному й лексичному рівні.
Саме при перекладі мовців імен персонажів використається техніка транскодирування (транскрипція й транслітерація).
Такий процес трансформації типів персонажів супроводжується знаходженням персонажами номінацій, що володіють підвищеним аксіологичеським потенціалом мовців власних імен, які використаються для вираження емоційно - оцінних значень.
До речі, у російських перекладах другу оповідання збірника “Дев’ять оповідань” «Дядюшка Виггили з Коннектикуті» побачив світло під різними назвами «Щиколотка - мавпа» і «Лапа - тюхтій». Р.Райт-Ковалева порушує риторичне питання - може бути мало сенс перевести назва оповідання, скажемо як «Кульгавий кролик у Коннектикуті».
Ця збірка оповідань містить і граматичні трансформації - у новелі «Людина, що сміявся» Селінджер уживає в середньому десять слів з подвоєними приголосними, а також - протягом усього текстів - безліч трьох і чотиричленних складних слів, а в одному випадку складні слово складається з дев'яти членів - a somt -girls-just-donot-know-when-to-go-hoom look (Є ж такі дівчиська, не знають, коли їм наставши годину убиратися додому!».
Художній переклад на відміну від інших видів перекладу завжди обумовлений необхідністю передати такий компонент повідомлення як інформація про стуктуре мовний твір. Необхідно відзначити, що якщо науково - технічному перекладу можна навчитися, то успіхи в художньому перекладі визначає тільки талант.

2.2. Калькування
Поряд з перекладацькою транслітерацією для язикових одиниць, що не мають безпосередньої відповідності в мові, що перекладає, іноді застосовується калькування - відтворення не звукового, а комбінаторного складу слова або словосполучення, коли складові частини слова (морфеми) або фрази (лексеми) переводяться відповідними елементами мови, що перекладає.
Калькування як перекладацький прийом послужило основою для великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації в тихнув випадках, коли транслітерація була або неприйнятна. Однак калькування як ПТ (перекладацька трансформація) зустрічається рідше, ніж транскрипція або транслітерація.
Калька - слово, його окремі значення, звороти, запозичення з інших мов шляхом перекладу (як правило, за частинами). Калькування - процес творення нових слів, словосполучень, фразеологізмів, при якому засвоюється лише значення та принцип організації іншомовної одиниці, що передається засобами (морфемами, словами) даної мови. 79; 356
Однослівні калькі поділяються на словотвірні й семантичні, утворени завдяки семантичному перенесенню за іншомовним зразком.
Неоднослівні калькі формуються на основі:
• неоднослівних номінативних одиниць (словосполучень) мови;
• складних слів;
В окремий тип об’єднуються напівкальки - проміжний тип між запозиченними й кальками, що поєднують у собі особливості перших і інших.
На відмінність від транскрипції, калькування не завжди буває простою механічною операцією перенесення вихідної форми в мову, що перекладає; найчастіше доводити прибігати до деяких трансформацій. У першу чергу це стосується зміни відмінкових форм, кількості слів у словосполученні, афіксів, порядку слів, морфологічного або синтаксичного статусу слів і т.п.
У досліджуваній мною роботі Дж. Сэлінджера калькування не зустрічалося, тому наведені приклади взяті з інших джерел.
Велика кількість словосполучень у політичній, науковій і культурній областях практично являють собою кальки:
глава уряду - head of the government
Верховний Суд - Supreme Court
mixed laws - змішані законі
non-confidence vote – вотум недовіри й т.д. [6;89]
Калькуванню звичайно піддаються терміни, широко уподібнення слова й словосполучення: назви пам'ятників історії й культури
Зимовищ палац - Winter Palace
White House - Білий Дім.
назви політичний партій і рухів
the Democratic Party - Демократична партія
історичні події
навалу Бату-хана – the invasion of Batu Khan і т.д. [18;90]

2.3. Лексико-семантичні заміни
Лексико-семантичні заміни - це спосіб перекладу лексичних одиниць іноземної мови шляхом використання одиниць мови перекладу, які не збігаються за значенням з початковими, алі можуть бути виведені логічно.
Логіко-семантична основа трансформацій чітко визначена в роботі В. Г. Гака: "Що ж стосується типів семантичних змін при перекладі, ті оскільки позначуваний предмет залишається колишнім, зміна найменування пояснюється взаємозв'язком зрозуміти, які у свідомості мовця можуть співвідноситься з тім самим відрізком дійсності.
Таким чином, в основі перейменування (семантичних трансформацій), так саме як і в основі змін значення, таких як, наприклад, розширення, звуження, різні види переносу, лежати формально-логічні закономірності мислення, відносини між поняттями".
Поширеність прийомів генералізації й конкретизації при перекладі з англійської на російську пояснюється статком в англійській мові слів із широкою семантикою, яким немає прямої відповідності в російській мові.
2.3.1 Конкретизація
Як уже вказувалося, в англійській мові багато слів із широкою семантикою не мають повної відповідності в російській мові.
Двомовний словник звичайно дає ряд часткових варіантних відповідностей, кожне з яких покриває лише одне із приватних значень іншомовного слова. Однак навіть всі словникові відповідності в їхній сукупності не охоплюють повністю широкої семантики слова іноземної мови.
Конкретизація - це спосіб перекладу, при якому виникає заміна слова або словосполучення іноземної мови з більше широким предметно-логічним значенням на слово в перекладі з більше вузьким значенням.
Конкретизація вихідного значення використається в тихнув випадках, коли міра інформаційної впорядкованості вихідної одиниці нижче, ніж міра впорядкованості відповідної їй за змістом одиниці в мові, що перекладає.
Досить широко цей прийом використається при перекладі таких слів, як: to be, to have, to get, to do, to take, to give, to make, to come, to go і т.д.
We really did [J.D.S. 12] - Поговорили [Пер. 246]
Did You? [J.D.S. 16] - Відкривав? [Пер. 248]
It's boring to do that every two minutes. [J.D.S. 19]
Від ще, полювання була поминутно нагинатися [Пер. 249]
"You will", old Spencer said. "You will, boy. You will when it's too late". [J.D.S. 21]
- Задумаєшся! – сказавши старий Спенсер. – Потім задумаєшся, коли буде пізно. [Пер. 251]
Finally, though, I got underdressed and got in bed [J.D.S. 130]
Нарешті я все-таки роздягнувся й ліг. [Пер. 310]
You didn't have to do all that. [J.D.S. 12]
Ви дарма писали… [Пер. 245]
Наприклад, англійське значення слова man досить широко й може вживатися в таких контекстах, у яких російською мовою вимагає слова з більше конкретним значенням:
Hi is a man of taste
Він людина зі смаком
all the king's men
всі королівські солдати
Then you will a man, my son...
Від коли ти станеш чоловіком, син…[18;105]
У досліджуваному мною тексті зустрівся такий цікавий приклад конкретизації:
He said that the boy that had created the disturbance in chapel wasn't fit to go to Pency. [J.D.S. 25]
Він сказавши, що учень, що так порушивши порядок під година служби, негідний перебувати в стінах школи. [Пер. 253]
Також, як приклад, можна привести слова, що позначають кінцівки в людини: "рука" і "нога" (у російській мові) і "arm", "hand", і "foot", "leg" (в англійському). Таким чином, перекладаючи речення із цими словами, мі застосовуємо більше вузьке поняття, тобто використаємо конкретизацію.
2.3.2 Генералізація
Генералізація (процес, зворотний конкретизації) вихідного значення має місце в тихнув випадках, коли міра інформаційної впорядкованості вихідної одиниці вище міри впорядкованості відповідної їй за змістом одиниці в мові, що перекладає, і полягає в заміні частки загальним, видового поняття родовим.
При перекладі з англійської на російську цей прийом застосовується набагато рідше, ніж конкретизація. Це пов'язане з особливостями англійської лексики. Слова цієї мови частіше мають більше абстрактний характер, чим російські слова, що ставляться до того ж поняттю.
Класичним прикладом генералізації може служити переклад російського слова лікування, якому відповідає англійське treatment, що володіє набагато більше широким спектро


Другие работы по теме: