Contribution to International Economy

  • Роберт Кох

План

 

Вступ  2

Біографія Роберта Коха  3

Роботи Роберта Коха з пошуку збудника сибірської виразки  6

Відкриття збудника туберкульозу та пошуки шляхів його лікування  8

Імунологічні та мікробіологічні основи туберкульозу  9

Заключення  13

Список використаної літератури  14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

"При тому ступені так званої сучасної цивілізації, якої

ми досягли, наукова культура у своєму найвищому вираженні

може бути більш необхідна для морального стану націй,

чим для її матеріального добробуту".

  Луї Пастер

 

 

Відкриття Роберта Коха зробили його одним з тих, хто визначає напрямки розвитку охорони здоров'я, і, зокрема, відповідальним за координацію досліджень і практичних заходів мір у боротьбі з такими інфекційними захворюваннями, як черевний тиф, малярія, чума великої рогатої худоби, сонна хвороба (трипаносомоз) і чума людини.

Туберкульоз – часте захворювання, особливо у країнах з низьким рівнем економіки і незадовільними житловими умовами та низьким рівнем охорони здоров'я і медичної допомоги.

Проте в останні роки захворюваність на туберкульоз зросла навіть у країнах, де він не мав значного поширення, що певною мірою обумовлено зниженням уваги до його профілактики. Поліпшення соціально-економічних умов життя людей відіграє головну роль у запобіганні та ліквідації туберкульозу.

Завдяки роботі видатного німецького мікробіолога, бактеріолога та імунолога – професора Роберта Коха стало можливим порозуміння причин таких страшних хвороб, як сибірська виразка, туберкульоз, холера, а тому стали можливими лікування та попередження хвороб.

Роберт Кох – це людина, яка врятувала мільйони людських життів.

 

 

Біографія Роберта Коха

 

 

Німецький лікар і бактеріолог Генріх Герман Роберт Кох народився родився в Клаусталь – Целлерфельде. Його батьками були Герман Кох, який працював в управлінні шахт, і Матильда Юлія Генриєтта Кох (Бівенд). У сім'ї було 13 дітей, Роберт був третьою за віком дитиною.

Розвитий не по роках, Роберт рано почав цікавитися природою, зібрав колекцію мохів, лишайників, комах і мінералів. Його дідусь, батько матері, і дядько були натуралісти – аматори й заохочували інтерес хлопчика до занять природничими науками.

Коли в 1848 р. Кох вступив у місцеву початкову школу, він уже вмів читати й писати. Він легко вчився та у 1851 р. вступив до гімназії Клаусталя. Через 4 роки він уже був першим учнем у класі, а в 1862 р. закінчив гімназію.

Відразу по закінченню гімназії Кох вступив у Геттингенський університет, де протягом двох семестрів вивчав природничі науки, фізику та ботаніку, а потім почав вивчати медицину. Найважливішу роль у формуванні інтересу Коха до наукових досліджень зіграли його університетські викладачі: анатом Іаков Генле, фізіолог Георг Мейсснер і клініцист Карл Гассе. Під час навчання Коха в Геттингенському університеті, Луї Пастер опублікував свої знамениті роботи, у яких спростував теорію самозародження живих організмів з неживої речовини та розробив мікроорганізмну теорію шумування. І хоча Пастер тоді ще не досліджував роль мікроорганізмів у розвитку захворювань у людини, таке припущення викликало бурхливу дискусію.

В 1866 р. Кох одержав медичний диплом, після цього у нього настав період невпорядкованості, коли він працював у різних лікарнях і намагався організувати приватну практику в п'яти різних містах Німеччини. Кох прагнув стати військовим лікарем або зробити вчинити кругосвітню подорож як корабельний доктора, однак такої можливості в нього не було. В остаточному підсумку Кох улаштувався в німецькому місті Раквіце, де почав лікарську практику на посаді асистента в лікарні для божевільних, та незабаром став відомим і шановним лікарем. Однак ця робота Коха була перервана, коли в 1870 р. почалася франко – прусська війна.

Незважаючи на сильну короткозорість, Кох добровільно став лікарем польового шпиталю і там набув великий досвід у лікуванні інфекційних хвороб, зокрема холери та черевного тифу. Одночасно він вивчав під мікроскопом водорості та великих мікроорганізмів, удосконалюючи свою майстерність у мікрофотографії.

В 1871 р. Кох демобілізувався та у наступному році був призначений повітовим санітарним лікарем у Вольштейні (нині Вольштин у Польщі). Саме там Кох виявив, що на околицях Вольштейну поширена сибірська виразка, ендемічне захворювання, яке викликається бактерією Bacіllus anthracіs і поширюється серед великої рогатої худоби та овець, вражає легені, викликає карбункули шкіри та зміни лімфовузлів. Незабаром Кох почав вивчати за допомогою мікроскопа збудника, який спричиняв сибірську виразку.

Відкриття Коха відразу принесли йому широку популярність, і в 1880 р. Роберт Кох, значною мірою завдяки зусиллям Конгейма, стає урядовим радником в Імперському відділенні охорони здоров'я в Берліні.

В 1881 р. Кох опублікував роботу «Методи вивчення патогенних організмів» («Methods for the Study of Pathogenіc Organіsms»), у якій описав спосіб вирощування мікроорганізмів у твердих середовищах середах. Цей спосіб мав важливе значення для ізолювання й вивчення чистих бактеріальних культур.

Найбільшого тріумфу Кох досяг 24 березня 1882 р., коли він оголосив про те, що зумів виділити бактерію, що викликає туберкульоз. У той час це захворювання було однією з головних причин смертності. У публікаціях Коха із проблем туберкульозу вперше були позначені принципи, які потім стали називатися постулатами Коха.

Вивчення Кохом туберкульозу було перервано, коли він за завданням германського уряду в складі наукової експедиції виїхав у Єгипет та Індію з метою спробувати визначити причину захворювання холерою. Працюючи в Індії, Кох оголосив, що він виділив мікроорганізм, що викликає спричиняє це захворювання.

В 1885 р. Кох став професором Берлінського університету та директором тільки що створеного Інституту гігієни. У той же час він продовжував дослідження туберкульозу, зосередившись на пошуках способів лікування цього захворювання. В 1890 р. Роберт Кох оголосив про те, що такий спосіб знайдений: Кох виділив виокремив так званий туберкулін, однак насправді туберкулін не став застосовуватися для лікування туберкульозу, тому що особливої терапевтичної дії він не мав, а його введення супроводжувалося токсичними реакціями, що стало причиною його найгострішої критики. Протести проти застосування туберкуліну стихли лише коли виявилося, що туберкулінова проба може використовуватися в діагностиці туберкульозу. Це відкриття, що зіграло більшу велику роль у боротьбі з туберкульозом у корів, стало головною причиною присудження Коху Нобелівської премії.

В 1905 р. Кох за "дослідження й відкриття, що стосуються торкаються лікування туберкульозу", був визнаний гідним Нобелівської премії з фізіології й медицині. У Нобелівській лекції Кох сказав, що, якщо оглянути поглядом шлях, "який пройдений за останні роки в боротьбі з таким широко розповсюдженим захворюванням, як туберкульоз, ми не зможемо не констатувати, що тут були зроблені перші найважливіші кроки".

Люди, які були мало знайомі з Кохом, часто вважали його підозрілим і відлюдним, однак друзі та колеги знали його як добру і співчутливу людину. Кох був шанувальником Ґете й запеклим шахістом.

В 1867 р. Кох одружився одружувався на Еммі Адельфіні Жозефіні Фрац. У них народилася донька. В 1893 р. Кох розлучився зі своєю першою дружиною та одружився на молодій акторці Хедвізі Фрайбург.

Роберт Кох помер у Баден–Бадені від раптового серцевого нападу 27 травня 1910 р. Тіло Коха на 3 добу було піддано кремації згідно заповіту великого вченого – він не бажав після смерті стати здобиччю тих самих мікроорганізмів, боротьбі з якими присвятив все своє життя.

Кох був визнаний гідним багатьох нагород, у тому числі прусського ордена Пошани, присуджуваного германським урядом (1906 р.), і почесних докторських ступенів університетів Гейдельберга й Болоньї. Він був іноземним членом Французької академії наук, Лондонського королівського наукового суспільства товариства, Британської медичної медичній асоціації й багатьох інших наукових суспільств товариств.

 

 

Роботи Роберта Коха з пошуку збудника сибірської виразки

 

В 1872 р. Кох призначається повітовим санітарним лікарем у Вольштейні (нині Вольштин у Польщі). Він виявив, що на околицях Вольштейну серед великої рогатої худоби, а також овець поширене ендемічне захворювання – сибірська виразка, яка вражає легені, викликає карбункули шкіри та зміни лімфовузлів.

Знаючи про досліди Луї Пастера над тваринами, хворими сибірською виразкою, Кох за допомогою мікроскопа вивчає збудника, який викликає сибірську виразку. Здійснивши серію ретельних, методичних експериментів, він встановлює, що єдиною причиною захворювання є бактерія Bacіllus anthracіs, і вивчає її біологічний цикл розвитку. Він встановлює епідеміологічні особливості хвороби, показує, що одна паличка бактерії може утворювати багатомільйонну колонію. Ці дослідження вперше довели бактеріальне походження захворювання.

В 1876 і 1877 рр. при сприянні сприянню ботаніка Фердинанда Кону й патолога Юлія Конгейма в університеті Бреслау (нині польське місто Вроцлав) публікуються статті Коха із проблем сибірської виразки. Ці роботи приносять йому широку популярність. Також Кох публікує опис своїх лабораторних методів, у тому числі фарбування забарвлення бактеріальної культури й мікрофотографії її будови будівлі . Результати роботи Коха були представлені вченим лабораторії Конгейма, у тому числі Паулю Эрлиху .

Провівши серію ретельних, методичних експериментів, Кох встановив, що єдиною причиною сибірської виразки була бактерія Bacіllus anthracіs. Він довів також, що епідеміологічні особливості сибірської виразки, тобто взаємозв'язок між різними факторами, що визначають частоту й географічний розподіл інфекційного захворювання, які обумовлені циклом розвитку цієї бактерії.

Статті Коха із проблем сибірської виразки були опубліковано в 1876 і 1877 рр. при сприянні ботаніка Фердинанда Кону та патолога Юлія Конгейма в університеті Бреслау (нині польське місто Вроцлав). Кох опублікував також опис своїх лабораторних методів: фарбування бактеріальної культури та мікрофотографування її будови.

Незабаром після цього публікації у 1881 р. роботи «Методи вивчення патогенних організмів»між Кохом і Пастером – до цього часу доби лідером у мікроорганізміології – розвернулася гостра дискусія. Після того, як Кох опублікував різко критичні відгуки про пастерівські дослідження сибірської виразки, лідерство останнього похитнулося, і між двома видатними вченими спалахує ворожнеча, що триває кілька років. Увесь цей час вони ведуть гострі суперечки та дискусії на сторінках журналів і в публічних виступах.

 

 

 

 

 

 

Відкриття збудника туберкульозу та пошуки шляхів його лікування

 

Роберт Кох уживає спроби знайти збудника туберкульозу, хвороби широко розповсюдженої, та основної причини смерті на тій час. Близькість клініки Шарите, заповненої туберкульозними хворими, полегшує йому задачу – він щодня, рано ранком приходить у лікарню, де одержує матеріал для досліджень: невелику кількість мокроти або кілька крапель крові хворих сухотою.

Однак, незважаючи на достаток матеріалу, йому все ж таки ніяк не вдається виявити збудника хвороби. Незабаром Кох розуміє, що досягти мети можна тільки за допомогою барвників. На жаль, звичайні барвники виявляються занадто слабкими, але через кілька місяців безуспішної роботи йому вдається знайти необхідні речовини.

Розтерту туберкульозну тканину 271–ого препарату Кох фарбує в метиловій синьці, а потім у їдкій червоно–коричневій фарбі, використовуваній в обробці шкіри, і виявляє крихітні, злегка вигнуті, яскраво–синє пофарбовані палички, які отримують назву на честь дослідника – палички Коха.

24 березня 1882 р. Кох оголосив про те, що зумів виділити бактерію, що спричиняє туберкульоз. Кох досяг найбільшого за все своє життя тріумфу

В 1885 р., зробивши недовгу перерву для вивчення збудників холери у Індії та Єгипті, Кох продовжує дослідження туберкульозу, зосередившись на пошуках способів лікування. В 1890 р. Кох повідомляє, спосіб знайдений. Він виділив стерильну рідину, що містить речовини, які вироблює туберкульозна паличка протягом життєдіяльності – туберкулін, який спричиняв алергійну реакцію у хворих. Однак у практиці туберкулін застосовувати для лікування туберкульозу не стали, тому що він не мав особливих терапевтичних властивостей, навіть навпаки: його введення супроводжувалося токсичними реакціями, викликало отруєння, що стало причиною найгострішої критики. Протести проти застосування туберкуліну стихли після того, як виявилося, що туберкулінова проба може використовуватися в діагностиці туберкульозу, що зіграло велику роль у боротьбі з туберкульозом у корів.

Імунологічні та мікробіологічні основи туберкульозу

 

 

Існує три типи збудника – людський (typus humanus), бичачий, або коров'ячий (typus bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також нетипові бактерії. Заразними для людини є перші два ти­пи – людський та коров'ячий, рідко – нетипові бактерії (у людей із зниженим імунітетом). Джерелом інфекції для людей, окрім хворої на туберкульоз людини, можуть бути також хвора на цю інфекцію корова (бик), її м'ясо та молоко.

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку завдовжки 1,5 – 4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та капсул, не має джгутиків. Вона – аероб, грампозитивна, забарвлюється за Цілем–Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені від хворих людей, ростуть дуже повільно (3 – 4 тижні) на різних середовищах (картопля, яйце, бульйони тощо) за наявності в них гліцерину.

Паличка туберкульозу рогатої худоби має як морфологічні, так і культуральні відмінності – вона товща та коротша, не потребує для росту присутності гліцерину. Мікобактерії туберкульозу не продукують екзотоксинів. Вірулентність їх пов'язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів та іншими сполуками (чинником вірулентності). Мікобактерії виробляють ферменти лецитиназу, каталазу, пероксидазу, уреазу.

Саме продукт життєдіяльності мікобактерій був відкритий Р. Кохом і названий туберкуліном. Зараз туберкулін використовують лише для діагностики туберкульозу, він існує переважно в очищеній формі, приготований з так званого старого туберкуліну і складається з чистих мікобактеріальних білків та домішки полісахаридів.

Зараження туберкульозом, себто проникнення мікобактерій у організм, відбувається переважно через дихальні шляхи (повітряно-крапельним способом), рідко – через травний канал (осідаючи на слизовій оболонці), у разі якого уражається як початковий відділ (ротоглотка), так і переважно середній (сліпа кишка), рідко –кінцевий (пряма кишка).

Опірність щодо туберкульозу найнижча в дитячому віці та після 65 років.

Різні тканини та органи мають не однакову чутливість до мікобактерій. Найбільш чутливі – лімфовузли (вони уражені у 100 % інфікованих дітей), менінгіальна оболонка, а також селезінка (особливо у дітей). Чутливі також нирки, надниркові залози, маткові труби, гіпофіз. Мало чутливі і рідко уражуються шлунок, підшлункова та щитовидна залози, яєчка та ін.

Інфікування (первинний туберкульоз) у переважної більшості людей відбувається у дитячому віці трахеє - бронхіальним шляхом і звичайно пов'язане з контактом з хворими на активну форму легеневого туберкульозу. Таким контактам сприяють скупчення людей при поганих житлових та санітарних умовах, громадський транспорт тощо.

Первинна тканинна реакція в легенях людини за інфікування її мікобактеріями туберкульозу виявляється утворенням у них так званого первинного комплексу. Останній складається з невеликого фокусу специфічної пневмонії та ураження реґіонарного середостінного лімфовузла – специфічного лімфаденіту.

Морфологічні прояви інфікування тканини мікобактеріями полягають у розвитку неспецифічної реакції (гіперемії, набряку), лейкоцитарної інфільтрації та розвитку проліферації клітин сполучної тканини й формуванням під дією мікобактерій та їх продуктів специфічного елементу туберкульозу, так званого горбика (tuberculum) або ж гранульоми (конгломерат горбиків). Особливістю цієї гранульоми (завбільшки від просяного зерна і більше) є її схильність до змертвіння та розпаду.

Фундаментальною одиницею туберкульозного ураження, центром горбика є так звані епітеліоідні клітини. Постійними елементами горбика є також гігантські клітини Лангганса та лімфоцити (останні по периферії горбика), а також сполучна тканина.

Епітеліоідні клітини – це переповнені дезінтегрованими продуктами загиблих лейкоцитів та мікобактерій великі мононуклеари з блідою та піно-подібною від високого вмісту ліпідів цитоплазмою.

Скупчення мононуклеарів нагадують тісно упаковані клітини епітелію, через що й названі вони були епітеліоідними клітинами. Злиття цитоплазм мононуклеарних клітин в полінуклеарні утворює гігантські клітини, які є як у центрі, так і в зовнішній частині горбика. В центрі горбика містяться казеозні (сироподібні) некротичні маси (вид сухого некрозу). Гранульома туберкульозу, як й інші гранульоми, має імуногенне походження.

У своєму розвитку вона проходить 4 фази:

первинна альтерація тканин,

розвиток клітинної гранульоми,

деструкція клітин гранульоми,

кінцевий склероз, або інкапсуляція осередку.

Первинний комплекс (туберкульоз) не має специфічних та виразних клінічних проявів. Відзначаються незначна слабкість, алергічні явища, зокрема на шкірі гомілок, з'являються вузлова еритема або інші шкірні висипки, часто збільшуються лімфовузли шиї, підвищується температура тіла до субфебрильних значень та з'являється кашель.

Часто первинне інфікування через його малосимптомність не діагностується. Через 2 – З тижні первинний комплекс у основної маси інфікованих починає затухати, обмежується (інкапсулюється) фіброзною сполучною тканиною (оболонкою), пронизується солями кальцію (під дією фосфату з загиблих клітин), утворюючи так звані петрифікати.

У частини інфікованих первинний комплекс не повністю інкапсулюється, і мікобактерії в ньому (особливо в лімфовузлі) повністю не гинуть, тому процес тліє. Про це свідчать випадки активізації первинного комплексу з дисемінацією мікобактерій та розвитком захворювання через багато років, не зважаючи на підвищення імунітету до мікобактерій.

У 1–2 % інфікованих первинний комплекс не інкапсулюється, а при зводить до розвитку туберкульозу легень та (рідше) інших органів.

Як первинне інфікування, так і захворювання на туберкульоз раніше спостерігалось у дитячому та юнацькому віці. Зараз в економічно розвинутих країнах, в тому числі й в Україні, хворіють на туберкульоз дорослі та люди похилого віку, серед яких є багато і первинно інфікованих у цьому віці. Розвитку захворювання сприяє багато чинників. Серед них анемія, гіпопротеїнемія, гіповітаміноз, цукровий діабет, інші порушення обміну та спадкова схильність.

Важливе значення мають підвищена чутливість, сенсибілізація організму до мікобактерій туберкульозу. Серед місцевих чинників сприяють розвитку туберкульозу силікоз та інші антракози легень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Заключення

 

Відкриття Роберта Коха внесли неоціненний вклад у розвиток охорони здоров'я, а також у координацію досліджень і практичних заходів мір у боротьбі з такими інфекційними захворюваннями, як черевний тиф, малярія, чума великої рогатої худоби, сонна хвороба (трипаносомоз) і чуму людину людини.

Ім'я німецького вченого Роберта Коха – майстра прикладних досліджень, стало у яд з видатними діячами науки. Він зробив неоціненний внесок у мікробіологію:

удосконалив мікробіологічну техніку,

застосував імерсійні об'єктиви, мікрофотографію;

використав анілінові барвники;

запропонував методи виділення чистої культури;

відкрив збудників туберкульозу (паличку Коха) і холери;

довів, що збудником сибірки є Bacіllus anthracіs;

обґрунтував теорію та практику дезінфекції.

Використовуючи методи Коха, інші вчені відкрили й описали збудників дифтерії (Клебс і Лєффлєр), черевного тифу (Еберт і Гафкі), правця (Ніколайєр і Кітазато), дизентерії (Гри-гор'єв і Шига), сифілісу (Шаудін), лептоспірозу (Індо, Ідо).

У 1905 р. за «дослідження й відкриття, що стосуються торкаються лікування туберкульозу», Роберт Кох визнаний гідним Нобелівської премії з фізіології й медицині.

І наприкінці цієї роботи хочеться навести слова Луї Пастера – сучасника, колеги за фахом, друга й супротивника Коха водночас, словами якого починався вступ: «... збережіть назавжди ентузіазм до роботи, але приєднаєте ще до нього, як нероздільного супутника, найсуворіший контроль. Не висловлюйте нічого, що не могло б бути перевірене простими й точними досвідами. Схиляйтеся перед духом критики. Сам по собі він не народжує нових ідей, не спонукає до нових справ, але без нього все хитко, за ним завжди останнє слово».

Список використаної літератури

 

 

Блинкин С. А. Люди Большого мужества. – М.: Наука, 1963. – 232 с.

Имшенецкий А. А. Луи Пастер. Жизнь и Творчество – М.: Медицина, 1961. – 154 с.

Векірчик К. М. Мікробіологія з основами вірусології. – К.: Либідь, 2001. – 312 c.

Вершигора A. E., Баранцевич Л. Г. Общая микробиология.  – К.: Вища школа, Головне видавництво, 1988. – 343 с.

Рубель А. Н. Туберкулез // Частная патология и терапия внутренних болезней. Под общей ред. Г. Ф. Ланга и Д. Д. Плетнева. – Т. 1, Ч. 2. – М.–Л.: Госмедиздат, 1931. – 201 с.

Сорокина Т. С. История медицины: учеб. для студентов, 3-е издание. – М.: Асаdemia, 2004. – 558 с.

Яновская М. Роберт Кох. – М.: Молодая гвардия, 1962. – 272 с.

 



Другие работы по теме: