Contribution to International Economy

  • Організація навчально-виховного процесу з біології в малокомплектній школі
ЗМІСТ ВСТУП 4 РОЗДІЛ І. НАВЧАННЯ БІОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ МАЛОКОМПЛЕКТНІЙ ШКОЛИ 7 1.1. Проблеми організації навчально-виховного процесу в малокомплектній школі в психолого-педагогічній літературі 7 1.2. Аналіз психолого-педагогічних умов ефективності навчання біології в малокомплектній школі 13 1.3. Методичні основи навчання біології в умовах малокомплектної школи 29 Висновки до І розділу 47 РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НЕТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ І МЕТОДІВ НАВЧАННЯ БІОЛОГІЇ В МАЛОКОМПЛЕКТНІЙ ШКОЛІ 49 2.1. Розробка експериментальної методики навчання учнів біології в малокомплектній школі 49 2.2. Організація педагогічного експерименту та аналіз його результатів 55 2.3. Плани - конспекти нетрадиційних уроків у малокомплектній школі з вивчення тими «Травлення людини» 61 2.3.1. Урок з використанням елементів розвиваючого навчання на тему «Травлення в ротовій порожнині» 61 2.3.2. Урок самостійного вивчення нового матеріалу на тему «Травлення в кишечнику» 80 2.3.3. Урок прес-конференція по темі "Гігієна травної системи. Попередження шлунково-кишкових захворювань" 83 Висновки до ІІ розділу 87 ВИСНОВКИ 88 ЛІТЕРАТУРА 91 ВСТУП Найважливішим завданням розбудови національної системи освіти є забезпечення її високої якості в усіх навчальних закладах, незалежно від форм власності та місця їх розташування. Прицільної уваги в даному ракурсі потребує сільська малокомплектна школа, яка за своїм соціальним статусом та організацією навчання й виховання значно відрізняється від звичайної загальноосвітньої школи. Малокомплектна школа є значимою складовою сучасної шкільної освіти і характеризується структурною і змістовною визначеністю, що вимагає внесення в теорію і практику питання деяких пояснень, що допомагають зрозуміти специфіку даної соціальної організації. У сучасних текстах, присвячених освіті, використається термін «нечисленна» школа, у рамки якого включається і «малокомплектна». Думаємо, що в сучасних умовах подібне злиття варіативності з розмаїтістю типів освітніх закладів не доречно. Не можна не відзначити той факт, що, з одного боку, малокомплектна школа по числу учнів нечисленна, а з іншого боку - нечисленна школа може і не мати об'єднані в комплект класи. «Малокомплектність» має на увазі об'єднання по вертикалі учнів двох, трьох, чотирьох класів в один клас-комплект. Це одна з основних обставин, що визначає специфіку побудови змісту і форм організації навчально-виховного процесу в малокомплектній школі. Що стосується проблем навчання біології в малокомплектній школі, то сучасний погляд на якість біологічної освіти в малокомплектних школах визначає, що вона залежить не тільки від відомої проблеми перманентного вдосконалення змісту освіти, комплексу методів, методичних прийомів, принципів освіти, але й від найліпшого співвідношення та ефективності використання необхідних форм навчальної роботи. Практика викладання природничих дисциплін в малокомплектній школі постійно вимагала та вимагає нині копіткої корекції наукової інформації, ставить підвищені вимоги до навчання учнів вправно читати, писати, рахувати, самостійно працювати, ведення вчителями осмисленого відбору кількості і якості навчальної інформації з метою забезпечення необхідного рівня загального розвитку кожної окремої особистості сільського школяра, вседержавне поєднання яких і складає те, що можна назвати корінням української нації. Стабільно позитивним в діяльності малокомплектних шкіл з погляду отримання сучасної біологічної освіти учнів, організації та впровадження їхньої самостійної роботи, є додаткові можливості дидактичної експлуатації навколишніх природних та штучних екологічних систем, що полегшує застосування адекватних, історично-стабільних методів та форм природничо-біологічної освіти Разом з тим, на думку таких фахівців як Верзілін М.М., Корсунська В.М., Кузнецова В.І., Пакулова В. М, Пінський О.О., Риков Н.А., їх аналіз засвідчує, що не завжди можливості малокомплектних шкіл використовуються в процесі навчання біології. У педагогічній літературі розроблені загальні підходи до організації процесу навчання в сільської малокомплектній школі. У роботах Данилова Д.А., Зайкина М.І., Кондратенкова А.Е., Неустроєва Н.Д., Лебединцева В.Б. та інших виявлені загальні особливості умов навчання в цьому типі освітніх закладів, однак, на сьогодні відсутні роботи, у яких викладені дидактичні умови ефективної роботи з формування біологічних знань в учнів малокомплектних шкіл, що визначає актуальність теми «Організація навчально-виховного процесу з біології в малокомплектній школі» Таким чином, об'єкт дослідження в даній роботі - методика навчання біології в малокомплектній школі. Предмет дослідження - організація навчально-виховного процесу з біології в малокомплектній школі. Мета дослідження - аналіз можливостей використання педагогічних умов малокомплектної школи з метою підвищення ефективності навчання біології. Завдання дослідження: 1. Розглянути висвітлення проблем організації навчально-виховного процесу в малокомплектній школі в психолого-педагогічній літературі 2. Провести аналіз психолого-педагогічних умов ефективності вивчання біології в малокомплектній школі 3. Визначити методичні основи навчання біології в умовах малокомплектної школи 4. Провести експериментальну перевірку можливостей використання педагогічних умов малокомплектних шкіл з метою підвищення ефективності вивчання біології. У даній роботі буде перевірена гіпотеза про те, що психолого-педагогічні умови малокомплектних шкіл створюють унікальні можливості для навчання біології за умов використання елементів розвивального навчання, нетрадиційних форм уроків, організації самостійної роботи учнів, створенні на уроці атмосфери творчості і співпраці вчителя біології та учнів. У даному дослідження використалися методи загальнонаукової роботи - аналіз, синтез, сходження від загального до частки, а також методи педагогічного експериментування і математичної статистики РОЗДІЛ І. НАВЧАННЯ БІОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ МАЛОКОМПЛЕКТНІЙ ШКОЛИ 1.1. Проблеми організації навчально-виховного процесу в малокомплектній школі в психолого-педагогічній літературі Малокомплектна школа в системі освіти діє, головним чином, у невеликих населених пунктах, де щорічно прийом учнів менший за норму, встановлену для комплектування одного класу. Це – загальноосвітній навчальний заклад, в якому через малу чисельність учнів класи об’єднуються в комплект, де навчання забезпечується одним учителем [5, с. 22]. Розглянемо зміст терміна «малокомплектна школа» більш детально. До цих освітніх закладів прийнято відносити всі типи шкіл, що характеризуються наступними ознаками: мала наповнюваність, відсутність паралелей і, у деяких випадках, для деяких вікових груп відсутній клас. Звідси, малокомплектна школа - це загальноосвітній заклад, укомплектований такими класами, число учнів у яких менше державного нормативу [13, с. 18]. За даними збірника нормативних документів, «еталоном наповнюваності є клас, що складається з 25 учнів у школах сільської місцевості» [1]. Малокомплектні школи зустрічаються як у місті (приватні школи, школи індивідуального навчання тощо.), так і в сільській місцевості, при цьому саме сільські школи становлять в Україні більш 95 % малокомплектних шкіл [1]. Аналіз літератури про малокомплектні школи показав, що в ній, в основному, досліджуються загально-педагогічні аспекти процесу навчання в освітньому закладі цього типу. Педагогічна література про малокомплектні школи переважно присвячена визначенню загальних особливостей процесу навчання в малокомплектній школи і виявленню проблем і протиріч у її функціонуванні. У меншому ступені в ній розглядаються на теоретичному рівні дидактичні проблеми відбору змісту, форм і методів предметного навчання в даному типі шкіл. Загальні проблеми навчання в сільській школі знаходять висвітлення в працях цілого ряду дослідників: Данилов Д.А., Зайкин М.І., Неустроєв Н.Д. і ряду інших. Ними всебічно досліджені загальні риси функціонування малокомплектних шкіл, які впливають на процес навчання в цілому, у тому числі і на особливості навчання біології. Ряд дослідників розглядають проблему впливу об'єктивних природно-географічних і соціокультурних факторів на процес навчання і виховання в сільській школі на соціалізацію особистості учнів. По-перше, учні малокомплектних шкіл, розташованих як правило в сільській місцевості, на відміну від міських школярів, кожен день мають більш живий, безпосередній зв'язок із природою. Тісний зв'язок із природою визначає орієнтацію школярів на види майбутньої трудової діяльності, пов'язані із сільським господарством, із професіями з області Людина - природа. На думку педагогів, постійне зіткнення із природою має потенційно більші можливості у використанні цього фактора в освітньому процесі: у таких умовах легше, наприклад, організувати вивчення тих предметів, які ближче до сільськогосподарського: біології, хімії тощо [5, с. 45]. Близькість до природних умов, до сільськогосподарської діяльності людей і їхньому способу життя, не може не впливати на становлення в учнів пізнавального інтересу до тих проблем навчального змісту, які співвідносяться із зоною їхнього найближчого оточення. Відповідно, зміст освіти, у тому числі, біологічної, повинен бути орієнтований на розгорнуте висвітлення проблем, пов'язаних із проживанням у сільській місцевості. По-друге, на процес соціалізації учнів і становлення їхнього інтересу до навчання також впливають специфічні особливості проживання в певному регіоні країни. Так, наприклад, дослідники проблем сільської школи в Україні відзначають, що життєдіяльність людини в даному регіоні ґрунтується на цілісному сприйнятті навколишнього середовища, на принципах справедливості і достоїнства, жадає від людини певних моральних якостей, від яких залежить її положення в українському соціумі [5, с. 46]. Це висуває особливі вимоги до виховного компонента змісту освіти, у тому числі - біологічної, актуалізує завдання формування тих ціннісних орієнтації, які обумовлять адаптацію школярів до життя у своєму регіоні. По-третє, ряд дослідників, у тому числі Н.Д. Неустроєв, відзначають особливий вплив на навчання учнів у малокомплектній школі малого соціуму їхніх населених пунктів [26, с. 78]. Територіальна далекість від великих міст, від культурних і наукових центрів визначає стійкий соціально більш однорідний контингент жителів, у силу приблизно однакового роду занять. Для малих населених пунктів характерна особлива прихильність до традицій у способі життя і у взаєминах один з одним. У малому соціумі всі жителі (у тому числі і учні) вступають один з одним не тільки у формальні відносини (трудові, навчальні), але й неформальні, сусідські, при цьому інформованість жителів про подробиці способу життя своїх найближчих сусідів більш велика, чим у місті. Замкнутість колективу в місцевих умовах, у тому числі впливає і на взаємини учнів у школі: з одного боку, - позитивно (більш близьке сприйняття особистості учня вчителем і вчителя учнями, учнями один одного), з іншого боку - негативно, якщо особисті відносини в повсякденному житті між учасниками освітнього процесу не зложилися, та вони можуть впливати і на сам навчальний процес. Стабільність населення приводить до того, що в даному соціумі рідко з'являються нові люди - носії інших поглядів, соціальних відносин. Учні не мають змоги придбання досвіду широкого особистого спілкування із соціальними шарами, які відсутні в даній місцевості. Урахування даних факторів в освітньому процесі, з одного боку, вимагає уваги до тих аспектів навчального змісту, які дозволять учням глибше зрозуміти джерела місцевих традицій і цінності жителів «малої Батьківщини», а з іншого боку - висуває особливі вимоги до розширення соціальних знань про все сучасне суспільство. Соціокультурне середовище жителів малих сіл також характеризується відносною однорідністю. Далекість від культурних центрів спричиняє приблизно однаковий інформаційний простір для всіх жителів села - телебачення, радіо, бібліотека, клуб. Освітній і культурний рівень батьків учнів приблизно однаковий, часом, відносно низький, у порівнянні з рівнем освіти батьків школярів міст і великих сіл. Відсутність розмаїтості культурних і просвітительських закладів на селі пред'являє до школи особливі вимоги в рішенні завдань розвитку пізнавального потенціалу учнів і загального культурного кругозору школярів, формування ціннісного відношення до духовних досягнень своєї країни і інших народів. Отже, у силу відносної замкнутості способу життя даних соціумів, у них зростає вплив на формування особистості школяра, цінностей життя всього найближчого місцевого населення, родини і школи. Соціальна однорідність і спільність інформаційного простору малих сіл робить колективи сільських школярів соціально однорідними, орієнтованими приблизно на ті самі суспільні і культурні цінності і установки, що володіють приблизно однаковим досвідом пізнавальної діяльності. Звідси випливають особливості загальних і предметних вимог до змісту освіти і формам навчання в малокомплектній школи - вони повинні бути спеціально орієнтовані на розвиток пізнавальних здібностей учнів, на розширення їх соціальних і культурних знань, на збагачення школярів досвідом індивідуальної пізнавальної діяльності, соціальної взаємодії, самостійного прилучення до культурних цінностей своєї країни і інших народів. Дослідники відзначають, що на особливості процесу навчання в малокомплектній школі впливає також етнічний фактор середовища перебування. Зокрема, Біда О.А., вказує, що психологічний досвід особистості школяра формується "зусиллями" всієї школи, села,етнічного оточення [41, с. 18]. Педагоги виділяють методи народного навчання і виховання в особливі способи впливу на учнів - в етнопедагогіку. Етнопедагогіка, на думку Підкасистого П.І. є «педагогікою національного порятунку, любові, мудрості, педагогіка природна,особистісно-орієнтована (біографічна, автобіографічна), що без пам'яті (історичної) - немає традицій, без традицій - немає культури, без культури - немає виховання, без виховання - немає духовності. Без духовності - немає особистості, без особистості - немає народу (історичної особистості)» [29, с. 182]. Беручи до уваги дані положення, на наш погляд, стає закономірним використання етнопедагогічних підходів при визначенні змісту навчально-виховного процесу малокомплектної школи. Неустроєв Н.Д. відзначає, що при рішенні завдань соціалізації школяра в навчанні, «висувається відповідний ідеал особистості, найбільш соціалізований даному типу суспільного розвитку певної етнічної спільності» [26, с. 67]. Немаловажним завданням при визначенні особливостей навчання в малокомплектній школі є урахування специфіки психологічного складу особистості учня, що формується під впливом природних і національних особливостей проживання в даній місцевості. Виходячи із цього, перед кожною школою стоїть проблема пошуку умов для оптимального функціонування учня в умовах навколишнього етносоціального середовища при одночасному рішенні завдань адаптації школярів до життя в сучасному суспільстві. Як правило комплектування школи тісно пов'язане з формою розселення населення - селище, село, село, станиця, хутір, аул і інші. Цим визначається її наповнюваність і тип школи: початкова школа (масова, малокомплектна), основна школа (масова, малокомплектна) і середня повна школа (масова, малокомплектна). Вчені думають, що в силу природно-географічних, соціально-економічних і демографічних умов життєдіяльності «малокомплектна школа збережеться і при подальшому розвитку нашої освіти». У малокомплектній школи зберігається, як правило, класно-визначена система, шести денний робочий тиждень (у другому щаблі), п'ятиденний в початкових класах (перший щабель). Класи-комплекти вчаться роздільно, тобто один учитель веде урок в окремому класі. Але при цьому припустимо одночасне навчання по одному предмету двох різних класах-комплектів, що в цей час є рідкістю. У малокомплектній школі не завжди діє кабінетна система [39, с. 39]. Дослідники виділяють як специфічну ознаку поліфункціональність діяльності малокомплектної школи. Це проявляється у виконанні школою функцій не тільки освітнього закладу, але і центра культурно-просвітньої роботи в селі і ряду інших функцій громадського життя. Поліфункціональний характер носить і діяльність багатьох учителів, що викладають у силу свого нечисленного складу цілий ряд предметів, часом, з різних освітніх областей [39, с. 67]. На функціонування малокомплектної школи впливає стан матеріально - технічної бази. Існують проблеми зі створенням і оснащенням шкіл учбово-методичним комплексом по окремих дисциплінах. У цілому, можна говорити про те, що проблеми функціонування малокомплектних шкіл у достатньому ступені вивчені в сучасній літературі . 1.2. Аналіз психолого-педагогічних умов ефективності навчання біології в малокомплектній школі Малокомплектна школа - школа без паралельних класів, з малим контингентом учнів. Поширені головним чином у сільській місцевості. У СРСР до початку 70-х рр. термін «малокомплектна школа» застосовувався до початкової школи, у якій кілька класів, що нараховували разом менш 15 учнів, поєднувалися в один клас-комплект. Із класом-комплектом працює один учитель. Для малокомплектної школи розробляються спеціальні дидактичні матеріали, що дозволяють організувати самостійну роботу учнів одного класу в той час, поки вчитель зайнятий з іншим класом. Специфіка малокомплектної школи показує, що головною формою роботи в ній повинна стати навчальна робота, заснована на різновіковому навчанні дітей. Реальною і природною одиницею такого навчання є клас-комплект. Нечисленність класів впливає на побудову педагогічного процесу в сільській школі. Традиційні прийоми і методи роботи в нечисленних школах малоефективні [2, с. 90]. Найбільш важлива особливість уроку в класі-комплекті, об'єднаному класі – обов'язкове проведення самостійної роботи учнів. Якщо вчитель, що займається з одним класом, може включати або не включати в урок завдання для самостійної роботи учнів, визначаючи цю можливість характером досліджуваного матеріалу, то вчитель малокомплектної школи такого вибору не має. Наявність двох-трьох класів визначає необхідність таких завдань, вони входять складовими практично в кожний етап уроку. У той час як учні одного класу самостійно виконують навчальні завдання, учитель пояснює новий матеріал, запитує, роз'ясняє чергове завдання – займається з учнями іншого класу. Чергування роботи вчителя із класами і самостійною роботою учнів як одного, так і декількох класів на окремих етапах уроку буде залежати від рівня складності навчального матеріалу, умінь учнів працювати спільно і самостійно, а також рівня підготовленості учнів того або іншого класу. Таким чином, самостійна робота учнів одного із класів є обов'язковим компонентом уроку малокомплектної школі. Розглянемо більш докладно умови існування малокомплектної школи у системі шкільної освіти саме як специфічної ланки. Першорядно малокомплектні школи співвідносять територіально із сільськими, природними умовами проживання. Сільські жителі організують природно-сільськогосподарські фактори буття, від чого прямо залежить їхнє біологічне виживання. Крім того, нерідке поселення вилучене від культурних центрів, що приводить до автономного способу життя, якому властива наявність іманентних закономірностей існування, розвитку, а також обмеженого кола соціалізуюючих ознак населення, соціальних організацій, отже, вузького діапазону суспільних відносин. Територіальні границі того або іншого селища визначаються не тільки освоєнням і використанням території, але і лексикою, діалектологією мови, які є характерною приналежністю мови мешканців даного поселення і відображують їхню самобутність [2, с. 95]. Наступний властивий компонент – це аграрна праця, що є основним детермінантом селянського (сільського) побуту: сімейних відносин, порядку праці і відпочинку, харчування і у цілому повсякденності. Селянський уклад історично зложився і ніким не може бути придуманий, він продиктований саме об'єктивними умовами (фізико-географічними, кліматичними, соціальними) і підданий постійній зміні. Невелика кількість дітей, навіть при сприятливій демографічній, економічній і культурній обстановці, не дозволяє сформувати повноцінний у кількісному відношенні клас, тому його комплектація здійснюється різновіковими дітьми. Все це - зовнішні обставини, до яких необхідно адаптуватися і соціалізуватися індивідові, що проживає в сільській місцевості [2, с. 96]. Розглядаючи проблему дітей різного віку, варто звернути увагу на той факт, що в сучасних умовах варіативності існують авторські, приватні учбово-освітні заклади, які територіально перебувають у місті і будують класно-комплектну структуру саме на підставі малокомплектності. Ця обставина пояснюється таким чином: по-перше, «паспортний» вік дитини не обумовлює його справжнього психіко-вікового рівня розвитку, по-друге, розумова діяльність плодотворніше здійснюється саме в різновіковій групі дітей. Прихильники різновікового навчання виділяють багато позитивних положень, відзначаючи, що в даних умовах навчання здійснюються психологічна захищеність учнів, їх взаємне змістовне, комунікативне збагачення, виявляється допомога старшими учнями молодшим, підвищується рівень самостійності, творчості і так далі. Варто мати на увазі, що це вимагає особливої побудови змісту, що відповідає технології і учбово-методичного комплекту як для вчителя, так і для учня. Стан розвитку сучасної освіти поки не може забезпечити повною мірою даними освітніми складовими. Подібний «образ» навчання є освітньою інновацією і на даний момент не може гарантувати якість освіти підростаючого покоління. Отже, якщо різний вік дітей для малокомплектної школи - це соціальна дійсність, то виникає питання: які соціальні, демографічні, економічні і інші обставини диктують керівникам деяких приватних шкіл необхідність створення «штучних» умов для організації навчально-виховного процесу на основі різного віку? Вирішуючи проблему різновікового навчання, прийшли до висновку про необхідність перекладу малокомплектних шкіл у статус нечисленних. Це рішення було продиктовано, з одного боку, багаторічним існуванням малокомплектної школи в системі освіти, а з іншого боку - незадовільною розробкою даної проблеми. Розробники даного нововведення первинно виділили область проблем, що виникають у цьому питанні, створили необхідну нормативно-правову базу, розробили програму реалізації конкретних практичних заходів щодо стабілізації нечисленних освітніх закладів, залучаючи для рішення цього питання ресурси обласних адміністративних і освітніх структур всіх рівнів, і здійснили експериментальну апробацію технологій навчання й виховання в умовах нечисленності [10, с. 45]. Тим часом слід зазначити, що в певних ситуаціях різновікова організація навчання і виховання стає доцільніше, ніж одновікова. Це відбувається в тому випадку, якщо різновікова група дітей, на встановлений період, є прототипом соціальної організації, що має актуалізовану потребу, лідера, план, порядок спільного проекту, з точно встановленими ролями, правами, обов'язками і відповідальністю кожного члена групи [13, с. 96]. Крім цього, у сучасній освітній політиці вважається, що учні сільських шкіл повинні навчатися по таких же навчальних планах, програмам, підручникам, як і міські, із введенням специфічних за умовами існування факультативів і профільного сільськогосподарсько-орієнтованого навчання в старшій школі. Разом з тим, у традиціях української народної освіти простежується взаємозв'язок між територіальними умовами проживання і побудовою змісту навчального плану, підручників. У всякому разі, в 80-х роках минулого сторіччя видавалися спеціальні посібники, орієнтовані на організацію навчально-виховного процесу саме в малокомплектних школах, що підвищувало якість освіти сільських дітей і багато в чому полегшувало працю вчителів. У наш час подібних посібників немає. Ні для кого вже не є секретом той факт, що від стану розвитку малокомплектної школи залежить існування і саме села. Малокомплектна школа - це соціальна організація, що є кістяком села, що забезпечує його стійкий соціальний розвиток. Завдяки їй зупиняються такі негативні процеси, як міграція і в остаточному підсумку «вимирання» самого села. При цьому для того, щоб процес навчання в малокомплектній школі був ефективним необхідно : По-перше - зміст сільської освіти повинен не тільки відповідати українському стандарту, але і нести специфіку умов проживання, давати можливість учням активно освоювати, перетворювати зовнішнє середовище (матеріальне, соціальне, духовне), здобувати знання, навички, уміння для життєдіяльності в конкретному соціальному середовищі. Для цього необхідно розробляти навчальний план, програми, підручники саме для сільських шкіл, додаткові методичні посібники, що враховують специфіку нечисленності, малокомплектності. По-друге, технологію навчання в нечисленних, малокомплектних класах необхідно вибудовувати на принципах різного віку, індивідуалізації й самостійності навчання. Все сказане вище вимагає точної вивіреної комплектації змісту й відповідних форм навчання (фронтальні, групові, індивідуальні) на основі однопредметних і однотемних уроків. По-третє, у навчально-виховному процесі малокомплектної школи повинні бути представлені бажані моделі суспільної поведінки дитини, сформовані в неї за час навчання і проявляються в її відношенні до суспільства, природі, праці, результатам трудової діяльності, до інших людей і до самої себе. Проблему вироблення ідейно-теоретичних і моральних основ початкової шкільної освіти і способи її вирішення були представили в статті «Модель молодшого школяра як основа освітнього стандарту для початкової школи» [21, с. 7]. Зокрема, система бажаних ціннісних орієнтацій припускає виховання в дітей певних моральних якостей, що відбивають відповідні моделі соціальної поведінки. Надійну передачу змісту соціально значимого досвіду необхідно розглядати суб'єктам (керівникам, педагогам) освітнього процесу в якості визначальної. Тільки грамотне визначення затребуваних соціальною практикою знань, навичок і вмінь, кваліфіковане виявлення їхньої внутрішньої структури створюють необхідні умови для їхньої якісної трансляції в навчальному процесі і забезпечення ефективної діагностики результатів навчання. По-четверте, викладацькому складу малокомплектних шкіл потрібно виступати активними учасниками або ініціаторами створення позитивних суспільних відносин із соціальними інститутами, представленими на селі за допомогою соціальних організацій: родини, сільськогосподарського виробництва, лікарні, правоохоронних установ, церкви тощо. Для стійкого соціального розвитку суб'єктам (керівникам, учителям, лікарям, священикам і так далі) всіх існуючих у даному селі соціальних організацій треба у відповідності зі своїм функціональним призначенням організовувати позитивний сільський уклад життєдіяльності. Інакше кажучи, забезпечувати постійне його функціонування, удосконалювати форми і прийоми взаємодії між індивідами, формувати їх якісні й кількісні характеристики, здатність до самоорганізації з метою виробництва і відтворення свого життя Разом з тим, відслідковувати соціальні процеси, що відбуваються в селі, їх динаміку на рівні повсякденності, відтворювати, зберігати, підтримувати позитивні соціальні ситуації, виявляти сукупність взаємозалежних процесів життєдіяльності для забезпечення її стабільності, заміняти іншими ситуаціями, послабляти й витісняти соціально небезпечні явища, тобто оберігати структурну впорядкованість села й так далі [15, с. 77-78]. При об'єднанні класів у комплекти необхідно враховувати: - чисельність учнів у кожному класі; - складність програми; - ступінь підготовленості учнів кожного класу до самостійної роботи на уроці; - досвід і кваліфікацію педагога; - площі класної кімнати [12, с. 45]. Основною формою навчання й виховання в малокомплектної школі є урок. Відмінною рисою уроків у малокомплектній школі є широке використання всіх видів роздавального матеріалу. Ця особливість також викликана необхідністю проводити самостійну роботу. Важливо передбачати в змісті самостійної роботи способи диференціації, поступове підвищення труднощів завдань, а також дозування допомоги різним категоріям учнів. У першому випадку всі учні одержують одне завдання, що для частини дітей ускладнюється шляхом введення додаткових даних, що вимагають нових, більш складних операцій, дій. Тут важливо знайти загальний для всіх дітей рівень знань, умінь і навичок, необхідних програмою. Ускладнення завдань або ускладнення самого навчального матеріалу, над яким роблять ті або інші дії, повинне проводитися як поступовий розвиток уже сформованих знань і вмінь або формування на їхній базі нових. Важливо дотримувати послідовного нарощування труднощів завдань. Учневі (у тому числі й слабкому) треба пропонувати намагатися вирішувати і більше складні навчальні завдання, заохочуючи навіть найменше його просування, підтримуючи впевненість у собі, своїх можливостях. Ступінь надання допомоги можна диференціювати таким чином. Всі учні виконують однакове по обсягу і ступеню складності завдання, але ступінь надання допомоги учням різних груп диференціюється. Сильні учні не одержують додаткових роз'яснень, крім загального для всіх інструктажу. Слабо встигаючі учні працюють, опираючись на інструкції, приписання алгоритмічного характеру. Середні - за бажанням при утрудненні можуть використати в роботі пам'ятки або згорнуті приписання [5, с. 55]. При організації уроків у малокомплектній школі крім самостійної роботи школярів важливо передбачати організацію спільної роботи учнів об'єднаних класів у парах і групах, при цьому вони можуть бути складені з учнів як одного, так і різних класів. Бажано, щоб така робота займала більший обсяг навчального часу уроку, чим індивідуальна робота учнів. Планування і здійснення групової і колективної діяльності школярів на уроці - трудомісткий спосіб роботи вчителя. Для її правильної організації вчителеві необхідно розробити навчальні матеріали, інструкції для її проведення, критерії оцінки результатів діяльності учнів у парах або групах, а також сформувати в учнів навички спільної діяльності. Можна міняти учнів у парах, включатися вчителеві в групову діяльність із дітьми, які потребують допомоги. З позиції навчання біології в малокомплектній школі, можливості індивідуалізації процесу навчання, передпрофильної, а можливо, і профільної підготовки велике значення мають інформаційно-комунікаційні технології. Для організації колективної діяльності учнів доцільно пред'являти завдання і вказівки до них, зроблені на класній дошці записи або у вигляді комп'ютерної презентації. Усе більш широке поширення при підготовці до проведення уроку в малокомплектній школі одержують різного роду пам'ятки, інструкції, приписання, у яких з різним ступенем деталізації дається план дій, необхідних для досягнень тієї або іншої навчальної мети. Щоб продуктивно використати час уроку, швидше і якісніше формувати навчальні вміння й навички, учителеві варто навчити школярів застосовувати загальні алгоритми типових навчальних дій: алгоритми рішення завдання, алгоритми застосування правил, обчислювальних прийомів та ін. Щоб оволодіння алгоритмом не здобувало формальний характер, основним методом повинне бути приучення дітей поетапно виконувати й перевіряти навчальні дії. Розчленовування способу дії на ряд послідовних операцій допомагає учням усвідомлено користуватися ним при самостійному виконанні вправ [5, с. 67]. Результативність уроку в малокомплектній школі залежить від його підготовки. Готуючись до уроку, учитель повинен настільки добре продумати логіку навчального процесу, щоб передбачати, де виникнуть утруднення, і йому необхідно підключитися до роботи, тобто заздалегідь виділити так називані "зони особливої педагогічної уваги". Частина уроків у класах - комплектах може мати загальні етапи, коли всі учні виконують ту саму роботу - слухають пояснення вчителя, грають, виконують завдання. Отже, правильне комплектування об'єднаних класів, уміле складання розкладу, планування уроку, характер навчального встаткування, його раціональне застосування на уроках впливають на організацію навчальних занять, а, отже, і на якість навчання в малокомплектній школі. Малокомплектна школа володіє рядом переваг перед звичайною: глибоке знання вчителями індивідуальних особливостей і умов життя кожного учня, більші можливості спільної роботи з родиною, фактично індивідуальне навчання в класах з п'ятьома, трьома, а то й з одним учнем і ін. Однак ці переваги, як правило, не реалізуються. У більшості випадків на навчальну діяльність і викладання в малокомплектній школі впливають замкнутий соціум, дефіцит спілкування учнів, відсутність закладів культури, більш низький освітній рівень населення й ін. Відсутність у малокомплектній школі паралельних класів не дозволяє укомплектувати школу педагогами-предметниками. Використання загальної методики навчання в класах з малою наповнюваністю приводить до надмірної емоційної напруги учнів і вчителів і низкою ефективності навчально-виховних методів. Незважаючи на відомі недоліки і високі економічні витрати на утримання малокомплектної школи, їхня наявність у системі освіти вважається обов'язковим, оскільки вони є важливим соціальним фактором [13, с. 78]. До специфіки праці педагога малокомплектної школи додаються ще деякі особливі умови, ігнорування яких може привести до серйозних прорахунків в організації навчально-виховного процесу. Особливості праці й діяльності вчителя сільської школи визначаються своєрідністю суспільних відносин на селі, укладу життя і виробничої діяльності сільського населення. Багато в чому вони обумовлені і тим, що сільська школа поряд з рішенням загальних для всіх типів загальноосвітніх закладів функцій виконує і ряд специфічних, викликаних необхідністю підготовки школярів до праці в аграрному комплексі. Особливе місце в системі освіти має питання про організації уроків у малокомплектній школі. Малокомплектна школа відрізняється від інших невеликою кількістю учнів. У ній організують класи з малою наповнюваністю, у які входять учні різного віку. Такі школи звичайно існують у селах, а також у селищах міського типу, у дрібних і великих містах такий вид шкіл не розповсюджений, тому що є більше можливостей для створення шкіл зі звичайною комплектацією учнів. Малокомплектні школи в основному початкові, але серед них попадаються і середні. В Україні існує кілька тисяч малокомплектних шкіл. Для них характерна така особливість: один учитель одночасно працює не з одним, а із двома або навіть трьома класами. По своєму укладі малокомплектні школи схожі на більші родини, де вчителя - це батьки, а учні - їхні діти. Оскільки учнів у таких школах дуже мало, то вчителі добре знають кожного з них, отже, можуть застосовувати до них індивідуальні методи навчання. У малокомплектній школі можуть працювати всього 5-10 учителів, тому на них покладено ще багато інших обов'язків, крім безпосередніх обов'язків учителя. Вони самі можуть формувати класи й підходять до цього процесу творчо, виходячи з індивідуальних особливостей учнів і конкретних умов існування школи в даній місцевості. При тій умові, що в школі працюють 2 учителя, можна з'єднувати учнів різних класів і з ними проводити урок. Тому, коли планують розклад занять, то намагаються в цих класах одночасно ставити урок по одному предмету. Це дозволяє в деяких випадках вести уроки по одній темі. Наприклад, якщо це урок літератури, то можна двом різним за віком класам представити матеріал про одного письменника. В інших випадках сполучають різні по тематиці й спрямованості уроки, наприклад математику і малювання, українську мову і природознавство. Словом, у малокомплектній школі вчитель повинен уміти швидко й чітко перебудовуватися на роботу з різними класами. Його завдання - уміти так розподіляти свою увагу і час, щоб він сам встигав пояснити новий матеріал обом класам і щоб учні його зрозуміли, а також не залишалися без роботи в той час, коли він зайнятий іншим класом. Тому найкраще використати комбінований тип уроку, тому що в його структурі присутній великий обсяг самостійної роботи у вигляді занять із книгою і різними вправами. Поки вчитель пояснює матеріал одному класу, інший клас у цей час виконує невелику самостійну роботу, а потім навпаки. Особливості такої самостійної роботи полягають у тому, що вона не вимагає уваги вчителя і виконується учнями самостійно. А комбінований урок допомагає протягом одного заняття зробити кілька переходів від роботи із учителем до самостійних занять і назад [26, с. 78]. Оскільки малокомплектні школи в основному розташовані в селах, то їхньою основною проблемою є відсутність навчальних посібників і особливо різноманітних засобів навчання, наочності. Тому вчитель в основному сам забезпечує своїх учнів робочим матеріалом, а також засобами навчання. Він створює малюнки, плакати, карти й деякі інші навчальні посібники, необхідні для проведення уроку і забезпечення кращого результату знань в учнів. Безліч факторів, що визначають специфіку праці і діяльності вчителя малокомплектної школи, можна об'єднати у дві групи: постійні і що мають тимчасовий, минущий характер. Перша група факторів обумовлена сільськогосподарським і природним оточенням, а друга - деяким відставанням соціально-економічного розвитку села в порівнянні з містом. Природне оточення школи створює винятково сприятливі умови для забезпечення зв'язку навчання і виховання школярів з життям, проведення спостережень у природі, збагачення уроків і позакласних заходів конкретним матеріалом, прилучення учнів до посильного соціально корисному праці, виховання поваги до аграрних професій сільських трудівників. Особливості праці й діяльності вчителя сільської школи обумовлена і деяка своєрідність життя і побуту сільського населення. На селі, де люди добре знають один одного у всіх їхніх проявах, діяльність учителя протікає в умовах підвищеного соціального контролю. Кожний його крок на очах: дії і вчинки, слова й емоційні реакції в силу відкритості характеру суспільних відносин, як правило, стають відомі всім. Має свої особливості і родина сільського трудівника. Зберігаючи загальні для родин сучасного суспільства риси, вона характеризується більшою консервативністю, міцністю звичаїв і традицій. На дітях часом позначаються недостатній культурний рівень окремих родин, слабка поінформованість батьків у питаннях виховання. До факторів, що утрудняють організацію педагогічного процесу в сільській школі, варто віднести малокомплектність більшості сільських шкіл. Учителі, змушені сполучати викладання двох-трьох предметів, найчастіше не мають для цього відповідної освіти. Мала наповнюваність класів також впливає на організацію педагогічного процесу. Безумовно, необхідна спеціальна підготовка вчителя до роботи в малокомплектній школі - вчителя-універсала. Разом, із тім аналіз організації освітнього процесу в сільських малокомплектних школах свідчить про невідповідність між зростаючими вимогами суспільства і існуючим рівнем підготовки сільських учнів. В основі діяльності малокомплектної школи, як і у всіх інших, - класно-визначена система організації занять. Із класом учителя працюють по одній програмі - як з єдиним цілим. Зміст освіти ділиться на велику кількість предметів (і з кожним роком їх стає усе більше), що вимагає й більшої кількості вчителей-предметників. Але ж у малокомплектних школах мало учнів і є можливість учити кожного окремо відповідно до його індивідуальних особливостей. Проте навіть тут навчальний процес побудований по однаковій для всіх програмі. В умовах сильно вираженої диференціації учнів знижується планка вимог, а разом з тим і мотивація до навчання, падає якість знань. Якщо в масових школах протиріччя між фронтальною організацією навчального процесу й індивідуальних способів навчання хоча б якось зм'якшується за рахунок розподілу дітей у різні по типу навчальні групи і освітні заклади, то в малокомплектній школі це протиріччя тільки підсилюється. Через нечисленність неможливо мати в школі кваліфікованих фахівців із всіх предметів, учителям доводиться сполучати непрофільні для них дисципліни, що теж знижує якість знань. А оскільки при цьому однаково потрібно досить багато вчителів, треба містити досить більші по площі будинки (кожному класу потрібний кабінет), то встає економічна проблема: класно-визначена організація навчання в малокомплектній школі дуже затратна. Таким чином, властиво педагогічна проблема обумовлює віяло інших: утрудняє профільне навчання в старшій ланці (складно укомплектувати кілька профілів), не вирішує таку соціальну проблему, як дефіцит контактів у педагогів і школярів і т.д. [26, с. 177]. Отже, навчання учнів у класах-комплектах, що входять до структури малокомплектної школи, потребує зміни традиційних підходів до побудови навчально-виховного процесу, до вибору форм, методів і прийомів педагогічного впливу на дітей. У педагогічній та методичній літературі склалося традиційне бачення організації навчальної діяльності учнів класу-комплекту на уроці, яке полягає в одночасній праці декількох класів із розподілом роботи й часу так, що один клас працював із учителем, інші – самостійно. Це зумовлює певні труднощі в роботі педагога (проведення двох-трьох, часто різнопредметних і різнотемних, уроків як одного) і значно впливає на результати пізнавальної діяльності учнів. Вказаний спосіб організації навчально-виховного процесу, як визнали науковці, є не зовсім продуктивним, і він потребує вдосконалення. У педагогічній та методичній літературі склалося традиційне бачення організації навчальної діяльності учнів класу-комплекту на уроці, яке полягає в одночасній праці декількох класів із розподілом роботи й часу так, що один клас працював із учителем, інші – самостійно. Це зумовлює певні труднощі в роботі педагога (проведення двох-трьох, часто різнопредметних і різнотемних, уроків як одного) і значно впливає на результати пізнавальної діяльності учнів. Вказаний спосіб організації навчально-виховного процесу, як визнали науковці, є не зовсім продуктивним, і він потребує вдосконалення. На думку фахівців [6, 19, 27], одним з ефективних шляхів розв’язання даної проблеми є реалізація інтегративного підходу до викладання у класі-комплекті. Такий підхід передбачає об’єднання споріднених моментів змісту навчальних предметів для спільного опрацювання одночасно в декількох класах. Інтегроване навчання, як зазначають дослідники, дає змогу сформувати у школярів цілісне уявлення про навколишній світ, а в умовах класу-комплекту забезпечує організацію спільної навчальної діяльності учнів, спрямованої на досягнення єдиної мети [30, с. 80]. У нечисленних школах уже давно використається об'єднання декількох класів початкової школи, рідше - основної і старшої школи. Але на таких заняттях спільна навчальна діяльність дітей різного віку практично відсутня. Головне ж завдання дійсно різновікового навчання в сільській школі - використати величезний розвиваючий, виховний потенціал спільних дій учнів різного віку. По-перше, коло спілкування в класі, де вчаться всього кілька дітей-ровесників, сильно звужений, що створює особливу психологічну напруженість для дітей. Об'єднання дітей різних віків на одному уроці міняє емоційне тло занять. У дітей з'являється можливість демонструвати свої знання більшому колу людей, чим раніше (отже, підвищується мотивація до навчання взагалі). По-друге, різновікові навчання сприяють соціальному розвитку дітей. Старші допомагають молодшим в організації навчальної діяльності, що виявляється особливо важливим саме для тих учнів, які по тим або іншим причинам не можуть реалізувати себе в групі однолітків на звичайному уроці. По яких предметах можуть бути проведені різновікові заняття? Скільки класів можуть навчатися одночасно? Як часто проводити такі заняття? Як оцінювати їхню ефективність? У кожному із цих випадків учитель зможе знайти підходящу відповідь, якщо при побудові занять буде керуватися не тільки загально-дидактичними принципами, але й спеціальними принципами побудови різновікового заняття. Давайте розглянемо їх на прикладі вивчення біології в середній школі. Перший принцип - інтеграція змісту навчальної діяльності. Відомо, що ряд питань, досліджуваних у шкільному курсі біології, повторюється щороку, виходить, можлива організація однотемних занять семи- і восьмикласників, восьми- і дев'ятикласників і так далі. Один з варіантів однотемних занять - з'єднання декількох уроків в один блок [30, с. 80]. Якщо теми програм не збігаються, об'єднання класів у роботі може відбуватися не на основі вивчення однієї проблеми, а на основі збігу способів і методів навчання - у спільній лабораторній роботі, конференції, екскурсії, контрольної. На успішність різновікової взаємодії впливає й кількісний склад навчальної групи, у якій повинне бути не менш дванадцяти - п'ятнадцяти чоловік, щоб змішаний клас міг розділитися на кілька різновікових мікрогруп, керованих учнями-консультантами. Зразкова структура заняття по групах така. На початку уроку перед всім класом ставиться проблемна ситуація (або краще того - проблема поступово виростає з попереднього обговорення теми). Потім проводиться загальний інструктаж про послідовності роботи на уроці, відбувається розподіл по групах, вибір необхідного дидактичного матеріалу для кожної групи. Потім окремо по групах учні знайомлять із матеріалом, планують діяльність, ділять частини завдання між членами групи, виконують його. Наступний крок - відомість особистих результатів в один груповий результат, що і буде пред'являтися до загального обговорення наприкінці уроку. Фінал роботи - групові звіти, узагальнення результатів, їхня оцінка й рефлексія дій - вдалося або не вдалося досягти намічених цілей. Два інших принципи організації роботи в різновіковому класі - принцип взаємонавчання і педагогізації навчальної діяльності дітей. Учням, особливо старшим у групі, не тільки формально передаються на якийсь час учительські функції контролю, консультування і навіть пояснення нового матеріалу. Головне, що кожний з них дійсно побуває у свій час у ролі вчителя, у реальності зштовхнувшись із усім необхідним обсягом робіт, за допомогою яких можна добути знання і поділитися їм. И не менш важливо, що вчитель, який свідомо допускає це, не відстороняється і спостерігає, а робить своєчасну педагогічну підтримку, стає консультантом консультантів. У зв'язку з таким типом організації занять збільшується роль самооцінки й взаємооцінки роботи учнів. Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо навчальна робота організована дійсно грамотно, якщо вчитель ретельно обмірковує зміст і форми спільної діяльності дітей, розкриває перед учнями значимість дій кожного, забезпечує змінюваність рольових позицій дітей протягом заняття. І дійсно уроки, організовані в сільській школі таким чином, дозволяють вирішити хоча б почасти перераховані вище традиційні проблеми розвитку учнів малокомплектних шкіл [38, с. 11]. Викладений вище підхід до навчання в класі-комплекті диктує принципово нові вимоги до вчителя малокомплектної школи, оскільки від професійної компетентності педагога залежить ефективність формування в школярів цілісного бачення природних явищ. А відтак потребує вдосконалення система підготовки кваліфікованих педагогічних працівників, здатних до аналізу, до вмілого відбору та групування навчального матеріалу для його інтегрування, до організації та до проведення інтегрованих уроків в умовах різновікового колективу. Сучасна школа чекає на вчителя з інноваційним креативним мисленням, здатного до ефективного вирішення складних освітніх проблем. 1.3. Методичні основи навчання біології в умовах малокомплектної школи Шкільний предмет «Біологія» у малокомплектних школах покликаний сприяти формуванню в учнів гуманістичних ідей, екологічного способу мислення, здорового способу життя, формуванню компетенцій, яких потребує сучасне життя , в тому числі в умовах сільської місцевості. Вивчення досвіду вчителів біології малокомплектних шкіл України, показує, що вони творчо підходять до проблеми підвищення ефективності навчання біології в умовах малокомплектності, пропонуючи для цього різні форми і методи навчання. Ірина Іванівна Гросман, учителька біології малокомплектної школи селища ім. Фрунзе Луганської області вважає, що найбільш кращими методами викладання біології в умовах малокомплектності є розвиваючі методи навчання. У своїй праці «Розвиток творчих здатностей учнів малокомплектной школи в процесі вивчення природознавства» учителька пише: «Для сучасної малокомплектної школи, яка характеризується зрослими інформаційними потребами учнів, особливо актуальними є дидактичні технології, що ставляться до розвиваючого навчання. Із суми якостей, необхідних сучасному учневі, ми виділяємо як особливо важливу якість - творчу активність. Розвинена здібність до творчості є найбільш ємною якістю людини, тому що містить у собі і уміння самостійно пізнавати і навчатися, і володіння критичним мисленням, і високого рівня комунікабельність і толерантність, і гарні навички експериментальної роботи, і вміння грамотно ставити цілі і досягати їх. Розвиваючи творчу активність дітей, вдається вирішити два альтернативні завдання: «Розбудити сплячих» дітей, тобто втягнути в активну пізнавальну і творчу роботу малоактивних слабких учнів через їхнє рівноправне співробітництво із сильними учнями в досягненні загальної мети. Найбільш повно розкрити потенціал обдарованих дітей, утягуючи їх у дослідницьку діяльність, пов'язану з реальними проблемами сучасного суспільства, спільну роботу з науковими співробітниками і іншими фахівцями, конкурсну практику. Темою своєї дослідницької педагогічної роботи, якою займаюся більше 10-ти років, я вибрали «Розвиток творчих здібностей учнів малокомплектної школи в процесі вивчення природознавства». Працюючи в цьому напрямку, ми із учнями освоюємо багато сучасних дидактичних технологій, розробляємо свої інновації методів і прийомів. Наприклад, дидактична технологія «нестандартний урок» (4 варіанти); «лекція зі зворотним зв'язком»; «конструкторські бюро»; метод «Подвійна карусель»; прийоми використання комп'ютерних технологій на уроках і в позаурочній роботі й ін. Розвиток творчих здібностей учнів у чималому ступені залежить від методів оцінювання результатів їхньої діяльності. Розроблено наступні інтерактивні форми: «Робочий листок учня-вчителя», «Лист самооцінювання», «Клубна картка», «Допомога другові» і ін., застосування яких допомагає підвищити рівень навченості учнів, їхню толерантність, взаємодію в добуванні знань». Таким чином, І. І. Гросман виходить із необхідності впровадження в практику навчання біології в малокомплектній школі елементи розвиваючого навчання, які здатні розбудити творчу активність учнів. Далі І. І. Гросман пише, що нею розроблені чотири варіанти нестандартного уроку, які можна застосовувати залежно від мети, що ставить перед собою вчитель. Перший варіант На початку уроку учням пропонується скласти кілька питань за домашнім завданням, що зачіпають найважливіші, на їхній погляд, аспекти теми. Потім учитель передає свої функції по перевірці і оцінюванню домашнього завдання ряду учнів, які ведуть урок, послідовно переміняючи один одного. Кожний «учитель» має у своєму розпорядженні строго певний час. Другий варіант Учитель проводить 2-3-х хвилинне занурення в тему нового матеріалу. Далі слідує коротке ознайомлювальне читання підручника методом «діагональ», «слалом», «пінг-понг», «острівці» і т.п. Потім клас ділиться на групи, кожна з яких одержує для докладного вивчення свою частину нового матеріалу. У ході роботи група висуває свого «учителя», що пояснює цей матеріал всьому класу, викликаючи при цьому учнях зі своєї групи, щоб вони підтвердили його розповідь прикладами, схемами, малюнками на дошці й т.п. Після цього «учитель» шляхом опитування з'ясовує, як його зрозумів клас. Третій варіант В узагальнюючому уроці учні, що приготували реферати, працюють «учителями». Це означає, що вони розповідають те цікаве, що знайшли в додатковій літературі, Інтернеті, спостерігали самі в навколишньому світі, ілюструючи свою розповідь наочними прикладами. У ході свого пояснення «учитель» виділяє головне й формує тези для конспектування слухачами. Закінчує свою роботу «учитель» кросвордом, ребусом, летючкою і тому подібною ігровою формою feed-back. Четвертий варіант Учні одержують завдання додому - придумати опити для ілюстрації вивченого на уроці матеріалу. На наступний раз хлопці проводять урок - лабораторну роботу, відповідно до свого опиту. При цьому учень, що виконує роль учителя, формулює для класу тему і ціль дослідження, створює алгоритм виконання роботи і потім оцінює результат». У цілому, дана форма роботи допоможе сприяти розвитку пізнавальної активності учнів малокомплектної школи на уроці біології . Ольга Борисівна Бєляєва, учителька біології малокомплектної школи селища Смуляни Чернігівської області вважає, що в процесі вивчення природознавства в старших і середніх класах можливо ефективно використати метод проектів, про що вона пише у своїй статті «Метод проектів на уроках природознавства в малокомплектній школі» Вона вважає, що: «У сучасних малокомплектних школах основна мета вчителя природознавства полягає в розвитку в учнів навичок самостійної роботи на уроках, і в процесі самостійного вивчення навчального матеріали. У цьому змісті метод проектів є ефективним педагогічним інструментом у руках учителя природознавства малокомплектної школи. Далі О. Б. Бєляєва пише :«Під навчальним проектом розуміється спільна обґрунтована спланована і усвідомлена діяльність учнів-партнерів, що організована на основі телекомунікаційних технологій, має загальну проблему, мету, погоджені методи і яка спрямована на формування в них певної системи інтелектуальних і практичних умінь. Проект - це дослідження конкретної проблеми, її практична або теоретична реалізація. Метою методу проектів є розвиток самоосвітньої активності в учнів. За допомогою методу проектів можливо навчити дітей: виявляти й формулювати проблеми; проводити їхній аналіз; знаходити шляхи їхнього рішення; велике значення має вміння працювати з інформацією; знаходити необхідне джерело, наприклад, дані в довідковій літературі або в засобах масової інформації; застосовувати отриману інформацію для рішення поставлених завдань. Метод проектів завжди припускає рішення якоїсь проблеми, що передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, з іншого боку - інтегрування знань, умінь із різних галузей науки, техніки, технології, творчих областей. В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, умінь орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну, групову, котру яку виконують протягом певного відрізку часу. Цей підхід органічно сполучається з методом навчання в співробітництві» Учитель природознавства малокомплектної школи із села Смелки, Донецької області, вважає, що в процесі навчання вчитель повинен використати як традиційні, так і інноваційні методи навчання. Вона пише: «На мій погляд, використовуючи на уроках природознавства в малокомплектній школі нові сучасні методи ми повинні постійно доводити нашим дітям, що живе слово було, є й буде основним джерелом передачі інформації від людини до людини. На своїх уроках застосовую вже давно відому всім учителям малокомплектних шкіл форму роботи «Лекторська група», але в обновленому варіанті. У ролі лекторів неодмінно виступають учні 9-10-х класів, а не дорослі - учителя, що, безумовно, загострює інтерес слухачів. Підбор теоретичного матеріалу можна запропонувати старшокласникам для самостійної роботи, можна використати представлений нижче. Обсяг матеріалу, що викладається, варіюється залежно від віку учнів. Ольга Андріївна Кузнєцова вчитель природознавства малокомплектної школи м. Сміла Черкаської області в статті «Активне пізнання основ природознавства і біології на інтегрованих уроках в умовах малокомплектних шкіл», говорить про необхідність використати в цих навчальних закладах різні форми інтегрованих уроків, що відповідає сутності навчання в умовах малкомплектності. О. А. Кузнєцова пише, що: «Ефективність уроку в умовах малокомплектних шкіл залежить від безлічі причин, тому що це складна процесуальна психолого-педагогічна система. Розуміння вчителем того, що цілі навчання, виховання і розвитку учнів досягаються, насамперед, за рахунок глибокої й органічної єдності і узгодження зі змістом навчального матеріалу, методами навчання і формами організації учбово-пізнавальної діяльності школярів - основа результативності навчання. Відпрацьовуючи методику побудови уроку, дуже важливо не дивитися при цьому на учня як на «матеріал», оброблюваний за своєрідною технологією. Педагогічна цінність уроку в умовах малокомплектності складається в побудові його так, щоб діти відчули свою активну роль у навчальному процесі. Безперечно те, що знання повинні здобуватися активно. Завданням викладача при виконанні цієї даної основи навчання стає мобілізація всіх психологічних компонентів пізнання: уваги, мислення, пам'яті, почуттів, сприйняття, уяви... Особливу увагу залучають ті форми занять, методи і прийоми їхнього здійснення, які створюють максимальну можливість роботи в дітей всіх перерахованих процесів. Важко домогтися міцних знань, якщо немає в школяра інтересу до навчальної праці і досліджуваного матеріалу. Важливо не тільки передати учням певну суму знань, а розвивати в них самих бажання шукати, знаходити і використати необхідну інформацію. Творча діяльність учнів пов'язана з особливою напругою їхніх сил і здібностей. Необхідними передумовами творчої діяльності є пізнавальний інтерес, використання знань, конструктивна уява і ініціатива. Ретельний підбор форми уроку необхідний і залежить від досліджуваного матеріалу, від можливостей дитячого колективу, від сформованих взаємин між учителем і учнями, а також від ряду дрібних нюансів, які, як правило, сугубо індивідуальні в конкретних умовах навчального процесу. Варіативність сполучення різних форм уроків дуже велика, що забезпечує можливість до творчого моделювання навчального процесу. Інтегровані уроки, які включаються в навчальний процес, також є частиною тієї системи, про яку говорилося вище, і приватним застосуванням інтегральної технології навчання. Специфіка таких уроків полягає в тому, що вони проводяться спільно вчителями двох або декількох суміжних предметів. Особливо важливо продумати методику проведення такого уроку. Заздалегідь визначається обсяг і глибина розкриття матеріалу, послідовність його вивчення. Частка участі кожного вчителя залежить від змісту матеріалу, але приблизно повинна бути рівною. Один із учителів вибирається ведучим. Часто таким урокам передує організація випереджальних домашніх завдань індивідуально або фронтально. Принцип міждисциплінарності дозволяє учням представити цілісну картину світу, що забезпечує грамотне рішення проблем. Без уміння поєднувати знання різних наук не можуть бути вирішені багато проблемних ситуацій, особливо екологічних, а вуж тим більше не представляється можливим виконання навіть монопредметного проекту. Для виконання міжпредметного проекту учням просто необхідно освоїти методи застосування елементів інтеграції. Включаю інтегровані уроки, моделюючи навчальний процес по великих темах, відповідно до їх змісту. Досвід роботи показує пріоритети інтеграції наступних предметів - біології і хімії, біології і екології, біології і образотворче мистецтво. У даній технології завжди є потенціал для нових творчих джерел. Наприклад, інтегруючи уроки біології й образотворчого мистецтва допомагають учням продумувати і правильно використати прийоми образотворчої діяльності при виконанні творчих практичних завдань, у застосуванні методів дослідження природних об'єктів. Самостійно розробила інтегровані уроки біології й образотворчого мистецтва по темах «Суцвіття», «Розташування бруньок і листів на стеблі», «Будова листа. Розмаїтість листів» для проведення в 6 класі». Важливою формою роботи учнів на уроках природознавства в малокомплектних школах є їхня самостійна робота, про що пише Надія Олександрівна Волкова, учитель природознавства малокомплектної школи села Малижино Харківської області. У статті «Організація самостійної роботи на уроках біології в сільській малокомплектній школі», вона пише: «Навчання в умовах малокомплектної сільської школи припускає активну діяльність, як учителя, так і учнів. Як би не намагався вчитель, якщо школярі не працюють - процесу пізнання немає. Головне - привчити дітей трудитися самостійно. Учитель дійсно не той, хто вчить, а той, у кого діти вчаться. Навчання припускає: учитель передає певні знання і управляє процесом їхнього засвоєння. Мало дати інформацію, треба допомогти виробити навички навчальної праці, уміння користуватися отриманими знаннями. Вивчення біології можливо лише при використанні активних форм і методів навчання. Одним зі способів активізації пізнавальної діяльності учнів є організація і проведення різних самостійних робіт. Вони займають виняткове місце на сучасному уроці, тому що учень здобуває знання тільки в процесі самостійної діяльності. Учень на уроці повинен трудитися під керівництвом учителя. Пасивно заслухане, заучене по підручнику ще далеко не знання. Міцно і добре засвоєно те, що добуто активною власною працею. Самостійна робота змушує, а потім привчає учня шукати відповідь на питання, читати додаткову літературу, виділяти головне, істотне, давати пояснення і тлумачення явищам природи, думати і шукати, висувати гіпотези, тобто в остаточному підсумку добувати знання. Самостійна робота є найважливішою і невід'ємною частиною будь-якого уроку, тому що вона дозволяє виключити дозвільне проведення часу, змушує працювати думку, глибше засвоювати досліджуваний матеріал. Самостійні роботи повинні бути різноманітні, їхня тривалість оптимальна для даного класу. І дуже добре сказав із цього приводу К.Д. Ушинський: «...дитя вимагає діяльності безупинно і стомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю». Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку організовану діяльність учнів, спрямовану на виконання поставленої дидактичної мети в спеціально відведене для цього час: пошук знань, їхнє осмислення, закріплення, формування і розвиток умінь і навичок, узагальнення і систематизацію знань [7]. Самостійна робота цей такий засіб навчання, що: у кожній конкретній ситуації відповідає кожному конкретному завданню і меті; формує в учнів на кожному етапі його руху від незнання до знання необхідний рівень знань, умінь та навичок, і просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності; виробляє психологічну установку на самостійне систематичне одержання знань, уміння орієнтуватися в потоці інформації; є знаряддям педагогічного керівництва в управлінні пізнавальною діяльністю учнів. 2) Умовно виділяється чотири рівні самостійної діяльності учнів відповідно до їхніх навчальних можливостей: дії, що копіюють (за зразком)- що є підготовчою роботою до самостійної діяльності; репродуктивна діяльність-відтворення інформації про об'єкт і його властивості, що не виходить за межі пам'яті; продуктивна діяльність - є вихід за межі зразка, вимагає самостійних висновків; властиво самостійна діяльність - нова ситуація, вироблення гіпотетичних аналогів мислення. Вимоги до організації самостійної роботи на уроці Будь-яка самостійна робота на уроці повинна мати конкретну мету і учень повинен знати шляхи її досягнення. Самостійна робота повинна відповідати навчальним можливостям учня. Перехід від одного рівня складності до іншого повинен бути поступовим. Учитель забезпечує сполучення різноманітних видів самостійної роботи й керування самим процесом роботи. Самостійна робота повинна мати мінімум шаблонності, тому що основне її завдання - розвиток пізнавальних здібностей, ініціативи й творчості учня. У практиці можна виділити наступні види самостійної роботи: Робота із книгою: малюнок, графік, пошук відповіді на питання, конспектування, переказ, план відповіді, узагальнення по декількох параграфах, робота з першоджерелами. Вправи: відповіді на питання, рецензії відповідей, тренувальні вправи. Рішення завдань і практичні, лабораторні роботи. Перевірочні, самостійні роботи (твір, диктант). Доповіді і реферати. Індивідуальні і групові завдання при спостереженнях і екскурсіях. Домашні лабораторні опити і спостереження. Плануючи кожну тему програми, необхідно продумувати, який запас життєвих спостережень і знань буде потрібно використати при проходженні теми. Попередньо потрібно познайомитися з вимогами програми і змістом матеріалу по підручнику; вивчити додаткову літературу, об'єкти для проведення екскурсії, строки закладання досвідів, теми спостережень для учнів. Готуючись до уроків, необхідно заздалегідь продумувати всі засоби, за допомогою яких можна розбудити допитливість розуму, змусити сильніше виявити допитливість учнів. Плануючи самостійну роботу необхідно: передбачати її місце в структурі уроку; її оптимальний обсяг залежно від рівня підготовленості своїх учнів, а також складності досліджуваного матеріалу; передбачати утруднення, які можуть виникнути при виконанні самостійної роботи; визначати форму завдань; установлювати оптимальну тривалість роботи; підбирати відповідний дидактичний матеріал; передбачати раціональні способи пер


Другие работы по теме: