Contribution to International Economy

  • Петро Ліницький - життєвий шлях і філософський доробок
План
Петро Ліницький - життєвий шлях і філософський доробок 3
Список використаної літератури 6
Петро Ліницький - життєвий шлях і філософський доробок
Ліницький Петро Іванович (1839-1906) - філософ і церковний письменник. Був професором філософії в Київській Духовній академії. Наполегливо підкреслював раціоналістичний характер своєї філософії. Сутність раціоналізму з'ясовується Ліницьким з його протилежності емпіризму. Він не заперечує емпіричної науки, оскільки вона обмежує своє завдання дослідженням фактів, або феноменальної сторони буття. Філософія повинна прийняти все коштовне в емпіризмі, але право оцінки належить розуму з його апріорними початками. Філософські принципи Ліницького всього ясніше виражені в його книгах: "Ідеалізм і реалізм" (1884-1888) і "Основні питання філософії" (Київ, 1901). За твір "Навчання Платона про божество" (Київ, 1876) він одержав звання доктора богослов'я. Магістерська його дисертація - "Різні напрямки німецької філософії після Гегеля у відношенні її до релігії" - була надрукована в журналі "Віра й розум" за 1887 р. під псевдонімом И. Петров.
Інші головні його праці: "Загальний погляд на філософію" (з "Праць Київської Духовної академії", 1867); "Моральні й релігійні поняття древніх грецьких філософів" (Праці КДА, 1870); "Платон - представник ідеалізму в древній філософії" (Київ, 1870); "Освітнє значення філософії" (Праці КДА, 1872); "Огляд філософських навчань" (Київ, 1874); "Про умогляд і відношенні умоглядного пізнання до досвіду" (Київ, 1881); "Слов'янофільство й лібералізм" (з "Праць КДА". Київ, 1882); "Посібник до вивчення питань філософії" (Харків, 1892); "Художня література й філософія" (Харків, 1893); "Є чи який-небудь зв'язок між релігією, вірою й наукою" (Харків, 1898); "Філософія Гартмана" (Харків, 1898). Див. некролог Ліницького, написаний професором П. Кудрявцевим, в "Працях КДА" (1906. Т. II).
Тема, обрана автором, дотепер перебуває в загальному полі уваги як історії філософії, так і філософської сторони богословських питань, які можуть бути адресовані до Платона й до платонічної традиції в цілому. Зв'язано це, на наш погляд, із причинами як філолофсько^-історичного, так і етико-релігійного плану. І, напевно, першою причиною, що інтригує багатьох спокушених дослідників і просто захоплених читачів, залишається питання про загадкове божество Сократа. В одних випадках Сократ прямо вказує на власний геній, в інших - виразно звучить натяк на Аполлона (наприклад, в "Алківіаде-I" або в "Теетете"), максиму якого (про самопізнання) намагався виконати афінський мудрець. Проте ім'я божества нам невідомо, і кожне століття творчого філософського інтересу до Платона залежно від переважних симпатій варіював можливі відповіді у свою користь. Традиція платонівської Академії говорить про невиречене, недоступному дискурсивне охоплення Єдиному, або Благу. Християнське філософське трактування без особливої праці вбачає в ньому Творця всього сущого. Початковий "корисливий" інтерес і поверхневе приписування Платонові власного домислювання й договорювання за нього відходить в XIX сторіччі на другий план. В епоху становлення історичної науки підхід до цієї проблеми намагалися знайти з боку можливих джерел платонівського судження про божество. Першої, звичайно ж, завжди називалася міфологія греків, а другим - власне-філософська творчість Платона. Причому не завжди може стати визначальний шлях філософської реконструкції, тому що вона все-таки не вільна від особистих симпатій критично мислячого дослідника. Наш автор, випливаючи в цьому за ґрунтовною німецькою критикою, вибирає шлях літературно-лінгвістичного аналізу, за допомогою якого поступово наближається до матерії платонічної думки.
Робота Ліницького розділена на кілька частин. У першої наш автор уважно розглядає тексти діалогів, у яких говориться про божество. Потім він приводить судження про ці місця сучасної йому філолофсько-історичної критики, розбирає чужі концепції й робить власні висновки, які багато в чому перегукуються з висновками й судженнями наступних вітчизняних дослідників і критиків творчості Платона (зокрема, з думкою П. П. Блонського, фрагменти роботи якого поміщені наприкінці нашого збірника). Із причин обмеженості обсягу видання передрукована тільки заключна глава роботи, де даний докладний аналіз подань про божеств у грецькому епосі. Попередня культурна традиція греків уже мала великий міфологічний літературний багаж, яким скористався Платон. Очевидно, що родоначальник Академії не поривав із благочестивим, на його погляд, шануванням богів древніми. Саме заняття філософією у вустах Сократа звучить як безпосереднє поклоніння богам. Єдиними труднощами, на думку автора, тут може стати не дозволена в самих творах Платона проблема сполучення поняття долі з монадічним розумінням Блага.
Стиль роботи Ліницького відрізняється філологічною вивіреністю й лаконічністю викладу. Багато висловлені їм положення не втратили актуальності й донині.
Список використаної літератури
1. Кудрявцев П. К вопросу о введении в гимназиях пропедевтического курса философии // Труды КДА, 1905, — Т. 1, Кн. 1. — С. 137.
2. Кудрявцев П. К вопросу о введении в гимназиях пропедевтического курса философии // Труды КДА, 1905, Т. 1. Кн. 1. — С. 141.
3 Гиляров А. Философская пропедевтика в гимназиях //Киевлянин, 1904. — № 331. — С..
4. Ткачук М. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров. — К.,1997. — С. 37.
5. Асмус В. Философия в Киевском университете в 1914—1920 годах (Из воспоминаний студента) //Вопросы философии. — 1990, № 8. — С. 96.
6. Линицкий П. Речь о философии, произнесённая профессором философии А. Н. Гиляровым на торжественном акте университета Св. Владимира, 16 января 1899 г. // Труды КДА, 1899. — Т. 1. — С. 342—355.
7. Докладніше про це див.: Ткачук М. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров. — К.,1997. — С. 35—36.
8. Линицкий П. Речь о философии, произнесённая профессором философии А. Н. Гиляровым на торжественном акте университета Св. Владимира, 16 января 1899 г. //Труды КДА, 1899. — Т. 1. — С. 354.
9. Челпанов Г. О преподавании философской пропедевтики в средних учебных заведениях // Юго-Западная Неделя, 1904. — № 12.
10. Челпанов Г. Учебник логики (для гимназий и самообразования). —Киев, Одесса. — 1906. — С. 1.


Другие работы по теме: