Contribution to International Economy

  • Роль символу у створенні головного конфлікту роману Е.Бронте “Грозовий Перевал”
Роль символу у створенні головного конфлікту роману Е.Бронте “Грозовий Перевал”
Сюжет роману навіяний частково легендами. Патрік Бронте розповідав донькам про своїх пращурів, про якогось таємничого найду, який помстився за перенесені в дитинстві образи родині фермера, яка його виховала. Він розповідав також старовинні ірландські легенди про демонів і фей, і їх поетичний дух також відчувається в романі Е.Бронте.
Свою роль відіграли і старовинні захоплюючі книги, що були прочитані в юності, готичні романи, в яких похмурі злодії мстилися цілим родинам і бліді привиди стукали у вікна палаців. Але головним матеріалом для роману “Грозовий Перевал” було саме життя, та жорстока, несхожа на ідилію вікторіанська дійсність, яку спостерігала проста учителька, донька пастора. Хоча Е.Бронте відносить події свого роману до XVIII – поч. XIX, проте змальовує вона дещо пізнішу, сучасну їй епоху.
Тридцяті і сорокові роки XIX ст. В Англії були роками класової боротьби, особливо жорстокої в північних промислових районах країни – Йоркширі і Ланкаширі. На зміну героїчному, але стихійному руху луддитів, про який розповідали легенди, на зміну боротьбі обдурених робітників за буржуазну парламентську реформу 1832 року прийшов організований і потужний чартистський рух.
Сестри Бронте не залишилися байдужими до цих суспільних подій. Емілія рано звільнилася від пут, накладених на її світогляд дрібнобуржуазним клерикальним середовищем. Усі політичні події епохи отримали власне романтичне відображення в її поезії. У ній жив буремний дух, який споріднював її не тільки з ірландськими пращурами, борцями за свободу, але і з кращими поетами прогресивного англійського романтизму – Байроном і Шеллі. Відокремлена від великого світу стінами пасторату, вона писала про в’язниці і страти, про битви і повстання, про бездомних, голодних людей, про своє прагнення щастя, справедливості і свободи. Її особливу увагу привертали образи самотніх борців.
Зрозуміло, чому так легко відбувся перехід від романтичної поезії до нещадно правдивого роману “Грозовий Перевал”. Влада грошей і жорстоких обставин, крах юного кохання, бажання помсти – усі ці теми вже непокоїли Емілію при створенні її поем.
До того ж додалося знання повсякденної дійсності, побуту і звичаїв йоркширських фермерів і сквайрів. Емілія все життя провела в рідному Йоркширі і детально і уважно їх вивчила. Шарлотта Бронте пише про неї у своїх спогадах: “Вона добре знала місцевих жителів, знала їх мову, їх звичаї, їх сімейні історії... Особливо її цікавили ті трагічні і жахливі події, які одразу вражають людей, яким відома історія будь-якої дикої місцевості”.
Про такі трагічні і жахливі події, які зруйнували дві сім’ї і розповідає Е.Бронте. Герой роману, безрідний найда Хіткліф схожий на втративши надію і самотніх героїв Байрона. Він діє як романтичний злодій, здійснює ряд злочинів, але він по-своєму чаруючий, письменниця часто говорить про нього зі співчуттям. Гіркому дитинству, коли на його долю випадали тільки побої і знущання, коли його прагнення знань зустрічало тільки насмішки, прийшла на зміну бунтівна юність; кохана дівчина його зрадила, стала дружиною заможного міщанина. Хіткліф стає месником за своє поругане щастя, розгніваним руйнівником начебто щасливого світу міщанських садиб. Він діє методами буржуазного хижака, але збагачення не є для нього самоціллю: воно підпорядковується іншим прагненням, образ зберігає свій людський і разом з тим романтичний зміст.
Головна заслуга письменниці – в нещадному розвінчанні того світу заможних фермерів і сільських сквайрів, який звичайно ідилічно змальовувався в тогочасній літературі. Безпросипне п’янство, бійки, знущання над хворими і слабкими – навіть над власними дітьми – такий повсякденний побут провінційних садиб у правдивому зображенні Е.Бронте.
Дика вистава, коли Хіткліф нацьковує на свого орендатора собак передую усьому змісту роману. Недарма західні літературознавці полюбляють говорити про “виключно чоловічу” різкість, з якою Е.Бронте зображує дійсність.
Несхожа на традиційних вікторіанських героїнь, скромних і доброчинних і бунтівна Кетрін Ерншо. Вона схожа на її коханого Хіткліфа, це теж бунтівна і горда душа. Своїм беззаконним коханням і мовчазною ненавистю вони кидають виклик респектабельному світу Лінтонів. Трагічна провина Кетрін у тому, що вона в юності відмовила бідному батракові, товаришу дитинства, полонившись зовнішнім блиском, замість найди, одягнутого в лахміття, вона обрала заможного і гарного Лінтона. Цим вона “зрадила власне серце”, за словами Хіткліфа. Усвідомивши свою провину і глибину своєї пристрасті до Хіткліфа, якому вона відмовила, Кетрін гине.
Та Е.Бронте безмежно віре в людину. Помилку старшої Кетрін виправляє її донька, маленька Кеті, яка більше прислуховується до голосу почуттів, хоча і встигла вже набратися кастових забобонів свого середовища.
Не дивно, що англійська критика ворожо зустріла роман. Він занадто викривав і руйнував рожеві ілюзії вікторіанської епохи. Так, сучасне західне літературознавство цінує в цьому романі лише глибину “психологічних проваль”, які розкриваються, забуваючи про їх соціальну обумовленість.
Гнітючий вплив соціального середовища проявляється майже на всіх характерах. Відбувається невідворотне моральне падіння розпещеного багатством і безкарністю Хіндлі; в середовищі загальної зневаги втрачає свою природну доброту Гертон; син Хіткліфа Лінтон, розпещений матір’ю і заляканий батьком, росте не тільки хворою, але і віроломною, жорстокою, боязливою дитиною; диких проявів грубості не може стримати старша Кетрін, а доброта і життєрадісність молодшої Кетрін в’януть від зустрічі з жорстоким світом. Емілія Бронте добре розуміє, що принижена і ображена людина не може залишатися янголом.
Характерно те, що суддею над своїми героями Е.Бронте ставить оповідачку усіх цих сімейних історій Еллін Дін – просту жінку з її врівноваженим єством, загостреним відчуттям справедливості.
У “Грозовому Перевалі” знайшли своє відображення складні філософські погляди письменниці, її уявлення про світ, близьке до пантеїзму. Роман не має нічого спільного з ортодоксальною релігійністю. Е.Бронте змальовує традиційне англійське благочестя в різко сатиричному плані: вона знущається над безкінечними промовами пасторів і проповідників, зображую згубний вплив святенництва, яке засуджує і губить будь-яку радість життя. Охоплена великою земною пристрастю, Кетрін говорить, що і в раю буде глибоко нещасною і не знайде покою, навіть якщо її зариють в землю не дванадцять футів і звалять церкву на її могилу. Розлучених за життя Хіткліфа і Кетрін після смерті очікує не християнський рай, а давно бажане єднання, сполучення з великим духом природи.
Епізод з привидом Кетрін, який являється орендатору Локвуду біля вікна покинутої дитячої кімнати – один з найсильніших у романі. Проте віяння жаху і туги від цих сторінок не має нічого спільного з містицизмом. Прогресивний англійський літературознавець Ральф Фокс справедливо вбачає у цій сцені символічне втілення усіх реальних страждань людської душі в жорстокому і корисливому світі.
Магічне мистецтво Е. Бронте
Міфотворчість Е.Бронте не була втечею в область туманних видінь. Протестуючи проти приниження і несвободи духу, Е.Бронте своєрідно, мовою поетичних символів засуджувала тиранію вікторіанського суспільства, відзивалась на соціальні заворушення, які досягли вершини в рік її смерті у виступах робітників-чартистів.
Е.Бронте була поетом філософського складу. Донька англійського пастора, вона була релігійна, і віра була основою її мужності. Але вона вірила в життя зі всією шириною філософського сприйняття, релігійний фанатизм був для неї чужим.
У своїх віршах вона розвивала неортодоксальну ідею Вічного Євангеліє, за яким Бог – внутрішня духовна сила кожного. Вона повставала проти всього, що принижувало людський дух. Вона не читала містиків, містична термінологія в її віршах – скоріше вираження поетичної інтуїції.
Міфотворчість Е.Бронте – це і свого роду маска, яка допомагає висловити скрите, не впадаючи в патетику або сентиментальність. Маска дозволила їй бути відвертою, зберігаючи при цьому деяку імперсональність, анонімність.
Суміжність художнього методу Е.Бронте найяскравіше проявилася у романі “Грозовий Перевал”. Більшість критиків потрапило в тупий кут, намагаючись віднести книгу до одного із головних художніх напрямків століття – романтизму або реалізму, в той час як перед нами синтез двох методів. Реалістичний у своїй основі, роман збагачений романтичною традицією. З їх поєднання з’явився унікальний, істинно магічний реалізм, який вразив сучасних літературознавців.
Мистецтво опису побуту було підвладне Е.Бронте. Читачі “Грозового Перевалу” вражені конкретністю “місцевого колориту” не менше, ніж похмурою експресивною символікою, яка нагадує полотна Ель Греко. Разом з полотнами Бронте ми нагинаємося під поривами вітру, чуємо, як він шумить між ялинами і шкребе гілкою по склу, відчуваємо твердість мерзлої землі, нас зігріває тепло палаючого комину. Ми вдихаємо запах палаючих дров, вугілля і торфу, нас сліпить блиск начищених олов’яних тарілок, які стоять на широких дубових полках.
Неповторність її роману у тому, що реалістичний задум реалізований у ньому за допомогою романтичної символіки (навіть ім’я головного героя Хіткліф означає “скеля, поросла вереском” і цей символ багатозначний). Реальні життєві конфлікти міфологізовані, завдяки чому їх розміри гіперболізуються, особисте стає загальним, швидкоплинний час – вічністю. Сам роман схожий на поему, в його устрої лірична і драматична стихії переважають над власне епічним началом. Магія, яку викликав феномен поезії, настільки сильна, що роман іноді сприймається як поема у прозі.
Звертаючись до світу англійської провінції (іншого вона не знала), Е.Бронте подивилася на неї з іншої точки зору. Життя загубленої в глухо вині садиби здається не патріархальною ідилією і не похмурим болотом, а нещадним двобоєм пристрастей. На диких вересових пустелях, під похмурим північним небом вона створила свій космос, в якому сплелися закони історичного часу і вічності.
Нелегко визначити головну тему роману. Дехто вбачає її у конфлікті двох соціальних груп: мешканців Грозового Перевалу, приречених на боротьбу за існування, і заможних Лінтонів. Таке пояснення ігнорує естетичну природу роману. До того ж воно не точно відображає дійсне положення сил на Грозовому Перевалі. Хіткліф протистоїть тирану і гнобителю Хіндлі Ерншо в тій же мірі, що і витонченому добродію Лінтону. Перед нами більш складне протистояння, ніж визначений вище конфлікт. І вирішується він не так в матеріальній, як у духовній площині.
Отже, в романі “Грозовий Перевал” зустрічаються дві теми – тема кохання і тема принижених і ображених. Вони втілені в долях і непростих відносинах, які пов’язують членів двох родин і двох поколінь. Історія кохання Кетрін Ерншо і Хіткліфа складає сюжетну основу роману.
“Грозовий Перевал” написаний нерівно. Шарлотта визнала його кострубатим. Але і в самій його нескладності, невідшліфованості є деяка привабливість. Е.Бронте ніколи не писала романів, тому вона була недосвідчена в письменницьких засобах. Вона використала звичайну форму розповіді від першої особи, яку, починаючи з Дефо, випробували багато англійських романістів. Але вона рішуче відійшла від позиції традиційного для вікторіанського роману оповідача, який за словами Теккерея “знає все”.
Роман вражає надзвичайною емоційною силою, Шарлотта Бронте порівняла його з грозовою електрикою. “Більш страшного, більш несамовитого крику людської муки ніколи не викликала у людської істоти навіть вікторіанська Англія” (Фокс Р. Роман і народ, ст..123). Навіть Шарлотту, найближчу Емілі людину, приголомшила несамовита пристрасть і сміливість її моральних концепцій. Вона намагалась пом’якшити враження і в передмові до нового видання “Грозового Перевалу” підкреслила, що, створивши “розлючені і нещадні натури”, “грішні і занепалі створіння” як Хіткліфа, Ерншо, Кетрін, Емілі “не знала, що робила”.
Сомерсет Моем впевнений, що своїх героїв Емілі знайшла в таємних куточках своєї душі.
Мистецтво Е.Бронте глибоко особисте. Та ще великий Гете відкрив, що самопізнання не є виключно суб’єктивістським процесом. Особисті почуття, пристрасті, емоції Е.Бронте перетворені в її творах в дещо більш складне і універсальне. Велика таємниця мистецтва полягає в тому, що виходячи з концентрованого особистого досвіду, митець не здатен висловити загальну правду. Геній уособлює епоху, але він її і створює.
Магічний реалізм Е.Бронте дозволив їй “піднести” характери, втілені в “Грозовому Перевалі”, над історичним побутом, і це зробило її роман у відомому сенсі “вічним”.
Роман “Грозовий Перевал”, за словами Ральфа Фокса, є “однією із найвидатніших книг, створених людським генієм”. Він по праву займає місце серед кращих англійських романів середини ХІХ ст.


Другие работы по теме: