Contribution to International Economy

  • Публіцистика як функціональний стиль мови
ПЛАН
ВСТУП
1. Публіцистика як функціональний стиль мови
2. Розвиток української публіцистики
3. Позначка, завдання й характерні риси публіцистики
4. Класифікація публицистичного стилю
5. Системно - жанрові групи публіцистики
• інформаційна група
• аналітична група
• художньо - публіцистична група
6. Характерні лексичні, морфологічні, граматичні засоби вираження в публіцистиці
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Мова виступає унікальним засобом спілкування в усіх галузях людської діяльності. Відбір мовного матеріалу залежить від того, яким способом, де й з якою метою вона застосовується. Різні завдання спілкування зумовлюють розшарування літературної мови на певні функціональні різновиди або стилі. Функціональний стиль здебільшого трактують як своєрідний характер мови того чи іншого її соціального різновиду, який відповідає конкретній сфері суспільної діяльності й співвідноситься з нею за формою свідомості й створюється особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів специфічною мовною організацією, яка утворює загальну її стилістичну забарвленість
Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов'язані з тією або іншою сферою людської діяльності. Найважливіші суспільні функції мови наступні:
1)спілкування,
2)повідомлення,
3) вплив.
Для реалізації цих функцій історично оформилися окремі різновиди мови, що характеризуються наявністю в кожній з них особливих лексико-фразеологічних, частково й синтаксичних, засобів, які використовуються винятково або переважливо в даному різновиді мови. Ці різновиди називаються функціональними стилям. У цьому зв'язку об'єктом нашого дослідження є публіцистичний cтиль та його різновиди.
Позначка даної роботи – розглянути типологію публіцистичних текстів у мові, розглянути їх основні риси і сферу використання.
Завдання нашої роботи:
1. Розглянути публіцистичний стиль як функціональний стиль мови;
2. З'ясувати основні риси публіцистичного стилю, його завдання й мети;
3. Розглянути системно - жанрові типи публіцистичного стилю на різних рівнях мови;
4. Розглянути системну концепцію в середині публіцистичного жанру;
5. Проаналізувати стилістичні, лексичні, морфологічні особливості публіцистичного стилю.
Якщо казати про структуру даної роботи, треба відзначити, що робота складається із вступу, 6 розділів, висновку, списку використаної літератури.
У вступі формулюються мети й завдання; обґрунтовується вибір тими дослідження, визначається актуальністю, теоретична й практична значимість.
Кожна глава роботи постачена більшою кількістю прикладів, теоретичного та практичного матеріалу, і має висновки, як і вся робота в цілому.
У висновку підводять підсумки проведеної роботи.
Бібліографія містить праці вітчизняних авторів в області літературознавства та мовознавства, поданий список творів, що послужили основним матеріалом для досліджень.
Практична цінність даної роботи визначається можливістю використання матеріалу дослідження для вивченя видів публіцистичного стилю в літературі.

1. ПУБЛІЦИСТИКА ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТИЛЬ МОВИ
Слово стиль походити від грецького стилос — паличка. У стародавні часи й у середні століття писали стрижнем з металу, кості, дерева. Один кінець стрижня був загостреним, їм писали (на сирих глиняних плитках, на вощених дощечках, на бересті); іншої - у вигляді лопаточки, їм, повернувши стрижень - «стиль», «стирали» невдало написане. Чим частіше повертали стиль, чим частіше стирали невдало написане, тобто чим вимогливіше був автор до свого твору, тім краще, досконаліше воно виходило.
Слово стиль багатозначне.
Наприклад:1. Стиль Т. Шевченко, стиль фейлетону, стиль романтизму. Отут стиль - сукупність прийомів використання засобів мови, характерна для якого-небудь письменника, поета, твору, жанру, літературного напрямку.
2. Урочистий стиль. Іронічний стиль. Отут стиль - різновид мови, що характеризується певними виразними засобами.
3. Функціональний стиль. Функція - по-іншому, призначення, позначка. Люди користуються мовою в різних цілях. В одних ситуаціях мову використають для того, щоб просто обмінятися думками, враженнями, спостереженнями. Згадаємо, наприклад, наші бесіди із друзями, рідними, членами родини. У цих ситуаціях функція мови - спілкування. В інших ситуаціях мова виконує інші функції: повідомлення й вплив. Стилі, які виділяються відповідно до основних функцій мови, пов'язаними з тією або іншою сферою діяльності людини називають функціональними.
Функціональні стилі - це насамперед розмовний і книжкові, а книжкові містять у собі науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, і особливо стиль художньої літератури.
Для шкірного функціонального стилю характерні певні засоби мови: слова, форми, фразеологізми, словосполучення, типи й види речень. Причому приналежність цих засобів до того або іншого стилю усвідомлюється при зіставленні їх з нейтральними засобами (від лат. neutralis - ні приналежні ні тому, ні іншому роду, середній рід), тобто загальновживані слова. Саме ці засоби, що є міжстилевими, створюють єдність літературної мови [4-63] .
Функціональний стиль мови - це різновид, що обслуговує яку-небудь сторону громадського життя: повсякденне спілкування; офіційно-ділові відносини; агітаційно-масову діяльність; науку; словесно-художню творчість. У кожній із цих сфер громадського життя використовується свій різновид літературної мови. Представимо у вигляді таблиці сфери спілкування й обслуговуючи їх стилі мови.
Стилі мови
Сфера спілкування Функціональний стиль
Спілкування людей у побуті Розмовний (побутово-побутовий)
Спілкування громадян з установами й установ між собою
Офіційно-діловий
Агітаційно-масова діяльність
Публіцистичний
Наукова діяльність Науковий
Словесно-художня творчість Художній стиль (стиль художньої літератури)
Кожний стиль характеризується наступними ознаками: метою спілкування, набором мовних засобів і формами (жанрами), у яких він існує.
Публіцистичний стиль (від лат. publicus - суспільний, народний). Один з функціональних стилів літературної мови, який обслуговує широку сферу суспільних стосунків. Найповніше він використовується в газетах, суспільно - політичних журналах, на радіо, телебачення, у документальному кіно.

2. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ
Розвиток публіцистичного стилю нерозривно пов'язаний з історією розвитку української літературної мови, оскільки публіцистичний стиль є одним із її складових компонентів. Елементи публіцистики були властиві ще старій, так званій слов'яноруській літературній мові, яка була поширена на Україні в XVII ст. [9-26]
У гострій полемічній, викривальній літературі публіцистичного характеру, поширеній у тієї період, знаходить своє яскраве відображення героїчний визвольний рух українського народу, його згуртування в боротьбі проти шляхетської Польщі та агресивних намірів султанської Туреччини, проти спроб знищити з допомогою Унії культуру, мову й релігію українського народу
були неодноразові спроби запровадити жанр публіцистичної мови: сюди слід віднести намагання розширити сфери вживання української літературної мови П. Гулаком-Артемовським, Є.Гребінкою, Г. Квіткою-Осинов'яненком, а також мовну практику журналу "Основа". У свою чергу велику роль у збагаченні української літературної мови і її стилів відіграє розвиток прогресивної української публіцистики, зокрема публіцистична й літературно-критична діяльність І.Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича та інших Їхня мовна практика базувалася на загальнонародній мові, одночасно розвивала українську літературну мову, збагачуючи її новими жанрами відповідно до нових соціальних потреб. Саме через мову публіцистики в українську літературну мову потрапила значна кількість термінів наукової та суспільно-політичної лексики, збагачувався запас синонімічних можливостей, оскільки в публіцистичному стилі певна кількість загальновживаних слів набула ряду нових значень або нових відтінків значень, в українській мові з'явилося чимало стійких словосполучень, утворених в основному на базі публіцистичної лексики. Вплив публіцистики на художню літературу виявився у вигляді "публіцистичної тенденції", яка несе в художній твір не тільки публіцистичну спрямованість, алі й авторські прийоми, спеціальну лексику.
У науковій літературі публіцистичний стиль досліджувався з 20-тихнув років XX ст. На той час він виробив основні жанри, які під пером кращих журналістів і письменників набули своєї досконалої літературної форми, сприяли дальшому становленню української літературної мови в цілому. 30-ті роки характеризуються важливими процесами дальшого збагачення публіцистики новою лексикою і фразеологією, процесами граматичного нормування й стилістичного удосконалення.
Відомими фахівцями в галузі дослідження публіцистичного стилю, зокрема, В. Костомаровим, Г. Солганником та інш., сформульований конструктивний принцип мови газети - діалектична єдність стандарту й експресії. СУТНІСТЬ цього принципу полягає в тому, що ідея "конфлікту експресивних та інформативно-стандартизованих одиниць властива всім газетам, усім газетним жанрам, усім газетним авторам. Вона виявляється обов'язково, доку мі перебуваємо в сфері газетної мови" [9-97].

3. ПОЗНАЧКА, ЗАВДАННЯ ПУБЛІЦИСТИКИ.
ОСНОВНІ РИСИ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ
Публіцистичному стилю властиві дві основні нерозривно поєднані функції інформативності й впливу.
Його мети: 1.точно, доступно і яскраво інформувати читача про найважливіші факти в житті країни й за рубежем.
2. впливати на читача, викликати в нього певне відношення до повідомлюваних фактів і подій, а іноді й спонукати до тихнув або інших дій.
Для публіцистичного стилю характерні наступні стильові риси:
1. строга логічність. Публіцист прагне переконати читача в тій або іншій оцінці суспільного явища. З найбільшою повнотою ця стилістична рису проявляється в жанрі статті, відрізняється глибиною аналізу фактів.
2. фактографічність, образність. Публіцист прагне впливати на уяву читача, на його почуття. Щоб досягти цієї мети він звертається до образного відбиття миру, до яскравого опису подій, обстановки думок зображуваних осіб. Алі на відміну від письменника, журналіст винний строго дотримуватися фактів.
1. емоційність. Строго логічний виклад матеріалу в публіцистичному стилі сполучається з вираженням емоційного відношення автора до зображуваного. З метою емоційного впливу журналісти широко використають розмовні слова, причому нерідко в безпосереднім сусідстві із книжковими.
У розвитку публіцистичного стилю спостерігається тенденція 2-х протилежних тенденцій:
1. тенденція до утворення типових для даного стилю конструкцій і зворотів, до типізації слововживання, що природно, веде до виникнення функціонально - прикріплених штампів;
2. тенденція до усунення штампів, до пожвавлення оповідання свіжими словесними зворотами [20-125]. У сучасній публіцистиці є тісна взаємодія між виразними засобами, що емоційно впливають, і стандартно вживаними мовними засобами.
4. КЛАСИФІКАЦІЯ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ
Існує декілька класифікацій типології публіцистичного жанру.
Серед публіцистичних жанрів виділяються такі: виступи на зборах політичного характеру, передова стаття, теоретично-політична стаття, ідеологічна консультація, репортаж, фейлетон, памфлет, морально-етична стаття, нарис (хоча жанр нарису не є однорідним: нарис відносять і до публіцистики, і до художньої літератури; виділяють також наукові нариси), спортивний огляд і т. ін. [5- 51].
Публіцистичний стиль виступає як у писемній, так і в усній формах,
які в межах даного стилю тісно взаємодіють і зближуються, причому основною вважається писемна форма.
Виділяють такі підстилі публіцистичного стилю: газетно - публіцистичний (мова газети), агітаційний (заклич, листівки, прокламації), офіційний політико-ідеологічний (ухвали), масово - політичний (виступи на зборах політичного характеру). Однак чіткої межі між даними підстилями в науці не існує. Особливе місце серед їх посідає газетно-публіцистичний підстиль [6-53]. Окремо виділяють стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення) [12-227].
Стиль масової інформації не можна ототожнювати з публіцистичним стилем із його основною агітаційно-пропагандиською функцією. Завдання й функції стилю масової інформації значно ширші: це й популярний виклад наукових досягнень, і поширення художньо-естетичних знань, і програми та матеріал навчально-освітнього змісту.
Стиль масової інформації поділяється на:
1. власне інформаційний,
2. газетний різновид, споріднений із офіційно-діловим стилем,
3. різновид публіцистичний, що грунтується на мовних засобах значно ширшого діапазону, ніж різновид інформаційний. Саме отут використовуються всі три емотивні мовні шари, тоді яки специфіка інформативних жанрів змушує їх користуватися тільки нейтральними мовними засобами.
Сформувавшись на грунті нейтральної лексики народно-розмовної мови, стиль масової інформації використовує в публіцистичному різновиді. Саме тому інформаційний різновид в українській літературній мові формувався значно довше, ніж власне публіцистичний.
Публіцистичний різновид стилю масової інформації нерідко визначають як "впливовий", оскільки він призначений насамперед переконувати читача, формувати його ставлення до певних подій і явищ суспільного життя. У зв'язку з цим утворилися й певні публіцистичні кліше, у яких втілюється заклич і оцінка подій, які сприяють швидкому взаєморозумінню автора й читача. На думку деяких дослідників, такі кліше становлять основу публіцистичного різновиду стилю масової інформації, бо особливості індивідуального вияву тісно пов'язані з виявленням часових і національних ознак у стилі. Зокрема чеський лінгвіст А. Стіх зауважує, що публіцистичний функціональний стиль, на рідміну від наукового - гостріший, значно уніфікований, відзначається виразнішою індивідуальною, часовою й національною диференційованістю [12-43].
У п'ятій книзі курсу "Сучасна українська літературна мова. Стилістика" за редакцією І.Білодіда, розглядаючи типологію публіцистичних текстів, виділяють три різновиди публіцистичного стилі української літературної мови:
1. власне-публіцистичиний з формами повідомлень, хронік, прокламацій, звернень, відкритих листів, передових статей, міжнародних оглядів;
2. науково-публіцистичний — праці на тими політики, економіки, суспільних відносин; літературно-критичні статті, анотації, наукові та літературно-мистецькі оглянь;
3. художньо-публіцистичний: нариси, мемуари, листи, фейлетони, гуморески, пародії тощо [19-196].
Нижче мі розглянемо більш розгорнуту класифікацію публіцистичного жанру, спираючись на рівень суб'єктивізації реалістичної основи інформації, на жанрові форми, характер виражально-зображальних засобів та концепцію (філософсько-інтелектуальна ідею вираження факту в жанровому контексті).
На кінці ХХ ст. остаточно стведилися три типи мислення:
1. умовно реальне;
2. реальне;
3. відображене
Публіцистика як мислення реального факту фіксує свою домінантну ознаку - документалізм.
У публіцистичному мисленні системно-жанрові горизонти оформилися в три групи -
1. хронікальну,
2. аналітичну,
3. художньо-публіцистичну, які відповідно розкладаються на основні жанри:
• інформація,
• бесіда,
• коментар,
• репортаж,
• інтерв'ю,
• звіт,
• кореспонденція,
• стаття,
• нарис,
• есе;
• фейлетон,
• памфлет [14-43].
Пізніший етап - внутрішньожанрове розмежування
• (інформація - хронікальна, аналітична;
• інтерв'ю - інтерв'ю-портрет, хронікальне та проблемне інтерв'ю;
• репортаж - хронікальний, аналітичний;
• бесіда - бесіда «за круглимо столом», бесіда за аркушами;
• коментар - коментар-довідка, коментар-репліка, інформаційний коментар;
• звіт - звіт розгорнутий, звіт тематичний;
• нарис - проблемний, портретний;
• есе - проблемне, портретне;
• фейлетон - проблемний, портретний [3-256] .
Внутрішньожанрова диференціація свідчить про ті, що авторська модульна свідомість стає пластичнішою в інтерпретації інформації, вона дедалі більше представляє документальний рівень творчості. У мисленні відображеного факту документалізм використовується як прийом поглибленої передачі деталі, специфіки епохи, характеру доби.
Поява нових видів засобів масової комунікації (кіно, радіо, телебачення) дала поштовх свідомісному урізноманітненню інтерпретації інформації й на рівні потужності інформаційного поля (світовий інформаційний контекст), і на рівнях соціальному (співвідношення ідеалу з дійсністю), емоційно-психологічному (сугестивність), естетичному (форма вираження конфлікту), концептуальному (поява модулів-систем).
Всі це забезпечило вихід мислення реального факту на рівень відображеного мислення в контексті континууму множинності. Виробляються критерії авторської модульності, що забезпечує можливість емоційно-образної, етико-естетичної поліфонії тексту газети, радіо та телеінформації. Як мі вже наголошували, до звичних концептуальних критеріїв (визначення тими, формулювання ідеї, якість сюжету, композиції, оригінальність жанру) додаються ті, що характерні для інтерпретації відображеного факту:
• світовий інформаційний контекст,
• співвідношення ідеалу з дійсністю,
• міфологізація та антиміфологізація факту [міфологізація подає картину відриву авторської свідомості від інформаційної об'єктивності, фіксує наявність міфологемної (міфотворчої) авторської свідомості, антиміфологізація виявляє рівні міфологізації факту й виводить його сприйняття на рівень інформаційної об'єктивності],
• естетичні категорії вираження конфлікту (гармонійне, драматичне, трагічне, комічне);
• модульність тексту й авторської свідомості;
• сугестивність тексту (вплив на рівні підтексту або інтуїції);
• континуум множинності [3-321] .
Такий перелік критеріїв дає змогу опрацювати інформацію в новому комунікативному комплексі, враховуючи якість її побудови та трансляції, і засвідчує глибинний діапазон системності інтелектуальної авторської модульносіті кінця XX ст.
Названа класифікація критеріїв модульної авторської свідомості
стосується всіх жанрових груп мислення реального факту. Лише в хронікальному мисленні елементи концептуальності як форми реалізації авторської інтерпретації факту представлені на фрагментарному рівні, що не зменшує ваги жанру як форми подачі факту й концептуального стилю викладу інформації, оскільки основні компоненти концепції (тема, ідея, жанр) представлені повно.
З наявних жанрових (внутришньожанрових) систем [суспільство, автор, герой, концепція} подань дві: суспільство та концепція. Це чітко відповідає змісту хронікальною жанрового мислення, що в XX столітті виділилося в окрему групу інтерпретації факту (хронікальна група жанрів), завданням якої є повідомити про подію (хронікальна інформація), частково її осмислити (аналітична інформація).
Аналітична група жанрів газетної журналістики має середній рівень суб'єктивізації факту. Кореспонденція, бесіда, інтерв'ю, звіт, коментар, репортаж, стаття на концептуальному рівні представляють високу авторську свідомісну модульність. Концепція як система реалізації інтерпретованого факту представленаі повністю, інтенсивність використання її окремих компонентів надає переваги тому чи іншому типу жанрового мислення. Приміром, в аналітичному мисленні вже не достатньо мінімального рівня вираження композиції, бо метафоричне поле отут потужніше. Це перехідний етап виявлення зображальних засобів від мікрорівня до макрорівня, для якого характерні психологічна деталь, психологічний пейзаж і портрет, поліфонізм.
Макрорівень властивий художньо-публіцистичному жанровому обрію (стаття, огляд, коментар та ін.), в аналітичному мисленні виявляється на рівні портретного моделювання системи автор, де фіксується індивідуалізована свідомість інтерпретатора інформації, характер його мислення. Система герой в аналітичному мисленні має свої початкові форми, алі не виявляється повністю, бо для цього необхідна портретна (індивідуальна) характеристика [3-159].
Найбільш чітко концептуальність виявляється на рівні максимальної інтерпретації факту (художньо-публіцистичне мислення). Сюжет думки, що притаманний аналітичному мисленню, як правило, змінюється на сюжет дії (сюжет «життя», або фабульний виклад події). Ця епічність у нарисі, часто і в есе збільшує сугестивність (максимальне використання макрорівня композиції) і, відповідно, континуум множинності. Виникають дифузійні жанрові утворення на рівні концептуальної інтерпретації факту - проблемний нарис, проблемне есе, які стояти на межі аналітичного й художньо-публіцистичного мислення. Це засвідчує внутрішня, системність названих жанрів. Проблемний нарис: суспільство (проблема) - герой - автор - концепція, де проблема виявляється через розкриття характеру героя з використанням усіх композиційних прийомів мікро- і макрорівня (поєднання сюжетів смислу і дії). У проблемному есе наявна така система: автор - суспільство - герой - концепція, де автор розкривається через проблему, представлену на всіх рівнях композиції. Як і в проблемному нарисі, у проблемному есе сюжет думки панує над сюжетом дії. Звичайно, така глибинна концептуалізація в інформаційній свідомості відбулася не одразу, їй передував тривалий процес становлення форм і методів свідомісного вираження факту.
5. СЮЖЕТНО - ЖАНРОВІ ГРУПИ ПУБЛІЦИСТИКИ
Твір шкірного з функціональних стилів мови можна розглянути, виходячи з форм і методів реалізації мовних засобів за даною схемою.
Метод (напрямок)
Рівень суб'єктивізації реалістичної основи інформації
Жанрові форми
Характер виражально-зображальних засобів
Концепція (філософсько-інтелектуальна ідея вираження факту в жанровому контексті)
1
2 3
4
5
абвгдеєжзиії



а - умовно реальна інформація (міфологічна)
б - мінімальна суб'єктивізація умовно реальної інформації
в - середня суб'єктивізація умовно реальної інформації
г - максимальна суб'єктивізація умовно реальної інформації
д - несуб'єктивізована реальна інформація
е - мінімальна суб'єктивізація реальної інформації
є - середня суб'єктивізація реальної інформації
ж - максимальна суб'єктивізація реальної інформації
з - мінімальна суб'єктивізація відображеної інформації
й - середня суб'єктивізація відображеної інформації
і - максимальна суб'єкгивізація відображеної інформації
ї - несвідома максимальна суб'єктивізація відображеної інформації
2. Реальне (публіцистичне) мислення
1. Інформаційна група
Жанрові форми Характер виражально-зображальних засобів
Концепція (філософсько-інтелектуальна ідея вираження факту в жанровому контексті)
1. Інформаційна замітка
Рівень - Д,Е
2. Хронікальна інформація
Рівень - Д. Інформаційність стилю
Інформаційність стилю. Мова лаконічна, ділова Локальна форма вираження факту
Конкретність викладу. Найлаконічніша форма представлення тими, ідеї. Система жанру: суспільство (проблема) - концепція
3. Аналітична інформація
Рівень - Е Поява окремих виражально-зображальних засобів: епітет, проста метафора, порівняння Присутні елементи аналізу, це сприяє створенню нової структури інтерпретації факту. Система жанру: суспільство – концепція. Система автор має лише початкові форми, оскільки характер ще не моделюється
4. Інформаційний виступ
Рівень - Е Інформаційність стилю. Художні елементи мікрорівня: епітети постійні, художні Інформаційність стилю виражає чітку ідею факту. Локальність жанру не послаблює концептуальності проблеми. Мікрорівень засобів. Система жанру: суспільство – концепція. Система герой має лише початкові форми.
5. Хронікальне інтерв'ю
(інтерв'ю - повідомлення)
Рівень - Е
Художні елементи мікрорівня.
Стиль інформаційний. Інформаційність викладу. Форма творчого співробітництва автора і читача про значні події, авторитетні думки з того чи іншого питання; суб'ективний елемент в оцінці факту, Система герой - автор мають лише початкові форми.
6. Хронікальний репортаж
Рівень - Є Художні елементи мікрорівня Оперативне повідомлення про подію, відсутність аналітичного качану. Наявність однієї або декількох проблем. Система жанру: суспільство – концепція. Система автор має лише початкові форми.
7. Інформаційний випуск, новини (радіо, телебачення, кіно)
Рівень - Є Художні елементи мікрорівня Монтаж інформаційних повідомлень із мінімальними аналітичними компонентами (мінімально суб’ективізована інформація). Зовнішня безвідносність (безособистістність) інформації. Система жанру: суспільство – (герой – автор)- концепція; Система герой, автор можуть вирізбляться чіткіше.
8. Інформаційна програма
Рівень - Є,Ж Художні елементи наближені до середнього рівня: метафора, порівняння, психологічний пейзаж, деталь, портрет і т.п. Монтаж інформаційних повідомлень із елементами аналізу (суб’ективізована інформація). Концептуальний качан авторської свідомості. Наявність (часто на сугестивному рівні) головної ідеї. Система жанру: суспільство - автор- герой – концепція.
2. Аналітична група
Жанрові форми Характер виражально-зображальних засобів Концепція (філософсько-інтелектуальна ідея вираження факту в жанровому контексті).
1. Публіцистич-ний виступ
Рівень - Є Художні елементи наближені до середнього рівня: яскраві метафори, порівняння Аналітичний характер викладу інформації (суб’ективізоване інтерпретування факту). Система жанру: суспільство – автор – (герой) – концепція
2. Інтерв'ю: інтерв'ю-думка, інтерв'ю-діалог, прес-конференція, інтерв'ю - портрет
Рівень - Є Художні засоби середнього рівня Аналітичний характер розкриття проблеми. Виявлення особистісного ставлення до героя, події, поглиблене емоційне сприйняття матеріалу. система жанру: суспільство – (герой) – автор – концепція. В інтер’ю –портреті: герой – автор – суспільство – концепція
3. Репортаж аналітичний
Рівень - Є Використання художніх елементів на мікрорівні з залученням середнього рівня Аналітичний характер інтерпретації інформації, при якому подія сприймається у фокусі проблеми однієї або декількох авторських свідомостей. Система жанру: суспільство – автор – концепція
4. Бесіда (виступ перед мікрофоном, камерою, бесіда за «Круглимо столом», бесіда за аркушами)
Рівень - Є Художні елементи наближені до середнього рівня Діалогічність вираження факту, чіткість і ясність концепту, дохідливість. Прийом прямого звернення до слухача (глядача). Можливість посиленої драматургії подання проблеми. Системи жанру: суспільство – герой – автор – концепція (суспільство – автор – герой – концепція)
5. Коментар: коментар - довідка, коментар - репліка, інформаційний коментар
Рівень - Є Художні елементи наближені до середнього рівня. Інформаційний коментар – мікрорівень художніх засобів Високий інтелектуальний рівень жанру, окрім інформаційності вимагає аналітичності, об’єктивності в тлумаченні фактів, вміння розчленувати систему фактів на елементи. Система жанру: суспільство – автор – концепція
6. Огляд
Рівень - Є Художні елементи мікрорівня із залученням елементів середнього рівня Дає можливість аналізувати, розглядати, оцінювати постановку проблем під відповідним кутом зору в контексті певного вартового періоду, система жанру: суспільство-автор – концепція.
7. Кореспон-
денція
Рівень - Є Використання художніх елементів наближено до середнього рівня Суб’єктивізоване подання лише одному аспекту (напрямку) проблеми, Як правило, кореспонденція представляє систему однорідних фактів і явищ, взятих у певному масштабі. Система жанру: суспільство – автор – концепція
9. Стаття
Рівень - Є Використання художніх елементів наближено до середнього рівня Суб’єктивізоване висвітлення проблеми в повному (багатоаспектному) викладі з широким узагальненням, Система жанру: суспільство – автор – концепція.
10. Аналітична програма (радіо, телебачення)
Рівень - Є Використання художніх елементів середнього рівня Приєднання різножанрових сюжетів через суб’єктивне сприйняття однієї індивідуальності (або декількох) в аналітичному вираження. Система жанру: суспільство (герой) – автор – концепція.
11. Радіо, телекіно
журнал
Рівень - Є Диференційо -
вані використання художніх засобів (залежно від характкру внутрішньожанрових структур) Поєднання різножанрових сюжетів без індивідуального авторського узагальнення, Чітка системність шкірного з жанрових різновидів журналу (інтерв’ю, замальовка, інформація і т.д.). Система жанру комбінована.
11. Звіт розгорнутий
Рівень - Є Інформаційний стиль викладу. Художня система на мінімальному рівні. Послідовний, по можливості повний виклад перебігу подій, що відбуваються (відбулися), з наявними суб’єктивізованими (авторськими) оцінками, алі з дотриманням сурової документальності зображення. Система жанру: суспільство – автор – концепція.
12. Звіт тематичний
Рівень - Є Використання художніх засобів мінімального та середнього рівня Один із найбільш інтелектуалізованих жанрів, що вимагає від автора концептуального мислення, вміння визначити концептуальні параметри твору, співвіднести їх із загальнолюдськими канонами, при цьому осмислити дійсність, визначити в ній типові риси чи закономірності. Система жанру: суспільство – автор – герой – концепція
Художньо – публіцистична група
1. Нарис проблемний
Рівень - Ж Середня та часткова максимальна палітра виражальних засобів Суб’єктивне подання проблеми через характери героїв з дотриманням чіткої документальності, адресності. Система жанру: суспільство – герой – автор – концепція.
2. Нарис портретний
Рівень - Ж Максимальне використання художніх прийомів: елементи психологізму, виразні портретні характеристики, епітети, метафори, порівняння, пейзаж Змалювання характеру героя через проблему (оточення). Людинознавча специфіка жанру, що володіє ефективними засобами показу людської особистості, колективу. Художньо-документальна система зображення характерів, для кої характерна глибока концептуальність, що реалізується на рівні системи: герой – суспільство – автор – концепція.
3. Замальовка (портретна, проблемна)
Рівень - Ж Максимальний або середній рівень виражальних засобів Локальне змалювання характеру (частіше психологічний стан) у контексті проблеми або локальна постановка проблеми через характер героя. система жанру: герой – автор – суспільство – концепція – (суспільство – герой – автор – концепція).
4. Есе проблемне
Рівень - Є, Ж Вишуканість форм, різностильовий монтаж прийомів, оригінальність композиції Подання фактів через сприйняття авторської індивідуальності, що вільно трактує цей факт. Система жанру: автор – суспільство – герой – концепція.
5. Есе портретне
Рівень - Ж, З Високий рівень психологізації. Особлива роль художньої деталі, поліфонічность стилю. Вищий рівень художньої побудови Змалювання героя через сприйняття автора. Виразна соціально – психологічна модель крізь призму інформаційних горизонтів героя, Вищий рівень інтелектуального вираження, Система жанру: автор – герой – суспільство – концепція.
6. Фейлетон портретний
Рівень - Ж Використання гіперболи, гротеску, фантастики, каламбурів, Вищий рівень художньої побудови Суб’ективне сатирично – гумористичне змалювання характеру героя крізь призму проблеми, Система жанру: герой – суспільство – автор – концепція.
7. Фейлетон проблемний
Рівень - Є Середний рівень художньої реалізації факту з елементами вищого рівня Суб’ективне сатирично – гумористичне подання проблеми через характери героїв або без акцентації на реальних осіб. Система жанру: герой – суспільство – автор – концепція.
8. Памфлет
Рівень - Є Використання сатири, іронії, сарказму, метафоричності мови, лозунговість стилю Гостре й експресивне (часто сатиричне) представлення злободенної тими через характери героїв або риси соціальної дійсності, Система жанру: суспільство – герой – автор – концепція (суспільство – автор – герой концепція)
9. Художньо - публійистична теле-радіопрограма
Рівень - Виокремлення художніх елементів середнього та вищого рівня (ланцюгові метафори, монологічні форми викладу тексту…) Аналітично – образне представлення факту (тими) на високому рівні авторської суб’ективізації з використанням різножанрових блоків або з перевагою одного жанрового утворення з елементам інших (дифузність). Система жанру: суспільство – герой – автор – концепція або герой – автор – суспільство – концепція.
З наведеної таблиці типології публіцистичних жанрів мі бачимо, що основна система публіцистики (автор - герой - суспільство - концепція).
У системному творчому процесі головною інформаційною системою є твір (художній, публіцистичний, мистецький), який складається з декількох систем (підсистем); автор - герой - суспільство (проблема) - концепція (система реалізації).
Залежно від порядку розташування систем (підсистем відносно системи твір) формується жанрове вирішення інформації будь-якого типу. Скажимо, для художнього мислення (відображена інформація) характерні системи автор - герой - суспільство - концепція або герой - автор - суспільство — концепція. Цей блок систем виражається епічними жанрами (роман, повість, оповідання, новела, етюд), ліричними жанрами (вірш...) [3-63]
Жанрова інтерпретація системи фактів одразу запрограмувала системну специфіку матеріалу. Як мі вже зазначали, утворилися основні системи твору - автор, герой, суспільство, концепція. Відповідно до жанрової специфіки «вибудовується» почерговість концептуального ланцюга (монтаж систем). Звичайно, у головній системі інформаційно-художнього забезпечення (твір) системи виокремлються з усього інформаційного поля за специфічними ознаками.
Система герой одна з первинних ще й тому, що авторська присутність у тексті виявлялася паралельно з «розбудовою» інтелектуального, образного рівня тексту, де вже необхідна поява тлумача, інтерпретатора, співучасника події. Оскільки перші прозові жанри подають період зображальної свідомості, де присутня лаконічність авторського качану (початковий етап свідомості), те система герой - автор- суспільство- концепція більш характерний для жанрів роман, повість, оповідання, новела, етюд. Отут рівень суб'єктивізації менший, ніж у ліричних жанрах, де відповідно домінує система автор - герой - суспільство - концепція.
У мисленні реального факту поступово виокремилися три основних жанри: преса, радіо й телебачення.
Принцип системного підходу в контексті дослідження поняття поетика твору дає можливість розглядати поняття інформаційна свідомість, художньо-публіцистична свідомість та художня свідомість як системи свідомісного функціонування на всіх рівнях ієрарархічності: соціальному, історичному, психологічному, творчому, естетичному і т.п. з виділенням не лише чинника форми, а й змісту [3-93].
Принцип системного підходу в контексті дослідження поняття поетика твору дає можливість розглядати поняття інформаційна свідомість, художньо-публіцистична свідомість та художня свідомість як системи свідомісного функціонування на всіх рівнях ієрарархічності: соціальному, історичному, психологічному, творчому, естетичному і т.п. з виділенням не лише чинника форми, а й змісту.

6. ХАРАКТЕРНІ ЛЕКСИЧНІ, МОРФОЛОГІЧНІ, ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ В ПУБЛІЦИСТИЦІ
B публіцистичному стилі реалізується функція впливу агітації й пропаганди, з якої сполучається функція чисто інформативна (повідомлення новин). У публіцистичних творах розкриваються питання досить широкої тематики - будь-які актуальні питання сучасності, що представляють інтерес для суспільства: політичні, економічні, моральні, філософські, питання культури, виховання, повсякденного побуту. Публіцистичний стиль знаходить застосування в суспільно-політичній літературі, періодичній пресі (газетах, журналах), політичних виступах, зборах і т.д.
У рамках публіцистичного стилю широке поширення одержавши його газетно-журнальний різновид. До основних рис мови газети відносяться:
1) економія мовних засобів, лаконічність викладу при інформативній насиченості;
2) відбір мовних засобів з установкою на їхню дохідливість (га-зета - найпоширеніший вид масової інформації);
3) наявність суспільно-політичної лексики й фразеології, переосмислення лексики інших стилів (зокрема, термінологічной лексики) для цілей публіцистики;
4) використання характерних для даного стилю мовних стереотипів, кліше;
5) жанрова розмаїтість і пов'язане із цим розмаїтість стилистичного використання мовних засобів: багатозначності слова, ресурсів словотвору (авторські неологізми), емоційно-експресивної лексики;
6) сполучення рис публіцистичного стилю з рисами інших стилів (наукового, офіційно-ділового, літературно-художнього, розмовного), обумовлене розмаїтістю тематики й жанрів;
7) використання зображувально-виразних засобів мови, зокрема засобів стилістичного синтаксису (риторичні питання й вигуки, паралелізм побудови, повтори, інверсія й т.д.
Значну частину лексики газетного стилю становлять загальнолітературні слова й різні терміни (науки, військового справи, мистецтва, спорту): і ті й інші у відповідному контексті можуть переосмислюватися й здобувати публіцистичне фарбування.
Наприклад: арена політичної боротьби, армія безробітних, боротьба проти колоніалізму, військові кола, газетні магнати, праворуч миру.
Багато публіцистичних жанрів (нарис, фейлетон, памфлет, полемічна стаття) характеризуються вільним використанням всіх ресурсів національної мови, включаючи його виразительні засоби (епітети, метафори, порівняння, різні стилистичні фігури). Нерідко твори публіцистики відрізняються великою емоційно-експресивною насиченістю, перейняті пафосом високих цивільних почуттів, і сила їхнього впливу органічно пов'язана з яскравістю й образністю мови. Публіцистичний стиль служити для передачі багатогранної інформації про внутрішне життя країни й події за кордоном. Твори публицистичного стилю дають оцінку повідомленням, впливають на політичну свідомість читача (чи слухача), служать засобом суспільного виховання, засобом агітацій і пропаганди.
Публіцистичний стиль характеризується образністю, полемічною загостреністю, яскравістю передачі думки.
Лексика публіцистичного стилю характеризується:
1. Широким використанням суспільно - політичної термінології (делегат, демонстрація, держава, мітінг, рада, революція,рівність, уряд);
2. Вживанням слів і зворотів, що відбивають специфіку суспільного життя (новатор, трудівник, дружба народів, мирне співіснування, на передньому краї, рекордний рубіж).
Публіцистичний стиль характеризується використанням різноманітних морфологічних засобів, зокрема:
1. словоформ з суфіксами -ість, -ство, (-цтво), -інн-я (-енн-я, -анн-я), -іст та ін. (особливість, співробітгтцтво, підвищення, впровадження, відданість);
2. словоформ з суфіксами -ість, -ство, (-цтво), -іінн-я (-енн-я, -анн-я), -іст та ін. (особливість, співробітгтцтво, підвищення, впровадження, відданість);
3. з префіксами анти-, контр-, непро-, про- та ін. (антифашизм, контрпропаганда, проамериканський, неоколоніалізм);
4. вживання складних слів (соціально - економічни, масово - політичний);
5. дієслівних форм наказового способу в різного типу закличах;
6. дієприкметників пасивного стану минулого години тощо.
Для синтаксису публіцистичного стилю характерне:
1. вживання іменних словосполучень (високі трудові показники, складна політична обстановка);
2. речень з одноріднимичленами;
3. різних відокремлень;
4. риторичних запитань і звертань;
5. складних речень простої будови;
6. приєднувальних конструкцій;
7. також використання різних структур речень, властивих розмовній мові.
Водночас публіцистичний стиль, як одиниця виділення в межах літературної мови, включає мовні засоби, що пересувають за межами літературної мови, напр., просторічну лексику й фразеологію, дозволяє й розцінює як норму вживання окремих елемент розмовної мови Це одночасно зближує його йз розмовним та художнім стилями й істотно відрізняє від наукового й офіційно-ділового стилів.
Таким чином, публіцистичний стиль виявляється набагато ближчим до розмовною художньої мови, принаймні стосовно відбору мовних засобів, і протистоїть науковому та офіційно-діловому стилям.

ВИСНОВКИ
Отже, стиль мови здебільшого трактується як спосіб функціонування мовних засобів. Розрізнення стилів спираєть на чинники двох типів - соціальні, які знаходимо в позамовній діяльності, у найрізноманітніших практичних потребах користування мовою, і власне лінгвістичні, мовні, бо кожен із стилів формується певним комплексом своєрідних стилетворчих ознак, які саме й формують лінгвістичну специфіку шкірного стилю.
У системі стилів сучасної української літературної мови публіцистичний стиль посідає особливе місце - з огляду на притаманні йому своєрідні стилетворчі ознаки.
Серед інших функціональних стилів публіцистичний стиль виділяється тім, що добір і використання мовних засобів характеризуються в ньому поєднанням обох вимог - прагненням до посилення як логічної, так і емоційної сторони висловлення.
Дослідження мовних особливостей типології публіцистичного стилю пояснюється зацікавленістю лінгвістів у вдосконаленні цього стилю, його різновидів оскільки розрізнювальною рисою публіцистики є її різножанровість та пов'язана з нею різноманітність стильового оформлення текстів.
Відомо, що жанри - це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою спілкування, саме жанри становлять необхідні ланки в системі стилю, саме через них виявляється своєрідне, індивідуальне в загальних стильових ознаках.
Публіцистичний стиль - один із найбільш дійових і широковживаних. Публіцистика - такий вид суспільно-політичної літератури, у якому поєднується логічний та емоційно-образний способи дослідження й відображення дійсності. Отже, публіцистичний стиль відзначається не тільки чіткістю, докладністю й логічністю викладу, а й емоційністю.
У роботі мі побачили, що існує декілька класифікацій типології публіцистичних текстів. Найбільш хрестоматійна типологія публицистичних текстів представлена в п'ятій книзі курсу "Сучасна українська літературна мова. Стилістика" за редакцією І.Білодіда.
І - власне-публіцистичний (з формами повідомлень, хронік, прокламацій, звернень, відкритих листів, передових статей, міжнародних оглядів);
П - науково-публіцистичний — (праці на тими політики, економіки, суспільних відносин; літературно-критичні статті, анотації, наукові та літературно-мистецькі оглянь);
III - художньо-публіцистичний – (нариси, мемуари, листи, фейлетони, гуморески, пародії тощо).
Треба сказати, що поступово виникло жанрово-інформаційне виокремлення публіцистичного мислення як особливого свідомісного обрію інтерпретації факту (інформації). Найпростіший інформаційний рівень, притаманний першим виданням - хронікальний, поступово переходити в інформаційно-аналітичне мислення як систему інформацій-но-свідомісної орієнтації з чітким окресленням національне диференціюючого елемента. При цьому розробляються форми й методиінформаційної виражально-зображальної концептуальності, яка від інформаційного констатування переходити до аналізу й синтезу, а в кінці XIX століття - до філософсько-соціальних узагальнень.
У зв'язку з цим у роботі мі розглянули більш широку типологію жанрів публіцистичного стилю виходячи з напрямків жанрових груп:
1. Інформаційна група (інформаційна замітка, хронікальна інформація, аналітична інформація, інформаційний виступ, хронікальне інтер'ю, хронікальний репортаж, хронікальний звіт, інформаційний випуск, новини (радіо, телебачення, кіно), інформаційна програма;
2. Аналітична група (публіцистичний виступ, інтерв'ю, репортаж аналітичний, бесіда, коментар, огляд, кореспонденція, стаття, аналітична програма, радіо, тілі-, кіножурнал, звіт розгорнутий, звіт тематичний, рецензія;
3. Художньо- публіцистична група (нарис проблемний, нарис портретний, замальовка, есе, фейлетон, памфлет...
Кожний з типів публіцистичного тексту мі намагалися розглянути не лише з жанрової, а й з мовної та їдейної точок зору, розкрити форму вираження й зміст того чи іншого типу публіцистичного мислення.
Таким чином треба зауважити, що спектр жанрів публіцистикі - дуже широкий, він має різноманітні сфери реалізації, саме тому в публіцистичному стилі широко використовується суспільно-політична лексика, політичні гаснула й закличі, штампи, урочисті фрази, риторичні запитання та засоби сатири й гумору. Отже, публіцистика формує громадську думку, організовує читача на здійснення поставлених завдань Звідси - необхідність забезпечити логізацiю та доказовість суджень (цим публіцистика скожа на літературу наукову) і потреба надати такому мовленню громадянського пафосу. Тому публіцистичне слово мусить бути чітким, переконливим і водчас по-бойовому пристрасним та емоційно напруженим або й епічно урочистим, величавим.
Мислення реального факту (публіцистика), зокрема преса, радіо, телебачення, виробило свою архетипну інформаційну базу, яка забезпечує трансляцію, ретрансляцію свідомісного суспільного обрію.
У ХХ столітті публіцистика набула нових форм вираження - виникло посилення героїчного як свідомісної домінанти українського етносу в XX ст. Виникла група жанрів художньої публіцистики, які стояти на межі реального (документальна проза) і відображеного факту (художня творчість) - «епічно-хорова проза», «усні історії», репортаж з місця історичної події, «магнітофонна література», «соборна література», «конструйована документальний проза», «жанр голосів», «художньо-документальна етнографія» (Є. Гуцало, В. Яворівський. Ю. Щербак, Любов Коваленко, О. Адамович, Я. Бриль, Д. Гранін, С. Алексієвич). Епічно-хорова проза як узагальнена видово-жанрова форма твору виходить на найвищі критерії концептуальності тексту, суть яких полягає в створенні інформаційного багатоголосся, що дозволяє твору ідеями й настроями сягати у вічність.
Особливо це стосується радіо й телебачення, які інтенсивніші за виражально-зображальною специфікою, а тому мають сильний сугестивно-інформаційний рівень впливу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахманова О. В. Словник лінгвістичних термінів. -М.: Наука, 2004. - 562з.
2. Борев Ю. Б. Словник літературознавчих термінів. -М.: Наука, 1974. - 256з.
3. Буряк В. Д. Поетіка інформаційно - художньої свідомості. - Київ: Заповіт, 2001. - 425з.
4. Виноградов В. В. Стилістика. Теорія поетичного мовлення. - М., 1963. -369з.
5. Горбанів А. П. Поетика публіцистичного тексту. - М.: У МГУ, 1978. - 64з.
6. Грищина В. І. Оцінна функція компонентів інфраструктури речення в публікації // Збірник наукових праць Херсонського ДПУ. Філологічні науки, 1998. - Випуск І. - 374з.
7. Клещова О. І. Проблеми публіцистичного стилю. - Вісник Луганського педагогічного університету, 2000. №9. - 147з.
8. Коваль А. П. Мовні засоби української прогресивної публіцистики кінця XIX - поч. XX ст.: Дис. ... канд. філол- наук. - К., 1954.-269з.
9. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. - К.. 1978.
10. Костомаров В. Г. Російська мова на газетній смузі. - М., 1971. - 289с.
11. Крупчанов А. О. Словник літературознавчих термінів. - М.: Вища школа, 1989. - 325з.
12. Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. - К.,1996.
13. Муромцева О. Г. З історії українського фейлетону (лінгвостилістичний аспект) // Мовознавство. - 1989. - № 4. - З 18-25.
14. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. - К., 1992. – 265с.
15. Рожило Л. П. Загальні основи лінгвістичного аналізу художнього твору // Укр. мова й л-ра в шк. - 1978. - № 2. - С. 20-28
16. Сагач Г. М. Експресивне словотворення в публіцистиці // Культура слова - К., 1978. - Вип. 15. - С. 42-46.
17. Стишов О. А. Мова засобів масової інформації // Лінгвистика.- Київ: КДУ, 2000. - №9. - 185з.
18. Стюфлева М. И. Поетика публіцистики. - М.: Наука, 1987. - 215з.
19. Сучасна українська літературна мова. Стилістика /За ред. І К. Білодіда. - К., Т.5. 1973. - 245з.
20. Ученова В. В. У джерел публіцистики (російська публіцистика). -М.: У МГУ, 1989. - 260з.
21. Черняков Б. І. Зображення й вираження в зображенні публікації. // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо. Республіканський міжвуз. наук. збірник. Київ: КДУ, 1986. - Випуск 18. - 455з.
22. Черняков Б. І. Поетіка й мова зображальної публіцистіки. К.: Либідь, 1994. - 258с.
23. Шиприкевич В. В. Елементи публіцистики в українському художньому стилі // Мовознавство. - 1975. - № 1. - С. 55-61.


Другие работы по теме: