Contribution to International Economy

  • Трудовое право
План
Вступ
1. Загальні положення щодо правового регулювання відпусток в Україні.
2. Види відпусток за законодавством України:
2.1. Щорічні відпустки
2.1.1. Щорічні основні відпустки
2.1.2. Щорічні додаткові відпустки
2.1.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством України
2.1.4. Порядок надання щорічних відпусток
2.2. Цільові відпустки, що не належать до часу відпочинку
2.2.1. Відпустки у зв'язку з навчанням
2.2.2. Творчі відпустки
2.2.3. Соціальні відпустки
2.3. Відпустки без збереження заробітної плати
Висновки
Література

Вступ
Питання щодо правового регулювання відпусток чинним законодавством України є актуальним з декількох причин.
По-перше, майже усі працівники користуються правом на відпочинок, наданим їм Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України “Про відпустки”, що полягає у їх можливості використовувати певний час за власним розсудом, не підпорядковуючи свої дії трудовому розпорядкові.
По-друге, незважаючи на розповсюдженість реалізації працівниками права на відпочинок, чинне законодавство, що стосується відпусток, є недосконалим, багато положень вступають у протиріччя одне з одним, спірні питання не є врегульованими нормами права.
По-третє, на практиці власниками та адміністрацією підприємств, установ, організацій дуже часто порушується право працівника на відпочинок шляхом незаконного скорочення терміну відпустки або невиплати середнього заробітку працівникові за час його перебування у відпустці.
Отже, проблем, що стосуються регулювання питань, пов’язаних з наданням працівникам відпусток, дуже багато і вони потребують негайного вивчення та вирішення шляхом гармонізації законодавства.
У роботі проаналізовано положення чинного законодавства (Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України “Про відпустки”, “Про державну службу”, “Про освіту”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів” та інші)
Автор опрацював достатньо великий масив навчальної літератури з трудового права (підручники Болотіної Н.Б., Пилипенка П.Д., Прокопенко В.І., Чанишевої Г.І. та ін.), статті та науково-практичні коментарі Закону України “Про відпустки” (Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. та ін.), Кодексу законів про працю України (Стичинський Б.С., Ротань В.Г.); зробив певні висновки щодо сучасних проблем регулювання відпусток в Україні та шляхів їх подолання.

1. Загальні положення щодо правового регулювання відпусток в Україні
Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р., а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.
Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю «відпустки» є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки).
Тому відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.
На відміну від раніше чинного законодавства, яке передбачало обчислення тривалості відпустки у робочих днях, Закон України «Про відпустки» встановив, що тепер відпустки обчислюються у календарних днях, як це прийнято у більшості зарубіжних країн.[2; с. 92]
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
Особи, які працюють за договорами підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторськими чи видавничими договорами, не набувають статусу робітника чи службовця і тому права на відпустку не мають.
Право на відпустку надано також позаштатним працівникам, тобто робітникам і службовцям, що виконують на підприємствах роботу без зарахування їх у штатний склад. Укладення трудового договору з цими працівниками можливе лише тоді, коли певні роботи не можна виконати штатними працівниками.
Право на відпустку позаштатних працівників пов'язане з поширенням на них державного соціального страхування. Таке страхування охоплює робітників і службовців, а також деякі категорії трудящих, що прирівнюються до них, наприклад адвокатів.
Закон України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» передбачив також право на відпустку тимчасових і сезонних працівників, які до введення цього закону в дію правом на відпустку чи грошовою компенсацією за неї не користувалися. Не надається щорічна чергова відпустка засудженим до виправних робіт без позбавлення волі за час відбування покарання.[1; с. 355]
Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки в натурі визначеної тривалості із збереженням на її протязі місця роботи (посади) і виплатою середньої заробітної плати. Забороняється звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу під час перебування їх у відпустці, за винятком випадків повної ліквідації підприємства. Відпустка повинна забезпечити працівникам необхідний відпочинок, тому забороняється заміна відпустки грошовою компенсацією, за винятком окремих випадків.
На жаль, на практиці, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. 3 ст. 2 Закону „Про відпустки” - надається відпустка без збереження заробітної плати.

2. Види відпусток за законодавством України.
Законом України „Про відпустки” передбачені наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка (ст. 6 Закону);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 Закону);
3) творча відпустка (ст. 16 Закону);
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону);
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону);
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);
5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.[5; с. 3]
Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві, певні заслуги перед підприємством тощо.
Роздивимось кожен з цих видів відпусток більш детально.

2.1. Щорічні відпустки
2.1.1. Щорічні основні відпустки
Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості відпусток(ст. 73 КЗпП).
Окремим категоріям працівників, вказаним в ст. 6 Закону „Про відпустки”, надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.[1; с. 357]
Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. При наданні працівнику відпустки у рік, коли йому виповнюється 18 років, тривалість її визначається в залежності від відпрацьованого ним часу: за рік, коли він був неповнолітнім із розрахунку 31 календарний день за робочий рік, а після виповнення повноліття в залежності від тривалості відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.
Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р., затверджений Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам. У ньому, зокрема, передбачено, що названі працівники використовують щорічну основну відпустку повної тривалості, визначеної в Додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
У вищих закладах освіти, професійно-технічних закладах освіти ректор, директор, директор філії, проректор, декан факультету користуються правом на відпуску тривалістю 28 календарних днів, якщо не виконують педагогічне навантаження в цьому навчальному закладі, а при умові виконання не менше за 1/3 річної норми навчального навантаження користуються правом на відпуску тривалістю 56 календарних днів.
Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів незалежно від того, є інвалідність наслідком виробничої травми, професійного захворювання або загального захворювання.
Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Слід зазначити, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону України „Про відпустки” не користувалися правом на відпустку.[7; с. 3]
Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку.

2.1.2. Щорічні додаткові відпустки
Щорічні додаткові відпустки згідно Закону України „Про відпустки” можуть бути наступних видів:
1. Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці
Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Коло працівників, котрі мають право на таку відпустку, і порядок її надання передбачено наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 30 січня 1998 р. „Про затвердження Порядку застосування Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці”.
2. Додаткова відпустка за особливий характер праці
Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я.
Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.[8; с.2]

2.1.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством України
Законом України «Про відпустки» передбачена можливість надання деяким категоріям працівників щорічних відпусток, що не передбачені цим законом. Такі види щорічних відпусток можуть встановлюватися як спеціальним законодавством, так і колективним договором.
Законом України «Про державну службу» передбачено, зокрема, що державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Крім щорічної основної відпустки тим державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з другого року вона збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. При цьому тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Аналогічно надається відпустка посадовим особам органів місцевого самоврядування.[10; с. 386]
Законом України «Про статус суддів» передбачено право суддів на щорічну основну відпустку тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, що мають стаж роботи на посадах судді, слідчого чи прокурорських працівників понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Прокурорам і слідчим прокуратури згідно з Законом України «Про прокуратуру» надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку. Цим же особам за стаж роботи в органах прокуратури надається щорічна додаткова відпустка при стажі роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних днів, понад 15 років - 10 календарних днів і за наявності понад 20 років стажу - 15 календарних днів.
Законом України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХП врегульовано право народних депутатів на щорічну відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати.
Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. передбачає право журналістів незалежно від форми власності органу масової інформації, у якому він працює, на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. До журналістів за цим законом належать працівники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують посадові службові обов'язки у засобах масової інформації (в штаті або на позаштатних посадах).
Ще один вид відпустки передбачено Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХП. Зокрема, медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» врегулював тривалість надання щорічних відпусток працівникам, які працюють або перебувають у відрядженні на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працюють на території зони відчуження і безумовного відселення, відпустка надається тривалістю 44 календарні дні, а працівникам, зайнятим у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Ті ж, хто працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають відпустку 30 календарних днів. Ці відпустки надаються пропорційно відпрацьованому на зазначених територіях часу. Якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку, то вона надається понад основну, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».[12; с. 300-301]

2.1.4. Порядок надання щорічних відпусток
Стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, включає: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку; 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; 6) період навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.[13; с. 281-282]
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються: 1) час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Щорічні основна та додаткові відпустки повною тривалістю у перший рік роботи надаються після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Законом встановлені винятки з правила про надання першої відпустки після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки повної тривалості до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: 1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 2) інвалідам; 3) особам до 18 років; 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом 3 місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; 6) сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; 7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою; 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації; 9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування; 10) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.[12; с. 306]
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графі ком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівнику про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
За бажанням працівника (ст. 10 Закону «Про відпустки») в зручний для нього час щорічні відпустки надаються соціально незахищеним особам (неповнолітнім, інвалідам, вагітним жінкам тощо).
Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки; 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.
Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодавцем на інший період або продовжена в разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо, згідно з законодавством, він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати; 3) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. За письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період у випадку, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (ст. 11 Закону «Про відпустки»).
Забороняється неподання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, знищення або псування майна підприємства за умови, що основна безперервна частина відпустки становитиме не менше 14 календарних днів, та в інших випадках, передбачених законодавством.[13; с. 285]

2.2. Цільові відпустки, що не належать до часу відпочинку
До цільових відпусток, що не належать до часу відпочинку відносяться:
1. Відпустки у зв'язку з навчанням
2. Творчі відпустки
3. Соціальні відпустки
Розглянемо особливості кожного з видів таких відпусток.
2.2.1. Відпустки у зв'язку з навчанням
Згідно із Законом України «Про освіту» працівники, що поєднують роботу з навчанням, користуються правом на додаткову відпустку за місцем роботи.
Працівникам, що здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання іспитів строком від 4 до 23 днів. Особам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 чи 28 календарних днів. Тим працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.
Окремо виділяються відпустки працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти різних рівнів акредитації строком від 10 до 40 календарних днів щорічно, в залежності від рівня аккредитації навчального закладу та курсу, на якому вчиться працівник.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

2.2.2. Творчі відпустки
Творчі відпустки відповідно до Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45, надаються працівникам підприємств незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.
Для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук творча відпустка надається тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук - до шести місяців. Ці відпустки надаються за умови, що працівник успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.[9; с. 316]
Творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації вченої ради про доцільність надання такої відпустки. Для закінчення дисертації відпустка не надається особам, які закінчили відповідну аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.
Для написання підручника чи наукової праці творча відпустка тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно виконує основну роботу, поєднуючи її з творчою. Відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.
Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками і оформляються наказом власника підприємства або уповноваженого ним органу. На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

2.2.3. Соціальні відпустки
Визнаючи за жінкою не тільки роль трудівниці, а й її соціальну материнську роль, Українська держава на доповнення загальних правових норм надає жінкам додаткові права, що створюють реальну можливість поєднувати виробничу роботу з материнством.
Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль жінки по народженню дітей та догляду за малолітними дітьми.
На думку В.І. Прокопенко, створення таких норм є необхідним не лише для жінок, а й соціально необхідним для суспільства, зацікавленого у вихованні здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил.[9; с. 317]
Законом передбачені наступні види соціальних відпусток: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону).
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів - 70 календарних днів; 2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів, а у разі народження двох чи більше дітей та у разі ускладнення пологів - 140 календарних днів. Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.
За бажанням жінок після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їм надаються відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.
У випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.
За рахунок власних коштів підприємства й організації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. У період перебування у відпустці для догляду за дитиною жінка або особа, що здійснює такий догляд, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома із збереженням права на одержання допомоги в період такої відпустки.
Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, за їх бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних.[9; с.318]

2.3. Відпустки без збереження заробітної плати
Законом України «Про відпустки» передбачено два види відпусток без збереження заробітної плати. На практиці вони більше відомі як «відпустки за власний рахунок». Отже, є відпустки, які надаються працівникам за їхнім бажанням в обов'язковому порядку внаслідок суб'єктивного права, що належить їм за законом; та відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за погодженням сторін трудового договору, за сімейними обставинами.[12; с. 314]
Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; 2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; 3) матері або іншим особам, які здійснюють догляд за дитиною, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку;4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; 5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно; 6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно; 7) інвалідам І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно; 8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів; 9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; 10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів; 11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; 12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад; 13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад; 14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи; 15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; 16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.[3; с. 46]

Висновки
Таким чином, вивчиши питання щодо правового регулювання відпусток за законодавством України, можемо зробити певні висновки.
Відпустки є одним з видів часу відпочинку, передбаченим Конституцією України та трудовим законодавством.
Проаналізувавши сучасний стан трудового законодавства, можна вивести наступне визначення відпустки. Відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.
Згідно законодавства України, існують наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпуски без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Загалом питання правового регулювання відпусток в Україні є досить невизначеним і потребує більш чіткого впорядкування за допомогою прийняття проекту нового Трудового кодексу України.

Література:
1. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725с.
2. Гаращенко Л. Регулювання відпусток в конвенціях МОП та нормативних актах Європи // Право України. - 1999. -№10. - С. 90-93.
3. Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. Спірні питання застосування ст. 26 Закону “Про відпустки” // Право України. - 1999. - №9. - С. 43-47.
4. Закон Украины «Об отпусках» (научно-практический комментарий). - Харьков, 2000.
5. Закон України “Про відпустки”: практика його застосування // Праця і зарплата. - 1998. №14.
6. Зубковский В. Компенсація за невикористану відпустку // Право України. - 1999. - №2. - С. 103-104.
7. Помогаєв В. Закон України “Про відпустки” набрав чинності в повному обсязі // Праця і зарплата. - 1998. -№5.
8. Практика застосування Закону України „Про відпустки” // Праця і зарплата. - 1999. - №7 (167).
9. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге,стереотипне. – Х.: Консум, 2000. – 480 с.
10. Стичинський Б.С. та ін. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, В.Г. Ротань. – 4-те вид, допов. та переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003 – 1024 с.
11. Трудове право України. Курс лекцiй. За редакцiєю П.Д.Пилипенка. - Львiв: Вiльна Україна, 1996.
12. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Буряк, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 536 с.
13. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б.Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 564 с.
14. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособие / Под. ред. В.В. Жерипко. – Х.:Одиссей, 2000.- 624 с.
15. Умови праці й додаткові відпустки, інші компенсації за роботу в шкідливих умовах // Праця і зарплата. - 1999. - №20.
Нормативні акти:
1. Конституція України від 28.06.1996 р.
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.
3. Закон України „Про відпустки” від 15.11.1996 р
4. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р.
5. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.
6. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12.12.1991 р.
7. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р.
8. Закон України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 р.
9. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03.1998 р.
10. Закон України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 р.
11. Закон України «Про професійно-технічну освіту»від 10.02.1998 р.
12. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р.
13. Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р.
14. Закон України «Про статус народного депутата» від 17.11.1992 р.
15. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р.
16. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.
17. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам” від 14.04.1997 р.
18. «Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р.
19. Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р.
20. «Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів», затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31.12.1997 р.
21. «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р.


Другие работы по теме: