Contribution to International Economy

  • Дослідження жанру байки
План
1. Вступ. З історії дослідження жанру байки.
2. Еволюційно-стилістична характеристика німецької байки епохи середньовіччя.
3. Головні стильові типи байки, їхні функції та стильові риси.
4. Композиційна будова байки, місце дидактичної (моралізаторської) частини у байці.
5. Аналіз фрагментів байок Штріккера та Бонерса. Роль моралі у байках.
6. Байки Пфеффеля та їхня будова, роль та розташування дидактичної частини.
7. Аналіз фрагментів байок Пфеффеля, роль моралізаторської частини в них.
Жанр байки досліджувався, в основному, в літературознавчому аспекті. Розглядалися природа та сутність байки, історія та тенденції розвитку жанру байки та історія його теоретичного вивчення; здійснювалося порівняння байки з іншими спорідненими жанрами (В.В.Виноградов, Л.С.Виготський, В.А.Жуковський, О.О.Потебня, W.Brettschneider, R.Dithmar, K.Doderer, Th.Etzel, E.Leibfried, H.Lindner, F.Th.Vischer, A.Wiinsche). Продовжуються історико-літературні дослідження жанру байки різних національних літератур (А.М.Абдурахманов, Ф.Г.Керімова, Ю.І.Клитюк, В.Г.Косяченко, І.А.Орбелі, П.І.Орлик).
Лінгвостилістична інтерпретація німецької байки здійснювалась Т.І.Сільтан та Е.Г.Різель. Фундаментальним дослідженням німецької байки в лінгвостилістичному аспекті є дисертаційна праця Н.М.Анненкової, присвячена вивченню мовностилістичних особливостей прозаїчної байки на рівні лексики та граматики. Віршова байка не була предметом спеціального дослідження ні у вітчизняному, ні в німецькому літературознавстві.
Мета роботи – дослідити особливості жанру байки та притчі та їхні дидактичні функції.
Завдання роботи:
1. дати характеристику (еволюційно-стилістичну) німецькій байці з урахуванням історичних обставин;
2. розглянути структуру байки та звернути увагу на місця, в яких сконцентровано мораль, або повчання, байки;
3. назвати імена найвидатніших німецьких байкарів, звернути увагу на специфіку композиції байки, розміщення дидактичної частини в байці;
4. проаналізувати сюжети кількох німецьких байок.
Було б несправедливим та однобічним, досліджуючи еволюцію байки, концентрувати увагу лише на періодах її особливого розквіту (епоха Реформації, епоха Просвіти). Епохи, які не можуть бути позначені як періоди найбільшого розквіту, мають велике значення для розвитку жанру і є необхідним його етапом. Вже до епохи реформації байка сформувалася як важливий вид народної поезії.
У німецькому середньовіччі ще не існувало сталої термінології для байки. Навіть саме слово «Fabel» не використовувалося для позначення різновиду малих оповідань. Назвою для жанру «Fabel» стає лише в гуманістично-освічених перекладачів наприкінці XVст., а саме а Антонія Ф.Пфорра в книзі прикладів (Beispiele) (1482-1496) і в перекладача байок Езопа – Штейнхьовеля (1470/80р.).
Пануючим офіційним видом поезії середньовіччя була придворна поезія, суспільна функція якої полягала в ідеалізованому зображенні привілейованого класу. Але поряд з феодальною, духовною та рицарською поезією існувала й усна народна поезія, яка письмово передавалася дуже рідко і лише в духовній або феодальній інтерпретації. Тому відсутні докази про використання байки на цьому етапі народної творчості. Зрозуміло, що феодально-придворна література, яка обслуговувала пануючий клас і майже не цікавилась нижчими прошарками суспільства котрі створювали матеріальні цінності, не використовувала байку.
Перетворення феодальних міст у центри ремісництва, торгівлі та освіти означало кінець прогресивного періоду феодалізму. Одночасно з посиленням ранньої-буржуазної літератури, яка розвивалася всупереч феодальній та починала її витискати, все більше зміцнювалася народна письмова творчість. Придворна епічна література та міннезанг втрачали свій вплив, у той час як майстерзанг, народна пісня, духовна драма, фастнахтшпіль і перш за все повчальна поезія, сатира, шванк і байка набували особливого значення. Носіями народної творчості були подорожуючі представники нижчих клерикальних кіл. Вони виступали перед народом зі шванками, жартівливими та несмішливими віршами та байками, насамперед байками про тварин.
Про те, що вже в ранній німецькій байці йшлося про повчальні оповідання, свідчить використовуваний у той час для байки термін «bispel» або в ischaft (приклад), який згодом набуває значення «парабола, притча, байка, повчальне оповідання». Слово, «bispel» вказує окрім того на взаємозв’язок між байкою, порівнянням та прислів’ям. Мета ж байки – моральне виховання людини, здатності вести більш порядне життя. Для цього моральні принципи викладаються не в формі абстрактних етико-теологічних положень, а демонструються на натуральних прикладах життєвої практики простої людини. Після яскравого прикладу йде висновок, або мораль, яка, як правило, розташовується в кінці байки.
Саме народно спрямованій байці належить пріоритет у розвитку самопізнання нижніх прошарків, покірність яких підтримувалася сподіваннями на соціальну справедливість на землі лише через Бога. Байка ж почала розкривати протиріччя між загальноприйнятими моральними цінностями, з одного боку, і дійсною моральною практикою, з іншого. У багатьох випадках, обминаючи релігійно обґрунтовані моральні догмати, вона переходить до політичної критики феодальних відносин.
Грецькі та латинські байки переказувалися як прозою, так і віршами. Їх мета полягала насамперед у повчанні, вони були перш за все дидактичним засобом, розважальний аспект майже зовсім ігнорувався. Але одночасно з дидактичною функцією в німецькій байці зароджується і розвивається соціально-критична функція.
Аналіз історичних обставин виникнення німецької байки зроблено з метою експлікації зародження тісного зв’язку байки з соціальними вимогами часу. Найсильнішим соціальним атрактором середньовіччя була необхідність пробудження та розвитку самосвідомості народу, осмислення ним своїх здорових моральних цінностей всупереч феодальному пригнобленню, розкриття суперечностей етико-релігійних правил та дійсності і вдосконалення людської природи. Це зумовило тематику байок тієї епохи та їх функції.
До пізнього середньовіччя в Німеччині не було інших збірок байок, окрім численних переробок Езопа. Перші спроби передачі старих байок середньоверхньонімецькою мовою зроблено в дидактичній поемі «Скромність» («Bescheidenheit»), яку написано 1228р. автором, що назвав себе «Freidank», тобто «Freidenker» («вільнодумний»), а також у написаній у той же час збірці віршованих байок «Die Welt» («Світ»), автором яких був Штріккер. З інших джерел у збірці «Die Welt» Штріккеру належить лише частина байок, решта походить від інших часів та авторів. Але, незважаючи на суперечливі дані відносно кількості байок, Штріккера визнано одним із найвизначніших поетів-байкарів середньовіччя.
У більшості байок Штріккера дійовими фігурами є саме ті тварини, які дуже відомі народу, представленому, в основному, селянами. Через взаємодії тварин у байці зображалися сільські відносини, повсякденна робота селян. У придворному світі та епосі селянин і його образ не знаходили місця. Звичаї та побут селян зневажали як етично, так і естетично. Образами байок Штріккера саме й стали селянські двори та проблеми селян. Безпосередньо метою байкової творчості було зображення повсякденного життя та турбот селян. У цьому-новаторство байок Штріккера. У дидактичній частині розповідалося про те, що бідність – не біда, головне – мати добре серце, щиру душу, і тоді багатий ти будеш своїми духовними якостями. Така дидактична частина розміщувалася, як правило, у кінці байки і несла моралізаторське навантаження. На початку ж байки подавалися образи тварин. Тварини в байках Штріккера – це одухотворені істоти, які в проповідях можуть слугувати людям зразком поведінки або прикладом, на якому зрито відображаються ситуації та закономірності реального життя:
Der Vogel und der Sperwer/ Uf einem grüenen rise/ sanc lin vogelsine wisel eines morgens vil fruo/ im was so ernest dar ruo daze r sin selbes vergaz unol also singende saz/ unz ein sperwaere dar swanc/ do er auer wünneclichest sanc/ unol nam in in san füeze/ do wart sin stimme unsüeze/ und sanc als die da singent/ die mit dem tode ringent/ Also vreunt sich der weride kint/ die mit der werlt so vaste sint/ daz si got lazent underwegen/ und welnt deheiner vorhte ptlegen/ und tuont swaz in geveuet/ uns si der tot ersneuet/ und würget si als drate/ daz in helfe kumt ze spate/ sus nimter vröude unde ir spil ein boeser ende unde ein zil/ denne des vogels der da sanc/ unz er de tot da mite erranc/ die not die im sin sanc erwarp/ der was ein ende do er starp;/ so ist der werlte kinde not,/ die ane riuwe ligent tot,/ an ende und so manicvalt/ das si immer blibent ungezahlt.
Ця байка Штріккера фактично розпадається на 2 частини. Перша частина (5 рядків) – коротка розповідь про подію, яку можна трактувати як приклад, на якому будується наступний текст – висновки автора (дидактизація) із застосуванням цього прикладу до життя.
У той же час, перший текст не є просто прикладом; це поетизована розповідь загибелі Птаха, в якій деталізовано описи. Цей текст свідчить про те, що стильовий тип байки з ієрархічною будовою текстів є не лише витвором пізніших епох; він зародився у старій байці, а потім удосконалювався та активізовувався в наступних епохах (Гердер – XVIIIст., Лібхен – XXст.).
Герхард фон Мінден. Герхарду з Мін дена приписуються байки збірки «Wolfenbütteler Äsop» (рукопис із 25 байками середньонижньопітецькою мовою зберігається у Вольфенбюттелі). Основою для байок Герхарда послугували латинські прозові байки Ромула. Кожна байкова історія закінчується чотирирядковою мораллю:
De hunt gink over ene bach;/ Enen andern he darinne sach, de eres keses formen voch als he in seinem munde droch/ An dat water kese rank:/ den sinen he also vorlet, des andern he OKl ne gebet/ En girich minsche dicke gert/ ens andern got und sik ernert/ nümmer van dem gode sin:/ ens andern hel diat is sin pin.
Хуго фон Трімберг. Його байки знаходяться в дидактичній поемі «Rente». Там вони є наочними ілюстраціями на тлі теоретичних роздумів. Це приклади, в яких він критикує церковне та світське життя і поведінку людини. Байка Трімберга стає частково знаряддям соціальної критики, за допомогою якої виявляються недоліки суспільної структури.
Ein agelster zuo ir tohter sprach “kint, wiltu niht warden veige,/ so warte wa der man sich nneige und mit der hant griff an die erden,/ daz dines lebens tage iht warden/ kürzer, wan so wile r dich/ werfer des gedenke an mich und flue von ime” -, daz taete ich gern./ und mohtest du mich des ewern/ daz er den steinmht bi im haete/ verbargen under seiner waete”/ diu agelster sprach, var hin von mir,/ ich kan niht mer greaten dir du hast mer liste dannetch han.
У цій байці є модель байки динамічної діалогічної структури, яка буде займати значне місце в стильовому типі епічної поетично-розважальної байки, що остаточно сформувався в XVIIIст.
Початок процесу становлення віршованої байки як поетичного жанру в німецькій літературі пов’язують з ім’ям Ульріха Бон ера, який написав збірку байок «Der Edelstein» перша половина XIVст. Збірка складалася із 100 байок. Це великі за обсягом байки від 40 до 100 рядків попарно римованих, наприкінці яких стоїть мораль (10-15 рядків), прикрашена образними виразами. Бонер використав античні байкові мотиви. Він переробив байки Авіана і більш пізню латинську збірку, відому під назвою «Анонюмус Новелет» («Anonymus Novelet») і розповів їх по-новому у віршованій формі. Назва «Edeldtein» означає, що подібно до того, як цінність каменю пізнається шляхом ретельного дослідження, також і байки повинні бути прочитані уважно і з глибокими роздумами. Заслуга Бон ера полягає в тому, що старі, схожі на епіграми оригінали від одягнув у просту й розважальну форму, образи стали більш чіткими й живими. Байки Бон ера – це одягнуті в слово картини релігійно – етичних ідеалів, і вони слугують більш дидактиці, ніж поезії. Наприкінці кожної байки є докладно виражена мораль (10-15 рядків), прикрашена образними виразами.
Під назвою байки Бонер задає також тему байки. Наприклад під назвою «Von einem Wolf und einem Schafe» стоїть ще доповнююча назва «Von ungerechter Gewalt». Тематика байок Бон ера дуже різноманітна. Він виступає за задоволеність тим, що людина має від природи, і проти заздрості, жадібності й пихатості. Бонер засуджує у своїх байках несправедливість, невдячність та невірність; вітає свободу й дружбу. Він звертається лише до тих, хто хоче його почути. Про це свідчать часто вживані вирази: «Wer das Gute tun will…», «Wer meinen Rat hören will». Бонер – не критик і мораліст, він – терпеливий радник. Збірка байок Бон ера існувала у вигляді багатьох рукописів і була дуже популярною серед сучасників. У 1461 році книга байок «Edelstein» була надрукована; вона була першою німецькою книгою після винаходу мистецтва книгодрукарства. Свою збірку Ульріх Бонер починає й закінчує молитвою і роздумами про значення байки:
“Ez sprechent ouch die meister wol:/ ” me denne wort ein bischaft tuot!”/ diu sterket manges menschen muot/ an tugenden und an saelekeit./ guot bischaft treit der eren kleit,/ guot bischaft kestigt wilden man,/ guot bischsft vrouwen zemen kan,/ guot bischaft zieret jung und alt,/ recht als das grüene loup den walt/
Тематика байок У Бон ера відображає не тільки спектр людських від та огріхів, але й тугу народу за кращим, більш вільним життям. Висновки його байок відображають не уявлення про цінності пануючого класу, а мудрість та ідеали простого народу на противагу надуманим та смішним ідеалам феодального класу. Ця суперечність із занепадом феодального устрою та з розвитком самосвідомості народу ще більше виявляється в байках, а байкова творчість стає все багатшою.
Таким чином, епоха середньовіччя зробила свій внесок в еволюцію стилю байки. У цей період тривають лінії розвитку головних стильових типів байки. Це риторично-стислий, поетично-розважальний та соціально-критичний типи.
З 1770 року на розвиток віршованої німецької байки епохи Просвітництва найбільше вплинула творчість Готліба Конрада Пфеффеля (1736 – 1809). Він залишив найбагатший спадок віршованих байок – два томи: 1-й том містить близько 300 творів, 2-й – близько 150. Як і в інших байкарів цієї епохи, у Пфеффеля власне байка поєднується з віршованими повчальними оповідями. Поряд з різноманітністю незапозичених байкових мотивів і сюжетів, з багатою та виразною мовою байки Пфеффеля виділяються своїм ідейним змістом, політичною гостротою, що й визначило загальні риси байки кінця XVIII – початку XIXст. Більшість байок Пфеффеля – це гостра політична сатира, нещадна критика існуючих на той час соціальних відносин. Саме в таких байках соціально-критична функція знайшла своє яскраве втілення. В творчості Пфеффеля архетип політичної, суспільно-критичної байки байки остаточно формується і вдосконалюється. Друга частина його байок не торкається суспільно-політичних тем. Це байки, які проповідують певну життєву філософію, духовні цінності і відзначаються високою поетичністю. Проте відносно загальної оцінки творчості Пфеффеля зустрічаються і суперечливі думки. Одні дослідники відзначають одухотвореність і натхненність його байок, багатий ідейний зміст, соціально-критичну загостреність, ставлять Пфеффеля в один ряд з Хагедорном, Геллертом і Лессінгом (Etzel 1907: 91; Lindner 1978: 387; Nachrichten von Pfeffels Leben 1861: XII - XIV). Інші виділяють у творчості Пфеффеля, з одного боку, байки, слабкі в поетичному й естетичному відношенні, і з другого, - байки з оригінальним вимислом і багатою художньою фантазією (Wünsche 1905: 121).
Але ця розбіжність думок не зменшує основної заслуги Пфеффеля – сміливої критики, яка зачіпає не тільки окремі негативні сторони феодального устрою, а й дворянство як клас гнобителів (наприклад, у байках “Die Reichsgeschichte der Tiere”, “Der Tempel zu Memphis”, ”Der Koch”, “Der kranke Löwe”, “Der tolle Hund”, “Der Wolf und der Löwe”. Назви та тексти байок тут і далі наводяться за виданням: Preffel 1861). Визнання сучасниками ролі поетичної байки Пфеффеля можна спостерігати на прикладі видань, в яких окремо зібрані політично забарвлені байки та розповіді (Preffel 1987). Багато байок Пфеффеля можна назвати актуальними для всіх часів і народів. Така, наприклад, байка “Die Aufklärung”, в якій байкар проводить думку, що збагачення знаннями безглузде без виховання почуттів, без удосконалення душі.
Соціальна загостреність, гранична соціальна типізація характерів тварин-персонажів у байках Пфеффеля дають підставу деяким дослідникам говорити про початок «розпаду» (Auflösung), який завершується в байці XXст. Цей «розпад» вони вбачають у тому, що тварини-персонажі діють у байках не так за своїм природним розумом, як за законами людської природи.
Суспільні процеси екстраполюються на світ тварин. Персонажі байки – це лише замасковані люди, актори, які виконують дії людини. Байкові персонажі вміщено в соціальні обставини людей. Вся алегорія часто зводиться лише до назв тварин (Emmerich 1960: 20-23). Однак уважне читання байок Пфеффеля переконує в тому, що цей процес зачіпає лише їх незначну частину, й слід говорити не про «розпад» жанру, а про закономірності його розвитку, про тенденції посилення суспільно-політичних компонентів. Алегорія стає при цьому настільки прозорою, що байка починає «звучати» відкрито, майже не уникаючи прямих характеристик (див., наприклад, байку «Recept wider den Krieg»). Це та риса, яка спостерігається далі в політичній байці XIXст. Й, особливо, XXст.
Стиль байок Пфеффеля характеризують усі ті стильові риси, які є загальними для байок усіх поетів-байкарів XVIIIст., тобто для поетично-розважального стильового архетипу. Це одночасно й епічні, і поетичні, і ліричні тексти. Байки Пфеффеля майже винятково антитезисні тексти з полярними персонажами. В опозиційних парах виступають риси строфічності / астрофічності, моно логічності / діалогічності, динамічності / статичності. Дидактичності, в основному, представлена імпліцитно вираженою мораллю. У порівнянні з Хагедорном та Геллертом байки Пфеффеля – менш розгорнуті тексти, для них нетипові розмірковування автора та персонажів; увага більше концентрується на розгортанні дій.
У байковій творчості Пфеффеля присутня риса, яка виділяє її на тлі творчості інших байкарів. Це посилена тенденція до сатиричності. Пфеффель створює справжню політичну байку. Соціально-критична функція байки остаточно сформовується саме в творчості Пфеффеля.
Як наприклад індивідуальності стилю байок Пфеффеля проаналізуємо байку «Der Scorpion».
“Ein Schäfer sties auf einen Scorpion / Und schwang schon seinen Fuss, ihn zu zerstören./ “Halt΄ ein!” rief das Insekt: ”ist dies der Lohn / Für meine Nützlichkeit?” “Hoho, lass hören,” / Versetzt der Hirt, “Was wohl ein Scorpion / In aller Welt für Nutzen stifte?” - / “Ei”, sprach der Wurm im Operatorson, / “Wer kennet nicht mein Oel? – Es wehrt dem schellen Gifte, / Wenn euch mein Stachel ritzt.” – “So, Bösewicht! / Und darum soll die Rache dich verschonen?”/ Rief Milon: “gäb΄es keine Scorpionen, / So brauchte man ihr Oel auch nicht”.
Ця байка належить до коротких текстів (12 рядків). Стислість виражається в короткій експозиції (усього 2 рядки), в діалозі, який складається з двох відносно коротких реплік персонажів. Стислості сприяє також відсутність відокремленої моралі. Крім короткої експозиції і ремарок, байка не містить ніяких описів чи коментарів автора. Тим самим байка відповідає всім вимогам стислості. Відповідно до цього переважною композиційно-мовленнєвою формою є «повідомлення». В експозиції містяться елементи «динамічного опису»: schwang schon seinen Fuss, а «повідомлення» - в репліках Скорпіона: «Wer kennet / nicht mein Oel? – Es wehrt dem schnellen Gifte, / Wenn Euch mein Stachel ritzt» і Пастуха: «Gäb΄es keine Scorpionen, / So brauchte man / ihr Oel auch nicht».
Діалогічність виражається в наявності опозитивного діалогу, в якому протиставлені полярні позиції персонажів і відбувається швидка реалізація конфлікту. Авторська мова зведена до мінімуму. Розвиток дій відбувається в діалозі, в зміні мовленнєвих акцій / реакцій. Уся байка – це маленька діалогічна сцена. Розв’язка суперечностей відбувається дуже швидко, діалог закінчується без замирення.
Контрастність байки зумовлюється полярністю антагоністичних персонажів і їх взаємодіями в опозитивному діалозі. В репліках діалогу чітко виражені контрастуючи точки зору персонажів.
Динамічність байки зумовлена різним зіткненням двох антагоністичних персонажів, швидкою зміною акцій / реакцій. Дія в діалозі розвивається настільки стрімко, що хоча розв’язка не зображена, вона однозначно мається на увазі – дія мовби продовжується поза текстом; зрозуміло, що після заключної репліки Пастуха настане виконання його початкового наміру: Скорпіона буде знищено.
Дидактичність. Мораль присутня в байці імпліцитно. Автор не нав’язує своїх коментарів щодо викладеного сюжету. В останніх словах позитивного персонажа – Пастуха міститься лише висновок, під яким мається на увазі узагальнена мораль байки: не було б отрути, то не потрібний би був і проти отрутний препарат. У підтексті можна розпізнати узагальнений висновок: зло повинно бути знищене безжалісно, хоча втілення зла – Скорпіон шукає виправдання своєму існуванню, розмірковуючи про користь своєї отрути.
Астрофічність. Байка відноситься до типових діалогічних байок з астрофічною будовою. Умовно її можна було б розподілити на три чотиривірша: перші дві строфи з одним типом римування: а б а б, третя строфа – з іншим а б б а. Але межі умовних строф проходять через репліки персонажів. Репліки переходять з одного римованого чотиривірша в другий, об’єднуючи їх в нерозривне астрофічне ціле.
В байці утворюється два образи-символи, але переважаючим є образ-символ, який виростає з негативного персонажа. Це закладено з самого початку і в назві байки, в якій представлено лише один персонаж, а саме негативний. Образ Скорпіона символізує зло. Цей образ у реальному житті може символізувати особливість дуже шкідливу і небезпечну, але глибоко переконану в доцільності свого існування. Даний образ, без сумніву, слід назвати динамічним, тому, що продовжує подальший рух, «життя»: він асоціюється зі «скорпіонами» серед людей і завжди викликає безперечну відразу, обурення.
Другий образ, який утворюється на основі дій позитивного персонажа – Пастуха і символізує рішучу і непримиренну до зла людину, все-таки відіграє допоміжну роль. Він динамічний з тієї ж причини, що й перший образ, але за яскравістю він поступається негативному образу-символу.
Як приклад соціально-критичної байки проаналізуємо байку «Die Bienen», яка належить, на наш погляд, до кращих соціально-критичних байок:
“Einst fuhr der Geist der Politik /In einen Bienenkorb, D aging es an ein Schwärmen; / Der Eifer für die Welt und für die Nachwelt Glück / Schien jede Brust und jeden Kopf zu wärmen; / Und auch das kleinste Glied der kleinen Republik / Drang sein Recept ihr auf. So dauerte der Lärmen / den ganzen Sommer durch. Der Arbeit strenge Pflicht / Kam völlig aus der Acht. Dies kränkte die Matronen / Von altem Schrot und Korn. Mit mütterlichem Schonen / Und mütterlichem Ernst im strafenden Gesicht / Ermahnten sie den Schwarm: vergesst die Wirtschaft nicht! / Allein umsonst; man machte Motionen / Zum Wohl des Staats, bis Reif und Schnee verbot, / Nach Proviant zu gehn; dann stellte sich die North/In allen Zellen ein/ Von blinder Wuth getrieben, / Bekriegten sie sich selbst, und was dem Krieg entrann, / Das hatte bald ein schlimmerer Tyrann, / Der dürre Hunger, aufgerieben”.
Щодо змісту байка вражає актуальністю для нашого часу і, мабуть, для всіх часів. Це яскравий образ-символ суспільства, в якому протиставлені Політика й Економіка, й образно-символічна картина наслідків занехаяння Економіки, відволікання мудрої сили народу на марні політичні баталії та громадянські війни. Тут досить прозора, але дуже поетична метафора-алегорія, яка ґрунтується на первинній символізації. Бджоли – це завжди символ надійності й працездатності. Тим експресивніше діє антитеза, контраст між тим, що закладено в назві, і тим, до чого призвів сім’ю Бджіл, - оплот добробуту, - хаотичний Дух Політики. Антитеза є основою динамічності байки, яка передана в формі «динамічного опису» (на початку байки), що переходить в «емоційну розповідь». Оживляє цю розповідь емоційне звернення прямою мовою: «не нехтуйте економікою!».
Байка має астрофічну форму суцільного тексту, не розтягнута за обсягом, але в ній є також місце і для ітерацій, характеристик, уточнень. Про динамічність свідчить значна концентрація дієслів (17 дієслів у 18 рядках).
У цій байці присутні явища, які вже й раніше були властиві соціально-критичній байці і які стають типовими для сучасної байки. По-перше, це тенденція до абстрагування, стислості і посилення ємності образу-символу. Це досягається введенням абстрактного персонажа-Духу Політики Цим протиставленням образ-символ набуває також цілковитої недвозначності, завершеності. По-друге, як і багато інших соціально-критичних байок, ця банка с яскравим прикладом глобалізації образу-символу. Останній символізує не якісь окремі негативні якості людей або суспільні явища, а відразу показує тему долі народу, її залежності від нікчемних лідерів-політиків глобально. В цій байці можна без кінця відшукувати й знаходити все нові й нові паралелі з конкретною дійсністю.
Прикладом ще гострішої сатири на людське суспільство та такої ж узагальненості і глобалізації образу-символу с байка "Der Kornett und sein Pferd":
"Mit Stolz bestieg Max, der Kornett, /Sein Pferd Buzephalus/
Und tummelt es, wie ein Poe:! Den alten Pegasus.//
Stracks stund es still, als ihm der Sporn /Den Wink zum Tanzen gab, /
Und warf beim dritten Stich voll Zorn /Den kleinen Henker ab.//
"Ha, Biest!" rief er, "das ist zu grob. "I "Ich geh dir", sprach das Tier, I
"Im Schritt, im Trab, selbst im Galopp, /Den Tanz verbitl ich mir. "II
"So, so ", rief Max, "du brauchst das Maul?/ Ein Bauer, spricht Papa, /
Ein Tanzbär und ein Rittergaul /Sind zum Gehorchen da. "//
Gepeinigt durch der Peitsche Zwang, I Tanzt sich der Braun ' halbtot, I
Bis endlich der Trommele Klang / Dem Heer ms Feld gebot.//
Max fiel. Voll Wut zerstampfet ihn I Der wiehernde Koloss. I
"Was tust du? " schrie der Paladin. I "Ich tanze ". sprach das Ross ".
У помсті Коня Корнетові міститься реальна загроза кінця такого суспільного ладу, де принижується гідність народу. На основі антитези, крайнього протиставлення й зіткнення непримиренних сил, синергетичного "режиму загострення" байка утворює ємний образ-символ кінця довготерпінню, обурення й повстання простого люду. Байка має досить прозору поетичну алегорію й завершений образ-символ. Це теж дуже актуальна для всіх часів банка, яка потенційно може бути застосована до будь-якого суспільства, де принижується гідність людини та недооцінюється роль та здорові інстинкти народу. Байка - поетична, лірична, епічно розгорнута. Це досить докладний опис ситуації з характеристиками та ітераціями, який водночас супроводжується економним вибором слів, отже, цю байку можна вважати відносно стислою. Завдяки чіткій поетичній строфічній будові вона легко сприймається.
Серед байок Пфеффеля (всього нами проаналізовано 105 творів) є багато текстів, коротких за обсягом, які демонструють більш або менш посилену тенденцію до стислості форми і змісту. їм властиві яскраво виражені риси афористичності та епіграматичності: "Der Scorpion", "Der Hund und der Esel", "Der Schakal". "Die Greifen", "Der Adler und die Natter", "Der Fuchs und der Esel", "Der Kakadu und der Hase", "Der junge Hase", "Der Dogge und der Fleischerhund", "Das Duell", 'Der Igel", "Der Maienkäfer", "Das Hermelin und der Jäger", "Der Hahn und der Kapaun" та багато інших. Більшість із них має гостро сатиричний або іронічний характер і відноситься до соціально-критичних байок з глобалізованими узагальненими образами-символами, наприклад:
"Das Hermelin und der Jäger"
"Ein Jäger fing ein Hermelin, I Das Krieg und Hunger zwang auf deutschen Grund zu fliehen,
"Verräther, willst du mir dm Leben nehmen? " - "Ach, nein, ich will dir bloss die Haut vom
Leibe zichn, /Des Fürster. Mantel zu verbrämen. Den hohen Vorzug hast nur du. " -
"O, schönen Dank, den will ich mir verbitten.
Warum nimmt er nicht dein Haut dazu'' " / "Ei, die verhandelt er den Brüten ".
-Der Igel"
"Der Löwe sass auf seinem Thron von Knochen I
Und sann auf Sklaverei und Tod. / Ein Igel kam ihm in den Weg gekrochen; Ha: Wurm!" so brüllte der Despot. I Und hielt ihn zwischen seinen Klauen "Mit einem Schluck verschling ich dich!" I Der Igel sprach: "verschlingen kannst du mich Allein du kannst mich nicht verdauen ". "Der Kakadu und der Hase "
"Wo hättest du denn deine Beine, / Mein armer Freund? " So sprach ein Kakadu Zum Hasen, den ein Hund in eines Nabobs Haine I Zu Boden riss. Im gleichen h'u Erscholl ein Büchsenknall durch Thal und Hügel. I Der Pfittigfiel. "Freund!" rief der Has ihm zu, "Wo hattest du deine Flügel? "
Поряд зі стислістю форми, антитезисності, режиму загострення в усіх трьох прикладах спостерігаються явища абстрагування, глобалізації та майже невизначеності, незавершеності образу-символу, що відповідно супроводжується посиленням ролі сприймаючого банку.
В байках Пфеффеля зустрічається прийом, який ми назвали прийомом зближення вимірів: людського й тваринного. Пізніше, в XIX та XX ст. цей прийом стане типовим. Але його зародження, як і зародження усіх прийомів, що стали згодом типовими для сучасної байки, можна спостерігати вже в XVIII ст. Йдеться про використання в тексті байки назв реалій відповідної дійсності, які накладаються на "вимір тварин". Цей прийом, по-перше, сприяє посиленню іронічності, сатиричності і комічності взагалі, а по-друге, - зростанню ємності образно-символічного значення:
"Das Schwein "
"Ein Affe kam ins Reich der Thiere I Aus Josephs Reich zurück. " Was neues; Freund, aus Wien ? Sofrug im Klub der Esel und der Stiere/Ein feistes Schwein den Paladin. -"Mein Tagebuch ", sprach er, "liegt fertig für die Presse; /Indessen hört was ich gesehn; Ich sah, wie Hand in Hand die Welschen in die Messe, / Die Sachsen in die Predigt gehn, Und wie bei einem Glas mit Ofner Weine I Ein Jud in froher Harmonie Mit Christen Schinken ass. " - "Ha ", riefen Gross und Kleine, I
"Es ist ein herrlich Ding um die Philosophie!" I "Mag seyn." versetzt die Sau, der Herz und Knie / Beim Worte Schinken sank, "nur nicht für fette Schweine".
Реалії суспільного життя того часу (Josephs Reich, Wien, Klub, Paladin, Tagebuch. Presse, Die Welschen, die Sachsen, Glas Weine, Predigt, Jud, Harmonie, Christen. Schinken. Philosophie) перетинаються з виміром, в якому діють звичайні байкові фігури. Алегорія завдяки цьому стає прозорою, але разом з тим посилюються риси іронічності та сатиричності. Від такої голографічності зображення образ-символ глобалізується та збільшується за обсягом. Це не символізація якоїсь однієї-двох типових людських рис або життєвих ситуацій. Це - образно-символічна картина певного стану суспільства. В цьому випадку можна також говорити й про незавершеність образно-символічного значення і відповідно про посилення ролі сприймаючого байку.
Таким чином, байкова творчість Пфеффеля обіймає всі ті стильові риси, які були особливо типовими для епічно розгорнутої лірично-поетичної байки XVIII ст. Але разом з цим в його творчості значно активізуються риси сатиричності, абстрактності, інтелектуальності, незавершеності та глобалізації образу-символу, які в порівняльному аспекті можуть розглядатися подалі як фон для дослідження цих рис у наступній еволюції стилю байки.
Безперечно, що байкова поезія Пфеффеля - це вінець стильового архетипу німецької епічної суспільно-критичної байки.
БАЙКА ЯК ОДИН ІЗ РІЗНОВИДІВ МАЛИХ ЖАНРІВ
Монографія Л.С.Піхтовнікової "Синергія стилю байки" присвячена вивченню та дослідженню еволюції стилю жанру байки взагалі та головним чином її віршованого різновиду. Даний розшук проведено на матеріалі німецьких байок 13-20ст. від перших відомих текстів до сучасних 1998-1999 років. Такий великий обсяг зробив можливим провести аналіз еволюції стилю байки одночасно в декількох аспектах і напрямках. Стилістичне дослідження жанру проводиться в діахронії та в системному аспекті з урахуванням позалінгвістичних компонентів, що є дуже актуальними на наш час.
Головною метою даного дослідження є перекладання генеалогії німецької байки, яка переплетена з генеалогією байок в інших літературах, а намагання виявити найважливіші тенденції еволюції стилю і прослідкувати їх розвиток та народження нових тенденцій до 90-х років 20-го ст.
За основу дослідження авторка приймає системну концепцію стилю жанру байки, в якій намагається врахувати всі головні екстралінгвістичні та лінгвостилістичні фактори в їх взаємозв'язку і в єдності. В такому світлі байка постає досить важливою для духовного розвитку суспільства. Як і кожне багатогранне явище, що існує і розвивається протягом віків, байка звертає на себе увагу своєю одночасно і стійкою, і мінливою формою, яка може узгоджуватися з багатьма іншими малими формами, а також бути згорнутою моделлю будь-якого більшого за обсягом епічного твору. В роботі підкреслюється, що байка, як ніяка інша форма, здатна увібрати до себе компоненти й ознаки багатьох інших жанрів малих форм: притчі, епіграми. казки, афоризму, жарту, шванку тощо. Але все ж таки в ній зберігається головний стрижень, за яким читач в змозі розпізнати її. Образи-символи, викарбовані в байках, відтворюючи соціальні ідеї і потреби суспільства, відображаються в індивідуальній свідомості читача і сприяють удосконаленню людської природи.
Але тут хочеться відразу зазначити, що тенденція наближення до інших жанрів не є ознакою лише байки. Це справедливо можна сказати і про інші малі жанри, а особливо про такі сучасні різновиди оповідання, як коротке та концентроване. Крім того, названий головний стрижень байки, а саме образно-символічне відтворення життєвих ситуацій, чітко не відмежовує байки від інших малих жанрів. Таке символічне зображення притаманне і іншим типам текстів.
Авторка наголошує на тому, що про сутність та структуру байки завжди велись нескінченні дискусії. Найбільш незавершеною с дискусія про долю сучасної байки, про її місце в літературі та суспільстві, серед інших споріднених жанрів. При цьому майже не беруться до уваги зовнішні відбитки сутозмістового плану жанру, а саме ознаки стилю, стильові риси, стильові різновиди, архетипи, які тісно пов'язані зі змістовим аспектом і чутливо реагують на зміни в потребах соціуму. Л.С. Піхтовнікова звинувачує німецьких дослідників байки, які говорять про „кінець, відмирання, розмивання, розпадання жанру", в недбайливій в обробці літературних фактів, які, за її спостереженнями, свідчать саме про протилежну тенденцію. Авторка стверджує, що жанр байки не „вмирає", а навпаки, саме в 80-90-ті роки нашого століття демонструє значну плідність і користується популярністю в німецькому суспільстві.
Поняття стилю в лінгвістиці розглядалось багатьма відомими вченими та сучасними дослідниками (наприклад, І.В. Арнольд, Ш. Баллі, М.П. Брандес, P.A. Будагов, В.В. Виноградом, В.М. Жирмупський). Такі питання, як стилістика, стиль, структура, мова й поетика, жанр, типологія, еволюція жанрів залишаються темою дискусій і на сучасному етапі, але питання про "самоорганізацію" (синергію) стилю взагалі не поставлено.
Авторка пише, що соціально-культурна роль стилю - бути сукупністю засобів вираження загально значимої ідеї. Стиль існує для гармонії між власною своєрідністю і завжди мінливим середовищем. Соціально-психологічна роль стилю полягає в самоорганізації культурних феноменів, символічно викарбованих в художніх образах. Утворення стилю окремої епохи починається, як правило, зі свідомого або несвідомого наслідування окремим зразкам культури. При цьому носіями і творцями стилю сприймається лише частина відповідної естетичної інформації. Сприйняття загальної ситуації, соціального замовлення на початковому етапі формування стилю не під силу одному митцю; воно може бути сприйнятим і відтвореним лише сумісно, тобто усім соціумом. Пристосування ж до вимог соціальної ситуації йде спонтанно за допомогою групових стереотипів проб. Цілеспрямованість в виникненні стилю зростає разом з розвитком сумісної діяльності (клуби, журнали тощо). Обмін інформацією породжує динамізм, мінливість індивідуальних стилей і, нарешті, формує загальний стиль.
Отже, дослідження стилю та еволюції стилю всього жанру не може розглядатися у відриві від історичної епохи, від того середовища, яке формує вимоги, соціальні замовлення і породжує відповідний стиль. Всі лінгвістичні компоненти стилю с результатом екстралінгвістичних умов певної епохи.
Синергія стилю, за думкою Л.С. Піхтовнікової, властива йому природно. Стиль - це надсистемний об'єкт, який не піддається вимірюванню. Однак, можлива об'єктивна оцінка "відбитків" стилю, його проявлення у відповідних системах (мові, жанрах, текстах). Це і є стильові риси, наприклад, експресивність, сатиричність, образність, дидактичність тощо, які реалізуються в текстах на всіх його рівнях (формальному, формально-змістовому, змістовому, образному).
Виходячи з вище викладених міркувань, в монографії дається наступна дефініція поняття "стиль": стиль як системоутворюючий фактор являє собою сукупність різнорівневих мовних засобів втілення соціально значних ідей і в специфічному для кожної сфери ракурсі виявляється та описується у вигляді певного набору стильових рис, найбільш адекватних початковому соціальному замовленню.
Еволюція стило літературного жанру, звісно, не тотожна еволюції самого жанру, однак відображає його адекватно. Отже, досліджуючи еволюцію стилю байки, можна спиратися на зміни соціальних замовлень суспільства і, значить, на еволюцію стильових рис.
В монографії відображена необхідність синергетики для досліджень жанру байки в еволюції. Універсальна наука про саморозвиток - синергетика дає загальні закони та поняття для систем, що еволюціонують. Вплив синергетики на різноманітні системні науки цілком відчутний. В монографії обгрунтована можливість та необхідність синергетики в лінгвістиці і, особисто, в дослідженні розвитку стилю. Застосування синергетики до стилістики здійснюється не просто шляхом аналогій з іншими науками, а з врахуванням загальної теорії утворення міждисциплінарних понять. Універсальні поняття синергетики, такі, як не лінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання та компресія інформації, наповнюються конкретним змістом стилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру.
За основу досліджень в монографії прийнята наступна ідей. Еволюція жанру з боку стилю формується розвитком різних засобів метафоризації, за допомогою яких утворюється образ-символ байки. Механізм метафоризації мас в будь-якому дискурсі фіксовані етапи, але їх реалізація за сторіччями різна. Це обумовлено "соціальним замовленням" суспільства, а з другого боку, вимагає зміни у композиції, у стилі байки.
Таким чином в книзі наявне відображені "різні поверхи" системи "суспільство - байка" та їх взаємодія. Такі загальні поняття, як соціальне замовлення, образ-символ тощо, за допомогою синергетичних понять "атрактор", "взаємне моделювання частин системи", "компресія інформації" та інших стають більш точними і оперативними. Саме поняття еволюції жанру завдяки синергетиці набуває чітко обумовлених меж.
Справедливим здається зауваження Л.С. Піхтовнікової, що видається недоцільним, зайвим і, навіть, перешкоджаючим прогресу чітке розмежування лінгвістичного і літературознавчого аналізу в філологічних дослідженнях. Методичний ідеал – не відокремлення, а саме їх кооперація і навіть їх органічне злиття на новій якісній основі. Екстралінгвістичні умови та лінгвостилістичні фактори повинні розглядатися в системно-синергічному аспекті як взаємопов'язані складові одного цілого. Монографія складається із 5-ти розділів.
В 1-му розділі стисло викладено основи синергетики (науки про саморозвиток складних нерівноважних систем, які складаються є досить різнорідних елементів), як універсального методу дослідження еволюції, та обґрунтування її втілення в стилістику, а саме в стилістику жанру байки.
Системно-структурний метод як головний принцип дослідження форми та змісту байки всебічно відображає статичну картину стилю байки певної епохи. Для вивчення лінгвістичної еволюції жанру, його динаміки цей метод може служити і далі, але з урахуванням деяких трансформацій. Подальший розвиток системно-структурного підходу - це дослідження механізмів самоорганізації тексту байки, тобто синергії байки.
Необхідність нової парадигми при вивченні еволюції жанру та типу тексту очевидна. Понятійний апарат лінгвостилістики відображає статичний стан жанру (наприклад, мовленнєву структуру, композиційно-стилістичні аспекти, лексико-граматичне наповнення). Зміни в стильових рисах, тим більше причини та механізм розвитку жанру потребують для її аналізу зовсім інший термінологічний апарат. Еволюція великих і складних систем найкращим чином описується в термінах саме цієї науки, яка спеціально створена для вивчення явищ, що саморозвиваються. Синергетика здатна дати адекватний опис еволюції складних систем, до яких відноситься також і жанр байки в його саморозвитку і самоорганізації. Синергетичний підхід дозволяє глибше осмислити та сформулювати основні тенденції розвиткового жанру, пояснити їх механізм.
Авторка намагається показати, що закони синергетики проникають саме у головний стрижень еволюції байки - механізм метафоризації. Екстраполяція понять і концепцій однієї науки в іншу має бути обачною, тому що, як правило, смислові поля вихідного поняття та екстрапольованого співпадають лише .частково, на основі аналогії. Ефективність концептуальної метафори залежить в першу чергу від її універсальності.
Головний акцент в книзі поставлено на віршованій байці. Віршована байка завжди розпиналася паралельно до прозової, займаючи то провідне місце (епохи Реформації та Просвіти), то підпорядковане. Взаємовплив цих основних стильових різновидів самоочевидний. Вивчаючи еволюцію стилю віршованої байки, авторка дослідження базується на системному визначенні цього жанру, яке експліковано нею із дефініцій та концепцій байки в різних літературах, а також є результатом стилістичного аналізу німецької байки протягом декількох сторіч. Віршована байка - це відносно коротке віршоване оповідання з історично зумовленим співвідношенням епічних, драматичних, ліричних, сатиричних, а також епіграматичних та афористичних елементів, в якому поетичними засобами, перш за все за допомогою прийомів алегоричності та фантастичності (гіперболічності), утворюється наочно-образна, психологічно містка та здебільшого динамічна ситуація, що формує узагальнений образ-символ, який маніфестує значиму для даної епохи (і нерідко поза її межами) етико-філософську істину і який спонукає читача до зміни особистих якостей та навколишнього світу.
Далі автор зупиняється на екстралінгвістичних умовах еволюції тексту "байки", які зводяться перш за все до зародження в суспільстві певних соціальних замовлень на художнє зображення значимих істин. Останні служать центрами притяжіння для мисленнєвої діяльності авторів і проявляються в змінюванні та розширенні семантичних полів (одночасно з включенням нових понять, образів), в набуванні нових композиційно-стилістичних засобів вираження. Еволюція жанру, яка розглядається перш за все як еволюція композиційно-стилістичних та мовно-стилістичних особливостей, визначається без сумніву цими новими центрами притяжіння (атракторами), які відіграють роль норматнва, компресують інформацію, роблять еволюцію байки прогнозованою. Процес еволюції з точки зору синергетики полягає у наступному. Відкрита ієрархічна система, яка складається не менш ніж із двох рівней, має здатність взаємно моделювати стани своїх ієрархічних підсистем та навколишнього середовища. Для байки це очевидно. На основі взаємного моделювання відбуваються зміни (адаптація рівнів) та їх узгодження. Підсистеми байки - ситуаційно-сюжетний текст та образ-символ взаємно моделюють одне одного за допомогою метафори. Зміни в моделюванні тотожні еволюції метафори.
Доволі суттєвою є концепція компресії інформації при трансформації нижнього рівня (тексту) на верхній (образ-символ). Засоби компресії в сюжетному тексті - біфуркації та ітерації, а в образно-символічній структурі - побудова метафори (проста, ієрархічна).
Л.С. Піхтовнікова виділяє дві головні риси еволюції жанру байки: По-перше, протягом віків відбувається повернення до архаїчних форм (наприклад, експліцитної моралі; афоризм було вкраплено в байку також ще в 18 ст., хоча функція його в байці була іншою ніж тепер; при загальній тенденції до стислості байки в XX ст. все ж зустрічаються статичні та докладні розгорнуті тексти). Це стосується також і тематики байок. Тематика минулих сторіч теж присутня, але є менш актуальною.
По-друге, сильне притяжіння соціального замовлення (атрактору) за всю історію байки сформувало в режимі загострення стиль, який перетворився на архетип. В монографії аналізуються наступні стильові архетипи байок: риторично-стислий, поетично-розважальний, соціально-критичний, стильовий архетип дитячої та юнацької байки, сучасний стильовий архетип абстрактно-інтелектуальної стислої байки, жартівливо-комічна байка, байка, яка розроблюється в більш розгорнутий літературний текст, байка, яка використовується в контексті інших літературних творів або розчиняється в них.
Розроблено схему еволюції образу-символу як наслідок змін у суспільстві, а з іншого боку - як наслідок змін у стилі, композиції. Розвиток кожного жанру чи типу тексту відбувається під впливом внутрішніх та зовнішніх суперечностей. Жанру байки притаманні такі суперечності:
1. Сучасна байка в порівнянні до байки минулих сторіч стає в цілому більш стислою. Вона має тенденцію до скорочення та зникнення довгих авторських характеристик, розгорнутих висловлень персонажів, діалогів; поступово зникає також і - експліцитна мораль байки. Характерно, що обсяг прагматичної та естетичної інформації, яка включає кінцевий образ-символ
байки, не зменшується, а навпаки, збільшується. Внаслідок названих суперечностей в еволюціонуючій байці значно змінюється її форма (композиція, стиль) та засоби виникнення образу-символу байки.
2. При різноманітності соціокультурних функцій байки в різні
епохи на передній план виступали відповідні функції. В
античності та в середньовіччі першочерговими були риторична
та дидактична функції поряд з головною функцією
алегоричності, іносказання про заборонене. Суперечність
полягала в тому, що висловлюватися прямо було і небезпечно, і
необхідно. Результатом цього стало специфічне використання
метафори в байці, завдяки чому п ній утворюється узагальнений
образ-символ.
З плином часу риторична функція зникає майже повністю, а дидактична переходить на задній план. Актуальною стає розважальна функція. При демократичному суспільному устрої, свободі преси необхідність іносказання про заборонене відпадає. Ця функція все більше трансформується в функцію іносказання про шокуюче для читача (проблеми екології, мафії, перенаселення тощо). Ця суперечність - необхідність говорити про те, що перенапружує свідомість людини, трансформується для жанру в еволюцію алегоричних типів, видів метафори, які відображають характери "діючих фігур" і як наслідок - зміну внутрішньої та зовнішньої структури, а значить, і стилю байки як жанру і як тексту.
Структура переважної більшості байок всіх періодів характеризується поляризацією двох протилежних тенденцій, внаслідок зіткнення яких усталюється та чи інша істина, суттєва перш за все для відповідного періоду розвитку суспільства. В вигаданому світі байки відображаються суперечності реального світу. Тому закономірним є розквіт байки саме в періоди активних суспільних перетворювань, які завжди характеризуються рухом протилежних сил, розкриттям суперечностей суспільного ладу та суперечності самої людської природи. Розквіт німецької байкової творчості збігається з переломними епохами в історії Німеччини (епоха Реформації, епоха Просвіти).
Цікавим є визначення зміни цих періодів як зміни фаз латентності і актуалізації байки. В період латентності жанр байки розвивається без суттєвих змін, без порушення традиційних правил жанру. Байка в цей період вчить примиренню, пристосуванню до політичної ситуації в суспільстві. Періоди ж розвитку корелюють з періодами суспільної перебудови. Реформація, селянські війни в 16-му ст., становлення буржуазії і втілення ідеалів просвітительства в 18-му ст. - ці історичні події відповідають фазам актуалізації байки. Самоорганізація еволюціонуючої системи байки полягає в наступному: Якщо вважати частинами байкової системи текст із персонажами і подіями та образ-символ, то моделювання однієї частини другою відбувається засобом метафоризації. Тобто відбувається метафоризація (засобом алегорій) діючих фігур, їх поведінки, внаслідок чого й моделюється кінцевий узагальнений образ-символ.
Процес метафоризації проходить нелінійно, з прискоренням, завдяки якому виникає образ-символ. Нелінійність цього процесу виражається в компресії інформації, представленою текстом-сюжетом та діючими фігурами. Механізм складної метафоризації (за допомогою алегорії) в байці постає більш чітким та зрозумілим, якщо його розглядати як самоорганізований механізм, тобто з точки зору синергетики.
Базуючись на взаємодії суспільних, тематичних і стильових атракторів в монографії розроблено базову модель еволюції стилю, яка в кожну конкретну епоху наповнюється відповідним змістом. її побудовано з врахуванням екстралінгвістичних та лінгвостилістичних аспектів, мовою синергетики - атракторів всіх рівнів.
В процесі еволюції образи-символи зазнають значних змін. їх зміст стає глибшим, об'єм та абстрактність збільшуються. Такий ємний образ-символ уже не може бути сформованим за класичними композиційно-стилістичними схемами байок 18-го ст. Сучасні автори вводять нові композиційно-стилістичні прийоми, які формують більш насичені образи-символи. По-перше, персонажі втрачають той тісний однозначний зв'язок з образом-символом, який був характерним для класичних байок. По-друге, діючі фігури тяжіють до абстрактної схематизації. По-третє, з'являються такі конструкції байок, в яких символізація образу відбувається поетапно, засобом ієрархічної побудови в одній байці декількох сюжетів, із яких кожен наступний сюжет все більш абстрактний і пов'язаний з попереднім не персонажами, а лише аналогіями та асоціаціями. По-четверте, разом з послабленням конкретності персонажів, посилюється роль головної діючої особи - читача. 1 тут виникає надзвичайно цікава "проблема спостерігача" та його взаємодії »і смислами символів та метафор, що раніше мало значення лише в інших малих жанрах - афоризмі, літературному анекдоті та жарті.
Байка є системою, побудованою на припущеному смисловому елементі (як мінімум на мовчазно-однаковому розумінні автором та читачем тих властивостей персонажів, заради яких вони вводяться). Сучасна коротка байка побудована на цілому ряді припущених смислових елементів. Але ж це означає, що реально в сюжеті, в тексті вони не присутні. Як наслідок, відпадає цілий ряд композиційно-стилістичних засобів, які в класичних байках відображали ці смислові елементи. Отже, в сучасній байці посилюється функція домисленим образно-символічного змісту читачем.
В еволюції образу-символу можна прослідити тенденцію до збільшення смислового обсягу. Образи-символи з порівняно невеликим обсягом (розкриття індивідуальних пороків, жорстокість інституту влади тощо) можна було сформувати за допомогою конкретних алегоричних персонажів, які мають ті ж ознаки. Метафора виявлялась досить прозорою, легко визначеною. З ускладненням образу-символу, ростом його смислового обсягу стає неможливим підбирати конкретні персонажі-носії властивостей. Автори більш інтенсивно починають використовувати інші прийоми:
• введення абстрактних персонажів поряд з конкретними (Дух
політики, наприклад);
• абстрактні назви байок, наприклад, "Терпимість", "Успіх";
• схематизація, символізація персонажів уже в самому сюжеті
(наприклад, працьовиті бджоли - символ стабільності); звідси
скорочення кількості дій в сюжеті, скорочення тексту байки;
• вживання назв реалій із світу людей;
• ієрархічність сюжету (Гердер. Скарги, Ліохсн).
Названі прийоми дозволяють збільшити обсяг образу-символу, але вимоги до подальшого його збільшення, абстрактності роблять їх недостатніми. Вихід було знайдено u активізації одній із старовинних тенденцій байки, особливо віршованої байки: її тяжіння до афористичності. Тільки в давні часи афористичність байки відігравала зовсім іншу роль - афоризмом часто виражалась мораль, резюме автора. Сучасна байка поряд з цією функцією демонструє і іншу функцію афоризму, який є складовою байки. Замість того, щоб нарощувати обсяг образу-символу, а це стає неможливим, його створюють пунктирним або припущеним, а увагу читача акцентують лише на одній характерній ознаці цього образу-символу. З таким завданням особливо успішно справляється афоризм. Афоризм завжди виходить із дуже ємного загальнозначного поняття (ледь позначеного) і дає характеристику лише однієї ознаки цього образу. Читач розпізнає і відновлює за однією цією ознакою весь образ, все вихідне поняття. Описана тенденція афористичності сучасної байки дає підставу говорити про тяжіння байки до створення незавершених образів-символів, немов конструкторів для активної роботи думки читача. Така тенденція відповідає сучасним ідеям масового мистецтва.
В праці представлено значний фактичний матеріал, класифікований не тільки за епохами, а і за сумісністю та спадкоємністю стилю. Л.С.Піхтовнікова наводить приклади та докладно розглядає розвиток жанру байки на кожному етапі, причому вона не бере тільки відомі імена байкарів, а згадує й невідомих пересічному читачеві авторів.
Так, у 2-му розділі досліджується еволюція стилю німецької байки, починаючи з перших книг байок (13-те ст.), в епоху Гуманізму та Реформації (15-16ст.) і закінчуючи періодом Барокко (17-те ст.). Зображено закономірний вплив античної байки на головні тенденції еволюції німецької байки, в якій вже було закладено центральні стильові категорії і яка довгий час слугувала головним джерелом сюжетів, мотивів для німецької байки. В період Реформації для байки характерні наступні три тенденції:
1. набуття натуралістичних рис, які зближують її зі шванком;
наповнення здоровим духом народу,
2. байка використовується протестантами як засіб політичної та релігійної агітації,
3. байка стає засобом збагачення і розповсюдження мовної культури і освіти.
В другій половині 16-го ст. байка в Німеччині починає втрачати своє значення. Жанр вступає у фазу латентності, яка тривала до 1730 року. Поети Барокко цікавилися жанром байки так же мало, як і пости класицизму і романтизму. Але все ж байка продовжувала знаходити застосування як матеріал при навчанні в школі і для церковних проповідей.
У 3-му розділі здійснюється аналіз еволюції стилю найбільш значного в розвитку німецької байки періоду - епохи Просвіти (18-тс ст.). Саме тут найдокладніше аналізуються індивідуальні стилі і стильові риси; не залишається поза увагою майже жодне ім'я байкаря. Природно, що така увага до байкової творчості цієї епохи пояснюється тим, що це апофеоз розквіту байки взагалі, а віршованої особливо. Всі стильові риси жанру, які зароджувались в попередні періоди розвитку, набули в епоху Просвіти найбільшої виразності і втіленості. Байковій творчості 18-го ст. притаманна певна специфіка.
1. вона вже не наслідує суворі традиційні правила жанру
(незапозичені сюжети, вільні форми),
2. зверненість до народу,
3. німецька байка пройшла шляхом від морально-дидактичної
до соціально-критичної байки,
4. поряд з прозовою розвивається і стає переважаючою
віршована форма байки,
5. надзвичайна сила соціальних атракторів в соціально-
політичній дійсності того часу для формування літературно-
естетичних теорій, стильових жанрових категорій та
індивідуальних стилей.
Згідно з теорією синергетики надзвичайний розквіт байкової творчості в 18-му ст. можна пояснити тим, що саме в цю епоху була досягнута найбільша удосконаленість у виконанні соціальних замовлень, максимальна узгодженість між соціальними вимогами і творчим потенціалом поетів-байкарів, між стилем епохи та індивідуальним стилем.
4-й розділ присвячено віршованій байці 19-го ст.., а вірніше, перехідному періоду від байки Просвітки до байки 20-го ст.. Байкова творчість цього періоду в порівнянні до найпродуктивнішого 18-го ст.. характеризується відносно латентним станом, але все ж продовжує розвиватися, і в ній можна розпізнати як риси епічно-поетичної розважальної байки 18-го, так і риси сучасної стислої, більш абстрагізованої та інтелектуальної байки 20-го ст. Тут наводяться також особливості німецької байки 19-го ст.:
1. вона займає периферійне місце в творчості окремих письменників, а саме Гете,
2. морально-дидактична байка "відвертається" від дорослих і
присвячує себе дітям та юнацтву,
3. характеризується значною неоднорідністю окремих форм
та стилів байки,
4. має перевагу віршована байка,
5. зберігає своє значення як дидактичний засіб в навчальному
процесі в школі.
5-й розділ Л.С.Піхтовнікова присвячує найскладнішому періоду для дослідження стилю - 20-му сторіччю. В цьому сторіччі відбувається надто багато різних подій, суспільно-політичних зрушень та змін. Різноманітність атракторів на історичному та суспільному рівні відобразилась в багатому спектрі тематики, стильових різновидів, рис та стилістичних засобів їх втілення. У зв'язку з насиченістю історичними подіями, проблемністю соціальних відносин та неоднорідністю стилю еволюція стилю байки розглядається в два етапи: перша і друга половина сторіччя, включаючи останні його роки. Останніми підрозділами 5-го розділу дається відповідь на дискусію в німецькому літературознавстві про актуальність жанру на сучасному етапі. Численні джерела найновіших видань оригінальних німецьких байок, перекладів байок інших народів та нових видань старих джерел свідчать саме про тенденцію, протилежну думці багатьох німецьких дослідників байки про відмирання жанру в німецькій літературі. Ці джерела свідчать про дуже значний інтерес до байки в суспільстві.
Усі ці розділи об'єднує декілька рис. По-перше, це стосується структури розділів. Після аналізу тенденцій розвитку байки на окремому етапі авторка дає наприкінці узагальнюючу схему еволюційно-стилістичну модель байки, що дає змогу наочно представити собі викладений вище матеріал. По-друге, хоча й авторка ратує за об'єднання екстралінгвістичних та лінгвістичних факторів при аналізі байки, але все ж таки не до - кінця наслідує цей принцип. Особливо це помітно в аналізі стилю байок окремих епох та авторів. Стиль розглядається більше з точки зору літературознавства (композиція, епічність, сюжетність, діалогічність, дидактичність тощо), а мова творів залишається на другому плані.
Природним висновком дослідження еволюції стилю байки на протязі всієї її історії Л.С.Піхтовпікова бачить в узагальненому аналізі головних стильових різновидів віршованої байки, які сформувались протягом віків і які продовжують своє існування на сучасному етапі еволюції. У висновку схематично відображено їх спадкоємність і послідовність від автора до автора, від епохи до епохи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Законі эволюции и самоорганизации сложных систем. – М.. 230с.
2. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение: діалог с И.Пригожиным // Вопр. Философии. – 1992. - №11. – С.25-32.
3. Піхтовнікова Л.С. Еволюція стилю байки з точки зору синергетики // Вісник ХДУ. – 1999. - №435. – С.124-130.
4. De Boor H. Über Fabel und Beispiel // Fabelforschung / hrsg.von P.Hasubek. – Darmstadt: Wiss Buchges., 1983. – S.224-259.
5. Crusius O. Aus der Geschichte der Fabel // Buch der Fabeln/ hrsg.v. C.H.Kleukens. Leipzig, 1913. – SI-LXIII.
6. Dithmar R.Die Fabel. Geschichte – Struktur – Didaktik. – 4-te Aufl. – Paderborn: Schöningh, 1974. – 216 S.
7. Doderer K.Formen, Figuren, Lehren. – Zürich u.Freiburg: Atlantis, 1970. – 338 S.
8. Elschenbroich A. Die deutsche und lateinische Fabel in der frühen Neuzeit. Bd. II. Grundzüge einer Geschichte der Fabel in der frühen Neuzeit. Kommentator zu den Autoren und Sammlungen. – Tübingen: Niemeyem. 1990. – 259 S.
9. Etzel Th. Literar-historische Eiführungen // Fabeln und Parabeln der Weltliteratur./ Gesammelt und hrsg.von Th.Etzel. – Leipzig: Hesse, o.j., 1907. – 478 S.
10. Fabeln der Neuzeit: Kritische Information. England, Frankreich, Deutschland. Ein Lese-und Arbeitsbuch. – Munchen: W.Fink Verlag, 1989. – 422 S.
11. Herbrand E. Die Entwicklung der Fabel im 18. Jahrhundert. Versuch einer historisch-materialistischen Analyse der Gattung im bürgerlichen Emanzipationsprozess. – 1975. – 340 S.
12. Kosak B. Die Reimpaarfabel im Spätmittelalter. – 1977 – 544 S.
13. Liebchen W. Die Fabel: das Vergnügen der Erkenntnis; Fabel, Gleichnis, Parabel, Witz; mit einer Arhandlung uber die Formkriterien dieser Gattung. – Kilianshof: Fabel-Verl. Liebchen, 1990 – 203 S.
14. Schirokauer A. Texte zur Geschichte der altdeutschen Tierfabel. (Altdeutche Übungstexte, Bd.13). – Bern. 1952.
15. Staege M. Die Geschichte der deutschen Fabeltheorie. Diss., Basel, 1929 // Sprache und Dichtung. Forschungen zur Sprach-und Luteraturwissenaschaft, hrsg. v.H.Mayne u. S.Singer. – Bern, 1929.
16. Wunsche A. Die Pflanzenfahel in der Weltliteratur. – Leipzig-Wien: Akad.Verlf.Kunst und Wissensy. – 1995. – 184 S.
17. Піхтовнікова Л.С. Жанр віршованої байки в творчості Г.К.Пфеффеля: проблематика та поетика // Вісник Київського лінгвістичного університету. Сер. Філологія. – 2000. – Т.З. - №1.
18. Пихтовникова Л.С. Композиционно-стилистические особенности стихотворной басни (на материале немецких стихотворных басен XVIIIвека.). Автореферат диссертации. Канд.. филологич. Наук. – Киев. – КГПИИЯ. – 1992.
19. Піхтовнікова Л.С. Еволюція стилю байки в німецькій літературі середньовіччя (XIII, XIVст.) // Філологічні науки, №2, 2000.


Другие работы по теме: