Contribution to International Economy

  • Діалектизми в оповіданнях Григора Тютюнника
Вступ
Григір Михайлович Тютюнник народився тисяча дев’ятсот тридцять першого року в селі Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Закінчив факультет російської філології Харківського університету. Тютюнник пише літературною мовою, використовуючи діалектизми та інші мовні засоби.
Діалектизми – це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя. Діалектизми бувають лексичні (назви сільськогосподарських культур; назви рослин і дерев; назви деяких тварин і птахів; слова, що означають різні явища природи тощо), етнографічні (назви одягу і взуття; назви страв місцевої народної кухні; назви житлових і господарських приміщень) та семантичні (слова, що мають спільні значення з загальновживаними, але відрізняються новими значеннями; слова, що в місцевих говорах уживаються в іншому значенні, ніж у загальнонародній мові).
У сучасній українській діалектології розрізняють три наріччя:
1. польське, або північноукраїнське;
2. південно-західне;
3. південно-східне.
Полтавський говір належить до північноукраїнського наріччя, до середньонаддніпрянської говірки.
Ознаки північнополтавських і західнополтавських говірок:
1. перехід давніх [о], [е] в [і] залежно від наголосу (є віз, а є воз);
2. приголосні фонеми [д], [т], [н], [л], [з], [с] перед [і] з давнього [о] поряд з м’якою вимовою інколи мають тверду або напівм’яку: радіст – радост;
3. м’якість передньоязичних (зрідка також губних) приголосних перед [і] з давнього [о];
4. фонема префіксів з-, із-, без-, роз- перед глухими коренів або інших префіксів перейшла в с-, іс-, бес-, рос-: спеитат, росписка;
5. іменники середнього роду четвертої відміни (з суфіксом -ат-) мають такі форми: теило, теилом, теилові. Отже, послідовно в орудному відмінку однини виступає закінчення –ом: йагньом, поросом;
6. порівняно рідше зустрічається приставний звук [н] в особових займенниках після прийменника в: до його, за його;
7. широко вживаються форми інфінітива на –т (бут, ходит );
8. фонетична зміна звуків (їх поява);
9. перехід давніх [е] в [і] або навпаки.
Вищеназвані ознаки є фонетичними.
Морфологічні ознаки полтавських діалектів:
1. у давальному відмінку однини, як і в місцевому відмінку однини, іменники чоловічого та середнього роду мають закінчення –ові, -еві (братові);
2. прикметники, дієприкметники, порядкові числівники та займенники в називному і знахідному відмінках множини мають стягнену форму;
3. досить чітке розрізнення прикметників твердої і м’якої групи (гарній);
4. дієслова першої дієвідміни в третій особі однини теперішнього часу мають стягнені форми (зна).
Синтаксичними ознаками полтавських говірок є такі:
1. обмежене вживання протиставного сполучника але і заступлення його протиставними сполучниками та, а, но;
2. полісемантичність сполучника де, який вживається як у підрядних реченнях місця, так і в підрядних означальних, підметових, присудкових тощо.
Об’єкт дослідження даної курсової роботи – мова творів Григора Тютюнника.
Предмет курсової роботи – визначення художнього світу прози Григора Тютюнника.
Завдання курсової роботи:
1. визначити типи діалектизмів, уживаних у творах Тютюнника;
2. визначити до яких груп належать діалектизми Тютюнника;
3. визначити, з якою метою автор використовує діалектизми.
Роботи, присвячені проблематиці діалектології:
1. С.П. Бевзенко «Українська діалектологія», Київ: «Вища школа», 1980;
2. Академія наук української РСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. «Українська діалектна морфологія», Київ, 1969;
3. В.С. Ващенко «Полтавські говори», Харків, 1957.
Методами діалектологічного аналізу перш за все є:
1. описовий метод;
2. метод лінгвістичного картографування.
Основні програми для здобування діалектального матеріалу:
1. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови – К.: Наукова думка, 1987;
2. програма для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу української мови. К.: АН УРСР, 1949;
3. програма для збирання матеріалів для вивчення топоніміки України.-К.: АН УРСР, 1962;
4. програма питальник для збирання лексики українських говорів (бджільництво, овочівництво, садівництво). Дніпропетровськ: ДДУ, 1982;
5. програми для збирання лексико-семантичних діалектних матеріалів. Слобожанщина. Харків, 2000 (машинопис.)
6. програма для збирання сільськогосподарської лексики Слобожанщини.-Харків, 2001(машинопис).
На наш погляд, Григір Тютюнник використовує у своїх творах діалектизми для того, щоб посилити експресію, щоб підкреслити низький культурний рівень українців, адже українське слово дуже соковите.
Для курсової роботи нам також знадобляться такі поняття як діалект, діалектологія (на рівні з поняттям діалектизми).
Діалект – це різновид певної мови, який виступає в якості засобу спілкування між особами, пов’язаними тісною територіальною, соціальною або професіональною спільнотою.
Діалектологія – розділ мовознавства, який вивчає територіальні різновиди мови, діалекти.
Після опрацювання нами наукової літератури ми можемо виділити такі групи діалектизмів:
І. Лексичні.
1.назви рослин і дерев:
оріх – для української мови характерне явище протези (поява звуків голосних або приголосних на початку слова). Протеза являє собою мовний засіб усунення збігу звуків між словами, що виникав у процесі мовлення. В основі протези лежать фонетичні причини. Оріх – горіх. [г] здебільшого виникає перед [а],[о], у повнозначних словах. [«В сутінки»,16];
куширі – кущі. “Раптом поміж куширами промайнула чорна блискавка”. [«Дивак »,33];
латахи – водяні рослини. “Василько сплигнув на землю і подався попід берегом, закидаючи вудочку між латахами”. [«Перед грозою»,48].
2. назви деяких тварин і птахів:
конорегейка – в цьому слові наявна епентеза (поява приголосного звука [г] в середині слова). «Ой ти, пташка, конорегейка…». [«Тайна вечеря»,79].
3. назви, що означають різні явища природи:
поночіє – слово складається з префікса по- та іменника ніч (відбувається чергування і // о <ніч - ночі> ). «Поночіє в нашій хаті рано, особливо взимку». [«В сутінки»,16];
жевріти – жовтіти. “Звідси було добре видно поле, смужку зрізаних соняшників під горою і ліс, що вже починав жевріти”. [«На згарищі»,26];
пилюга – пилюка. “... крута пилюга гарячими струмочками цідилася крізь пальці”. [«На згарищі»,27];
торохкати – гримати. [«На згарищі»,28];
креснути – відбутися. “Креснула блискавка, торохнув грім, немов на залізний дах сипнули повну шаньку штанів”. [«На згарищі»,28];
хурчали – шуміли. “... і вони хурчали в повітрі, к джмелі”. [«На згарищі»,28];
розгодинюватися – розвиднятися. “Надворі почало розгодинюватися”. [«На згарищі»,30];
в зазимки – зимою. “Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою”. [«Дивак »,31];
зяє – сяє. [«Дивак »,33];
хряснуло – стукнуло. [«Червоний морок»,40];
зачмокала – задзвеніла. [«Червоний морок»,40];
оранжений – оранжевий. «Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір». [«Холодна м’ята»,51];
4. назви предметів домашнього побуту:
цеберка – відерце. «... хваляться мати і, зсутулившись, довго хукають у долоні, умочають пальці в цеберку з водою, щоб зашпори не зайшли». [«В сутінки»,17];
хундамент – фундамент. “Викопав панові Троїцькому рів під фундамент на цілі хороми”. [«Комета»,24];
воряк – воріт. “... цявкнуло з-під воряк якесь хлоп’я ”. [«На згарищі»,26];
цямрина – одиниця виміру. «Він перекосився і вгруз так, що зверху залишився тільки низенький, у дві цямрини, зрубець, густо полатаний мохом». [«На згарищі»,28];
кроква – дах. “У хліві, крім ластів’ячого гнізда під кроквою, нічого не було”. [«Перед грозою»,45];
цєнтнер – центнер. “Так оце йому плата: сани соломи і ще, кажуть ячменю півтора цєнтнера”. [«Тайна вечеря»,75];
Вищеназвані діалектизми Григір Тютюнник використовує для підкреслення тої місцевості, яку він описує, щоб показати нам побут та просте селянське життя народу, а також природні явища.
ІІ. Етнографічні.
1. назви одягу і взуття:
холоша – колоша. “Холоша одразу спорожніла, сплюснулась, тіло втратило рівновагу і впевненість”. [«На згарищі»,26];
кухвайка – фуфайка. В цьому слові відбулася «жива» дисиміляція
( [ф...ф] - [к...хв]). “– Кухвайку надінь, холодно, – гукнула мати навздогін”. [«В сутінки»,20];
куцина – одяг бідних. [«На згарищі»,29];
лавошні – взуття бідних селян. “Оце вони й камеру покинули, спасибі їм, бо я клеєні калоші ще з війни так понаравив, що лавошні як узую, так немов тобі зовсім босий”. [«На згарищі»,30];
злаз – місце, щоб злізти з чого-небудь. [«В сутінки»,20];
карасін – керасін. “– Оце якби карасіну влив, – кажуть дядько, – то, мо б, воно й попустило”. [«В сутінки»,21];
2. назви страв місцевої народної кухні:
балабухи – шишки з тіста. [«Червоний морок»,39];
молошна – молочна. Відбулася дисиміляція ([чн]-[шн] – дисиміляція, регресивна, часткова, контактна, за способом творення, закріплена на письмі). «... і борщу, і сала мерзлого, з червоненьким усередині, і каші молошної». [«Тайна вечеря»,76];
оріх – для української мови характерне явище протези (поява звуків голосних або приголосних на початку слова). Протеза являє собою мовний засіб усунення збігу звуків між словами, що виникав у процесі мовлення. В основі протези лежать фонетичні причини. Оріх – горіх. [г] здебільшого виникає перед [а],[о], у повнозначних словах. [«В сутінки»,16];
3. назви, пов’язані з місцевим народним мистецтвом:
цигикати – грати на музичному інструменті. “З хлівів пашить стійлами, у загородах сонні гуси стогнуть, а біля клубу хтось на гармошці цигикає, регіт”. [«Комета»,24];
заджеркотить – заспіває. “А півень на горі як заджеркотить, а горобці з-під стріхи як пурхонуть: подумали, що то я на них кишкаю”. [«Тайна вечеря»,78];
празникувати – святкувати. “... до кого ходила, доки була пруткішою, на храм, празникувати або й так собі на одвідини”. [«Вуточка »,116];
Цю групу автор вживає, щоб розкрити сімейне життя та способи проведення дозвілля, а також культурно побутові традиції.
ІІІ. Семантичні.
1. слова, що мають спільні значення з загальновживаними, але відрізняються новими значеннями:
гора – горище. [«Тайна вечеря»,79];
2. слова, що в місцевих говорах уживаються в іншому значенні, ніж у загально народній мові:
скроня – лице, обличчя. “Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно”. [«Дивак »,32];
кишкаю – кричу. [«Тайна вечеря»,78];
подрався – поліз. “Тоді він подрався на вільху, що майже лягла стовбуром на річку”. [«Перед грозою»,48];
висоплюють – показують. “... перекривляють її обережну ходу, то забіжать наперед і висоплюють їй язика, щоб переконатися чи таки ж зовсім баба сліпа, чи не зовсім”. [«Вуточка»,119];
висякався – витер носа. [«На згарищі »,30];
зашкварчали – заворушились. “Цигарка пихнула, зайнялась полум’ям, зашкварчали дядькові вуса”. [«В сутінки»,23];
Г.М.Тютюнник вживає групу семантичних діалектизмів, щоб додати неповторності та унікальності мові в своїх творах, підкреслити певну сферу вживання.
Полтавщина – це певна цілість, яка включає в себе землі, розташовані по обидва боки Сули, Псла, Ворскли, й межує на сході по р. Оріль. Єдність цієї території склалась історично. Не становлячи собою чогось ізольованого від інших територій, Полтавщина, однак, має деякі свої відмінності як у культурно побутових традиціях, так, зокрема, і в живому мовленні.
ІV. Фонетичні.
1. приголосні фонеми [д ], [т], [н], [л], [з], [с] перед і з давнього[о] поряд з м’якою вимовою інколи мають тверду або напівм’яку: рублєй (повинно бути рублів). «На тобі, Юхиме, сто рублєй і зліпи собі халабуду». [«Комета»,24];
2. фонетична зміна звуків (їх поява): оріх – горіх. “А тоді продираємось ліщиною, і мені хочеться намацати в пітьмі хоч один кім’яшок оріхів”. [«Комета»,22];
3. перехід давніх [е] в [і] або навпаки: дєдушка (дід). [«На згарищі»,30];
4. на початку слів перед глухими деякі приголосні оглушуються: хрокнути (грокнути). [«Дивак »,33];
5. перехід [е] в [а]: барлога. “Раз хвостом теліпне й лежить, як підсвинок у барлозі”. [«В сутінки»,22];
перехід [а] в [і], [и], [о]: жона (жінка). «– Жона – да убоїться мужа!». [«Тайна вечеря»,80];
V. Морфологічні.
1. вживання скорочених форм: чом (чому).
[«Тайна вечеря»,79];
2. форми називного відмінка множини присвійних прикметників із закінченням –и: братови (брата). [«Дивак »,32];
3. перевага стягненої форми вказівних займенників жіночого роду в родовому та орудному відмінках однини: т&#61602;ійі (т&#61602;ієї), т&#61602;ійу (т&#61602;ією).
[«В сутінки»,24];
4. закінчення – и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни: радости (радос&#61602;т&#61602;і), соли (сол&#61602;і). [«Холодна м’ята»,53].
VІ. Синтаксичні.
1. обмежене вживання протиставного сполучника але і заступлення його протиставними сполучниками та, так, а, но (світить та не гріє). [«Обмарило»,41];
2. полісемантичність сполучника де, який вживається у підрядних реченнях місця, так і в підрядних означальних, підметових, присудкових (де та баба). [«Тайна вечеря»,79];
Виділимо також слова, які важко віднести до будь-якої з названих груп діалектизмів ( наприклад, дії людей) :
никаю – блукаю. “Я цілими днями никаю там і знаю кожну шпарочку, як латки на своїй курпині”. [«В сутінки»,17];
гарикаєш – кричиш. “– Навіщо ти на нього гарикаєш?”. [«В сутінки»,19];
гоготить – шумить. [«В сутінки»,19];
розбуркані – потривожені. “– Куд-ку-да? – питаються розбуркані кури з горища”. [«В сутінки»,20];
ятір – пастка. “– Ось ми його в ятір спіймаємо”. [«В сутінки»,22];
теліпне – ворухне. “Раз хвостом теліпне і лежить...”. [«В сутінки»,22];
гуцає – скаче. [«В сутінки»,22];
гарджамакуватий – незвичний, страшний. “Ми повертаємось до дому лісом, мимо страшного гарджамакуватого дуба–громовиці...”. [«В сутінки»,22];
надряпали – знайшли. “Надряпали в кишені тютюнової потерті, сідають на пень, крутять цигарку”. [«В сутінки»,23];
повагом – не поспішаючи. [«На згарищі »,27];
цмолити – смоктати. “Навколо ротика лежали в нього глибоченькі попружки, як у всіх дітей, що недавно покинули цмолити мамину цицю” [«На згарищі »,28];
тицькати – тикати. “Тицькала пальцем у долоню, показуючи, як поралася сорока”. [«На згарищі »,29];
бадляти – м’яти. “Макар бадляв камеру, розминаючи її пальцями, як чимбар телячу шкіру”. [«На згарищі »,30];
цюкати – стукати. Відбулася взаємна асиміляція ([ст]-[ц]). “Зачувши людину, дятел перестав цюкати...”. [«На згарищі »,32];
неглемедза – дивний. “– Неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак.”. [«Дивак»,37];
зашмарував – заходився. “А Антін надів скло і знову зашмарував по хаті...”. [«Обмарило »,41];
насправжки – насправді. [«Червоний морок »,40];
глипнути – вдихнути. “Сміялися довго, змовкаючи лише на якусь хвилю, щоб глипнути повітря...”. [«Обмарило »,43];
далебі – «дасть Бог». “Далебі, не збідніємо...”. [«Обмарило »,41];
бідкалися – сумнівалися. “Дехто слухав його уважно і погоджувався, інші бідкалися, що немає покупця...”. [«Обмарило »,42];
убуло – поменшало. [«Холодна м’ята »,51];
шарпнувся – дуже швидко побіг. [«Перед грозою »,49];
пожбурив – кинув. Від слова жбурляти. “Потім ухопив палицю і пожбурив у шуліку, але не докинув і заходився вудити...”. [«Перед грозою»,47];
мимрять – говорять. “– Пий, отроче, – мимрять, бо вже такі п’яні, що і язиком не володають...”. [«Тайна вечеря »,79];
знагаю – знаю. Наявна епентеза (поява приголосного звука [г] на початку слова). “... бо сагма ж я добре знагаю”. [«Тайна вечеря »,79];
даліко – далеко. (другий склад відкритий, прикритий). “... що гмій милий даліко”. [«Тайна вечеря »,79];
часина – година. “... Вуточка охоче зупинялася погомоніти якусь часину...”. [«Вуточка »,119].
В дані курсовій роботі використана книга № 1 (оповідання) Григора Тютюнника. Київ: “Молодь”, 1984.
У літературних творах, в яких немає потреби відбивати місцеві розмовні риси, діалектна лексика не використовується. Вона відсутня в науковій літературі та в документах ділового характеру; не поширені діалектизми і в публіцистичному жанрі. Але в творах художньої літературі вони зустрічаються. Високохудожнє використання діалектизмів спостерігається у творах Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Олеся Гончара та інш. [5:75-78]
ВИСНОВКИ
Проведений аналіз може дати підстави зробити висновки.
У мові творів Григора Михайловича Тютюнника використані такі різновиди діалектизмів:
1. лексичні;
2. етнографічні;
3. семантичні;
Відсутність тривалих літературних традицій зумовлювала у різні періоди розвитку літератури використання вузьких лексичних діалектизмів, що пізніше в українській літературній мові не закріпилося.
В той час, коли жив Григір Тютюнник, приплив діалектизмів в українську літературну мову потрохи спадає, спостерігається активне прагнення до синтезу позитивних надбань літературної мови.
Предметом нашої курсової роботи було визначення місця і ролі діалектизмів в організації художнього світу прози Григора Тютюнника.
Автор вживає діалектизми:
1. Щоб посилити експресію своїх творів (в даному випадку оповідань).
2. Щоб яскравіше показати нам реальне селянське життя.
3. Щоб надати своїм творам неповторності та несхожості на твори інших письменників.
4. Щоб підкреслити низький рівень освіченості народу.
5. Для того, щоб чіткіше схарактеризувати природу, явища природи.
6. Для надання персонажам певного характеру.
Діалектизми використовуються у мові героїв, а не в мові автора.
7. Автор прагнув надати читачам чітку картину суспільного буденного життя.
8. Для кращої (повнішої) характеристики зображуваних осіб, сцен, подій.
За допомогою проведеного аналізу ми також змогли довести (згідно з названими ознаками діалектизмів), що наріччя Григора Тютюнника північноукраїнське.
Ми також підтвердили фактами, які були засвідчені вище, об’єкт дослідження – мову творів Тютюнника.
Перенасичення мови художнього твору діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачами.
Ми вважаємо, що Григір Тютюнник використовував діалектизми досить обережно, з певними стилістичними настановами (мета вживання автором діалектизмів). Діалектизми у Тютюнника не є зайвими, тому що вони зрозумілі для широких читацьких мас, вони не затемнюють зміст твору, вживаються з почуттям міри.
Отже, вживання діалектизмів у Григора Тютюнника – це абсолютно правомірний процес, адже виконується найголовніший закон вживання мовних засобів – художньо-естетичні вимоги твору не порушуються.
Бібліографія
1. Академія наук українського РСР. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні Українська діалектна морфологія. К.: “Наукова думка”, 1969. – С.183-187.
2. Академія наук українського РСР. Українська історична та діалектна лексика. К.: “Наукова думка”, 1985. – С.80-105.
3. Бевзенко С.П.. Українська діалектологія. – К.: «Вища школа», 1980. – С.3-38.
4. Букса І. Творчість та словник малозрозумілих слів Василя Стефаника. Монографія. – К.: «Смолоскип», 1966.
5. Ващенко В.С.. Полтавські говори. Х.: «Харківський орден трудового червоного прапора державного університету ім. О.М. Горького», 1957. – С.474.
6. Жилко Ф.Т.. Говори української мови. – К.:- «Радянська школа», 1958. С. – 150-158.
7. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: “Радянська школа”, 1965. – С.75-78.
8. Ірина Букса. Творчість та словник малозрозумілих слів Василя Стефаника. К.: “Смолоскип”, 1996. – С.62-74.
9. Лингвистический энциклопедический словарь /Под ред. Ярцевой В.Н. / М.: «Советская энциклопедия», 1990. – С. 132-134.
10. Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О.Д./ К.: “Либідь”, 2001. – С.75-78.
11. Українська академія наук. Збірник історично-філологічного відділу, № 48 / За ред. Бузука П./ К., 1927. – С. 50-52.
12. Федоров А.И. Образная речь. Новосибирск: «Наука», 1985. – С.49-54.
ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Українська діалектологія. Х., 2005.– С.41.


Другие работы по теме: