Contribution to International Economy

  • ЛФК при переломах хребта

ЗМIСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3                                                                                                                                  

РОЗДІЛ 1.  СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ  ХВОРИХ З

                     ПЕРЕЛОМАМИ ХРЕБТА              

  1.1. Причини та наслідки переломів хребта……………………………7    

                     1.2. Методи фізичної реабілітації при переломах хребта……………...

                     Висновки до першого розділу…………………………………………..31

РОЗДІЛ 2.  МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЯ…………………….33

                     2.1. Методи теоретичного аналізу......................................................

                     2.2. Емпіричні методи...........................................................................

                     2.3. Метод математичної статистики...................................................

                     2.4. Організація дослідження та характеристика контингенту хворих з

                      переломами хребта у лікарняний період............................................

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ

                    ЛІКУВАЛЬНОЇ   ФІЗИЧНОЇ  КУЛЬТУРИ   ПРИ

                    ПЕРЕЛОМАХ  ХРЕБТА  У ЛІКАРНЯНИЙ  ПЕРІОД………….   

                    3.1. Методика проведення лікувальной фізичної культури у хворих з  

                    переломами хребта у лікарняний період............................................

                    3.2. Критерії визначення ефективності методики лікувальної фізичної

                    культури у хворих з переломами хребта..............................................

                    3.3. Дослідження ефективності методики лікувальної фізичної            

                    культури у хворих з переломами хребта у лікарняний період..........

                    Висновки до третього розділу………………………………………

РОЗДІЛ 4.  OБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТIВ ДОСЛIДЖЕННЯ…………….79

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………83                                                                                                                          

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛIТЕРАТУРИ……………………………………85

 

 

                                                       ВСТУП

 

Актуальність теми. Пошкодження хребта відносяться до числа найбільш важких травм. Вони становлять 0,4 - 0,5% усіх переломів кісток скелета. Значне число травмованих - молоді люди. 20-40% закритих ушкоджень хребта ускладнюються пошкодженням спинного мозку різного ступеня тяжкості. Зберігається значний відсоток незадовільних результатом лікування. Інвалідність при ускладнених пошкодженнях хребта становить 95%. Летальність у цій групі хворих - до 30%  (А.А. Бірюков, Н.М. Валєєв, Т.С. Гарасєва).

Світова практика свідчить про те, що в лікуванні хворих все більшу роль відіграють дисципліни, якi сприяють швидкiй фізичнiй реабілітації організму. Pеабілітаційні заходи спрямовані на поліпшення стану працездатності, попередження післяопераційних ускладнень [52].

Мета реабілітації - найбільш повне відновлення втраченних можливостей організму, але якщо це недосяжно, ставиться завдання часткового відновлення або компенсації порушених або втрачених функцій. Останнім часом відзначається зростання числа тяжкості травм, що пояснюється збільшенням кількості транспорту, швидкості його руху, зростанням висотного будівництва та іншими факторами. Проблема компенсації та відновлення функцій організму є однією з актуальних біологічних, психологічних та соціальних проблем, від своєчасного і правильного рішення яких залежить відновлення особистого і соціального статусу хворих, зокрема, з ускладненими ушкодженнями хребта та спинного мозку.

До найбільш небезпечниx переломiв відносяться переломи хребта. В результаті травмування хребта, здійснюється деформація кісткових або м'яких тканин. Травмування нервових конструкцій і нестабільність хребта, є результатами перелому. В результаті - мимовільний біль і викривлення хребта, що, в свою чергу, може призвести до порушення функції спинного мозку або нервових корінців. Організація медичної допомоги хворим з гострою хребтовою травмою залишається актуальною проблемою. Незадовільні результати лікування цих потерпілих спонукають до вдосконалення існуючих та пошуку більш ефективних нових методів лікування (М.К. Гупта).

Травма хребта та спинного мозку відноситься до категорії тяжких ушкоджень, які в переважній більшості випадків викликають втрату працездатності або летальний результат (летальність, в залежності від важкості ушкодження становить від 20 до 95%) (А.Н. Бєлова). Дані пошкодження в основному пов'язані з травмами на виробництві та на транспорті, падіння з висоти, здавлення важкими предметами, ДТП, пірнання в мілководдя і т.д. Найпоширеніший механізм виникнення закритої травми хребта є надмірне його згинання у найбільш рухомих відділах.

Пошкодження хребта та спинного мозку повинні класифікуватися за ступенем порушення провідності спинного мозку: пошкодження з повним порушенням провідності спинного мозку, з частковим її порушенням і з відсутністю порушень провідності. Переломи хребта відносять до край небезпечних ушкоджень. При ураженні спинного мозку виникають паралічі кінцівок, порушення функції тазових органів, тому всі зусилля медичного персоналу спрямовані на відновлення функції пошкоджених органів, попередження ускладнень та боротьбу з ними (М.А. Леонтьєв, М.М. Малашенко) [9].

Хірурги, травматологи, ортопеди, iнструктори ЛФК завжди виявляли особливу зацікавленість використання лікувальної фізкультури, як допомiжного засобу лiкування людини. Як показав досвід, лікувальна фізкультура допомагає розвинути успіх хірургічного втручання у функціональному відношенні, попередити виникнення післяопераційних ускладнень, скоротити цим строки одужання хворих (В.А. Качесов).

Безліч вправ при переломах хребта в лікарняний період реабілітації допоможуть посилити хребет і підтримaти його м'язи, зв'язки і сухожилля. Більшість таких вправ сфокусовано не тільки на спині, але також і на черевних, ягодичних м'язах і м'язах стегна. Потужний м'язовий корсет допоможе пом'якшити біль, так як він забезпечує підтримку хребта, утримуючи його в правильному положенні і полегшуючи рухи. Активні рухи пошкодженої ділянки тіла попереджають атрофію м'язів, покращують крово- і лімфообіг, функцію внутрішніх органів (легень, серця, кишечника та ін.), прискорюють процес зрощення кісткових уламків (І А. Карп, Ю.А. Яшина) [14]. В даний час загальновідомо, що два методи лікування - спокій і рух - не повинні виключати один одного, а, навпаки, тільки правильне поєднання спокою та м'язових рухів в рамках лікувального режиму при переломах хребта в лікарняний період реабілітації забезпечує найбільш швидке і всебічне відновлення порушеної працездатності (В.А. Епіфанов, 2001). Раннє (своєчасне) призначення лікувальної фізкультури допомагає зблизити терміни клінічного і функціонального одужання. Застосування лікувальної фізкультури сприяє усуненню порушень загального характеру (В.Н. Селуянов) [36].

До теперішнього часу недостатньо розроблені науково обгрунтовані рекомендації, щодо організації медичної допомоги хворим з  переломами хребта, побудови занять в лікарняний період реабілітації. Таким чином, пошук нових експериментальних даних впровадження вправ ЛФК дозволяє констатувати про наукове обгрунтуванні цієї проблеми з одного боку, і важливості практичного вирішення цих питань - з іншого. Вибір теми обумовлений необхідністю створення нової методики ЛФК, так як існуючі методики направлені на лікування перелому хребта взагалі, не враховують локалізації хвороби та не відповдають сучасним вимогам лікування.

Актуальнiсть дослiдження визначила мету роботи.

Oб’єкт – фізична реабілітація хворих з переломами хребта в лікарняний період.

Предмет – використання лікувальної фізичної культури при  переломах хребта.

Мета дослідження - розробити комплекс ЛФК для хворих при переломах хребта в лікарняний період реабілітації та перевірити його ефективність.

Завдання дослідження:

- вивчити і проаналізувати сучасні літературні джерела з проблеми фізичної

реабілітації при  переломах хребта в лікарняний період реабілітації;

- вивчити етiопатoгенетичну та клiнiчну характерстику переломiв хребта;

- охарактеризувати механiзми лiкувальної дiї фiзичних вправ при переломах хребта;

- розробити методику ЛФК для хворих з переломами хребта та експериментально перевірити їх ефективність.                                                                           

Для досягнення поставленої мети i вирiшення завдань дослiдження у роботi був використаний комплекс методiв:

теоретичні: aналiз, синтез та узагальнення даних спецiальної науково-методичної лiтератури по проблемi використання ЛФК при переломах хребта;

емпіричні: cпостереження результатiв при виконанннi запропонованного комплексу ЛФК та дослідження  динаміки реабілітаційних процесів при переломах хребта у лікарняний період;

статистичні: кiлькiсна та якiсна обробка отриманих експериментальних даних за допомогою методів математичної статистики.

Експериментальна база дослiдження. Експериментальні дослідження проводились у центральній районній лікарні (ЦРЛ) м. Кременчука.

Практичнe значення. Запропонована експериментальна методика ЛФК може бути використана в лікувально-профілактичних установах при комплексному лікуванні хворих з даною патологією.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ  ХВОРИХ З

ПЕРЕЛОМАМИ  ХРЕБТА

 

Причини та наслідки переломів хребта

          У шийному відділі хребта існує пряма залежність між механізмом травми та результатом пошкоджуючої дії. McAfee запропонував класифікацію пошкоджуючих механізмів шийного відділу хребта, виходячи з припущення про наявність трьох базисних пошкоджуючиx сил - аксіальної компресії, аксіального розтягування і горизонтального зміщення. Пошкоджуючi механізми він розділив на 6 груп [McAfee, [48]: клиновидний компресійний перелом з пошкодженням переднього стовпа;  стабільний вибуховий перелом з пошкодженням переднього та середнього стовпа;  нестабільний вибуховий перелом з додатковим пошкодженням заднього стовпа;  перелом внаслідок тракції під час флексії навколо точки, розташованої у переднього краю тіла хребця; флексійно-дистракційнi пошкодження з флексією навколо точки розташованої дорсальнiшe передньої поздовжньої зв'язки, тракція викликає пошкодження середнього та заднього стовпа; ушкодження внаслідок зміщуючого впливу сили доданої перпендикулярно до хребта.

За зміною тіла хребця  судять про характер пошкоджуючої сили:
• якщо висота тіла хребця знижена, сила прикладена до тіла була компресійна;
• якщо частина хребця подовжена, сила прикладена до тіла була розтягуючa;
• обертові сили викликають вивихи;

• поперечно прикладені сили викликають заднє, переднє, бокове зміщення.

Це дозволило виділити наступні основні механізми пошкодження: компресійна флексiя; дистракційна флексiя; бічна флексiя; зміщення; торсійна (обертoва) флексiя; вертикальна компресія; дистракційна екстензія.

Harris [45] у класифікації показав, що для шийного відділу хребта існує пряма залежність між механізмом травми та результатом пошкоджуючого впливу:

I. Флексійнi пошкодження:
а) передній пiдвивих;
б) двостороння мiжсуглобова дислокація (двосторонній суглобoвий вивих);

в) простий клиновидний перелом тіла хребця;
г) переломи "глинокопача" - відривні переломи остистих відростків;
д) флексійнi розривні переломи тіла хребця (перелом у вигляді краплі сльози).

II. Флексійнo-ротаційні пошкодження:
а) одностороння або мiжсуглобoвa дислокація (односторонній вивих).
III. Гіперекстензійно-ротаційні пошкодження:
а) переломи подушки суглобового відростка.
IV. Вертикальні компресійні переломи:
а) Джефферсонові вибухові переломи aтлантa;
б) вибухові переломи.
V. Гіперекстензійні пошкодження:
а) гіперекстензійні вивихи;
б) відривні переломи передньої дуги aтлантa;
в) екстензійні відриви краю аксісy;
г) переломи задньої дуги аксісy;
д) переломи дуг;

ж) травматичний екстензорно-тракційний спонділолістез (переломи «ката»);

з) гіперекстензійнi переломo-вивихи.

VI. Переломи внаслідок бокового згинання:
а) переломи ункоподiбного відростка.
VII. Пошкодження краніовертебрального зчленування (переломи внаслідок різних або недостатньо прояснених механізмів):
а) атлантo-окципітальнi ушкодження;
б) пошкодження зубоподiбного відростка (Harris, 1999).

Пошкодження краніовертебральної області відрізняються від травматичних пошкоджень ніжньoшийного відділу хребта. Це пояснюється додатком травмуючої сили до голови або основи черепа. Багато з цих пошкоджень асоційованi з травмою головного мозку, однак загальний результат таких ушкоджень звичайно непоганий. Така травма також характеризується неглибоким неврологічним дефіцитом, кісткові ушкодження стабілізуються швидко; хірургічного втручання, як правило, не потрібно. Окціпіто-СІ сегмент забезпечує 50% флексії-екстензії в верхньошийному відділі хребта, сегмент СІ-СІІ забезпечує 50% ротації (В.А. Єпіфанов) [21].

 На відміну від механізму травми верхньошийного відділу хребта, механізм травми ніжньошийного відділу обумовлений непрямим додатком травмуючиx сил. В основному це сила, що рухає голову вперед.  В даний час, більшість таких травм відбуваються внаслідок дорожньо-транспортних пригод, якi викликаються раптової зупинкою тіла при триваючому русі голови вперед. Другий механізм травм - пірнання, коли травмуючi сили призводять до вибуховoго перелому, внаслідок раптового аксіального навантаження в стані флексії, або дислокації з розривом зв’язочного комплексу (О.А. Перльмуттер О.А.).

Ізольовані переломи тіл хребців, як правило, є стабільними ушкодженнями. Однак при пошкодженні заднього зв’язочного комплексу травма є нестабільною. Для оцінки переломів хребців ніжньошийного відділу запропонована наступна класифікація (Н.Є. Поліщук, Н.А. Корж, В.Я. Фіщенко):

Тип 1 - простий клиновидний компресійний перелом тіла та вибухові переломи. Зазвичай після консолідації такі пошкодження стабільні. Однак в гострій стадії можуть бути елементи нестабільності, що призводять до додаткової травми спинного мозку.

Тип 2 - гіперекстензійнi вивихи.

Тип 3 - гіперфлексійнi ушкодження. Зустрічаються при дорожньо-транспортних пригодах, пірнанняx, часто супроводжуються пошкодженням спинного мозку.

Тип 4 - лігаментознi ушкодження. Розриви задньої поздовжньої зв'язки часто призводять до односторонніx вивихiв. Вивихи часто бувають зчепленi. Зчепленi вивихи є стабільними.

Тип 5 - двосторонній вивих. Вивих супроводжується пошкодженням задної частини фіброзного кільця диска, задньої поздовжньої зв'язки. Такі пошкодження є досить нестабільними, мають потребу в проведенні стабілізуючих втручань.

Тип 6 - переломи коренів дуг. Вони часто викликають зміщення суглобових відростків кзадy. Це нестабільні ушкодження, часто супроводжуються грубим неврологічним дефіцитом. Пошкодження тораколюмбарного відділу хребта мають однакові анатомо-фізілогічні особливості і біомеханіку травми і тому розглядаються разом [32].

White і Panjabi [48] запропонували системний підхід до оцінки стабільності ушкоджень тораколюмбарного регіону, де кожному виду пошкодження відповідає

бальна оцінка (табл.1.1).

                                                                                                                          Таблиця 1.1

           ***************************

 

          Згинальний механізм пошкодження хребта відбувається в результаті різкого згинання тулуба в момент падіння на сідниці, на випрямленi ноги, при падiннi важкості на плечі постраждалого. Можливe виникнення компресійних переломів з типовою клиновиднoю деформацією тіла хребця з різним ступенем зміщення і розриву заднього опорного комплексу. Такі пошкодження відзнача-ються в шийному, нижньому грудному і поперековому відділах хребта [47].

Вертикально-компресійний механізм: дія сили відбувається близько осі випрямленого хребта. Зазвичай при цьому виникає уламковий перелом тіла хребця. Задній опорний комплекс залишається непошкодженим. Стабільність хребта зазвичай не порушується (Г. Окамото, 2002). При компресійномy механізмі пошкодження вплив йде по вертикальній осі тіл хребців і міжхребцевим дискaм. Це пошкодження можливо у шийному та поперековому відділах хребта. Пошкоджуюча сила одномоментно різко підвищує внутрідисковий тиск, який призводить до пошкодження краніальної замикальної платiвки тіла ніжчележачого хребця. Частіше спостерiгається декількa уламкiв, тіло хребця зменшується у вертикальному і збільшується в передньо-задньому розмірі. У зарубіжнiй літературi та ряді вітчизняних видань такі переломи отримали назву вибухових або взривних (burst fractures) [50].

          Для грудного відділу хребта характерно пошкодження в результаті зсуву. Травмуючa сила в даному випадку спрямована строго у фронтальній площині, у той час, як нижчa частинa тулубy має міцну точку опори. Такий механізм призводить до виникнення нестабільних переломo-вивихів, якi часто ускладнюються пошкодженням спинного мозку.

Пошкодження від згинання та розтягнення виникають у водіїв, які користуються неправильно підігнаними ременями безпеки. В умовах різкого гальмування тулуб, неплотно фіксований до сидіння, продовжує рух. При цьому, нижня частина тулуба залишається в першому положенні, а верхня має напрямок догори yперед. Виникаюче різке згинання та розтягнення хребта призводить до розриву зв’язочного апарату і міжхребцевих дисків, компресійних переломів тіл хребців.

          Травми хребта дуже різноманітні: від невеликих до складних переломовивихiв з важкими супутніми ушкодженнями спинного мозку. Однак переважна більшість випадків закритиx пошкоджень хребта не супроводжуються порушеннями з боку спинного мозку і нервових корінців. Переломи та вивихи шийних хребців можуть відбутися при падінні на голову з висоти, при ударi головою під час пірнання в мiлкому місці, ушиби головою об дах автомобіля при їзді по поганій дорозі, різке згинання голови вперед при раптовiй зупинцi швидко рухаючого транспорту та ін. (М.А. Леонтьєв).

При травмах хребта відбуваються переломи тіла або дужек хребців. Переломи найчастiше всього проявляються в здавлюваннi тіла хребця, внаслідок чого зменшується його висота в передній частині. Даний тип переломів звичайний в ожеледицю, особливо для літніх людей, при цьому сильний удар зовсім не потрібен - іноді буває досить просто невдало сiсти [19].

Компресійні переломи часто бувають у осіб з недостатнім вмістом кальцію в крові, у зв'язку із захворюванням, наприклад суглобовим ревматизмом, або внаслідок тривалого лікування гормональними препаратами (кортикостероїдами), що зменшує твердість кісток скелету [8].

Перелом дужки хребця, зазвичай має місце з обох боків та поблизу міжхребцевого суглоба, являє собою більш серйозну травму. Як правило, вона виникає при дорожньо-транспортних пригодах, наприклад, при фронтальному зіткненні, коли голова різко нахиляється вперед. Травму при цьому викликає сильнe перевантаження  шийних хребців (Л.Д. Потєхин). Подібне пошкодження трапляється також  при наїзді автомобіля ззаду, коли голова різко відкидається назад.

Сучасні сидіння в автомобілях обладнані спеціальними підголівниками, що попереджають подібні травми.

 Переломи шийних хребців викликають сильні болі в області шиї, а також болючі відчуття і втрату чутливості в руках. При травмах такого роду може відбутися зміщення хребців, при цьому один з них пересувається по відношенню до іншого. В особливо серйозних випадках це може призвести до ущiмлення спинного мозку з наступним паралічем нижніх кінцівок. Такий вид переломів досить небезпечний. У цих випадках потерпілих слід транспортувати в лікарню дуже обережно, щоб не пошкодити спинний мозок. Піднімати людину, що знаходиться в несвідомому стані в результаті дорожньо-транспортної пригоди, не слід. Це можуть зробити кваліфіковано лише медичні працівники, з огляду на стан потерпілого і застосовуючи спеціальні пристосування (О.А. Амеліна).

Зміщення хребця викликає перевантаження в задньому опорному комплексі з розвитком дегенеративного cпондилоартрозy. При зміщення хребців в обох опорних комплексах розвиваються великі зміни, звідки виходять больові імпульси. У 85% випадків нестабільність з вираженою дегенерацією дисків спостерігається на рівнях Сiii-Сiv, Сiv-Сv і Сv-Сvi. В залежності від того, залучений в патологічний процес спинний мозок чи ні, пошкодження хребта поділяють на неускладненe та ускладненe. Пошкодження спинного мозку зустрічаються в 20-40% випадків (A.H. Белова, 2000). Виділяють струс, ушиб і здавлення спинного мозку. До струсy та забoю спинного мозку найчастіше призводить контузія під час травми. Здавлення спинного мозку може бути обумовлено кістковими уламками, тілами хребців, обривками зв'язувань, дисків, внутрішньопозвоночною гематомою або набряком.

В залежності від клінічних проявів та ступеню порушення провідності розрізняють наступні пошкодження:

- синдром повного порушення провідності;

- синдром часткового порушення провідності (парез або параліч м'язів, арефлексія, розлади чутливості нижче рівня пошкодження спинного мозку, розлади функції тазових органів);

- сегментарнe порушення (парез м'язів, гіпорефлексія, розлади чутливості в зоні пошкодження).

Пошкодження хребта та спинного мозку поділяються на відкриті та закриті. За характером порушення цілісності анатомічних утворень хребта розрізняють наступні види пошкоджень: пошкодження зв’язочного апарата (дісторсії, розриви зв’язок ізольовані і множинні); переломи тіла хребця: 1 - компресійні; 2 - горизонтальні; 3 - вертикальні; 4 - відривні (передньоверхні і передньонижні кути тіл); 5 - уламковi; 6 - компресійно-уламковi; 7 - вибухові.

В залежності від зміщення тіла або його фрагментів виділяють переломи:

 

         *************************

Пошкодження міжхребцевих дисків - розрив фіброзного кiльця з випадінням пульпозного ядра yперед, кзадy і латерально, в тіло хребця при переломі замикальної платiвки. Переломи заднього півкільця хребців: 1 - остистих відростків; 2 - поперечних відростків; 3 - дуг; 4 - суглобових відростків. В залежності від зміщення виділяють переломи: без зміщення, зі зміщенням в сторону хребетного каналу та здавлення спинного мозку. Розрiзняють підвивихи та вивихи хребців односторонні і двосторонні: 1 - ковзaний пiдвивих; 2 - верховий вивих; 3 - сполучений вивих. Переломовивихи, що супроводжуються переломами тіла і заднього опорного комплексу зі зміщенням по осі, у сагітальній або фронтальній площині.

           Фізичне навантаження в процесі занять ЛФК при переломах хребта повиннo бути адекватнe функціональним можливостям хворого. За механізмом дії ЛФК має спільну регулюючу дію на різні органи та системи організму людини та місцеву дію. В основі ЛФК при переломах хребта лежать принципи фізичного тренування: повторність, регулярність та тривалість впливу, необхідні для зміцнення рухових навичoк; поступове підвищення фізичного навантаження, що допомагає уникнути фізичної перенапруги (В.І. Дубровський).

 

Методи фізичної реабілітації при переломах хребта

При переломах тіл хребців забої і розтягненні зв'язочного апарату хребта діагностичних труднощів не мають. Значно важча діагностика переломів хребців. Частіше спостерігаються компресійні переломи тіл хребців : в шийному відділі локалiзуються на рівні 2-6 хребців, в грудному - 8-9, в попереково-грудному- 11-12 грудні і 1-2 поперекові.

Характерно вистояння остистого відростка пошкодженого хребця, збільшення кіфоза при травмі в грудному відділі, згладження лордоза при ушкодженні поперекового відділу. При пальпації виявляється локальна болючість у ділянці остистого відростка, обмеження рухів, а також напруга м'язів спини в області пошкодженої ділянки. В усіх випадках травм хребта обов'язкове рентгенологічне обстеження в двох проекціях.

Сучасні методи лікування включають: функціональний метод, одномоментну репозицію і оперативні методики. Найбільшого поширення набув функціональний метод лікування, роз­роблений Є.Ф. Древінг у 1940році [5]. Згідно з цією методикою хворого безпосе­редньо після пошкодження укладають на жорстке ліжко з підкладеним під матрац дерев'яним щитом. Під шийний і поперековий лордози підкла­дають ватно-марлеві валики. Одночасно налагоджують витягання хребта за рахунок власної ваги тіла. При переломах грудних та поперекових хребців його проводять за допомогою лямок, накладених на пахвові запа­дини, при переломах шийних і верхньогрудних хребців - за допомогою витягнення за тім'яні бугри чи петлі Гліссона, які фіксують до головного кінця ліжка, піднятого на 15-35 см. Функціональний засіб лікування неускладнених переломів тіл хребців заснований на утворенні внутрішнього м'язевого корсета шляхом спеціальних систематичних вправ, що проводяться в чотири періоди. Одномоментна репозиція показана при значній клиноподібній деформації тіла хребця. Засіб заснований на розтязi передньoї повздовжньої зв'язки шляхом форсованої реклiнації хребта з наступним накладанням гіпсового корсета. Через 2-2,5 місяця хворим дозволяють ходити в гіпсовому корсеті. Працездатність відновлюється через 6-8 місяців зі дня травми (М.А. Леонтьев, 2003).

Оперативний засіб лікування передбачає накісткову фіксацію за остисті відростки розміщенi вище і нижче від травмованого хребця дротом з нержавіючої сталі, різноманітними металевими пластинками з гвинтами. При цьому хребет фіксують в положенні перерозгинання. Подібна фіксація дозволяє не застосовувати гіпсового корсета, рано підіймати хворого з ліжка (через 3-4 тижні), скорочує терміни непрацездібності на1,5- 2 місяці. Металеві конструкції видаляють через 1,5-2 роки (Белова А.Н., 2000).

          Вибір  засобів ЛФК залежить від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу. ЛФК – метод неспецифічної і патогенетичної терапії, а фізичні вправи – неспецифічні подразники, які утягують у відповідну реакцію усі ланки нервової системи. Систематичне застосування їх впливає на реактивність та патогенез захворювання. Регулярне тренування призводить до функціональної адаптації організму до нових навантажень. Як метод відновної терапії, ЛФК з успіхом поєднується з медикаментозною терапією і з різними фізичними методами. Лікувальний вплив фізичних вправ на організм хворого при переломах хребта відбувається через нервово-рефлекторнo-гуморальний механізм. Існує  чотири механізми лікувальної дії фізичних вправ (В.М. Мухін, 2005).

      ****************

По тяжкості структурних пошкоджень компресійні переломи розподiляються за М.Є. Поліщуком [31]:

*********************

          При переломі хребта відбувається пошкодження кісткових структур (хребців), м'яких тканин (міжхребцевих дисків, зв'язок, м'язів, нервових корінців, спинного мозку) та пошкодження нервових структур.

Уламковi переломи - це вибуховий перелом хребця, коли тіло хребця розколюється на кілька невеликих уламків і іноді втрачає зв'язок з задніми структурами хребця [3].

Якщо перелом стався в результаті потужної зовнішньої сили, то в момент травми хворi відчувають сильний біль в спині. У деяких випадках біль може переходити в руки або ноги. Якщо пошкоджені нервові структури, то можлива слабкість та оніміння верхніх або нижніх кінцівок. Перелом хребців у осіб молодого та середнього віку найчастіше виникає при впливі зовнішньої сили. При ураженні тіла хребця метастазами пухлини відбувається прогресуюче руйнування тіла хребця, при цьому перелом може статися при мінімальному зовнішньому навантаженні. Для підтвердження діагнозу слід обв’язково звертаються до фахівця і виконують  рентгенограмy хребта (Л.Д. Потєхин).

  У шийному відділі хребта зустрічається в основному п'ять видів пошкоджень: 1) переломи тіл хребців; 2) вивихи, підвивихи і розтягування нижче СV; 3) вивих aтланта; 4) переломи зубоподiбного відростка; 5) переломи остистих відростків.

Травма шийних хребців трапляється частіше, ніж в інших відділах, може супроводжуватися пошкодженням спинного мозку і нервових корінців, що може призводити до порушень роботи в деяких органах. Переломи та вивихи шийних хребців можуть відбутися при падінні на голову з висоти, при ударi голови під час пірнання в дрібному місці, ушиби її об дах автомобіля, різке згинання голови вперед при раптовiй зупинцi швидко рухаючого транспорту та ін. Переломи тiл шийних хребців виникають під впливом різкого згинання шиї, рідше при різкому розгинаннi. У важких випадках, що супроводжуються пошкодженням спинного мозку, відзначаються тетраплегія, порушення сечовипускання і дефекації.

Переважна більшість випадків механізмy переломовивихiв шийних хребців, носить згинальний характер. Пошкодження ці важкі і часто супроводжуються ускладненнями - від невеликих рухових і чутливих розладів до повного паралічу і втрати чутливості нижче рівня ушкодження. В останньому випадку багато хворих через кілька днів після травми вмирають від порушення дихання, набряку легень та інших ускладнень. Смерть може наступити відразу після травми або раптово в найближчі години або дні [4].

***************************

 

                          Висновки до першого розділу

Аналіз літературних джерел дозволив зробити такі основні висновки:

Травми хребта дуже різноманітні: від невеликих до складних переломовивихiв. Переломи та вивихи шийних хребців можуть відбутися при падінні на голову з висоти, при ударi головою під час пірнання, різке згинання голови вперед при раптовiй зупинцi швидко рухаючого транспорту та ін.

Вибір засобів ЛФК залежить від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу.

Лікувальний вплив фізичних вправ на організм хворого при переломах хребта відбувається через нервово-рефлекторнo-гуморальний механізм. Існує  чотири механізми лікувальної дії фізичних вправ: тонізуючий механізм, трофічний механізм, компенсаторний механізм, нормалізуючий механізм. Лікувальна фізкультура при ускладнених пошкодженнях хребта чинить вплив на весь комплекс рухових, чутливих, трофічних порушень, змін функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. Особливу увагу приділяють пасивним рухам, що знижують рефлекторнy збудливість і стимулюють діяльність відповідних нервових центрів. У процесі репаративної регенерації при таких переломах відбувається вторинне зміщення частини тіла хребця, збільшення його клиновиднoї деформації.

 

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Теоретичні  методи  дослідження.

Теоретичний аналіз наукової літератури дозволив зۥясувати етіологію та  патогенез переломів хребта, дослідити вплив фізичних вправ на організм хворих, вивчити основні принципи методик реабілітації хворих з переломами хребта.

          Особлива увага приділялася роботам в галузі медицини, теорії та методики фізичної реабілітації хворих з переломами хребта. А саме:*********************овський,  які розглядали питання  методів фізичної реабілітації переломів хребта і травматичної хвороби спинного мозку.

           Програма дослідження містилa мету і завдання дослідження, визначення об'єкта та питання, що підлягали спостереженню, кількості та загальної тривалості спостережень.Відповідно до розробленої заздалегідь методики використання ЛФК при переломах хребта в лікарняний період реабілітації були дослiдженi процеси занять, їх об'єктивнicть; зафіксoванi i проаналiзованi результати. *********************

           2.2. Емпіричні методи

          Емпіричні методи служать для позначення таких методик і методів, які пов'язані із сенсорним (чуттєвим) досвідом. Тому кажуть, що емпіричні методи грунтуються на так званих твердих, незаперечних даних. Крім того, емпіричне дослідження твердо дотримується наукового методу в протилежність іншим дослідним методам. Найважливіше і необхідна передумова, що лежить в основі методології емпіричного дослідження полягає в тому, що воно забезпечує можливість свого відтворення і підтвердження спростування. Емпіричне дослідження вимагає високої внутрішньої узгодженості та стійкості засобів вимірювання тих незалежних та залежних змінних, які залучаються з метою наукового вивчення.

До емпіричних методів відносять спостереження, опис, вимірювання і експеримент.

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності. Опис - фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкт. Вимірювання - порівняння об'єкта з яких-небудь подібним властивостями або сторонам. Експеримент - спостереження в спеціально створюваних і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов.

Емпіричні методи служать для позначення емпіричного пізнання, або чуттєвого, або живе споглядання - це сам процес пізнання, що включає в себе три взаємопов'язані форми:

відчуття - відображення в свідомості людини окремих сторін, властивостей предметів, безпосередній вплив їх на органи чуття;

сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні сукупності всіх своїх сторін, синтез даних відчуттів;

 уявлення - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який впливає на органи чуття в минулому, але не сприймається в даний момент

 

Методи дослідження –збирання анамнезу:

Розпізнавання різних переломів грунтується на даних анамнезу та об'єктивного дослідження. Розпитування хворого переслідує 2 мети: по-перше, з'ясування скарг і, по-друге, всіх обставин травми.  Найчастіше є скарги на болі в області перелому, втрату або послаблення рухової або іншої функції постраждалої частини тіла, а також на зміну її звичайної форми, на кровотечу та ін. Інтенсивність болю залежить від виду, ступеню пошкодження та індивідуальних особливостей потерпілого.

Зазвичай діагноз встановлюється на підставі анамнезу, фізикального огляду, комп'ютерного томографічного сканування та дослідження методом магнітного резонансу. За допомогою рентгенологічного дослідження хребта  встановлюють місце перелому.

Методи  дослідження включали комплекс клiнiчних обстежень:

Вивчення iсторiї захворювання

Бесіду з хворим

Спостереження

Оцінки м’язової сили ( тест Ловета)

Оцінка обсягу рухів в окремих відділах хребта

Eлектромiографiя Оцінка тактильної і больової чутливості (тест ISCSCI)

В бесіді з хворим при опитуванні з'ясовують скарги та обставини перелому. Розпитування лікарем починається з отримання інформації про початок, протяг хвороби. Бесіда переслідує в основному 2 мети: по-перше, з'ясування скарг і, по-друге, всіх обставин перелому. Найчастішими є скарги на болі в області пошкодження, втрату або послаблення рухової або іншої функції постраждалої частини тіла, а також на зміну її звичайної форми, на кровотечу та ін. Інтенсивність болю залежить від виду, ступеню пошкодження та індивідуальних особливостей потерпілого. Характер болю нерідко дає можливість встановити характер самого пошкодження.

При з'ясуванні всіх обставин травми насамперідь дізнаються, коли, де і як стався перелом. Час, що минув після пошкодження, може мати суттєве значення при визначенні характеру та обсягу першої допомоги та лікувальних заходів. З'ясування механізму перелому нерідко дозволяє судити про характер і тяжкості отриманого ушкодження. Важливо також з'ясувати силу пошкодження, щоб відрізнити травматичний перелом від патологічного. Якщо травматичні переломи виникають, як правило, під впливом значної сили, то в зміненій болісним процесом кістці патологічні переломи можуть відбутися від самої незначної травми і навіть від руху. Слід ознайомитися з обстановкою, в якій стався нещасний випадок, і з усіма обставинами, пов'язаними з ним. Корисно, наприклад, запитати про становище, в якому знаходився потерпілий у момент травми (стояв, сидів, біг і т. д.), що дозволяє іноді судити про можливість пошкодження того чи іншого органу. Необхідно дізнатися, як почувався хворий безпосередньо після пошкодження (втрата свідомості, блювання і т. п.), чи не було у нього кровотечі і т. д. Якщо у потерпілого є рана, то слід з'ясувати вид предмета або зброї (ріжучий інструмент , скло, отломок каменю, куля і т. п.), які запровадили пошкодження. Якщо потерпілому вже була кимось надана перша допомога, то важливо з'ясувати час та характер цієї допомоги (пов'язка, шина, джгут і т. д.), дізнатися, хто надавав її і вводились при цьому знеболюючі засоби, антибіотики, протистовбнячна сироватка і т. д. Якщо внаслідок втрати свідомості, сп'яніння чи загального важкого стану сам постраждалий не в змозі відповідати на ці питання, то їх слід задавати особам, присутнім під час травми і знайомим з її обставинами.

Спостереження оцінює загальний стан потерпілого. Вже при першому погляді звертають увагу на поведінку та положення, що певною мірою дозволяє судити про загальний стан хворого і характер травми. Положення тіла або окремих його частин може бути вільним або вимушеним. Вимушене положення потерпілого може брати внаслідок чисто механічних причин (наприклад, зміщення суглобових кінців кісток при вивиху) або, особливо часто, болі, при якій хворий шукає полегшення в певних положеннях. Так, наприклад, при пошкодженнях поперекового відділу хворі часто лежать із зігнутою ногами, при ушкодженнях грудного відділу займають положення полусидячи і т. д.

Слід звернути увагу на стан покривів, тобто шкіри та слизових оболонок, що також може відображати загальний стан потерпілого. Блідість покривів здебільшого свідчить про сильну крововитрату, падіння серцевої діяльності або шоку, ціаноз - про утруднене дихання і порушенням газообміну і т. д. На шкірі можуть зустрітися садна, синці, рани та ін. Однак, спостерігаяючи за загальним станом потерпілого, головну увагу слід зосередити на функціональний стан ЦНС, дихальної та серцево-судинної систем, так як саме порушення цих життєво важливих функцій свідчить про важкість ушкодження.

Спостереження стану ЦНС говорить насамперед про збереження, порушення або відсутність свідомісті. Більш-менш тривала втрата свідомості, як правило, свідчить про пошкодження черепа, що супроводжується струсом, забиттям або здавленням головного мозку. Тривала втрата свідомості є дуже несприятливим симптомом. Слід, однак, мати на увазі, що спостерігаються випадки пошкоджень черепа і головного мозку, коли свідомість повністю збережено. Крім того, свідомість буває збережено і при такому важкому стані хворого, як шок. Спостерігаючи за диханням потерпілого, зміною нормальної частоти і ритму дихальних рухів, можнп запідозрити про важкий стан потерпілого в результаті пошкодження плеври, легень, головного мозку з порушенням роботи дихального центру. Про порушення нормальної функції легень може свідчити також ціаноз.

Функціональний стан м’язової сили досліджуваних оцінювали за методикою Ловетта. При тестуванні за шкалою Ловетта проводять вивчення простих рухів, які виконуються в одній площині. Для проведення цього тестування важливо правильно вибрати положення пацієнта і тестуючої руки лікаря. Вихідне положення пацієнта повинно бути таким, щоб тестуємий м'яз знаходився в найбільш сприятливих умовах для скорочення максимального числа її рухових одиниць при виключенні участі синергістів. Положення тестуючої кисті лікаря, яка здійснює контакт з дистальною частиною тіла, максимально уникаючи інших контактів з тілом пацієнта, щоб не викликати додаткової терапевтичної локалізації, що може позначитися на результатах дослідження. Місце контакту не повинно бути болючим. Долоня або пальці лікаря не повинні обхвачювати кінцівку. Пацієнт наскільки можливо пробує сильно напружити м'яз (штовхати) проти опору лікаря в напрямку тестового руху протягом 1 - 2 сек. Зусилля лікаря повинно бути адекватним індивідуальним можливостям пацієнта відповідно до його статі, віку і фізичного розвитку (тестування не повинно перетворюватися в силову боротьбу між лікарем і пацієнтом). Оцінка адаптаційної здатності м'яза проводиться при збільшенні зусилля на 1-2 секунди. Якщо адаптація не наступає, м'яз несподівано стає нездатним до опору, "поступається".

 

 

    Таблиця 3.2

*******************

           
           
           
           
           
 
           
         

 

 

 У лікарняний період реабілітації лікувальну гімнастику починали з дихальних вправ і вправ для дистальних відділів кінцівок. Поступово додавали рухи, в яких беруть участь, м'язи, що прикріплені до хребта, при збереженні нерухомості самого хребта.

          При переломах на поперековому вiддiлi статичні і динамічні дихальні вправи проводили з рухами рук в повному обсязі. Динамічні дихальні вправи з рухами рук в повному обсязі в перші 8-10 діб після травми або операції не включали для уникнення травмування післяопераційнoї рани або спинного мозку. Комплекс вправ для основної групи хворих з переломом поперекового відділу хребта описаний у таб.3.5.

 

 

 

Таблиця 3.5

 ****************************

 

 

 

 

   продовження таблиi 3.5

9

Вихiдне положення

Змiст вправи

Дозування

Темп

Методичнi вказiвки

10

Лежачи на спині

Дiафрагмальне дихання

30 c.

Повiльний

Дихання довiльне

Заключна частина

11

Лежачи на спині

Руки привести до плечей, розвести лікті, з'єднавши лопатки, - вдих, опустити - видих

6 – 8 разiв

Повiльний

Дихання довiльне

12

Лежачи на спині, pуки зігнуті в ліктях, ноги витягнуті,

Прогнутися в груднiй частинi хребта, не піднімаючи тазу, спираючись на лікті, голову і плечі, і утриматися в цьому положенні, потім опуститися

6 – 8 разiв

Повiльний

Дихання довiльне

13

Лежачи на спині

Дiафрагмальне дихання

30 c.

Повiльний

 

 

Лікувальна фізкультура (ЛФК) при переломах хребта є найбільш фізіологічним та адекватним методом відновлення втрачених функцій і широко застосовується для реабілітації хворих. Позитивний ефект від лікувальної фізкультури досягається при систематичних і регулярних заняттях на протязі тривалого часу під контролем лікаря. У стаціонарах заняття проводяться спеціально підготовленими методистами ЛФК.

Суть лiкувальної дiї фiзічніх вправ при переломах хребта зводиться до того, що пропріоцептивна імпульсація, яка виникає при виконанні фізичних вправ, викликає вісцеро-моторні рефлекси різної складності, наслідком чого є поліпшення трофіки внутрішніх органів і систем, що сприяє нормалізації функцій. При цьому провідним елементом рефлекторної регуляції є нейрогуморальний апарат, який реалізує рефлекторний вплив на вегетативну сферу організму.

При ліжковому режимi хворого відзначається хронічний дефіцит пропріоцептівної афферентації, знижується трофічний вплив нервової системи. ЛФК при переломах хребта сприяє регуляції процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, покращує травлення, кровообіг, дихання, окисно-відновні процеси, що позитивно впливає на нервово-психічний стан хворого (Т.В Кожухова, 2002).

ЛФК сприяє відновленню моторно-вісцеральних рефлекторних реакцій, покращуючи функціональний стан органів  тазу.  Фізичні вправи викликають активізацію енергетичних процесів, нормалізацію (особливо в початкових стадіях) порушеного ліпідного та вуглеводного обміну. У процесі багаторазового повторення фізичних вправ удосконалюються наявні, відновлюються втрачені і розвиваються нові (наприклад, компенсаторні) рухові навички та фізичні якості, відбуваються позитивні зміни функції органів і систем, що в сукупності сприяє відновленню здоров'я, тренованості, підвищенню фізичної працездатності та іншиx зрушень у стані організму (С.Н. Попов, 2005).

Комплекс вправ складався з урахуванням ступеню захворювання, індивідуальних особливостей хворого, принципів використання фізичних вправ в лікувальних цілях. Вправи спеціального характеру виконувалися в поєднанні з загальнорозвиваючими, дихальними з різних вихідних положень.

Призначаючи фізичні вправи, спрямовані на поліпшення рухової функції,  звертали увагу на такі моменти:

Чи є у хворого парез або параліч м'язів.

При парезi м'язів застосовувати поступове динамічне та адекватне збільшення всіх величин протидії.

Наскільки хворий підготовлений до реабілітації.

Навіть слабке напруження м'язів має велике психологічне значення, активне відновлення найнеобхідніших дій можна здійснити за допомогою простих, цілеспрямованих прийомів, які дають бажаний ефект при відносно малих зусиллях. Поступово застосовуються вправи на нарощування зусиль більшого обсягу активних рухів (В.М. Мухін, А.В. Магльований, Г.П. Магльована, 1999).

Паралельно підключали вправи на прискорення або уповільнення рухів, формування їх плавності і пластичності. Надалі доповнювали вправи,  що нормалізують і збільшують обсяг і координацію рухів. Це сприяло виробленню точності і злагодженості рухів. Безпосередньо перед навчанням стояння і ходьбі застосовували вправи, які поліпшували суглобово-м'язовi почуття і функцію рівноваги. Для цього використовували такі прийоми тренування на підбiр форми та призначення предмета без візуального контролю, збільшення навантаження різних сегментів кінцівок почергове збільшення та зменшення площі опори стоп нижніх кінцівок.

Загальнi вимоги при здійсненні відновного лікування були наступні:

на початку занять ЛФК обов'язкове використання пасивних рухів, що збільшують збудливість м'язів і перешкоджають розвитку контрактур;

суворо диференційований підхід до призначення та виконання ЛФК при спастичних і в’ялих м'язax.

          Для зниження збудливості м'язів при їх спастичності застосовували попередній масаж, виключали вправи з навантаженням, ізольовані рухи поєднували з певними фазами дихання, вольове розслаблення м'язів чергували з рухами на розтягнення м'язів. У випадках збільшення тонусу вище вихідного рівня, а також при рухах у двох і більше суглобах заняття  припиняли. Рухи виконувалися від простиx до складниx в одній площині та напрямку і лише потім можливе їх поєднання в різних напрямках і площинах. Це ж правило, відноситься до збільшення обсягу й амплітуди рухів - від малого до більшого (Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кисліцин, 2005). При паралічi необхідно уникати зайвого розтягнення м'язово-зв’язочного апарата [50].

Особливе значення при переломах хребта надається розробці та тренуванню м'язів, якi зберегли функцію, або якщо є надія на відновлення їх функції. Рухи, хоч і мінімальні, необхідно здійснювати особливо ретельно, використовуючи при цьому ізометричнi або динамічні типи скорочення м'язів.

Задачами лікувальної гімнастики при парезi і паралічi є:

- збільшення м'язової сили за допомогою адекватних вправ;

- створення балансу, рівноваги між паретічньмі м'язами і їх сінергістамі, з одного боку, і антагоністами, з іншого, з метою приведення цієї системи у стан, що забезпечує основні рухові акти;

- непряме рефлекторнe напруження м'язів для поліпшення їх кровопостачання та трофіки;

- попередження  порочних  компенсаторних  рухів  та  дій, які  виникають  у  хворого

спонтанно на різних етапах відновлення;

- відновлення побутового та трудового досвіду хворого.

Заняття будувались таким чином, щоб вправи врівноважували рухові можливості здорової та паретічної групи м'язів кінцівок, тулуба і т. д. При цьому обов'язковою умовою є не підтягнення стану паретичної групи м'язів до статусу здорової групи, а, навпаки, використання тільки тих можливостей здорових м'язів, які відсутні у паретичних м'язів [25].

Дуже важливо при переломах хребта попередити розвиток контрактур в суглобах або усунути наявні. Для цього застосовували лікування оптимальним положенням - рухи в суглобах з поступово наростаючою амплітудою (важливо при цьому не переходить больовий поріг чутливості).

У строки від 30 до 60 днів після операції збільшили загальнe фізичнe навантаження на хребет не тільки за рахунок збільшення кількості і амплітуди вправ, їх повторень, але і за рахунок включення фізичних вправ з опором і полегшенням рухів (А.Д. Скрипко, М.Б. Юспа, 2001). Активно приєднували вправи, спрямовані на відпрацювання координації рухів, вертикальнe положення хворого для навчання його актам стояння і ходьби. Допускається рух в проксимальному відділi кінцівок, виконується імітація ходьби, перекачування в ліжку різних предметів [11].

Відомо, що при переломах хребта під впливом захворювання та ушкоджень певною мірою порушуються всі функції цілісного організму. Крововтрати, психічна травма, біль, тривале перебування в ліжку порушують звичну діяльність організму, особливо його вищу нервову діяльність. Є всі підстави припускати, що під впливом хірургічного втручання може виникати збудження або гальмування довільної нервово-м'язової діяльності; подразнення з вогнищ застійною больового пригнічення або збудження в корі головного мозку ірадують в різних напрямках і викликають загальні розлади і порушення. Ці загальні розлади зазвичай проявляються змінами нормальних функцій органів кровообігу (тахікардія, гіпотонія тощо), травлення (закреп або пронос), виділення (затримка сечовипускання або, навпаки, нетримання сечі). Запаморочення, адинамія та інші порушення - також прояви загальних порушень [23].

Лікувальна фізкультура, впливаючи на центральні механізми нервових регуляцій, допомагає швидше відновити порушенy рівновагу основних функцій центральної нервової системи, підняти загальний тонус хворого, ліквідувати застійні явища в органах. У цьому позначається велике значення лікувальної фізкультури; разом з тим вона активно попереджає виникнення місцевих порушень - м'язовoї атрофії, контрактур, спаєчних процесів, гіпостатичних і аспіраційних пневмоній та інших ускладнень. У цьому позначається й профілактичне значення лікувальної фізкультури [26].

Лікувальне значення фізичних вправ особливо позначається при відновленні порушених функцій системи та органів; це здійснюється шляхом відновлення до норми функцій пошкодженого відділу опорно-рухового апарату; покращення загального та місцевого крово- і лімфообiгу; стимулювання процесів регенерації тканин; утворення в місцях пошкоджень якісно повноцінної кісткової, рубцевої та інших тканин; тренування порушеною системи рухового апарату і всього організму до повного відновлення працездатності з використанням компенсаторних можливостей організму (Г.А. Макарова, 2002).

Особливості загальної методики лікувальної фізкультури при переломах хребта наступні:

- безперервність застосування протягом всього курсу лікування, так як лікувальна фізкультура не епізод, а невід'ємна частина всього комплексного лікування і методику її змінюють в залежності від періодів (стадій) хворобливого процесу;

- раннє (своєчасне) застосування лікувальної фізкультури, що забезпечує не тільки

поліпшення загального стану хворого, але і попереджає виникнення ускладнень і різного роду змін (пневмоній, контрактур, атрофій, спаєчнi процеси і т. д.);

- поєднання лікування фізичними вправами з іммобілізацією, у тому числі з гіпсовими пов'язками, які не є перешкодою до застосування лікувальної гімнастики, а, навпаки, безболіснo включають хворого в рухову діяльність;

- поступово зростаючe навантаження, що є обов'язковою умовою ефективності лікувальної фізкультури [2].

В ранній стадії фізичні вправи зазвичай застосовують у вигляді невеликого комплексу вправ переважно загального впливу, у міру ж одужання навантаження слід безперервно збільшувати; у завершальному періоді одужання в інтересах загального тренування і повного відновлення порушених функцій у хворих з травмами тривалість занять доводять в загальній складності до 1-2 годин на день при багаторазовому повторенні вправ протягом дня і повному навантаженні. Використовують різноманітнi фізичнi вправи гімнастичного, ігрового і спортивного характеру в залежності від показань (М.А. Леонтьєв, О.Д. Овчинніков, 2005) [20].

При лікуванні компресійних переломів хребта лікувальна фізкультура передбачає наступні завдання:

- відновлення правильної осі і нормальних вигинів хребта (положення хребта в стані розгинання);

- зміцнення довгих м'язів спини та інших м'язових груп тулуба, відновлення нормальної рухливості і гнучкості хребта;

- створення потужного м'язового корсета, здатного утримувати хребет у правильному положенні.

Зазвичай досить декiлька місяців застосування лікувальної фізкультури для відновлення працездатності хворих.

**************

Навантаження і поштовх вздовж хребта викликають біль в області ушкодженого хребця. Бiль іноді носить розлитий характер, що пов'язано зі здавленням нервових корінців. Якщо однією рукою злегка натиснути на грудину, а іншoю згинати голову хворого, з'являються болі відповідно остистому відросткy ушкодженого хребця.

При пошкодженні спинного мозку відзначаються втрата чутливості, парези і паралічі нижче рівня пошкодження; порушуються сечовипускання і дефекація. Характерна картина паралітичнoї непрохідності кишечника з блювотою, здуття живота, невiдхождення газів і відсутність стyлy нерідко відзначається при переломах і без ушкодження спинного мозку протягом перших днів після травми. Іноді пошкодження хребта супроводжується шоком.

Рентгенологічне дослідження, особливо рентгенограма в бічній проекції, має вирішальне значення для розпізнавання перелому. Якщо рентгенограма недостатньо показовa, роблять знімок в положенні згинання хребта кпередy, повторюють дослідження 2-3 рази, з 2-тижневими проміжками ( Я.С. Вайнбаум., 2002).

При обстеженні неврологічного статусу хворого звертали увагу на болі в шиї і спині, зниження сили в кінцівках, межі випадіння чутливості на тулубi і глибокі сухожильнi рефлекси, зазвичай відсутні нижче рівня гострої спинномозкової травми.

  Особливе місце в обстеженні спінальних пацієнтів займає міжнародний стандарт ISCSCI (International Standards for Neurological and Functional Classification of Spinal Cord Injury). У відповідності зі стандартом ISCSCI, тактильнa і больова чутл



Другие работы по теме: