Contribution to International Economy

  • Поведінка тварин
ЗМІСТ:
Вступ……………………………………………………………………………….2
Класифікація форм поведінки тварин…………………………………………..3
Індивідуальна поведінка тварин…………………………………………………7
Репродуктивна поведінка тварин……………………………………………….11
Соціальна поведінка тварин…………………………………………………….13
Висновок…………………………………………………………………………16
Список використаної літератури………………………………………………17



















Вступ
Традиційна поведінка тварин вивчалася психологами, які використовували для цього лабораторних тварин, наприклад пацюків, в умовах, що дозволяли повністю контролювати одержувану піддослідними тваринами інформацію й можливості їх научування. Психологічний підхід недооцінював уроджені, що не залежать від досвіду реакції. Крім того, звичайно не враховувалися й ті типи поведінки, які служать адаптацією виду до типового для нього природному середовища й не завжди проявляються в лабораторній обстановці. Ці два недоліки були переборені з після дарвінівську епоху, коли почали вивчати поведінку тварин з еволюційної точки зору.
Головна зміна полягала в тім, що поведінка тварин стала розглядатися як одна з ознак, що формується в процесі природного добору поряд з анатомічними й іншими спадкоємними особливостями конкретного виду. 
Однак хаотичний витяг термінів для пояснення поведінкових феноменів погано впливав й впливає на розуміння даного питання, тому що різні наукові школи, що вивчають поведінку, під однією і тією ж назвою можуть розуміти різні речі, а ті самі явища йменувати по-різному. Нарешті, сучасна наука частину термінів, що зустрічаються в літературі, може не використовувати, оскільки із часом стало зрозумілим, що вони неінформативні. І саме головне - існуючі дослідницькі школи обробляють, образно говорячи, наукове поле в різних його частинах й у різних напрямках, тому одні вчені більше уваги приділяють одним групам явищ, інші - іншим, вивчати їх під різними кутами зору. Тому актуальність моєї роботи полягає в спробі описати класифікацію форм поведінки тварин та основних форм поведінки тварин. 






Класифікація форм поведінки тварин
Тварини, як правило, успішно пристосовані до середовища свого перебування, що виявляється можливим у великому ступені завдяки розмаїтості форм і механізмів поведінки. 
При вивченні поведінки застосовуються різні підходи. Один з них - оцінка становлення поведінки в процесі еволюції, з'ясування пристосувального значення тієї або іншої реакції, її психологічних або фізіологічних механізмів. 
Способи класифікації поведінки різноманітні. Це порозумівається тим, що число критеріїв, які можуть бути покладені в її основу, практично безмежно. Вибір способу класифікації диктується звичайно завданнями дослідження й нерідко буває суб'єктивним. Зручною для опису поведінка вважається класифікація Д. Дьюсбері (1981). Всі форми поведінка тварин він поєднує в три основні групи - індивідуальна поведінка, репродуктивна й соціальна. 
До індивідуальних поведінкових актів відносяться: 
локомоція; 
харчування й подих; 
терморегуляція (забезпечення оптимального температурного режиму);
пошуки притулку; 
збіг від хижаків; 
сон; 
підтримка чистоти тіла; 
біологічні ритми; 
дослідницька активність; 
гра; 
використання знарядь; 
маніпуляційна активність. 
Як видно, серед зазначених форм індивідуальної поведінки названі й чисто фізіологічні процеси, а не поведінка, як така. Однак, очевидно, тут маються на увазі не самі фізіологічні акти, а ті поведінкові реакції, які забезпечують виконання даних функцій. 
Інші найбільш часто вживані системи класифікації поведінки докладно розглянуті в книзі Р. Хайнда (1975). До них відносяться класифікації: 
по безпосередніх причинах, що викликає той або інший поведінковий акт; 
по функціях, які він виконує; 
по походженню у філогенезі; 
по способу формування в онтогенезі. 
Класифікація по "безпосередніх причинах" дозволяє поєднувати в одну групу ті поведінкові реакції, в основі яких лежать ті самі причинні наслідки. Наприклад, всі види активності самців, частота або інтенсивність яких вірогідно підвищується під впливом чоловічого полового гормону, можна об'єднати й позначити як "полова поведінка самця". Подібно цьому всі види взаємодії самців із суперниками можуть бути, описані як агоністична поведінка. 
Класифікація по "функціях" дозволяє групувати різні форми поведінки залежно від тієї ролі, що вони виконують для виживання виду. У результаті вдається виділити такі категорії, як погроза, залицяння, добування їжі. На думку Р. Хайнда (1975), застосування таких визначень до поведінки тваринних різних видів зовсім не припускає спільності їхнього походження. Воно скоріше нагадує використання морфологами термінів "нога" або "око". 
Перші два типи класифікації в багатьох випадках збігаються. Наприклад, категорія "полова поведінка" може бути виділена у відповідності й з першим, і із другим критерієм. У більшості ж випадків відношення тієї або іншої форми поведінки до певної категорії виявляється можливим тільки після ретельного причинного аналізу. 
Метод класифікації "по походженню у філогенезі" широко використається етологами при розгляді проблем еволюції поведінки, зокрема еволюції, властиво інстинктивних дій. В основі такого методу лежить ретельне порівняльне вивчення поведінки видів з різним ступенем споріднення. 
Один з важливих і розповсюджених способів класифікації поведінки - по характеру її формування в онтогенезі. У цьому випадку враховуються особливості прояву даного поведінкового акту в процесі індивідуального розвитку. Відповідно до цієї класифікації їх традиційно підрозділяють на вроджене (інстинктивне) і придбане в результаті научування. 
Оригінальну класифікацію форм поведінки запропонував Л.В. Крушинський (1986). Вона з'єднує в собі два критерії: спосіб формування конкретного поведінкового акту в онтогенезі й лежачі в його основі нейробіологічні механізми. 
За цими критеріями Л.В. Крушинський виділяв поведінкові акти, які здійснюються: 
на основі спадково обумовленої програми й не вимагають для свого розвитку спеціального навчання або тренування; ця категорія збігається з виділеною відповідно до попередньої класифікації категорією вроджених, або інстинктивних, дій; 
на основі програми, що поступово формується в процесі придбання особиною індивідуального досвіду - це різні форми звикання й навчання; 
на основі екстреного ухвалення рішення в новій для тварини ситуації без спеціального попереднього навчання й при відсутності відповідної конкретної спадкоємної програми; до цієї категорії відноситься елементарна розумова діяльність, або мислення, тварин. 
Таким чином, у класифікації Л.В. Крушинського мова йде про "компонентний склад" поведінки, тобто про відносну роль різних її видів у конкретній поведінковій реакції. 
Цей перелік підходів до класифікації форм поведінки тварин може бути продовжений. Варто згадати, що при розгляді ряду питань прийнято вживати термін "цілеспрямована поведінка". 
К. Лоренц відносив до неї "всі ті типи поведінки, які, будучи спрямованими на певну незмінну мету, самі по собі варіабельні". 
Цілеспрямована поведінка - явище універсальне: його можна виявити й у самих примітивних тварин, і у тварин з найбільш розвиненим мозком. Воно може включати рухові акти різного рівня складності. Виділення цієї категорії корисно при розгляді проблем адаптивності поведінки, а також при побудові моделей поведінки. Зокрема, досліджувані нейрофізіологами реакції зорової уваги також відносяться до категорії цілеспрямованого поведінки.
























Індивідуальна поведінка тварин
Індивідуальна поведінка включає різноманітні акти, направлені на виживання й життєзабезпечення окремої особини:
Локомоція - переміщення тварини в просторі, необхідні для виконання практично будь-яких пристосувальних функцій.
Маніпуляційна активність - сукупність дій особини із предметом, спрямована на його адекватне використання в пристосувальній діяльності. Становить необхідний компонент харчового, гніздо будівного, дослідницького, гарматного, а також інших сфер поведінки тварини. Являє собою систему певним чином інтегрованих елементів різного ієрархічного рівня. Складність цієї системи визначається не тільки морфологічними особливостями ефекторів (наприклад, розвиток кисті в мавп або перетворення передніх кінцівок у крила в птахів), але також і загальним рівнем організації поведінки й психіки тварини.
Дослідницька активність - комплекс реакцій, які знайомлять тварину з навколишнім середовищем або джерелом роздратування й створюють основу для "індивідуального програмування поведінки".
Кормова поведінка - складний, ієрархічно організований багаторівневий комплекс рухових актів, спрямованих на відшукання, схоплювання, утримання видобутку й наступне маніпулювання з нею. У кормовому поводженні дії зі спадково обумовленої видоспецифічною програмою тісно переплетені з діями, придбаними в результаті індивідуального пристосування до середовища. На кормових реакціях заснована більшість методик вивчення вищої нервової діяльності тварин.
Харчування займає одне з найважливіших місць серед всіх проявів життєдіяльності тварин. Характер харчування визначає відношення даної особини до найважливішого для неї елементам середовища - джерелам необхідних харчових речовин. Таким чином, саме воно значною мірою обумовлює положення даної тварини в біоценозах.
Видатний російський фізіолог І.М. Сєченов сто років тому сказав, що "організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування, неможливий, тому в наукове визначення організму повинне входити й середовище, що впливає на нього".
Організм тварини, як у своєму загальному вигляді, так й у деталях будови завжди носить сліди формуючої ролі середовища й у першу чергу кормової спеціалізації.
Без вивчення кормової діяльності й харчування не можна зрозуміти ні біології виду в цілому, ні окремих проявів життєдіяльності особин, груп, популяцій.
З особливостями добування їжі й харчування тісно зв'язаний цілий комплекс видових морфо фізіологічних адаптивних рис кістяка й мускулатури, особливо органів руху, органів травлення, нервової системи й органів почуттів. Такі, наприклад, гострі утяжні пазурі кішки і її очі, пристосовані до денного й нічного зору; дуже гострий нюх і слух лисиці; здатність комахоїдних рукокрилих відшукувати в темряві й переслідувати комах, що летять, за допомогою найтоншої ультразвукової локації. Ці органи корелятивно пов'язані з іншими органами й функціями тварини, що не мають прямого відношення до харчування, і накладають на них свій відбиток. Їжею тварині служать всілякі рослини від нижчих - водоростей, лишайників, грибів до вищих - квіткових, і різні тварини, що відносяться до більшості існуючих типів і класів.
Цікаво відзначити, що, харчуючись однією й тією же їжею, різні тварини використають і різні способи її добування. Так, безліч тварин середньої смуги харчуються насінням сосни, дістаючи їх із шишок різними, але, у теж час, характерними для даного виду способами. Білки обгризають шишку цілком, залишаючи від неї лише голий стрижень, дятли розбивають шишку, вставляючи її в спеціальний верстат - кузню. По характеру ушкодження знайденої на землі шишки досвідчений натураліст зовсім безпомилково визначає, хто з мешканців лісу використав у їжу її насіння.
Більшість морських і річкових птахів являють собою іхтіофагів, тобто тих, хто годується рибою. При цьому кожен вид птахів використає свій, специфічний спосіб її добування. Так чайки й качки літають над водою й схоплюють рибу, яка знаходиться в самої її поверхні. Баклани й гагари поринають за рибою на більшу глибину. Зимородок затаюється й вартує рибу, сидячи на гілці, що нависла над водою, і, углядівши рибу, поринає за нею. Чаплі, вистежуючи рибу, повільно ходять по мілководдю й вражають свій видобуток влучним ударом дзьоба. Пелікани часто полюють спільно, заганяючи косяк риби в середину своєї зграї, ляскаючи по воді крильми, а потім використають дзьоби з мішками як сачки. Іноді в таких полюваннях беруть участь і баклани.
Пересування в пошуках місць, найбільш зручних для пасіння або полювання за живим видобутком, жадає від тварини чіткого сприйняття рідних сигналів, здатності орієнтуватися в просторі й відповідних доцільних реакціях, здійснюваних за посередництвом складних сполучень безумовних й умовних рефлексів. Активне полювання, добування плодів з тонких галузей, викопування комах і хробаків з товщі ґрунту й інші акти, повторювані багаторазово протягом дня, вимагають певних витрат м'язової й нервової енергії. Аналіз представників самих різних видів показує, що незалежно від набору кормів, використовуваних у їжу, кормова діяльність тварини неминуче займає основну частку всієї її добової активності. Підраховано, наприклад, що північний олень улітку використає близько 66 % добового часу на пасіння й прийом корму й тільки 34 % на відпочинок. Його рухова активність при пасінні виміряється щодня 15-24 тисячами кроків, що відповідає відстані приблизно в 19-30 км.
Поведінка комфортна, спрямована на пошук оптимального температурного режиму, що забезпечує процеси терморегуляції.
Захисна (оборонна) поведінка, пов'язана з пошуками притулку, охороною дитинчат.
Гігієнічна поведінка спрямована на підтримку чистоти тіла, а також здійснення уринації й дефекації.
Гарматна діяльність - особлива категорія індивідуальної поведінки, коли одні предмети навколишнього середовища використаються для впливу на інші як засоби, що підвищують ефективність поведінки в якій-небудь сфері життєдіяльності або навіть рівень усієї поведінки в цілому. Це, безсумнівно, важлива категорія поведінки, особливо у зв'язку із проблемою розуму тварин. Однак вона не настільки універсальна, як розглянуті вище, тому що до використання знарядь прибігають відносно деякі тварини, причому в певні й досить рідких ситуаціях.




















Репродуктивна поведінка тварин
Репродуктивна поведінка - це складний комплекс поведінки, пов'язаний з утворенням шлюбних союзів, будівництвом житла, виведенням потомства, його годівлею, захистом, вихованням й ін.
 У тварин репродуктивна поведінка утворює цикл послідовних інстинктивних реакцій, обумовлених внутрішньою мотивацією й зовнішніми стимулами. Під впливом зовнішнього фактора (наприклад, певної довжини світлового дня) або внутрішнього календаря полова система тварини переходить із неактивного стану в активний. Про це повідомляється іншим особинам шляхом зміни зовнішнього вигляду (згадайте шлюбні вбрання самців лосося або тритона), виділення особливого заходу або за допомогою особливих звуків (спів самців жаб і птахів, ревіння оленів, крики кішок). Активована полова система починає виділяти полові гормони, які, впливаючи на відповідні центри мозку, активують програми репродуктивної поведінки. Це і є та мотивація, під дією якої починається вивільнення програми репродуктивної поведінки.
Тварина приступає до демонстрації свого стану. Ці демонстрації залишають байдужими тих особин, чия полова система не активована, але в активованих особин демонстрації - як ключ - відмикають відповідні інстинктивні програми.
Причому особини тієї ж статі стимулюються до демонстрації такої ж поведінки. У результаті починається змагання у виконанні програм, і кожний прагне перевершити інших. Взаємини особин, що суперничають один з одним, бувають різними - від м'якого змагання або твердої турнірної боротьби, але за правилами, до лютого антагонізму. Відповідно одні види, наприклад трав'яні жаби мирно демонструють у групах, які утворюють щось нагадуючи танці з піснями, інші, подібно територіальним півчим птахам, демонструють кожний на своїй території, треті, як турухтани, тетерева, улаштовують турнірні бої на струмах, а четверті, такі, як коти, люто й нещадно атакують суперників. Суперництво, ми знаємо, є й у чоловіків, і воно може приймати всі форми - від м'якого змагання до лютого зіткнення. Змагання забезпечує його особинам, що спостерігають, іншої статі можливість вибору шлюбного партнера. Змагання не тільки стимулює особин однієї статі, але й розшаровує їх. Тих, хто атакує успішно, воно підстьобує; що програють - придушує, що не дозволяє генам слабких особин перейти в наступне покоління.
Отже, у величезної більшості видів репродуктивна система самців і самок активується раз у рік, на короткий шлюбний період. В інший час вона неактивна, і, виходить, немає ні полової поведінки, ні інтересу статей друг до друга. Пари на цей час звичайно розпадаються, хоча в деяких видів вони збережені завдяки загальним інстинктам турботи про потомство або індивідуальну прихильність.
У більшості випадків до початку наступного шлюбного періоду потомство досягає самостійності й залишає батьків. Якщо потомство не самостійно більше року, самки, або пропускають наступний сезон розмноження (великі хижі птахи, наприклад), або вступають у нове розмноження, маючи при собі несамостійних дитинчат (ведмеді, вовки, леви, мавпи).
Є й інша стратегія: циклічні тільки самки, а самці зберігають здатність спаровуватися постійно. Такі кішки, собаки, мавпи, у тому числі й людиноподібні.











Соціальна поведінка тварин
Коли тварини тримаються разом, неминуче проявляються чисто соціальні форми поведінки, оскільки ефективне функціонування групи без них неможливо. До найважливіших типів соціальної поведінки відносяться наступні. 
Контагіозна поведінка. Як треба з назви, контагіозна (буквально - заразна) поведінка ініціюється одним членом групи й швидко охоплює всю групу, приводячи до координованих дій. Наприклад, у багатьох видів з появою хижака перша тварина, що його помітила, подає сигнали тривоги, підхоплюває миттєво всю іншу й обертаючу групу у втечу. Якщо ворог не занадто небезпечний, тварини часто використають не менш контагіозні мобілізуючі сигнали, які стимулюють організацію колективної відсічі ворогові.
Агоністичні реакції. Агоністичні типи соціальної поведінки тварин включають широкий діапазон реакцій від нападу-погрози на одному полюсі до збігу-страху на іншому. Щоб така поведінка було ефективною, окремі особини повинні як мінімум уміти відрізняти своїх родичів від представників інших видів. Крім того, корисно розпізнавати статі інших особин і знати всіх членів своєї соціальної групи.
Тільки за таких умов можливе формування ефективних суспільних взаємин, заснованих на соціальному домінуванні. Наприклад, добре відомий порядок кльову в птахів є результатом того, що члени, що займають підлегле положення, зграї довідаються тих її членів, які своєю агресивністю вже домоглися домінування, і уступають їм корм, попереджаючи тим самим конфлікти, невигідні для групи в цілому. У противному випадку вона виявилася б нестабільною через постійні бійки, пов'язані із завоюванням і підтвердженням кожною особиною свого соціального статусу. Аналогічним образом, установлюючи границі індивідуальних територій, члени соціальної групи розбивають зайняте нею місцеперебування на ділянці, усередині яких домінує тільки один хазяїн. За межами своєї території ця тварина звичайна автоматично визнає своє підлегле положення стосовно хазяїна ділянки.
Репродуктивна поведінка. Найбільш складний і важливий тип соціальної поведінки тварин пов'язаний з розмноженням. Справді, виживання виду залежить саме від успішного відтворення його особин, і, щоб забезпечити цей процес, у ході еволюції сформувалися багато поведінкових адаптацій.
Складність репродуктивної поведінки в того або іншого виду корелює з потребою дитинчат у батьківській турботі. У більшості риб, наприклад, запліднення зовнішнє, і про ікринки й мальків ці види після нересту ніяк не піклуються. Відповідно, їхня репродуктивна поведінка досить проста й обмежується одночасним нерестом у воду яєць і сперматозоїдів. 
У багатьох птахів ситуація зовсім інша. Справа аж ніяк не обмежується властиво заплідненням: необхідно будувати гніздо, охороняти й насиджувати яйця, захищати, годувати й учити пташенят. Самці й самки видів, у яких підростаюче потомство вимагає інтенсивної турботи, часто утворюють міцні пари, що не розпадаються протягом усього сезону розмноження. 
У цьому випадку репродуктивну поведінку можна підрозділити на три складових, основні з яких - шлюбна, або полова, поведінка (включає властиво залицяння, що веде до утворення пари, і дії, що забезпечують запліднення) і батьківська поведінка (виконання батьківських обов’язків). Кожна із цих фаз розмноження регулюється специфічними гормонами й сигнальними подразниками, наприклад наявністю підходящого для гнізда місця, присутністю в гнізді яєць або пташеняти й т.п.
Птахам й іншим тваринам, що утворюють стійкі подружні пари, необхідні поведінкові адаптації, що задовольняють як мінімум трьом найважливішим вимогам. По-перше, це дізнавання особин свого виду (видова ідентифікація). Користуючись етологічною термінологією, властиві самцям сигнальні подразники повинні впливати на вроджений пусковий механізм самок їхнього виду й тим самим стимулювати сексуальну поведінку останніх. Характерно, що здатність до видової ідентифікації звичайно сильніше розвинена саме в самок.
По-друге, самці повинні якимсь образом продемонструвати свою приналежність саме до чоловічої статі, звичайно - за допомогою особливостей фарбування й залицяння. Оскільки розмічають й охороняють індивідуальну територію звичайно самці, вони, як правило, набагато помітніше самок. Останнім вигідніше непомітна зовнішність, що допомагає замаскуватися, скажемо, під час насидження яєць.
Нарешті, у видів, що утворюють стійкі пари, особинам необхідні індивідуальні зовнішні або поведінкові риси, що дозволяють дізнаватися один одного. Цьому розпізнаванню сприяють, наприклад, особливості співу або просте прагнення обох партнерів перебувати поруч із гніздом.
Крім виконання цих трьох основних функцій, репродуктивна поведінка може сприяти синхронізації внутрішніх репродуктивних циклів або, у випадку колоніальних видів, сексуальної активності всіх членів групи.

















Висновок
У даній роботі були розглянуті три основні форми поведінки тварин:
Індивідуальна поведінка, що включає різноманітні акти, спрямовані на виживання й життєзабезпечення окремої особини.
Репродуктивна поведінка, що виявляє собою складний комплекс поведінки, пов'язаний з утворенням шлюбних союзів, будівництвом гнізд, виведенням потомства, його годівлею, захистом, вихованням й ін.
Соціальне поведінка - чисто соціальні форми поведінки, без яких ефективне функціонування групи неможливо.





















Список використаної літератури
Гудолл Дж. Шимпанзе в природе: поведение. - М., 1992.  
Дьюсбери Д. Поведение животных. Сравнительные аспекты. - М., 1981.
Мак-Фарленд Д. Поведение животных. Психобиология, этология и эволюция. - М., 1988.
Меннинг О. Поведение животных. Вводный курс. - М., 1982.
Тинберген Н. Социальное поведение животных. - М., 1993.  
Фабри К.Э. Основы зоопсихологии. - М.: МГУ, 1993.




Другие работы по теме: