Переплет дипломов
  • Культура нектарина в умовах НБС України імені М. М. Гришка

Культура нектарина в умовах НБС України імені М. М. Гришка

 

 

Зміст

 

 

Вступ  2

Розділ 1. Історія вивчення роду  5

Розділ 2. Інтродукція нектарину  9

Розділ 3. Біорізноманіття роду  19

Висновок  24

Список літератури  25

Додатки  29

 

 

 

Вступ

 

 

 

Однією з основних галузей сільського господарства являється рослинництво, до складу якого входить специфічна галузь – садівництво.

Садівництво має багато підрозділів, зокрема плодівництво, яке спеціалізується на вирощуванні плодових рослин. Плодівництво як наука вивчає як культурні, так і дикоростучі плодові рослини.

Плодові рослини – це рослини, які культивують, та дикоростучі полікарпічні рослини, які дають плоди, споживані в їжу у свіжому свіжім або переробленому виді, а також рослини, які використовують як підщепи.

Результати багаторічної інтродукційно-селекційної роботи ботанічних садів показали можливість широкого використання матеріалу різного ботаніко – географічного походження для виведення та впровадження перспективних сортів нетрадиційних плодово – ягідних рослин.

Традиції планомірної інтродукційної роботи в Україні йдуть з початку 19 століття, коли був створений всесвітньовідомий Нікітський ботанічний сад, сад імені О. В. Фоміна при Київському університеті імені Тараса Шевченко, ботанічні сади Харківського та Одеського університетів, Кременецький та інші ботанічні сади й установи. Серед інтродукторів, культурних рослин, які збагатили генофонд рослин України, –  І. І. Каразін, Х. Х. Стевен, О. В. Фомін, М. Ф. Кащенко, Л. П. і В. Л.Симиренко та багато інших славних прізвищ [1 (стор. 87) , 2 (стор. 4), 3 (стор. 105-107), 4 (5, 17 та ін.)].

Широко відомі роботи Державного Нікітського ботанічного саду –  Національного наукового центру Української академії аграрних наук по селекції абрикоса (Armenіaca vulgarіs), аличі (Prunus cerasіfera), айви (Cydonіa oblonga), мигдалю (Amygdalus communіs), інжиру (Fіcus carіca), унабі (Zіzyphus jujuba), гранату (Punіca granatum), маслини (Olea europea), хурми (Dіospyros kakі) [5 (стор. 25 – 27)].

Селекція персика традиційно зберігає головне місце в дослідженнях НБС – ННЦ, саме звідси почалося широке промислове вирощування персика й багатьох інших плодових рослин у Криму й інших регіонах [1 (стор. 87), 6 (стор. 7), 7 (стор. 71)].

Однією з популярних культур плодівництва є персик та нектарин. Нектари́н – це фрукт, що представляє собою безволосий персик. Незважаючи на розповсюджений міф, нектарин отриманий методом селекції або простій мутації персиків, та не є гібридом персика й сливи.

Вивчення та широка інтродукція нектарина у плодівництво України є перспективним напрямком розвитку плодівництва країни.

Промислове садівництво України презентовано обмеженим числом видів плодових рослин: яблуня, груша, вишня, слива, алича, в меншій мірі – абрикос, черешня, персик.

В останні роки в садівництво нашої країни, як і інших країн СНД, уводяться нові плодові і ягідні рослини, що донедавна зустрічалися тільки в природі. Нетрадиційні плодові рослини відрізняються високим вмістом коштовних біологічно активних речовин і мають важливе економічне значення.

Земля України подарувала нам надзвичайне багатство, яке реалізується лише на 10%. З 250 тисяч видів рослин у селекційний процес включене не більш 300, а в селекційну практику лише 25-30.

Таким чином інтродукція різних культур, у тому числі й нектарина становить великий інтерес для плодівництва України. Кліматичні умови та ґрунти України роблять можливим інтродукцію багатьох цінних культур світового плодівництва та рослинництва.

Інтродукція нектаринів на території України має порівняльно не довгу історію – усього біля 140 років: нектарин уперше був інтродукован у Криму, в Нікітському ботанічному саду у1866 році [8]. Але й досі дослідження з інтродукції нектарину являють собою важливий напрямок сучасних досліджень. Особливий інтерес складає можливість інтродукції нектарину умовах Національного ботанічного саду України імені М. М. Гришка.

Цінність плодів нектарина, як і його найближчого родича персика звичайного, полягає в тому, що його плоди широко використовують як у свіжому, так й у консервованому вигляді. Наявність у плодах нектарина біологічно активних речовин справляє на організм людини досить корисну дію, спрямовану на підтримку необхідної кислотно-лужної рівноваги в крові та у тканинах, сприяють утворенню гемоглобіну та червоних кров'яних тілець, а також збільшенню імунітету та регуляції обміну речовин в організмі людини.

Дана робота присвячена вивченню історії роду Prunus Persіca, його інтродукції  на території України та біорізноманіттю нектаринів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історія вивчення роду

 

 

 

 

Наукове ім'я Persіca (ботанічна назва рослини – Prunus Persіca і логічним було б припущення, що батьківщиною рослини є саме Персія), поряд зі словом «персик» є спорідненим в багатьох європейських мовах, це випливає з ранніх європейських переконань, що персики були родом з Персії (нині Іран). Сучасні ботаніки досяглися консенсусу в тому, що у дійсності, батьківщиною рослини являється Китай, де персики й вирощуються з перших днів китайської культури. Персики згадуються в китайських писаннях ще в десятому столітті до нашої ери, э згадки про те, що саме персики були одним з найулюбленіших плодів королів і імператорів [9 (стор. 37 – 49)].

Персик (Prunus Persіca) є одним з видів Prunus, рідного для Китаю.  Персик належить до підродини Сливові (Prunoіdeae) сімейства Rosaceae. плоди даного дерева – соковиті і їстівні, плід також називається персик. Разом із з мигдалем персик класифікований у підрід Amygdalus у межах роду Prunus, від інших підродів відрізняється гофрованою оболонкою насіння.

Персики були завезені в Персію із Середземноморського регіону Шовкового шляху ще у християнські часи  [9 (стор. 38)]. У республіках Середньої Азії персики та нектарини відомі вже понад 3 000 років.

Перси привезли персики з Китаю та передали культуру цієї рослини римлянам. До Америки персик був доставлений іспанськими мандрівниками у 16 столітті, а в 17 столітті персик потрапив до Англії та Франції, де він дуже високо цінувався, і, хоча й важко, але приживався.

Садівник Джордж Мініфі нібито привіз перші персики з Англії в північноамериканські колонії на початку сімнадцятого століття, і посадив їх у своєму маєтку у Бакленді, у Вірджинії [9 (стор. 40)].

Різні племена американських індіанців приписують поширення та розповсюдження персикового дерева на території Сполучених Штатів собі, оскільки вони брали плоди й при кочовищі по території Північної Америки розповсюджували цю рослина.

Незважаючи на те, що в Томаса Джефферсона в Монтичелло росли  персикові дерева, фермери у Сполучених Штатах почали комерційне виробництво тільки в дев'ятнадцятому столітті в штатах Меріленд, Делавер, Джорджії й, нарешті, штаті Вірджинія.

У Каліфорнії сьогодні росте  65% персиків, які вирощують у Сполучених Штатах для комерційного виробництва, у північних штатах Колорадо, Мічиган і Вашингтона також ростуть значні плантації [10]. За межами Сполучених Штатів основними великими виробниками персиків є Італія, Китай, Індія й Греції [10 (www: pmep.cce.cornell.edu)].

Персики, що культивуютьс, підрозділяються на персики із м'якоттю, яка погано відокремлюється, або зовсім не відокремлюється (clіngstones) і добре відокремлюваною м'якоттю (freestones), і ті, і інші можуть мати білу або жовту м'якоть.

Персики з білою м'якоттю як правило, дуже солодкі з незначною  кислинкою, а персики із жовтою м'якоттю, як правило, мають кислуватий смак у комбінації з солодкістю, хоча смакова ознака також сильно варіює.

Персики з обома кольорами м'якоті найчастіше мають червоні плями або розводи на шкірочці. Персики із низькою кислотністю та білою м'якоттю є  найбільш популярними видами в Китаї, Японії та сусідніх азіатських  країнах, тоді як європейці та мешканці Північної Америки, історично більшу перевагу віддають кислуватому, із жовтою м'якоттю персик.

Персик – листяне дерево, що зростає до 4 – 10 м висотою. Листи персика ланцетні, 7 – 16 см у довжину, 2 – 3 см шириною, пір'ясто-жильні. Квіти персик випускає на початку весни до листів, квіти можуть бути одиночні або парні, 2,5 – 3 см у діаметрі, рожеві, з п'ятьома пелюстками. Плоди із жовтою або білуватою м’якоттю, тонким ароматом, а шкіра може бути бархатистою (у персиків) або гладкою (у нектарина) у різних сортів.

М'якоть дуже тендітна й легко одержує відбиткі в деяких сортів, але досить щільна в деяких комерційних сортів, особливо у зелених.

Одиночні, великі насіння червоно-бурі, овальні, близько 1,4 – 2 см довжиною, і оточені лушпайкою. Персики, поряд із вишнями, сливами та абрикосами ставляться до кістянок.

Перші згадки про нектарин, як про сорт персиків, відносяться до середини 14 століття. При описі перуанського кайміто було сказане, що він великий, як нектарин. Ботаніки та помологи (плодоводи) стали включати нектарин у свої списки фруктів, називаючи його mіcіpersіca, тому що він нагадував волоський горіх по гладкості та кольору зовнішньої шкірочки, а також по розміру та формі.

У 17 столітті вже були відомі шість сортів нектаринів.

Роберт Беверлі в «Історії Вірджинії», виданої у 1720 році, розповідав, що індіанці вирощують більше різноманітних і більше смачних сортів персиків і нектаринів, чим англійці.

Назва нектарин пошла від грецького nekter – напій богів у грецькій і римській міфології.

Історія нектарину, нажаль, залишається неясною; перші згадки, які були записані англійською мовою, відносяться до 1616 року [11], але звичайно, нектарини існували задовго до того, як про них було вперше написано англійською, в межах природного ареалу персика в Центральній і Східній Азії.

Нектарин – гладкошкірий персик. Тілька генетичні дослідження дозволили зробити висновок, що насправді нектарини утворюються завдяки рецесивним генам, у той час як шорстка шкірка персика є геном домінуючим [12 (стор. 144)]. Експерименти показали, що нектарин можна виростити з персикової кісточки, а персик з кісточки нектарина. Дерева, листи й насіння таких фруктів не відрізняються. Особливості плодів нектаринів у тому, що на шкірочці в нього немає пушку, він менший, м'якоть його твердіша, та він значно духмяніший. Для нектаринів притаманий більш характерний і приємний смак.

Сорта нектаринів рівнобіжні сортам персику: вони або з кісточкою, яка  не відокремлюється від м’якоті, або з кісткою, яку можна відокремити; м’якоть може бути червоною або жовтою. Деякі дослідники плоди з кісточкою, яка  не відокремлюється від м’якоті, називають брю-ньон [34 (стор. 30)].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Інтродукція нектарину

 

 

 

 

Терміном інтродукований або чужорідний вид (від англ. Introduced species) в біології називають організм, який є некорінним, невластивим для даної території, навмисно або випадково завезений на нове місце в результаті людської діяльності.  Відповідно до цього, процес освоєння інтродукованого виду на новому місці називається інтродукцією.

Часто інтродуковані види здатні істотно змінити екосистему регіону і стати причиною значного скорочення або навіть вимирання окремих видів місцевої флори і фауни. Але у разі нектарину інтродукція була здійснена навмисно, для отримання сільськогосподарської продукції; нектарини вирощуються у садах, компактно під доглядом людини та не являють собою угрозу екосистемам, які склалися на теріторії нашій країни. Крім того, нектарин – це близький родич нашім персикам, які ростуть у Криму та на Півдні України, і сливам, які вирощують на всій теріторії України.

Інтродукція рослинних ресурсів південних плодових культур (персика, нектарина, декоративного персика, абрикоса, аличі, мигдалю, хурми, зизифуса, маслини, інжиру, гранату, фейхоа) з різних регіонів світу,  формування колекцій, вивчення генофонду південних плодових культур з метою добору кращих сортів і форм як джерел коштовних ознак для включення в селекційний процесс у сільському господарстві України має велике значення.

У світі культивується понад 850 видів плодових і ягідних рослин, в Україні інтродуцировано близько 400 видів. З 50 родів тільки для двох монотипних родів – Cydonіa Mіll. і Mespіlus L. – видовий резерв виявився вичерпаним, тоді як для більшості видів він залишився значним.

Зовсім недавно в культуру введені такі дикоростучі рослини, як актинідія, обліпиха, жимолость, що одержали за кілька десятків років широке розповсюдження. Такі види, як горобина, калина, глід, кизил використовуються людиною з незапам'ятних часів, однак культура одних занепала, в інших сортів її не було, і вони використовувалися на рівні природних зразків і тільки в останні десятиліття з ними проводиться селекційна робота.

У природі існує ще велика різноманітність плодових рослин, що представляють більшу цінність як донори високої якості плодів і продуктивності та стійкості до несприятливих зовнішніх умов [13 (стор. 24)].

Історія світового садівництва пов'язана з переносом у культуру дикоростучих і ягідних рослин. Потреба введення в культуру нових нетрадиційних рослин пов'язана також і з необхідністю підвищення лікувально-дієтичних якостей продукції садівництва, тому що багато видів нетрадиційних плодово-ягідних рослин, недавно введених у культуру, містять велику кількість біологічно активних речовин.

Крім того, в останні роки спостерігаються ексцеси в погодних умовах, що приносять великий збиток плодовим рослинам. Так, весняні (травневі) заморозоки 2001 – 2002 роках, коли температура знижувалася до -6…-7°С, ушкодили квітки яблуні, груші, сливи; у той же час нетрадиційні плодові рослини – обліпиха, калина, кизил, шипшина, ірга, глід, жимолость –перенесли зниження температури й дали нормальний врожай. Переважає позитивна теплова аномалія. Це – наслідок збереження тенденції глобального потепління клімату в Північній півкулі Землі, яка характеризується динамікою відхилень  середньомісячних значень температур від кліматичної норми.

Позитивні відхилення середньомісячної температури від кліматичної норми на 2°С и більше за останні 50 років спостерігалися в січні 12 разів  (1952, 1955, 1958, 1966, 1975, 1988, 1989, 1990, 1995, 1998, 1999, 2001, 2002 роки). За цей період 13 разів надзвичайно теплим був лютий (1955, 1957, 1958, 1966, 1973, 1974, 1977, 1981, 1983, 1998, 1999, 2000 і 2002 роки). У ці роки максимальна температура в денний час піднімалася до +3 - +50С й вище, що призводило до передчасного таненню снігу й руйнуванню снігового покриву.

За останні 40 років температура повітря в Європі підвищилася на 0,7°С. Найбільший вплив на потепління надає постійне збільшення вмісту в повітрі  вуглекислого газу, яке за останні роки збільшилося з 0,028 до 0,038% [14 (стор. 33, 34)].

В 2100 році прогнозують вміст вуглекислого газу на рівні 0,056-0,081% і підвищення температури на 3-4°С, що призведе до глобальній зміни клімату – зміниться вегетація рослин і зросте шкідливість заморозків.

Таким чином, кліматичні умови сучасної центральної та північної України цілком можливо, будуть оптимальні для промислового вирощування багатьох культур, у тому числі й нектаринів. Тому на сьогодні інтродукція нектаринів в умовах НБС України імені М. М. Гришка має перспективне значення.

На думку багатьох експертів, через кілька десятків років клімат Північної Європи буде схожий на пануючий тепер у південній частині континенту. З потеплінням зв'язують прискорення вегетації, більш високі врожаї, більші  плоди й можливість вирощування теплолюбних рослин. Більш інтенсивно будуть розвиватися шкідники.

У зв'язку із цим, наслідки, пов'язані зі зміною клімату, можуть бути для садівництва усе більш  частими й відчутними.

Важливе завдання садівничої науки - розробка програм пристосування  садівництва до зміни клімату шляхом мінімізації впливу різких кліматичних флуктуацій на врожай і якість плодів.

Важливими напрямками роботи плодівників стає не тільки виведення нових сортів, але й впровадження в культуру нових видів плодових рослин з комплексом стійкості  до капризів природи, що й мають важливе соціальне й економічне значення.

Освоєння нових видів рослин, а плодових особливо, від виявлення потенційно коштовних об'єктів до перетворення їх у культурні вимагає спеціальних досліджень, які не можуть бути проведені в промислових масштабах. Шлях у масову інтродукцію багатьох коштовних видів декоративних, лікарських, плодових рослин часто починається саме з ботанічних садів [5 (стор. 25), 15 (стор. 105 - 106)]. І у цьому велике значення надається саме Національному ботанічному саду України імені М. М. Гришка з його довгою історією роботи, висококваліфікованими спеціалістами та значним досвідом інтродукційної роботи.

В Україні культивування нових видів плодових рослин важливо ще тому, що наслідки інфляції й безробіття здатні до пом'якшєння розвитком індивідуальних господарств, які, зокрема, у сільських родинах формують половину сукупного доходу.

До Реєстру сортів рослин України за останній час внесено 6 сортів  айви, 3 – аличі, 2 – ківі, 20 – персика, 1 – нектарина, 1 – гранату, 1 – маслини, 1 – інжиру, 1 – хурми селекції НБС; 1 – абрикоса, 1 – аличі, 13 – персика, 1 – лимоннику, 4 –хеномелеса, 5 – айви, 12 – актинідії, 14 – кизилу селекції НБС; 3 сорту шовковиці, 4 – жимолості їстівної Донецького ботанічного саду НАН України [16 (стор. 12), 17 (стор. 20), 18 (стор. 12), 19 (стор. 5 – 200)].

Персик та нектарин – це рослини, яки дуже добре ростуть в досить обмеженому діапазоні умов довкілля, це пов’язано з тим, що вони вимагають прохолоди, яку тропічні регіони задовільнити не можуть, проте, вони вимагають тепла, яке не може їм надати помірний регіон.

Самі дерева, як правило, переносять температури біля - 25 °С, хоча квіткові бруньки, як правило, гинуть при таких температурах, що призводить неврожаю влітку. Квіткові бруньки починають гинути вже починаючи з температури -15 ° С й до -25 ° С в залежності від сорту (деякі з них більш терпимі до холоду, ніж інші) і терміну наступу холодів, квіткові бруньки стають все менш терпимі до холоду в кінці зими [12 (стор. 235)].

Крім того, персики та нектарини вимагають середнью температуру самого жаркого місяця між +20 °С і +30 °C. Іншим проблемним питанням для різних сортів персиків та нектаринів є весняні заморозки – часте явище для південної території України. дерева, як правило, квітуть відносно рано навесні. Розцвітаючи, квітки можуть бути пошкоджені або загинути від заморозків. Зазвичай, якщо температура опускається нижче - 4 °С, значна кількість квітів будєь вбита морозом. Однак, якщо квіти не повністю відкрити, вони можуть переносити температуру  - 4 °С - 6 °С.

Продуктивна робота по інтродукції нектаринів ведеться дослідниками з Нікітського ботанічного саду – Національного наукового центру (НБС ННЦ), активно розробляються програми вдосконалювання сучасного генофонду нектарина. Роботи, які ведуться у Нікітському ботанічному саді передбачають первинне сортовивчення вихідного інтродукованого матеріалу з метою добору  найбільш вдалих генотипів батьківських пар у виведенні  нових сортів нектаринів, що відповідають сучасним  вимогам споживача й екологічним умовам їх вирощування [20 (стор. 180), 21 (стор. 23 – 25), 22 (стор. 22 – 28)].

Цінність плодів нектарина, як і його найближчого родича персика звичайного, полягає в тому, що його плоди широко використовують як у свіжому так й у консервованому  вигляді (компоти, варення, джем, соки, сухофрукти). Наявність у плодах нектарина біологічно активних речовин справляє на організм людини досить корисну дію, спрямовану на підтримку необхідної кислотно-лужної рівноваги в крові та у тканинах. Вони також сприяють утворенню гемоглобіну та червоних кров'яних тілець.

У плодах нектарина виявлені: глюкоза, фруктоза, сахароза, органічні кислоти. Визначені вітаміни: жиророзчинний Е (токоферол), та водорозчинні С (аскорбінова кислота), В1 (тіамін), В2 (рибофлавін), В6 (пиридоксин), РР (кислота нікотинова), активні (фенольні) сполуки або біофлавоноїди (поліфеноли), барвники – каратиноїди: лікопин, криптоксантин; дубильні й пектинові речовини (водорозчинний пектин і протопектин), а також макроелементи та мікроелементи (К, Na, Mg, Fe, P, S, Sі, Cl) [23 (стор. 64 – 67), 24 (стор. 109 – 111)].

Аромат плодам нектарина надають складні ефірні олії. Увесь цей багатий комплекс хімічних речовин дозволяє відносити плоди нектарина до продуктів дієтичного й лікувально-профілактичного харчування [25 (стор. 45 – 46)].

Сучасні великоплідні сорти нектарина одержали широке розповсюдження у всіх країнах – виробниках персика звичайного: у Європі, Азії, Африці, Америці, Австралії й Океанії. Вирощують нектарин також у країнах СНД: Азербайджані, Абхазії, Вірменії, Грузії, Південному Казахстані, Киргизстані, Молдові, Нахічевані, Росії, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, Україні [26 (стор. 239 – 240)].

У Криму нектарин уперше був інтродукован в Нікітському ботанічному саду більш 140 років тому (1866 р.) [27 (стор. 615)].

Л. П. Симиренко високо цінив позитивні якості нектарина. Він відзначив, що «хоча в Київській губернії нектарин е можє одержати промисловий характер, проте, кожному аматорові треба було б мати хоча б невелику колекцію цієї шляхетної породи, оскільки по смакових якостях у ряду всіх інших плодових дерев, які культивуються, нектарин заслуговує, безумовно, бути поза конкурсом. Незважаючи на те, що нектарин можє успішно рости й плодоносити в місцях, сприятливих для винограду, однак ми не повинні відмовлятися від вирощування їх у нашім краї».

Нектарин вирощували протягом декількох тисячоліть в різних природних умовах виростання первинного китайско-японського й вторинних генетичних центрів походження й формоутворення рослин (індійсько-індокитайського, австралійського, індійського, середньоазіатського, переднеазіатського, середземноморського, африканського, європейсько-сибірського, среднеамериканського, південноамериканського, північноамериканського) [28 (стор. 34 – 37)].

 Під впливом природного й штучного доборів, а також мутацій у нектарина виникла значна варіабельність, що проявляється в інтенсивності сили росту рослин, формі крони й листів, квіток, плодів, тривалості періоду вегетації й інших [29 (стор. 141)].

У результаті багатовікової еволюції в китайсько-японському генетичному центрі були виявлені та вегетативно розмножені екотипи південної групи сортів персика звичайного з медяним смаком плодів типу Honey peach. З них відібрані генотипи: Шанхай – Шуй – Ми, Бай – Ман – Шуй – Ми, Цзы – Ян – Шуй – Ми, У – Цзян – Шуй – Ми, Фун – Хуа – Шуй – Ми, Юй – Лу и другие, а также китайский сорт нектарина Тянь Лигуан – Тао (syn. Окоцу) [29 (стор. 156)].

Аналогічні сорти нектарина були створені також селекціонерами в європейсько-сибірському генетичному центрі. Оригинатор Т. Риверс (Англія) вивів три сорти нектарина з медяним смаком плодів - Vіctorіa, Lord Napіer, Stanwіck-Elruge. В Англії (маєток Стенвік) культивували нектарин Stanwіck, що характеризується солодким насінням і медяним смаком плодів [27, 30 (стор. )].

На підставі первинного сортовивчення інтродукованого та селекційного генофондів І. М. Рябов виділив чотири еколого – географічні групи сортів  персика звичайного: північнокитайску, південнокитайську, іранську та ферганську [27 (стор. 617)].

Як вихідний матеріал для селекції нектарина для нас у цей час найбільшу цінність становлять генотипи нектарина й персика звичайного південнокитайської еколого – географічної групи, що відрізняються медяним смаком плодів типу Honey peach.

У попередніх селекційних програмах НБС-ННЦ генотипи нектарина й персика з медяним смаком плодів не були притягнуті для удосконалювання існуючого сортименту через недостатнюю їх вивченість [31]. Це не дозволило раніше використовувати зародкову плазму (геноплазму) Honey peach у селекції нектарина.

Дерева нектаринів та персиків схильні до хвороби листя Curl, при якій лист закручується, ця хвороба зазвичай не впливає безпосередньо на плід, але знижує врожайність сільськогосподарських культур за рахунок часткової дефоліації (втрати листя) дерева та зменшення інтенсивності фотосинтезу. Плоди нектаринів дуже сприйнятливі до бурої гнилі.

Послідовність розвитку нектарину займає біля 7,5 місяців від бутонізації на початку зими до дозрівання плодів у середині літа.

Персики та нектарини повинні перебувати на сонці і при достатньо інтенсивному потоці повітря. Це дозволяє холодному повітрю стікати з дерев при морозній ночі і тримає прохолоду жарким літом. Персики та нектарини краще висаджувати восені, тому що це дає додатковий час корінню для створення та підтримки нових паростків навесні.

Для оптимального росту, персикові дерева вимагають постійного постачання води. Полив має бути збільшено незадовго до збирання врожаю. Найкращі плоди нектаринів утворюються, якщо дерево має добре зволоження протягом усього сезону. Крапельне зрошення є ідеальним підходом до зволоження.

Нектаринам та персикам потрібно більше азоту, ніж більшості інших фруктових дерев. Добрива можна застосовувати регулярно, на користь дереву та майбутньому врожаю піде мульчування курячим послідом восени відразу після збору врожаю.

Якщо листя нектарину пожовтіло або стало дуже дрібним за розміром, дерево нектарину потребує більш азоту. Позитивний ефект дасть додання кров'ячего або іншого кісткового борошна у кількості 3 – 5 кг на зріле дерево, або нітрату амонію та кальцію у кількості 0,5 – 1 кг. Цей підхід можна застосовувати також й у випадку недостатньо інтенсивного росту дерев.

Особливо важлив додатковий полив у сухих умовах – це необхідно пам’ятати при інтродукції нектаринів в умовах степового Криму, де відчувається істотна нестача вологи. Навіть при непоганому врожаї нектаринів недостатнє зволоження може негативно вплинути на аромат та кількість цукру у плодах нектарину [35 (стор. 261)].

Для нормального дозрівання плодів необхідна висока сума позитивних температур протягом  вегетаційного періоду й зимова температура не нижче -20 -25 °С. Необхідною умовою росту й плодоносіння є вологість ґрунту. Оптимальні умови вологості створюють передумову для правильного  живлення дерева, росту вегетативних органів і т.п.

Персикові дерева потребують  води, особливо в період утворення квітів, а головне – після відцвітання, у період прискореного росту плодів. Для персиків більше підходять среднесуглиністі ґрунти з гарним вологообміном і повітрообміном, з нейтральною або слаболужною реакцією. Окультурені важкоосуглиністі ґрунти з нормальним (більш 3 %) вмістом гумусу також підходять для вирощування нектарину. Зайва кількість кальцію в ґрунті підвищує небезпеку утворення хлорозу.

За часом дозрівання плодів розрізняють наступні сорти:

- ранні (100 – 110 днів від цвітіння до дозрівання в червні – липні);

- середні (115 – 125 днів до дозрівання в серпні);

- пізні (130 –150 днів від цвітіння до дозрівання у вересні).

Таким чином, для інтродукції нектарину в умовах НБС України імені М. М. Гришка найбільш перспективними є сорти нектарину з середнім та пізнім часом дозрівання, що обумовлено кліматичними умовами.

Перспективні роботи по вирощуванню нектаринів йдуть в Одеській області, протее, безумовно, клімат її набагато м’якший за Київську область, де розташований НБС імені М. М. Гришка.

Рекомендації вчених Нікітського ботанічного саду та Південної філії Кримського агротехнологічного університету НАУ про сприятливу зону для нектарина в районах Одеської області були обґрунтовані: регулярність плодоносіння кісточкових тут найбільш висока в умовах півдня України. Не зважаючи на позитивні умови промислових насаджень нектарина в Одеській області донедавна  не було у зв'язку з недостатньою їхньою вивченістю, але у 2002 році були закладені експериментальні сади персика, нектарина та мигдалю – дослід триває, проте вченими та фермерами вже отримані позитивні результати та багато практичних знахідок у інтродукції даних культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Біорізноманіття роду



Провідні сорти, що підлягають перевезенню, це Кветта (великі, насиченого кольору плоди з невідємною кісточкою), Джон Риверз (плоди середнього розміру, з яскравим рум'янцем на тому бочці, який більше грівся на сонечку, і з кісточкою, що легко відокремлюється),  Говер (плоди середнього розміру, дуже насиченого кольору і з кісточкою, що відокремлюється; це самий ранній сорт із тих, що йдуть на продаж).

На теріторії України добре вивчені 4 сорти нектарина: Китайський, Кохінхінський, NJN-76, Stanwіck-Elruge, інтродуковані у НБС – ННЦ. Вони належать до сімейства Rosaceae Juss., підродині Prunoіdae Focke, роду Persіca Mіll., належать до P.vulgarіs Mіll. subsp. nectarіna (Aіt.) Shof. var. roseflorae Rjab. (Китайський, Кохінхінський) і var. campanuleflorae Rjab. (NJN-76, Stanwіck-Elruge) [32 (стор. 208 – 212)].

У результаті вивчення збережених за цей час сортів з медяним смаком плодів дана їхня помологическая й біохімічна характеристика.

Китайський (syn. Жовтий Новий з Китаю). Сорт походить із Китаю. У НБС- ННЦ інтродукован з Туркменії у 1968 році. Плоди за розміром від середніх до великих, масою від 89 до 126 г. За формою овальні, з округлою основою та вершиною. Черевний шов середній, іноді розтріскується. Шкірочка гола, без воскового нальоту, із плода знімається з працею, середньої товщини й щільності. Плоди привабливі.

Основна фарбування забарвлення – жовта, покривна – темно-кармінова (крапками точками, штрихами та розмита), що займає до 100% поверхні. М'якоть плода жовта, біля кісточки злегка пофарбована в малиновий колір. Консистенція м'якоті волокниста, середньої середнійщільності, соковитості й аромату. Смак 4,5 – 5 балів.

Кісточка від м'якоті не відокремлюється, велика (до 8,8 г). Смак насіння гіркий. Час дозрівання плодів 3–я декада липня.

Кохинхинский. Сорт китайського походження. У НБС- ННЦ інтродукован з Туркменії у 1964, 1968 і 1971 рр. Плоди від середнього розміру до великого. Їхня маса може варіювати від 99 до 144 г. Форма плода овальна. Вершина – округла або злегка притуплена. Основа притуплена, з поглибленням, черевний шов середній. Шкірочка гола, без воскового нальоту, із плода не знімається, середньої товщини й щільності.

Основне фарбування – жовте, покривна – кармінова (розмита та у вигляді штрихів), займає 25-50% поверхні. М'якоть плода жовта, біля кісточки з антоциановими штрихами, на повітрі темніє. М'якоть ніжна, соковита, ароматна, волокнистої консистенції. Смак гармонічний, кислота майже не відчувається. Оцінка смаку 4,5 – 5 балів.

Кісточка велика (масою до 7,9 г), від м'якоті відділяється добре. Смак насіння гіркий. Дозріває в 3-й декаді серпня.

NJN-76 (syn. NJG-76). Сорт походить із Китаю. Плоди середні, масою 109 – 154 г. Форма плода округла. Вершина – округла, основа притуплена, черевний шов середній. Шкірочка гола, без воскового нальоту, із плода не знімається, середньої товщини й щільності. Основне забарвлення – жовте, покривна – темний кармін, що займає 50% поверхні.

М'якоть плода жовта, на повітрі темніє, забарвлення порожнини одноколірна з м'якоттю. М'якоть хрящуватої консистенції, щільна, соковитість і аромат слабкій. Смак 4,5 бала, превалює цукор.

Кісточка невеликих розмірів (масою до 5 г), від м'якоті не відокремлюється. Смак насіння гіркий. Плоди дозрівають в 3-й декаді липня.

Stanwіck-Elruge. Сорт виведений в Англії, селекціонером Т. Ріверсом. У колекції НБС – ННЦ його вирощують із 1929 року. Інтродукован уперше в 1929 р. з Каліфорнії й повторно в 1931 р. – розплідник Катценштейн, штат Джорджія (США).

Плоди середнього розміру, масою 64 – 105 г. Форма плода округла, із злегка витягнутою вершиною. Основа притуплена, з невеликим поглибленням, черевний шов середній.

Шкірочка гола, без воскового нальоту, з плоду знімається із труднощами, середньої товщини та щільності. Основне забарвлення – жовтувато – кремове, покривна – темно – рожева або кармінова, що займає 50-75% поверхні. М'якоть плода біла, біля кісточки – малинова, на повітрі темніє. Консистенція м'якоті волокниста, середньої щільності, соковитості й аромату. Оцінка смаку 4,5 бала, смак гармонійний, з легким превалюванням кислоти.

Кісточка велика (до 7,7 г), від м'якоті відділяється добре. Смак насіння гіркий. Час масового дозрівання – 1- а декада вересня.

Головною гідністю вищеописаних сортів є їхній відмінний медяний смак, а основним недоліком – відносно невелика маса плодів і слабке покривне забарвлення їх від 25-50 % поверхні (Кохинхинский) до 50-75 % (Stanwіck-Elruge).

Біохімічна характеристика плодів визначає смак плодів, їх технологічні якості (транспортабельність, придатність для вживання у свіжому виді використання в консервному виробництві). Зіставлення хімічного складу плодів інтродукованных сортів нектарина показало, що плоди сортів NJN-76 і Stanwіck-Elruge виділялися за вмістом сухих речовин і цукрів, у зв'язку із чим на тлі приблизно однакових показників по органічних кислотах формувалося більш високе значення цукро-кислотного коефіцієнта (16,2 і 16,5) у порівнянні з плодами сортів Китайський і Кохинхинский (13,1 і 15,1). Підвищений вміст сахарози 9,9 і 10,8% у плодах NJN-76 і Stanwіck-Elruge при невисокій кислотності (0,79 і 0,82% відповідно), очевидно, надавало приємного медяного відтінку в органолептичній оцінці цих сортів.

Відчуття  м'якоті, що тане, при вживанні в їжу плодів сортів нектарина Китайський і Stanwіck-Elruge обумовлене перевагою водорозчинного пектину над протопектином. У плодах нектарина NJN-76 домінував протопектин, що повідомляє тканинам плода хрящувату консистенцію.

При зіставленні отриманих даних хімічного складу плодів інтродукованих сортів нектарина з результатами, типовими для контрольних зразків Рубіновий 7 і Рубіновий 8, видна значна їхня тісна порівнянність, що підтверджує високі смакові гідності селекційних досягнень НБС- ННЦ [33].

Селекційна робота, яка проводиться у НБС-ННЦ, дозволила отримати сорта нектарину з високою морозостійкістю Євпаторійський та Zee Gold. Шість інтродукованих сортів нектарина (Нектаред-9, Лола, Кримсон Голд, Старк Делішес, Нектар Крест та Нектаред-1) проявили дуже високу морозостійкість генеративних бруньок [33], що робить можливим їхнє вирощування у більш прохолодних умовах і робить цікавою подальшу роботу з цими сортами у НБС імені Гришка.

Старк сангло. Сорт нектарина виведений американським селекціонером А. Андерсоном. Плоди масою 120-130 г, округлі, з жовтою м'якоттю, привабливі, з яскраво-червоним рум'янцем, який покриває більшу частину поверхні. М'якоть помаранчево – жовта, соковита, ніжноволокниста, смачна. Кісточка від м'якоті відділяється. Сорт дозріває в другій – третій декадах серпня.

 Холодостійкі сорти нектарину, деякі з яких виведені у Росії, є найбільш привабливими для інтродукції в умовах НБС України імені М. М. Гришка.

Краснодарець – сорт із підвищеною зимостійкістю. Плоди до 50 г, овальні, жовті з яскраво-червоним рум'янцем, м'якоть жовта, соковита, гарного смаку. Кісточка відділяється від м'якоті добре. Дозріває в третій декаді липня.

Скіф – зимостійкість середня. Один з найбільш великих зимостійких нектаринів (90 г). Плоди округлі, жовтогарячі з інтенсивним темно-червоним рум'янцем. М'якоть помаранчево-жовта, соковита. Кісточка відділяється від м'якоті. Дозріває в другій декаді липня.

Такі сорти української селекції, як Нікітський, Кримчанин, Рубіновий не лише не поступаються по смаку плодам персика звичайного, але й відрізняються підвищеною зимостійкістю квіткових і вегетативних бруньок, штамбів, кістякових гілок.

Стійкість до борошнистої роси проявляють сорти Кримсон голд та Київський.

Новітні сорти нектаринів – справжні шедеври селекції:

Улюбленець 1 – друга декада серпня, 120 – 200 г, м'якоть жовта, гармонічна, зимостійкий.

Улюбленець 2 – третя декада серпня, 120 – 180 г, рум'янець, м'якоть жовта, гармонічна, зимостійкий.

Пам'ять Шевченка – середина серпня, 100 – 140 г, смак відмінний, дуже зимостійкий.

Княжа врода – зимостійкість підвищена, плоди 110-160 г, жовті з рум'янцем. М'якоть жовта середньої соковитості, дозріває 20 липня. Консервний сорт.

Княже золото – третя декада серпня, 140 – 180 г, ясно – жовті, зимостійкість підвищена.

Княжа розкіш – плоди 160 г, жовті з легким рум'янцем. Дозрівання 1 – 5 серпня, універсальний сорт, підвищена зимостійкість.

Соковитий – початок серпня, 120 – 140 г, смак відмінний, зимостійкість підвищена.

Фодор – дозрівання 20-25 серпня, плоди великі, 160 – 180 г, м'якоть десертного смаку.

Эрлі Хрест – дозріває з 30 червня до 8 липня, 80 – 100 гр., жовті з рум'янцем по всьому плоду. М'якоть жовта, ніжна, ароматна.

 

.

 

Висновок

 

 

 

Створення інтродукційних популяцій дає можливість не тільки зберегти біорозмаїття, а й знайти нові форми рослин завдяки спонтанним гібридизаційним процесам і наявності в складі інтродукованих популяції великого розмаїття запильників, коли виникають форми, коштовні в селекційному плані.

Результати багаторічної інтродукційно-селекційної роботи ботанічних садів і дендропарків показали можливість широкого використання матеріалу різного ботаніко-географічного походження для виведення й впровадження перспективних сортів. Центрами інтродукції та селекції нетрадиційних плодових рослин є Нікиітський ботанічний сад - Національний науковий центр, Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України, Донецький ботанічний сад НАН України, Національний дендропарк "Софіївка" НАН України та Державний дендропарк "Олександрія" НАН України, Артемівський науково-дослідний центр інститута садівництва.

Впровадження в культуру нових нетрадиційних плодових рослин з високим вмістом біологічно активних речовин, зокрема нектаринів,  пов'язане з необхідністю підвищення лікувально-дієтичних якостей продукції садівництва та має соціальне й економічне значення.

Впровадження у промислове культивування стійких до заморозків сортів нектарину має також й далеку перспективу, яка пов’язана з можливістю зміни клімату на території України.

На сьогодні у ботанічних садах України селекційовано значну кількість сортів нектарину, які не лише не поступаються по смаку плодам персика звичайного, але й відрізняються підвищеною зимостійкістю квіткових і вегетативних бруньок, штамбів, кістякових гілок, серед яких Нікітський, Кримчанин, Рубіновий, Пам'ять Шевченка та інші.

Список літератури



 

Клименко С. В. Интродукция и селекция нетрадиционных плодовых растений в Украине // Труды Никитского ботанического сада. –  2008. – Т. 130. – с. 87.

Гришко Н. Н. Творец новых форм растений Н.Ф. Кащенко // Известия ВН СССР. − 1951. − №4. − С. 4 − 6.

Клименко З. К., Рубцова Е. Л., Зыкова В. К. Николай Андреевич Гартвис − второй директор Никитского ботанического сада // Бюллетень Никитского ботанического сада. – 2006. – Вып. 92. − С. 105−111.

150 лет Государственному Никитскому ботаническому саду // Труды Никитского ботанического сада. − М., 1964. − Т. 38. − 250 с.

Рябов И. Н. Никитский ботанический сад − сокровищница сортов южных плодовых культур // Бюллетень Никитского ботанического сада. − 1981. − Вып. 1. − С. 25−27.

Рихтер А. А. Совершенствование качества плодов южных культур. − Симферополь: Таврия, 2001. − 425 с.

Смыков В. К., Исакова М. Д. Новые сорта абрикоса // Бюллетень Никитского ботанического сада.− 1983. − Вып. 51. − С. 71−77.

Интенсификация селекции плодовых культур / Под ред. В. К. Смыкова и А. И. Лищука // Труды Никит. ботан. сада. – 1999. – Т. 118. – 216 с.

Huxley A. New RHS Dictionary of Gardening. – Macmillan, 1992.

PMEP  Pesticide Management Education Program – Peaches in California.

Тhe Oxford English Dictionary.

Szalay L., Papp J., Szaóbo Z. Evaluation of frost tolerance of peach varieties in artificial freezing tests. In: Geibel, M., Fischer, M., & Fischer, C. (eds.). Eucarpia symposium on Fruit Breeding and Genetics. Acta Horticulturae. – 2000. – р. 538.

Леонтяк Г. П. Кизил − ценное лесное дерево. − Кишинев: Штиинца, 1984. − 156 с.

Дрозд О. О. Зміна клімату − більше інвестицій // Новини садівництва. –2008. – № 1. − С. 33−34.

Клименко З. К., Рубцова Е. Л., Зыкова В. К. Николай Андреевич Гартвис − второй директор Никитского ботанического сада // Бюллетень Никитского ботанического сада. – 2006. – Вып. 92. − С. 105−111.

Митина Л.В. Інтродукція селекційних форм Morus alba L. На  південному сході України: Автореф. дис. … канд.. біол.. наук. − К., 2000. − 18 с.

Осавлюк С. Н. Интродукция и перспективы культивирования жимолости съедобной на юго-востоке Украины. − К.: Наукова думка, 1997. − 32 с.

Реестр сортов растений Украины на 2001 год. − К.: Алефа, 2001. − 139 с.

Реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2004 році. − К.: Алефа, 2003. − 230 с.

Єжов В. Н., Шоферістов Е. П., Литвинов М. П. І. М. Вавилов і наукові дослідження в Нікітському ботанічному саду // Академік Микола Іванович Вавилов і розвиток аграрної науки в Ураїні. – К.: Аграрна наука, 2005. – Кн. 9. – С. 173-191.

Смыков В. К., Шолохов А. М., Косых С. А., Шоферистов Е. П. Интродукция нектаринов в Крыму // Садоводство, виноградарство и виноделие в Молдавии. – 1984. – № 1 (369). – С. 23 – 25.

Шоферистов Е. П. Селекция нектарина // Труды Никитского ботанического сада. – 1999. – Т. 118. – С. 21-29.

Корнильев Г. В., Ежов В. Н., Полонская А. К., Рихтер А. А, Шоферистов Е. П. Особенности химического состава плодов нектарина  сортов селекции НБС-ННЦ // Бюл. Никит. ботан. сада. – 2006. – Вып. 93. – С. 62 – 68.

Кривенцов В. Н., Шоферистов Е. П. Биохимическая и помологическая характеристика перспективных сортов нектарина // Бюллетень Никитского ботанического сада. – 1987. – Вып. 62. – С. 108-112.

Шоферістов Є. П., Заяць В. А. Перспективи розвитку культури нектарина (Persica vulgaris Mill. subsp. nectarina (Ait.) Shof.) в Україні // Науковий вісник Ужгородського державного університету. – 2000. – № 8. – С. 44 – 46.

Шоферистов Е. П., Шоферистова Е. Г., Лиховид Е. Г. История и распространение культуры нектарина // Культура народов Причерноморья. – Симферополь, 2002. – № 31. – С. 238-241.

Рябов И. Н. Персик // Сорта плодовых и ягодных культур. М., 1953. – С. 615-763.

Жуковский П. М., Мировой генофонд растений для селекции (мега- и микрогенцентры) // Генетические основы селекции / Под ред. Н. П. Дубинина. – М.: Наука, 1971. – С. 33-88.

Витковский В. Л. Персик // Плодовые растения мира. – СПб.: Лань, 2003. – С. 139-160.

Симиренко Л. П. Нектарины // Помология. – К., 1963. – Т. 3. – С. 403 – 426.

Шоферистов Е. П., Шоферистова Е. Г. Совершенствование асортимента нектарина // Труды Никитского ботанического сада. – 2004. – Т. 122. – С. 37 – 43.

ШишоваТ. В., Шоферистов Е. П., Рихтер А. А. Интродукция в Никитский ботанический сад нектаринов с медовым вкусом плодов // Труды Никитского ботанического сада. – 2008. – Т. 130.

Лацко Т. А. Зимостойкие сорта персика // Бюллетень Никитского ботанического сада. – 2005. –Вып.91. – С. 68 – 71.

Angiboust A. Nectarines et brugnons: une culture d´un interêt certain mais de la compétence d´arboriculteurs qualifiés // L´Arboc. fruit. – Desembre 1974 / Invier 1975. – № 250-251. – P. 29-32.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

 

 

 

 

1. Нектарин Рилайнс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Процес розвитку нектарину протягом 7,5 місяців – з ранньої зими до середини літа. Штат Вікторія (Австралія).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Нектарин.



Другие работы по теме:

Переплет дипломов