Contribution to International Economy

  • Жанрова своєрідність романів С. Річардсона в літературномупроцесі Х/ІІІ ст.
План
1. Вступ……………………………………………………………………………………3
2. Особливості Англійського Просвітництва……………………………………..4.
3. Загальна характеристика художньої культури та літератури Просвітництва. Напрямки у мистецтві та літературі……………………5
4. Сентименталізм та література доби Просвітництва………………………7
5. Жанрова своєрідність романів С.Річардсона в літературному
процесі ХІІІ ст…………………………………………………………………………9
6. Висновки……………………………………………………………………………….13
7. Література……………………………………………………………………………14

1.Вступ
Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.).
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі [1, С. 82-83].
Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:
Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.
Продовжуючи започатковану на рубежі XVII – XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за допомогою якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, котра готувала собі ідейні засади приходу до влади.
Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.
2.Особливості Англійського Просвітництва.
Англійське Просвітництво, наприклад, відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. Це було зумовлено рядом факторів і насамперед тим, що англійське Просвітництво не випереджало буржуазну революцію, як у Франції, а йшло слідом за нею. До того ж, Англійська буржуазна революція XVII ст. виступала в релігійній оболонці, її ідеологічним знаменом був пуританізм, який протистояв пануючій англіканській церкві і королівському абсолютизму, її завершенням став класовий компроміс 1688 – 1689 рр. Буржуазія поділилася владою з новим дворянством, залучивши останнє до буржуазного способу ведення господарства, що також наклало свій відбиток на характер просвітницької ідеології в Англії [10, С. 7].
3.Загальна характеристика художньої культури та літератури Просвітництва. Напрямки у мистецтві та літературі.
Якщо говорити про загальну характеристику художньої культури доби Просвітництва, то слід відзначити, що вона є новим відкриттям, новим щаблем на шляху розвитку світової планетарної художньої культури, їй властиве таке художнє сприйняття, як інтимність, ліризм, гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери. Водночас, здобутки художньої культури доби Просвітництва, досягнуті ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних ідеалів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.
Замість свавільного індивідуаліста епохи Відродження і регламентованого підданого періоду класицизму в XVII ст. героєм мистецтва стає громадянин, який утверджує свободу в рамках політики. Д. Дефо, Д. Свіфт, Г. Філдінг, Г. Лессінг, А. Лесаж, П. Бомарше, Вольтер, Д. Дідро репрезентують у своїй творчості розумне, саму природність людини. Для них розв'язання усіх колізій зумовлено просвітленням життя, розумом, знаннями.
Просвітницький раціоналізм найінтенсивніше наповнювався гуманістичним змістом. Так, якщо в класицизмі "розумність" творів мистецтва була показником їхніх художніх якостей, то тепер вона сприймається і як додаткове свідоцтво його моральних вартостей. Краса і добро все тісніше зближуються через посередництво істини. Звідси — моралізаторський пафос самого мистецтва Просвітництва та зростаючий інтерес до проблеми піднесеного. Реалізм Просвітництва вже не висуває таких могутніх титанів, як мистецтво Відродження. Велич духу, неймовірна напруга загальнолюдських пристрастей замінюється дещо спритністю винахідливого героя [9, C.96].
Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи суспільства. Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман. Площина уваги художників весь час розширюється. Класицизм як домінуючий напрям у літературі і мистецтві поступається сентименталізму (сентимент – почуття), а приблизно з 60-х років XVIII ст. — також і романтизму [2].
Мистецтво XVIII ст: перебувало у кризи, коли величну, створювану протягом тисячоліть – грандіозну художню систему (як модель особливого життя), було піддано перегляду. Поступове руйнування станового ієрархічного принципу сприяло і трансформації санкціонованого релігією мистецтва, в котрому можна виділити кілька напрямів, ідо рівняються між собою не стільки за стилем, скільки світоглядною та ідеологічною спрямованістю.
0дин з таких напрямів — стиль рококо. Дослідники розглядають його як звиродніле бароко (йдеться про стиль рококо другої чверті і середини Х/ІІІ ст.). Такий погляд цілком правомірний з погляду на еволюцію форми — динаміки, ритму,( взаємин цілого й частки. Справді, могутню просторову , разючі контрасти і вражаючу пластичну гру форм бароко змінює стиль, який немовби переводить криволінійні побудови барона в новий регістр. Залишаючи поза увагою фасади рококо, розігрує на стінах і стелях інтер'єрів орнаментальні симфонії, виплітає мереживні візерунки. При цьому рококо сягає вершин віртуозності, вишуканості й блиску, але цілковито втрачає монументальність, солідність і силу, властиві бароко [2].
Інший напрям – класицизм XVIII ст. – теж сприймається, як "полегшений" класицизм попереднього століття. В ньому більше археологічної досконалості, аніж у попередньому, більше витонченості, вигадки й різноманітності, проте також відчутна нестача вагомості й сили. Виникає спокуса вважати "другий" класицизм переробленим виданням "першого", оскільки видно, як один класицизм переходив в інший навіть у творчості архітекторів, наприклад родини Блонделів. На початку XIX ст., під впливом вражень від результатів археологічних досліджень в Італії і Греції, виникає нова хвиля класицизму, який у досягненні ідеальних форм відмовлявся від випадкового, мінливого і тимчасового. Зокрема в Росії особливість цього стилю полягала в простоті, наближеній до аскетизму: Казанський собор (1801-1811) – арх. А. Вороніхін; ансамблі Василівського острова з приміщенням Біржі в Петербурзі (1804-1816) – арх. Тома де Томон.
Однак і рококо, і класицизм XVIII ст. являють собою дещо принципово нове порівняно зі своїми прямими попередниками [9, C.187]
Ця різниця засвідчує те, що перелом між культурами XVII і XVIII століть мав внутрішній, прихований характер. Історики мистецтва відзначають, що рококо — перший без ордерний стиль європейського мистецтва за багато віків. Відомо, що ордер орієнтував архітектуру на людину і разом з тим героїзував її буття. Архітектори рококо (його власна сфера оформлення та вбрання інтер'єру) звернулися до реальної людини з її реальними потребами. Вони почали турбуватися про комфорт, оточувати людину атмосферою зручності і вишуканості. Рококо стає стилем небагатих будинків, у яких не багатьма прийомами внесено той самий дух затишку і комфорту без підкреслення розкішності. Класицизм XVIII ст. зробив це ще послідовніше.
4. Сентименталізм та література доби Просвітництва.
Важливим започаткуванням у мистецтві XVIII ст. була поява течій, котрі не мали власної стилістичної форми і не потребували її вироблення. Такою найбільшою течією став сентименталізм, пов'язаний з просвітительськими уявленнями про притаманні людині початки доброти та чистоти, що втрачаються разом з первісним природним станом [9, C. 377].
Сентименталізм не потребував особливого стилістичного оформлення, оскільки звертався не до зовнішнього, а до внутрішнього, не до загального, а до особистого. Те особливе забарвлення, особливе відчуття проникнення в інтимний світ, вишуканість емоцій, навіть відчуття пропорцій та легкість фактури так чи інакше пов'язані із сентименталізмом. Усе це створювало почуття ніжної витонченості, близькості до природи і внутрішнього благородства. Сентименталізм перетворюється на перед романтизм: "природна людина" бореться із суспільними і природними стихіями, з похмурими бурями і потрясіннями життя, передчуття яких закладено в усій культурі XVIII ст.
Зіткнення індивідуальності з суспільством, з трагедіями буття, перехід ідеалу у сферу нездійсненної фантазії ведуть у XIX ст., коли буржуазний індивідуалізм і автономізація суспільства кладуть край явищу стилю як великої історико-художньої категорії. Головним результатом розвитку мистецтва XVIII ст. є паростки художньої культури наступних століть, хоча й у маскарадному вбранні витончених, загострених театральних форм. Як з обрамлення мереживних жабо, з-під перук дивляться на нас розумні очі філософа і борця, що все розуміють, як зручність побутової речі проявляється в задумливому декорі рококо – так у складному привабливому мистецтві XVIII ст. відбувається народження реалізму і функціоналізму всього новітнього часу [9, C. 378]
У розумах письменників епохи Просвітництва все частіше виникає думка про єдність людства і його культури. Ще Лейбніц замислювався над контактами Сходу і Заходу і навіть про можливість створення у далекому майбутті єдиної загальнолюдської мови. Протягом XVIII ст. в Європі надзвичайно зростає інтерес до життя, звичаїв та культури країн Сходу. Так, у Франції ще наприкінці XVII ст. вийшло багатотомне видання "Східна бібліотека". На початку XVIII ст. виходять переклади з арабської, перської та інших східних мов. Особливий успіх має видання "Тисячі й однієї ночі", що спричинилося до багатьох наслідувань. З французької багато які з цих книг перекладаються іншими європейськими Мовами, в тому числі й російською. Про інтерес до Сходу свідчить відомий переклад "Шакунтали" Калідаси (в Англії Зроблено В. Джонсом, у Німеччині — Форстером, у Росії — Карамзіним). Російський вчений Г. Лебедєв прагне проникнути в таємниці давньоіндійської культури. П. А. Плавильщиков написав трагедію на тему боротьби народу Індії проти орд далеко не умовного Надір-шаха. Дуже популярні східні теми, сюжети, образи. Монтеск'є, Вольтер, Голдсміт, Віланд та інші філософи звертаються до тем і образів Сходу, навіть якщо Схід в їхній уяві подається умовно і недиференційовано [1, С.95].
Соціально-економічні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їх духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей в літературі.
Разом з філософами-просвітниками прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище, верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660 – 1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою [9, C.363-365].
Чимало передових, близьких народові ідей висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт (1667 – 5 рр.). Де його широковідомим романом є «Мандри Гуллівера». Під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людського благородства на коней. Його роман - глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.
Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Роберта Бернса (1759 – 6 рр.). У своїх поезіях він змальовував образи селян («Був бідний фермер батько мій»), виступав проти соціального й національного гніту («Веселі жебраки»). Революційними настроями пройняті його твори періоду французької буржуазної революції 1789 р. – «Дерево свободи», «Чесна бідність» [2].
4. Жанрова своєрідність романів С. Річардсона в літературному процесі Х/ІІІ ст.
Однією з реакцій на сентиментальний роман, було роздратування, бо просвітники вважали, що такий жанр роману може довести читачів до гріхопадіння і навіть самогубства. Просвітники, що виступали проти розвитку жанру сентиментального роману перш за все намагалися захистити своїх дітей. Вивчення будь-якої літератури вимагає певної освіти, але наявність класичної освіти не є необхідністю для читачів сентиментальних романів. Від читача вимагається лише висока ступінь культурної грамотності. До того досить великий об’єм роману обмежував кількість бажаючих читачів. А також обмежував читачів, що можуть його дочитати до кінця. Читачі повинні були зрозуміти і оцінити складні відчуття та емоції, що характерні для епістолярних романів С. Річардсонаа та його багаточисельних послідовників. Головною темою сентиментального роману є складний духовний світ головної героїні. Однак пізніше протягом ХІХ ст. послідовники С. Річардсона поступово експериментують, таким чином з’являються диференціації романних форм. Сентиментальний роман еволюціонує по різним напрямкам, з’являється естетський роман. Що відрізняє його високими естетичними вимогами та претензіями. З іншого боку виникає література для загалу, що оперує нехитрими життєпізнаваємими формулами та повторами.
Річардсон Семюел (Richardson, Samuel) (1689 – 1761), англійський письменник та топограф, визнаний у Англії першим романістом. Коли Семюелю Річардсону було вже 50 років, нічого не передбачало відомості. У ті часи Річардсон залишив свою типографську справу і почав писати. Його твір зараз вважають першим англійським романом, а твори написаними у формі особиститих, інтимних вражень і думок [8, C.139]. Він написав одну книгу і узяв участь у підготовці письмовника для „сільських читачів”, який повинний був вийти під назвою Листи для друзів (Letters Written to and for Particular Friends).
Створенням третього великого роману, Історії Грандісона, він завершив випуск 19 томів у дванадцяту долю аркуша. Серед них було двотомне продовження Памели, написане, для того щоби затвердити свої права. Оскільки інший автор Джон Келлі випустив своє бачення продовження роману – Поведінка Памели у вищому світі (Pamela's Conduct in High Life). Річардсонаа умовляли написати і четвертий роман, але стан його здоровья погіршувався, а типографські справи вимагали пильної уваги. Але з 1739 и до дня смерті 4 липня 1761 він підготував чотири випуски Подорожі Британією (Tour thro' Great Britain). Д.Дефо, зібрав том Роздумів Кларісси (Meditation of Clarissa) для видання підписчикам і підготовив збірку вибіркових думок з трьох своїх романів.
Використовуючи епістолярну техніку, вистроював повествування роману у вигляді відвертих листів, якими обмінювались головні герої. Річардсон вводив читачів у потаємний світ героїв, світ їх думок та відчуттів.
Найбільш відомий його роман „Памела або вознагороджена добродетель” (Pamela, or Virtue Rewarded, 1740), Кларисса (Clarissa, or The History of a Young Lady, 1747–1748), Історія сера Чарльза Грандисона (The History of Sir Charles Grandison, 1753 – 1754) [3,4,5,6,7].
Найбільш повний життєпис він зробив сам у віці 68 років. Він народився на початку 1689 року у графстві Дербишир. Навчався у сільській школі. Батько бажав зробити з нього духівника, але грошові труднощі зробили це неможливим. І Семюел відправився до Лондону та став ученем печатника. Закінчивши учнівство, заснував типографську справу у Солсбері-Корт. Це була одна із трьох найбільших типографій у Лондоні.
Сам Річардсон не вважав „Памелу” художнім твором [3], бо використовував розмовні слова і вирази, проте ці слова мають стилістичне забарвлення [8, C. 242].
Сюжет роману Pamela, or Virtue Rewarded.
Героїні роману було дванадцять років, коли її родина розорилася; дівчинка стала служницею. Після смерті господині Памела «зачарувала сина своєї господині», який був майстром романів і який наставляла ловушки, одну за іншою, намагаючись скористатися дівчиною. Памела відторгла усі притязання містера Б., за що наприкінці була нагороджена віселлям. Дослідники творчості С. Річардсона доводять реальність історії, але нагороджуючи Памелу за доброчинність весільною обручкою, Ричардсон, сам того не бажаючи, дає можливість звинуватити дівчину у розрахунку.
Але головним завданням письменника було створити образ героїні, що має суперечності: зберегти цнотливість – и не загубити людину, яку вона кохає [3, 4].
Відсутність досвіду і постійне відчуття її чуттєвої натури, що розуміє свої права розкрили конфлікт у цьому романі ще більш гостро.
Тема відносин між служницею і господарем була занадто вузькою, і у 1740-х роках Річардсон приступає до роману Кларіса. Кларіса – ще одна «новітня жінка»; вона потрапляє до іншого життєвого конфлікту: проклята батьком із-за відмови вийти заміж, дівчина шукає допомогу у Роберта Ловласа. Повіса-аристократ одурює її, одурманив наркотиком, і Клариса помирает, не пробачив його, хоча їх обох тягне одне до одного. Сам Річардсон не підтримав своїх читачів та друзів, які намагались дати Кларисі прибіжище у суспільстві, як він дав його Памелі, вважають, що повіса який розкаявся – найкращій чоловік [5].
Звернення до особистості дозволило сентименталістам суперечності що характерні кожній людині. Героїні, можуть потрапляти у різні складні ситуації, коїти помилки, тому їх дії не піддаються одразу вірній оцінці. Куль відчуттів, зумовив високий ступінь суб’єктивізму. Розповідь як правило ведеться від першої особи. Структура творів це волевиявлення автора, який не слідує літературним канонам, вона досить вільна з ліричними відступами
Можна підкреслити, що найбільш повно сентименталізм був вираженим у жанрі англійського роману. А його засновник Семюел Річардсон розірвав барокову традицію авантюризму та пригодництва, а звернувся до світовідчуття людини, що вимагало створення нової літературної форми – роману у листах.

Висновки
Європейське Просвітництво — історично конкретний комплекс ідей, що спричинився до певної системи культури. Так, порівняно з Відродженням, Просвітництво означає глибокий переворот не лише в умах відносно вузького „кола ідеологів”, а й у свідомості великих мас людей, котрі, охоплені зливою нових ідей вони стають творцями, що привело до появи специфічних рис , зокрема створення нових жанрів. Жанру сентиментального роману Просвітництва. Новий характер культури розуміють багато діячів: видавець Річардсон, як і Руссо прагне поширення знань серед більшості населення . Тісно пов'язаний з наукою, розум перетворюється на її головне знаряддя. Саме в епоху Просвітництва сформульовано концепцію віри в прогрес через розум, яка надовго визначила розвиток європейської цивілізації і принесла цілу низку руйнівних наслідків для людства.
Річардсон був видатним та популярним романістом свого часу. Це підтверджують великі суперечки навколо його творів, зокрема Памели. Це спричинило хвилю попиту на його роман. Поступово попит сприяв перекладу його романів на інші мови. Переклади його творів принесли йому відомість у Германії, Франції. У Англіїї нова хвиля зацікавленості творами Річардсона спричинилася, коли Джейн Остен не продемонструровала, скільки багато вона навчилась у Річардсона.
У ХХ ст. Більшість літературних критиків схиляються до того, щоби повернути С. Річардсону титул найкращого романиста Х/ІІІ ст.

Література:
1. Дилигенский Г.Г. «Конец истории» или смена цивилизаций? //Вопросы философии. – 3. – 1991.–С.82-95
2. Культурологія: Навч. посібн / За. ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула.–К: Центр навчальної літератури, 2004.–368с.
3. Ричардсон С. Англинские письма, или История кавалера Грандиссона, творение г. Ричардсона сочинителя Памелы и Клариссы : в 8 ч. / С. Ричардсон ; пер. с фр. А. Кондратович. – СПб.: иждивением И. Сытина, 1793-1794.
4. Ричардсон С. Достопамятная жизнь девицы Клариссы Гарлов, истинная повесть, англинское творение г. Рихардсона: с присовокуплением к тому оставшихся по смерти Клариссы писем и духовного завещания : в 6 ч. / С. Ричардсон. – СПб., 1791-1796.
5. Ричардсон С. Кларисса, или История о юной барышне, содержащая в себе разные важнейшие дела частной жизни, с особенным указаниям на бедствия, могущие произойти от дурного образа действования родителей и детей в отношении к браку // Б-ка для чтения. – 1848. – Т. 87. – С. 137-290 ; Т. 88. – С. 29-244 ; Т. 89. – С. 5-96.
6. Ричардсон С. Памела, или Награжденная добродетель : аглинская нравоучит. повесть, соч. г. Рихардсоном : в. 4 ч. / С. Ричардсон ; пер. с фр. [Чертковым]. – СПб., 1787.
7. Ричардсон С. Памела, или Награжденная добродетель. Англинское творение г. Ричардсона : пер. с фр. нового и полного изд. : в 4 ч. / С. Ричардсон. – Смоленск : иждивением И. Сытина, в тип. Приказа обществ. призрения, 1796.
8. Риторичний словник. (Зоряна Куньч) – К. : Рідна мова., 1997. – 342 с.
9. Словник літературознавчих термінів. – К. Радянська школа, 1970. – 486.с.
10. Урнов Ю. В. На рубеже веков: Очерк английской литературы. – М.,1970. – С. 7-10.


Другие работы по теме: