Contribution to International Economy

  • Причини та механізми порушень голосу
ПРИЧИНИ ТА МЕХАНIЗМИ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ

Змiст

Вступ…………………………………………………………………………3
Роздiл I. Визначення та основні характеристики голосу……………….4
1.1. Анатомо-фізіологічний механізм голосоутворення………………...4
1.2. Методи дослідження голосового апарату……………………………8
Роздiл II. Основнi напрямки корекційної роботи над голосом………...11
2.1. Нормалізація голосової функції………………………………………11
2.2. Профілактика порушень голосу……………………………………….14
2.3. Гігієнічні рекомендації по збереженню голосy……………………..16
Роздiл III. Причини, механізми і класифікація порушень голосу………18
3.1. Етіологічні порушення голосу………………………………………..18
3.2. Характеристика порушень голосу…………………………………….19
3.3. Класифікації розладів голосу………………………………………….20
3.3.1. Центральні функціональні порушення голосу…………………….22
3.3.2. Периферичні функціональні порушення голосу…………………..23
Висновок…………………………………………………………………….26
Cписок лiтератури…………………………………………………………..28







ВСТУП

Актуальнiсть. Актуальною проблемою логопедичної роботи є пошук шляхів підвищення її ефективності. Висока пластичність центральної нервової системи, соціальна сутність голосу, вибір правильних засобів, методів та інші фактори визначають в основному сприятливу перспективу процесу усунення порушення голосу. 
Голос є невід'ємним компонентом процесу комунікації. Мовне спілкування не може повноцінно здійснюватися при порушенні голосоведення. Розлади голосу різного генезу ускладнюють, як процес відтворення мови самим мовцем, так і сприйняття її оточуючими. Найбільш схильні до розладів голосу особи голосoмовних професій, які не володіють навичками правильної голосоподачі. Неправильна техніка голосоведення і, як наслідок цього, перенапруження голосового апарату є поширеними причинами виникнення порушень, які можуть спричинити за собою професійну непрацездатність.
Голос - це унікальне явище, завдяки якому людина отримує можливість висловлювати свої думки, спілкуватися з оточуючими його людьми. Тривалий розлад голосової функції веде до утруднення міжособистісних відносин, порушення процесу соціальної адаптації, що негативно позначається на загальному розвитку, нервово-психічний стан і формування особистості дитини. Весь хід нормального розвитку голосy протікає за строго певним закономірностям, при яких кожне вже сформувався ланка є свого роду базою для повноцінного формування наступного. Тому випадання якоїсь однiї ланки (або відхилення від норми в його розвитку) перешкоджає нормальному розвитку та інших, «надбудованих» над ним, ланок.
У дитячому віці, який характеризується зниженою стійкістю нервової системи до несприятливих дій, неправильне використання голосового апарату може привести до стійких і вираженим порушенням голосу. 
В даний час число дітей, що мають змінений тембр голосу, - від легкої охриплості, гіперназальності до більш виражених порушень тональності, сили звучання, аж до шепітної мови - не має тенденції до зниження. У роботах вітчизняних і зарубіжних дослідникiв вказується, що порушення голосу діагностуються у у багатьох дiтей. 
Логопедичної вплив спирається на спеціальні принципи: етіопатогенетичний (обліку етіології та механізмів порушення голосу), системності та обліку структури порушення голосу, комплексності, диференційованого підходу, поетапності, розвитку, обліку особистісних особливостей, діяльнісного підходу, використання обхідного шляху, формування навичок голосу в умовах природного мовного спілкування.
Мета роботи - вивчення причин та механiзмiв порушень голосу.
Завдання: 
Дати визначення анатомо-фізіологічному механізмy голосоутворення.
2. Охарактеризувати методи дослідження голосового апарату.
3. Узагальнити знання про oсновнi напрямки корекційної роботи над голосом.
4. Дати характеристику сучаснiй класифікації розладів голосу.
5. Визначити гігієнічні рекомендації по збереженню голосy та методи профілактики порушень голосу.




РОЗДIЛ I
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ГОЛОСУ

Анатомо-фізіологічний механізм голосоутворення 

Голос - це сукупність різних за частотою, інтенсивністю та тембром звуків, що вимовляються людиною за допомогою голосового апарату. Голосовий апарат - комплекс органів і систем, які беруть участь у голосоутворенні. Легені відіграють роль джерела енергії. Повітря з легень проходить через трахею і голосові зв'язки. Голосові зв'язки замикаються й розмикаються, модулюючи повітряний потік, внаслідок чого він набуває вигляду послідовності імпульсів складної форми. Деякі індивідуальні відмінності в будові голосових зв'язок обумовлюють відмінності у формі імпульсів, а значить, тембру голосу. 
Частота імпульсів називається частотою основного тону. Вона грає головну роль в утворенні інтонацій і співі, а також є «несучою» для голосних звуків. 
Далі, через гортань повітря потрапляє в ротові і носові резонансні області. Піднебінна завіска ділить повітряний потік між ротовою і носовою порожниною в різній пропорції. При значному перерозподілі в носову порожнину виходять назалізовані (тобто набулий носовий тембр) звуки. За відповідною артикуляцією мови, зубів і губ у мовленнєвому тракті можуть утворюватися щілини. При проходженні через них повітря завіхряється, тобто шумить. Такі шумом і шиплячі звуки називаються щілинними. 
Коли ми говоримо, відбувається процес зміни форми резонансних областей ротової і носової порожнин, рух мови, нижньої щелепи і губ, запуск і зупинка (розкриття) голосових зв'язок. Труднощі акустичного моделювання мовного тракту полягають насамперед у тому, що весь мовний тракт можна вважати ланцюгом з зосередженими параметрами тільки на низьких частотах. При більш високих частотах довжина звукової хвилі близька або перевищує довжину мовного тракту. У цьому випадку процес генерації звуку щодо точно може описуватися тільки складними хвильовими рівняннями, навіть без урахування перебудови мовного апарату при артикуляції. 
За механізмом голосоутворення, а також з точки зору способу та мети використання голос поділяється на розмовний (мовленнєвий) та співочий (вокальний). Розмовний голос поділяється на побутовий, котрий ми використовуємо у повсякденному житті, та професійний. Професійний голос повинен відрізнятись від побутового витривалістю, максимальною виразністю. Співочий (вокальний голос) може бути аматорським та професійним.
Головні якості будь-якого голосу - це висота, сила, тембр.
Механізм голосоутворення центрально обумовлений: в корі головного мозку знаходиться центр вокалізаціі, але для утворення голоси необхідна струмінь повітря, без якої коливання голосових складок неможливо. Голосовий апарат має три периферичних відділи, взаємопов'язанi між собою і якi регулюються корою головного мозку: органи дихання (легені, бронхи, трахея), гортань з голосовими складками (в гортані утворюється слабкий первинний тон голосу), надставнa труба (порожнина рота, носа, глотки, додаткові пазухи носа). У надставнiй трубі голос посилюється і набуває додаткової забарвлення. 
Для характеристики голосу вкрай важливі резонатори. Резонатор - порожнє тіло, заповнене повітрям, що має вихідні отвори. Стінки резонатора коливаються, накладаючи обертони і підсилюючи звук. Чим більше резонатор, тим нижче тон голосу. Найбільший резонатор - грудна клітка. Голос кожної людини індивідуальний. Звуки голоси характеризуються за силою, тембром, висоті. Висота визначається частотою коливань звучного тіла (голосові зв'язки) за секунду. Чим частіше коливання, тим вище звук. Тембр - складнa якість звуку. Його складають: основний тон (коливання поверхонь голосових складок), що обумовлює висоту звучання і обертони.

 
Рис. 1. Схема голосового апарату людини.

Сила звуку (суб'єктивно сприймається, як гучність) залежить від амплітуди коливань голосових складок. Чим більша амплітуда, тим голосніше звук.
У дітей характеристики голосу істотно відрізняються від дорослих. Їхній голос слабший за силою, так як голосові складки дітей коливаються не всією поверхнею, а краями, тобто з меншою амплітудою. Голосові складки дітей коротше, ніж у дорослих, отже, дитячий голос вище. Система резонаторів у дітей не так розвинена, отже, тембральнe забарвленнe голосу слабкe. Голосова функція дозріває протягом тривалого періоду і зазнає змін на протязі всього життя. Характеристики голосу виражено залежать від діяльності залоз внутрішньої секреції (гіпофіз, щитовидна залоза та статеві залози). Вікові зміни голосу: відбуваються, як правило, в 12-15 років. Вікова мутація обумовлена змінами гортані (збільшується в розмірі у чоловіків в 1,5-2 рази, у жінок на 1/3). Голосові складки збільшуються в розмірі по всіх параметрах (довжина, ширина, товщина), починають коливатися всією масою. Збільшується корінь язика. Голос не встигає пристосуватися до швидких анатомічних змін і звучить нестійкo. Голос хлопчиків знижується на октаву, у дівчаток - на 1-2 тони. Причинами зміни голосу в період мутації є порушення координації функцій зовнішніх і внутрішніх м'язів гортані та відсутність узгодженості між диханням і фонації.
Можна виділити три періоди мутації: 
• початкова
• пікова 
• кінцева 
Мутація триває від 1 місяця до 2-3 років.

Методи дослідження голосового апарату

Для вивчення голосy велике значення має дослідження голосового апарату, в першу чергу функції голосових складок. Існує декілька медичних методів дослідження. 
Перше уявлення про стану гортані дає непряма ларингоскопія - огляд за допомогою дзеркала (ларингоскопа). Ларингоскопія виявляє анатомічні зміни або запальні захворювання. 
Непряма ларингоскопія проводиться в кабінеті лікаря. Для цього використовується маленьке дзеркальце, що вводиться в ротоглоткy. За допомогою рефлектора - дзеркала, що встановлюється на голові лікаря світло відбивається від лампи і висвітлює гортань. 
У даний момент цей метод вважається застарілим, тому що все більшого поширення набувають гнучкі ларингоскопи. Вони дозволяють отримати більше інформації. 
Пряма ларингоскопія дозволяє побачити більше, ніж дозволяє непряма ларингоскопія. Вона може проводитися, як за допомогою гнучкого фіброларінгоскопа, так і за допомогою ригідного (жорсткого). Жорсткий ларингоскоп застосовується зазвичай під час хірургічних втручань.
Більш детальну картину функції голосових складок розкриває ларінгостробоскопія. За допомогою спеціального приладу, електронного стробоскопа, можна спостерігати характер коливань голосових складок. Рентгенографія і томографія відображають точну картину гортані в момент її роботи, не розкриваючи характеру рухів голосових складок, застосовуються переважно для діагностики пухлин. Електроміографія дає відомості про функції зовнішніх і внутрішніх м'язів гортані. 











Рис. 2. Методи дослідження голосового апарату.

Останнім часом знаходить все більше застосування новий метод дослідження голосового апарату - глоттографія. Принцип роботи приладу заснований на зміні опору струмів ультрависокої частоти, що подаються на гортань. Проходячи через гортань, ток змінює свою силу відповідно до коливань голосових складок. Змикання знижує опір, розмикання - підсилює. Зміни сили струму фіксуються на екрані осцилографа у вигляді кривої (глоттограмми). Таким чином, на глоттограмi спостерігаються фази коливань голосових складок у формі їх електричного аналога. Даний метод дозволяє спостерігати коливання голосових складок в процесі природної фонації, не завдаючи болючих чи неприємних відчуттів випробуваному. Цей метод (метод Ф.Фабра) застосовують фізіологи, лікарі, вокальні педагоги, лінгвісти, логопеди. Глоттографія об'єктивно оцінює динамічні зміни голосового апарату в процесі корекційно-відновлювального навчання і після закінчення його. 
Логопед, приступаючи до відбудовного навчання, повинен мати висновок оторiноларiнголога або фоніатра, а також відомості про початок і перебігу голосового порушення.











РОЗДIЛ II
ОСНОВНI НАПРЯМКИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ НАД ГОЛОСОМ

2.1. Нормалізація голосової функції

Ступінь нормалізації голосової функції оцінюється за такими параметрами: збільшення тривалості фонаційного дихання, інтенсивності голосу, відсутності додаткових призвуків, що змінюють тембр, розширення діапазону звучання, поліпшення адаптації до голосових навантажень.
Серед застосування методів відновлення хронічних голосових порушень можна виділити декілька напрямків. 
• Механічний вплив на гортань у вигляді здавлення її хрящів, це викликало біль, тимчасову задуху. Хворі реагували на маніпуляцію криком, і таким чином викликався гучний голос. 
• Введення в гортань різних подразників - механічних або дратівливих речовин.
• Застосування наркозу ставило за мету отримання голоси у фазі збудження. 
• Вібраційний масаж гортані у поєднанні з психотерапевтичною бесідою. 
• Метод заглушена трещіткою Барані або корректофоном, щоб вимкнути регулювання голосу по слуху 
• Ортофонічний метод.
Всі ці прийоми використовуються в сучасній практиці, але саме широке застосування знаходить фонопедія. Різні автори давали свої назви цього методу - фонічний, ортофонічний, фонічна ортопедія, голосова гімнастика.  
Нормалізація голосової функції будується з урахуванням характеру рухових порушень і переважного м'язового тонусу. 
При гіпертонусних, спастичних дисфоніяx і функціональних aфоніяx основною метою фонопедії є нормалізація (зниження) неконтрольованої м'язової напруги. При гіпотонусних варіантах зусилля логопеда спрямовані на активізацію змикальної здатності голосових складок, зміцнення нервово-м'язової системи апарату артикуляції.
Фонопедична корекція функціональних порушень голосу може бути представлена у вигляді чотирьох етапів: 
Підготовчий етап. 
  Логопедична робота здійснюється на тлі медикаментозного, фізіотерапевтичного впливів. Превалюючим завданнями на першому етапі є: гальмування патологічних навичок фонації і голосоведення (режим мовчання); тренування апарату артикуляції і активізація нервово-м'язової системи гортані. 
Зазначені завдання вирішуються одночасно. У період дотримання режиму мовчання рекомендується проводити (беззвучно) артикуляційнy гімнастику, що дозволяє виробити вміння довільно розслаблювати оральну мускулатуру, домогтися в повному обсязі легких, вільних координованих рухів нижньої щелепи, губ, язику. Паралельно доцільно виконувати вібраційний і гігієнічний самомасаж обличчя та шиї в різній техніці виконання (тонізуючій і розслаблюючій залежно від тонусy порушень), що готує голосовий апарат до етапу постановки голосу, знімає м'язову втому, надає бадьорості.
Етап постановки фізіологічного і фонаційного дихання. 
  Завдання, поставлені на цьому етапі - корекційного впливу, вирішуються на заняттях лiкувальної фізкультури. тут відпрацьовуються рівномірне дихання, його ритм, досягається оптимальне співвідношення вдиху і видиху. Починаючи з 5-7 дня в систему занять включають динамічну дихальну гімнастику, спрямовану на координацію дихання і фонації.
Етап формування оптимального фізіологічного механізму голосоутворення.
  Метою цього етапу роботи стає відновлення (створення) раціонального механізму голосоутворення. Заняття організують з урахуванням характеру тонусних або діскоордінаційних порушень. Для формування оральних і голосових кінестезій, а також з метою досягнення та закріплення плавного змикання голосових складок використовують традиційних прийом - "подачу звуку в маску". Проголошення звуку відпрацьовується на м'якій атаці. Вводяться сонори у прямі і зворотні склади. При важких формах гіпертонусних порушень заняття починають з тренування безвучної артикуляції приголосних і голосних, oпрацьовують м'яку голосоподачу на придихaльнiй атаці з опорою на глухі щелeвi фонеми. Дає успішні результати виконання жувальних вправ. У складних випадках рекомендується використовувати апарати "відставленої мови" і корректофон Деражні. При вираженому гіпотонусi вводяться вправи, що передбачають щільне різке змикання голосових складок, - вимова складів "па-пі-пу", поєднання гласного з йотивованим звуком [j][ айяа-oйе-уйу] і т.д.
Етап закріплення навичок голосоутворення і голосоведення. 
  Постановка голосу ще не гарантує успішного формування навички користування ним в різних ситуаціях, і тому корекційна робота повинна продовжуватися і після досягнення правильної ізольованої фонації. 
На заключному етапі можна виділити два основних напрямки фонопедичної роботи: введення голосу в фонації і закріплення правильного механізму голосоутворення і голосоведення; і навчання правилам гігієни голосу, визначення індивідуально допустимих голосових навантажень та їх раціонального режиму з метою профілактики рецидивів. 
  Введення постанови голоси в мовлення здійснюється з використанням вокальних вправ і спеціальних текстів, в яких залежно від особливостей порушень в кожному конкретному випадку переважають cонори, змичнi або інші необхідні звуки. 
Навчання пацієнта правильному використанню голосового апарату передбачає насамперед визначення індивідуальних навантажень з урахуванням особливостей нервово-м'язової діяльності, оволодіння прийомами нормалізації м'язового тонусу, як би "розігрівання" голосового апарату перед передбачуваними значними навантаженнями. У випадку рецидиву корекційна робота проводиться повторним курсом. При залученні в патологічний процес особистісних змін, страху мови, великого значення набуває психологічна корекція.

2.2. Профілактика порушень голосу 

Для попередження різних голосових розладів дуже важлива охорона і виховання голосу з раннього дитинства. Кожен повинен знати, що розвиток голосу йде поступово, що дитячий голосовий апарат ще слабкий і форсування голосу може завдати непоправної шкоди. Крикливий спів у діапазоні, що не відповідає дитячому голосу, викликає перенапруження голосового апарату, що може призвести до функціональних і органічних порушень. 
Діти з раннього віку повинні чути м'які мелодійні голоси з точними і виразними інтонаціями. Маючи нахил до копіювання, вони легко засвоюють інтонацію і спосіб голосоподачі навколишніх їх дорослих. При початкових формах порушення голосу гарну дію, що супроводжуються печію і сухістю в горлі, чинить такий простий засіб, як полоскання горла відваром ромашки, мальви або ж липового цвіту. Важливо, щоб розчин не був ні гарячим, ні холодним - кімнатної температури. Можна використовувати відвари та інших лікувальних трав, мінеральні води - шавніцьку, боржомі. Краще їх змішувати з теплим молоком (у співвідношенні 1:1).
Співакам рекомендують випивати сире яйце (краще жовток), з'идати моркву, апельсинову шкірку, кукурудзу, вершкове масло. Закапування в ніс риб'ячого жиру (по 2-3 краплі) також допомагає при печі й сухсті. У цей час протипоказані інгаляції гарячою парою, як це іноді роблять, пиття досить гарячих або холодних напоїв. Такі заходи попереджують подальше погіршення голосу. Часто виявляється, що під час розмови діти й дорослі дихають неправильно. Тому необхідна постановка дихання і голосу, що має профілактичне значення. 
Правильним вважається дихання, при якому в момент вдиху грудна клітка розширюється не тільки вперед і назад, але і в сторони, а видих починається зі скорочення м'язів живота і лише після цього, включається до дихання грудна клітка. При досить послідовному (хоча й недовгому) тренуванні відпрацювати правильне дихання неважко. Що стосується постановки голосу, то робиться це так: треба ширше відкрити рот і горло, а потім зосередити свою увагу на тому, де звучить голос. Хворий повинен знати, для чого це потрібно, і краще, якщо першу вправу буде виконано разом з лікарем, а потім вже самостійно. Якщо займаються з дитиною, то треба пояснити зміст вправ, їхню мету. Треба обов'язково підбадьорити дитину: «Відкрий ширше рот. Важко? Ще трошки. Подивися в дзеркало. Маленький язичок в горлі повинен бути піднятий вгору. Ось так. Добре. Голос виникне в області гортані. Так, там, де це невеличке підвищення на шиї. Мабуть, у кадика. Тепер зроби мукання, як коривка. Спробуй ще раз! » 
Потім настає етап «мукання» не просто коротких звуків «м», а складів «мо», «ма», потім і слів «мама», «море», «мопс» та інших (що починаються звуком «м» ). Після цього слід більш складний етап: рахувати вголос до 30 на одному диханні. Через кілька днів нову вправу - віршований текст. Заключний етап лікування полягає в читанні будь-якого друкованого тексту вголос з аналогічними вимогами. Всього потрібно 5-7 занять з інтервалами в 2-3 дні. 
І звичайно ж, при всіх видах порушення голосу з метою профілактики приділяється увага загальному фізичному розвитку: прогулянок, ігор, загартовування, ранкової гімнастики. Основними профілактичними заходами попередження патології голосy є загартовування організму, оволодіння навичками найбільш раціонального діафрагмального дихання і м'якої атаки голосоподачі. Для охорони голосу особам голосомовних професій необхідно пам'ятати, що куріння, алкоголь, зловживання гарячої і сильно охолодженої їжею неприпустимі, тому що при цьому дратується слизова оболонки глотки і гортані. Слід остерігатися простудних захворювань.

2.3. Гігієнічні рекомендації по збереженню голосy

Для здорової, нормальної роботи голосy необхідна спокійна атмосфера нормального психологічного клімату, доброзичливості, що виключає нервово-психічні травми і зриви. Не випадково при нервових розладах першим страждає голосова функція. Такт і культура в спілкуванні - це головна умова збереження здоров'я. Не повинно бути ніяких насильницьких штучних прийомів у навчанні і роботі, абсолютно виключається агресія і ворожість. У спілкуванні необхідна гранична природність і доброзичливість. Потрібен індивідуальний підхід до кожної особистості з урахуванням її фізіологічних можливостей. Треба уникати перевтоми голосy. 
Якщо була несподіванe велике навантаження, то дайте голосовому апарату відпочити, мовчання - це найкращі ліки. Слід уникати тривалого співу без перерви (не більше 45-60 хв. для професіоналів). Стомлення може накопичуватися і нашаровуватися до зриву. При надмірному навантаженнi слабшають гортанні м'язи, голос втрачає свіжість, звучність, стає важким, не піддається контролю, виділяється багато слизу, трапляються крововиливи. Ліки одні – мовчання i відпочинок. Для педагогів, лекторів, екскурсоводів та інших -фізіологічні норми дозволяють використовувати голос без шкоди для його якості не більше чотирьох академічних годин на день з перервою між ними в 15 хвилин. 
Оперні співаки можуть бути зайняті в день не більше 5 годин (для солістів). Правильне використання фізіологічних функцій організму попереджає захворювання. Неприпустимо безконтрольне, багаторазове спів важких творів і високих нот. Це не приносить користі, а тільки стомлює і збіднює голос. Режим занять у навчальних закладах має враховувати чергування (предметів) занять з голосовою навантаженням. "Pозминка" голосy розігріває м'язи голосового апарату і створює своєрідну психологічний настрiй всього організму.
Правила, що забезпечують збереження здоров'я голосового апарату: 
- Навантаження на голосовий апарат повиннe відповідати ступеню його тренованості; 
- Неприпустимо форсованe звучання голосу, зловживання високими нотами, криком, непомірне мовнe навантаженняe;
- Спів під час хвороби;
- Необхідно уникати різкої зміни температури, а також спеки, холоду, пилу; 
- Необхідно виключити куріння і вживання алкогольних напоїв; 
- У разі хвороби органів голосового апарату необхідно звертатися до лікаря-фоніатра. 


РОЗДIЛ III
ПРИЧИНИ, МЕХАНІЗМИ І КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ ГОЛОСУ

3.1. Етіологічні порушення голосу

Хвороби голосового апарату, пов'язані з порушеннями голосової функції, мають різні причини. Найчастіше причиною порушення функцій голосового апарату є гострі запальні захворювання верхніх дихальних шляхів: ангіни (тонзиліт), гострий нежить (риніт), запалення глотки (фарингіт), гортані (ларингіт), трахеї (трахеїт), бронхів (бронхіт). Мовні навантаження і спів слід припинити в цьому випадку до одужання. Причина появи співочих вузликів - підвищене навантаження на голосовий апарат, неправильний форсований спів. Гострі вузлики при забезпеченні голосового спокою зазвичай мимоволі розсмоктуються. Застарілі вузлики видаляються оперативним шляхом. До захворювань, пов'язаних з підвищеною експлуатацією голоси, також відноситься крововилив у голосову складку. Воно настає при різкiй напрузі (крику, форсування). Дисфонія - розлад голосоутворення, що протікає в формі ослаблення діяльності голосових складок (незмикання), або в спазматичнiй формі. Як правило, це результат перенапруги нервової системи, посиленою голосовою діяльнiстю, часто протікає на тлі якої-небудь інфекції.
Етіологія голосових розладів: 
• захворювання залоз внутрішньої секреції і статевих залоз 
• захворювання серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання
• вплив зовнішніх шкідливих речовин (пил, куріння, алкоголь та ін.) 
• механічні пошкодження голосового апарату, післяопераційні наслідки 
• наслідки простудних захворювань 
• порушення центральних механізмів голосоутворення
• психогенні впливи
У цілому виділяють дві групи причин порушень голосу: 
• органічні, що ведуть до анатомічної зміни будови периферичного відділу голосового апарату або його центрального відділу 
• функціональні, внаслідок дії яких страждає функція голосового апарату. 

3.2. Характеристика порушень голосу 

Порушення голосy розділяються на центральні та периферичні, кожне з них може бути органічним і функціональним. Більшість порушень виявляється, як самостійні, причинами їх виникнення є захворювання і різні зміни тільки голосового апарату. Але вони можуть супроводжувати та іншi більш важкi порушення мови, входячи до структури дефекту при афазії, дизартрії, ринолалії, заїкання. 
Механізм порушень голосу залежить від характеру змін нервово- м'язового апарату гортані, перш за все від рухливості і тонусу голосових складок, який проявляється зазвичай у вигляді гіпо-або гіпертонусу, рідше в поєднанні того і іншого. 
Органічні порушення голосу - патологія голосy, яка виникає внаслідок анатомічних змін або хронічних запальних процесів голосового апарату. До периферичних органічниx порушень належать дисфонії і афонії при хронічних ларингітax, парези і паралічі гортані, стани після видалення пухлин. Ступінь дефекту голосу залежить не від виду захворювання, а від його тяжкості. Так, за будь-якого із зазначених захворювань поряд з афонією може спостерігатися лише незначна зміна тембру (винятком є стан після видалення гортані, яке завжди призводить до афонії).

3.3. Класифікації розладів голосу 

Класифікації розладів голосy:
1. За проявою:
істеричний мутизм – миттєвa втрата голосу, найчастіше в осіб невротичного складу, з психогенною етіологією
афонія - повна відсутність голосу, можлива тільки шепітнa мова 
дисфонія - порушення висоти, сили, тембру голосу. Прояви: голос слабкий або голосний, дуже високий або дуже низький, монотонний, з металевим фарбуванням, сиплий, хрипкий, гавкаючий і т. п.
фонастенія - голосова слабкість або швидке стомлення голосy 
порушення голоси після ларінгоектомії (операція на гортані)
  2. За етіопатогенетичним механізмам. Виділяється дві групи порушень голосу (органічні і функціональні):
  Функціональні порушення голосу: Основна ознака функціональних порушень голосу не пов'язанa з анатомічними змінами в голосовому апараті. Більшість авторів відносять функціональні порушення голосу до невротичних розладів або вважають місцевим проявом неврозу. Термінологія функціональних порушень голосу різна: 
o істерична афонія 
o функціональна афонія або дисфонія 
o гіпо-або гіпертонуснi (спастичнi) афонії або дисфонія 
o невроз гортані 
o психогенна афонія або дисфонія 
  Найбільш поширений термін - функціональна афонія або дисфонія 
Серед функціональних порушень голосу виділяють дві групи розладів: 
• центрально обумовлені 
• периферичнo обумовлені.
Дисфонії умовно поділяються на:
- функціональні;
- органічні.
До функціональних дисфоній належать:
- гіпертонусна дисфонія;
- гіпотонусна дисфонія;
- спастична дисфонія;
- мутаційна дисфонія;
- фонастенія;
- функціональна афонія.
За цих патологічних станів на перший план виходять голосові розлади функціонального характеру, а також порушення рухомості тих чи тих елементів гортані та голосових складок, які об'єктивно виявляються на ехограмі, стробоскопії. Під час ларингоскопії зазвичай голосові складки та інші елементи гортані мають нормальну конфігурацію, звичайний колір слизової оболонки (світло-рожевий). 
Органічні дисфонії бувають при:
- гострих та хронічних ларингітах, хордитах;
- порушеннях обміну речовин (амілоїдоз гортані);
- новоутвореннях гортані: нодозні вузлики, поліпи, ангіоми та тверді папіломи, фіброми, інтубаційні гранульоми, раки, саркоми;
- парезі, паралічу гортані периферійного та центрального генезу.



3.3.1. Центральні функціональні порушення голосу 

У корі головного мозку після дії сильного подразника виникає вогнище позамежного гальмування, що порушує нормальне регулювання процесу голосоутворення. 
Етіологічної основою для центральних функціональних порушень голосу є невротичний фон і виниклe короткочасне відхилення від нормального голосоутворення. Неправильна голосова реакція закріплюється за типом патологічного умовного рефлексу. Крайня проявa - істеричний мутизм. 
У патогенезі функціональних порушень голосу виділяють 3 основних моменти: 
• наявність невротичного фону
• наявність пускового моменту (різні невротичні реакції - страх, горе, попередні запальні захворювання, перенапруження голосy) 
• фіксація нервовою системою механізмів неправильного голосоутворення за типом патологічних умовних рефлексів.
 Для виникнення центральних функціональних порушень голосу необхідне поєднання всіх трьох компонентів.
Функціональна aфонія - мовчання, обумовлене функціональною недостатністю голосових м'язів центрального походження (істерична aфонія, психогенна aфонія). Етіологія: слідство стресовoї ситуації - хворий раптом починає спілкуватися пошепки. Скарги: біль, клубок у горлі, скрегіт, слиз, невіра в одужання. Характерна для осіб з істеричними рисами. Об'єктивно: збережені гучний кашель і сміх, ларінгоскопічна картина мінлива (гіпер-або гіпотонус). Лікування: психотерапевтичний вплив, седативні засоби, вправи для активізації м'язів гортані, дихальні та вокальні вправи. 
Органічні порушення голосу: 
• гострий професійний ларингіт 
• хронічний професійний ларингіт 
• професійні трахеїти 
• монохордіт (одностороннє ураження голосових складок )
• порушення рухливості гортані 
Етіологія: ревматизм, інфекційний поліартрит, травми, ревматичний артрит, парези м'язів гортані, порушення іннервації, нейрогенні парези і паралічі (страждають рухові центри чи провідні шляхи). 
• рубцеві стенози гортані внаслідок опіків, травм, операцій, що ведуть до зміни рухів гортані 
• доброякісні утворення гортані ( "вузлики співаків" (помилкові і істинні), фіброми, кісти, папіломи та інші пухлини.

3.3.2. Периферичні функціональні порушення голосу

Периферичні функціональні порушення голосу - це результат перенапруги голосової функції. Невротичний фон відсутній. 
Для функціональних порушень голосу характерно: 
• часто різко зростає рухова функція гортані, може спостерігатися дискоординація між мовним диханням, голосоутворенням і артикуляцією 
• можуть бути порушення сенсорної функції (чутливості у голосовому апараті), виникати неприємні відчуття в гортані (першіння і т. п.) 
• можливі порушення секреторних функцій, які іноді супроводжуються відчуттям чужорідного тіла в області гортані (порушення моторних, сенсорних, секреторних функцій)
• неврологічна симптоматика (високі сухожильні рефлекси, нестійкий фон настрою, депресії, порушення сну).
Класифікація функціональних порушень голосу:
• гіпотонусна (гіпофункціональна) дисфонія 
• гіпертонусна (гіперфункціональнa) дисфонія 
• функціональна aфонія (спастична, паретична) 
• гостра та хронічна фонастенія 
Периферичні функціональні порушення голосу:
1) гіпотонусна дисфонія - порушення голосу, обумовлене зниженням м'язового тонусу голосових складок. Частіше страждають жінки. Етіологія: перенапруження м'язів голосових складок, голосовe навантаження під час хвороби, після перенесеного OГЗ, бронхіту, трахеїту, авітаміноз, вегетосудинна дистонія, гормональні дисфункції, стресові ситуації, хронічні захворювання внутрішніх органів. Скарги: стомлюваність голосу, захриплість, зниження сили голосу, "витік" повітря. Об'єктивно: слизова гортані та трахеї без змін, голосові складки рухливі, тонус знижений, максимальний час фонації вкорочений, аритмія вдиху і видиху. Лікування: переважно голосовий спокій, психотерапія, медикаментозні засоби, що стимулюють підвищення тонусу м'язів, інгаляція гортані при фонації, відновлювальні вправи для дихання та голосу;
2) гіпертонусна дисфонія - порушення голосу, що характеризується підвищенням тонусу м'язів голосових складок. У цілому зустрічається рідше, ніж гіпотонусна дисфонія, переважно у чоловіків. Етіологія: розвивається при форсованiй силовій манері мови, співу, при використанні жорсткої атаки голоси. Характеризується напругою мускулатури обличчя, шиї, набуханням вен шиї. Скарги: больові відчуття в області гортані, шиї, бажання відкашлятися, стомлюваність голосу, захриплість, періодичні спазми; голос різкий, напружений, гучний. Об'єктивно: щільне зіткнення голосових складок при фонації, набряклість країв голосових складок, слиз. Лікування: психотерапевтичний вплив, для врівноваження процесів збудження і гальмування в відношенні м'язового тонусу гортані - внутріносовие блокади новокаїну, іглорефлексотерапія, фізіотерапія (електрофoрез), на другому тижні лікування - дихальна гімнастика і фонопедічні вправи;
3) cпастична дисфонія. Характеризується дискоординація дихання, фонації і артикуляції, спазми м'язів гортані. Етіологія: психотравма, стресові перевантаження, перенапруження голосового апарату. Об'єктивно: голос монотонний, низький з різними призвуками. Фонації напруженi, здавленi, хворі віддають перевагу шепoтy. Лікування: психотерапевтичний вплив, фізіотерапія, нейролептики для ослаблення психомоторного збудження, через деякий час – фонопедії;
4) фонастенія - розлад голосy, що характеризується порушенням координації між диханням, фонацією, артикуляцією і функцією резонаторних порожнин на тлі невротичної схильності. Етіологія: гостре запалення дихальних шляхів у поєднанні з голосовим навантаженням, що може обумовлювати вогнища застійного гальмування в корі головного мозку, що в свою чергу викликає порушення координації в роботі м'язів голосового апарату. 
Психічні розлади, гормональні відхилення, перенапруження голосового апарату, професійні захворювання (особливо, у молодих фахівців). Скарги: загальні неврологічні, сенсорні і секреторні порушення, порушення сну, дратівливість, зміна сили і звучності голоси, у співаків - страх перед виступом. Об'єктивно: при гострій фонастенії в гортані немає змін, при хронічній - змінена слизова, aсинхроннe коливання голосових складок, їх слабкий натяг. 





ВИСНОВОК

Голос має важливе соціальне значення у розвитку дитини, у спілкуванні з однолітками і дорослими. Порушення голосоутворення впливають на розвиток мови, нервово-психічний стан, ускладнюють комунікацію, нерідко є причиною неповноцінності голосового апарату дорослої людини.
Голосовий апарат - комплекс органів і систем, які беруть участь у голосоутворенні. За механізмом голосоутворення, а також з точки зору способу та мети використання голос поділяється на розмовний (мовленнєвий) та співочий (вокальний). Головні якості будь-якого голосу - це висота, сила, тембр. Голосовий апарат має три периферичних відділи, взаємопов'язанi між собою і якi регулюються корою головного мозку: органи дихання (легені, бронхи, трахея), гортань з голосовими складками (в гортані утворюється слабкий первинний тон голосу), надставнa труба (порожнина рота, носа, глотки, додаткові пазухи носа). Ступінь нормалізації голосової функції оцінюється за такими параметрами: збільшення тривалості фонаційного дихання, інтенсивності голосу, відсутності додаткових призвуків, що змінюють тембр, розширення діапазону звучання, поліпшення адаптації до голосових навантажень. Фонопедична корекція функціональних порушень голосу може бути представлена у вигляді чотирьох етапів: 1. Підготовчий етап; 2. Етап постановки фізіологічного і фонаційного дихання; 3. Етап формування оптимального фізіологічного механізму голосоутворення; Етап закріплення навичок голосоутворення і голосоведення. Для попередження різних голосових розладів дуже важлива охорона і виховання голосу з раннього дитинства. Кожен повинен знати, що розвиток голосу йде поступово, що дитячий голосовий апарат ще слабкий і форсування голосу може завдати непоправної шкоди. Для охорони голосу особам голосомовних професій необхідно пам'ятати, що куріння, алкоголь, зловживання гарячої і сильно охолодженої їжею неприпустимі, тому що при цьому дратується слизова оболонки глотки і гортані. Слід остерігатися простудних захворювань.
Порушення голосy розділяються на центральні та периферичні, кожне з них може бути органічним і функціональним. Механізм порушень голосу залежить від характеру змін нервово- м'язового апарату гортані, перш за все від рухливості і тонусу голосових складок, який проявляється зазвичай у вигляді гіпо-або гіпертонусу, рідше в поєднанні того і іншого. Розлади голосy класифiцирують за проявою (істеричний мутизм, афонія, фонастенія, порушення голосy після ларінгоектомії), за етіопатогенетичними механізмами (органічні і функціональні).
Таким чином, формування у дітей мови нерозривно пов'язане з формуванням навичок користування голосом нормальної сили, висоти, без грубих порушень тембру. Для організації цілеспрямованої роботи з формування 
голосу, наближеного до норми, необхідно враховувати знання: загальнi відомостi про голос і його характеристиках, фізіологію голосоутворення, розвиток голосу.








CПИСОК ЛIТЕРАТУРИ

Белобрыкина О.А. Речь и общение. Пособие для родителей и педагогов. – Ярославль: Академия развития, 1998 – 240 с.
Бойкова Н.Э. и др. Клиника, диагностика и особенности реабилитации голосового аппарата при дисфункции щитовидной железы. // Вестник оториноларингологии. - 2000. - №5. - С.61-63
Вильсон Д.К. Нарушения голоса у детей. – Изд-во: Медицина, 1990. – 448 c.
Емельянов В.В. Развитие голоса. Координация и тренинг. — СПб., Изд-во «Лань», 2006—192 с.
Ермакова И.И. Коррекция речи и голоса у детей и подростков: Кн. Для логопеда. – 2 – е изд., перераб. – М.: Просвещение: АО «Учеб. Лит.», 1996. – 143 с.
Козлова П.А. Дифференцированная система коррекционно-педагогического воздействия при функциональных и органических нарушениях голоса у детей / О.С.Орлова, Е.Э.Артемова, Н.В.Бирюлина, П.А.Козлова, К.У.Хоппе, Т.В.А.Сорокина // Российская оториноларингология. – 2002. – № 1. – С. 46-47.
Козлова П.А. Нарушения голоса у детей и подростков / Ю.С.Василенко. О.С.Орлова. П.А.Козлова // Актуальные проблемы логопедии в трудах ученых ХХ века. – СПб., 2000. – С. 72-73.
Колпак Татьяна Викторовна Нарушения голоса в структуре речевого дефекта. - Aвтореферат. – М, 1999. – 16 c.
Коррекционная педагогика: Основы обучения и воспитания детей с отклонениями в развитии/ Б.П.Пузанов, В.И.Селиверстов, С.Н.Шаховская, Ю.А.Костенкова; Под ред. Б.П.Пузанова. - М.: Издательский центр «Академия», 1998. – 183 c.
Лаврова Е.В. Нарушения голоса: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е.В.Лаврова, О.Д. Коптева, Д.В. Уклонская. - М.: Издательский центр "Академия", 2006. – 128 с.
Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. - М.: Просвещение, 1991. – 203 c.
Логопедия: Учебник для студентов дефектологических факультетов педагогических высших учебных заведений. Под редакцией Л.С. Волкoвoй, С.Н. Шаховской. 3е изд., М.: Гуманитарный издательский центр «Владос», 2003. – 680 c.
Львов М.Р. Основы теории речи: уч. пос. для студ. пед. вузов. - М.; Академия, 2000. – 247 с.
Методы исследования голосового аппарата: Учеб. пособие / Л. М. Телеляева, И. И. Крушевская; Центр. ин-т усоверш. врачей, М., ЦОЛИУВ, 1990. - 25 с. 
Орлова О. С. Нарушения голоса. - Издательство: М: АСТ/ Астрель/ Владимир: ВКТ, 1999. - 224 c.
Панкова В.Б. Профессиональные заболевания гортани: социальные и деонтологические аспекты. Новости отоларингол и логопатол 1997; N 3: I. – c. 19-21.
Пожиленко, Е.А. «Артикуляционная гимнастика: методические рекомен¬дации по развитию моторики, дыхания и голоса у детей дошкольного возраста»/Е.А. Пожиленко. С-Пб.: Каро, 2007. 92 с.
Пятница Т.В. Логопедия в таблицах и схемах. — Минск : Аверсэв, 2006. – 28 c.
Специальная дошкольная педагогика: Учебное пособие/ Е.А.Стребелева, А.Л.Венгер, Е.А.Екжанова и др.; Под ред. Е.А.Стребелевой. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 154 c.
Специальная педагогика/ Л.И.Аксенова, Б.А.Архипов, Л.И.Белякова и др.; Под ред. Н.М.Назаровой. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 274 c. 
Степанова Ю.Е.Современная диагностика нарушений голоса у детей // Вестник оториноларингологии. - 2000. - N 3. - С. 47-49. 
Талыпова Аида Чингизовна. Комплексная реабилитация лиц с нарушением голосообразования после резекции и удаления гортани : Дис. ... канд. пед. наук : 13.00.03 : Екатеринбург, 2001. - 199 c. 
Улезько Г. М. Гигиена голоса www.fonoped.ru/HygieneofVoice.html
Ушакова О. С. Развитие речи дошкольников. – М.; Издательство института психотерапии, 2001. – 240 с. 
 Федорова О.Ю. Нарушения голоса у детей дошкольного и младшего школьного возраста / Е.Ю. Радциг, О.Ю. Федорова // Школьный логопед. - 2005. - № 5-6 (8-9), - C.71-75.
 Федорова О.Ю. Фонопедическая работа по коррекции и предупреждению нарушений голоса у детей/ О.С.Орлова, П.А.Эстрова, О.Ю.Федорова, Э.И.Ефремова // Х з’iзд оториноларингологiв України, 22-25 травня 2005 р. – Судак. – С. 19.
Филичёва Т. Б., Туманова Т. В. Дети с фонетико-фонематическим недоразвитием. Воспитание и обучение. Учебно-методическое пособие для педагогов и воспитателей. – М.; 2000. – 80 с.
Хрестоматия по логопедии. Под редакцией Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова. М., 1997. Ч.I – с. 120-162.
Эстрова П.А. Применение биологической обратной связи в комплексной реабилитации больных с нарушениями голоса и речи / П.А.Эстрова // Российская оториноларингология. – 2003. – № 1. – С. 155-156.
Эстрова П.А. Развитие детского голоса в онтогенезе / О.С.Орлова, П.А.Эстрова, Э.И.Ефремова // Материалы конференции «Онтогенез речевой деятельности: норма и патология» – М., 2004. – С. 226- 231.




Другие работы по теме: