Contribution to International Economy

  • А. Метлинський – поет, фольклорист, перекладач
ЗМІСТ
Вступ......................................................................................................….. 3
1. А. Метлинський – поет, фольклорист, перекладач ............................. 5
2. Народні перекази – основа балади А. Метлинського “Підземна
церква” .................................................................................................. 7
Висновки .....................................................................................................11
Список використаних джерел ................................................................... 12
ВСТУП
Досить цікавим для дослідження літературних течій є період становлення і розвитку українського романтизму.
Динамічна атмосфера перехідної доби на Україні кінця XVIII – початку XIX сторіччя, співіснування просвітницької і романтичної ідеології, синкретизм літературних напрямків і стилів в українській літературі значно ускладнив побудову національної моделі романтизму як ідейно-філософського і художньо-естетичного феномена. Український романтизм близько споріднений з характером літератур розвинутих країн Центральної і Південно-Східної Європи, в яких цей період проходить під гаслом боротьби за національну незалежність і створення самобутньої культури. Ідея народу, його минулого, сучасного і майбутнього, по-своєму переломлюючись в естетичному світі кожної літератури, виступає у слов’янського народу центральною. Прогресивні чи консервативні риси світогляду часто проявлялися у творчості одного і того ж самого письменника, що великою мірою залежало від теми, часу написання, а також від впливу багатьох інших чинників.
Хронологічні рамки романтизму в Україні - 20-60 рр. ХІХ століття. Серед провідних його напрямків можна виділити такі основні тематично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, інтимно-психологічну та громадянську, в межах яких проявляються різні світоглядні позиції письменників. У цей період жили і творили такі відомі українські письменники-романтики як Гребінка, Боровиковський, Афанасьєв-Чужбинський, Метлинський (Амвросій Могила), Писарівський, Петренко, Щоголев та інші. Вони прагнули піднести українську літературу на якісно новий, вищій щабель, а їхні твори складають значну частку літературного скарбу нашого народу. Хоча, на думку М. Костомарова, “Усі вони були люди більш або менш не бездарні, але ніхто з них не володів талантом настільки, щоб скласти цілу епоху в молодій літературі.” [2, 319]
Прийнявши до уваги думку видатного вченого, ми все ж таки вирішили прослідкувати за розвитком життєвого та творчого шляху одного з видатних вітчизняних поетів-романтиків, поетів-новаторів – Амвросія Метлинського, творчість якого сприяла збагаченню поетичної мови і розвитку нових жанрів (балада, сонет) в українській поезії.
Основною завданням нашої роботи є простежити наскільки тісно переплітається літературна діяльність А. Метлинського з народною творчістю на прикладі балади поета “Підземна церква”; яку ж роль відводив поет народним пісням, легендам і переказам у формуванні патріотичної свідомості читача.
При підготовці реферату нами використовувались відомості про життя і творчість А. Метлинського з літературних енциклопедій та довідників, теоретичні праці М. Костомарова, П. Приходько, М. Яценка. На жаль, наші пошуки більш-менш цілісного аналізу творчості письменника не мали успіху.
Більшість дослідників схиляється до думки, що постать А. Метлинського була однією з найвизначніших в українській літературі доби романтизму.
РОЗДІЛ 1
А. МЕТЛИНСЬКИЙ – ПОЕТ, ФОЛЬКЛОРИСТ, ПЕРЕКЛАДАЧ
Метлинський Амвросій Лук’янович (літературний псевдонім – Амвросій Могила, Амвросій Земляк) – видатний вітчизняний поет, фольклорист, перекладач.
Народився він у 1814 році у селі Сари, нині Гадяцького району Полтавської області, у сім’ї дрібного поміщика. Освіту здобув у Гадяцькому повітовому училищі, харківській гімназії та Харківському університеті. Захистив магістерську (1843) й докторську (1849) дисертації, присвячені сутності цивілізації та історичному розвитку теорії прози та поезії. Працював з 1843 року професором російської словесності Харківського (1843-1849, 1854-1858) і Київського (1849-1854) університетів. Після 1858 року жив у Женеві, Сімферополі, Ялті. Помер у 1870 році.
У кінці 30-х років А. Метлинський виступив із віршами в альманахах “Молодик” і “Сніп”. Окремим виданням вийшла збірка віршів “Думи і пісні та ще дещо” (1839). Перекладав твори чеських, словацьких, польських, сербських, німецьких поетів. Випустив під своєю редакцією “Південноросійський збірник” (книги 1-5, 1848 рік), куди, окрім творів самого Метлинського і інших українських романтиків, увійшла драма Г.Квітки-Основ’яненка “Відверте кохання”. Також видав “Байки і прибаютки Левка Боровиковського” (1852 рік) і фольклорну збірку “Народні південноросійські пісні” (1854).
В атмосфері захоплення народною поезією, переказами про бувальщину, легендами в кінці 20-х років у Харківському університеті виникає літературний гурток на чолі з І.Срезневським, активним членом якого являється А.Метлинський. У його історико-романтичних віршах оспівується старина – гетьмани й козацтво, а минуле позбавлене історичної правди, образи й персонажі надумані. Написав декілька віршів на сучасну тематику – про печальну долю сироти (“Сиротинка”), про кріпацьку працю (“Добрий день”), а також інтимно-ліричну поезію “Українські ночі”. По духу своєї творчості був близький російським поетам – В.А. Жуковському, І.І. Козлову.
У вітчизняне письменництво А.Метлинський увійшов як поет-романтик, котрий започаткував громадянську лірику в новій українській літературі, розвинув жанрові форми балад і сонетів. Метлинський належав до течії консервативного романтизму в українській поезії. Основні мотиви його творчості – втеча від реальної дійсності в давнину, ідеалізація минулого. Найкращі вірші Метлинського відмічені впливом народної творчості. Мотив національної туги зумовив і псевдонім песимістичного “співця минулого” – Могила. У своїх віршах, позначених впливом західного романтизму і українського фольклору, А.Могила з ностальгією писав про козацькі часи (“Бандура”, “Степ”, “Спис”, “Козак та буря”, “Козача смерть” та ін.), протиставляючи їх сучасному життю з його безрадісною дійсністю, занепадом національного духу рідної мови.
Важливим чинником розвитку народу А.Метлинський вважав мову. Не випадково його збірка починається статтею “Замітки стосовно південноросійської мови”. Поет сподівався, що тужні пісні донесуть до нащадків мову, “яка із дня на день забувається і зникає”. Протягом усього життя Метлинський вивчав народну поезію. Його записи лягли в основу “Народних південноросійських пісень” (1854) – найбільшого на той час збірника українського фольклору, що вміщував близько тисячі творів. У передмові автор відзначив художні особливості народної поезії.
Письменницька і наукова діяльність А.Л. Метлинського, позначила самобутнім виявом національної свідомості, мала великий вплив на розвиток української літератури і фольклористики.
РОЗДІЛ 2
НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ – ОСНОВА БАЛАДИ А.МЕТЛИНСЬКОГО “ПІДЗЕМНА ЦЕРКВА”
“Хто ж збере, як добрий син,
прах батьків своїх, залишки
південноросійського слова,
що зникають?”
А.Метлинський
Період, в який входив поет в літературу, був похмурим часом реакції 30-х рр. після поразки декабристів.
Неприйняття дійсності, почуття самотності і безвиході особистості були формою заперечення самодержавства кріпосницького ладу. Таким чином, песимізм Метлинського з’являється не від втечі від життя, а, навпаки, від зіткнення їхнього гуманістичного ідеалу з жорстокою дійсністю. У творчості Метлинського роздробленому, “маленькому” світові сучасного протистоїть яскравий світ минулого, дрібним і нескінченним буденним персонажам – героїчно цілісні характери. На думку М.Костомарова “Метлинський прекрасно розумів поезію степового козацького життя. У нього козак скрізь є істотою високою; сцена дії покрита туманом і сльозами”[1, 291].
Як ми вже зазначали вище, письменник дуже захоплювався народною творчістю і широко використовував її у своїх поезіях. Показовою в цьому відношенні є балада “Підземна церква”, де автор переповідає давній дідівський переказ. Багато хто з дослідників вважає, що звертаючись до давнини, ігноруючи сучасність, Метлинський намагався втекти від жорстокої реальності. М.Яценко з цього приводу зазначив, що “така дихотомія двох світів не просто “втікання в минуле”. Неприйняття тогочасної дійсності було власне результатом її пізнання. З аналізу її і випливало протиставлення їй інших ідеалів, які бачилися у минулому. Але суть справи не в поверненні до минулого, а в самому змісті цих ідеалів”[9, 28].
І справедливо зазначив П.Приходько, що “прогресивна роль, яку відіграє творчість українських письменників-новаторів 30-40-х рр. ХІХ століття , може, ні в чому так ґрунтовно не виявлялась, як в готуванні грунту для громадських мотивів. До таких мотивів вони почали спрямовувати рідну літератури вже самим відходом від вузько побутової тематики до проблем загальнонаціонального значення, до змалювання великої історії минулого свого народу до спроб критичної оцінки сучасної їм суспільної дійсності.
Громадянські мотиви, що з’явилися ще в М.Маркевича в іншій формі проявляються у Метлинського, за яким традиційно закріплюється звання “пасивного” романтика, песиміста. Його мелодійні вірші, що постали не без впливу фольклору та книжної словесності, здебільшого мінорні. Так, вже на початку “Підземної церкви” відчувається туга автора за славним минулим, ностальгія за славними давніми часами:
Давно, давно вже Київ панував:
Його церкви аж хмари зачіпали
І шапки хоч би хто йому здіймав, –
Так далі слави вже йому не стало!
Та на Дніпрі ж таки була і Січ…
Так споминать не дуже б то пристало!
Художність цієї балади, як і багатьох інших поезій Метлинського, походить від поетизації степу, козацького роздолля, коханої старовини. Лірик надавав постбайронічній “світовій тузі” національних рис:
Поки жили козак, списи й шаблюки,
Не добував нічого даром лях!
Вже стерпів і козак немало муки:
Вмирав на палях він і в кайданах…
Так і в чужій крові пополоскав він руки
Й попанував в лісах і у степах!
А.Метлинський в баладі “Підземна церква” освоював, трансформуючи їх певним чином, мотиви цвинтарної поезії. Хоча загалом балади поета тяжіють до реалістичності зображення (“Глен"), багатьом з них притаманні фантастичні компоненти, і це досить добре простежується під час читання “Підземної церкви”:
Пішли під землю дзвони і пропали…
Та й досі кажуть, як умре козак, –
Гудуть ті дзвони, плачуть, мов з печалі,
А іншого так – диво! – за життя
Ще на світі ті дзвони поминали…
В основу цієї балади покладено народний переказ – усну оповідь про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов’язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого. На цьому наголошує і сам автор у рядках:
Випитував я декого з старих,
Котрі ще ляха й унію видали,
Як діялося, що колись було…
А що, миряни, слухати б бажали?
Казав мені один чернець...
Розповідаючи один з народних переказів, нібито (а може, й справді) почутий від ченця, А.Метлинський дотримувався усіх ознак переказу. Так, доба, коли відбувалися відомі вже нам події, менш давня, ніж в легендах. Переказ цей локально прикріплений до певного географічного пункту (“У Києві всьому, всьому зачало...”), а також вказується джерело і походження розповіді, як ми вже зазначили вище.
Єдиним новаторством Метлинського було зображення дещо фантастичних подій, хоча головною характерною рисою переказу, що відрізняє його від легенди, є відсутність надприродних подій і явищ. Це дає нам змогу припустити, що в основу даної балади покладено історичну легенду – жанр проміжний між легендою і переказом. Ця гіпотеза не претендує на твердження, оскільки ми вже зазначали вище, що внесення фантастичного елемента і було новаторством А.Метлинського у жанрі балади.
До народних пісень, легенд та переказів поет звертався ще й тому, що за допомогою прикладів славних подвигів наших пращурів намагався відродити у своїх сучасниках патріотичний дух, впевненість у тому, що в наших руках повернутися до тих прекрасних часів.
ВИСНОВКИ
Метлинський Амвросій Лук’янович (літературний псевдонім – Амвросій Могила, Амвросій Земляк) – видатний вітчизняний поет, фольклорист, перекладач.
У вітчизняне письменництво А. Метлинський увійшов як поет-романтик, котрий започаткував громадянську лірику в новій українській літературі, розвинув жанрові форми балад і сонетів. Метлинський належав до течії консервативного романтизму в українській поезії. Основні мотиви його творчості – втеча від реальної дійсності в давнину, ідеалізація минулого. Найкращі вірші Метлинського відмічені впливом народної творчості.
Як же органічно у розповідь автора влився народний переказ досить добре видно у баладі “Підземна церква”. Розповідаючи один з народних переказів, нібито (а може, й справді) почутий від ченця, А.Метлинський дотримувався усіх ознак переказу. Так, доба, коли відбувалися відомі вже нам події, менш давня, ніж в легендах. Переказ цей локально прикріплений до певного географічного пункту (“У Києві всьому, всьому зачало...”), а також вказується джерело і походження розповіді, нібито почутої від ченця.
Єдиним новаторством Метлинського було зображення дещо фантастичних подій, хоча головною характерною рисою переказу, що відрізняє його від легенди, є відсутність надприродних подій і явищ.
Письменницька і наукова діяльність А.Л. Метлинського, позначила самобутнім виявом національної свідомості, мала великий вплив на розвиток української літератури і фольклористики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / Упоряд., прим. І.П. Бетько, А.М. Полотай. – К.: Либідь,1994. – С. 319.
2. Костомаров М.І. Твори: в 2 томах. – Т.2. – К.,1967. – С. 291.
3. Лановик М.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2001. – 591 с.
4. Краткая литературная энциклопедия: Энциклопедии. Словари. Справочники / Гл. ред. А. А. Сурков.- Т. 5.- М.: Сов. Энциклопедия, 1968.- 974 с.
5. Метлинський А.Л. (1814-1870) // Альманах пошани й визнання Полтавщини: 100 видатних особистостей Полтавщини минулого століття. – Полтава, 2003. – С. 126-127.
6. Приходько П.Г. Шевченко і українські романтики 30-50-х рр.. ХІХ ст. - К., 1963. – С. 104.
7. Українська література у портретах і довідках: Давня література – література ХІХ ст.: Довідник / Редкол. С.П.Денисюк та інші. – К.: Либідь, 2000. – 360 с.
8. Українські поети-романтики: Поетичні твори / Упоряд. і прим. М.Л.Гончарука. – К.: Наук. Думка, 1987. – 592 с.
9. Яценко М.Т. Українська романтична поезія 20-60-х рр. ХІХ ст. // Українські поети-романтики: Поетичні твори / Упоряд. і прим. М.Л.Гончарука. – К.: Наук. Думка, 1987. – С. 5-36.


Другие работы по теме: