Contribution to International Economy

  • ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ЗМІСТ
1. Введення………………………………………………………………………3
2. Оцінка забруднення території України………………………………….…...4
2.1 Етапи розвитку природоохорони на Україні………………………….……4
3. Проблеми оцінки забруднення навколишнього середовища………….……9
3.1 Екологічний моніторинг як система спостереження і контролю навколишнього середовища…………………………………………….……….9
3.2 Екологічна експертиза і проблеми її організації………………………….13
3.3 Спостереження, прогнозування та інформування в галузі навколишнього середовища………………………………………………………………………16
3.4 Стандартизація і нормування в охороні навколишнього середовища………………………………………………………………………20
3.5 Методи контролю забруднюючих речовин в об'єктах навколишнього середовища………………………………………………………………………26
4. Висновки………………………………………………………………………29
5. Література……………………………………………………………………..31
1. ВВЕДЕННЯ
Охорона й оздоровлення навколишнього середовища розглядається з позицій охорони життя людей і включає єдність всіх зусиль (правових, соціальних і т.д.), спрямованих на підтримку й відновлення природного середовища. У сучасному світі проблеми охорони навколишньої людини середовища найбільше яскраво виявилися у великих міських агломераціях і промислових регіонах.
Охорона навколишнього середовища й раціональне використання її ресурсів в умовах бурхливого зростання промислового виробництва стала однієї з проблем сучасності. Результати впливу людини на природу необхідно розглядати не тільки у світлі розвитку технічного прогресу й росту населення, але й залежно від соціальних умов, у яких вони проявляються. Відношення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.
Співробітництво між країнами в області охорони природи здійснюється через такі організації як Європейський економічний союз (ЄЕС), Організація об'єднаних націй (ООН) у рамках “Програми ООН по навколишньому середовищу”. До головних напрямків діяльності її ставляться екологічні проблеми населених пунктів, а також проблеми здоров'я й добробуту людини, охорона наземних экосистем і боротьба з поширенням пустель, діяльність, пов'язана з екологічним утворенням і інформацією, торговельні,економічні й технологічні аспекти по захисту природи, захист Світового океану від забруднення, охорона рослинності й диких тварин, екологічні питання енергетики.
Економічна проблема охорони навколишнього середовища полягає в оцінці збитку, нанесеннонго забрудненням атмосфери, водних ресурсів, розробкою й використанням надр. Економічний збиток являє собою витрати, що виникають внаслідок підвищеного (поверх того рівня, при якому не виникає негативних наслідків) забруднення повітряного середовища, водних ресурсів, земної поверхні.
2. ОЦІНКА ЗАБРУДНЕННЯ ТЕРИТОРІІ УКРАЇНИ
У наш час, у період науково-технічної революції особливо важлива правова охорона природи та об’єктивна оцінка забруднень навколишнього середовища, під якою розуміється система юридичних заходів, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища, раціональне використання природних багатств; відтворення природних ресурсів і оздоровлення (поліпшення) навколишньої людини природного середовища. Правова охорона природи - складова частина природокористування В Україні, тобто повсякденна діяльність, спрямована на оздоровлення навколишнього природного середовища (різними засобами й у різних напрямках, а також складова частина природноресурсового законодавства, не менш значна, чим саме природокористування.
2.1 Етапи розвитку природоохорони на Україні
У нашій країні на першому етапі становлення господарського механізму природокористування недоліки адміністративної системи керівництва проявлялися більш явно й чітко, чим в інших країнах. Економічні методи керування на цьому етапі були відсутні практично повністю. На це, зокрема, указує безконтрольний порядок фінансування більшості галузей і підприємств, зайнятих відтворенням природних ресурсів, відсутність достовірної грошової оцінки результатів діяльності цих галузей, безкоштовність більшості видів природокористування й т.д. До найбільш істотних недоліків ставилося практично повне ігнорування економічних і тим більше ринкових стимулів, або їхнє формальне застосування, що не зачіпає належною мірою економічні інтереси предприятий-природокористувачів; централізоване директивне встановлення занижених цін на природну сировину й продукти його переробки, що приводило до марнотратного використання ресурсів підприємствами; обмеження самостійності й відсутність необхідної економічної відповідальності в підприємств за забруднення природного середовища й ощадливе використання природних ресурсів; відомча система керівництва народним господарством обумовлювала перевагу галузевого підходу до регулювання природокористування, що суперечило територіальній організації екологічних систем і комплексному характеру багатьох природних об'єктів; державна монополія на природні ресурси, одержавлення всіх сфер і галузей природокористування, що приводить до марнотратного використання природних ресурсів.
Недоліки командно-адміністративної системи керівництва природокористування ще більше збільшувалися через відсутність відпрацьованої законодавчої бази природокористування. Внаслідок цього природокористування було марнотратним і неефективним. У більшості регіонів країни помітно погіршилася екологічна обстановка, особливо в промислових центрах.
Значний перехід до економічних методів регулювання екологічних проблем був зроблений у нашій країні в другій половині вісімдесятих років, коли вийшло Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про корінну перебудову справи охорони природи в країні” (від 7.01.1988 р.). Із цього моменту почався новий етап формування господарського механізму природокористування. Він тривав до початку дев'яностих років і основною його рисою був перехід від адміністративно-командних до економічних методів природокористування. Були проведені певні підготовчі робота з перекладу керування природокористуванням на економічну основу. У СРСР минулому створені нові органи керування на чолі із союзно-республіканським Державним Комітетом з охороні природи, що имели розгалужену мережу регіональних підрозділів. Розширилася практика платного природокористування. У ряді регіонів країни вперше стали формуватися спеціальні фонди охорони природи для цільового фінансування засобів на проведення екологічних заходів.
Ще одна проблема, що коштує перед країнами з перехідною економікою - фінансування заходів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. В 70-80 роки існувало бюджетне фінансування охорони природи, що давало хоч невеликі, але стабільні засоби на ці мети. У цей час традиційні бюджетні джерела різко скоротилися. У зв'язку із цим загострилася проблема пошуку нових фінансових ресурсів. У країнах з розвитий ринковою економікою фінансування аналогічних витрат ґрунтується на принципі «забруднювач платить». Державні витрати, пов'язані з наданням колективних екологічних послуг (наприклад, постачання чистою водою), фінансуються за рахунок зборів і податків з користувачів.
У період переходу до ринкової економіки існує багато факторів, що обмежують здійснення цього принципу й утрудняють створення ефективної системи фінансування природоохоронної діяльності. Державі доводиться зіштовхуватися із проблемою скорочення бюджетів і відсутністю внутрішніх довгострокових і недорогих кредитів. Занижені ціни на енергетичні й природні ресурси також являють собою серйозна перешкода для довгострокових капіталовкладень у природоохоронну діяльність. Невизначеність національної природоохоронної політики нерідко підриває життєздатність майбутніх капіталовкладень і витрат. Місцеві влади рідко можуть впливати в розподіл виділюваних центральним урядом фондів, але при цьому не можуть очікувати від споживачів оплати повною мірою послуг таких муніципальних служб, як водопостачання. На рівні підприємства багато об'єктів, що викликають значне забруднення, не в змозі фінансувати капіталовкладення в природоохоронну діяльність.
На початку 90-х років у нашій країні був прийнятий закон “Про охорону навколишнього природного середовища”. З його прийняттям почався новий період у формуванні механізму природокористування, що характеризується як етап переважного застосування економічних, включаючи ринкові, методів. Прийняття закону сприяло формуванню й зміцненню екологічного правопорядку й забезпеченню екологічної безпеки на території країни. Господарська, управлінська й інша діяльність, що робить негативний вплив на стан навколишнього природного середовища, зобов'язувалася керуватися наступними основними принципами: пріоритетом охорони життя й здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для життя, праці й відпочинку населення; науково обґрунтованим сполученням екологічних і економічних інтересів суспільства, що забезпечують реальні гарантії прав людини на здорову й сприятливу для життя навколишнє природне середовище; раціональним використанням природних ресурсів з урахуванням законів природи, потенційних можливостей навколишнього природного середовища, необхідності відтворення природних ресурсів і недопущення необоротних наслідків для навколишнього природного середовища й здоров'я людини; дотриманням вимог природоохранительного законодавства, невідворотністю настання відповідальності за їхні порушення; гласністю в роботі й тісному зв'язку із громадськими організаціями в рішенні природоохранительных завдань; міжнародним співробітництвом в охороні навколишнього природного середовища.
Закон визначив об'єкти охорони навколишнього природного середовища, до яких віднесені природні екологічні системи. Були розмежовані питання, що входять у компетенцію різних структур державної влади, органів місцевого самоврядування. У законодавчому порядку зафіксоване право громадян на охорону здоров'я від несприятливого впливу навколишнього природного середовища Закон визначив економічні механізми охорони навколишнього природного середовища й сформулював перелік завдань, на рішення яких спрямована дія зазначених механізмів: планування й фінансування природоохранительных заходів; установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище й розміщення відходів.
Планування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища й природокористування здійснюється в складі програм, прогнозів соціально-економічного розвитку на основі державної екологічної програми з обліком природоресурсного потенціалу окремих регіонів.
Крім того, у законодавчому порядку передбачається міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища, що припускає забезпечення вільного й безперешкодного обміну науково-технічною й екологічною інформацією, надання допомоги в надзвичайних екологічних ситуаціях, установлення контролю за станом і змінами навколишнього середовища й природних ресурсів на глобальному рівні.
3. ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОЬГО СЕРЕДОВИЩА
3.1 Екологічний моніторинг як система спостереження і контролю навколишнього середовища
У ХХ столітті в науці виник термін моніторинг для визначення системи повторних цілеспрямованих спостережень за елементами навколишнього природного середовища в просторі й часі.
В останні десятиліття суспільство усе ширше використає у своїй діяльності відомості про стан природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах - для повідомлення про небезпечні явища, що насуваються, природи. Але зміни в стані навколишнього середовища відбуваються й під впливом біосферних процесів, пов'язаних з діяльністю людини. Визначення внеску антропогенних змін являє собою специфічне завдання.
У відповідності із вже канонічним визначенням, що стале, екологічний моніторинг - інформаційна система спостережень, оцінки й прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенної складової цих змін на тлі природних процесів.
Система екологічного моніторингу повинна накопичувати, систематизувати й аналізувати інформацію: про стан навколишнього середовища; про причини спостережуваних і ймовірних змін стану (т.e.про джерела і фактори впливу); про допустимість змін і навантажень на середовище в цілому; про існуючі резерви біосфери.
Таким чином, у систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери й спостереження за джерелами й факторами антропогенного впливу.
Відповідно до наведених визначень і покладеними на систему функціями, моніторинг включає три основних напрямки діяльності:
• спостереження за факторами впливу й станом середовища;
• оцінку фактичного стану середовища;
• прогноз стану навколишнього природного середовища й оцінку прогнозованого стану.
Моніторингом навколишнього середовища називається регулярні, виконувані по заданої програмі наблюденпия природних середовищ, природних ресурсів, рослинного й тварини миру, що дозволяють виділити їхнього стану й відбуваються в них процеси під впливом антропогенної діяльності.
Під екологічним моніторингом варто розуміти організований моніторинг навколишнього середовища, при якому, по-перше, забезпечується постійна оцінка екологічних умов середовища перебування людини й біологічних об'єктів (рослин, тварин, мікроорганізмів і тд.), а також оцінка стану й функціональної цінності экосистемы, по-друге, створюються умови для визначення коригувальних дій у тих випадках, коли цільові показники екологічних умов не досягаються.
У систему моніторингу повинні входити наступні основні процедури: виділення (визначення) об'єкта спостереження; обстеження виділеного об'єкта спостереження; складання інформаційної моделі для об'єкта спостереження; планування спостережень; оцінка стану об'єкта спостереження й ідентифікація його інформаційної моделі; прогнозування зміни стану об'єкта спостереження; подання інформації в зручній для використання формі й доведення її до споживача.
Основні завдання экологическго моніторингу: спостереження за джерелом антопогенного впливу; спостереження за фактором антропогенного впливу; спостереження за станом природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінка прогнозованого стану природного середовища.
При розробці проекту екологічного моніторингу необхідна така інформація як джерело надходження забруднюючих речовин у навколишнє середовище - викиди забруднюючих речовин в амосферу промисловими, энергитическими, транспортними й іншими об'єктами; скидання стічних вод у водні об'єкти; поверхневі змиви забруднюючих і біогенних у поверхневі води суши й моря; внесення на земну поверхню й(або) у ґрунтовий шар забруднюючих і біогенних речовин разом з добривами і ядохимикатами при сільськогосподарській діяльності;місця поховання й складування промислових і комунальних відходів;техногенні аварії, що приводять до викиду в атмосферу небезпечних речовин і(або) розливу рідких забруднюючих і небезпечних речовин, і т.д.; процеси ландшафтно-геохімічного перерозподілу забруднюючих речовин - міграція забруднюючих речовин по ґрунтовому профілі до рівня ґрунтових вод; міграція забруднюючих речовин по ландшафтно-геохімічному сполученню з урахуванням геохімічних бар'єрів і біохімічних круговоротов.
Варто взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльність по керуванню якістю середовища, але є джерелом необхідної для прийняття екологічно значимих рішень інформації. Система моніторингу реалізується на декількох рівнях, яким відповідають спеціально розроблені програми: импактному (вивчення сильних впливів у локальному масштабі); регіональному (прояв проблем міграції й трансформації забруднюючих речовин, спільного впливу різних факторів, характерних для економіки регіону); фоновому (на базі біосферних заповідників, де виключена всяка господарська діяльність).
В 1975р. була організована Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) під егідою ООН, але ефективно діяти вона почала тільки останнім часом. Ця система складається з 5 взаємозалежних підсистем: вивчення кліматичних змін, далекого переносу забруднююче середовище речовин, гігієнічних аспектів середовища, дослідження Світового океану й ресурсів суши. Існують 22 мережі діючих станцій системи глобального моніторингу, а також міжнародної й національної системи моніторингу. Одна з головних ідей моніторингу - вихід на принципово новий рівень компетентності під час прийняття рішень локального, регіонального й глобального масштабів.
Екологічний моніторинг може бути задіяний на наступних етапах екологічної політики: оцінка стратегії з метою перевірки можливості виникнення небажаних наслідків у перспективі, діяльність по зменшенню забруднення навколишнього середовища, наприклад: короткостроковий моніторинг при катастрофічному забрудненні з метою охорони здоров'я людей; моніторинг дотримання стандартів викидів і якості навколишнього середовища; моніторинг при комплексній оцінці екологічного впливу.
Розподіл ролей в екологічному моніторингу між національним урядом, штатними (регіональними) і місцевою владою залежить від структури інститутів у кожній конкретній країні. Звичайно моніторинг проводиться місцевою владою. Вони повинні контролювати викиди підприємств і реагувати на перевищення лімітів і інших розв'язних умов, а також якщо діяльність підприємства здійснюється при відсутності необхідного дозволу. Якщо дозвіл не передбачений, місцеві влади повинні перевіряти, чи ведеться діяльність у відповідності зі спеціальними вимогами законодавства в цій області.
Приватні агентства й фірми також залучені в багатьох випадках у схеми моніторингу. Очевидно, що першим кроком у контролі забруднення є знання типу й обсягу викиду забруднювача. Тому фірми займаються моніторингом своїх власних викидів з метою оцінки дотримання ними дозволів або ліцензій і нормативного (стандартного) стану навколишнього середовища на околицях даного об'єкта.
3.2 Екологічна експертиза і проблеми її організації
Поняття суспільна екологічна експертиза виникло наприкінці 80-х років і швидко одержало широке поширення.
Перше трактування цього терміна було досить широке. Під незалежною екологічною експертизою мали на увазі різноманітні способи одержання й аналізу інформації (екологічний моніторинг, оцінка впливу на навколишнє середовище, незалежні дослідження й т.д.). У цей час поняття суспільна екологічна експертиза визначена законодавчо.
В Україні здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку й розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки та інша передпланова й передпроектна документація; техніко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти на будівництво й реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, у тому числі військового призначення; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище; матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Державна екологічна експертиза проводитися експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обгрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування. Завданнями державної екологічної експертизи є: визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища; оцінка повноти й обгрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.
Екологічна експертиза — установлення відповідності намічуваної господарської й іншої діяльності екологічним вимогам і допустимості реалізації об'єкта експертизи з метою попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє природне середовище й пов'язаних з ними соціальних, економічних і інших наслідків реалізації об'єкта екологічної експертизи. Екологічна експертиза може бути державною й суспільною. Метою екологічної експертизи є попередження можливих несприятливих впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище й пов'язаних з ними соціально-економічних і інших наслідків.
Відповідно до Закону, екологічна експертиза ґрунтується на принципі презумпції потенційної екологічної небезпеки будь-якої намічуваної господарської або іншої діяльності. Це означає, що обов'язком замовника є прогноз впливу намічуваної діяльності на навколишнє середовище й обґрунтування допустимості цього впливу. Замовник також зобов'язаний передбачити необхідні заходи щодо захисту навколишнього середовища й саме на ньому лежить тягар доказу екологічної безпеки намічуваної діяльності.
Закордонний досвід свідчить про високу економічну ефективність екологічної експертизи. Агентство по охороні середовища США здійснило вибірковий аналіз висновків про вплив на середовище. У половині досліджених випадків відзначене зниження загальної вартості проектів за рахунок здійснення конструктивних природоохоронних заходів. По даним Міжнародного банку реконструкції й розвитку, можливе підвищення вартості проектів, пов'язане із проведенням оцінки впливу на середовище й наступний облік у робочих проектах екологічних обмежень, окупається в середньому за 5-7 років. По оцінках західних фахівців, включення екологічних факторів у процес прийняття рішень ще на стадії проектування виявляється в 3-4 рази дешевше наступної доустановки очисного встаткування.
Система спостережень за станом навколишнього середовища України має розгалужену структуру. Режимні спостереження за станом природних ресурсів здійснюють такі міністерства і відомства:
• міністерство екологічної безпеки України
• національне космічне агентство України
• міністерство охорони здоров'я України
• міністерство сільського господарства й продовольства України
• міністерство лісового господарства України
• державний комітет України по гідрометеорології
• державний комітет України по водному господарству
• державний комітет України по геології й використанню надр
• державний комітет України по земельних ресурсах
• державний комітет України по житлово-комунальному господарству
Вони мають відомчі мережі спостереження, інформаційні канали для передачі даних, центри для обробки, аналізу й збереження інформації.
3.3 Спостереження, прогнозцування та інформування в галузі навколишнього середовища
З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища [4].
Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали своїх спостережень. Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового й довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці й виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку, у тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання й відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів. Державні кадастри ведуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.
Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища й безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.
Збір, обробка й подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України [4].
Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація про стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію йз об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; витрати, пов'язані йз здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведень у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на ті органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя й здоров'я людей, зобов'язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища.
Для забезпечення об'єктивною інформацією процесів створення, реалізації й оцінки екологічної політики необхідна система екологічного моніторингу. Більше того, у деяких країнах, наприклад у Японії, у кожному регулюючому законі втримується вимога до адміністративних органів здійснювати постійний нагляд забруднення. З метою визначення та прогнозування впливу відходів на навколишнє природне середовище, своєчасного виявлення негативних наслідків, їх відвернення та подолання виробники відходів, їх власники, а також спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання й видалення відходів. Моніторинг місць утворення, зберігання й видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері поводження з відходами, державна санітарно-епідеміологічна служба України, їх органи на місцях та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері поводження з відходами забезпечують заінтересовані органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднання інформацією про розташування місць чи об'єктів зберігання й видалення відходів, їх вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Забруднене природне середовище може негативно впливати на “реципієнтів” (людей, промислові , транспортні й житлово-комунальні об'єкти, сільськогосподарські вгіддя, ліси, водойми й т.п.). Ці негативні впливи проявляються в основному в підвищенні захворюваності людей і погіршення їхніх життєвих умов, у зниженні продуктивності біологічних природних ресурсів, прискорення зношування будинків, споруджень і встаткування. У зв'язку з вищевикладеним можна виділити наступні групи витрат: витрати, спрямовані на запобігання шкідливого впливу забрудненої окрухающей середовища на реципієнтів, і витрати, викликувані цим впливом [2].
До першої групи ставляться витрати на переміщення реципієнтів за межі зон локальних забруднень навколишнього середовища, на озелинение санітарно-захисних зон, на спорудження й експлуатацію систем очищення повітря, що надходить у житлові приміщення. Витрати, віднесені до другої групи, включають витрати на медичне обслуговування захворілих від забрудненого повітря, оплату бюллетений, компенсацію втрат продукції через підвищення захворюваності, на компенсацію зниження продуктивності біологічних земельних і водних ресурсів.
Економічна ефективність від заходів, що попереджають локальне забруднення повітряного середовища “Э1”, може бути визначена по наступному вираженню:
Э1 = В+Д-З , 3.3.1
де В - розміри річного збитку, що запобігає, від забруднення повітряного середовища, грн.,
Д - річний додатковий доход від поліпшення виробничих результатів діяльності підприємства при реалізації противозагрязняющих повітря заходів, включаючи рентабельну утилізацію загрязняюших речовин ( для гірських підприємств, зокрема метану), грн.,
З - наведені витрати на запобігання або зниження забруднення повітряного середовища, грн.
При “З” більше або дорівнює В+Д противозагрязняющие заходи стають економічно неефективними, однак вони можуть бути соціально виправданими.
3.4 Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища
Закон встановлює механізм розроблення та затвердження науково обгрунтованих нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (далі - нормативи) з метою уникнення, зменшення чи запобігання негативним наслідкам забруднення атмосферного повітря. Нормативи розробляються з урахуванням вимог міжнародних стандартів, норм, рекомендацій. Для оцінки стану забруднення атмосферного повітря в місцях постійного чи тимчасового перебування людей встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, до яких належати: нормативи якості атмосферного повітря;граничнодопустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого, інших видів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря населених пунктів. З метою вирішення питань, пов'язаних з розробленням нормативів, утворюється міжвідомча комісія. Положення про міжвідомчу комісію з питань розроблення нормативів екологічної безпеки затверджує Мінприроди. Нормативи затверджуються Мінприроди. Перегляд нормативів здійснюється один раз на п'ять років у порядку їх розроблення. Підставою для перегляду нормативів є результати медичних та екологічних досліджень впливу на здоров'я людини та стан довкілля забруднюючих речовин, фізичних та біологічних факторів, змін генофонду, зменшення видового різноманіття, порушень рівноваги в екосистемах, змін клімату. Перелік фізичних та біологічних факторів, а також критерії визначення стаціонарних джерел забруднення, для яких розробляються нормативи, встановлюються Мінприроди за погодженням з МОЗ. Розроблення нормативів здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкт господарювання) за власні кошти. Для розроблення нормативів необхідно: провести інвентаризацію стаціонарних джерел забруднення; здійснити оцінку впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря; оформити заявку на нормативи; визначити заходи щодо:
досягнення нормативів з урахуванням найдосконаліших доступних технологій у частині зменшення впливу фізичних та біологічних факторів;
охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;
залишкового припинення діяльності та приведення довкілля в задовільний стан;
додержання послідовності етапів технологічного процесу, коли є ризик перевищення встановлених нормативів;
здійснення контролю за додержанням встановлених нормативів та зниженням шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів до нормативного рівня [7].
Екологічна стандартизація й нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання й визначають поняття й терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.
Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні припустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.
У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
Екологічні нормативи розробляються й вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, та іншими уповноваженими на ті державними органами відповідно до законодавства України.
До розроблення нормативів суб'єкт господарювання може залучати встанови, організації й заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення документів, що обґрунтовують рівень впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.
Документи оформляються відповідно до Інструкції про загальні вимоги до розроблення нормативів граничнодопустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел на стан атмосферного повітря та подаються суб'єктом господарювання на погодження до встанови державної санітарно-епідеміологічної служби.
Установа державної санітарно-епідеміологічної служби розглядає подані документи протягом 30 календарних днів від дня їх надходження й у разі відсутності зауважень погоджує їх. У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання. Розроблені нормативи погоджуються з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в частині визначення термінів здійснення заходів щодо зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів до нормативного рівня. Рішення про затвердження нормативів надсилається суб'єкту господарювання та установі державної санітарно-епідеміологічної служби [7].
Нормативи збору за забруднення встановлюються у фіксованих сумах у гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин і розміщених відходів. У додатках до Порядку № 303 наведені нормативи збору за наступні види забруднень: викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення; викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпеки; викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від установлених орієнтовно-безпечних рівнів впливу; викиди в атмосферу забруднюючих речовин автомобільним транспортом; викиди в атмосферу забруднюючих речовин морськими й річковими судами; викиди в атмосферу забруднюючих речовин залізничним транспортом.
По таких видах забруднення навколишнього природного середовища, як скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти й розміщення відходів, установлюються ліміти. За перевищення даних лімітів збір за забруднення сплачується в п'ятикратному розмірі.
Ліміти скидань у водні об'єкти державного значення для первинних водокористувачів визначаються в дозволах на спеціальне водокористування, які видають територіальні органи Минекоресурсів. Ліміти скидань забруднюючих речовин у водні об'єкти місцевого значення для первинних водокористувачів визначаються в дозволах на спеціальне водокористування, видаваних місцевими державними адміністраціями, а в містах обласного значення - виконавчими органами рад по поданню територіальних органів Минекоресурсів.
Хотілося б відзначити, що відповідно до п. 7 Порядку № 303, обсяги скидань, пов'язаних із проведенням планового ремонту каналізаційних мереж і споруджень, включаються в загальний ліміт скидань. Обсяги й умови здійснення таких скидань повинні бути погоджені з територіальними органами Минекоресурсів. При цьому збір, що стягує за зазначені скидання, нараховується як за скидання, вироблені в межах установлених лімітів. В випадку перевищення погодженого обсягу скидань і порушення умов їхнього проведення, пов'язаних із плановим ремонтом каналізаційних мереж і споруджень, збір за забруднення обчислюється як за понадлімітні скидання – у п'ятикратному розмірі, а збитки, нанесені навколишньому природному середовищу, відшкодовуються у встановленому законодавством порядку.
Ппри цьому встановлюється наступний порядок вирахування збору за забруднення навколишнього середовища:
суми збору, що стягує за викиди стаціонарними джерелами забруднення, за скидання й розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року виходячи з фактичних обсягів викидів, нормативів збору й установлених по місцезнаходженню цих джерел коригувальних коефіцієнтів;
суми збору, що стягує за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року, виходячи з кількості фактично використаного пального і його виду, на підставі нормативів збору за ці викиди й певних по місцю податкової реєстрації платників коригувальних коефіцієнтів;
суми збору, що стягує за скидання у водні об'єкти, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидань, нормативів збору й певного по місцезнаходженню джерела забруднення коригувального коефіцієнта.
Управління охороною навколишнього природного середовища полягає в здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
3.5 Методи контролю забруднюючих речовин в об'єктах навколишнього середовища
Сучасні методи контролю хімічних речовин, що забруднюють навколишнє середовище – це по суті фізико-хімічні методи. Іноді їх поєднують терміном «інструментальні методи аналізу». Дана тема величезна, тому розглянемо лише найбільш важливі з фізико-хімічних методів, що оптимально сполучають у собі цілий ряд якостей:високу точність і відтворюваність результатів аналізу, високу чутливість і, незважаючи на ці тверді вимоги, доступність апаратур і можливість швидкого освоєння.
Якісний аналіз складається в порівнянні періодів времениудерживания даної речовини на хроматограмме від моменту уведення проби у випарник до моменту, що відповідає максимальному значенню сигналу для даного компонента.
Кількісний аналіз заснований на прямо пропорційній залежності змісту речовини в пробі від площі піка даного компонента на хроматограмме. Розрахунок ведеться в основному трьома методами.
1. Метод абсолютного калібрування полягає в побудові графіків залежності висоти або площі піка Х від содержани компонентів у суміші. Розрахунок ведетс по наступних формулах:
X= 1000 a/V
X = c/V20, 3.5.1
де
a - зміст речовини, певне за графіком; мг
V - обсяг проби воздуха, що вводить у випарник хроматографа, мол
с - концентрація речовини, расчитанная за графіком, мг/мол
V20 - обсяг проби повітря, зроблений у стандартних умовах.
2. Метод внутрішнього стандарту заснований на введенні в аналізовану суміш відомої кількості речовини, прийнятого за стандарт. По своїх властивостях воно повинне бути досить близько до аналізованих з'єднань, але повністю відрізнятися від них по хроматограмме.
3.Метод норматизации площ піків.При цьому суму площ всіх піків з обліком поправочних коэффицентов принемают за 100%.Для обчислення концентрації речовини (в об'ємних відсотках) необпходимо його площа помножити на 100 і розділити на суму всіх площ. Метод простий, але може бути використаний лише тоді, коли все компоненти відомі й повністю розділені.
Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими й розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається законодавством України. Збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів збору й лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості перебоязкі, знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок її стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище й розміщення відходів.
Ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, утворення й розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва та інші види шкідливого впливу в цілому по території Автономної Республіки Крим, областей, міст загальнодержавного значення або окремих регіонів встановлюються: у випадках, коли це призводить до забруднення природних ресурсів республіканського значення, територій інших областей, - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.
4. ВИСНОВКИ
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безгрубного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, захисту життя й здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства й природи, охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.
Сама система моніторингу не включає діяльність по керуванню якістю середовища, але є джерелом необхідної для прийняття екологічно значимих рішень інформації.
Закон встановлює механізм розроблення та затвердження науково обгрунтованих нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з метою уникнення, зменшення чи запобігання негативним наслідкам забруднення атмосферного повітря, ці нормативи розробляються з урахуванням вимог міжнародних стандартів, норм, рекомендацій, але дотримання цих нормативів те європейських стандартів є дуже проблематичним завданням для держави.
Для повної та об’єктивної оцінки забруднення території України не має стовідсотково правдивої інформації. Отже для правильної оцінки треба мати дані мониторингу, який проводиться на Україні з проблем охорони природи.
В Україні лише створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень. Саме попередження можливих несприятливих впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище й пов'язаних з ними соціально-економічних і інших наслідків і є метою екологічної експертизи.
5. ЛІТЕРАТУРА
1. Бердій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник для вузів. Л, 1999р.
2. Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник/ Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фуррдуй. - 2-і вид., зі змінами., К.: Либідь, 1995.-368с.
3. Економіка природокористування / Під. Ред. Т.С.Хачатурова, М.: Із МГУ, 1991, 271 с.
4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264.
5. Методологічний центр ЭКОЛАЙН http://www.cci.glasnet.ru/books
6. Наказ Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 №162/379.
7. Постанова Кабінету Міністрів про порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів забруднення на стан атмосферного повітря.


Другие работы по теме: